Розділ 1. Методи самоуправління підприємством

Сутність поняття «методи», «методи самоуправління»

Стратегічний самоменеджмент базується на безлічі законів, що керують людиною. Основні з них:

• — закон цілепокладання — визначає порядок вибору цілей життя;
• — закон різноманітності - висловлює вимоги до механізму самоврядування;
• — закони соціального спадкування і послідовності розвитку — вимагають гармонійного поєднання генетичної, настановної і свідомої програм життя, їх послідовного виконання в процесі вибору стратегії та планування життя;
• — закони біопсихічні та інертності людських систем — відбивають особливо роботи центральної нервової системи як диригента всіх процесів, що відбуваються в організмі. Висловлюючи вимоги законів життя, стратегічний менеджмент здійснює організацію процесів, що протікають в людині як біосоціальних системі. Він дозволяє оптимізувати реалізацію особистих потенцій, зберігати індивідуальність, сприяє вдосконаленню і розвитку особистості, створенню необхідних умов у навколишньої дійсності, досягнення життєвої мети.

Стратегічний самоменеджмент може переслідувати певну мету:

• — досягти успіху в житті;
• — максимально задовольнити життєві потреби;
• — реалізувати життєвий потенціал своєї особистості;
• — створити умови, що забезпечують гідне життя родини, і ін.

Один з варіантів поетапного стратегічного самоменеджменту:

• 1) оцінка життєвої ситуації, реального стану на життєвому шляху;
• 2) уточнення моделі світу та місії життя;
• 3) визначення мети життя і основ задуму її досягнення;
• 4) оцінка обстановки та прийняття стратегічних рішень;
• 5) вибір стратегії та самовизначення;
• 6) планування життя (розробка плану, цільової комплексної програми, стратагем);
• 7) стратегічна самоорганізація життєдіяльності і діяльності;
• 8) стратегічний контроль досягнення життєвих цілей.

Оцінка життєвої ситуації. Ситуація — сукупність умов та обставин, що створили для особистості певні відносини, обстановку в житті. В цілому у багатьох людей (абстрагуючись від сьогоднішньої обстановки в країні) у віці 35−50 років настає етап необхідної перебудови.

Згідно з А. Богданову, будь-яка організація, як би вона не була досконала, в момент свого створення або кульмінації діяльності, як би вона не відповідала початкової задачі, одного разу потребуватиме корінної перебудови. Це теоретичне обгрунтування необхідності періодичної перебудови організації життя людина відчуває в певних життєвих ситуаціях і таким чином усвідомлює, що вона смертна, а його власні можливості обмежені. Наприклад, діти виросли і пішли з дому. Біологічні ритми життя проявилися у розбудові систем в організмі. Сталося зміна ставлення до дружини, чоловіка.

Коріння виникаючих життєвих проблем, ситуацій криються дуже глибоко. Для їх вирішення необхідно уточнити своє місце в житті, оцінити себе:

• — з'ясувати кордону між мрією, метою життя і дійсністю;
• — проаналізувати причини успіхів і невдач в житті.

Якщо людина знаходить вирішення цих проблем, він перебудовує життя, зберігає свій динамічний рівновагу в процесі життєдіяльності.

Вивчаючи особливості людського сприйняття, ми вже говорили, що людина під реаліями дійсності розуміє створену ним модель цього світу. Людина живе, погодившись своє життя з цією моделлю. Модель, близька до дійсності, забезпечує одну реальність, убога — іншу.

Модель світу — цілісна система уявлень про навколишню дійсність. Спираючись на цю систему, людина формує уявлення про своє місце в цьому світі. Ця модель служить людині універсальним інструментом для прийняття стратегічних рішень (цілі та стратегії життя, програми дій). Уточнена модель дозволяє людині визначити своє місце у світі, а з урахуванням результату аналізу та оцінки ситуації сформулювати (уточнити) місію свого життя. Під місією розуміють усвідомлене уявлення людини про своє призначення, сенс існування.

Людина визначає місію свого життя на підставі:

• — генетичної, настановної і свідомої програм життя;
• — склалися життєві обставини, ситуації;
• — особистого онтогенезу (індивідуального розвитку);
• — власних ресурсів;
• — умов навколишнього середовища.

Місія людини сприяє об'єднанню його фізичних і духовних сил, прояснює мету життя, призначення людини в цьому світі, сприяє певному настрою людини, мобілізує його, впливає на формування його життєвої філософії, системи цінностей, життєвих принципів.

