Одна планета, різні світи (Посібник з світової економіки)

Розділ 2.

РИНКОВІ МЕХАНІЗМИ _ І КАПІТАЛІЗМ Фундаментальною дилемою кожної економічної системи є брак ресурсів по відношенню до потреб. В кожній системі необхідно приймати рішення щодо того, як можна вкласти наявні ресурси у виробництво і як слід розподілити прибуток, одержаний від ви­робництва, серед різних чинників, задіяних у ньому-капіталу, праці, землі. Людські потреби якщо й не безмежні, то принаймні постійно зростають, але товари й послуги, що можуть їх задо­вольнити-ні. Так само обмежені й чинники виробництва, від яких залежить продукування бажаних товарів і послуг. Ці чинники зви­чайно мають альтернативні варіанти використання при вироб­ництві низки різних товарів і послуг. Система повинна розмістити обмежені виробничі ресурси, що мають альтернативне застосу­вання, для задоволення широких і дедалі більших потреб людей.

Великі суми капіталу були б недосяжні для виробництва, якби не існував процес заощадження і формування капіталу. Цей про­цес загалом однаковий у всіх типах економічних систем. Він не може відбуватися, якщо наявні виробничі ресурси недостатні для забезпечення вищого над злиденний життєвого рівня людей у да­ній системі. Якщо цей процес здатний відбуватися, то він прямо чи опосередковано заохочує до витрачання частини грошових прибутків, одержаних в економіці, передусім на засоби вироб­ництва, а не на споживчі товари. В немонетарному розумінні процес збереження і формування капіталу включає вкладання частини виробничих ресурсів країни передусім у виробництво засобів виробництва, а не товарів широкого вжитку. Вартість придбання засобів виробництва однакова в усіх економічних системах і на сьогоднішній день не пов’язана з якістю споживчих товарів і послуг, що їх можна було б виробити, застосовуючи ці чинники виробництва.

Суспільства мають загалом безліч шляхів організації та вико­нання своїх виробничих і розподільних функцій. В економічному й політичному відношеннях існує ціла низка можливих варіантіввід вільного капіталізму до тоталітарного комунізму. Економіка сьогоднішніх Сполучених Штатів Америки у жодному разі не є представником чистого капіталізму без обмежень. Скоріше це змішана економічна система: існують державні підприємства, значне урядове регулювання і контроль та багато інших елементів, що перешкоджають нестримній дії ринкових сил. Однак для ро­зуміння роботи капіталістичної системи слід знати дещо про її інституційні механізми. З практичної точки зору інсгитуційний механізм-це практика, традиція або звичай, що є матеріальним і стійким елементом у житті чи культурі якоїсь організованої групи. Економічні інститути-це засоби реагування на певні економічні та соціальні явища за певних економічних обставин. Деякі еконо­мічні інститути засновані на традиціях, а інші вводяться формаль­но через законодавчі акти.

КАПІТАЛІЗМ ЯК ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА Капіталістична економічна система характеризується багатьма інсгитуційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір основних переконань, що визначають, як слід організувати суспільство, які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений прибуток. У Сполучених Штатах Америки ці переконання втілені в інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення, свобода підприємництва, конку­ренція, індивідуалізм, суверенітет споживача, трудова етика й об­межене управління. Кожен із цих механізмів ми розглянемо детальніше.

Приватна власність За капіталізму існує приватна власність на чинники виробниц­тва — землю, працю, капітал. Існують також певні права, пов’язані з власністю. Особа має право набувати власність, витрачати або контролювати, купувати чи продавати, дарувати та успадковувати її. Вважається, що володіння приватною власністю сприяє нако­пиченню заощаджень і багатства та заохочує до приватної ініці­ативи і працьовитості, які розглядаються як необхідні для еконо­мічного прогресу.

Однак на приватну власність поширюються певні обмеження. На практиці навіть за умов капіталізму права власності часто обмежуються діями соціальних груп чи урядових структур. До того ж значною частиною приватного багатства капіталістичних систем, у тому числі й у Сполучених Штатах, володіють частіше не особи, а бізнесові фірми. Сьогодні в капіталістичній системі значна частина майна перебуває у громадській власності, і право виключного розпорядження цим багатством має певна група осіб завдяки відповідним політичним механізмам.

Мотивація до прибутку Все розмаїття товарів, що виробляються в умовах економіки, побудованої на ринкових засадах, завдячує передусім менеджерам бізнесових фірм чи окремим підприємцям. Вони безпосередньо відповідають за перетворення ресурсів на продукцію і визначають, якою буде ця продукція, спираючись на дії споживача на ринку. Мотив прибутку-це провідна зоря, що спонукає менеджерів виробляти товари, які можна продати за цінами, вищими від затрат на виробництво, У приватному підприємництві прибуток необхідний для виживання, бо це заробіток власника капіталу. Кожний, хто виробляє речі, що прямо чи опосередковано не приносять прибутку, раніше або пізніше стане банкрутом, втра­тить власність на засоби виробництва і перестане бути само­стійним виробником. Іншого варіанта бути не може. Можна ска­зати, що капіталізм використовує прибутковість як тест щодо того, варто чи ні виробляти той чи той товар, і якщо варто, то в якій кількості.

Система ціноутворення Вважається, що за капіталізму люди й фірми у більшості ви­падків приймають економічні рішення на підставі цін, цінових співвідношень та зміни цін. Функція цін полягає в забезпеченні роботи механізму координації для мільйонів децентралізованих приватних закладів виробництва і розподілу. Ціни, що панують на ринку, визначають якість і різноманітність товарів і послуг, які вироблятимуться, та спосіб, у який їх розподілятимуть. Зміна цін слугує регулятором кількості товарів і послуг, призначених для ринку.

Ціновий механізм. Саме завдяки механізмові цін обмежені ре­сурси використовуються на різноманітні потреби. Взаємодія між системою цін та пошуком прибутку сприяє підтриманню прий­нятного рівня економічних помилок. Прибуток, що залежить від ціни продажу товару та витрат на його вироблення, показує ви­робникам, що люди купують. Галузь, продукція якої диктує високі ціни відносно затрат, притягує виробників, натомість низькі ціни відносно затрат стримують виробництво, відштовхуючи вироб­ників.

Формування ціни. Попит і пропозиція у вільноринковій еконо­міці визначають ціну, за якою купується чи продається товар. По­пит створює споживач, що виявляє бажання придбати товар, ви­ражене через готовність заплатити за нього гроші на ринку. Рин­ковий попит-це сума попитів усіх осібних споживачів на окремі товар чи послугу: що вища ціпа, то менша кількість їх користу­ється попитом, і навпаки.

Пропозиція виходить від виробника — це кількість товару чи по­слуги, яку він готовий запропонувати за будь-яку визначену ціну. Ринкова пропозиція є сумою всіх пропозицій, що їх можуть за­пропонувати на ринку окремі виробники за всі можливі ціни упродовж визначеного періоду. Існує пряма залежність між рин­ковою пропозицією та ціною: що вища ціна, то більшою є пропо­зиція товарів чи послуг, що їх можуть постачити.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ціну товару чи послуги па ринку. Рівноважна ціна-це ціна, за якої кількість, що на неї є попит, зрівнюється з тією, що пропонується. Це саме та ціна, що оздоровлює ринок. За будь-якої ціни, вищої за рівноважну, пропо­зиція перевищує попит, і ціна мусить падати. За ціни, нижчої за рівноважну, попит перевищує пропозицію, і ціпа мусить зростати. У поданому прикладі рівноважна ціпа становить 3 долари за 1 фунт:

Сили попиту і пропозиції, діючи через ціновий механізм, мо­жуть подавати ефективні сигнали ринкові. Приміром, збільшення попиту означає, що покупці будуть готові придбати більше, ніж досі, за довільною ціною. Наслідком збільшення попиту за умов збереження пропозиції було б зростання ціни. Збільшена ціна спонукала б виробників пропонувати більше, тобто кількість зро­сла б теж. Зменшення попиту мало б зворотний вплив. Навпаки, наслідком зростання пропозиції за умов збереження попиту було б зниження ціни. Нижча ціна привела б до збільшен­ня кількості куплених товарів чи послуг. Зменшення пропозиції мало б зворотну дію: споживачі змушені платити більше за меншу кількість товарів чи послуг.

Рисунок 2.1 ілюструє встановлення цін і обсягу випуску това­рів чи послуг на вільному ринку. Вони визначаються перетином лінії попиту і пропозиції. Рівноважна ціна-/зо, пропонована кіль­кість — до. За кожної ціни понад ро пропонована кількість переви­щує ту, на яку є попит, і ціна падатиме. За кожної ціни, меншої ро. попит перевищує пропоновану кількість, і ціна зростатиме.

Збільшення попиту до Д за постійної пропозиції дасть зрос­тання і цін, і кількості. Новою рівноважною ціною стане рі, а кількість зросте до уі. Збільшення попиту до Д може привести і до зростання пропозиції (лінія пропозиції зміщується вправо), якщо виробники зреагують на потенційно вищі прибутки. Нові виробники вийдуть на ринок, сюди ж будуть переміщені ресурси з інших галузей у сподіванні більшої норми прибутку .

Якщо, приміром, прийом студентів до місцевого коледжу збільшується, буде рости і попит на житло. Місцеві мешканці будуть готові здавати в оренду більше квартир, і наявне житло буде повністю використане. Квартирна плата зросте, і хтось вирішить будувати квартири для студентів. Пропозиція житла збільшиться, бо наявні ресурси пепемістяться v житлове будівництво.

Свобода підприємництва.

Іншим засадничим інститутом капіталізму є свобода підприєм­ництва. Вона стосується загального права кожної особи займатись економічною діяльністю в будь-який спосіб, що її приваблює. Проте існують певні обмеження на вибір різновиду діяльності: не можна займатися тим, що в суспільстві вважається аморальним (приміром, дитяча порнографія) чи може завдати шкоди іншим (як от керування автомобілем у стані сп’яніння). Що ж до ролі держа­ви, то вона має забезпечити права особи на вільне пересування до кожного регіону країни, працю на будь-якій обраній посаді, по­шук і створення ділової одиниці практично в довільній галузі за­конної економічної діяльності. Припускається, що на підставі порівняння ринкових індикаторів-ціни й собівартості - ця особа здатна сама обрати ту галузь діяльності, яка обіцяє принести зиск. Інститут приватної власності забезпечує суспільну підтримку, не­обхідну для використання і регулювання чинників виробництва, важливих для обраного напряму діяльності.

Теорія, що пояснює існування свободи підприємництва, має цілком очевидне соціальне значення: особи, обираючи собі галузі економічної діяльності, де вони досягнуть найбільшого успіху з точки зору власного зиску, заразом обиратимуть галузь, у якій вони, ймовірно, принесуть найбільшу користь суспільству.

Конкуренція За умов існування інститутів приватної власності та свободи підприємництва, а також браку ресурсів і ринкових можливостей розмістити їх спроби людей забезпечити власну економічну ви­году приводять до конкуренції. Конкуренція є принципово необ­хідною частиною системи вільного підприємництва. Впевнені в собі люди в економічному житті мають боротись і змагатися за винагороди-добру роботу, високу платню, бажані товари й по­слуги, забезпеченість у старості. В конкуренції присутній елемент соціального дарвінізму: життя-це конкурентна боротьба, в якій на вершину дістається найсильніший щодо спроможностей.

Слово «конкуренція', зрозуміла річ, одне з «хороших» в аме­риканському словнику. З раннього віку школярам доводять, що прикметною рисою історичного успіху економічної системи США є конкуренція, а інші економічні системи менш ефективні знач­ною мірою через брак цього магічного складника, що притаман­ний нашій економіці в такому особливому й неповторному кон­тексті. Нічого дивного, отже, немає в тому, що законодавство й неписані правила нашої правової системи залучені до активної підтримки конкурентної системи.

Вважається, що конкуренція в ринковому середовищі прино­сить безумовну користьКонкурентний ринок буде:

1. Сприяти ціновому механізмові реально відбивати попит і собівартість, а відтак максимізувати ефективність використання капіталу й інших ресурсів.

2. Заохочувати удосконалення продукції та довготермінове ско­рочення собівартості.

3. Приводити до справедливого розподілу реального доходу.

4. Забезпечувати для споживачів значне розмаїття альтернатив­них джерел пропозиції.

Індивідуалізм.

Індивідуалізм належить до низки інституційних цінностей, що притаманні капіталізмові. Крім того, існує соціальний дарвінізм:

життя-це конкурентна боротьба, в якій виграє сильний, а слаб­кий програє. Індивідуалізм теж породжує конкуренцію, яка в по­єднанні з соціальним дарвінізмом має забезпечити певну гарантію прогресу завдяки невблаганному процесові еволюції. Індивідуалізм пов’язаний також із рівністю можливостей, тобто з правом кожної особи досягти успіху чи зазнати поразки коштом власних зусиль.

Інститути володіння приватною власністю та індивідуалізму пов’язані між собою з двох точок зору. Володіння приватною власністю, по-перше, стимулює особисту ініціативу, мета якоїдосягнення успіху через конкуренцію й тяжку працю, по-друге, надає певну гарантію захисту прав особи від втручання з боку держави. Це означає, що необхідним реквізитом індивідуалізму є обмежена роль держави. Кожна особа повинна мати зверхність над державою, що є уявним утворенням, складеним з окремих людей, котрі вважаються представниками її членів. Отже, ідея індивідуалізму може бути охороною від державної тиранії.

Суверенітет споживача Важливим інститутом капіталістичної ринкової економіки є су­веренітет споживача, оскільки споживання вважається головною підставою для економічної активності. Як зауважив Адам Сміт, «споживання-це єдина й кінцева мета кожного виробництва, а інтерес виробника має бути присутнім остільки, оскільки це потрібне для задоволення інтересу споживача». Суверенітет спожи­вача передбачає, зрозуміла річ, існування конкурентної ринкової економіки. Споживач має право «голосувати» своїми грошима, пропонуючи їх більше за продукти, що мають більший попит, і менше, якщо попит відсугпій. Зміни пропозиції та попиту відбува­ються у відповідь на те, як споживач витрачає свої гроші.

Змагаючись за долари споживача, виробник буде більше випус­кати такої продукції, що користується попитом, а ціни на неї ви­щі, і менше такої продукції, що не має попиту, а ціни на неї нижчі. Виробництво є засобом, а споживання-метою. Виробник, котрий успішно задовольняє запити споживачів, винагороджується вищим грошовим прибутком, що дає йому змогу знову купувати товари й послуги, необхідні для його діяльності. З іншого боку, виробник, котрий не відгукується на потреби споживачів, не зможе довго залишатись у бізнесі.

Свобода вибору поєднана з суверенітетом споживача. Справді, свобода вибору-найкращий захист для ринкового механізму, а заразом вона оберігає споживачів у капіталістичній економіці. Споживачі можуть вільно прийняти чи відкинути все, що вироб­ляється в ринковому середовищі. Споживач-це король, бо виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення його по­треб. Свобода вибору гармонує з економікою, що в неї не втру­чається держава. При цьому припускається, що споживачі здатні приймати доцільні рішення, а це припущення має сенс в економі­ці, де панує велика кількість покупців і продавців. Позаяк роль держави незначна, рішеннями споживача щодо придбання управ­ляє принцип «кавеат египтор», тобто «хай покупець остерігається» .

