Монтеск'є про розмежування влади

Основные становища теорії поділу властей.

У обгрунтування класового компромісу між ворогуючими соціальними групами з урахуванням реального співвідношення їхніх зусиль і впливу у Франції середині 18 століття полягала істота доктрини поділу влади, розробленої Ш. Л. Монтескье.

Політична воля, каже автор «Духа законів», має місце лише при поміркованих правліннях, її немає в аристократії, де всю владу належить однієї знаті, ні з демократії, де панує народ. Щоб не можна було зловживати владою, необхідний такий порядок речей, при якому законодавча, виконавча і судова влади були б поділені і могли взаємно стримувати одне одного. Усі загинуло б, підкреслював Монтеск'є, щоб у тому ж особі чи установі, складеному з сановників, з дворян чи простого люду, було б з'єднані ці три власти.

Виходячи з цього, Монтеск'є пропонує кожному стану (класу) надати частина верховної влади. Так, Законодавчу владу, з його думці, необхідно поділити між буржуазією і феодалами, утворивши до двопалатного парламенту, що з зборів представників народу і з аристократичної знаті Виконавчу влада можна зберегти у дворянства залишивши її королівському уряду, яке, проте, має стати відповідальним перед народним представництвом, т. е. буржуазією. Судова влада, яку Монтеск'є, на відміну Локка, спеціально виділив торік у тріаді влади, то, можливо довірено не якому або постійному органу, а виборним особам, із народу привлекаемым до відправлення правосуддя на певне час. Потрібно, щоб судді були одного суспільного становища з підсудним, рівними йому, щоб може здаватися, що він потрапила до рук людей, схильних обмежувати його. Що стосується важливих обвинувачень підсудному надається право відводу суддів. Завдання суду у цьому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону. «Отже, — вважає Монтеск'є, — судова влада, настільки страшна для таких людей, нічого очікувати пов’язана ні з певним становищем, ні з відомою професією; він стане, як кажуть, невидимою і хоч як мене існуючої» [Монтеск'є Ш. Л. Обрані твори. М., 1995]. Завдяки такій організації судова влада стає в соціально та політично нейтральній і зможе перетворитися на деспотичну. Тому, робить висновок Монтеск'є, «із трьох влади… судова у сенсі не є владою» і, отже, не потрібно як і її обмеження іншими владою, і втручання судна у законодавство ще й управління. Виходячи з цього, надалі Монтеск'є розмірковує, переважно, про розмежування політичних сил є і передачу повноважень між законодавчої і виконавчої властями.

Подібно багатьом своїм попередникам Монтеск'є вважає, що з забезпечення ефективності управління необхідно раціональне поділ праці сфері державного життя. Він зазначає, що кожна з трьох гілок влади у відповідності зі специфікою її функцій має здійснюватися особливим самостійним органом. Проте Монтеск'є набагато далі в дослідженні системи державні органи, характеру взаємовідносин з-поміж них, механізму їх взаємодії і протидії з метою запобігання свавілля та забезпечення свободи творчої особистості. Монтеск'є неодноразово підкреслює важливість незалежності влади й органів, їх здійснюють, щодо умови формування, термінів діяльності, а також їхніх взаємної незмінності. Він неприпустимим, щоб одні й ті самі обличчя брали участь у здійсненні функцій більш як однієї з трьох органів правління, наприклад, щоб міністр чи суддя засідали у парламенті, а депутат провів у життя закони та відправляв правосудие.

Особливого значення Монтеск'є надавав свою ідею рівноваги влади й системі «стримування і противаг». Він необхідним встановити такі стосунки між виділеними їм владою, що вони, самостійно вирішуючи державні завдання, кожен своїми правовими засобами, давали той час врівноважувати одне одного, запобігаючи можливість узурпації повноважень верховної влади будь-яким одним установою. Так, виконавча влада, будучи, на думку Монтеск'є, подзаконной, повинна, проте, обмежувати дію законодавчих зборів, яке інакше зосередить у собі деспотичну влада. Тому монарх, особистість якого священна, наділяється правом вето під час затвердження законопроектів, має законодавчу ініціативу, з його указу скликаються і розпускається парламент. Разом про те законодавча влада, хоча й вправі, по термінології Монтеск'є, «зупиняти» що вимагає швидкого розв’язання діяльність виконавчих органів, проте вона повноважна контролювати, як наводяться до виконання створені нею закони, і уряд зобов’язане давати звіт парламенту про своє управлении.

