Політологія як наука і політика як суспільне явище

Тема: «Політологія як наука і політика як суспільне явище».

План:.

Вступ.

1. Політика, як теорія і соціальне явище.

2. Предмет політології, її функції.

3. Методи політології, категорії, закони та принцип політичної науки.

4. Суб'єкти і об'єкти політики.

5. Основні функції політики.

Висновок.

Використана література.

Вступ.

Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожній людині, незалежно від її віку та професії. Кожна людина вступає у взаємодію з іншими людьми, партіями, суспільними організаціями та державою і без політичної освіти людина стає об'єктом манiпулювання.

Утворення демократичного суспільства неможливе без відповідної політичної культури, бо від активності більшості громадян залежить доля країни, доля всіх її громадян .

Політична наука займає одне із значних місць у сучасному суспільствознавстві. Її велике значення визначається першорядною роллю політики у житті суспільства. Протягом усієї історії людства політика і, насамперед, держава дуже суттєво впливали на долі країн та народів, а також на буденне життя людини.

1. Політика, як теорія і соціальне явище.

Політична наука тісно пов’язана з політикою, витікає з неї, так чи інакше аналізує різні аспекти політичного життя. Термін «політика» походить від давньогр. роlis (місто-держава) та його похідних роlitike (мистецтво управління державою), роliteia (конституція). Тобто ці поняття вказують на державу як на одну з центральних категорій політики, а точніше — політичної науки, і як такі вони беруть свій початок від Платона та Аристотеля, які тісно пов’язували політику з державою. У більш загальному вигляді політика — це особливий вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної. В літературі зустрічаємо і більш конкретні визначення політики, а саме, що це сфера відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема здобуття, утримання і використання державної влади.

На різник етапах, розвитку суспільствознавства помітний внесок у дослідження політики внесли Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Токвіль, М. Вебер і багато інших мислителів минулого. Західна політологія розглядає три послідовні сфери, в яких політика являє інтерес для політолога:

· політика, що визначається як курс, на основі якого приймаються рішення, заходи щодо формування і вдосконалення завдань;

· політика, яка розуміється як конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення ведуть боротьбу за здобуття державної влади;

· політика, яка розглядається більш широко, а саме як мистецтво управляти людьми.

Суспільство як об'єкт політики являє собою органічну єдність, а не механічну сукупність усіх сфер суспільного життя. Ця єдність народжується насамперед взаємопроникненням економіки і політики. Визначальну роль в їх єдності посідає економіка, яка виступає щодо політики її матеріальною основою. Політика проявляє себе або повинна проявляти як свідоме використання економічних законів. Звідси можна зробити важливий висновок про те, що політик повинен знати ці закони, оскільки «ми можемо стільки, скільки знаємо» (Ф. Бекон). Лише та політика реалістична, яка відображає нагальні інтереси трудящих, насамперед виробників матеріальних благ. Без правильного політичного підходу до економічних проблем жоден клас, жодна соціальна група, політична партія, «партія влади» чи будь-кого не утримає свого панування. Водночас політичний підхід не означає штучної політизації економіки. Його сенс полягає, принаймні, у двох аспектах:

забезпечити її науковий аналіз з точки зору об'єктивних законів суспільного розвитку, а не окремих, нехай і найвидатніших, особистостей чи груп людей;

дотримання громадянської відповідальності за вирішення економічних питань.

Тим самим політика виступає засобом вирішення економічних питань в умовах переходу до цивілізованих ринкових відносин. Порушення вказаних вимог неодмінно призводить до негативних наслідків, затягування процесу виходу із гострої економічної кризи, в якій опинилася наша країна. Передусім ніяк не визначимося, кому віддати перевагу в наділені владними повноваженнями. Практика підтвердила порочність гасла «політика — командна сила». Віра у всесилля політики веде до суб'єктивізму, свавілля, авантюризму, більше того, до політичних провалів.