Протестантська трудова етика Протестантська трудова етика походить від протестантської Реформації сімнадцятого століття й асоціюється з релігійним ре­форматором Джоном Кальвіном. Кальвін проповідував доктрину спасіння, що узгоджується, як виявилось пізніше, із засадами ка­піталістичної системи3. За Кальвіном і міністрами-пуританами ранньої Нової Англії, тяжка праця, ретельність і ощадливість-це земні ознаки того, що люди повністю використовують таланти, даровані їм всевишнею волею Бога. Прощення асоціюється з досягненням на цій землі. Отже, праця й економічна вигода набули морального значення. З цієї точки зору праця-це добро для душі, а винагороди на цій землі приходять до тих, хто най­більше трудиться. Більще того, спасіння на тому світі є винагоро­дою, що безпосередньо залежить від внеску, зробленого помер­лою людиною впродовж її життя.

Кальвіністська доктрина праці і спасіння стала невід'ємною час­тиною ідеології капіталізму. Важка праця купців і торгівців часго приносить доходи, заощадження яких веде до накопичення і вкла­дення капіталу. Ощадливість-це сутність протестантської тру­дової етики. З появою ідей Адама Сміта про скупість (чи помір­ність) та Нассау-старшого про стриманість було встановлено, що ощадливість примножує майбутню продукцію і завдяки зацікав­леності сама собі забезпечує винагороду.

Протестантська трудова етика, привнесена в американське су­спільство в XIX столітті, сприяла заохоченню економічно компе­тентних і покаранню некомпетентних і неамбітних. Праця стала осердям американського життя. Більшість промислових капіталіс­тів належать до фундаменталістських протестантських церков. Джон Д. Рокфеллер, що став найбагатшою людиною сьогодення, відносить свій успіх до «божої слави». (Скептики, проте, припису­ють його успіх більш земним чинникам, аніж Божа благодать4.).

Обмежене управління Вже чимало років панує ідея про те, що в капіталістичній си­стемі, хоч як би вона була організована, держава має дотриму­ватися принципу невтручання в економічну діяльність. Тобто дії держави повинні обмежуватись виконанням кількох загальних функцій для добра всіх громадян, а управляти економічною діяльністю приватних осіб чи втручатись у неї їй не слід. Принцип невтручання виходить із припущення, що люди розумніше і краще захищають свої власні інтереси, ніж це могла б робити будь-яка держава. Інтереси окремих осіб тісно пов’язані з інтересами цілого суспільства, а державі слід лише забезпечити таке оточення або довкілля, в якому люди можуть діяти вільно. Тобто вважа­ється, що держава повинна брати на себе тільки ті функції, що їх не можуть виконувати окремі особи: гарантувати національну оборону, підтримувати законність і порядок, налагоджувати дип­ломатичні відносини з іншими країнами, будувати дороги, школи та інші громадські споруди.

В економіці, побудованій на ринку й вільному підприємництві, конкуренція вважається скоріше добром, аніж злом. Розумне ви­користання ресурсів у системі вільного підприємництва гаранту­ється вже тим, що фірма, котра робить це неефективно, прямує до розорення. Якщо ринок повинен функціонувати ефективно, він має діяти вільно. Коли присутнє втручання в будь-якій формі, не­має дієвого механізму для вилучення неефективних підприємств. Однак у капіталістичних країнах держава завжди до певної міри бере участь у бізнесовій діяльності. Уряд Сполучених Штатів від самого початку був зацікавлений у сприянні виробництву і досить давно прийняв тарифні закони, щоб захистити інтереси американ­ського бізнесу. Для сприяння розвиткові каналів, доріг і залізниць було надано субсидії, що виявилися дуже корисними для бізнесу.

РОЗПОДІЛ ПРИБУТКІВ У КАПІТАЛІСТИЧНІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Після того як товари й послуги вироблені, наступним важли­вим питанням у кожній економічній системі е те, в який спосіб вони мають бути розділені або розподілені серед окремих спожи­вачів у цій економіці. Розподіл доходу пов’язаний не з процесом переходу фізичних товарів і послуг від виробників до споживачів, а з розподілом національного доходу-найперше у грошовому вимірі, а далі у вигляді товарів і послуг-серед власників засобів виробництва-землі, праці та капіталу.

Розподіл доходу в ринковій економіці грунтується на інституцій-них механізмах, як от механізм ціноутворення, що властиві для цього різновиду системи. Попит на кожний засіб виробництва по­ходить від попиту на товари, що їх цей засіб допомагає виробляти. Високі ціни призначаються на рідкісні засоби виробництва, а низькі-на поширені. Прикладом є винагорода за працю: робітни­ки рідкісної щодо попиту кваліфікації одержують високий дохід, а ті, котрі мають недефіцитну кваліфікацію, — ні. Професійні футбо­лісти і бейсболісти одержують високу платню, бо вони володіють т рідкісним талантом, і люди готові платити гроші, аби побачити їхню гру.

Вимірювання нерівності в доходах.

Існують різні міри нерівності доходів, як от крива Лоренца, ко­ефіцієнти Джині та Парето, з-поміж яких найуживанішою є пер­ша. Для побудови кривої Лоренца, початковою ідеєю якої є припу­щення про рівність доходів, використовується арифметична шкала. Рівність щодо розподілу доходів досягається, коли кожен їх одер­жувач дістає свою пропорційну часгку загального доходу. Якби прибутки розподілялися строго однорідно, то нижні 20% одержува­чів доходу дістали б саме 20% загального доходунижні 80% одер­жали б рівно 80%, а верхні 20%-лише 20% доходу. Тобто в методі Лоренца крива абсолютної рівності має бути насправді прямою лінією, що зростає зліва направо під кутом 45°, показуючи, що 20% тих, хто одержує доходи (горизонтальна вісь), мають 20% дохо­ду (вертикальна вісь), 40% одержувачів — 40% доходу тощо.

Крива Лоренца показана на рис. 2.2: пряма лінія ОАР є лінією РИС. 2.2. Крива Лоренца.

Розділ 2. Ринкові механізми і капіталізм 53.

повної рівності, а лінія ОВР — крива Лоренца — показує відхід від рівності: що далі ОВР від ОАР, то більшою є нерівність. Але у ви­користанні кривої Лоренца як міри розподілу податків є деякі вразливі місця. Передусім, розглядаючи криву, не можна сказати, наскільки нерівномірним є розподіл податку. Внаслідок викори­стання відсотків залишається прихованим число суб'єктів одер­жання доходу в різних прибуткових групах. Правдою є й те, що нахил кривої в різних точках дає не більше інформації, ніж сама крива. Але, з іншого боку, крива Лоренца є прекрасним інстру­ментом для наочного показу нерівності в розподілі доходів. Вона може також ілюструвати, як зміни податків та урядових витрат відіб'ються на розподілі доходів.

Існує можливість уникнути необхідності покладатись виключно на візуальне порівняння кривих Лоренца для одержання висновків щодо варіантів поділу прибугків. Для діаграми Лоренца існує ко­ефіцієнт концентрації Джині, що дорівнює відношенню площі між діагоналлю і кривою Лоренца та загальною площею під діаго­наллю, Для строго рівномірного розподілу цей коефіцієнт дорів­нює нулеві. Величина коефіцієнта Джині пов’язана з увігнутістю кривої Лоренца: що більша увігнутість, то більший коефіцієнт. Однак за своєю суттю він є усередненим і нічого не говорить про те, як визначити ступінь нерівності в різних секторах розподілу доходу.

В таблиці 2.1 подано розподіл доходів домашніх господарств за квінталями для кількох ринкових економік. Повна рівність щодо ТАБЛИЦЯ 2.1. Відсоткова частка доходу домашніх господарств за квінталями для окремих ринкових економік.

розподілу доходу означала б, що кожний квінталь відповідає 20% доходу. Жодна країна не підійшла близько до такої рівносгі.

Колишні великі соціалістичні країни не наведено в таблиці 2.1. Дані про них, на противагу ринковим економікам, поданим у таб­лиці, могли б навести на думку про рівномірніший розподіл при­бутку, особливо напередодні краху комунізму. Проте в цих кра­їнах існував розрив між риторикою і реальністю, тобто між ло­зунгами про рівноправність і фактами про особливі привілеї для вузького кола еліти. Серед цих привілеїв були, окрім іншого, авто­мобілі, дачі, а також спеціальні магазини, де представники служ­бовців, науковців, спеціалістів та інші члени еліти могли купити продукцію, недоступну простим робітникам.

Джерела доходів У ринковій економіці існують два джерела доходу: 1) трудовий дохід робітників і службовців у вигляді заробітної плати, а також тих, хто працює не за наймом- 2) дохід від власності. Власність може виступати як сукупність претензій на вартість багатства, в тому числі на природні ресурси, капітал і споживчі товари трива­лого користування. В капіталістичній економіці претензії на влас­ність мають складну структуру. Претензії на багатство, що ним володіють корпорації, можуть бути у вигляді простих чи приві­лейованих акцій, корпоративних облігацій, а також векселів і застав. У структурі національного доходу трудовий дохід скла­дається із заробітних плат і підприємницьких доходів, тоді як дохід із власності має форму рент, процентів і прибутків. Отже, в капіталістичній системі існує докорінна відмінність між трудовими і нетрудовими доходами.

Розподіл доходу і і гранична продуктивність ,.

Найповніша теорія, що обґрунтовує розподіл прибутків у рин­ковій економіці, містить концепцію граничної продуктивності. Ця концепція може бути застосована при розподілі як трудового доходу, так і доходу з власності. За умов конкурентного середо­вища прибутки окремих осіб визначаються: 1) обсягом ресурсів, якими вони можуть розпоряджатися- 2) ринковою оцінкою цих ресурсів. Тому дохід робітника наближений до розміру, що ви­значається пропозицією і попитом, так що одержаний дохід до­рівнює величині внеску робітника у вартість товарів і послуг, що його він спроможний зробити. Цей внесок робітника у загальний продукт відомий під назвою граничний фізичний продукт (ГФП) праці. Доларовий, або грошовий, еквівалент внеску-це граничний прибутковий продукт (ГПП) праці, що його визначають, помноживши ГФП на ціну продажу виробленого продукту. По­дібні міркування застосовують і до розподілу доходу з власності. Власники ресурсів одержують винагороду, наближену до розміру, що відповідає граничному прибутковому продукту ресурсів, якими він володіє.

ЗАОЩАДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ЗА УМОВ КАПІТАЛІЗМУ У капіталістичній системі приватні особи накопичують великі суми заощаджень за рахунок різниці між процентними ставками й ціпами. Необхідною умовою для таких заощаджень є величина процентної ставки, достатня для подолання часових обмежень заощаджувача. Часові обмеження пов’язані з бажанням викори­стати дохід сьогодні, а не будь-коли в майбутньому. Проте деякі різновиди заощаджень не залежать від процентних ставок-це, скажімо, ті, що робляться з метою запобігти можливим фінан­совим труднощам чи досягти влади, що її може принести накопичення доходів. Люди з надто великими доходами можугь заощаджувати майже автоматично з огляду на труднощі, пов’язані з пошуком доцільних можливостей для використання своїх дохо­дів6. Є й інші заощадження, що не залежать від власних рішень приватних осіб (акціонерів) щодо збереження своїх заробітків. Такі заощадження утворюються, приміром, коли корпорації утри­муються від виплати акціонерам дивідендів від своїх доходів. Нарешті, можна згадати про вимушені заощадження у вигляді податків, іцо їх уряд може прямо чи опосередковано використати на важливі суспільні потреби.

Вкладення капіталу у виробництво, зрозуміла річ, передбачає існування заощаджень. У капіталістичній системі заощадження спрямовані на інвестиційні потреби через ринковий механізм про­позиції й попиту, а процентні ставки виконують при цьому роз­подільну с}зункцію. Щоб бути в змозі виплатити проценти за по­зикою і врешті-решт повернути її повністю, позичальник має бути спроможний вкласти кошти в надійну справу. Це допомагає уни­кати непродуктивного і досягати раціонального використання за­ощаджень.

За умов капіталізму заощадження й інвестування виконуються, загалом, різними групами людей. Інвестиція-це купівля основних фондів, тому її здійснюють головно фірми, а от акт заощаджен­ня-і фізичні, і юридичні особи. Одночасно існують маси розпоро­шених заощаджувачів і позичальників, причому другі бажають залучити кошти для інвестиційних потреб. Завдяки цьому, зро­зуміла річ, виникає потреба в особливому різновиді втручання або посередництва, що має па меті звести обидві сторони разом. Таку функцію виконують головним чином комерційні та інвестиційні банки, що знаходяться у приватному володінні й діють з метою одержання прибутку. Вони виступають гарантами випуску в обіг цінних паперів як для державних одиниць, так і для фірм. Інвестиційні банки стають посередниками між бізнесовими й державними одиницями, що прагнуть знайти фонди для коротко-чи довготермінових позик, та приватними особами й інституціями, що володіють такими фондами для інвестування.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУ Корені капіталізму сягають середніх віків, де пошук прибутку був головним рушієм життя для багатьох людей, а надто для купців із Генуї та Венеції-італійських міст-держав. Наприклад, можна сказати, що Америку було відкрито 1492 р. завдяки пошукові нових ринків. Католицька церква та інші творці громадської дум­ки почали частково підтримувати концепцію прибутку, бо вони теж виявили можливість корисного застосування грошей. Рання католицька церква вважала, що гроші безплідні, бо не від­творюють самі себе, і що позичати їх з метою одержання від­сотків-це моральне зло. Водночас не було нічого поганого у використанні грошей для придбання будь-чого. Та з часом від цієї ранньої концепції відмовились, бо перекопалися, що гроші, інвес­товані у виробничі підприємсгва, справді можуть принести більше грошей для загального добра і що лише плата за використання грошей (відсотки) може спонукати власника грошей до їх інвес­тування.

Купці з італійських міст-держав винайшли майже всі комерційні засоби, що уможливлюють існування суспільства, орієнтованого на прибуток. Одним із таких засобів була подвійна бухгалтерія, за якої на лівій сторінці книги купці записували свої наміри, а на правій показували реальний баланс.

Можна відзначити не менш промовистий розрив між звичаями капіталізму періоду його зростання в пізньому середньовіччі та в сучасному світі. Приплив золота і срібла із Нового Світу в Європу мав значні політичні та економічні наслідки і сприяв утворенню національних держав. Нові багаті верстви, що торгували з усім світом, потребували стабільних національних урядів, щоб гаранту­вати торгівлю, захищати морські шляхи і забезпечувати прибуття торгових кораблів. Монархів, зацікавлених у фінансовій підтримці з боку багатих купців для оплати воєнних витрат, заохочували до сприяння національній торгівлі. Одним із шляхів такого сприяння було забезпечення того, щоб тільки кораблі своєї країни викорис­товувалися для вивезення товарів зі своїх портів-а подеколи і для ввезення до них.

