Виклад основного матеріалу

Що ж потрібно розуміти під етичною компетентністю вчителя? Для встановлення сутності етичної компетентності Є. В. Бондаревська спирається на поняття «педагогічна культура». На її думку педагогічна культура є «динамічною системою педагогічних цінностей, способів діяльності та професійної діяльності вчителя» [6]. Л. Хоружа розглядає етичну компетентність як інваріантну характеристику, яка, з одного боку, відображає відпрацьовану досвідом систему професійних норм і правил поведінки педагога, з іншого, — є психолого-педагогічним інструментом його впливу через особистісну поведінку на внутрішній світ дитини. Вчена характеризує етичну компетентність учителя як «взаємодіюче, взаємопроникаюче утворення змістового, особистісного та діяльнісного характеру, яке можна подати як систему взаємопов'язаних між собою компонентів: змістового (когнітивного, особистісного і операціонально-процесуального» [15, с. 89]. Спираючись на результати дослідження вченої, розглядаємо етичну компетентність вчителя як процес, складовими якого є педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, особистісні морально-етичні якості та результат — рівень етичного розвитку учнів.

Чому так важливо вчителю володіти етичною компетентністю? На це питання знаходимо відповідь у К. Д. Ушинського: «Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був продуманий, не може замінити особистість у справі виховання» [14, с. 16]. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне звернутися до результатів психолого-педагогічних досліджень щодо впливу індивідуальності вчителів на особистісні якості і поведінкові прояви їхніх учнів. Так, Т. Є. Вяткіною було виявлено, що школярі, які навчаються у вчителів з високим рівнем загальної культури, значно відрізняються від школярів, що навчаються у вчителів з відносно нижчим рівнем загальної культури за такими параметрами особистості, як м’якість, урівноваженість, доброта, товариськість, сердечність [7, с. 77]. В. О. Давиденко зазначає, що «в класах, де викладають учителі з переважанням авторитарних методів керівництва, звичайно буває непогана дисципліна й успішність, проте за зовнішнім благополуччям можуть ховатися значні вади роботи вчителя саме в аспекті морального формування особистості школяра» [8, с. 98]. Як бачимо, для вчителя суттєво важливим є високий рівень розвитку етичної компетентності, яка створює об'єктивні передумови якісних змін не тільки освітнього процесу, а й особистості дитини. Особливо це стосується вчителя початкових класів, оскільки початкова школа володіє потужним виховним потенціалом, а молодший шкільний вік є сензитивним періодом засвоєння моральноетичних норм. Навіть у дрібницях, у манерах діти намагаються наслідувати свого вчителя. Наслідування дітьми моделей поведінки вчителя має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, формує в школярів досвід взаємодії з навколишнім світом. Саме етична компетенція дає можливість вчителю коректно впливати на особистість дитини. У зв’язку з цим актуальними для нашого дослідження видаються висновки, зроблені Фредом Стокінгом. На його думку, хороший учитель легко говорить і пояснює, але найкращий знає, як треба бути тихим і уважним, коли його учні намагаються висловити свої думки; хороший учитель скромний, знання предмета для нього є важливішими його самого, але найкращий вчитель ще більш скромний: для нього важливішим є шанобливе ставлення до почуттів дітей, ніж «старий дурний предмет»; хороший учитель знає, що його учні хочуть бути відповідальними, чесними і з хорошими знаннями, але найкращий розуміє, що чесності, відповідальності та громадянськості не можна навчити, оскільки вони формуються у щоденній роботі над собою, а не за допомогою лекцій; хороший учитель прагне контролювати клас, кращий — в першу чергу контролює самого себе [13]. Як бачимо, кращим у своїй професії стає той вчитель, у якого краще розвинені такі якості як самоповага, гідність, тактовність, людяність, стриманість, відповідальність, повага до учня. Шалва Амонашвілі зазначає: «Справжній учитель той, хто сам стає благородним і мудрим або прямує до цього, а вже потім починає передавати свої знання іншим» [3, с. 122].