Політична боротьба, що нині точиться у верхніх ешелонах влади української держави навколо втілення радикальної економічної реформи, приватизації та ін., — закономірне явище. Вона є відкритою, відбувається на очах у широких мас. Відкритість допоможе знайти істину. Люди повинні.

знати, як робиться політика. Справді, «політика повинна бути справою народу» .

Доречно нагадати, що протягом кількох десятиліть політичне керівництво колишнього Союзу не було зацікавлено в тому, щоб люди розуміли, як «робиться» політика. Це не могло не призвести і призвело до відчуження широких мас від політики, політичної влади. Політичні рішення, які вироблялись у верхах, сприймались людьми як такі, що пройняті непересічною мудрістю вищого керівництва. Насправді ж у цих рішеннях містилася чимала частка волюнтаризму, суб'єктивізму, а часто й некомпетентності. Поряд з економікою більш чи менш істотний вплив на політику справляють інші фактори: культура, мораль, традиції, географічні, соціально-демографічні, соціально-психологічні умови та ін.

Політика як наука і як мистецтво. Політика виступає одночасно і як наука, і як мистецтво політичного керівництва. Як наука політика виходить із законів суспільного розвитку, із суворого наукового аналізу суспільно-політичного життя й, отже, невіддільна від теорії, яка відображає ці закони і служить методом аналізу дійсності. Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною соціальних процесів. Вона пов’язана насамперед з умінням політика працювати з людьми і полягає в його здатності вибрати форми участі мас у політичному житті, які відповідали б даному етапу суспільного розвитку і рівню її політичної культури і політичної свідомості. Характер, зміст і результати діяльності політика, політичного лідера, його успіхи і невдачі залежать від багатьох факторів, і насамперед від рівня його підготовки, знань, досвіду, інтуїції, кваліфікації, ідейних і політичних орієнтацій, від уміння і здатності аналізувати і прогнозувати хід подій.

Політика — творення цілісне, органічне. В ній немає якихось самостійних, відокремлених сфер чи компонентів, які існують незалежно одна від одної. І мова йде не лише, наприклад, про єдність зовнішньої і внутрішньої політики, а й про такі її аспекти, як науково-технічна політика, екологічна, військова, культурна, національна і т. д., які взаємопов'язані і взаємозумовлені конкретно історичною системою економічних інтересів і відображають складний і суперечливий вузол суттєвих завдань і проблем.

Для того, щоб скласти більш чи менш повне уявлення про політику, слід керуватися принципами її наукового визначення. До таких принципів належать такі:

· єдність соціально-класового і загально-людського. Згідно з цим принципом загальнолюдські інтереси в умовах цілісного і взаємозалежного світу вище соціально-класових, а кожна класово орієнтовна дія в середині країни чи на міжнародній арені тільки тоді національна, коли вона відповідає національним і загальнолюдським інтересам;

· принцип демократизму. Його суть полягає в тому, що кожний громадянин повинен бути поставлений у такі умови, щоб він міг брати участь і в обговоренні законів держави, і у виборі своїх представників, і в проведенні державних законів у життя. Демократизм — необхідна умова, подолання відчуження людини від політики;

· гуманізм політики. Політика, повинна базуватися на одному з основних, загальнолюдських ідеалів — соціальній справедливості;

· моральність політики. В наші дні, в умовах плюралізму, особливу значущість набуває моральність політики, її етичний характер. При вирішенні конфліктів не можна допускати збройного втручання, не випробувавши політичних методів.

Риси політики. Політика — це: сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення й протиборства; спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, значущому й обов’язковому; рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть реалізувати свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства; засіб єдності і цілісності суспільства; чинник становлення людини як вільної, унікальної і не повторної (див.: Політологія: Курс лекцій / За заг. ред. Т. С. Дзюбка. — К., 1993. — С.50).