Меркантилізм Упродовж ХУІ-ХІХ сторіч побутувала загальноприйнята теорія, що країна багата тоді, коли має великий запас золотих і срібних зливків. Щоб їх накопичити, країна повинна була досягнути пози­тивного балансу в торгівлі, що забезпечується перевищенням екс­порту над імпортом. Отже, підтримка місцевої промисловості була в інтересах самої країни, бо допомагала експортувати якомога більше продукції. Політика підтримки вітчизняної промисловості дістала назву меркантилізм і означала повсюдне втручання держа­ви, особливо в зовнішню торгівлю. Вона також означала регулю­вання комерційних відносин між метрополією та її колоніями, що існували для постачання до метрополії сировини і товарів, які тут не вироблялися. Колонії були потрібні ще й для досягнення метро­полією позитивного торговельного балансу за рахунок припливу в країну дорогоцінних металів. Саме проти політики меркантилізму повстали і воювали за свою незалежність тринадцять колоній Північної Америки.

Промислова революція Промислова революція змінила позицію держав щодо промис­ловості: від політики меркантилізму вони перейшли до політики невтручання. Наукові відкриття і винаходи, а також фабрична сис­тема сприяли концентрації та спеціалізації виробництва. А це, зі свого боку, сприяло переходові від національної самодостатності до доктрини вільної торгівлі, що її підтримали класичні економіс­ти Адам Сміт і Давид Рікардо та філософ Джон Лок. Упродовж дев’ятнадцятого століття обсяг світової торгівлі швидко зростав, а її структура зазнавала змін.

Головним змістом промислової революції було застосування ма­шин у промисловості, гірничій справі, сільському господарстві, зв’язку, на транспорті та зміни в організації економіки для під­тримки цих застосувань. Корінним елементом нового промисло­вого порядку стала розробка дешевого портативного джерела енергії. Винайдення Джеймсом Уаттом практичного методу пере­творення зворотно-поступального руху поршня в обертовий рух зробило паровий двигун поширеним джерелом енергії для всіх різновидів машин.

Промислова революція-це, мабуть, головна ознака капіталіз­му. Старий метод дрібнотоварного виробництва в домашніх умовах за допомогою власних знарядь праці не міг витримати конкуренції з машинним виробництвом. Вартість машин була за­висока для індивідуальних виробників. Отже, виростала фабрична система з великомасштабним виробництвом на фабриках, де використовувались машини, що їх власником був працедавець. Ця система стимулювала збільшення поділу праці й масового вироб­ництва завдяки повній або частковій стандартизації процесів. Старі галузі стали виробляти набагато більше продукції, ніж раніше, розвивалися й нові галузі, пропонуючи нові товари для задоволення нових потреб.

Утворився прошарок промислових капіталістів, і саме вони формували напрями майбутньої індустріалізації, реінвестуючи свої прибутки в нові підприємства. Промислова революція робила та­кож щонайбільший наголос на просуванні до міжнародної еконо­мічної взаємозалежності. Оскільки до промислових міст перехо­дило чимраз більше населення, в Європі стали менше виробляти харчової продукції, і вона зробилася великим імпортером пшени­ці, м’яса та інших продуктів. В обмін за продукти Європа експор­тувала промислові товари, і цілий світ перетворився на єдиний ринковий майдан.

Доктрина невтручання виявилась добре пристосованою до умов капіталізму, що розвивався. Нею підтримувалися почуття незалеж­ності, приватна ініціатива й особиста відповідальність. Коли по­важається приватна ініціатива, це дає підприємцям свободу дій щодо створення нових товарів для тих, хто може і буде за них платити. Необхідним елементом індивідуалізму є обмежена ролі, держави. Особа повинна мати перевагу над державою, а ця остання, зі свого боку, є уявним утворенням з багатьох окремих людей, що вважаються його членами. Тому Адам Сміт та інші вважали ідеї індивідуалізму та невтручання захисниками від тиранії держави.

Фінансовий капіталізм Сталий ріст застосування машин, а надто масове виробництво викликали в окремих підприємців щораз більшу потребу в на­копиченні капіталу. Таке накопичення ставало досить важкою справою, тому контроль над промисловістю дедалі частіше пере­ходив до рук кількох великих інвестиційних банківських закладів. Ця система стала відомою як фінансовий капіталізм. Банки ста­вали професійними накопичувачами капіталу. Корпорації, що на­прикінці дев’ятнадцятого століття стали домінуючою формою біз­несових одиниць, діставали можливість одержувати у великих банках довготермінові фонди капіталу, продаючи за сприяння інвестиційних банків свої цінні папери. Банки гарантували роз­міщення цінних паперів і розповсюджували їх, передаючи, при­міром, у руки страхових компаній, банків, інвестиційних трастів і приватних інвесторів. Такі банківські заклади мали змогу за­володіти неординарними важелями економічної могутності зав­дяки володінню цінними паперами та дії механізму поєднаного директорату. Такий директорат утворюється, коли посадові особи якогось банку е одночасно членами рад директорів конкуруючих фірм.

МОДИФІКАЦІЇ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ Внаслідок поєднання розмаїтих елементів чисто ринковий капі­талізм з плином часу трансформувався в те, що можна було б назвати «капіталізмом, регульованим державою». Справді, для опису країн, що були колись суто капіталістичними, в останніх розділах цієї книжки використовується термін «змішана еконо­мічна система». Складового частиною такої трансформації стало утворення багатих держав, що було наслідком украй нерівно­мірного розподілу доходу впродовж періоду промислової рево­люції. Чимраз більше зосередження економічної могутності в ру­ках кількох людей призвело до крайнощів у поділі на багатих і бідних. У Сполучених Штатах Америки, скажімо, торговельний магнат Маршал Філд упродовж 1890-х років мав дохід приблизно 500 доларів за годину, а от його продавщиці, одержуючи платню від 3 до 5 доларів за тиждень, мали працювати 3−5 років, щоб заробити таку суму. Умови роботи більшості робітників західного промислового світу були прикрими: дванадцятигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень були звичайним явищем. Не існувало закону про дитячу працю, і семилітні, а то й менші діти працювали у вугільних шахтах і на текстильних фабриках Сполу­чених Штатів і Англії.

Занепад індивідуалізму.

Ідея суворого індивідуалізму назавжди залишилася перебільше­но-романтизованою рисою характеру підкорювачів Америки. Цей індивідуалізм, що його добре відтворив Джон Вейн у фільмі «Справжній пісок», пов’язаний з поняттями незалежності, власної ініціативи й особистої відповідальності10. Життя було низкою викликів, що їх треба було зустрічати у всеозброєнні, як це зробив Джон Вейн у кінці фільму, коли він рвонувся в атаку на чотирьох негідників, тримаючи повіддя в зубах і безперервно стріляючи. Ь-Іс держава, а частіше самі люди вершили правосуддя, залишаючи моралізаторство священикам. В індивідуалізмі жила ідея справедливої меритократії", тобто права сильного: людину слід залишити саму на себе, і вона досягне того, на що здатна, завдяки власним здібностям і зусиллям. Поза сумнівом, при цьому будуть переможці й переможені, однак у вільному суспільстві уникнути цього неможливо.

На Заході індивідуалізм було до певної міри заміщено ідеєю рівноправності. Занепад індивідуалізму пов’язаний головно з умо­вами міського індустріалізованого життя. Прагнення окремої осо­би часто суперечать бажанням груп людей. Незрідка трапляються незгоди, коли хтось тягне в один бік, а група хоче йти в проти­лежний. Суперечності особи з суспільством стали вирішуватися з урахуванням не тільки якостей особи, а й її групової приналеж­ності. Та попри все групоцентризм у США виявляється не так чітко, як у Японії, хоча американська культурна орієнтація помітно змінилася.

Держава у західному суспільстві завжди, навіть за часів зеніту капіталізму, відігравала помітну роль. Політика уряду Сполучених Штатів була від самого початку історичного розвитку сумішшю заходів, що забезпечували рівність можливостей для простих людей-наприклад, можливість навчання за рахунок держави-і щедре сприяння тим, хто знав, як зарадити собі самим-скажімо, тим, хто прокладав залізниці й канали. Було встановлено тарифи, що захищали американські ділові фірми від іноземних конку­рентів. У Франції, де участь уряду в економіці завжди була істот­ною, багатьма залізницями до 1850-х років володіла держава, що мала також монополію на продаж такої продукції, як алкоголь, тютюн і чай. Державна власність на деякі галузі існувала і в Пруссії.

Депресія 1930;х рр. була, зрештою, каталізатором посилення ролі держави. Навчені досвідом, набутим упродовж депресії, ор­ганізовані групи робітників, фермерів, торговельних фірм і спожи­вачів звертались до уряду по допомоіу задля підвищення своїх до­ходів та гарантування економічної безпеки. Зростання ролі дер­жави стало головним фактом сучасного західного світу. Критичні рішення щодо виробництва і розподілу стали прийматися не на ринковому майдані, а через політичні процеси.

Обмеження на конкуренцію Конкуренція-це один із найголовніших інститутів капіталізму. Існування цього інституту, як і інших, виправдане завдяки його внескові у соціальний добробут. Він є регулятором економічної діяльності, сприяє максимізації продуктивності, запобігає значній концентрації економічної влади і захищає інтереси споживача. Конкуренція може слугувати для опису економічної структури кожного суспільства і стосуватися кожного суб'єкта економікиприватних осіб, фермерів, ділових фірм тощо. Економічний успіх приходить до фірм, що працюють ефективно, а провал видаляє неефективні й витратні фірми. В безособовій ринковій системі не затримуються різновиди продукції чи кваліфікацій, що застаріли і з огляду на це стали неефективними.

Одначе конкуренція-це жорстокий наглядач, і тут є переможе­ні й переможці. Позаяк ті, хто зазнає поразки, не хочуть програти, вони роблять усе, щоб запобігти цьому, а відтак правила гри змі­нюються. Ринкова система змінюється також внаслідок різноманітних дій уряду, що їх метою є запобігання програшу або по­м'якшення його наслідків. Неекономічні виробництва і професії можуть підтримуватися завдяки втручанню уряду через субсидії та обмеження для закордонних конкурентів.

Для уникнення конкуренції бізнесові фірми утворили різні об'єднання, картелі, трести і холдингові компанії. Робітники, щоб запобігти особистій конкуренції, організували професійні спілки, і застарілі професії стали захищатися. У Сполучених Штатах такі професії зберігаються в будівельній промисловості і ще деінде за­вдяки федеральному будівельному кодексу, тому неефективні фір­ми на зразок Крайслера отримали урядову фінансову підтримку, бо інакше їх було б ліквідовано силами конкуренції.

ПІДСУМКИ Капіталізм як економічна система характеризується низкою ін-ституційних механізмів. Головним елементом капіталізму є віль­ний конкурентний ринок, де покупці бажають задовольнити свої потреби, а продавці виконують ці бажання з метою одержання прибутку. Розподіл ресурсів визначається механізмом цін, а сво­бода підприємництва і право приватної власності стимулюють виробництво і заощадження. Індивідуалізм-це теж істотний еле­мент капіталістичної або вільноринкової ідеології. Адам Сміт та інші вчені вважали людей розумними істотами, що завжди дбати­муть про свій власний добробут. Кожна особа, дбаючи про власні інтереси, працює і в інтересах суспільства.

Конкуренція е однією з невіддільних частин системи вільного підприємництва. Приватні особи, покладаючись на свої власні сили в економічному житті, мусять конкурувати за економічні винагороди (добру роботу, високу платню, кар'єру), а бізнес має конкурувати за доходи споживача. Протестантська трудова етика наголошувала на винагороді в цьому житті, а не в прийдешньому. Тяжка праця вкупі з ощадливістю могли сприяти накопиченню коштів, необхідних для інвестицій. В капіталістичній економіці держава відіграє незначну роль.

Сьогодні розвинені капіталістичні країни удосконалили інсти­тути капіталізму. Розвиток капіталістичних економік породжував проблеми, що їх, звичайно, не могли вирішувати окремі особи. З огляду на ці проблеми виникла потреба в державному втручанні, внаслідок чого втручання і регулювання з боку уряду стали звич­ними рисами життя за умов капіталізму. Постачання споживачів продуктами харчування й ліками прийнятної якості та чистоти вже не залежить виключно від конкуренції-прийнято закони, що гарантують необхідні стандарти щодо цього. Капіталістичні су­спільства ніколи не були готові поширити практику повної свободи підприємництва на окрему особу. Тобто завжди визнава­лося, що особа, обираючи собі найприбутковішу область діяль­ності, цілком могла вибрати антисоціальне заняття. Однак в таких випадках держава без зволікань вводила певні обмеження. Але держава змінювала й економічні інститути капіталізму, застосо­вуючи, скажімо, субсидії фермерам і захист неефективних фірм від конкуренції.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ.

1. Що означає термін «інститути» стосовно економічної систе­ми?

2. Поясніть поняття десіїіциту в економіці. Чи існують недефі-цитні речі?

3. Застосуйте поняття дефіциту до життя в сучасних Сполуче­них Штатах Америки. Чи тут ще побутує дефіцит? Як він впливає на життя американців?

4. Що таке три чинники виробництва? Чому економісти саме так класисрікують ресурси?

5. Яку функцію виконує прибуток у ринковій економіці?

6. Яку функцію виконує ціновий механізм у ринковій еконо­міці?

7. Як розподіляються прибутки в ринковій економіці?

8. Завдяки яким чинникам стався занепад справжньої ринкової економіки?

9. Економіка Сполучених Штатів відійшла від чисто ринкового капіталізму. Чому?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Веіі, Оапіеі. ТТге Сотіпд ої ІЬє Рові-іпсіивігіаі Зосіеіу. Меу Уогк:

Вазіс Воокз, 1976. Веіі, Оапіеі. ТТге Сиііигаї Сопі.гасіісііопз оґ Сарііаііат. Неуу УогЬ:

Ваяіс Воокч, 1976.

Наскег, ІЛ1І8 М. ТАе Тгіитрії оґ Атегісап Сарііаііят. Неу Уогк:

8ітоп & Зпизіег, Іпс., 1940. НеіІЬгопег, КоЬегІ Ь. ТІїе Маїііпд оґ Есопотіс 8осіе1у. 41Ь еа.

Епд1еуоос1 Сіііїв, МУ: Ргепїісе Наїї, 1962. Ногаїааиег, КісЬагсІ. Зосіаі Оагуіпінт ІП Атегісап Тііоидпі. Кеу.

есі. Возіоп: Веасоп Ргезв, 1955.

Роїапуі, Кагі. ТІїе Сгеаі Тгапяґогтаїіоп. ІЧелу Уогк: Кіпепагі, 1944. ЗтіїЬ, Ааат. ТІїе УеаШі оґ Маііопа. Іпаіапороііа: ІЛЬегІу Сіаззіся,.

1981. Таупеу, К.Н. Кеіідіоп апсі Іііе Кізє оґ Сарііаііят. нєуу УогЬ:

Нагсоигі, Вгасе, апсі У^огігі, 1926. ТоупЬее, Атоісі. ТІїе Іпсіизігіаі Ії.еуоіиііоп. Возіоп: Веасоп Ргевз,.

1956. УеЬег, Мах. ТІїе Ргоіезіапі ЕіїїИі апсі ІІіе 8рігіі оґ Саріїаіізт. Ме^.

УогЬ: СЬагІев ЗгіЬпег'з 5оп8, 1930.

