Аналіз останніх досліджень і публікацій

Використання дихальних вправ у процесі фізичного виховання сприяє удосконаленню функцій дихання, інших функціональних систем, профілактиці й лікуванню захворювань (В.Г. Бокша, В. А. Левандо, А.Е. Макаревич). Фахівці свідчать, що кожна людина повинна контролювати і виправляти своє дихання, тренувати і зміцнювати дихальну мускулатуру. Виконання дихальних вправ сприяє посиленню кровообігу, процесу дифузії газів у легенях, повнішому насиченню крові киснем та покращенню обміну речовин при порушеннях дихальних процесів та фізичних навантаженнях. На основі сучасних досягнень педагогіки, фізіології, теорії та методики фізичного виховання й інших наук стало можливим свідоме управління функціями організму, підвищення резервів здоров’я. Широко використовуються дихальні вправи й у спортивній практиці (В. Дубровський).

Існує багато систем дихальних вправ. Це дихальні вправи йогів, які складені багато століть назад. Парадоксальна гімнастика розроблена А.М. Стрельніковою. Це система дихання К. П. Бутейка і багато інших систем дихальної гімнастики, які були розроблені на Заході і Сході. Східна медицина вважає, що здоров’я людини залежить від того, як вона зберігає і використовує дану їй від народження повітряну енергію, тому не випадкове існування різних систем дихальної гімнастики. Але, незважаючи на низку досліджень, спеціальних праць, присвячених формуванню правильного дихання у студентів на заняттях з фізичного виховання, обмаль.

Навчання студентів правильному диханню починається з теоретичних відомостей про дихання, його значення у життєдіяльності людини, механізми дихання, основні показники, значення дихальних вправ. Далі студентів знайомлять з основними типами дихання: черевним, грудним та повним (змішаним диханням), або нижнім (черевним), середнім (ребровим), ключичним (верхнім) та повним за системою йогів.

На думку деяких дослідників [11; 13], дихальні вправи специфічні для різних видів рухової діяльності, але всі вони передбачають: розвиток сили дихальних м’язів, збільшення життєвої ємності легень, підвищення здатності до максимальної вентиляції легень і розвинення витривалості дихальних м’язів. Доведено, що в результаті застосування спеціальних дихальних вправ збільшується резервний обсяг вдиху і резервний обсяг видиху, життєва ємність легень, сила і потужність вдиху і видиху, максимальна вентиляція легень, коефіцієнт використання кисню (А.А. Шнейдер); спостерігається позитивна реакція серцево-судинної системи на систематичне використання дихальних вправ; знижуються величини систолічного об'єму, покращується регуляція серцевого ритму (В.А. Шестаков, В.К. Макаренко), узгоджується функція серцево-судинної і дихальної систем, збільшується їх ефективність, спостерігається більш швидке відновлення після фізичних навантажень (В.А. Макаренко) підвищується фізична працездатність.

Метою даної роботи є визначення ефективності застосування дихальних вправ для студентів із захворюваннями органів дихання.

Завдання дослідження: дослідити особливості функціонального стану дихальної системи студентів 17−18 років, які займаються дихальними вправами, та студентів, що займаються за загальноприйнятою програмою.

Об'єктом дослідження є запропонована система механізмів дихання, управління, мобілізації основних функцій організму, його захисних і пристосувальних реакцій, спрямованих на гармонійний розвиток особистості за допомогою дихальних вправ, які необхідно впровадити до змісту занять з фізичного виховання.

Для оцінки ступеня й ефективності довільного керування диханням студентів в умовах університету ми використовували такі методи:

• 1. Проба з довільною затримкою дихання на вдиху (проба Штанге) і на видиху (проба Генчі);
• 2. ЖЄЛ (життєва ємкість легень);
• 3. ХОД (хвилинний об'єм дихання);
• 4. МВЛ (максимальна вентиляція легень);
• 5. РОвид (резервний об'єм видиху).

Виклад основного матеріалу дослідження. Дослідження проводилися на базі кафедри «Фізичної культури Олімпійських та неолімпійських видів спорту» Запорізького Національного технічного університету. Було організовано 2 групи студентів 17−18 років (дівчата та хлопці), віднесених до спеціальної медичної групи. До першої групи увійшли 15 хлопців, середній вік яких був 18,2 ± 1,2 року; до другої - 15 дівчат с середнім віком 18,4 ± 1,2 року. Дослідження проводилось продовж 2016 року.

Таблиця 1. Дані показників рівня стану респіраторної системи.

На основі отриманих даних ми виділили три основні типи функціональних можливостей дихання: незадовільний, задовільній і добрий.

Незадовільний тип функціональних можливостей дихання характеризується тим, що студент не має навичок довільного дихання і має низькі показники ЖЕЛ і МВЛ при високому ХОД.

Задовільний тип функціональних можливостей характеризується тим, що студент має навички повного дихання і має показники ЖЕЛ, МВЛ і ХОД, близькі до належних.

