Організація Об «єднаних Націй та» дипломатична ізоляція" Іспанії (1946-1950-і рр.)

Організація Об'єднаних Націй та «дипломатична ізоляція» Іспанії (1946;1950;і рр.)

Питання про повоєнний статус Іспанії представляє особливий інтерес. Як відомо, Іспанія тричі змінювала свій статус під час Другої світової війни: спочатку Ф. Франко оголосив країну «нейтральною» (вересень 1939 -червень 1940), потім «невоюючою» (червень 1940 жовтень 1943), а далі надав країні статус «суворо нейтральної» [12,с.217]. Фактично ж, Іспанія відправила «Блакитну дивізію» на Східній фронт для війни з Радянським Союзом (або з «комунізмом», як стверджував Ф. Франко) і співробітничала з Німеччиною та Італією по доставці сировини та продовольства [12,с. 157−165]. Таку участь Іспанії у Другій світовій війні можна назвати «частковою». Але навіть така «часткова участь» отримала засудження. В 1946 р. Організація Об'єднаних Націй прийняла рішення про відкликання послів країн-членів OOH з Іспанії на 4 роки. І Іспанія опинилася у «дипломатичній ізоляції».

Актуальність статті полягає в тому, що «дипломатична ізоляція» Іспанії є прикладом того, як рішення резолюцій OOH можуть впливати на статус країни на міжнародній арені.

Проблему розглядали радянські історики С. П. Пожарська [ 10; 11; 12], А.А.Красіков [7], І.М.Майський [6], сучасні українські О.П.Іваницька, В. Ю. Годлевська [4], Ю. В. Павлишена [9], російські Д. М. Креленко [8], А. А. Самогонян [13], а також іспанські Х.М.Сабін Родрігес [2], Ф. Х. Паредес [1]. Джерельною базою дослідження служать резолюції Генеральної Асамблеї OOH та Ради Безпеки [14; 15; 16; 17].

Мета статті показати роль Організації Об'єднаних Націй в дипломатичній ізоляції Іспанії 1946 1950;х рр.

Питання стосовно хронології «дипломатичної ізоляції» Іспанії до цього часу є дискусійним [1,с.745−747]. Так, Ф. Альдекоа роками автаркії та ізоляції називає період з 1945 по 1957. Р. Кальдуч роки ізоляції визначає з 1945 по 1953 М. Еспадас стверджує, що роки ізоляції це 1944;1948 рр. Х. Паредеста співавтори книги «Сучасна Іспанія» як роки автаркії, ізоляції та визнання франкістського режиму фашистським наводять 1945 1949 рр. Х.М.Сабін Родрігес в своїй класифікації подає три етапи зовнішньої політики Іспанії, і, перший з них з 1936 по 1950;ті роки називає роками тоталітарного режиму та міжнародної ізоляції, а роками міжнародної ізоляції називає фазу з 1945 по 1950 pp. [2,с.207]. І всі вони мають рацію, оскільки в їх класифікації закладено різні критерії. Ф. Альдекоа називаючи 1957 р. вказує на повний вихід Іспанії з ізоляції, Р. Кальдуч називає 1953 це рік підписання іспано-американських пактів (за два роки до входження Іспанії в ООН). М. Еспадас, обмежуючи ізоляцію 1944;1948 рр. і вказує на 1948 р. як на початок виходу Іспанії з ізоляції. X. Паредес називає 1949 рік, коли контакти між СІЛА та Іспанією стають більш інтенсивними [І.с.746 ].

Автор статті, обгрунтовуючи періодизацію ізоляції Іспанії, вважає, роками ізоляції, з погляду на пожвавлення контактів з Європою, слід взяти 1945;1955 pp.: 1945 це рік засудження участі Іспанії у Другій світовій війні та визнання режиму Ф. Франко фашистським, а 1955 рік вступу Іспанії в ООН. Але потрібно зробити наголос на тому, що початок виходу Іспанії з «дипломатичної ізоляції» це 1950 p., оскільки саме вказаного року Генеральна Асамблея OOH відмінила постанову від 12 грудня 1946 р. Також слід пам’ятати, що критичними для франкістського режиму були 1946;1948 pp., коли робилася особлива увага на тому моменті, що режим в Іспанії фашистський, і його встановленню допомагали держави осі: Італія та Німеччина. 1955 рік закінчення ізоляції, оскільки прийняття Іспанії в OOH свідчить про повне прийняття франкістського режиму як рівноправного в світовому співтоваристві.

