Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми розвитку пізнавальних процесів у дітей дошкільного віку

Сутність пізнавальних процесів. Особливості їх виявлення у дітей старшого дошкільного віку

Під пізнавальними процесами розуміють структуру таких психічних процесів, які складають творчі і інтелектуальні можливості дитини чи дорослого і сприяють виконанню певної діяльності, забезпечують якісне оволодіння нею, тобто відповідають її вимогам і дають змогу дитині добитися в ній високих результатів. [15].

Загальні пізнавальні процеси дітей формуються у процесі пізнавальної діяльності - перцептивної (сенсорні здібності), мислительної, імажинативної та мнемічної (інтелектуальні здібності). За Л. А. Венгером, основу здібностей, пов’язаних зі сприйманням, складають перцептивні дії, характер виконання яких залежить від оволодіння дитиною сенсорними еталонами, тобто чуттєвими якостями, що виділені людством, як зразки.

Формування пізнавальних процесів починається з розвитком способів сприймання як перцептивної діяльності. Будь-яка діяльність, зокрема творча, немислима без глибокого сприйняття дитиною навколишнього світу, яке відбувається в різних специфічно дитячих видах діяльності: зображувальній, конструкторській, предметній, тощо. Старші дошкільники розрізняють об'єкти за кольором і формою, послідовно описують форму об'єкта, «на око» зіставляють за величиною всі предмети ряду. Сформовані початкові навички аналітичного сприймання, вміння розбиратися у кольоровій гамі об'єкта, визначити основні його параметри. Так крок за кроком старші дошкільники піднімаються до нової якісної сходинки у сприйманні - перцептивної чуттєвої оцінки об'єктів, які характеризуються своєрідним «букетом» кольорів, форм, величин. Це здійснюється за допомогою аналітичного сприймання — виділення окремих елементів і водночас зв’язків між ними. Таке сприймання приходить до дитини не з віком, а виростає на ґрунті достатнього чуттєвого досвіду як нова якісна грань її перцептивних дій. [21].

У цьому віці дитина часто відчуває труднощі у словесних означеннях різноманітних властивостей предметів. Долаються подібні труднощі у процесі різноманітної діяльності, яка передбачає пошук і розпізнавання предметів за словесним описом їх властивостей. Як стверджують дані спеціальних досліджень, успішність виконання дітьми завдань на використання сенсорних еталонів залежить від рівня оволодіння цими еталонами, вміння їх словесно визначати.

Засвоївши дію ідентифікації, старші дошкільники починають усвідомлювати зв’язки між окремими еталонами, образи сприймання стають диференційованими й узагальненими. Цьому сприяють майже всі види дитячої діяльності, цілеспрямована навчальна мета яких — формування перцептивних дій дитини. Наприкінці дошкільного дитинства малюки оволодівають здатністю досить швидко розпізнавати важливі для них властивості предметів, а отже, розрізняти ці предмети та виявляти між ними зв’язки і взаємозалежності.

В цей період йде розвиток аналітичного сприймання: уміння з’ясовувати, як поєднуються різні ознаки, виділити окремі сторони, обстежити і словесно їх охарактеризувати. Удосконалення перцептивних дій і оволодіння їх різноманітними видами зумовлює прогресивні зміни в перцептивній діяльності. Образ сприймання поступово набуває більшої точності, в дітей формується здатність до спостереження, довільного планомірного сприймання, що є базою для формування загальних творчих здібностей.

Зорове сприймання, вбираючи в себе досвід інших видів пізнавальної діяльності, стає в старшому дошкільному віці одним з основних засобів неопосередкованого пізнання предметів і явищ оточуючої дійсності.

Велику увагу в оволодінні дітьми перцептивною діяльністю відіграє увага.

У психології увагою називають спрямовану психічну діяльність людини, зосереджену на об'єктах, які мають для неї певне значення. Увага це форма організації пізнавальної діяльності, основна умова здійснення пізнавального процесу. Увага може бути спрямована як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власні думки й переживання. [14].

Наприкінці дошкільного періоду у дитини може бути розвинута здатність:

Якнайдовше утримувати увагу на одному й тому ж об'єкті або завданні (сталість і концентрація) Швидко переводити увагу з одного об'єкта на інші, переходити від одного виду діяльності до іншого (переведення уваги) Підпорядковувати увагу вимогам діяльності (довільність уваги) Помічати у предметах та явищах малопомітні, але суттєві ознаки й властивості.

Виникнення більш активної, довільної уваги — важливе психічне новоутворення дошкільного віку.

Окремо треба привернути увагу розвитку у старших дошкільників спостереження та спостережливості, як важливих складових пізнання дитини. Спостереження — це складна пізнавальна діяльність, в якій сприймання, мислення і мовлення поєднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи (Б. Г. Ананьєв). Дані спеціальних досліджень (В. І. Логінова та ін.) показують, що спочатку спостереження як довільне сприймання спрямоване на розпізнавання предметів або явищ навколишньої дійсності. Дитина застосовує різні способи обстеження предмета, встановлює його якості та властивості. Але й тут сприймання спрямовується і контролюється пізнавальним завданням та характером об'єкта, що сприймається: відокремлені якості (аналіз) порівнюються одна з одною, відбираються істотні, диференціюються неістотні, а відтак формується цілісний образ предмета чи явища, судження про нього. Результативність спостереження залежить також від набутих дітьми знань про предмети, які порівнюються. Отже, спостереження є складним актом пізнання, в якому беруть участь сприймання, пам’ять, мислення і мова. Важливе значення має зацікавленість дитини процесом спостереження, його результатом.