Добрий тип функціональних можливостей характеризується тим, що студент має стійкі навички довільного дихання при високих показниках ЖЕЛ, МВЛ і ХОД.

У процесі занять з досліджуваними групами були поставлені такі завдання: вивчити кожний елемент дихання, постійно концентруючи увагу на тій чи іншій частині дихальної системи; закріпити навичку правильного дихання, в основі якої лежить утворення робочих і рухових дихальних циклів; розвинути навички керування диханням при виконанні рухів циклічної і ациклічної структури.

Процес формування навичок довільного дихання ми розподілили на три періоди. У першому періоді (6−8 занять) студентів слід навчити диференційовано дихати для подолання дискоординації між різними групами дихальних м язів. У другому періоді навчання (8−10 занять) засвоюються певні рухові дихальні цикли при виконанні циклічних і ациклічних вправ. Студенти вчаться контролювати ритм і глибину дихання на основі вдосконалення чутливості дихальних м язів. У третьому періоді (5 — 6 занять) закріплюються і вдосконалюються навички довільного керування диханням при виконанні фізичних вправ і розумової праці. В основі успішного закріплення навичок, що розвиваються, лежить утворення робочих і рухових дихальних циклів.

Після того, як студенти оволодіють повним диханням у спокої, переходимо до формування у них навичок довільного керування диханням при виконанні циклічних рухів. При цьому слід враховувати те, що ритм дихання рефлекторно впливає на темп рухів. Особливо чітко виражено поєднання дихання з рухами при ходьбі, бігу, плаванні, ходьбі на лижах тощо.

Процес навчання доцільно починати з виконання фізичних вправ, що імітують ходьбу чи біг і не викликають збільшення об'єму легеневої вентиляції. Наприклад, у положенні стоячи на носках імітують ходьбу, чергуючи згинання і розгинання в гомілковому, колінному і кульшовому суглобах, не відриваючи носки від опори.

При виконанні циклічних вправ можна рекомендувати таку узгодженість дихання з рухами тіла. За одну фазу руху зручно прийняти кратну кількість рухів — 2, 4, 6 кроків, 2 підскоки, 2 стрибки і т.д. При ходьбі, підскоках, стрибках на місці та зі скакалкою, бігу і плаванні на кожний дихальний цикл припадає 4−6 рухів: 2−3 під час вдиху і стільки ж при видиху. Співвідношення між дихальним циклом і фазами руху залежить від частоти рухів. При повільному темпі на кожний дихальний цикл робиться 6−8 рухів: 34 — на вдих і 3 — 4 — на видих. При тривалій і швидкій роботі під час одного дихального циклу учень зможе зробити лише 2−4 кроки.

Для підвищення стійкості організму до недостачі кисню нерідко використовуємо вправи з дозованою затримкою дихання для створення кисневого дефіциту. Затримка дихання у процесі виконання фізичних вправ підвищує функціональну стійкість організму до браку кисню і до інших несприятливих змін внутрішнього середовища. Затримка дихання під час фізичних вправ викликає більше накопичення недоокислених продуктів м’язового метаболізму, збільшення гіпоксемічних і гіперкапнічних зрушень. Останнє підвищує, з одного боку, тканинну стійкість до подібних змін, а з іншого — вдосконалює компенсаторні реакції організму.

Дані особистих щоденників здоров’я і самоконтролю свідчать: результати дихальної проби Штанге порівняно з вихідними даними покращились на 18%, ХОД (хвилинний об'єм дихання) — на 5,2%, РОвид (резервний об'єм видиху) — на 2,1%, максимальна вентиляція легень (МВЛ) — на 4,2%, ЖЄЛ (життєва ємкість легень) збільшилась на 3,8% (табл. 1).

Цих результатів досягнено внаслідок систематичного застосування дихальних вправ на заняттях з фізичного виховання і виконання їх студентами, які формують навички довільного регулювання диханням. Ефективність дихальних вправ дозволяє використовувати їх і для здорових людей.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Правильно поставлене дихання — базове вміння студентів, які мають відхилення у стані здоров’я і низьку фізичну підготовленість. Вивчення методик дихальних вправ — дієвий засіб оздоровлення. Тому дихальні вправи слід включати обов’язково як складову навчальної програми для студентів спеціального медичного відділення. Включення дихальних вправ до програми фізичного виховання студентів з відхиленнями в стані здоров’я сприяє засвоєнню раціонального дихання, позитивно змінює параметри дихальної функції у студентів, які перенесли гострі респіраторні захворювання, зменшує повторну захворюваність на 10−15%, поліпшує рівень соматичного і психічного здоров’я. Значне поліпшення діагностичних показників у студентів з хронічними захворюваннями дихальної системи дозволяють говорити про ефективність та доцільність застосування реабілітаційних заходів в умовах ВНЗ.

дихальна вправа студент ослаблене здоров’я.