Розкриваючи проблему, слід зупинитися на декількох принципових моментах. По-перше, якої лінії у зовнішній політиці дотримувалася Іспанія після Другої світової війни, по-друге, які настрої відносно Іспанії існували на засіданнях ООН, і, по-третє, як рішення, прийняті ООН, вплинули на положення Іспанії на міжнародній арені та на зміну її пріоритетів у зовнішній та частково внутрішній політиці.

Хотілося б звернути увагу на той факт, що голова іспанської держави Ф. Франко не тільки спостерігав за тим, що відбувається у світі, але і намагався запровадити зміни всередині країни. Ще з 1942 p., Ф. Франко намагався придати режиму більш легального вигляду. 17 липня 1942 р. були створені кортеси. Це був не звичайний парламент у класичному розумінні, а скоріше корпоративна організація, що комплектувалася з міністрів, членів «Національної ради фаланги», представників церковної ієрархії, алькальдів провінцій (які обиралися «вертикальними синдикатами», муніципалітетами і т.д.). їх мета полягала у підготовці та розробці законів [10,с. 113].

До того ж Ф. Франко не зупинявся на досягнутому, і зміни, що він запроваджував в середині країни з 1942 р., повинні були покращити думку міжнародної спільноти відносно Іспанії та режиму Ф. Франко, як про більш-менш відкриту європейську державу, що прагне до спілкування.

19 червня 1945 p. OOH прийняла резолюцію (її було подано Мексикою), в якій вказувалося, що положення Статуту про прийом членів не може застосовуватися до держав, режими яких були створені при підтримці держав, які воювали проти ООН. Це було першим кроком OOH проти Іспанії, оскільки загальновідомим є факт, що режим Ф. Франко в Іспанії було встановлено безпосередньо за допомогою Німеччини та Італії [7,с.57].

Ф.Франко все-одно мав надію на вступ Іспанії в OOH і зробив ще одну спробу. 17 липня 1945 р. було прийнято «Хартію іспанців». Як і кортеси.

«Хартія іспанців» не була звичайною Конституцією у повному розумінні цього слова. Вона декларувала деякі громадянські права, не надавши ніяких гарантій для їх дотримання. Звертає увагу на себе той факт, що «Хартія» характеризувала державу як режим органічної демократії, що об'єднує всі політичні асоціації та групи; має представництво «природних джерел» соціальних та професійних груп, муніципалітетів, громад, родин. О.Іваницька вказує на те, що на думку французьких філософів цей тип демократії є менш поширеним, але найбільш позитивним [5,с.241]. Органічна демократія є альтернативою ліберальній та егалітарній демократіям. Суть її в тому, що основою соціального ладу виступає народ як особлива, єдина і органічна спільнота, вкорінена в дуже далекій історії зі своєю самобутньою духовною, національно-культурною та політичною традицією. Науковці вважають, що «істинна демократія» (органічна) можлива лише в однорідному, гомогенному суспільстві. Руйнація цієї однорідності неминуче призводить до роз'єднання та розколу в народній волі, гальмує її виявлення. О.Іваницька підкреслює, що за таких умов правові засади авторитарних режимів, в тому числі франкізму, розлогі та достатньо передбачувані [5,с.242]. За такого визначення терміну «органічної демократії» він досить чітко описує режим в Іспанії, придаючи йому риси демократичності, а не фашистського авторитарного режиму.

Наступним моментом до зміни «обличчя» режиму стала реорганізація уряду, до якого увійшли 8 нових міністрів. Міністром закордонних справ стає М. Артахо, лідер «Католицької дії». Одним з мотивів такого призначення була надія на те, що для дипломатичного світу Західної Європи, де позиції християнських демократів були міцними, католик М. Артахо буде більш привабливим, а ніж фалангіст Х. Лекерика [10,с. 114].

