Визначення собівартості продукції (послуг)

Планування собівартості продукції є економічного обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства, яка відповідає вимогам щодо якості. Або собівартість (витрати) — це грошовий вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою.

Розрахунки планової собівартості окремих видів продукції, товарної і валової використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, плануванні прибутку, визначенні економічної ефективності виробництва, а також для формування цін.

Витрати пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) групуються за статтями калькуляції:

• — сировина і матеріали;
• — купівельні матеріали, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
• — паливо, енергія на технологічні цілі;
• — зворотні відходи (вираховуються);
• — основна заробітна плата;
• — відрахування на соціальні заходи;
• — витрати на утримання і експлуатацію устаткування;
• — загальновиробничі витрати;
• — втрати від браку;
• — інші виробничі витрати.

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни, а також об'єднувати кілька статей в одну, або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість.

Цей показник є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, в якому відображають зростання продуктивності праці, економію ресурсів, технічний прогрес.

Повна собівартість реалізованої продукції включає виробничу собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати (витрати, пов’язані з залученням позикового капіталу: сплата процентів за користування кредитом).

Примітка: враховуючи те, що на борошномельних підприємствах з однієї сировини отримують одночасно декілька видів продукції, спочатку визначаються витрати в цілому на помел, а потім уже визначається собівартість 1 т продукції за видами, що калькулюються. Калькуляційною одиницею на борошномельних підприємствах є 1 т певного сорту борошна, висівок, борошна «крупчатки», манної крупи, борошенця.

В даному випадку розподіл загальної суми витрат (виробничої собівартості) на помел проводиться за коефіцієнтами переведення в умовну продукцію, встановленими на відповідні сорти продукції самим підприємством, орієнтуючись на ринок. Наприклад. При помелах м’якої пшениці на борошно застосовуються коефіцієнти: борошно «крупчатка», манна крупа — 6,3; борошно вищого сорту — 6,0; борошно першого сорту — 4,2; борошно другого сорту — 3,9; висівки 1,0.

Таблиця 13.

Визначення повної собівартості 1 т кожного виду продукції з власної сировини (І лінія), грн.