На відміну від Локка, який поділ влади трактував як його співробітництво і тісний контакт з урахуванням переважання законодавчої влади над виконавчої, Монтеск'є підкреслював необхідність повного рівноваги, незалежності й навіть відокремлення влади. Однак це, не означало їх необмеженість. Навпаки, відповідно до Монтеск'є, жодна влада повинна вторгатися до компетенції інший, але кожна з яких, захищаючи себе від можливого вторгнення, вправі контролювати і стримувати іншу влада, запобігаючи перевищення повноважень, зловживання і деспотизм.

Розроблена Монтеск'є складна система «стримування і противаг», т. е. взаємного врівноважування і навіть протиставлення влади, не забезпечувала ефективної співпраці з-поміж них у вирішенні державних справ України та не передбачала створення дієвого механізму на вирішення можливих колізій. Монтеск'є усвідомлював, що скомбіновані їм в такий спосіб влада може приєднатися до стані нерухомості і бездіяльності, але сподівався усунути це складне становище тим міркуванням, що, «оскільки необхідне протягом речей змусить їх діяти, вони будуть діяти согласованно».

При обгрунтуванні теорії поділу влади Монтеск'є намагався застосувати на французької грунті істотні риси сучасних йому європейських держав і особливо англійської конституційної монархії, в якій він бачив зразок помірної форми управління, що є, з його думці, найкращою. Зокрема, складне побудова законодавчої влади у особі нижньої палати як виборного органу народних представників, і верхньої палати як спадкового зборів аристократичної знаті, «яка має право скасовувати рішення народу», точно як і, як і «народ може скасовувати його рішення», — побудоване у Монтеск'є на структурі англійського парламента.

Проте Монтеск'є, ідеалізуючи англійську систему правління і слідуючи цьому плані Локка, звернув звернула увагу лише на зовнішній бік англійської конституційної системи. Насправді в Англії немає поділу влади у тому сенсі, що не його розумів Монтеск'є. За свідченням великого англійського государствоведа У. Беджгота, англійська конституція побудована за принципом єдиної верховної влади, причому ця вирішальна влада перебуває у руках одним і тієї ж людей. У Великобританії бо й суворого відокремлення трьох галузей влади між різними державними органами. Англійський король як носій виконавчої міг також брати участь у законодавстві, діючи що з обома палатами («король у парламенті»), й у судочинстві, призначаючи, крім обраного населенням суду присяжних також незмінюваних, довічних «коронних суддів» з широкою компетенцією. Англійський парламент теж обмежувався самої лише законодавчої банківською діяльністю та міг брати участь у управлінні. Так мав право піддавати відповідальності міністрів королівського кабінету, вирішувати найважливіші фінансові питання, визначати порядок організації армії. Але ж і у сфері судочинства парламент могла розглядатися (у верхній палаті) справи з обвинувачення як у державних злочинах осіб знатного стану. Саме тоді, характеризовавшийся, як |зазначалось, компромісом буржуазії з ліберальним дворянством, всі сфери структурі державної влади зазнавали собі відбиток політичного панування цих двох класів, однаково зацікавлених у запобіганні «неконтрольованого» впливу мас влади на рішення державних дел.

Доктрина поділу влади зі своєї політичної спрямованості в інтерпретації Локка і особливо Монтеск'є носила помірний, компромісний характері і являла собою ідеологічне обгрунтування класового блоку буржуазії і дворянства під час буржуазних революцій XVII—XVIII ст. У цьому теорії найяскравіше і зримо позначилися протиріччя переходу від феодального й держави до буржуазному із його позитивними і негативними проявами. Отже, в оцінці теорії поділу влади важливо враховувати її історичну прогресивність неминучу ограниченность.