Проте ні країни Заходу, ні СРСР, який не безпричинно постійно піднімав питання стосовно режиму в Іспанії, не оцінили цих змін. І на Берлінській (Потсдамській) конференції (яка проходила з 17 липня по 2 серпня 1945 р.) в результаті дебатів Радою Безпеки OOH було вирішено і зафіксовано: «Три уряди вважають себе однак зобов’язаними роз’яснити, що вони зі свого боку не будуть підтримувати прохання про прийняття в члени, заявлене теперішнім іспанським урядом, який, будучі створений при підтримці країн осі, не має, з погляду свого походження, свого характеру, своєї діяльності і свого тісного зв’язку з державами агресорами якостей, необхідних для такого членства». Слід звернути увагу на той факт, що ще тоді И. Сталін запропонував розірвати дипломатичні стосунки з Іспанією, проте його не підтримав УЧерчілль та Г. Трумен. Тому рішення про розірвання дипломатичних відносин з Іспанією прийнято не було [7,с.59].

Звернувшись до внутрішньої політики Іспанії, можна прослідкувати стійку лінію Ф. Франко на позитивні зміни всередині країни. Оскільки 22 жовтня 1945 р. прийнято «Закон про народний референдум» [3, с.323], в якому йшлося про «консультацію» з народом голови держави. Проте в самій країні неспокійно, через нестачу продовольства робочі страйкують, до того ж продовжують підпільно діяти комуністи. Ф. Франко застосовує вже звичні для нього заходи: арешт, засудження та смертна кара (справа К. Гарсіа та 9-ти його товаришів) [6,с.290]. Міжнародна спільнота не сприймає таких і резолюція OOH стосовно Іспанії повторюється 24 січня 1946 р.

Незважаючи на те, що рішення про розірвання дипломатичних відносин прийнято не було, ще в 1945 р. Гватемала, Болівія і Панама порвали дипломатичні відносини з Іспанією, а Франція, Польща, Югославія, Румунія. Чехословаччина і Угорщина разом із шістьма країнами Латинської Америки визнали республіканський уряд іспанських емігрантів, створений в серпні 1945 р. в Мексиці [3,с.327]. На початку 1946 р. цей республіканський уряд переїхав до Франції у Париж і до його складу увійшов С. Карільйо. Тодішній республіканський уряд Франції надав іспанському уряду в еміграції широкі права: по всій Франції існували різні іспанські організації та осередки, друкувались іспанські видання.

Між Іспанією та Францією склалися досить складні стосунки. 17 січня1945 р. Національна консультативна асамблея Франції в спеціальній резолюції запропонувала уряду порвати дипломатичні відносини з Іспанією. 1 березня уряд Франції закрив кордон. А 4 березня 1946 р. було опубліковано спільну декларацію урядів Англії, Франції та СІЛА, у якій йшлося про те, що доки Ф. Франко є головою держави, іспанці не можуть розраховуватися на спілкування з націями, що завдали поразки фашизму.

9 лютого 1946 р. на черговій сесії Генеральної Асамблеї OOH почалися дебати над проектом резолюції, внесеної делегацією Панами, яка запропонувала «моральний бойкот» Іспанії. Делегати засуджували режим Франко «породження злочинців Гітлера та Муссоліні (Чехословаччина), відстоювалася теза, що перемога буде повною і всезагальною тільки тоді, коли зникнуть останні оплоти фашизму (Білорусія), виражали надію, що тепер скоро відбудеться зміна уряду в Іспанії (Англія) [10,с.115]. Крім, чергового засудження режиму більше ніякого рішення прийнято не було.

Ще раз іспанське питання було піднято Радою Безпеки OOH 29 квітня 1946 p. На цьому засіданні було створено комісію з представників Австралії, Бразилії, Китаю, Польщі і Франції. Комісія виявила факти, що привели до осуду режиму Ф. Франко ще на Потсдамській і Сан-Франциській конференції. Тому Рада Безпеки, резолюцією від 26 червня 1946 p., постановила поставити ситуацію в Іспанії під постійний контроль і зберігати іспанське питання в списку питань, які знаходяться під розглядом, щоб у будь-який момент прийняти заходи, які будуть необхідні для підтримки міжнародного миру і безпеки [15]. 4 листопада 1946 р. питання стосовно Іспанії знову було піднято, цього разу було вирішено виключити це питання з кола питань, що мають знаходитися на розслідуванні, і всі документи і звіти передано на розгляд Генеральній Асамблеї OOH [14].