НЕРИНКОВІ МЕХАНІЗМИ:

СОЦІАЛІЗМ І КОМУНІЗМ Одним із можливих шляхів порівняння економічних систем є аналіз відмінностей економічних і політичних інститутів. Капіта­лізм-це культурно-економічна система, що економічно організо­вана навколо інститутів приватної власності та виробництва това­рів заради прибутку, а в культурному відношенні грунтується на ідеї про особу як центр уваги суспільства. Інші економічні систе­ми можуть бути визначені через розгляд модифікацій, що їх ці системи, внесли до згаданих інститутів. Наприклад, у капіталістич­ній економіці діючі чинники виробництва-земля, праця і капі­тал-перебувають у приватній власності, а в соціалістичній систе­мі вони є власністю держави і використовуються не для одержан­ня прибутку через продаж їх іншим людям, а для безпосереднього обслуговування тих, кого ця держава репрезентує.

Проте тут варто зробити одне зауваження. Існує кілька визна­чень соціалізму, і слід розрізняти поняття соціалізму в його засто­суванні до уряду Франції та соціалізму як самоназви країн, що ними керують комуністичні партії, — це колишній Радянський Со­юз, Китай, Куба, Північна Корея і В'єтнам. Для Заходу ці країни є комуністичними.

Щоб уникнути непорозуміння, у марксистській термінології розрізняють дві стадії комунізму. Перша стадія — соціалізмє перехідною, упродовж якої ще зберігаються поодинокі елементи капіталізму. Друга стадія — комунізмє вищою стадієюїй власти­ві достаток, розподіл за потребами, відсутність грошей і ринкових відносин, повне знищення ознак капіталізму і відмирання дер­жави. Колишній Радянський Союз називався соціалістичною краї­ною (Союз Радянських Соціалістичних Республік-СРСР). Це було суспільство, кероване державою, що намагалася гуртувати всі сфери в одне ціле і визначати загальний напрям розвитку еко­номіки, політики і культури за допомогою єдиної інсгитуції-ко­муністичної партії. Колишня радянська економіка характеризу­валася бюрократичним колективізмом.

66 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

Ссщіалізм у немарксистському розумінні-це економічна сис­тема, що видозмінює, але не відміняє багато інститутів капіталіз­му. Ступінь цих видозмін ніколи докладно не був описаний соці­алістами, бо існує чимало варіацій соціалізму. Одні соціалісти від­дають перевагу повній ліквідації приватної власності та заміні її власністю суспільною, інші покладають найбільшу надію на рин­ковий механізм, доповнений урядовим контролем і плануванням, з метою досягнення бажаних економічних і соціальних цілей.

Сьогоденний соціалізм почали також поєднувати з концепцією соціальної держави, що бере на себе відповідальність за захист своїх громадян від життєвих негараздів через низку розмаїтих со­ціальних виплат. Поза тим дозволяється приватна власність на за­соби виробництва за державної власності на ті аспекти виробниц­тва і розподілу, що зачіпають життєві інтереси суспільства. Ни­нішнє західне суспільство поєднує чимало засад і капіталізму, і соціалізму.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СОЦІАЛІЗМУ Поняття соціаліст і соціалізм відносно нові. Вперше їх почали вживати в Англії та франції на початку минулого століття, вони використовувались у доктринах окремих письменників, що шука­ли можливостей перетворення економічних і моральних підвалин суспільства шляхом заміщення приватних форм контролю життя і праці громадськими. Слово «соціалізм» популяризувалось як ан­титеза слову «індивідуалізм». Проте попередників соціалізму мож­на виявити й поміж середньовічних авторів чи навіть раніше, починаючи аж від часів Платона. Скажімо, Фома Аквінський вва­жав, що володіння майном може бути приватним, але користу­вання речами повинно бути спільним. Будь-якими речами, що належать окремій особі, слід ділитися з бідними. Він вважав, що власність небажана, бо веде до гріха, і пропонував, щоб і держава, і церква допомагали бідним людям народжувати здорових дітей.

Утопії доби ренесансу За доби ренесансу чимало вчених зосередили свою увагу на по­будові уявних спільнот, або утопій, що в них суспільство зоргані­зоване так, аби усунути всі недоліки реального життя. Це були Слово «соціаліст1' вперше було вжите, мабуть, в Англії на визначення послідов­ників Роберта Оуена. Слово «соціалізмі' уживалось у франції для позначення творів Сен-Симона і фур'є.

Розділ 3. Нерипкові механізми: соціалізм і комунізм 67.

скоріше економічні та соціальні, аніж політичні утопії. У своїй більшості їх автори створювали певну ідеальну модель, за якою відроджених людей поселяють в ізольованій місцевості, де вони були б вільні від бруду решти світу. Далі тут створюються суворі умови, що мали б сприяти досягненню стану ідеального суспіль­ства. Скажімо, у творі сера Томаса Мора «Утопія» все перебуває у спільній власності і не існує грошей2. У центрі кожного міста зна­ходиться ринковий майдан, куди кожна родина зносить речі, зроб­лені неюз цього майдану продукція передається до централізо­ваних складських приміщень, звідки кожна родина бере все, чого потребує. Жінки й чоловіки мають рівні права, а домашнє госпо­дарство організоване так, що жінка звільнена від найбільш тру­домістких домашніх обов’язків.

Французькі соціалісти-утопісти Французький утопічний соціалізм асоціювався з Французькою революцією, а пізніше з промисловою революцією. Французька революція здійснила великий економічний і політичний переворот, вплив якого відчувала ціла Європа. Революційне розмежування у Франції спричинилося до політичних і соціальних негараздів. Комерційні ділові інтереси класу купців заступили місце інтересів ' аристократії, винищеної на гільотині. Велика верства міських робітників, котрі допомогли здійснити революцію, виявила, що умови їхнього життя зовсім не змінилися. Той факт, що у Франції відбулась визначна політична революція, а її соціальні наслідки виявились зовсім незадовільними, створив грунт для нової групи реформаторів — французьких соціалістів-утопістів.

Ідеї утопічних соціалістів грунтувались на теорії про те, що при­рода передбачила все необхідне для щастя людства, а кожна осо­ба від народження має природні права. Крім цього, була впев­неність у тому, що людське життя в первісній державі було доско­налим, проте з плином часу люди почали втручатись у природний порядок речей, якому суперечили людські звички і створювані інституції. Внаслідок цього люди в реальній державі були неща­сливі, безправні і, зрозуміла річ, далекі від досконалості. Утопічні соціалісти, пояснивши причину людських труднощів, пропонували очевидні розв’язки проблеми соціального відродження. Якщо лю­ди стали поганими внаслідок неприродних звичаїв та інституцій,.

2 Ьеуіз Мшіиогсі. ТІїе Зіогіез оґ Шоріаз (Мезд Уогк: Вопі апсі ІлуегідЬІ, 1922), рр. 23−37.

3 КісЬагй Т. Пу, Ргепсії апсі Сегтап Зосіаііаіз іп Моїієгп Тітез (Меу Уогіс: Нагрег, 1883), рр. 37−51.

68 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

то слід розкрити природу первинної держави добра, а по тому реорганізувати суспільство так, щоб повністю були залучені при­родні сили, без перешкод із боку звичаїв та інсгитуцій реального соціального оточення.

Проте французькі соціалісти-утопісти мали розбіжності щодо того, як слід реорганізувати суспільство. Одні наполягали на лікві­дації приватної власності, вбачаючи в ній головну причину вирод­ження людини, інші віддавали перевагу повній рівності доходів. Бабеф пропонував, щоб і виробництво, і розподіл відбувалися спільно, а діти виховувалися так, аби запобігти зростанню особис­тих відмінностей. Сен-Симон, один із найвідоміших ранніх со­ціалістів-утопістів Франції, повністю відкидав ідею рівності, до­водячи натомість, що люди нерівні від природи і кожна спроба зробити їх рівними спричинить більшу несправедливість, аніж це є в дійсності. Однак відмінносгі мають визначатися не розміром успадкованого багатства, а талантом. Сен-Симон віддавав перева­гу економічному механізмові, що дозволяє кожній особі працюва­ти за її здатністю й отримувати заслужену винагороду. Шарль Фур'є опрацював план колективного життя в невеликих комунах, що зумовлять, як він сподівався, трансформацію суспільства. Ці комуни були названі фалангами, і кожна з них мала бути само­достатньою. Найвища платня там призначається тим, хто виконує найнеобхіднішу роботу, визначену членами фаланги.

Соціалізм і промислова революція Промислова революція мала свого часу революціонізувати еко­номічне життя цілого західного світу. Існування нової техніки сприяло формуванню реального капіталу, що давало можливість значно розширити використання цієї техніки. Наявність ресурсів, потрібних для утворення капіталу, сприяла розробці нової техніки, що після своєї появи сама ставала реальним капіталом. Нова тех­ніка дозволила довести валовий національний продукт до рівня, що уможливлював постачання споживчих товарів, достатнє для задоволення мінімальних життєвих потреб населення і постійної економії частини ресурсів. Приріст населення забезпечував робо­чою силою для використання накопичених запасів реального капі­талу з метою збільшення загального обсягу продукції суспільства.

Одначе промислова революція мала і свій темний бік. Умови праці на заводах були жахливі. Обладнання часто було небезпеч­ним і спричиняло серйозні нещасні випадки. Середній заробіток промислових робітників був низьким, головно через швидке збіль;

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 69.

шення населення і, як наслідок, постійне значне поповнення робо­чої сили. Ці робітники зосереджувались у промислових містах і конкурували між собою за робочі місця.

Міста, що росли і розширювались, щоб вмістити робітників, були негарні і неприємні на вигляд. Чимало їх складалось з нет­рищ, де були будинки такої низької якості, що від часу побудови постійно перебували в аварійному стані. Чарлз Діккенс, пайвідомі-ший хронікер англійського суспільства дев’ятнадцятого століття, дав, можна сказати, графічне зображення ницості лондонських нетрищ у своїй книзі «Холодний дім». «Джо живе-це має означа­ти, що Джо ще не померу папівзруйнованому поселенні, відомо­му під подібною до нього назвою Том-ол-Елоун (Зовсім Самотній Том). Це була чорна брудпюща вулиця, яку оминали пристойні люди, з хисткими будинками, що, хоча й загрожували от-от зава­литися, були захоплені у власність якимись нахабними волоцю­гами і здавались ними під житло. Нині ці похилені приміщення заповнюються вночі хмарами нужі. На кожного нещасного меш­канця накидаються мерзенні паразити, в цих розорених халабудах розмножилось безліч гидких створінь, що повзають туди й сюди через діри в стінах і підлогах, і затихають, скупчившись у незлі­ченних кількостях, коли залітають краплі дощу, з’являються і зникають, приносять і переносять лихоманку, і кожен їхній слід несе велике зло» .

Сучасний соціалізм Сучасний соціалізм, на противагу утопічному, зароджувався впродовж періоду промислової революції. Він розвивався як рух соціального реформаторства на знак протесту проти темного боку промислової революції. Роберт Оуен, перший англійський соці­аліст, аналізував утопічний соціалізм і в його межах розвинув схему соціального оновлення: змінюйте суспільство, і ви зміните людину. Він вважав, що справжнє щастя полягає в тому, щоб робити щасливими інших. Оуен, на відміну від решти соціальних реформаторів, мав кошти на втілення в життя свого плану соці­ального оновлення. В 1800 р. він відкрив у Шотландії в Нью-Ла-нарку текстильну фабрику, скоротив робочий час до 10.5 годин на день і збільшив платню. Він не приймав на роботу дітей віком до 10 років. Для дітей робітників фабрики передбачались навчання й ігрові майданчики. Експеримент приносив гроші, і Оуен зміг по­дати до парламенту проект закону про фабричну реформу, що його було прийнято. Одначе власники інших фабрик не бажали застосовувати подібні заходи, і подальші експерименти Оуена не мали успіху. Він переїхав до Сполучених Штатів і в Індіані ство­рив комуну під назвою «Нова гармонія». Але й тут його спроби створити досконалу спільноту також виявилися невдалими.

В Англії соціалізм перетворився на політичний рух у середині минулого століття. Вирішальним чинником цього було масове безробіття, викликане спадом виробництва. Постійне повторення спадів було однією з головних вад капіталізму. Безробіття і робіт­ничі бунти в Англії та інших країнах виникали дедалі частіше, що формувало організований рух робітничого класу. Цей рух здобув підтримку з боку професійних спілок та інтелектуалів, котрі не належали до робітничого класу, але відчували, що економічну й політичну структуру суспільства слід реформувати на користь робітників. Стався розкол між марксистськими і немарксист-ськими соїцалістами, причому перші пропагували класову револю­цію та ліквідацію сучасного соціального і політичного ладу, а другі вірили в проведення економічних, політичних і соціальних реформ у межах дійсної системи. Політичні партії, цю репрезентували точки зору марксистів і немарксистів, були утворені у Франції та Німеччині біля 1900 р.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗМУ Соціалізм виріс у життєздатну політичну силу Західної Європи наприкінці минулого століття і продовжував розвиватись упро­довж нинішнього. Соціалістичні партії опанували контроль над урядами Франції та Греції внаслідок виборів 1981 р. Та сьогодні соціалізм більше не є істотною політичною силою. Існують деякі інституційні механізми, що ними соціалізм відрізняється від капіталізму й комунізму. Ці механізми є модифікацією більшості інститутів капіталізму, бо соціалізм розвивався як противага до деяких найгірших зловживань капіталізму.

Прива тна власність Згідно з ідеалами соціалізму, право на приватну власність має бути обмежене споживчими товарами, а виробничі цінності, зем­ля і капітал у принципі мають належати суспільству в цілому. Сьо­годнішні соціалісти стверджують, що суспільна власність на засоби виробництва має бути обмежена землею і капіталом, які вико­ристовуються у великомасштабному виробництві. Скажімо, соці­алістичний уряд колишнього прем'єра Франсуа Міттерана пропо­нував націоналізувати кілька французьких банків (найважливіші з них вже були націоналізовані) і деякі з важливих галузей, як от виробництво алюмінію. Держава володіє однією автомобільною компанією (Рено), але іншою (Пежо)-ні.

Соціалісти у своїй більшості могли б дозволити приватним особам володіти й управляти невеликими фермами, магазинами, ремонтними майстернями. А дехто з них навіть сгверджує, що окремі підприємства, які задовільно працюють за умов приватної власності і не надаються до державного володіння й управління, слід залишити у спокої-хай працюють у приватних руках. Тобто сучасні соціалісти не зберігають чисготу ідеалів соціалізму, коли йдеться про право володіння приватною власністю.

Система ціноутворення Як вважають чимало соціалістів, в ідеальній соціалістичній системі можна зберегти гроші та власну систему ціноутворення, але не слід у такій значній мірі, як за капіталістичної системи, покладатися на зміни цін та цінові співвідношення у прийнятті важливих економічних рішень. Рішення щодо асортименту та кількості товарів, зокрема товарів широкого вжитку, мав би вино­сити уряд. Соціалісти критикують ціновий механізм ринкової еко­номіки головно за те, що ціни не відбивають неринкових потреб людей, як, скажімо, прагнення до економічної захищеності. 1 ніяк не можна через ціновий механізм врахувати негативні потреби7. Крім того, особи з великими сумами грошей можуть висловити свої бажання через ціни, внаслідок чого ресурси перемістяться па виробництво товарів, що їх більшість споживачів не може собі дозволити. Соціалізм міг би перерозподілити виробничі ресурси для задоволення насамперед основних потреб усіх людей, замість відносно менш важливих потреб тих небагатьох, котрі мають великі доходи.