Ми знаємо, що пам’ять — це закріплення, збереження і відтворення в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді дітей. [14].

В старшому дошкільному віці пам’ять — довільна, як під час сприйняття та збереження інформації, так і під час відтворення. Діти продовжують оволодівати вмінням виділяти мнемічну мету, тобто самі намічають запам’ятати те, що необхідно. До операції запам’ятовування відноситься не лише голосне відтворення, а й повторення пошепки. Стає доступним смислове запам’ятовування, що базується на розумінні матеріалу, встановленні значущих зв’язків між частинами інформації. Однак, мимовільна пам’ять більш продуктивна, особлива, якщо вона пов’язана із проявами інтересів, інтелектуальних, естетичних, моральних емоцій.

Провідну роль у пізнанні дошкільником навколишнього світу відіграє наочно-образне мислення або мислення в образах, яке забезпечує дитині самостійність і оригінальність рішення: можливість виходити за рамки заданих умов, створювати і втілювати задуми в малюнках, виробах, конструкціях. Логічне мислення доповнює образне, організовує його.

Розвиток наочно-образного конкретного мислення потребує особливої уваги, оскільки чуттєвий досвід — це фундамент для розвитку розмірковуючого мислення. О. В. Запорожець вважав ампліфікацію образних форм пізнання дошкільника, збагачення чуттєвого досвіду пізнання основою суджень, міркувань дитини [2].

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

В період старшого дошкільного віку відбувається бурхливий розвиток наочно-образного мислення. З’являється здатність використання в мисленні модельних образів, за допомогою схем, символів матеріалізуються приховані зв’язки між предметами та явищами. Завдяки цій здібності можливі: розуміння відношень різних предметів, їх складових, розуміння відношення частини і цілого (наприклад, змісту віднімання і додавання), конструювання за простим кресленням (наприклад корабля), розуміння розвитку сюжету казки тощо.

Експериментування з новим матеріалом з метою відкриття нового — ще одна важлива характеристика мислення цього вікового періоду. В дітей з високим рівнем пізнавального розвитку воно має чіткий, послідовний («Крок за кроком») характер. Кожний крок перетворень закінчується аналізом змін, а потім наступає новий крок. Сам процес пошуку перетворень матеріалу має всі ознаки творчості: комбінування дій, дивергентність мислення.

Результатом навчання та розвитку мислення є те, що ситуативні уявлення про світ систематизуються і стають знаннями. Серед них розрізняють: стійкі та стабільні знання; знання здогадки, гіпотези.

Досягненням пізнавального розвитку старших дошкільників є поява важливих психічних новоутворень — децентрація мислення, його знаково-символічної функції.

Велику увагу треба привернуту уяві. Уява — це процес побудови образу продукту діяльності ще до його виникнення, а також створення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. [4].

Особливість уяви полягає в тому, що вона дозволяє приймати рішення і знаходити вихід з проблемної ситуації за відсутністю знань, які в таких випадках необхідні для мислення. Фантазія (синонім поняття «уява») дозволяє, так би мовити, «перескочити» через якісь етапи мислення і уявити собі кінцевий результат.

Розрізняють пасивну й активну уяву. Пасивною називають уяву, яка виникає «сама по собі», без встановлення спеціальної мети. Активна уява спрямована на вирішення певних завдань. Залежно від характеру цих завдань вона поділяється на репродуктивну (або відтворюючу) і продуктивну (або творчу).

Першоджерелом уяви дитини старшого дошкільного віку є знаково-символічна функція мислення, розвиток її другої лінії, яка передбачає доповнення, заміщення реальних речей, ситуацій, дій уявними або побудову (на ґрунті накопичених що вона спирається на предмети, не схожі на заміщувані, виконує ігрову дію з предметом, якого насправді немає; відбувається ігрове перевтілення предмета, він наповнюється новим змістом, дії з ним лише уявляються. У старшому дошкільному віці дитина вже керує уявою. Формуються дії уяви: задум у формі наочної моделі; образ уявного предмета, суб'єкта; образ дії з ним. Уява починає передувати практичній діяльності, поєднуючись з мисленням при вирішенні пізнавальних завдань. Уява допомагає розвивати довільні пізнавальні процеси: ставити мету і дотримуватися її, цілеспрямовано шукати засоби, прийоми її втілення.

Допитливість та уяву психологи вважають основою формування особистості дитини. [Л. І. Божович], її бажань, інтересів, сподівань.

Уява бере безпосередню участь в створенні образу свого «Я», дозволяє вірити у свої можливості, ризикувати, коли дитина виконує нове завдання, сподіватися на успіх.