Протягом 1946 р. в Іспанії арештовували комуністів, як зазначено в колективній монографії під керівництвом І.Майського, на комуністів було відкрито «терор» [6,с.292−293]. І знову це сколихнуло міжнародну спільноту. Так 12 грудня 1946 р. на 59-му пленарному засіданні Ради Безпеки OOH було вирішено: «Народи 06'єднаних Націй осудили в Сан-Франциско, Берліні (Потсдамі) і Лондоні режим Франко в Іспанії і вирішили, що поки цей режим існує, Іспанія не може бути допущена в Організацію Об'єднаних Націй…». Далі в цій же резолюції йшлося про те, що проти самої Іспанії та іспанського народу OOH нічого не має, тільки проти режиму Франко. Радою Безпеки було а) засуджено режим Франко, що є фашистським по суті; б) засуджено «істотну допомогу» Франко Італії та Німеччині під час війни, ведення бойових дій «Блакитною дивізію» проти CPCP на Східному фронті та окупацію Танжеру; в) останнє, Іспанію визнано учасницею змови разом із Гітлером та Муссоліні з метою розпочати війну проти тих країн, що під час війни об'єдналися в ООН".

Генеральна Асамблея OOH у резолюції йде на більш радикальні заходи: «…рекомендує позбавити уряд Франко в Іспанії права входження в міжнародні органи, створені Об'єднаними Націями…, а також позбавити його участі у нарадах або інших видах діяльності, які можуть проводитися OOH…; рекомендує, щоб у випадку, якщо в скорому майбутньому не буде створено уряд, влада якого ґрунтувалася б на згоді громадян… Раді Безпеці розглянути відповідні заходи, які повинні бути прийняті для того, щоб виправити існуючий стан; рекомендує, щоб усі члени OOH негайно відкликали з Мадриду своїх послів і посланців, акредитованих при іспанському уряді».

За таких обставин, Іспанія опиняється у складному становищі: країна знаходиться у край важкому економічному стані, вчорашні союзники (Італія, Німеччина) не можуть надати допомогу. СІЛА та Великобританія не в змозі протистояти натиску CPCP у прийнятті рішень відносно Іспанії в ООН. Саме таким чином, поступово, режим Ф. Франко в Іспанії було остаточно засуджено як фашистський, а Іспанію піддано «дипломатичній ізоляції».

Таким чином, країни-члени OOH намагалися вплинути на франкістський режим ззовні, щоб його змінив більш демократичний, проте цього не сталося. CPCP переслідував власні цілі: покарати Ф. Франко за «Блакитну дивізію» та скинути його режим. «Дипломатична ізоляція» була тільки засобом для цього. Резолюція OOH привела до від'їзду послів, консулів та дипломатичних місій з Мадриду.

Реакція Ф. Франко на рішення OOH була швидкою і однозначною: «Якщо наша добра воля не почута і ми не можемо жити, дивлячись на оточуючий світ, ми будемо жити, дивлячись всередину». Як і передбачав УЧерчилль, таке осудження іспанського режиму привело не до його повалення, а до об'єднання народу навколо Ф. Франко, обурення населення Іспанії рішенням ООН.

6 липня 1947 р. в Іспанії проведено «пряму консультацію з нацією» з головою держави. Більшість виборців проголосували за монархію. 20 днів потому Ф. Франко підписав «Закон про наслідування посту голови держави: Іспанія оголошувалася «католицькою, соціальною та представницькою державою, яка у відповідності до своїх традицій проголошує себе конституйованою як королівство». Головою держави на певний проміжок часу призначався Ф. Франко [10,с.122].

Безпосереднім результатом оголошення «Доктрини Трумена» та початку «холодної війни» було послаблення міжнародної ізоляції франкістської Іспанії, її зближення, а потім тісне співробітництво з СІЛА, Англією, Францією та іншими країнами Європи.

