Практичні й оперативні плани. 
Програми. 
Політика. 
Ситуаційне планування

Планування — це один з економічних методів управління, який виступає основним засобом використання економічних законів у господарському процесі.

До середини ХХ століття фірми діяли в стабільних умовах перевищення попиту над пропозицією. Це дозволяло їм працювати на основі поточних планів, які складалися на основі замовлень, що надходили.

Починаючи з 50х років ХХ ст. темп змін зовнішнього середовища став рости, але шляхом екстраполяції його ще можна було передбачити. Необхідно стало наряду з поточним ще займатися середньостроковим та довгостроковим плануванням, складати перспективні цільові програми.

Практичні й оперативні плани формують тактику підприємства.

Тактика (англ. tactic) — короткострокова стратегія для досягнення мети, розроблювальна звичайно на рівні керівників середньої ланки. Деякі характеристики тактичних планів:

• — тактику розробляють для здійснення стратегії;
• — якщо стратегія майже завжди розробляється на вищих рівнях керівництва, то тактика часто виробляється на рівні керівництва середньої ланки;
• — тактика розрахована на більше короткий період часу, чим стратегія;
• — тактика більше певна по своїй природі, чим стратегія;
• — тактичні результати, як правило, проявляються дуже швидко й легко співвідносяться з конкретними діями.

Тактика — частина виробничого процесу, що відповідає на питання «як це зробити?» — у той час як виробничі операції - це фактичне здійснення тактики. Тактичні рішення приймаються для здійснення фінансової, маркетингової й виробничої стратегій.

Політика (англ. policy) — загальні орієнтири для дії й прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей. Політика звичайно формулюється вищими керуючими на тривалий період часу. По Дж. Штейнеру й Б. Майнеру «Політику можна розглядати в якості „Кодексу законів“, що визначає, у якому напрямку можуть здійснюватися дії. Політика пояснює, яким образом повинні бути досягнуті мети, установлюючи віхи, яким потрібно випливати. Вона призначена для збереження сталості цілей, а також для того, щоб уникнути прийняття короткозорих рішень, заснованих на вимогах даного моменту» (США, 1977).

Процедури (англ. procedure) — вказівки щодо того, які дії варто почати в конкретній ситуації. По суті процедури являє собою запрограмоване рішення, що виключає необхідність повторно вирішувати вже вирішені завдання. Індивід, що діє відповідно до процедури, має малу волю дій і невеликим числом альтернатив.

Правила (англ. rules) — точне визначення того, що варто робити в конкретній унікальній ситуації. Правила відрізняються від процедур тим, що вони розраховані на конкретне й обмежене питання.

Для багатьох операцій планування необхідно попереднє прогнозування. Чим краще керівник зможе пророчити зовнішні й внутрішні умови стосовно до майбутнього, тим вище шанси на складання здійсненних планів. Прогноз, заснований на найбільш імовірних подіях, своїм результатом припускає конкретний (твердий) фінансовий план, що втрачає свою цінність уже після першої малоймовірної події, і компанія виявляється перед необхідністю розробляти новий фінансовий план. Набагато розумніше на стадії підготовки фінансового плану застосувати ситуаційний аналіз типу «Що буде, якщо???».

Основні положення ситуаційного аналізу полягають у наступному:

• — існує велика безліч незалежних від компанії зовнішніх факторів, що впливають на фінансовий стан компанії в плановому періоді;
• — деякі із цих факторів не піддаються або важко піддаються кількісній оцінці;
• — значення кількісних факторів у плановому періоді в момент часу «зараз» невідомі й піддаються тільки імовірнісній оцінці;
• — реальність фінансового плану збільшується, якщо розглядати не дискретні (крапкові) значення факторів, а певний діапазон значень.

Суть ситуаційного аналізу полягає в тому, що, змінюючи вихідні дані про планові обсяги продажів, цінах і ін., ми аналізуємо кінцеві результати планування, оцінюємо ризики й визначаємо оптимальний варіант дій.

Ситуаційний аналіз практично неможливо провести без обчислювальної техніки. Як правило, фінансовий план — це великого обсягу документ зі складними арифметичними й статистичними розрахунками усередині. Складання одного варіанта фінансового плану без комп’ютера є складним процесом, а ситуаційне моделювання припускає, у деяких моментах складання десятків і більше родинних фінансових планів. Тому без застосування комп’ютерних програм фінансового планування в реальній практиці не обійтися.

На сучасність склалось кілька методів планування: бюджетний, балансовий, нормативний, математико-статистичний та графічний. Бюджетний метод засновується на складанні бюджетних таблиць, в яких відображається майбутній рух економічних ресурсів. Балансовий метод — це ув’язка бюджету джерел та бюджету розподілу ресурсів необхідних для організації. Нормативний метод: в основу завдань на певний час кладуть норми різних ресурсів на одиницю продукції.

Математичні методи зводяться до оптимальних розрахунків на основі різних моделей. Графічні методице сітьові графіки та графік Гантта.