Народознавство та пошуково-експедиційна робота в системі підготовки майбутнього вчителя-філолога

Реферат на тему:

Народознавство та пошуково-експедиційна робота в системі підготовки майбутнього вчителя-філолога Сьогодні на фоні багатьох глобальних проблем виділяється домінантна — криза духовності нашого суспільства, що проявляється у відчуженні від національно-культурних надбань попередніх поколінь, у незнанні народних виховних традицій. Як наслідок спостерігаємо невтішні результати: молодь не знає коренів свого етносу, не орієнтується у багатьох питаннях традиційної етнічної культури, не співає народні пісні, не має навичок хоча б одного з видів декоративно-прикладного мистецтва. Відтак не вирішується головне завдання сучасної школи — формування національної свідомості молоді та виховання української еліти, яка б виступала відповідальною за збереження національної самоідентифікації у будь-яких (сприятливих, а особливо в несприятливих для розвитку нації) умовах.

У нинішніх державотворчих процесах молодим людям відведено провідну роль у органах влади, засобах масової інформації, освітньо-виховній, економічній, правовій сферах. І тому на їх наставників, батьків покладена особлива місія — виховання на основі високих моральних настанов, які були притаманні українському народові в усі попередні історичні періоди, безумовно з урахуванням певних змін у психіці та характері підростаючого покоління.

Благодатними підвалинами в реалізації зазначеної мети є народознавство та пошуково-експедиційна народознавча робота. Тільки належний базовий рівень власної національної культури, засвоєний людиною в юному віці, є основою її духовного становлення та розвитку її творчих здібностей і таланту. Ми, українці, виробили в складних умовах етнічного розчленування і багатовікового поневолення раціональну організацію середовища життєдіяльності, витворили особливу систему звичаїв, вірувань, світорозуміння і світовідчуття. Тож перед нами сьогодні стоїть першочергове завдання — не втратити безслідно той колосальний духовний та моральний потенціал, який зосереджено у своєрідній народній культурі. Хочемо висловити деякі міркування щодо підходів у вирішенні цього завдання.

1.Народознавство повинно бути введено як обов’язковий навчальний предмет в навчальні плани усіх, без винятку, навчальних закладів. Його мета — подати основні відомості про походження та розселення українського народу, його ментальність, характер, антропологічні особливості, характерні риси побуту, галузі традиційної матеріальної і духовної культури, що визначають його як окремий самобутній етнос.

Предмет «Українське народознавство» поряд з рідною мовою закладає основу національного самоусвідомлення підростаючого покоління, дає ключ до розуміння складних соціально-історичних проблем сучасності. Його вивчення може здійснюватися у різних формах (урок, практичне заняття, екскурсія, експедиція з метою збирання польових матеріалів з наступним їх лабораторним опрацюванням, лекція, семінарське заняття і т. п.) відповідно до типу навчального закладу і регіону, у якому він знаходиться.

Згідно з навчальною програмою з народознавства (її слід розробити з урахуванням регіонального компонента) спочатку потрібно засвоїти усі аспекти духовної культури нашого народу, організації співжиття людського колективу, які виникли у результаті його трудової діяльності. Такий підхід у вивченні навчального матеріалу програми розкриє нам єдність духовного світу людини зі сферою її господарсько-виробничих занять, взаємопов'язаність явищ духовної та матеріальної культури.

2. Усі гуманітарні дисципліни, по можливості й природничі, математичні, слід наповнити народознавчою інформацією. Вони повинні широко використовувати виховні можливості засобів народознавства.

3.Народознавству належить виконувати почесну місію, покладену на нього — виховувати еліту нашого народу, якій би були не байдужі проблеми збереження етнічної та національної ідентичності у сучасних процесах євроінтеграції, і яка має здійснювати в суспільстві едукацію українознавчу.

Саме це завдання, розв’язання якого можливе засобами народознавства, вказує на визначальне місце, яке повинно посісти українське народознавство в сучасній системі освіти і виховання, у батьківській педагогіці.