ЗО березня 1947 р. американський конгрес прийняв рішення про поширення «плану Маршалу» на Іспанію. Але це викликало незгоду як в СІЛА та і по всій Європі. В Парижі, Лондоні та в інших країнах Європи резолюція СІЛА була сприйнята негативно. Президенту Г. Трумену прийшлося настояти в сенаті СІЛА про відміну рішення конгресу. Проте це не значило, що Іспанія опинилася без економічної підтримки СІЛА [3,с.344].

З кінця 1947 р. починається зближення Іспанії з європейськими країнами. Так 9 січня 1948 р. Франція відкрила свій кордон з Іспанією. В квітні 1948 р. підписано протокол Франко-Перон, за яким Іспанія могла купувати в кредит аргентинське зерно [2,с.243]. В цей же час частина латиноамериканських країн Аргентина, Перу, Коста-Ріка, Еквадор, Парагвай почали все частіше виступати в OOH на захист франкізму. А у травні 1948 р. Франція та Англія підписали торгівельні угоди з франкістським урядом.

Із початком «холодної війни» все частіше можна було почути заклики на захист іспанського уряду Ф.Франко. Світ розподіляється на два ворогуючі табори: СІЛА з одного боку і CPCP з іншого. Вигідне географічне становище Іспаніє змушує СІЛА звернути погляд на цю країну з метою залучення її на свій бік. Лідери Іспанії та СІЛА швидко знаходять спільну мову і у подальшому їх зв’язки посилюються.

На прес-конференції 11 жовтня 1948 р. Маршал заявив, що уряд СІЛА хоча і не бере на себе ініціативи у постановці питання про відміну резолюції OOH стосовно Іспанії від 12 грудня 1946 p., але надасть підтримку будь-якій пропозиції такого роду, оскільки обставини дуже змінилися.

У 1949 р. переговори про створення НАТО наблизились до завершення. Зважаючи на вигідне географічне становище Іспанії, СІЛА мали велике бажання залучити Іспанію до Північно-Атлантичного Альянсу. Але Англія та Франція висловлювалися вкрай негативно у зв’язку з цим рішенням. Свою ноту протесту Англія висловлювала тричі: 29 червня, 9 та 10 липня. 9 липня то протесту Англії приєдналася Франція. Г. Трумен вагався, проте це була тільки тимчасова затримка у діях і 12 липня 1951 р. президент СІЛА дав відповідь Великобританії та Франції про те, що він не має наміру прислухатися до прохань своїх союзників [7,с.81—82].

24 квітня 1950 р. американський сенат відхилив проект резолюції про поширення на Іспанію «Плану Маршала», однак 1 серпня того ж року, прийнято закон про надання Іспанії займу в 100 млн. доларів через Експортноімпортний банк. 4 листопада 1950 р. Генеральною Асамблеєю OOH прийнято рішення про відміну резолюції від 12 грудня 1946 р. і разом із тим дозволено направити послів в Іспанію [17]. Проте, на той момент в Іспанії вже знаходилось 24 закордонних представництва. Також було відмінено рекомендацію, яка стосувалася позбавлення Іспанії права на участь в міжнародних установах, створених ООН. Протягом 1951 р. в Мадриді надали свої вірчі грамоти посли СІЛА, Франції, Англії, Бельгії, Голландії, Італії.

Антикомунізм зовнішньополітичного курсу франкістської Іспанії співпадав з політикою тих країн, які спрямовували зусилля на створення різних військових блоків проти СРСР. Зближення Іспанії генерала Ф. Франко з СІЛА і країнами Західної Європи було вигідно різним сторонам. Саме це визначало поступовий вихід Іспанії на міжнародну арену. В 1952 р. Іспанія вже була прийнята в ЮНЕСКО. У тому ж році почалися офіційні переговори між американською та іспанською сторонами про підписання військово-економічного пакту. І 26 вересня 1953 р. посол СІЛА в Іспанії Дж. Данн і міністр закордонних справ Іспанії А. Артахо підписали три угоди: «Угоду про оборону між урядами СІЛА та Іспанії», «Угоду про допомогу з метою взаємної оборони між СІЛА та Іспанією» та «Угоду про економічну допомогу між СІЛА та Іспанією» [3,с.348].