Приміром, може бути чимало людей, котрі були б дуже втішені, коли б вони могли запобігти друкуванню і продажу порнографічних: книг або виробництву і продажу сигарет. Вони були б щасливі заплатити певну ціну для одержання такого задоволення цих своїх «негативних» прагнень, коли б таку можливість було їм нада­но. Але, здається, не існує жодного способу врахування таких негативних прагнень черг і ринковий механізм, окрім урядового указу.

Соціалізм і уряд Мабуть, через те, що різноманітні некапіталістичні економічні системи так часто працювали за умов диктаторських урядів, в популярних дискусіях існує тенденція пов’язувати капіталізм з демократією, а соціалізм і комунізм-з диктатурою. Проте це безпідставно щодо соціалізму. Європейські соціал-демократичні партії діють у демократичних межах. Цю думку ілюструють вибо­ри соціалістичних урядів у Франції та Греції 1981 року.

На початку 1960;х років багато європейських соціал-демокра­тичних партій остаточно розірвали рештки будь-яких ідеологічних зв’язків, що їх вони мали з Марксом і комунізмом. Вони відмови­лися від своєї традиційної опозиції до приватної власності та своєї мети щодо встановлення суспільної власності, а спрямували увагу на удосконалення громадського комплексу всіх товарів і послуг. Отже, у Західній Європі сформувалися змішані капіталістично-соціалістичні системи. Коли соціалісти приходять до влади, з’являється нахил у бік соціалізму: залишається розрахунок на ринкову економіку, але існує також державне регулювання і планування для досягнення бажаних соціальних і економічних цілей.

КОМУНІЗМ Перші натяки на комунізм можна знайти у творі Платона «Рес­публіка». Критицизм Платона щодо економічної та соціальної структури сучасного йому суспільства привів його до пропозиції ідеальної держави. В «Республіці» він описав державу-місто, що мала форму політичної організації, дуже подібну до тогочасної Греції (431−351 рр. до Р. X.). З-поміж іншого, ідеальна республіка Платона-це комуністичне суспільство, де всіма речами володіють спільно, принаймні це стосується вищих верств. Ці вищі верстви, або’охоронці держави, харчуються у спільних їдальнях і живуть у загальних квартирах, одержуючи допомогу з внесків, зроблених вільними громадянами. Члени цієї групи ніколи не турбуються про свої власні інтереси, а завжди працюють для добра цілої дер­жави. Щоб гарантувати їхню безкорисливість, Платон не наділяє їх Див. іпуіп Есітап, еД., ТЬє Уог1сз оі Ріаіо (Нете Уогк: МоДегп І-іЬгагу, Іпс., 1956), рр.397−481.

В республіці Платона діють три класи: керівники, або охоронці, помічники охо­ронців та ремісники. Керівний клас складається з філософів, котрих добирають із-поміж членів класу помічників після тривалого навчального курсу. Ремісники склада­ють найбільший клас республіки, але вони мають невисокий статус.

Сучасний комунізм, як і соціалізм, беруть початок із Англії, були реакцією на капіталізм і спрямовані проти нього. Як уже зга­дувалось, промисловому життю в Англії були притаманні нерів­ність доходів, злиденність і бідність. Вітри революції, що повіяли з франції, стихли, а звання та привілеї міцно закріпилися. Панівний клас був всемогутнім порівняно з найманими робітниками, що у своїй більшості були безправними. Підлеслива, поступлива, догід­лива аристократія Англії мала необмежену владу, а її доходи за часів промислової революції надзвичайно зросли та ще й не опо­датковувались. Аристократія не була суб'єктом жодних законів і міцно тримала уряд у своїх руках. Але в перебігу промислової революції почав зароджуватись клас підприємців, і ці два класи зіткнулись у боротьбі за контроль над урядом. Цей конфлікт мало що дав для покращення умов праці робітничих мас.

Таким було загальне економічне і соціальне оточення, в якому Карл Макс написав «Капітал». Варто нагадати, що Маркс був про­дуктом свого часу і що багато діячів у Англії та інших країнах думали над проблемою бідності. Маркс посідає важливе місце завдяки тому, що в «Капіталі» він виклав динамічну теорію еко­номіки, що й досі слугує підґрунтям для багатьох комуністичних догм. Найголовніші елементи цієї теорії стисло можна подати так.

Марксистська теорія розподілу доходів. За Марксом, спосіб, у який люди заробляють на життя за будь-яких часів, обумовлений природою наявних продуктивних сил. Існують три продуктивні сили: природні ресурси, виробниче обладнання і людські ресурси. Оскільки в процесі добування засобів до існування люди мусять застосовувати ці три продуктивні сили, потрібен певний різновид відносин між людьми та цими силами, зокрема відносини влас­ності. Люди можуть володіти якимись продуктивними силами при­ватне, як це є за капіталістичного суспільства, або колективно, як за соціалістичного. За капіталізму були ті, хто володів майном чи капіталом, і ті, хто володів лише своєю працею. Перших Маркс називав капіталістами, або буржуазією, а другихпролетаріатом, або робітниками.

74 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

Трудова теорія вартості. Чимало економістів вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століть, і серед них Адам Сміт і Давид Рікардо, вважали, що праця-це спільний знаменник вартості10. Маркс засвоїв цю ідею і зробив її підґрунтям своєї теорії розподілу до­ходів. Він стверджував, що праця є спільним елементом усіх това­рів, а вартість товару визначається кількістю суспільне необхід­ної для його виробництва праці. Суспільне необхідна праця, як визначив Маркс,-це кількість часу, необхідного для виробництва якогось продукту за наявних середніх умов виробництва і за се­реднього рівня кваліфікації та інтенсивності праці. Відношення цін двох продуктів прямо пропорційне до відношення кількості суспільне необхідної праці, що затрачається на їх виробництво. Коли для виготовлення пари черевиків потрібно дві години праці, а для виготовлення візка-п'ять годин, то ціна черевиків на ринку становитиме 2/5 ціни візка.

Ціною праці є розмір заробітної плати. Розмір платні визначає собою дохід тих, хто є власником своєї праці. Маркс стверджував, що цей розмір визначається трудовою теорією вартості. Який при­буток одержить робітник за свою працю на наймача, залежить від кількості робочого часу, потрібного для виробництва життєво не­обхідної продукції для цього робітника. Якщо ця продукція може бути вироблена за п’ять годин роботи на день, то робітник може працювати і буде вигідним працедавцеві для роботи, якщо робіт­никові видається платня за п’ять годин роботи на день. Навіть якщо насправді робітник працює на працедавця дванадцять годин на день, оплата буде лише за п’ять годин, бо саме стільки потріб­но для підтримки робітника. Згідно з трудовою теорією вартості, оплата може бути тільки такого розміру. Маркс насправді вірив у теорію життєво необхідного розміру заробітку в системі ринко­вого капіталізму.

Теорія додаткової вартості. Хоча робітники створюють повну вартість, вона експропріюється працедавцями у формі додаткової вартості, що її можна означити як різницю між вартістю, створе­ною робітниками, і вартістю їхньої робочої сили. Коли робітник продає робочу силу працедавцеві, він передає також усі права і претензії на результати своєї праці. Дохід у схемі Маркса поділя­ється на дві категорії-додаткова вартість, що є джерелом усього прибутку, і трудовий дохід. Вартість у марксовому розумінні може бути подана формулою С + V + 5, де С відображає сировину й амортизацію основних капіталів, У-витрати на заробітну платню, Вартість можна означити як ціну товару чи послуги, що е мірою придатності їх для одержання замість них інших товарів чи послуг. Коротко кажучи, це є обмінна вартість, тобто сила, що спроможна керувати обміном на ринку.

Скільки робітник одержує як платню-це залежить від кілько­сті робочого часу, суспільне необхідного для виробництва міні­мально необхідних засобів існування або підтримки робітника і його родини. Припустимо, що виробництво цих засобів потребує п’ятьох годин суспільне необхідного робочого часу. Якщо робіт­ник працював на працедавця рівно п’ять годин, його праця буде повністю оплачена і додаткова вартість буде відсутня. Але встано­вити тривалість робочого дня-це право працедавця, тому робо­чий день, звичайно, буде продовжуватися на кілька годин більше, ніж це потрібно для виробництва засобів існування робітника. Різниця між реальними годинами роботи і робочим часом, необхідним для забезпечення існування, і становить додаткову вартість.

Динамічні вади ринкового капіталізму. Ринковий розподіл доходу між робітниками і власниками майна обов’язково, за Марксом, мав бути джерелом зростання труднощів капіталістич­них економік.

Кризи та депресії. Є одна причина, що через неї часом було важко продати вироблену продукцію. Робітники отримували гро­шовий дохід, достатній для купівлі лише частки загального обсягу продукції. Ця частка, зрозуміла річ, прибирала форми засобів іс­нування або споживчих товарів. Капіталісти одержували решту, тобто суму, достатню для купівлі залишку випущених товарів і послуг. Та чи купували вони його? Звичайно, вони купували дещо з цього для задоволення власних споживчих потреб. Решту вони могли придбати у формі засобів виробництва, щоб з їхньою допо­могою випускати продукцію і розширювати виробничі потужності, коли б вони визнали таке придбання вигідним. Проте час від часу насгавали періоди, що тривали місяці чи навіть роки, коли для них невигідно було розширяти потужності. Це були періоди криз і депресій, упродовж яких різко зростали фінансові збитки підпри­ємців, попродана продукція, банкрутства виробництв, падіння цін та безробіття.

Тенденції до погіршення. Маркс припускав, що ці кризи і де­пресії ставатимуть щораз жорстокішими. З кожною наступною кризою зникатимуть найслабкіші фірми, що поглинатимуться або заміщатимуться меншою кількістю більших фірм. Кількість фірм і капіталістів врешті-решт зменшиться і абсолютно, і відносно розміру економіки та кількості населення. Натомість кількість пролетарів абсолютно й відносно зростатиме.

Капіталістичні працедавці внаслідок конкуренції між ними бу­дуть спонукатися до заміни робочої сили машинами і капіталом, хоча ця робоча сила забезпечує додаткову вартість і прибуток. Капіталісти спонукатимуться до пошуку і застосування па прак­тиці нової техніки, бо це зменшуватиме вартість мінімально необ­хідних засобів існування і натомість збільшуватиме величину до­даткової вартості та прибуток. Щораз жорстокіші кризи, заміщен­ня праці капіталом і впровадження нової техніки спричинятимуть постійне збільшення кількості безробітних серед робітників. Від­буватиметься стале зростання промислової резервної армії безро­бітних.

Маркс вважав, що норма прибутку на капітал постійно знижу­ватиметься, передусім внаслідок заміни робітників машинами. Ро­бітники були джерелом усього надлишку і відповідно всіх прибут­ків. Машини не виробляють додаткової вартості, а тому не вно­сять вклад до прибутку. Капіталісти, відчайдушне намагаючись стабілізувати прибутки, шукатимуть шляхи збільшення додаткової вартості через більшу експлуатацію робітників. Вони будуть уда­ватись до збільшення тривалості робочого часу, інтенсифікації праці та наймання дітей.

Будуть щораз жорстокіші кризи, менше й менше капіталістів, більше й більше безробітних, нижчі й нижчі норми прибутку, все значніші обсяги непроданих товарів і дедалі жорстокіша експлуа­тація робітників капіталістами. Ці тенденції врешті-решт приве­дуть, з точки зору Маркса, до кінця ринкового капіталізму. Він буде замінений новою економічною системою, чи, точніше, цілком новим суспільством. За Марксом, економічні механізми були ви­значальним чинником життя суспільства, і неминуча загибель капіталізму означала б повну заміну цілого суспільства. філосо-срія Маркса є філософією матеріалізму, бо він вважав, що харак­тер суспільства повністю визначається економічною системою.

Економічно детермінована історія. Маркс стверджував, по­вторимо, що економічні умови е тими головними причинними силами, що формують природу суспільства. Всі інші аспекти су­спільства-політичні, релігійні чи філософські-залежні від його економічної системи.

12 " … … — .

Зрозуміле, цікаве і стисле пояснення теорії Маркса міститься у праці 8іг Аіехапсіег Сгау, ТЬе Оеуеіортепі о/ Есопогтс Оосігіпе: Ап Іпігосічсіогу Ячгуєу (Nе%• Уогк: Зоїт УУіІеу Зопз, Іпс., 1931), СЬар. 11. Технічно складніший виклад, що вимагає більшого знання економічного аналізу, можна знайти в роботі Матії Віаид, Есопотіс ТЬеогу іп Кеігонресі, геу. есі. (Нотездоосі, 111.: КіспагД О.іптап, Іпс., 1968), СЬар. 7.

Розділ 3. Нершікові механізми: соціалізм і комунізм 77.

Матеріалізм. Скажімо, у примітивному суспільстві кочівників, де коні мали особливе значення для людей, бо давали можливість добувати їжу і взагалі існувати, володіння кіньми було надто важ­ливим для людей. Ті, хто мав коней у своїй власності, міг управ­ляти іншими. Тобто той, хто володів головними засобами вироб­ництва, міг також правити. Релігія та гііілісофія кочового суспіль­ства обертались навколо коней і тих, у чиїй вони були власності. Буття родини і характер успадкування теж вирішальним чином залежали від обставин, пов’язаних із використанням коней і влас­ністю на них.

У суспільстві, що накопичило значний реальний капітал і тех­ніку, капітал буде головним засобом виробництва. Таке суспіль­ство буде організоване навколо існування, володіння і вико­ристання капіталу. Політична влада належатиме власникам і розпорядникам капіталу, тобто капіталістам. Релігія і філософія освячуватимуть право власності й доводитимуть, що домінування власників у суспільстві є доцільним.

У розвиненішому суспільстві з великим реальним капіталом усі права власності й управління можуть здійснюватись державою, яка діятиме в інтересах усіх людей. Політична влада належатиме всім громадянам, і в суспільстві розвинеться філософія аль­труїзму.

В найпрогресивнішому суспільстві буде так багато капіталу і такі досконалі технології, що вироблятимуться обсяги товарів і послуг, достатні для більш ніж повного задоволення потреб кожного. Право власності на засоби виробництва втратить своє значення. Політичний контроль над іншими перестане бути важливим. Зникне ворожість між людьми, що викликалася заздрістю одних до рівня забезпеченості матеріальними товарами й послугами інших. Поступово відімре державна срорма управління, більше не потрібна як інструмент влади одних над іншими або захисту одних від інших.

Діалектика. Маркс мав діалектичну точку зору на філососрію та історію. Від філососра Гегеля Маркс перейняв уявлення про те, що все, що відбувається у світі, може бути пояснене боротьбою протилежностей. Простіше кажучи, Гегель стверджував, що пра­вильного розуміння світу можна досягнути, якщо всі зміни роз­глядати як наслідок зіткнення ідей. Хай спочатку є одна ідеяскажімо, дес^іцит. Далі з’являється протилежна ідея-скажімо, достаток. Нарешті, ці дві протилежні ідеї об'єднуються в нову, вищу ідею, а саме економіку, що є засобом досягнення достатку й ліквідації дефіциту.

