Проблеми забезпечення України енергоносіями та шляхи їх вирішення

Проблеми забезпечення України енергоносіями та шляхи їх вирішення.

Проблема забезпечення держави енергоносіями є дуже актуальною. Всім відомо, що газ, нафта, вугілля і навіть електроенергію доводиться імпортувати за домовленістю з іншими країнами, а це значить, що вони також можуть диктувати свої умови щодо встановлення вартості даної продукції, що імпортується. Дефіцит енергоносіїв тягне за собою шлейф тяжких наслідків: недобір врожаю, систематичне відключення населених пунктів від електропостачанняі т.д. Тому проблема вимагає кардинального і раціонального рішення, яке було б економічно вигідно і доцільним для України .Паливно-енергетичний комплекс України має в своєму розпорядженні один-єдиний власний енергоносій, здатний повністю забезпечити потреби теплової енергетики у твердому паливі. Але для цього слід щорічно видобувати не менше 100 млн. т вугілля, а не 76,9 млн. т, як видобувається сьогодні. Головна причина значного зменшення видобутку вугілля — знос основних фондів галузі. Відзначимо, що 98 шахт введені в експлуатацію ще в довоєнні роки, а 50 — на рубежі XIX-XX ст.; 90% нині діючих вугледобувних підприємств працюють без реконструкції і істотної модернізаціїпонад 40 років, в той час як оновлення в даній галузі має відбуватися максимум через кожні 15 років. До того ж донецьке вугілля залягає на великій глибині (у середньому1000 м).

Це найглибші й найважчі розробки в світі, фахівці відносять їх до категорії «С». Відносно невисокі модулі стоку річок обмежують використання гідроресурсів, Частка ГЕС в загальному виробництві електроенергії складає тільки 4%; цю величину забезпечують переважно 8 найбільш великих станцій на Дніпрі. Створення міні-електростанцій на карпатських річках допомогло б вирішити проблеми електропостачання, запобігти руйнівні повені, налагодити надійне водопостачання населених пунктів у Західному регіоні і т.д. А втім, я вважаю, міні-електростанції доцільно будувати всюди. Слід також відродити ті, що були побудовані в 50−60-і роки, а потім зупинені. Потрібно звернути увагу на великі запаси шахтного метану. При видобутку вугілля в атмосферу тільки з шахт Донецької області він викидається в обсязі 3 млрд. м3 у рік. Запаси цього газу в Україні сягають 3,5 трлн. м3. У ході дегазації шахт викачують всього лише до 20% метану (у США — 40−60%). Перша в Україні свердловина для промислового відбору метану вже пробурена на Львівщині. У цілому у Львівсько-Волинському басейні запаси вугільного газу становлять як мінімум 10 млрд. м3. Незважаючи на те, що встановлена потужність електростанцій України є високою, реальна робоча потужність знижується. Виникає потреба в реабілітації існуючих і будівництві нових генеруючих потужностях.

ПЕК складається з групи галузей і підгалузей промислового виробництва, яке спеціалізується на видобутку, збагаченні, переробки та споживанні твердого мінерального, рідкого та газового палива виробництві, передачі і використання електроенергії та тепла. Структура ПЕК України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, який складається, і відображає територіальну специфіку видобутку (виробництво) і споживання паливних та енергетичних ресурсів.

Паливно-енергетичний баланс України характеризується низкою індивідуальних особливостей, які виражаються великою частиною кам’яного вугілля, атомної енергії і незначним використанням таких первинних енергетичних ресурсів, як гідроенергія, а також нафта і продукти її переробки. За останні десятиріччя структура видобутку палива в Україні істотно змінилася. Якщо в довоєнні роки основне місце в ній (понад 95%) займало вугілля, то вже в 70-х роках його частка знизилась до 60% і значно зросла частка видобутку газу (до 30%). енергетичний вугілля нафта паливний Торф’яна промисловість розвинута у північній частині України, в районах зосередження основних запасів торфу (Чернігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська області). Торфу на паливо видобувається небагато, переважно для місцевих потреб.

Вугільна промисловість включає видобуток кам’яного і бурого вугілля. Місцями видобутку кам’яного вугілля є Донецький і Львівсько-Волинський басейни. Кам’яне вугілля видобувають в Донбасі (Донецькій та Луганській областях). У повоєнні роки його видобуток організовано також у Західному Донбасі (Дніпропетровська область), де частково здійснюється нове шахтне будівництво. Донбас — основний кам’яновугільний басейн країни. Тут нині щороку видобувають близько 70 млн. тонн вугілля, головним чином енергетичного. У західній частині України — на півночі Львівської та південному заході Волинської областей — у повоєнні роки створено другий в Україні Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн. Вугілля басейну використовують на електростанціях. Буре вугілля видобувають переважно в Кіровоградській і Черкаській областях у межах Дніпровського буровугільного басейну. Це вугілля досить вологе і зольне, низькокалорійне. Його використовують у близько розташованих районах, оскільки перевезення на значні відстані нераціональне. Незначну кількість бурого вугілля видобувають також у Житомирській області.

