Гастрофільози однокопитних. 
Арахнози та ентомози тварин (морфологія, біологія, діагностика)

Гастрофільози спричинюються личинками оводів родини Gastrophilidae, роду Gastrophilus, видами: G. intestinalis (великий шлунковий овід), G. veterinus (дванадцятипалий), G. haemorrhoidalis, G. ресоrum (травняк), G. inermis (малий шлунковий овід), G. nigricornis (чорновусий овід). Частіше зустрічаються оводи перших чотирьох видів.

Морфологія. G. intestinalis — особини з крилами жовто-бурого кольору та коричневими плямами на грудях, черевці. Тіло вкрите волосками. Довжина тіла самки з яйцекладом до 20 мм. Голова спереду випукла. Фасеточні очі великі, на тім'ї мають три простих очка. Груди добре розвинені. Крила з темними плямами. Ноги міцні. Черевце овальне, зверху буро-жовтого кольору. Яйцеклад блискучий, темно-бурого кольору, різко підігнутий під черевце (рис. 16).

Рис. 16. Gastrophilus intestinalis

Самка протягом життя відкладає до 700 яєць на кінці волосків спини, гриви, хвоста. Яйця жовтуваті, клиноподібної форми, до 1,25 мм завдовжки. На верхньому полюсі яйця є кришечка, яка відкривається при виході личинки. В нижній частині яйця знаходиться прикріплювальний придаток у вигляді двох тонкостінних лопатей, які злилися і охоплюють волосся. Личинки третьої стадії овально-циліндричної форми, до 20 мм довжиною. Приротові гачки міцні, вигнуті. Сегменти з 2-го по 10-й несуть по два ряди шипів. В першому ряді шипи великі, в другому — дрібні. За допомогою гачків личинки фіксуються до слизової шлунка та, проходячи кишковий канал, з фекаліями випадають на землю, де перетворюються в лялечку.

G. veterinus — окрилений овід, в основному, чорного кольору (рис. 17).

Рис. 18. Gastrophilus haemorrhoidalis

Самки відкладають яйця жовтого кольору на прикореневу частину волосся в ділянці міжщелепової дуги, верхньої частини шиї. Яйця овода помітні неозброєним оком при розсуванні волосяного покриву. Личинки третьої стадії до 20 мм завдовжки, на сегментах їхнього тіла шипи розташовані в один ряд. Локалізуються вони на слизовій дванадцятипалої кишки. Перед виходом у зовнішнє середовище 20−30% личинок затримуються на 3−5 діб на слизовій кінцевої частини прямої кишки.

G. haemorrhoidalis — основний колір тіла — темно-бурий (рис. 18). Черевце триколірне: біля основи біле, в середині чорне, кінцева частина — руда. Довжина тіла до 16 мм. Самки відкладають яйця чорного кольору на волоски губ. У личинок третьої стадії на сегментах шипики розташовані двома рядами. Локалізуються личинки на слизовій шлунка, а за інтенсивної інвазії - на корені язика, піднебінні та стінках глотки. Весною, перед виходом у зовнішнє середовище, личинки третьої стадії затримуються на 12 діб на слизовій оболонці кінцевої частини прямої кишки.

Рис. 19. Gastrophilus pecorum

G. pecorum — у фазі імаго в основному чорно-бурого кольору (рис. 19). Голова вкрита жовтими волосками. Крила димчаті. Яйцеклад короткий. Самка відкладає яйця чорного кольору на траву. Личинка третьої стадії коренаста, задній кінець тупо заокруглений, передній — загострений, тіло трохи сплющене в дорсо-вентральному напрямку. Шипи і сегменти розташовані у два ряди, в передньому ряді вони більш округлі. Локалізація личинок у тілі хазяїна подібна як у оводів попереднього виду.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Ці чотири види оводів розповсюджені по всій країні. Вони, частіше в літній час, вражають коней, які знаходяться на пасовищі або на коно’вязі. Зазвичай коні можуть бути уражені одночасно декількома видами гастрофілюсів. Хворіють як молоді, так і дорослі коні, але молоді переносять хворобу важче.

Симптоми. Хвороба перебігає хронічно, супроводжується гастроентеритами, блідістю видимих слизових оболонок, зниженням та збоченням апетиту, прогресуючим виснаженням, скуйовдженим волосяним покривом. У ряді випадків відмічають судомні рухи щелеп та симптоми кольок. У хворих підвищене потовиділення, спрага та швидка втомлюваність.

Під час напування коней, у яких на стінках глотки, піднебінні та корені язика знаходяться личинки оводів, з їх ніздрів витікає вода, з’являється кашель. Спостерігається також сповільнене пережовування корму, утруднене ковтання. Личинки G. inermis та G. nigricornis мігрують по шкірі щік, спричинюючи смугову депіляцію та дерматит. При вражені прямої кишки, її кінцева частина, після акту дефекації вивертається назовні і на ній видно личинки оводів.

Етіологічна діагностика базується на виявлені яєць оводів на волосяному покриві коней та личинок оводів на слизовій оболонці ротової порожнини. Під час огляду кореня язика та глотки рот коня розкривають зівником, ротову порожнину освітлюють рефлектором, язик витягують або притискають шпателем.

Для імунобіологічну діагностики, використовують внутрішньошкірні та офтальмологічні реакції. Як антиген застосовують водний екстракт із тіл личинок. Високий відсоток вірних результатів дає РНГА.