У політиці виділяють чотири рівні суб'єктивності:

· цілісна, організована, велика суспільна група. Йдеться про групу людей, яка утворилася на основі етнічної або соціально-класової диференціації. Це може бути нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо;

· організація великої суспільної групи. Це державні інститути, партії, профспілки, народні фронти, жіночі й молодіжні рухи та ін. Такі організації відіграють роль зачинателів, керівників і виконавців політичної діяльності, а також виступають як безпосередній суб'єкт політики;

· органи й ланки політичних організацій. Вони є суб'єктами конкретних політичних рішень і діяльності. Особливе значення мають і центри організацій;

· конкретний індивід. Він є найбільш повним, багатим і неповторним виявом суб'єкта політики. Ним може бути і визначна особа, і звичайна людина як талановита, так і посередня. Важливо, щоб цей індивід впливав на політичні процеси (Див.: Політологія. За ред. О.І. Семківа, 2-е видання, зі змінами. Львів, 1994. — С.14).

2. Предмет політології, її функції.

У визначенні предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна «політика» і можливістю різноманітних засобів його характеристик.

У загальній формі політологія — наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія — система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства.

Як всі науки, політологія має об'єкт та предмет пізнання. Зараз існує три основних підходи до визначення предмета політології :

перший підхід полягає у тому, що політологія розглядається лише як одна з наук про політику нарівні із політичною філософією, політичною психологією та іншими науками;

другий підхід ототожнює політологію та політичну соціологію як найбільш загальні науки про політику;

третій підхід визначає політологію як загальну інтеграційну науку про політику в усіх її проявах, що включає в себе і політичну соціологію, і політичну філософію, і теорію держави та права та ін. Така позиція здобула найбільше визнання серед сучасних дослідників політичних процесів.

Що таке об'єкт науки? Це те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Предмет науки — сторони, ознаки та відносини об'єкта, що аналізуються.

Що ж є об'єктом політології? Сучасні дослідники вважають, що об'єктом політології є політична дійсність, або політична сфера сучасного суспільства.

Політична сфера суспільства — царина суспільних відносин, що пов’язана із взаємодією багатьох спільностей людей — соціальних груп, класів, націй, народів. До неї входять соціальні інститути та організації, найважливішою з яких є держава. Участь у справах держави, визначення задач та змісту діяльності держави і є політика, яка є головним змістом діяльності людей у політичній сфері.

Але політичну сферу життя суспільства вивчають і інші дисципліни — філософія, соціологія, теорія держави, історія. Кожна з них розглядає процеси, що проходять в політиці під своїм кутом зору, тобто мають свій предмет вивчення.

Під яким же кутом зору вивчає політичну сферу суспільства політологія? Специфіка політології полягає в тому, що всі соціальні явища та процеси вона розглядає відносно політичної влади. Без влади немає політики. Влада є засобом її реалізації.

Отже, предметом політології є феномен політичної влади, закономірності її функціонування та розвитку та її використання у суспільстві.

Сучасні політологи вважають, що межі політології постійно змінюються, а іноді навіть важко визначаються. Постійно збільшується число тем, які вивчає політологія. Це відбувається тому, що сучасна політика застосовується в дуже широкому колі царин людської діяльності.

Загальна характеристика політології вимагає визначення системи її понять та категорій. Це дуже важливо тому, що поняття та категорії відображають суттєві зв’язки та відносини реальної дійсності. Вони є головним конструктивним елементом будь — якої науки.

Поняття та категорії політології можуть бути розділені на ті, що мають відношення до загальної теорії політики та ті, що відображають процеси змін та розвитку політичної дійсності.

До перших відносяться — політика, політична влада, політичні відносини, політична система суспільства, політичний інститут, держава, політична партія, політична ідеологія, політична культура, політична свідомість, суспільний рух та інші.

До других — політична діяльність, політичне рішення, політичний процес, реформа, революція, політичний конфлікт, політична роль, політична участь та інші. Крім того, в політології дуже широко використовуються поняття та категорії інших дисциплін.