Учитель має не тільки гарно знати свій предмет, володіти методикою викладання, а, перш за все, бути носієм етичних норм та принципів життя, оскільки його поведінка, слово, жест, погляд мають іноді більший вплив на дитину, ніж найкращі педагогічні і культурні заходи. У своїй поведінці, справедливо зазначає І. А. Зимняя, педагог повинен бути зразком для наслідування, привертати до себе вихованістю, освіченістю, компетентністю, культурою поведінки і педагогічного спілкування [9, с. 12]. Отці Церкви, звертаючись до вчителів, радять їм дотримуватись таких духовно-моральних правил у своїй поведінці:

• • не примножуй слів: багатослів'я віддаляє від духовності і моральності;
• • зверх необхідного не говори нічого — дай сказати дітям;
• • не дозволяй пристрастей, особливо не май «любимчиків» — це шкодить перш за все їм;
• • не підміняй моральність пріоритетом інтелекту;
• • якщо хочеш, щоб клас був спокійний — будь спокійний сам;
• • не кричи, не говори голосно і поспішно;
• • не пригнічуй, не перевантажуй учнів, не критикуй їх;
• • не говори дитині, яка не слухає тебе, неуважний, спочатку підготуй її увагу [4, с. 70].

Етична компетентність учителя — складне індивідуально-психологічне утворення, яке ґрунтується на основі інтеграції теоретичних знань, практичних умінь в області етики і певного набору особистісних якостей і готовності до етично адекватної поведінки в педагогічних ситуаціях морального вибору. Враховуючи вище сказане, спробуємо скласти модель етичної компетентності вчителя. Вона включає такі складові: етичні знання (знання природи, специфіки і функцій етики, її основних категорій, принципів і норм, професійної етики вчителя і правил етикету), комунікативні уміння (уміння педагогічного спілкування), психологічну позицію (з погляду сформованої моделі етичної компетентності педагог повинен займати позитивно-активну, творчоінноваційну і стабільно-відкриту позиції; бути толерантним; володіти способами вирішення конфліктних ситуацій) та морально-психологічні якості (особистісна спрямованість, емоційна гнучкість, доброзичливість тощо; етичні цінності; прагнення педагога будувати спілкування на гуманній, демократичній основі, керуватися принципами, нормами і правилами професійної етики та етикету, стверджувати особистісну гідність кожного учня, організовувати творчу співпрацю з класом і з кожним учнем зокрема, ініціювати сприятливий клімат спілкування) [12].

Етична компетентність у змісті курсів підвищення кваліфікації вчителів початкових класів розвивається на основі інтеграції загально-професійних, психолого-педагогічних та етичних знань. Однак тут слід зазначити, що розвиток етичної компетентності вчителя початкових класів можливий в тому випадку, якщо навчальні програми, зміст і структура занять забезпечать слухачам цілісну реалізацію себе в освітньому процесі на афективному, аксіологічному та когнітивному рівнях. Тому освітньо-пізнавальна діяльність повинна збагачувати слухачів не тільки знаннями, а й практичним досвідом, який базується на творчості вчителя, його переживаннях та саморегулятивних вміннях.

Висновки і пропозиції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу на розвиток етичної компетенції вчителів початкових класів пропонуємо модульне структурування змісту курсів. У зміст розвитку етичної компетентності в умовах післядипломної освіти вчителів початкових класів варто, на нашу думку, включити навчальні тематичні модулі: «Морально-етична складова педагогічної діяльності вчителя початкових класів», «Розвиток емоційної компетентності вчителя початкових класів». Як окремий може бути тематичний курс: «Особистісно орієнтоване навчання й виховання молодших школярів». З метою організації роботи з молодшими школярами по засвоєнню ними етичних норм вважаємо за доцільне включення таких тематичних модулів як: «Сходинки етичного зростання» і «Культура добросусідства».

Основними критеріями оцінки ефективності розвитку етичної компетентності вчителя початкових класів у процесі підвищення кваліфікації є: 1) усвідомлення слухачами необхідності підвищення власного морально-етичного рівня; зростання рівня готовності слухачів до реалізації отриманих знань на курсах у своїй професійній діяльності; 3) посилення мотивації слухачів на продовження самоосвіти в етичній сфері.