78 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

Маркс перейняв це уявлення про боротьбу протилежностей з метою проведення подальшого синтезу. Але він відкинув думку про те, що це зіткнення і синтез мають головне і найістотніше значення у сфері ідей. За Марксом, основні причинно-базові конфлікти і синтез мають місце, як стверджує його матеріалі­стична філософія, передусім у реальному світі економічних подій, класів і систем.

Діалектичний матеріалізм. Маркс поєднав свої ідеї первинності економічних механізмів та історії як прогресивного протиріччя в доктрину діалектичного матеріалізму. За цією доктриною, кожне суспільство-візьмімо середньовічну Європу-грунтується на пев­ній економічній системі, як от феодальне землеволодіння (манорі-альне сільське господарство). Політична структура на зразок фео­далізму та філософсько-релігійна структура на зразок середньо­вічного католицизму зростають у гармонії з економічною базою. Існують три соціоекономічні класи: дворяни-землевласники, духо­венство і кріпаки. Ця економічна система успішно задовольняє матеріальні потреби людей. Але насправді занадто успішно, щоб система залишалась стабільною.

Збільшення продуктивної здатності маноріальної системи до­зволяє окремим людям залишити сільське господарство і стати купцями або ремісниками. Інші мають достатньо часу, щоб робити корисні для економіки відкриття й удосконалення. З часом технічні засоби виробництва та інші економічні механізми змі­нюються. Місцева економічна самодостатність зменшується, а торгівля зростає. Спершу ремісничі гільдії, а далі фабричні робіт­ники продовжують виробництво замість кріпаків та ремісників. Починає зростати новий соціоекономічний клас, що його склада­ли крамарі, власники й управителі фабрик та купці.

А тим часом політичну владу зберігає сгаромодна аристократія з її правом успадкування землевласності. Релігійні закони виявля­ють щораз більшу невідповідність економічній системі. Приміром, доктрини, спрямовані проти лихварства і на захист чистих цін, стають застарілими. Нарешті, становище економічної системи і положення реальної влади змінюються настільки, що новий клас-буржуазія — стає спроможним вирвати владу з рук землевласни­ків. Це робиться через насильницьку революцію, нові закони або вплив на монарха. Вони змінюють також релігійний кодекс, зокрема, через заміну католицизму протестантизмом.

Отже, на зміну феодалізму приходить капіталізм. Далі, завдяки своїй внутрішній природі капіталізм, керований буржуазією, ми­моволі сприяє заміні себе самого. Капіталізм згуртовує трудовий пролетаріат і викликає в ньому почуття єдності, породжене злид­нями та експлуатацією. Класовий конфлікт між пролетаріатом і.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 79.

буржуазією загострюється завдяки щораз сприятливішим для перемоги пролетаріату умовам. Політична надбудова управління перебуває в руках буржуазії, що використовує її для увічнення своєї влади. Проте ця надбудова не в змозі віддзеркалити головну економічну реальність-слабкість буржуазії та силу пролетаріату. Релігія слугує засобом залякування робітників, виправдання їхньої експлуатації та затуманювання їх мрією про небеса заради того, щоб вони приймали нужденне земне життя. Але фальш релігії стає все очевиднішою.

Насгає, нарешті, час, коли робітники скидають буржуазний уряд, захоплюють засоби виробництва, ліквідують приватну влас­ність і засновують соціалістичну державу під владою диктатури пролетаріату. Відповідно економічна система замінюється на соці­алістичну. Далі, позаяк усе в суспільстві є наслідком економічних змін, воно врешті-решт стає комуністичним-без уряду, злиднів, конфліктів і класів' .

Вразливі місця марксизму Кожна з головних ідей Маркса може бути заперечена, і для цього є чимало підстав.

Трудова теорія вартості. Трудова теорія вартості, що пояснює процес визначення відносних цін на товари й послуги, дуже вразлива для критики. Деякі з можливих закидів Маркс перед­бачав і намагався дати їм раду.

Винятки з теорії. Ділянка родючої землі може існувати й мати високу ціну взагалі без жодної людської праці, затраченої на її створення. Такі невідтворювані товари, говорив Маркс, відносять­ся до особливої категорії. Ціни чи вартості товарів цієї категорії визначаються без посилання на кількість праці. А що тоді буде з ціною товару довготривалого користування, що його було виго­товлено колись раніше, а далі для його виробництва винайдено технологічне вдосконалення? Вартість такого товару з часом зни­зиться, сказав би Маркс, бо це не кількість праці, затраченої початкове, а кількість праці, необхідної для його заміни, і це має визначальне значення.

А як бути зі зразком товару, дуже подібного до багатьох інших зразків такого ж товару, з-поміж яких він виділяється тим, що містить значно більшу кількість праці, бо виготовив його лінивий і.

Добре написаний огляд світової історії, включно з промисловою революцією, з точки зору сучасного марксиста можна знайти у праці Ьео НиЬеппап, Мап’з Уот1(11у Соосіа: ТЬе Віогу о{ Иіе Уеа1і1і о/ Наїіош (Не" УогЬ: Мопиііу Кеуіеу Ргезз, 1952).

80 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

нерозумний робітник? Чи буде він з огляду на це значно ціннішим від інших зразків? Ні, не буде, відповів би Маркс, бо вартість і ціна визначаються саме дійсною кількістю соціальна необхідної праці. А що з таким товаром, як огидний шматок скульптури, що на його виробництво витрачено велику кількість праці, але він не буде проданий за жодну ціну, бо він нікому не потрібен? Чи можна в цілому сказати, що він має велику вартість? Ні, міг би відповісти Маркс, бо праця, затрачена на непотрібний продукт, не є суспільне необхідною. А що з товаром, що його виготовив і продав за високу ціну монополіст? Чи така ціна пропорційна до вмісту праці в ньому? Як визнано всіма-ні, бо монополія сприяє викривленню цін у порівнянні з правдивою вартістю.

Проблема різної якості праці. А як бути з двома товарами, перший з яких увібрав чотири години некваліфікованої праці, а другий-чотири години кваліфікованої праці? Чи обидва ці товари будуть продані за однакову ціну? Чи мають вони однакову вар­тість? Ні, в процесі створення і визначення вартості одна година кваліфікованої праці має більше значення, ніж година неквалі­фікованої. Для обчислення вартості слід перерахувати кваліфі­ковану працю в некваліфіковану, помноживши кількість годин першої на відповідний коефіцієнт перерахунку. Як можна визна­чити цей коефіцієнт? Він визначається, зокрема, числом годин праці, суспільне необхідної для виробництва товарів і послуг, що їх потребує утримання кваліфікованих робітників упродовж періоду їхнього навчання. Частково він визначається також числом годин, що затрачаються на виробництво товарів і послуг, потрібних для виховання кожного робітника, кваліфікованого чи ні, з самого дитинства, а також на підтримку його існування упродовж років роботи.

Шкода, але забагато застережень і винятків псують враження від узагальнення. Трудова теорія після урахування всіх необхідних уточнень має обмежене значення. Поза тим, уточнення, наведені вище, не є вичерпними. В останньому прикладі, скажімо, число робочих годин, необхідних для утримання робітника, саме скла­дається з певних кількостей годин праці некваліфікованої та ква­ліфікованої. Щоб додати одну кількість до другої, треба знати ко­ефіцієнт перерахунку. Він, одначе, невідомий, бо саме для його визначення і призначається вся ця процедура.

Альтернативна сучасна теорія. Сучасна економічна теорія, роз­роблена після Маркса, пояснює вартості та ціни через ступінь дефіциту. Згідно з цією теорією, вартість речі в обмін на щось інше залежить від її дефіцитності. Ця дефіцитність, зі свого боку, залежить від стану пропозиції цієї речі та сгану попиту на неї. За поняттям пропозиції та попиту ховається великий масив взаємо;

Розділ 3. Неринкопі механізми: соціалізм і комунізм 81.

залежних показників. Теорія дефіциту складна, проте вона пропо­нує задовільніше пояснення вартості, ніж трудова теорія. Теорія дефіциту має справу не лише з працею, а й із капіталом і при­родними ресурсами як чинниками створення продукції та вар­тості.

Через згадані вади Марксової трудової теорії вартості вико­ристання її як підстави для виступу проти способу розподілу дохо­ду в капіталістичному ринковому суспільстві недоцільне. Можна було б і далі піддавати сумніву ринковий капіталізм або розподіл доходів за умов ринкового капіталізму. Проте робити це, мабуть, слід було б, спираючись на щось інше, а не на чиюсь віру в те, що лише праця є джерелом створення вартості і що повна вартість пропорційна затраченій праці.

Терія життєво необхідного розміру заробітної плати. Іншим елементом марксової терії ринкового капіталізму є теорія міні­мальної заробітної плати. Маркс коливався між двома пояснен­нями цієї теорії. За першим, рівень платні матиме тенденцію до зменшення, аж доки робітники одержуватимуть лише дохід, до­статній для їхнього мінімального фізичного існування. За другим, рівень оплати падатиме доти, доки робітники одержуватимуть достатньо лише для забезпечення їхнього мінімально необхідного життєвого рівня, що визначається психологічними чи культурни­ми чинниками. Цей останній мінімум міг змінюватися разом зі зміною тих чи тих чинників. Він міг варіюватися від однієї місцевості до іншої залежно від суспільних звичаїв, що пере­важають у кожній місцевості. Маркс не давав вичерпного при­чинного пояснення того, чому рівень платні за умов ринкового капіталізму спадає до життєвого мінімуму, що його вже так чи так визначено.

Мальтузіанське тлумачення. Маркс відкидав пояснення, що їх пропонували такі люди, як Томас Мальтус. Мальтус доводив, що кожна заробітна плата, вища від життєвого мінімуму, зменшува­тиме рівень смертності або підвищуватиме рівень народжуваності. Ці зміни спричинятимуть ріст населення і пропозиції робочої сили. Таке зростання пригнічуватиме ринок праці та змусить зменшувати рівень оплати. Маркс відкидав це мальтузіанське пояснення, мабуть, з огляду на те, що воно, здавалося, перекладає провину на самих робітників або доводить, що кожна економічна система, не лише ринковий капіталізм, спричиняється до одна­ково небажаного наслідку.

14 Див.: ТЬотпаз 8о"уе11, Магхіат (Неу Уогіс: Уі11іат Моггото & Со., Іпс., 1985), рр.136−137. 11.

82 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

Нерівноцінна договірна спроможність. Маркс особливо наголо­шував, що договірна спроможність кожного окремого робітника в переговорах щодо рівня платні буде незначною в порівнянні зі спроможністю капіталістичного працедавця. Погоджуючись на роботу в котрогось із наявних працедавців, робітник часом просто не має іншої реальної альтернативи, окрім безробіття. З іншого боку, працедавці у своїй більшості можуть або запропонувати роботу будь-кому з маси різних робітників, пю конкурують один із одним за робочі місця, або взагалі ліквідувати ці місця, припи­нивши роботу підприємства.

Критики Маркса відзначали, що робітники хоча б іноді мають значну договірну спроможність. Вона зростає завдяки їхній не­буденній майстерності чи коли вони об'єднуються у професійна спілки, коли за їхні послуги конкурують працедавці або коли без їхньої праці реальний капітал стає неприбутковим. Навіть за не­значної договірної спроможності не можна довести, що розмір оплати буде знижуватись до життєво необхідного рівня.

Резервна армія безробітних. Маркс також стверджував, що за­звичай повинна існувати певна істотна кількість незайнятих робіт­ників. Вони завжди будуть готові конкурувати з тими, хто має ро­боту, а також забезпечувати невичерпну пропозицію робочої сили на рівні, що відповідає мінімально необхідному рівневі заробітної плати, причому зовсім незалежно від попиту на працю.

Критики цього положення наголошують, іцо Маркс по-справж­ньому ніколи переконливо не доводив, що капіталізм породжує безробіття. Справді, якщо Маркс мав рацію в тому, що тільки праця породжує додаткову вартість і прибутки, капіталістичні пра­цедавці шукали б кожного незайнятого робітника і надавали б йому роботу, бо в такий спосіб можна було б максимізувати дохо­ди. Але на практиці реальні заробітки в країнах дуже залежать від того, чи успішно в довгостроковому розумінні розвивається рин­ковий капіталізм. Марксист може спробувати оминути це очевид­не міркування, стверджуючи, що воно всього лише відображає зростання психологічного мінімуму життєво необхідного рівня. Але тут можна обгрунтовано заперечити, що в цьому розумінні капіталізм працює добре, а не погано. Він заохочує прагнення і забезпечує засоби для їх досягнення.

Теорія додаткової вартості. Теорія додаткової вартості ствер­джує, що робітники звичайно виробляють товарів і послуг більше, ніж це необхідно для підтримання їхнього існування. Це твер­дження має прийнятний вигляд. Однак так само прийнятним, по суті, є припущення, що земля спроможна дати більший урожай, аніж це потрібно для того, аби засіяти цю землю так само і в Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 83.

наступному вегетативному сезоні. Подібно до цього, машини, що полегшують працю, можуть зберегти більше робочих годин, аніж їх було затрачено на виробництво цих машин. Отже, теорія додаткової вартості як підстава для доказів проти ринкового капіталізму не дає сильної аргументації, якщо не доповнити її трудовою теорією вартості та теорією мінімального рівня заро­бітної плати.

Однак у дійсності земля, праця і капітал співпрацюють у біль­шості напрямів виробничої діяльності незалежно від економічної системи. Повне усунення якогось із цих трьох чинників викликало б майже цілковите припинення виробництва. А доки вони спів­працюють, випуск продукції звичайно буде більш ніж достатнім для заміни зношеного обладнання, збереження природних ре­сурсів та забезпечення життєвих потреб робітників. Надлишок може набути форми або розкішних споживчих товарів, або засо­бів виробництва, що збільшують суспільний резерв реального капіталу.

Теорія криз і тенденцій. Ще одним елементом Марксової аргументації проти ринкового капіталізму є кризи або виробничі цикли. Вони справді присутні в багатьох різновидах капіталістич­них економічних систем. Вони були предметом економічних досліджень і теорій до Маркса і продовжують ним бути після нього. Марксове пояснення цих явищ було неповним і супереч­ливим, і ми й досі не досягли повного їх розуміння. Проте внаслідок економічних досліджень, що їх проведено після Великої депресії, більшість економістів упевнились, що змішана еконо­мічна система може запобігти жорстоким кризам і циклам зав­дяки помірному втручанню держави в економіку. Принаймні кризи і цикли зовсім не прискорюють наближення до повного краху ринкового капіталізму і його заміну марксистським соціа­лізмом або комунізмом.