Як вже було сказано, політологія — самостійна наука і має свій специфічний предмет дослідження. Завдяки цьому вона і стала самостійною дисципліною. Але змістовно політологія пов’язана практично з будь — якою із соціальних наук. До таких наук відносяться, насамперед, філософія, теорія держави та права, політична економія, політична історія, соціологія, соціальна психологія, географія.

Філософія — це загальнометодологічна дисципліна. Її методи універсальні і є необхідною умовою вирішення завдань політології. Філософія розглядає загальні питання політики, навіть є такий напрямок — філософія політики. Отже, політологія використовує філософське обгрунтування політики для визначення методології та спрямованості аналізу політичних явищ.

Політологія та теорія держави співпадають в частині дослідження ролі держави як суспільного інституту та головного елемента політичної системи суспільства. Але предметом політології є теорія політики в широкому розумінні і у зв’язку із цим, відносно теорії держави, політологія є методологічною базою.

Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства. Політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів. З другого боку, історія та сучасна практика — не тільки критерій теоретичних висновків політології, але й основа нових висновків та узагальнень.

Із соціологією політологія пов’язана найбільше. Така область соціології як політична соціологія дуже схожа об'єктом та методами на політологію. Але, є дуже суттєва різниця у предметах досліджень цих дисциплін. Наприклад, політологія розглядає політику як процес, що підкорюється певним закономірностям. Соціологія політики вивчає процес не сам по собі, а тільки його «людський вимір». Соціологія по-перше за все цікавиться тим, як політика впливає на розвиток людських спільнот.

Соціальна психологія вивчає соціально-психологічні явища сучасного суспільства. Її предметом є суспільно-психологічні явища у сфері політики. Тому політологія та соціальна психологія — партнери у вивченні політики. Знання психологічних закономірностей дозволяє розкривати суть психологічних явищ, тоді як знання психологічних закономірностей дозволяє зазирнути в глибини політичних процесів.

Зараз на межі політології та соціальної психології створений та успішно розвивається самостійний науковий напрямок — політична психологія.

Навіть географія, яка на перший погляд слабко пов’язана з політологією, є її важливим партнером. Ще з давніх давен відомо, що географічні та кліматичні умови впливають на політичні процеси. Тому будь — який політологічний аналіз повинен враховувати дані географічної науки. У сучасній політології досить часто застосовується термін «геополітика» і навіть існує науковий напрямок з такою назвою.

Політологія взаємодіє не тільки з цими науками, але й з антропологією, демографією, логікою, кібернетикою, статистикою та багатьма іншими суспільними та природничими науками.

Які ж головні завдання вирішує політологія?

По-перше, розробляє основні напрямки, форми та методи демократизації політичної системи.

По-друге, знаходить правильні шляхи до правової держави.

По-третє, виявляє оптимальне співвідношення загальнолюдських та державних інтересів у міжнародних відносинах.

По-четверте, знаходить умови та шляхи об'єднання суспільно-політичних сил.

Сутність політології проявляється у її функціях. Розглянемо головні з них.

Теоретико-пізнавальна функція — що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Завдяки цій функції політологія знаходить об'єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку суспільства та дає оцінки політичним ситуаціям. Результатом теоретичної функції є політична теорія — цілісне, достатньо вірогідне та систематизоване знання про зв’язки та закономірності явищ та процесів політичної сфери суспільства. Теоретичне знання — найбільш удосконалена форма наукового обгрунтування практичної політичної діяльності.

Методологічна функція політології — охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної сфери і практичної реалізації здобутих знань. За допомогою цієї функції розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку приватних політичних теорій. Результатом цієї роботи є система соціально опрацьованих принципів та засобів раціонального пізнання політичної діяльності.

Аналітична функція полягає у накопиченні, вивченні, систематизації фактів та явищ політичного життя. Крім того, це пошук відповідей на питання політичного життя .Ця функція політології дозволяє аналізувати та оцінювати діяльність всіх елементів політичної організації суспільства, а її результатом є судження та висловлювання, що стверджують або заперечують будь — що про політичні явища. Аналітична функція робить можливим перехід від спостереження явищ до виявлення їх причин.

