Центральний процесор. 
Апаратна складова комп'ютера

Центральний процесор — функціональна частина обчислювальної машини (комп'ютера), призначена для інтерпретації програм. Саме в процесорі комп’ютерна програма перетворюється в якісь дії — показ на моніторі символів чи зображень, запис чи читання даних із пристроїв збереження, команди периферійним пристроям. Швидкодія процесора визначається кількістю тактів, що виконуються в одну секунду і назавається тактовою частотою (кількість елементарних операцій в одну секунду, Герц). У сучасних процесорах для підвищення швидкодії застосовуються технологія прогнозування послідовності операцій і відповідно заздалегідь вибудовується черга виконуваних команд. При високій тактовій частоті процесора на швидкодію починає впливати час, необхідний на обмін даними між процесором і оперативною пам’яттю (відстань близько 5−7 см). У зв’язку з цим розробники поміщують частину оперативної пам’яті безпосередньо на сам процесор (наявна, cash-пам'ять). Ємність такої пам’яті становить 256 — 512 Кб, деякі моделі процесорів містять надоперативну пам’ять другого рівня.

По функціональній спрямованості процесори поділяються на такі види:

• — процесори загального призначення. Такі процесори можуть досить ефективно вирішувати широкий клас завдань управління, обчислювальних тощо. Саме процесори цього виду використовують для центрального процесора в настільних робочих станціях;
• — процесори цифровий обробки сигналів (ПЦОС). Ці процесори спеціалізовані під обчислювальні завдання, пов’язані з цифровою обробкою сигналів. Функціональний устрій цих процесорів особливо ефективно виконує характерні при цьому класу завдань операції: свертки, фільтрації, перемножування векторів і матриць. У процесорах цього найширше використовується архітектура явного паралелізму. Також важливу особливість ПЦОС є мала енерговитратність на одиницю обчислювальної потужності, що дало можливість їх використання у таких пристроях, як плеєри, мобільні телефони, фото-, відеокамери тощо;
• — мікроконтролери. Завдання мікроконтролерів пов’язане насамперед з міським управлінням пристроями у часі, що визначило основні властивості мікропроцесорних ядер у яких: широкий набір операцій виводу-введення-висновку, велика швидкість реакції переривання. Це дуже прості процесори, більшість їх 8-бітні й інтегровані зі специфічною периферією: таймерами, контролерами послідовних каналів зв’язку, двонаправленими портами виводу-введення-висновку. Вони широко використовуються у різноманітних портативних пристроях.