Чимало з тих тенденцій, що їх передбачав Маркс і які мали при­нести загибель капіталізму, не було підтверджено наступною істо­рією. Найбільше вражає його помилка щодо того, що капіталіс­тичні власники становитимуть дедалі меншу відсоткову частку населення, а пролетаріат-дедалі більшу. Щораз більша частина населення Західної Європи та Північної Америки володіє влас­ністю у вигляді ощадних рахунків, пакетів корпоративних акцій, державних облігацій, будинків, автомобілів і споживчих товарів тривалого користування. Частка пролетаріату в населенні змен­шилась, а натомість службовці та працівники сфери послуг за чисельністю стали переважати робітників, зайнятих некваліфіко-ваною ручною працею.

84 Частила 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

Відсоток незайнятої робочої сили врешті-решт не зріс, хоча Маркс пердбачав протилежне. Якість життя більшості населення не ставала дедалі злиденнішою. Умови праці не погіршились, а покращилися, принаймні, в середньому. Нарешті, норма прибутку на капітал не впала до ступеня, передбаченого Марксом. Техно­логічними та соціальними змінами забезпечено появу нових прибуткових можливостей для використання техніки та інших засобів виробництва. Уряди більшості капіталістичних країн не вдавалися до рішучого блокування спроб людей вибороти законо­давство, що покращує їхню долю. До більшості некомуністичних розвинених країн не стосується випадок, коли уряди використо­вуються як засіб, з допомогою якого дедалі менша кількість капіталістів тримає у покорі робітничий клас, що дедалі більше переважає чисельно.

Теорія економічного детермінізму та діалектичного мате­ріалізму. Твердження Маркса про те, що всі сторони життя суспільства визначаються його економічною системою, можна теж піддати критиці.

Економіка як лише одна з багатьох незалежних сил. Економічна сисгема великою мірою є і наслідком, і причиною загального характеру суспільства. Релігія і філософія, приміром, допомагають визначити спосіб організації економіки. Національна релігія може підкреслювати, що накопичення матеріального багатства є злом, а аскетизм-добром. Внаслідок цього економічна система, мабуть, залишатиметься традиційною і економічного розвитку не буде. І навпаки-релігія може наголошувати на особистій відповідально­сті, а також на тяжкій праці, великих заощадженнях та ефектив­ному інвестуванні. Внаслідок цього економічна система, напевно, має стати ринковою і швидко змінюватиметься. Національна фі­лософія може вважати дуже престижним досягнення успіху в релігійній сфері, військовій справі чи державному будівництві, і мало престижним-досягнення економічного успіху. Тоді еконо­мічна система, напевно, залишатиметься організованою за тради­ційним принципом, і туг, мабуть, незначним буде те, що на сучасному Заході називається економічним прогресом.

Політична система суспільства може висувати і залишати при владі тих, хто бажає зберігати статус-кво. Тоді економічні зміни, мабуть, відбуватимуться дуже повільно. Культурний спадок нації може включати великий запас накопичених технологічних знань. Економічна система такої нації, напевно, істотно відрізнятиметься від системи нації, де такі знання незначні. Фізичне довкілля нації теж здатне формувати її економічну систему. Тропіки не можуть кинуги жодного виклику традиційній економічній організації, що Розділ 3. ІІеринкові механізми: соціалізм і комунізм 85.

залишається недорозвиненою. Арктика може кинути завеликий виклик, і це теж захищає економічну організацію, тобто вона залишається не чим іншим, як традиційною й недорозвиненою.

Однопричинні теорії історії. Ідея про те, що історія — це просто послідовність економічних змін, що ними викликаються всі інші зміни, виглядає неправдоподібною. Ця теорія історії так само суперечлива, як і кожне інше однопричинне пояснення історії. Скажімо, однією з таких теорій є теорія героя, за якою форму­вання історії є наслідком появи час від часу надзвичайно впли­вових людей, як от Платон, Ісус, Цезар, Шарльман, Колумб, Лютер, Маркс, Ленін. Іншою є теорія ідеї, що наголошує на вели­кому історичному впливові ідей на зразок монотеїзму, аскетизму, альтруїзму, капіталізму, демократії та комунізму. Ще однією є теорія війн, згідно з якою зіткнення армій дають ключ до ро­зуміння історії. Існує також політична теорія, за якою історія-це послідовність зміни урядів15.

Обрана Марксом теорія боротьби між економічними класами як локомотива історичного прогресу також непереконлива. Люди, взагалі кажучи, не думають про себе як передусім про членів економічного класу, вони відчувають себе членами родини, трудо­вого колективу, племені, раси, житлового району, або нації, або просто приватними особами. Теорія історії, що пояснює поведінку людей на підставі класової вірносгі, яка в них відсутня, непере­конлива.

Заслуги Маркса Теорія Маркса в цілому не безвартісна. Він показав певні вади ринкового капіталізму, властиві для того часу й місця. Нерівності в доходах, багатстві та владі за європейського капіталізму дев’ят­надцятого століття були надто великими, щоб їх постійно витри­мувало населення, і завеликими для західних стандартів двадця­того століття. Маркс правильно передбачив деякі тенденції ринко­вого капіталізму. Неодноразово наставали економічні коливання, часом досить жорстокі. Стійкою проблемою стало безробіття. Значна економічна й політична влада накопичена тими, хто має найбільший економічний успіх. Якщо не власність, то важелі управління сконцентровані в руках тих, хто керує великими приватними корпораціями.

15 Короткий виклад подібної критики Маркса можна знайти в Л/УіШат ЕЬепзІеш, Тоііау'5 Ізтя: Соттшият, Разсіят, Саріїаііат, апс? 8осіа1іят, 71Ь егі. (ЕпдІездооД Сіійї, М., 1.: РгепІісе-НаЦ Іпс., 1973), СЬар. 1. 12.

86 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

Маркс був, можливо, першим, хто спробував пояснити, чому історія складалася саме так, а не просто описати те, що відбува­лося. Він намагався об'єднати економічну теорію з історією. Він, поза сумнівом, був одним з небагатьох людей того часу, хто зміг це зробити.

Мабуть, найбільшим досягненням Маркса стало те, що він був пропагандистом і натхненником революцій і реформ. Іронія полягає в тому, що Маркс заперечував вплив ідей на історію і натомість утверджував повновладдя подій, але ж його власні ідеї надихали і провокували людей відтоді, як він їх запропонував. Мабугь, половина населення земної кулі йшла чи хотіла йти за тими, хто проголошував свою вірність марксизмові. Це, звісно, зовсім не означає, що сьогоднішній світ істотно відрізняється від того, що ним би він був, коли б Маркс ніколи не жив. Цілком імовірно, що події, які відбувалися після часів Маркса-як от російська чи китайська комуністичні революції, — сталися б не­залежно від того, існував Маркс чи ні. Люди на взір Леніна чи Мао, що прагнули до захоплення влади і зміни суспільства, були готові вихопити зі сторінок історії те чи інше ім'я для виправдання своїх дій та збільшення ймовірності свого успіху. Але облишмо ці історичні роздуми-досить просто наголосити, що жодна інша особа, окрім Маркса, не піддала сумніву певні аспекти капі­талізму.

ІНСТИТУТИ КОМУНІЗМУ Комунізм в ідеології Маркса вважається заключною стадією економічного розвитку. Це є кінцевий результат розвитку кла­сового суспільства, де держава вже відмерла і кожен індивід працює за здібностями, а одержує за потребами. Проте сучасний комунізм відійшов від ідеального, або чистого, комунізму, і його не можна вважати навіть перехідною стадією, що її проходить якась країна на своєму шляху до чистого комунізму. На практиці існували різні варіації комунізму-від бюрократичного колекти­візму колишнього Радянського Союзу до комуністичної системи, доповненої елементами ринкової економіки, що була в колишній Югославії. Всі комуністичні країни підписувалися, чи принаймні робили такий вигляд, під марксизмом-ленінізмом, який забезпе­чував ідеологічне підґрунтя для різноманітних інституційних ме­ханізмів, що відрізняють сучасний комунізм від інших економіч­них систем світу.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 87.

Економічне планування Завданням економічного планування в комуністичних країнах було розміщення ресурсів згідно зі встановленими центральним органом планування економічними цілями. Не ринковий механізм, а держава, що її репрезентував цей орган планування, визначала і випуск продукції, і її розподіл. Раціональним елементом централі­зованого планування було уникнення марнотратного викори­стання ресурсів, що часто спостерігається в капіталістичній системі. Прикладами такого марнотратства є старіння заплано­ваної продукції, дублювання товарів і послуг, урізноманітнення продукції понад необхідний рівень і демонстративне споживацтво. Ймовірно, планування може сприяти кращому використанню ресурсів, бо в комуністичній системі розміщення ресурсів контро­люється державою.

З допомогою планування сподівалися забезпечити перевагу су­спільних інтересів над приватними. Очікувалося, що держава завдяки механізмові планування буде в кращому становищі щодо визначення соціальної собівартості й корисності розподілу ресур­сів, чого не може зробити ринковий механізм капіталістичної системи. Але вразливе місце планування полягає в тому, що ціни, які є невіддільною частиною ринкового механізму за умов капі­талізму, ніколи не були складовою частиною планування і не виконували функцію раціонального розподілу. Внаслідок цього прийняття рішень за умов економічного планування було занадто довільним.

Державне володіння власністю За комунізму більшою часткою власності володіє держава. Зем­ля і капітал-теж власність. До праці дещо інше ставлення: вва­жається, що це єдиний засіб виробництва, здатний створювати вартість. Оскільки засоби виробництва належать державі, мається на увазі, що власники й робітники-це одні й ті ж люди, а тому не повинно бути антагонізму між працедавцем (державою) і найма­ними працівниками (робітниками).

Мета державного володіння власністю проста. Серед усіх капі­талістичних інститутів приватне володіння власністю розглядалось як інститут, що несе найбільшу відповідальність за вади капіта­лізму. Приватна власність була відповідальною за поділ суспільст­ва на два ворожі класи-буржуазію і пролетаріат. Буржуазія конт­ролювала землю й капітал і експлуатувала робітників, привлас­нюючи їхню додаткову вартість. Успадкування власності сприяло.

IV.

88 Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

розширенню нерівності в доходах між бідними та багатими і гарантувало багатим незароблений дохід. Виплати процентів і дивідендів нарбстали тільки для тих небагатьох осіб, котрі мали документи на володіння капіталом.

Концентрація влади в руках комуністичної партії.

Комуністична партія за комунізму вважається представником інтересів робітничого класу. В колишньому Радянському Союзі вона була єдиним господарем політичної влади і брала участь у всіх етапах економічної діяльності. Скажімо, вибори працівників профспілок звичайно організовувала комуністична партія, а най­вищі профспілкові посади повністю займали члени партії. В усіх заводах, колгоспах, військових підрозділах і організаціях кому­ністична партія мала свої місцеві секції або осередки. Під нагля­дом вищих партійних органів вони домагалися покращення дис­ципліни і політичної грамотності робітників та спонукали їх до виконання запланованих економічних завдань.

Співпраця.

Індивідуалізм, цей один із головних інститутів капіталізму, передбачалося замінити на співпрацю. Вважається, що індивіду­алізм виховує споживацькі устремління, а це суперечить ідеалові «комуністичної особистості», вільної від подібних антигромадських інстинктів. У комуністичній країні інтереси особи підпорядкову­ються інтересам суспільства. Комунізм висуває концепцію онов­лених людей в оновленому суспільстві, що діють у супрязі зі своїми товаришами-співгромадянами, а не конкурують з ними. Така співпраця, як вважається, веде до створення досконалого суспільства, або, як писали на першотравневих плакатах у комуністичних країнах, «Ми будуємо соціалізм». Метою змагання є досягнення політичних і соціальних цілей. На Олімпійських іграх комуністичні країни виступають досить вдало, бо успіх у спортіЦе один із засобів демонстрації переваг комуністичної системи.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 89.

ПІДСУМКИ Хоча філософські корені соціалізму і комунізму сягають гли­бини тисячоліть, сучасні соціалізм і комунізм є продуктами про­мислової революції. Вона, хоча й принесла чимало корисного, мала ще й свій темний бік: злидні, жахливі умови праці, низька платня, ненадійність доходів. І соїдіалізм, і комунізм обіцяли новий соціально-економічний лад, хоча вони й відрізнялися за ступенем досягнення цього ладу. Соціалісти вірили в побудову нового су­спільства через еволюційний процес, а комуністи покладалися на революцію, кінцева мета якої-диктатура пролетаріату. Соціалізм став рівноправним учасником демократичного процесу наприкінці двадцятого століття, коли соціалістичні партії здобули більшість на виборах у Франції та Греції. Соціалісти захищають націоналізацію деяких провідних галузей і посилення заходів соціального забезпе­чення, але залишають практично недоторканими такі капіталіс­тичні інститути, як приватна власність і ціновий механізм. Кому­нізм став рівнозначним бюрократичному колективізмові, а дер­жава, що її репрезентує комуністична партія, приймає всі рішення щодо виробництва і розподілу товарів і послуг.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ.

1. Яку роль відіграла ринкова стихія у погіршенні становища робітничого класу Великобританії в минулому столітті?

2. Що таке утопічний соціалізм?

3. Маркс у своєму «діалектичному матеріалізмі» дав тлумачення історії та пояснення існування суспільства. Що означає «діалек­тичний матеріалізм» ?

4. Яка різниця існує між соціалізмом і комунізмом з точки зору марксизму?

5. У чому полягала Марксова трудова теорія вартості? За що можна критикувати цю теорію?

6. У чому суть Марксової теорії додаткової вартості? Чи пра­вильна вона?

7. Якими були, за Марксом, причини й наслідки розподілу дохо­дів за умов ринкового капіталізму?

8. Назвіть деякі з інститутів сучасного соціалізму.

9. Чим різняться між собою сучасний французький соціалізм і англійський соціалізм вісімнадцятого-дев'ятнадцятого століть?

90 ' Частина 1. КІНЕЦЬ «ІЗМІВ» .

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ВаИпзЬі, Аіехапсіег. Магх’з Есоаотісз: Огідіп апсі Оеуеіортепі.

Ьехіпдіоп, Мазе.: 0.8.& НеаШі Со" 1970. Оісііепя, СЬагІея. НагсІ Тітея. мєу/ УогЬ: 8ідпе1 ВооЬя, 1962. (Роман-протест проти умов праці й освіти в Англії XIX століття.) Сгау, Аіехапаег. Ліе Оеуеіортепі ої Есопотіс Оосігіпе: Лп Іпіго;

сіисіогу Зигуеу. Меу УогЬ: Лопп УУіІеу & Зопв, Іпс., 1931. Наттопсі, ЛоЬп Ь., апсі ВагЬага Наттопсі. ТІїе Кї/ае оґ Мосієгп.

Іпсіинігу. Не№ УогЬ: Нагрег & Коу, РиЬІіяЬегз, Іпс., 1969. Наггіпдїоп, МісЬаеІ. Восіаііят. Меад УогЬ: МопіЬІу Кеуіеуу Ргеаз,.

1972. НіІІ, СЬгіяІорЬег. К. е{оппаііоп Іо Іпсіияіпаї Кеуоіиііоп. Ваііітоге:

Репдиіп Вооіїв, 1969.

Магх, Кагі. Оаз Карііаі. Меу УогЬ: Мосіегп ІлЬгагу, Іпс., 1906. Тауіог, РЬУір А.М., есі. Тйе Іпсіи^ігіаі Кеуоіиііоп їіі Вгіїаіп: Тгіитрїі.