Прогностична функція — полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прогностична функція шукає відповідь на питання якою буде дійсність у майбутньому та коли відбудуться зазначені події. За допомогою цієї функції здійснюється передбачення політичних процесів. Частіше за все результатом цієї функції є створення прогнозів — гіпотез, які спираються на вже відомі тенденції розвитку політичних явищ.

Функція політичної соціалізації забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.

Через світоглядну функцію затверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню консенсусу у суспільстві.

Таким чином, зазначені функції тісно пов’язані із загальними функціями політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перше місце.

3. Методи політології, категорії, закони та принцип політичної науки.

Якими методами користується політологія при вирішенні дослідницьких завдань? Умовно їх можна поділити на три групи :

Перша — загальні методи дослідження політичних об'єктів (підходи). До них відносяться:

соціологічний підхід — заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури. Цей підхід широко наданий у марксистських трактуваннях. Він являє собою сукупність заходів та методів конкретних соціологічних досліджень, що спрямовані на збирання та аналіз фактів реального політичного життя.

системний підхід, якому політологи надають особливу пізнавальну цінність. Засновниками підходу є Т. Парсонс та Д.Істон. В рамках цього підходу політика розглядається як цілісний, складно організований та саморегульований механізм, що знаходиться у безперервній взаємодії з оточуваним середовищем через вхід та вихід системи. Неповторність та цінність цього методу полягає в цілісному розумінні об'єкта дослідження та всебічному аналізі зв’язків між окремими елементами цілого.Цей метод широко застосовує як вітчизняна так і зарубіжна політологія.

культурологічний підхід, що орієнтується на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури ;

нормативно — ціннісний підхід, що з’ясовує значення політичних явищ для суспільства та особистості ;

функціональний підхід, що потребує вивчення залежностей між політичними явищами (наприклад, між рівнем економічного розвитку та політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю населення та ін);

поведінковий підхід (біхевіоризм — від англ. behaviour — поведінка) полягає у застосуванні до політики методів, що використовуються у природних науках та конкретній соціології. Вирішальними факторами поведінки визнаються психологічні мотиви, які і є основним предметом політологічного вивчення. Головна увага приділяється підбору емпіричних даних, дотримуванню дослідницьких процедур, використанню засобів природних та точних наук. Засновниками біхевіоризму вважаються Є.Торндайк, Дж. Уотсон, Вудро Вільсон. Біхевіоризм є одним з головних дослідницьких напрямків американської політології. Його особливості зводяться до того, що: а) об'єктом дослідження вважаються не законодавчі інститути, політичні програми і закони, а дії людей, спрямовані на досягнення політичної мети; б) науковою цінністю вважаються не теоретичні ідеї, а оброблені емпіричні факти; в) застосування методів інших наук, в тому числі природних; г) необхідною умовою науковості дослідження проголошується можливість емпіричної перевірки або спростування дослідницьких процедур.

інституційний підхід, орієнтований на вивчення політичних інститутів суспільства. До початку ХХ ст. був пануючим у політичній науці.

антропологічний підхід, що виходить з постійності родових якостей людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою. Універсальності та єдності людського роду та невід'ємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави.

порівняльний підхід, заснований на зіставленні однотипових політичних явищ (систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або більше політичних об'єктів, виділити загальні тенденції розвитку політичних процесів.

історичний підхід, що потребує вивчення політичних явищ у їх послідовному часовому розвитку.

Друга група методів політології — група загальнологічних методів, до яких відносяться.

аналіз та синтез;

індукція та дедукція;

абстрагування;

моделювання; - математичні, прогностичні, кібернетичні та інші методи.

Третя група методів політології — група методів емпіричних досліджень. До них відносяться:

використання електоральної статистики;

анкетний опит;

теорія ігор;

спостереження; - аналіз документів;

лабораторний експеримент.

Всі ці методи дозволяють політології виділити певні закономірності політичного життя. Сучасні дослідники підрозділяють всі закономірності політології на чотири групи.

