Відродження. 
Нова історія Барселони

Багато речей настільки міцно увійшли в ужиток, що мало хто замислюється про те, коли вони стали частиною нашого життя. Про дитячий вік інтернету і комп’ютери, масовому поширенню яких ледь минуло п’ятнадцять років, ще можна завести дискусію «а ви пам’ятаєте, коли їх не було?». Але вже такі речі, як автомобілі, поїзди, літаки, радіо і телебачення, безсумнівно, були завжди. барселона культура авангардизм Про електричне освітлення, водяне опалення, центральні водопровід і каналізацію і говорити не варто, схоже, що їх винайшли десь відразу після кам’яного століття. Між тим всі перераховані вище предмети без винятку ми використовуємо максимум сто з хвостиком років. На лінійці часу нашої планети навіть немає такого дрібного поділу. І вже точно ніхто невключить в список таких необхідних сучасних винаходів міста цілком. А даремно. Ви не повірите, але, наприклад, Барселоні такою, якою ми її знаємо, менше ста п’ятдесяти років. Вся її двох тисячолітня історія легко вміщається на п’ятачку Старого міста, який при бажанні можна перетнути хвилин за двадцять швидким кроком. Важко повірити, але ще в 1854 році територія міста обмежувалася тою самою плямою з сумбурним перетином коротких і вузьких вулиць, яке на сучасній карті Барселони ледь займає десяток відсотків площі.

Необхідність розширення міста виникла вже на початку XIX століття з розвитком промислового виробництва, в становленні якого Барселона взяла найактивнішу участь. Для міста це був шанс вирватися з багатовікового періоду занепаду і, вже якщо не вийшло знайти свободу політичну, то хоча б знайти економічну. Необхідність необхідністю, але реалії були дуже далекі від перетворення мрії в конкретні плани. З 1714 року м. існував фактично в режимі резервації. Високі стіни міста вже давним-давно втратили оборонне значення і придбали практично тюремне, та й гармати двох головних фортець міста Монтжуїк і Цитаделі дивилися на місто, а не на можливого зовнішнього противника. Найімовірнішим противником Іспанії були барселонци.

Однак час ішов, войовничість каталонців кілька згасла, а прагнення до заробляння грошей, навпаки, росла рік від року. Місце для нового будівництва всередині стін давно закінчилося, а подальше ущільнення і без того перенаселеного міста виходом не було. Стало ясно, що кріпосні стіни явно пережили себе і від них необхідно позбавлятися. Ясність, втім, була тільки в умах барселонцев, Мадрид довелося вмовляти довгі роки. Тільки 12 серпня 1854 бюрократичні зволікання були улагоджені, і Барселона отримала право знести старі стіни. Правда і тут не обійшлося без винятків, самий ненависний атрибут міських стін — фортеця «Цитадель» чіпати заборонялося. Але і цього було достатньо, щоб в Барселоні за один вечір розкупили всі мотики і ломи, а на наступний ранок натовпи людей кинулися трощити вікові камені. Тут хочеться зробити невеликий ліричний відступ.

Так уже сталося, що сучасним чином руйнування стіни є Берлінська стіна. Кадри тисяч людей, які ламають це втілення зла, на століття залишаться в архівах новинних агентств. У Барселоні, існуй в той час відеокамера, таких ефектних кадрів зняти не вдалося б, плівки б просто не вистачило. Ви пам’ятаєте берлінські стіни? Три метри у висоту двадцяти сантиметровий бетону були в основному знесені бульдозерами за ніч. Барселонські стіни були набагато вище, та й у товщину досягали декількох метрів. Бульдозерів у той час ще не винайшли, хоча й вони не допомогли б в даному випадку. Жителі Барселони провели біля стін всю осінь і зиму 1854 року, одні, працюючи ломами, інші, вимовляючи полум’яні промови. Ви собі уявляєте, півроку добровільно і без — возмездіяно (тобто даром) ходити після вельми важкої роботи довбати стіну? Скільки на цій народної ненависті заощадила мерія Барселони, невідомо, агітатори з палаючими очима, щодня виступали біля стін, не дали завершити в цілому мирний процес. Одних стін їм здалося мало, і до початку 1855 Барселона занурилася в повний хаос страйків і вуличних заворушень.

Скінчилося все погано, в липні 1856 року в місто ввели війська, за три дні завалили вулиці Барселони трупами.

Про це рідко згадують, в путівниках залишилося тільки початок цієї історії, в якій «радісна юрба жителів розбирає стіну». До речі, після придушення хвилювань стіни розбиралися вже «комерційним» способом ще майже десять років, до 1865 року.