Вчення про розмежування влади у умовах абсолютизму на той час служило переважно запобіганню беззаконня і сваволі із боку королівської адміністрації, забезпечення основних права і свободи людини. Це саме собою мало, безсумнівно, важливе прогресивне значення. Концепція поділу влади сприяла зміцненню нових, буржуазних громадських відносин також створенню відповідної їм організації структурі державної влади. Загалом руслі на зревших політичних реформ йшло вимога те, що б управління країною здійснювалось у відповідно до законів, встановленими виборними представницькими органами. Серйозним кроком уперед, у розвитку політичної думки і конституційної практики була розробка принципів, і організаційних почав діяльності державні органи, дослідження основних напрямів їх взаємодії, способів «форми їх співучасті в здійсненні державних дел.

Проте класова сутність цієї доктрини, що висловила претензії буржуазії на політичну влада та готовою з метою забезпечення «поміркованого правління» поділити її з ліберальним дворянством, полягала в відмові народного суверенітету. Побоюючись «деспотизму більшості», Монтеск'є вважав, що, будучи некомпетентним як у державних справах, немає права приймати активні рішення, пов’язані з представниками виконавчої діяльністю, — все її у управлінні має бути обмежена обранням представителей.

Така спрямованість гасла поділу влади й обумовила великий успіх теорії Монтеск'є. Вона дозволяла буржуазії, обгрунтувати свої прихід до політичної влади, з найменшою обмеженням станових привілеїв і інтересів правлячих класів проголосити основні політичні правничий та свободи, забезпечити міцність народжуваного буржуазного ладу синапси і до того ж час недопущення проведення досить глибоких демократичних змін у життя. Завдяки цьому концепція поділу влади стала впливової буржуазної політичної доктриною саме формі, яку дав Монтеск'є, а самого автора «Духа законів» стали навіть називати родоначальником цього принципа.

Послідовники Монтеск'є стверджували, що теорія поділу влади «була їм очищена від шлаку і забуяло новими гранями». На думку французького государствоведа А. Эсмена, Монтеск'є настільки перетворив елементи, вироблені його попередниками, що «зробив із них хіба що нове творіння; з зародка він вивів жива істота, досягла свого повного развития».

Не заперечуючи вирішальну роль Монтеск'є в обгрунтуванні класичного варіанта цього вчення, необхідно, проте, відзначити (і це висновок повністю випливає з вище аналізу витоків аналізованої теорії), що ідеї, висунуті Монтеск'є, були «розкриттям раніше невідомої таємниці». Не з’явилися автору «Духа законів» як «даром небес». Пов’язані із сучасною йому дійсністю, вони виникли по всьому попередньому розвитку політичної думки. Теорія поділу влади у трактуванні Монтеск'є набула широкої підтримки серед помірної буржуазії і ліберального дворянства. Деякі мислителі, приймаючи основні тези цієї доктрини, заперечували з її «крайнощів», перерізали собі деякі її противоречия.

Проте, в конституційному проекті Монтеск'є недостатньо чітко проводиться ідея рівноваги влади. Законодавча влада явно грає домінуючу роль, виконавчу владу Монтеск'є називає обмеженою по своїй — природі, а судову — взагалі підлозі владою. Здається, усе було не настільки актуально у період Монтеск'є, як актуально був такий становище теорії поділу влади: певна гілка влади повинна представляти інтереси певної соціальної групи. Судова влада представляє інтереси народу, виконавча — монарха, верхня палата законодавчих зборів (передбачена конституційним проектом Монтеск'є) — аристократії, нижня палата зборів — інтереси народа.

1. Азаркин М. М. Монтеск'є. — М.: Юридична література, 1988.

2. Барнашев А. М. Теорія поділу влади: становлення, розвиток, застосування. Томськ, 1988.

3. Ш. Л. Монтеск'є. Обрані твори/ під ред. М. П. Баскина. — М.: держ. вид-во Політичною Літератури, 1955.

4. Фетисов О. С. Поділ влади // Соціально-політичний журнал,.

1995, № 6.