Першу групу складають політико-економічні закономірності, які відображають співвідношення між економічною базою суспільства та політичною владою. Ця група закономірностей була виділена ще К. Марксом і зараз не всі дослідники розподіляють цей погляд на зв’язок політики та економіки. Існує ствердження, що політична влада має певну самостійність, а іноді і визначає курс економічного розвитку суспільства. Але ми вважаємо, що при всій самостійності політичних явищ в житті суспільства вони є відображенням економічних інтересів, хоча і впливають на них.

Друга група — соціально — політичні закономірності. Вони характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи з певною логікою та структурою. Ця група закономірностей зумовлює функціонування політичної влади заради стабілізації суспільства. Головна тенденція цієї групи — врахування інтересів та потреб всіх елементів соціальної структури суспільства. Треба зазначити, що у різноманітних політичних системах ці закономірності реалізуються по — різному. Авторитарній політичній системі притаманні максимальна концентрація влади та насилля. Демократична система спирається на принципи заохочення та згоди, прийняття рішень з урахуванням моделей опозиції. В нашій вітчизняній політології ця група закономірностей вивчена недостатньо. Тому демократизація нашого суспільства здійснюється при використанні стороннього досвіду або методом спроб та помилок.

Третя група — політико-психологічні закономірності, які відображають взаємовідносини між особистістю та владою. До цієї групи входять процеси соціалізації особистості, формування ціннісних орієнтацій, а також формування політичних лідерів та завоювання ними влади.

Четверта група закономірностей політології - закономірності функціонування та розвитку політичного процесу. Ось, наприклад, деякі з них:

закон загальносоціального історичного прогресу — розширення сфери політичного життя та підвищення її ролі у суспільстві;

закон суперечної єдності загальносоціального та класового у політичній сфері, політика — як засіб реалізації загального інтересу;

закон різноманітності форм взаємовідносин суб'єктів політичного життя;

(політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція;

нейтралізація та ін.);

закон циклічності політичних режимів;

закон залежності політичної діяльності від свідомості соціальних суб'єктів;

закон організації політичної діяльності як закон існування політичного життя та ін.

4. Суб'єкти і об'єкти політики.

Суб'єкті і об'єкті політики — обов’язкові елементи політичних відносин, тому вони повинні розглядатися в єдності, взаємозв'язку і в взаємозалежності, однак кожен з цих елементів має свої властиві йому ознаки.

Суб'єкти політики — це соціум, а також створені ними установи, організації, чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної та інших сфер життєдіяльності людини як відповідних об'єктів політики. Суб'єкт політики, таким чином, передбачає наявність самих соціумів та їх організацій, здатних до політичної діяльності і створених з цією метою; певні цілі їхньої діяльності; цілеспрямовану активність; виявлений інтерес; взаємозв'язок, взаємодію з об'єктом політики.

Об'єкти політики — явище політичної сфери в їх різноманітних проявах і зв’язках з усім громадянським суспільством, на які спрямована діяльність суб'єктів політики.

Об'єкті політики дає уявлення в цього того, на що суб'єкт політики спрямовує свою перетворюючу або руйнівну політичну діяльність. Отже, об'єкт політики це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні відносини насамперед політичні, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу як у вітчизняних межах, так і в регіональному або світовому просторі.

У суспільстві суб'єктом і об'єктом можуть бути і є людина, соціальні верстви, групи, організації, рухи, колективи, держави, суспільство в цілому.

Відповідно до визначення поняття суб'єкта і об'єкта політики розглянемо їх основні характеристики.

Суб'єктом політики в кожній соціум, здатний творити політику. Це означає відтворення набутого, усталеного в політиці, виробленого попередніми поколіннями в процесі історичного розвитку, підтримання реального політичного стану в усій системі його залежностей, закладення в реалії політики імпульсів її майбутнього розвитку, внутрішніх пружин політичного руху. Отже, суб'єкт політики є активним за своєю природою. Рушійною силою також активності цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного інтересу.

