Європейська оздоблювальна кераміка

Керамічна плитка Іспанії

З території іранської держави якісні зразки керамічної плитки поширилися по всьому азіатському континенту. Маври, що жили з VIII століття на території сучасної Іспанії, принесли з собою і технології виробництва унікальної на ті часи іранської плитки. При будівництві своїх міст маври використовували у великій кількості керамічну плитку і мозаїку для оздоблення храмів і культових будівель.

З VIII по XV століття на території Іспанії починається війна проти маврів, що носили мусульманську віру, так звана християнська Реконкіста. З перемінним успіхом боротьби у результаті все ж вдається вигнати маврів з Іспанії. У ході війни технології виробництва керамічної плитки стають відомі католицьким ченцям. Вони записуються на ретельно захищених сувої на мові латині, і переходять з рук в руки, від монаха до ченця. З цього часу в сфері виробництва керамічної плитки з’являється другий центр ваги — Іспанія на чолі з католицькою церквою. Ці конкуренти Ірану змогли зберегти і значно примножити знання про виробництво керамічної плитки та мозаїки, внесли у свої вироби неповторний іспанський колорит.

Практично до XIX століття секрети виробництва іспанської керамічної плитки були відомі лише обраним. Завдяки чому вдалося зберегти унікальну цінність цих виробів. До наших часів збереглося традиційне лідерство Іспанії на ринку керамічної плитки. Плитка виробництва цієї країни вважається кращою в світі. Продукція іспанських фабрик користується найбільшою популярністю на території Європи та інших континентів. Причиною тому є те, що іспанським майстрам вдалося зберегти кращі з давніх традицій і технологій виробництва виробів з кераміки, та внести в цей процес свою необхідну лепту.

Відразу після появи перших зразків керамічної плитки, виготовленої в Іспанії, народилися дві основні школи «аристократична» і «реміснича». «Реміснича» школа своєю появою зобов’язана численним ремісникам, які з’явилися на території країни після періоду Реконкісти. Біженці, біднота і опальним вельможество з інших країн селилися на території напівзруйнованих від війни міст. Там вони створювали невеликі церкви, будинки, які облицьовувалися саморобної керамічною плиткою. Ця плитка мала поганий зовнішній вигляд і разюче відрізнялася від іранських зразків по міцності.

Справжнім спадкоємцем найбагатших традицій Стародавнього Ірану та Персії була плитка «аристократичної» школи.

Секрети її зберігалися у ченців з католицьких орденів. Проводилася вона на плиткових фабриках при католицьких церквах. Лише в XX столітті, коли ці фабрики стали незалежними від духовенства, плитка «аристократичного» спрямування увійшла до масове споживання. Проте і зараз майстри і технологи цих фабрик зберігають в строгому секреті рецептуру і тонкощі технічного процесу виробництва цієї іспанської керамічної плитки.