Визначення мети життя і основ задуму її досягнення. На відміну від місії, яка задає загальні орієнтири, напрямки життя, мета визначає кінцеві бажані стани. Для стратегічного самоменеджменту мета має величезне значення, оскільки визначає весь його процес: відповідно до мети людина вибирає стратегію, планує і організовує життя. Мета реалізується у діяльності як закон, що керує людиною.

Вибираючи і формулюючи мету, людина мимоволі проектує її на майбутнє, тим самим створює намір, основну ідею плану майбутніх дій. Виникає задум досягнення мети, вірніше, основи задуму, тому що не оцінена ще сукупність факторів, які будуть сприяти або перешкоджати просуванню до мети.

Оцінюючи ситуацію, людина з’ясовує, хто і що заважає йому жити у відповідності з уявленнями, хто йому ворог, а хто друг, хто попутник і т. д. Людина виявляє свої здібності та напрямки їх використання, що приводили до успіху, а також обмеження, що перешкоджали цього. Але то було в минулому, під час прямування до попередньої мети. Сформулювавши нову мету, людина по-новому дивиться на минуле. Вона може по-новому оцінити що відбулася ситуацію, минуле, і це закономірно. Складовими нового задуму є питання:

• — які сили, засоби застосовувати і в якій послідовності;
• — де зосередити основну увагу і зусилля;
• — як побудувати нове життя, як маневрувати, перерозподіляти життєві ресурси.

Сформулювавши основи задуму, людина повинна перевірити їх, оцінюючи обстановку.

Під обстановкою розуміють сукупність обставин, умов, за яких людина буде реалізовувати життєві цілі. Оцінка обстановки передбачає оцінку сукупності факторів, що впливають на ефективний самоменеджмент. Така оцінка дозволить не тільки виявити фактори і способи їхнього впливу, але і врахувати їх, створити умови для ефективної діяльності. Як відомо, щоб спрацювали об'єктивні закони управління людиною, треба створити для цього певні умови.

Вибір стратегії життя, уточнення життєвої філософії та системи цінностей. В даний час в теорії та практиці управління не склалося єдиного визначення поняття «стратегія життя». Під стратегією життя найчастіше розуміють метод організації життя; під методом — комплекс прийомів, способів, технік, технологій, які людина використовує для організації життя і досягнення її цілей. Організація життя — це доцільна взаємозв'язок життєвих сил і засобів людини, що створює йому умови для свідомої життєдіяльності. Природно, наведені визначення не ідеальні. Різноманіття визначень пов’язано із встановленням суб'єктивних розуміння поняття «життя». Для одних — це існування білкових тіл, для інших — польових структур. У найбільш широкому значенні життя — одна з форм існування матерії (а можливо, і духу), що виникає за певних умов у процесі її розвитку.

Стратегія життя разом з моделлю світу дає людині наступне:

• — систему соціокультурних уявлень особистості про власне життя і своє місце в світі;
• — можливість виявити і пояснити його взаємозв'язку з навколишньою дійсністю;
• — сформулювати модель власного життя, спроектувати майбутнє і здійснити свій життєвий проект;
• — висвітити в перспективі траєкторію руху в часі і просторі, найбільш значущі орієнтири і пріоритет;
• — погодити в уяві образ, сенс життя і реалії дійсності;
• — обгрунтувати норми, стандарти, цінності та установки, що існують в суспільстві в процесі соціалізації.

Зовні стратегія життя людини виражається як предметно-чуттєва характеристика стратегічного поведінки. Під способом життя розуміють її емоційно забарвлену картину, під змістом — сутнісне, цілісне і своєрідне уявлення про призначення і фундаментальних засадах життя. Життєві цінності являють собою систему основоположних ідей, переконань і вірувань особистості в повноцінну та продуктивну життя, сформовану під впливом культурних традицій, зразків та ідеалів. Це сукупність уявлень людини про значущі, бажаних параметрах життя.

