Вибір типу матеріалу для споживчої і транспортної упаковки

Я розглядаю кондитерський виріб, а саме, карамель льодяникову «Барбарис».

Упаковка повинна захищати продукцію від механічних і біологічних ушкоджень, а також забезпечити зручне і ефективне транспортування, мати привабливе естетичне оформлення. Враховуючи всю сукупність умов і вимог до карамелі льодяникової я обрала такі типи пакувальних матеріалів: для споживчої тари — комбінована етикетка і металева банка, для транспортної тари — картонний ящик.

Вибір типу матеріалу для споживчої упаковки.

Споживча тара призначена для реалізації товару споживачеві, є частиною товару і входить у його вартість. Після реалізації вона переходить у повну власність споживача.

Дану карамель загортають у бланки з полімерної плівки БІПАН GT-310 (товщина 25 мкм), після чого її насипом пакують в транспортну тару (ящик) з гофрокартону.

Плівка марки GT-310 — це двохвісноорієнтовна прозора поліпропіленова плівка загального призначення з двостороннім термозварювальним шаром з друкованим малюнком, яку використовують для друку, ламінації, упаковки різних харчових продуктів, в тому числі й карамелі льодяникової. Ця плівка має такі характеристики:

Гарна міцність на розрив в обох напрямках;

Високі бар'єрні властивості до водяної пари та кисню;

Розширений діапазон зварювання — від 115 °C до 140 °C;

Блиск;

Стабільний коефіцієнт тертя.

Технічні характеристики плівки БІПАН GT-310 наведені в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5 Характеристка плівки БІПАН GT-310.

Вимоги щодо нанесення інформації на етикетку:

Оскільки нормативна база є дуже великою, неминуче виявляється розрізненою, а її вимоги — тяжко виконати в повному обсязі. Саме тому 29.12.2003 р. Держстандартом України прийнято ГОСТ 51 074–2003 «Продукти харчові. Інформація для споживача. Загальні вимоги «, що зводить воєдино вимоги всіх українських нормативних документів, що пред’являються до етикеток харчових продуктів. У дію цей стандарт був введений з 01.07.2005р.

Головна мета, яку ставили перед собою розробники даного стандарту, полягає в запобіганні попадання на вітчизняні прилавки продуктів неналежної якості. Згідно вимог ГОСТ 51 074–2003, на етикетках харчових продуктів, що продаються на території України, вся необхідна інформація, незалежно від країни-виробника, повинна бути викладена українською мовою. До такої інформації належить назва та реквізити виробника, країни, в якій виготовлено товар, товарному знаку і масі нетто, також вказуються обсяг і інші кількісні характеристики продукту, його харчова цінність та склад. Також, в обов’язковому порядку, етикетки харчових продуктів повинні містити відомості про умови зберігання товару і відповідних цим умовам термінів придатності, стандарту, відповідно до якого продукт виготовлений, відомості про сертифікацію продукту. Крім цього, обов’язковою до вказівки на етикетці або упаковці є інформація про склад харчових продуктів, і зокрема, про зміст біологічно активних добавок, ароматизаторів, продуктів нетрадиційного складу, а також продуктів генетично модифікованої природи.

Така повна і достовірна інформація здатна гарантувати безпеку здоров’я споживачів. Крім цього, вона є засобом профілактики зловживань виробників і продавців. Тому вона повинна також бути доступною. Розділ «Загальні вимоги до змісту інформації для споживача» стандарту передбачає вимога розміщення такої інформації у вигляді текстової інформації, малюнків і умовних позначень, які розміщуються безпосередньо з харчовим продуктом на його етикетці, контретикетці, ярлику, пробці, вкладиші або іншому елементі, прийнятому для даного товару. Текстова частина такої інформації повинна бути представлена російською мовою і може дублюватися на мовах народів України і іноземних мовах.

Особливі вимоги пред’являються до найменування харчового продукту. Воно повинно повністю характеризувати цей продукт, нести в собі інформацію про природу його походження, методи обробки, будучи при цьому зрозумілим споживачеві. При відсутності в стандартах різного рівня певних вимог до найменування того чи іншого продукту, то при виборі найменування виробник керується вимогами ГОСТ Р 51 074−2003. Допускається привласнювати харчовим продуктам найменування, доповнене назвою фірми-виробника. Також допускається вносити позначення «Виготовлено під контролем», після якого слідує назва виробника. Після цього на етикетці повинні бути вказані реквізити компанії.

Забороняється присвоювати харчовим продуктам найменування, які можуть нести в себе неправдиву інформацію про походження, склад, термін придатності та зберігання, способі виробництва і т.п. Також назва продукту не повинно приписувати йому властивості і якості, якими він, насправді, не володіє. Крім цього, забороняється згадувати в назві товару назви продуктів, які не входять до його складу і не використовувалися при виготовленні. Якщо при виготовленні продукту застосовуються ароматизатори, які надають йому схожості з певними продуктами, то в найменуванні повинно бути зазначено, що цей товар є продуктом із запахом або смаком цих інгредієнтів. Товарний знак на етикетці може бути вказаний тільки в тому випадку, якщо він був затверджений, у встановленому законом країни виготовлення, порядку.