В серпні 1953 р. з Ватиканом підписано Конкордат. За ним церкві було надано майже необмежені права, конкордат ще раз визнавав католицизм як державну релігію Іспанії. Конкордат регламентував відносини між церквою та державою в питаннях освіти, юридичних справ, фінансів і т. д. Держава зобов’язувалася сплачувати витрати церкви в самих різних сферах її діяльності. Католицький рух отримав величезні можливості розширення свого економічного та політичного впливу.

До середини 1950;х рр. про своє бажання стати членом OOH заявило декілька країн, проте західні країни виступали проти прийому тих країн, які вступили на шлях соціалістичного розвитку.

СРСР, в свою чергу, рішуче відмовився від прийому тих країн, проти яких не висловлювалися СІЛА та їх союзники по НАТО. Тому було вирішено, як це пропонував СРСР, допустити до вступу в OOH всі держави, які звернулися з відповідним проханням [7,с.94].

Так, резолюцію від 14 грудня 1955 р. Іспанію було прийнято в ООН. Разом з Іспанією в OOH було прийнято Албанію, Йорданію, Ірландію, Португалію, Угорщину, Італію, Австрію, Румунію, Болгарію, Фінляндію, Цейлон, Непал, Лівію, Камбоджу і Лаос.

17 липня 1959 р. у Вашингтоні міністр франкістського уряду підписав проект економічної стабілізації, розроблений за участі капіталу США. Так, уряд Франко отримав від Міжнародного валютного фонду, ОЕЄС і СІЛА для фінансування намічених планом заходів більше 546 млн. доларів [3,с.З91].

Таким чином, Іспанія деякий час перебувала в «дипломатичній ізоляції». Спірним питання залишається датування цього періоду. Тому автор статті, спираючись джерельний матеріал, визначає період ізоляції з 1945 по 1955 рр. Аналізуючи резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, можна дійти висновку, що саме через рішення цієї організації Іспанія опинилася в «дипломатичній ізоляції». Але також можна стверджувати, що OOH була просто інструментом для впливу на Іспанію. До того ж, очікуваних результатів такі дії ООН не принесли режим в Іспанії не змінився, а поступово набував нового вигляду. Ф. Франко намагався запровадити зміни всередині країни, які б привели до лібералізації режиму. Це, на його думку, мало б не тільки позитивну вплинути на його країну та її народ, але й на думку міжнародної спільноти. «Доктрина Трумена», атмосфера «холодної війни» та війна в Кореї призвели до зміни політики західних держав по відношенню до Іспанії.

іспанія ізоляція режим європейський.

Список використаних джерел

• 1. Francisco JavierParedes. Historia contempora’nea de Espana. Siglo XX. Barcelona, 2008.1995 p.
• 2. Jose' Manuel Sabi’n Rodrigues. La dictadura franquista (1936;1975). Textos у documentos. Madrid, 1977. 456 p.
• 3. Гарсиа X. Испания XX века. М.: Мысль, 1967. 456 с.
• 4. Годлевська Ю. В. Перехід від авторитаризму до демократичного суспільства в Іспанії (1960;1982 роки). Вінниця: ВНТУ, 2009. 160 с.
• 5. Іваницька О. П. Франко каудильйо Іспанії. Чернівці: Книги XXI, 2006. 432
• 6. Испания: 1918;1972. Исторический очерк / Под ред. академика И. М. Майского. М.: Наука, 1975. -495 с.
• 7. Красиков А. А. Испания и мировая политика. Полвека дипломатической истории. М.: Международные отношения, 1989. 352 с.
• 8. Креленко Д. М. Франсиско Франко: путь к власти. Саратов: Изд-во Саратовского университета, 2002. 216 с.
• 9. Павлишена Ю. В. Внутрішня політика франкістського режиму в Іспанії. 1939;1975 pp.: Дис. на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. K., 2007.194 с.
• 10. Пожарская С. П. СШАИспания: внешняя политика и общество. 1936;1976. М.: Наука, 1982. -335 с.
• 11. Пожарская С. П. От 18 июля 1936 года-долгий путь. -М: «Молодая Гвардия», 1977.176 с.
• 12. Пожарская С. П. Тайная дипломатия Мадрида. (Внешняя политика Испании в годы Второй мировой войны). М.: Международные отношения, 1971. -272 с.