Життєві норми — експериментально встановлені вимоги до змісту і якості життя, стандарти оцінки життєвих подій. Нормативні подання проявляються в повсякденному житті як система керівних принципів і правил, на яких базуються цілі життя. Життєві принципи виходять із законів, які керують людиною, мають моральне і соціальний зміст. Вони є результатом узгодження життєвого сенсу і цінностей людини з соціальними нормами, прийнятими в тому чи іншому конкретному суспільстві. У житті образи, смисли, цінності, норми і, звичайно, цілі, входять в реальну практику як орієнтири людини в часі і просторі. Життєві стратегії також орієнтують людини, але на перспективні життєві цілі. Вони характеризують здібності особистості підніматися над рівнем конкретних життєвих ситуацій і утримувати цілісне уявлення про реальну дійсності. Стратегії життя вибирають виходячи з місії, цілей, ситуації, що склалася та оцінки обстановки по досягненню життєвих цілей.

Планування життя (розробка плану життя, цільової комплексної програми, стратегії). Стратегічне планування життя можна виконати побудовою «дерева цілей», розділяючи життєві цілі за сферами (професійної, фізичного стану, матеріальної, сімейного життя, соціально-психологічної та ін.) До цілей життєвих сфер необхідно розробити заходи, розміщені в часі і забезпечують їх досягнення.

Залежно від значущості, пріоритету мети визначають черговість і час виконання всіх заходів цільової програми. Таким чином, за допомогою «дерева цілей» описується впорядкована ієрархія цілей, що виражає їх супідрядність і внутрішні взаємозв'язки як цілей, так і заходів, дій людини в її прагненні до мети життя.

План життя може бути оформлений як Стратагема. Стратагеми зародилися в давнину, де означали стратегічний план, в якому для супротивника укладена якась пастка або хитрість. Стратагеми успішно застосовувалися у війнах, дипломатії, іноді у сфері бізнесу. Дипломатичні Стратагеми представляли собою плани, націлені на вирішення великих зовнішньополітичних завдань, розраховані на тривалий період і відповідають державним і національним інтересам. Стратагема подібно до алгоритму організовує послідовність дій. В даний час стратагемность — це здатність прораховувати ходи, програмувати їх виконання, виходячи з ситуації, що склалася і якостей конкурента (супротивника); вона є зразком активної підприємницької або політичної далекоглядності. Багато хто під Стратагема розуміють сплав стратегії з умінням розставляти приховані від конкурента, супротивника пастки. Ефективність застосування стратагем полягає в тому, що вони базуються не на звичаях, нормах, етики бізнесу, міжнародного права, а на апробованою століттями теорії військового мистецтва.

Стратегічна самоорганізація життєдіяльності і діяльності. Багато прекрасні життєві цілі, стратегії їх досягнення ставали не менш стрункими і обгрунтованими планами. Однак при зіткненні з дійсністю ці плани перетворювалися лише в побажання і наміри, що називається, зробити з себе людину. Причина криється в невиконанні людиною стратегічної самоорганізації, у розробці та запуску моделі життя, з якого людина, орієнтуючись на модель світу, створює модель року, місяця, дня життя. Кожна людина вранці «програє» майбутній день, важливу зустріч з ким-то і інше, але чи бачить він при цьому бажаний стратегічний результат або враховує лише складну ситуацію? Це залежить від організаційних зв’язків людини, якими він себе «зв'язав» з метою, стратегією, планом життя, від володіння технологіями мислення.

Стратегічна самоорганізація — це організація процесів, що протікають в людині як системи управління і забезпечують досягнення цілей.

Стратегічний контроль. Відомо, що будь-який процес характеризується циклічністю і супроводжується контролем. Контроль — це процес забезпечення досягнення людиною своїх цілей. Він дозволяє утримувати життєдіяльність людини в певних рамках і направляти її до заданих кінцевим станів (орієнтирів).

Практика ефективності функції контролю вказує на необхідність його відповідності наступним вимогам:

• — стратегічної спрямованості (відображає загальні пріоритети системи життєвих цінностей людини, її життєдіяльності);
• — спрямованості на кінцеві результати, що досягається інтеграцією контролю з іншими функціями самоменеджменту;
• — контрольованому виду діяльності, що реалізовується функції управління;
• — бути своєчасним (адекватним контрольованому явищу) і гнучким (пристосовуватися до змін, що відбуваються), а також простим щодо призначення.

Таким чином, як стратегія життя визначає тактику, так і стратегічний самоменеджмент визначає життєдіяльність людини. Він обумовлений процесами діяльності людини як біосоціальних системи, визначає їх течія, напрямок і темпи в рамках заданих параметрів.