Етикетка забезпечує:

Захист від потрапляння вологи;

Захист від потрапляння сонячних променів;

Захист від сторонніх запахів і різноманітних газів;

Захист від пилу.

Вибір типу матеріалу для транспортної тари.

Транспортна тара — тара, що створює самостійну транспортну одиницю. Тара, в якій матеріали і продукція транспортуються і зберігаються в процесі переміщення від виробника до споживача.

Карамель пакують насипом в картонні коробки і обклеюють клейкою стрічкою, яка забезпечує зберігання та транспортування продукції.

Ящик — транспортна тара з корпусом, що має в перерізі, паралельному дну, переважно форму прямокутника, з дном, двома торцями та двома боковими стінками, з кришкою або без неї.

Захисні функції транспортної тари:

забезпечення цілісності споживчої тари;

запобігання руйнуванню транспортного пакету;

збереження сталого складу транспортного пакету.

Транспортна тара повинна:

мати високу міцність;

витримувати певні навантаження;

зберігати в цілісності споживчу тару;

захищати товар від дії факторів навколишнього середовища.

Картон відноситься до природних матеріалів рослинного походження. При його отриманні використовують напівпродукти, які містять грубі й жорсткі волокна: бура деревинна маса, напівцелюлоза, сульфатна целюлоза, макулатура. Маса 1 м² картону перевищує 250 г, а товщина складає не менше 0,3 мм.

Целюлозу сульфатну використовують із деревини хвойних та листяних порід. Вона може бути оздобленою. Для виготовлення целюлози застосовують також солому однорічних рослин, тростину, бамбук, костру льону, кенафу, джуту. У хвойній деревині міститься 46—54%, у листяній — 41—45%, а у волокнах бавовни — 97—99% целюлози. Деревинні волокна, які є в макулатурі, також можна ефективно використовувати при повторній переробці.

Гофрований картон вважається найбільш розповсюдженим, надійним і ефективним матеріалом для транспортної тари. Він придатний для багаторазового використання. Характерна ознака гофрокартону — наявність хвилястого шару. До переваг гофрокартону і транспортної упаковки із нього належать:

висока міцність при стисканні;

стійкість до дії ударних і вібраційних навантажень;

висока стійкість до вологи і жиру;

можливість штабелювання гофроящиків і відповідно ефективного об'ємів транспортних засобів;

простота маніпуляцій при упакуванні і розпакуванні продукції;

нижчі транспортні витрати за рахунок полегшеної тари;

можливість комбінування з іншими матеріалами (папером, ПЕ, фольгою тощо);

можливість повторного використання гофротари;

проста утилізація і повторна переробка при використанні відпрацьованої упаковки, як вторинної сировини.

Гофрований картон отримують способом склеювання одного чи декількох шарів гофрованого паперу (флютінга) з одним або кількома шарами плоского картону (крафт-лайнеру або тест-лайнеру). Гофрований картон належить до анізотропних матеріалів, які мають неоднакові в різних напрямах властивості. Він має достатню жорсткість, а також амортизаційні властивості, завдяки яким його використовують для виготовлення зручної і легкої упаковки. Плоскі (зовнішні і внутрішні) шари фіксують стан гофрів, функціонують на стискання, розрив і опір продавленню.

За числом шарів гофрований картон поділяють на такі типи:

Д — двошаровий картон, що складається із плоского і гофрованого шарів;

Т— тришаровий картон, що складається із двох плоских і одного гофрованого шарів;

П — п’ятишаровий картон, що складається із трьох плоских і двох гофрованих шарів.

Гофрований картон окремих типів, класів і марок має відповідати певним параметрам (табл. 1.6, табл. 1.7).

Таблиця 1.6. Норми показників якості гофрованого картону.

Для створення групової упаковки для карамелі я використав тришаровий гофрокартон типу Т з типом профіле-гофрованого шару С.

Гофр С (середній). Висота гофра — від 3,2 до 4,5 мм, крок — від 6,5 до 8,0 мм. Він характеризується всіма перевагами картонів з гофрами, А і В та є універсальним матеріалом для виготовлення ящиків різноманітного споживання.

Таблиця 1.7 Класифікація гофрованого картону.

Гофрований картон відноситься до анізотропних конструкцій і володіє неоднаковими властивостями у різних напрямках. При додатку сил в напрямку, перпендикулярно гофра, гофрокартон працює як амортизуючий матеріал за рахунок малої жорсткості в цьому напрямку хвилястого шару. При додатку сил уздовж напрямку гофрів гофрокартон проявляє високу площинну і торцеву жорсткість завдяки великій твердості в цьому напрямку хвилястого шару.

Плоскі шари гофрованого картону фіксують положення хвилястих шарів, тому сприймають стискають, що розтягують і продавлюють навантаження.

Отже, даний пакувальний матеріал дуже універсальний. Більшість упаковок виготовлені саме з гофрокартону. Гофрований картон являє собою інженерну конструкцію, характеристики якої залежать від властивостей матеріалів, які входять до неї і від геометричного профілю складових елементів.

За допомогою клейкої стрічки з'єднуються між собою клапани дна і кришки, що забезпечує цілісність упаковки і неможливість передчасного її відкриття.

2. Проектна частина