Різкий спад видобутку основного виду палива України — кам’яного вугілля — призводить до ускладнення економічних і соціальних проблем, зокрема в Донбасі та Львівсько-Волинському басейні, а зниження рентабельності вуглевидобутку посилює ці проблеми. У майбутньому цей процес загострюватиметься. Тим часом не можна не звернути увагу на те, що великий (можливо вирішальний) вплив на зниження вуглевидобутку і погіршення соціально-політичної ситуації в Донбасі мала економічна політика, що проводилася в радянський час щодо розвитку вугільної галузі. Отже, українська держава одержала у спадок застарілу і технологічно відсталу матеріально-технічну базу і запущену соціальну сферу в Донбасі.

Атомні електростанції. В Україні працює чотири потужних атомних електростанцій — у західній і центральній її частинах. Це Запорізька (м. Енергодар), Південноукраїнська (м. Південноукраїнське Хмельницька (м. Нетішин) і Рівненська (м. Кузнецовськ). Найпотужнішою серед них є Запорізька АЕС, на яку припадає близько 20% всього виробництва електроенергії України. Чорнобильську АЕС закрито у 2000 році. АЕС працюють на вітчизняному (51%) і привізному з Російської Федерації діоксиді урану.

Усі АЕС споруджувалися без належного наукового обґрунтування, а питання про місце їх розташування вирішували центральні органи колишнього СРСР. Тому нині є проблеми з безпекою станцій. Подальший розвиток атомної енергетики залежатиме від багатьох причин, зокрема від того, коли будуть вводитися в експлуатацію близькі до завершення будівництва другий блок Хмельницької і четвертий блок Рівненської АЕС, і, нарешті, слід остаточно вирішити питання про доцільність спорудження нових атомних електростанцій в Україні взагалі.

Основними споживачами електроенергії в Україні є промисловість (близько 45%), зокрема чорна металургія, паливна, хімічна і нафтохімічна, електроенергетика, транспорт, а також житлово-комунальне господарство.

Важлива господарська проблема в Україні — подолання нестачі електроенергії в період її максимального споживання, особливо у вечірній час (години «пік»).Для покращення енергозабезпеченості господарств України слід застосовувати на всіх виробничих об'єктах енергозберігаючі технології, дотримуватися суворого режиму економії електроенергії у виробництві, на транспорті, у комунальному господарстві та побуті населення. Актуальною є проблема спорудження нових екологічно чистих електростанцій.

Сучасні реалії і вимоги обумовлюють доцільність уточнення етапів розвитку ПЕК, обсягів виробництва, обсягів і термінів реконструкції ряду енергетичних об'єктів, пріоритетності окремих задач. Ціль — визначити пріоритетність фінансування енергозберігаючих заходів. У цьому напрямку вже починаються конкретні кроки. Найголовнішими напрямками подальшого впровадження енергозбереження в Україні є:

• 1. впровадження новітніх вітчизняних технологій та процесів підвищення ефективності видобутку й переробки вугілля, нафти, природного газу і конденсату;
• 2. впровадження високоефективних енергозберігаючих технологій при виробництві енергії (когенераційні схеми виробництва енергії, глибока утилізація теплоти газів теплогенеруючих агрегатів, модернізація котлів й ін.);
• 3. заміна застарілого устаткування ТЕС на нове, з більшим ККД;
• 4. зменшення енергетичної складової в собівартості кінцевої продукції металургійної й ін. галузей промисловості шляхом упровадження передових енергозберігаючих технологій;
• 5. створення ефективної системи обліку споживання окремих видів енергоресурсів і розрахунків за їхнє використання;
• 6. широке впровадження енергоаудиту та розробка норм енергоспоживання для типів виробництв (сплата за спожиті енергоносії понад норму повинна перевищувати загальні тарифи);
• 7. широке використання досвіду розвинутих країн в області впровадження енергозбереження, зокрема, це — енергозберігаючі інвестиційні сервісні компанії (ЕСКО), спільні з міжнародними організаціями і компаніями розвинутих країн комплексні проекти в сфері енергозбереження.
• 8. створити умови, сприятливі для інвестування атомної енергетики України не лише за рахунок держави, а й із залученням недержавних інвесторів за умов збереження державою контрольного пакету акцій відповідних підприємств.