Соціально-політичні спільності як суб'єкти політики — це цілісні соціальні утворення, що формуються на основі певних соціально-політичних і культурно-економічних зв’язків, тенденцій і перспектив розвитку. Основні характерні ознаки соціально-політичних спільностей як суб'єктів політики: соціально-політичні спільності є рушієм суспільно-політичного прогресу; без активної діяльності соціально-політичних спільностей, розвинутих відносин між ними, їхньої свідомої поведінки, політичної волі ніякі прогресивні соціальні зміни неможливі; від характеру соціально-політичних спільностей, а також якості функціонування створених ними політичних інститутів залежить стан об'єкта політики — політичної сфери суспільства.

Суб'єкті політики характеризується певним рівнем політичної культури. Це передбачає вміння володіти об'єктивними законами розвитку, знання сутності політики як специфічного суспільного явища, політичну волю здійснювати політичний вплив.

Зміни у розвитку об'єктів політики зумовлюють певні зрушення у функціонуванні суб'єктів політики. Оновлені риси суб'єктів і об'єктів змінюють і зміст зв’язків між ними. Такі зв’язки можуть виступати як координаційні, субординацій ні, управлінські тощо. Розвинутість їх визначається рівнем розвитку як суб'єкта, так і об'єкта політики.

Зміст, структура і характерні особливості політичних відносин, які виникають при цьому, здійснюється політичний процес.

5. Основні функції політики.

Визначимо тепер основні функції політики:

відбиття владно значущих інтересів соціальних груп суспільства. Завдяки політиці, люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби і інтереси;

політика раціоналізує протиріччя, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;

управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього — можливість використання примусу щодо членів суспільства);

політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних та суспільних інтересів. Через це, завдяки політиці підтримується цілісність суспільства, стабільність та суспільний порядок;

політика становить середовище соціалізації особистості. Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії, з приводу використання державної влади;

в процесі політики людина засвоює загальноприйнятні уявлення;

крім усього, політика, використовуючи методи політичного регулювання може утворювати нові форми соціальної організації життя. Інакше кажучи, забезпечує іноваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами суспільного життя.

Висновок.

Суспільне життя людства складне і різнобічне, знаходиться у постійному русі, має довгу історію. Політичне життя, політика займає особливе місце в діяльності і взаємодії людей. В ньому зосереджений механізм регуляції всіх громадських справ. Політологія — наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством.

Політологія — молода наука ХХ ст., вона належить до суспільних дисциплін та концептуально з ними взаємодіє. Змістовний діапазон політології різноманітний і є предметом дискусій. Сьогодні в світі існують різні напрямки, школи політології зі своєю методологією і методикою. Сутність предмету дослідження науки розкривається у певних категоріях, а політологія як наука здатна виконувати об'єктивно корисні для людини і суспільства функції.

Завдання курсу політології - формування у студентів знань про політичне життя людства, своєї країни, надання можливості розібратися в сучасних політичних реаліях не на звичному для багатьох людей рівні інтуїції, чуття, інших позараціональних чинників, а виходячи з теоретичних тлумачень.

Використана література:.

Конституція України. — К., 1996.

Арон Р, Мир и война между народами. — М., 2000.

Бжезинский 3. Великая шахматная доска. — М., 2000.

Бугай Ю.М., Стеценко В. Україна — НАТО, — К., 2001.

Василенко И. Политическая глобалистика. — М., 2000.

Дергачев В. Геополитика. — К., Вира — Р., 2000.

Кремень В.Г. Політологія. — X., 2001.

Лановенко О.П. Україна — Росія: основи гуманітарних відно—- К., 2001.

Международньїе отношения как обьект изучения. — М., 1993.

Національна безпека України: сучасний стан, напрямки та вирі-ня/ Керівник авт. кол. С. Пирожков — К., 1996.

Рябов С.Г. Теорія міжнародної попити// Політологічні читан— 1995. № 1.