4.Неодмінною умовою вивчення українського народознавства є залучення дітей до практичної діяльності (організації народознавчих музеїв, виставок і т.п.), участь у святах та обрядах, у практичному засвоєнні, збереженні та пропагуванні норм народної моралі та етики, у заняттях народним мистецтвом і ремеслами, у приготування народних страв і т.п.

5.Найвищий рівень в оволодінні практичними вміннями та навичками з народознавства молоді люди покажуть у тому випадку, коли йдеться про створення ними нових зразків фольклору, виробів декоративно-прикладного мистецтва, взявши за основу народно-традиційне.

Вважаємо, що такі підходи в комплексі сприятимуть підвищенню ефективності навчально-виховного процесу в школі, а втілення окремих з них в життя допоможе вчителям і батькам емоційно збагатити сухий моралізаторський виховний вплив на учнів.

Треба пам’ятати, що виховання особистості духовно та морально здорової, національно свідомої, громадянина-патріота здійснює в різних навчальних типах навчальних закладів національно свідомий вчитель. Тому актуальною є підготовка висококваліфікованого спеціаліста з українського народознавства. Підготовку майбутніх вчителів-філологів і народознавців здійснює Уманський державний педагогічний університет, зокрема, науково-дослідна лабораторія «Етнологія Черкаського краю» (керівниккандидат педагогічних наук, доцент Сивачук Н.П.), яка діє при кафедрі риторики та українознавства на факультеті української філології. Мета наукової діяльності лабораторії - дослідити особливості традиційної народної культури історичної Уманщини. Крім наукової, лабораторією здійснюється і пошуково-експедиційна та навчально-методична робота, яка спрямована на виховання і розвиток особистості в національному дусі.

Лабораторія виконує держбюджетну тему «Удосконалення змісту підготовки вчителів української мови та літератури на основі етнокультурних традицій» .

Згідно з розробленою лабораторією моделлю майбутній учитель, якого ми готуємо до роботи в національній школі, має володіти не тільки теоретичними знаннями, а й практичними вміннями і навичками здійснювати пошукову народознавчу роботу.

Наші студенти згідно з навчальним планом факультету та планом науково-дослідної діяльності лабораторії проходять фольклорну та етнографічну практики, які здійснюються експедиційним методом. В експедиціях до сіл Уманського та сусідніх районів студенти під керівництвом викладачів досліджують регіональний фольклор, світоглядні уявлення та вірування, ремесла і промисли, житло, вбрання, календарні звичаї та обряди, родинні традиції. Безпосереднє знайомство студентів з народною творчістю, спостереження за її «живим» побутуванням сприяє вихованню їхньої національної гордості і патріотизму, розвитку усної та писемної мови, удосконаленню їх вміння спілкуватися з людьми різного віку, що знадобиться їм у майбутній професійній діяльності в селі. Студенти-філологи, які проводять експедиційну роботу, сприймають село як колиску нашої нації, в якій навіть серед лихоліть збереглося і виплекалося наше українське слово, наша пісня, високоморальні звичаї і традиції.

Слід сказати, що наші студенти не тільки досліджують, а й пропагують український народний фольклор, традиційну культуру українців. Вони не лише записують автентичні зразки народної творчості, а й відтворюють їх. Так, у нас є самодіяльний народний колектив «Софія» (керівник ;

Семенчук В.В.), який виступає з концертами у селах Уманського району. Також на факультеті діють майстер-класи, на яких ми вчимо студентів народознавчих груп вишивати український рушник та виготовляти народну іграшку (Осіпенко Н.С.), танцювати (Хлистун І.І.) і співати (Семенчук В.В.).

Віримо, що наші студенти-випускники, незважаючи на всі фінансові труднощі та інші перешкоди у тих школах, де працюватимуть, будуть разом з учнями активно здійснювати пошукову народознавчу роботу, у процесі якої виховуватимуть національно свідомих особистостей, справжніх українців. Адже носіїв фольклорної пам’яті з кожним роком стає все менше та менше, та й втратили ми в силу певних політичних подій дуже багато. То ж наше завдання — зафіксувати і зберегти те, що ще залишилося в скарбницях народних!