оґ Оіяаяіег? Кеу.еа. Ьехіпдіоп, Мазз.: О.С. НеаШ & Со., 1970. ТоупЬее, Атоісі. ТІїе Іпсіизігіаі Кеуоіиііоп. Вовіоп: Веасоп Ргезв,.

1956. ТисЬег, КоЬегІ С. ТЬе Маїхіап Кеуоіиііопагу Шеа. Мему Уогіі: УУ.УУ.

Могіоп & Со" Іпс., 1969.

Частина Друга НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ Розділ 4 Порівняльний аналіз капіталістичних систем Розділ 5 Сполучені Штати Америки Розділ 6 Японія Розділ 7 Німеччина Розділ 4.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ.

" Холодна війна" вже позаду, і новим визначальним чинником світового впливу та спроможності створювати багатства стала економічна, а не військова могутність. Найкращий шлях до впли­ву нації на світ пролягає тепер через торгівлю й виробництво замість військового підкорення. Радянська імперія впала, і Сполу­чені Штати Америки розпочали по всьому світу покидати свої військові аванпости. Комунізм став справою минулого, і нині вже недоречно порівнювати капіталізм і комунізм, що раніше було стрижневим елементом підручників з порівняльного аналізу еко­номічних систем. Доцільною альтернативою є порівняння різних форм капіталістичних систем, що існують сьогодні, — вільнорин-ковий капіталізм, державно-керований капіталізм та соціально-ринковий капіталізм. У розділі 4 подано розмаїті інституційні механізми кожної системи, а далі послідовно розглянуто три головні країни, що репрезентують кожен різновид системи: розділ 5-Сполучені Штатирозділ 6-Японіярозділ 7 — Німеччина.

РИНКОВИЙ КАПІТАЛІЗМ США У Сполучених Штатах ніколи не існувало справді вільної рин­кової економіки. Федеральний уряд уже від моменту його утво­рення 1787 р. було залучено до сприяння промисловості, і він прийняв законодавство про тарифи для захисту інтересів фірм США. Для будівництва каналів, доріг та розмаїтих форм пере­везень надавалися субсидії, що приносили великі прибутки. Впродовж останньої частини минулого століття зросли масштаби індустріалізації та концентрації виробництва, тому федеральний уряд прийняв закони для впорядкування особливих різновидів бізнесу-скажімо, будівництва доріг-та для контролю різних форм антиконкурентних ділових заходів, як от фіксація цін та поділ ринків. Участь уряду в економіці США посилилася під час депресії 1930;х, коли було прийнято законодавство про мінімум заробітної плати і соціальне забезпечення та створено регламентні.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 93.

агенції для впорядкування роботи банків, засобів зв’язку і ринку цінних паперів. Упродовж 1960;х та на початку 1970;х урядове регулювання було поширено на безпеку продуктів споживання, зайнятість жінок і меншин, довкілля, безпеку професій.

Капіталізм і культура США Капіталізм США відображає культуру' цієї країни, так само як японський капіталізм-культуру Японії. Індивідуалізм став при­кметною рисою культури Сполучених Штатів Америки ще в мину­лому столітті, коли Захід було відкрито для колонізації і великі маси іммігрантів ступили на землю США. Ці іммігранти у своїй більшості прибували з європейських країн, рятуючись від урядо­вих утисків і економічних злигоднів. На Сполучені Штати диви­лись як на країну великих можливостей, де кожна людина має змогу досягти успіху завдяки власним зусиллям, а кожне поко­ління матиме можливість бути срінансово заможнішим'. Захід надавав іммігрантам сприятливі нагоди, передусім у сільському господарстві, і саме тут квітував індивідуалізм. Індивідуум сам протистояв природним стихіям, і тут перемагав найпристосовані-ший, а найслабший опинявся на узбіччі2.

Іншою гранню капіталізму США став наголос на багатстві та споживанні. Рольові моделі щодо накопичення багатства зберіга­ються тут від минулого сторіччя, коли з багатих підприємців та ділових лідерів складалася нова промислова аристократія, що її часом називали «магнати-розбійники». Прототипами капіталістів, що «самі себе створили», були мільйонери Джон Д. Рокфеллер і Ендрю Карнегі. Це були багатії, котрі часто встановлювали стандарти споживання, що їм намагалися наслідувати інші. Цікаво зазначити, що багатії в Сполучених Штатах ніколи не викликали класової ненависті, що була властивою суспільствам із більшим класовим усвідомленням, як от у Англії. Сем Волтон, найбагатший мільярдер Сполучених Штатів, викликав захоплення і впевненість у тому, що кожен, хто має добру ідею, може у США досягти успіху.

Це називається «американська мрія», але нинішнє покоління, мабуть, перше, іцо має статки менші від своїх попередників.

Чудовим прикладом цього є новела Вілла Катера «О, піонери», написана при­близно в середині минулого століття. В ній розповідається про сім'ю скандинавів, що прибуває до Небраски, щоб спробувати себе у фермерстві. Батько не дуже знається на фермерстві й прогорає, як і більшість його сусідів. По його смерті його дочка, що має значно більший хист до бізнесу, стає на чолі ферми, купує потрібне майно, вирощує відповідні зернові й дає своїй родині можливість вийти на шлях до успіху.

94 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ Конкуренція. Сполучені Штати-це суспільство конкуренції і в бізнесі, і в спорті. Вона виправдана, бо вносить вклад у збага­чення суспільства. Коли галузі та ринки якоїсь економіки мають конкурентну організацію, то стануться такі зміни, що вважаються бажаними. Найперше очікується, що конкуренція забезпечува­тиме для споживачів більше ромаїття вибору за нижчими цінами. Вона, як передбачається, сприятиме нововведенням — фірма, що виробляє пастки для мишей кращі, ніж у її конкурентів, досягає успіху. Нарешті, конкуренція повинна сприяти ефективній роботі торгівлі та промисловості, приносячи економічний успіх тим фірмам, що працюють ефективно, і безжально усуваючи неефек­тивні.

Державне втручання в економіку США Втручання держави в економіку США відбувалось із кількох причин:

1. Монополії, олігополії та інші не зовсім конкурентні ринкові структури в періоди занепаду конкурентних ринкових сил спри­чиняють неефективне розміщення ресурсів і соціальне не бажану ринкову діяльність. Тоді розробляються антимонопольні заходи, аби протидіяти неконкурентній поведінці виробників, на зразок штучного завищення цін, або тим аспектам галузевої організації промисловості, що сприяють антиконкурентній діяльності моно­полій.

2. Ціновий механізм ринкової економіки не дає людям жодної можливості для висловлення протесту проти виробництва і про­дажу небажаних для них товарів і послуг. Чимало людей стали б щасливішими, коли б могли отримати можливість не вдихати дим від цигарок у громадських місцях чи дими від хімічного заводу, але немає жодного способу, за допомогою якого ринок може взяти до уваги ці негативні уподобання-залишається тільки державний контроль.

3. Технологічні досягнення принесли небажані наслідки, пов’я­зані з ринком. Масове виробниіггво автомобілів мало величезний вплив на економіку США початку нинішнього століття. Було створено тисячі робочих місць не лише в автомобільній проми­словості, а й у суміжних галузях, як от сталеливарній та гумовій. Проте автомобіль став головним забруднювачем повітря. У галузі перевезень важливого значення набув повітряний транспорт, але літаки стали джерелом шумового забруднення.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 95.

4. Допомога безробітним і пенсії соціального страхування впро­ваджувались у Сполучених Штатах пізніше від більшості проми­слових країн. Мета цих виплат-забезпечення захисту осіб, що за­знали поразки не з власної вини. Тут, однак, слід зазначити, що програми соціального забезпечення в Сполучених Штатах зовсім не такі вичерпні, як в інших країнах. Запровадження доступного медичного страхування стало головним державним завданням Сполучених Штатів. Майже 37 млн. американців не мають медич­ного страхування в будь-якій формі.

Історичне тло державного втручання.

Історію державного втручання в економіку США можна поді­лити па три відтинки часу. Перший тривав від 1870 до 1930 року. Упродовж цього часу державне втручання було здебільшого мік-роекономічним і мало форму законів щодо управління заліз­ницями та обмеження сили монополій. Лише коли механізм кон­куренції та саморегуляції занепадав, уряд застосовував заходи щодо корекції найбільш поважних порушень у цьому механізмі. Впродовж цього періоду було прийнято перші закони про захист-споживачів. Закони про управління залізницями і про монополії зазвичай ініціювалися урядами штатів, а вже пізніше приймалися федеральним урядом. Було прийнято також закони щодо покра­щення становища робітників стосовно умов праці та обкладання податками доходів і багатства. Але у своїй більшості ці закони, спрямовані проти концентрації виробництва і накопичення багат­ства, не мали значного ефекту.

Наступний період депресії 1930;х рр. знаменував собою кінець політики невтручання і початок зростання ролі держави в економіці США. Впродовж цього часу було прийнято чимало законодавчих актів для сприяння оздоровленню економіки. Оскільки люди вважали, що за початок депресії відповідальністьпринаймні часткову-несуть певні недоліки економічної системи, було встановлено правила щодо регулювання бізнесу в багатьох сферах, включно з банківською справою, транспортуванням, елек­троенергетикою і ринком цінних паперів. Законом про спра­ведливі норми праці 1938 р. встановлювалися мінімальні рівні заробітних плат і максимальна тривалість робочого дня пра­цівників, зайнятих у міжнародній торгівлі. Законом про соціальне забезпечення 1935 р. встановлено державні пенсії для осіб віком понад 65 років. Федеральний борг, що 1929 р. становив приблизно.

96 Частила 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ.

2 млрд. доларів, зріс 1939 р. до 40 млрд. доларів3. Механізми для державного макроекономічного втручання почали встановлюва­тись упродовж 1930;х і зміцніли з прийняттям закону про зай­нятість 1946 р.

Третій період державного втручання в економіку США тривав приблизно від 1964 р. до 1975 р. Це втручання мало ширше спря­мування, хоча й не стосувалося таких суго економічних питань, як влада монополій, ціноутворення, концентрація промисловості, використання корпораціями своєї економічної могутності та зло­вживання нею або безробіття. Натомість воно зосереджувалось на досягненні певних соціальних цілей, як от охорона довкілля, за­хист прав споживача, праця жінок і меншин, безпека праці тощо. Такі цілі асоціювалися зі змінами суспільних цінностей, що харак­теризувалися такими поняттями, як «розширення прав» та «якість життя». Прикладами державних законодавчих актів цього періоду є Закон про громадянські права 1964 р., Закон про чисте повітря 1970 р., Закон про безпечність продуктів споживання 1972 р. та Закон про дискримінацію за віком щодо зайнятості 1967 р. Ці та їм подібні закони створювали нову форму державного регулю­вання, суть якої-всебічний контроль ділової активності4.

ЄВРОКАПІТАЛІЗМ Капіталізм походить із Європи, і саме європейськими мислите­лями означено його інститути. Про доробок Джона Лока та Адама Сміта вже йшлося в розділі 1. Концепція невтручання асоціюється з французькими фізіократами вісімнадцятого століття, чиїм голов­ним внеском в економічне мислення була ідея про прийняття природного порядку речей. Вони вважали, що суспільство, зали­шене державою наодинці з собою, працювало б краще, ніж коли вона ним управляє. Давид Рікардо запропонував принцип конку­рентної переваги, котрим стверджується, що країна повинна експортувати ті товари, в яких вона має найбільшу абсолютну перевагу, а імпортувати ті, в яких вона має найменшу порівняльну перевагу. Праці Адама Сміта, Рікардо, Жана Батіста Сея, Джона Стюарта Міля та інших утворили цілісну систему, що дістала назву Есопотіс Керогі ої Иіе Ргеяісієпі 1992 (У/азЬіпдІоп, О.С.: й.5. Соуеттепі Ргіпііпд ОЮсе, 1992), р.385.

4 Однак часом відбувалося значне послаблення урядової регламентації бізнесу. В 1978 р. було дерегульовано повітряний транспорт, у 1980 р. — залізниці та овочівниц­тво. В 1981 р. було послаблено обмеження на сфери заощаджень, позичок та комер­ційну банківську справу.

Оауісі Кісагйо, ТТіе Ргіпсіріеа оїРоїііісаі Есопоту апсі Тахаііои (Меуу Уогк: Е.Р.ОиІ-Іоп, 1948).

Розділ 4. Порівняльний апаліз капіталістичних систем 97.

" класична теорія економіки" і стала підґрунтям вільноринкового капіталізму6. Проте вплив цих праць виявився більшим в Америці, ніж у Європі. Промислова революція відбулася спершу в Європі, а не в Америці, і принесла з собою деякі неприємні побічні наслідки. Як говорилось у розділі 2, умови праці на заводах і шахтах були гнітючими. Чоловіки, жінки й діти працювали по багато годин. Обладнання часто було небезпечним і спричиняло нещасні випадки з робітниками, калічило і вбивало їх. Через напружену ринкову конкуренцію за робочі місця робітники утримувалися від зміни заняття, навіть коли воно було небез­печним. Міста, що росли й розширювалися для поселення робіт­ників, були непривабливі й неприємні7. Чимало з них складалися з нетрищ, де тисячі людей юрмилися без необхідного санітарного обладнання.

У Європі в середині минулого століття формувалися потужні політичні рухи. Утворювались і набирали значної сили в європей­ській політиці соціалістичні партії марксистського й немарксист-ського типів. Соціалістичні політичні партії у Франції та Німеч­чині напередодні другої світової війни були другими щодо свого впливу. Ці партії виборювали підвищення заробітних плат і покра­щення умов праці робітників. Наприкінці нинішнього століття зросло державне втручання в Англії, Німеччині та інших європей­ських країнах. Це втручання прибирало форми законів про дитячу працю, допомогу по безробіттю, соціальне забезпечення і ство­рення безпечних умов праці. Впродовж нинішнього століття Європа пережила дві найбільші війни й депресію, і кожна з них посилювала роль держави.

Характерні риси єврокапіталізму Головні принципи капіталізму-мотивація до прибутку, воло­діння приватною власністю, приватне підприємництво і покла­дання на ринковий механізм у справі розподілу ресурсів-діють в усіх трьох різновидах капіталізму, що в загальних рисах виділені в розділі 1. Щоправда, цим трьом різновидам властиві відмінності. Так, капіталізм США покладається на індивідуальні дії на протива­гу колективним, і наголос робиться на коротко-, а не на довготер­міновій грі. В Японії та інших країнах Тихоокеанської смути ді­ють зворотні пріоритети. Єврокапіталізм більш різноманітний, ніж американський чи азіатський, бо Європа охоплює більше країн і.

Пізніше класичну теорію економіки було розширено завдяки включенню до неї праць Альфреда Маршалла та А.К. Піжу.

? Див. рр.23−233, СЬаіІез ОісЬепв, Віеаі Ноиае (Мето Уогк: 5ідпе1 Воокз, 1964). із.

98 Частшга 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ більше різних культур. Скажімо, історія й культура скандинав­ських країн відрізняються від західноєвропейських. Та все ж стрижнем єврокапіталізму є ретельно опрацьована система виплат на соціальне забезпечення, як, приміром, на охорону здоров’я, пенсії та навчання фаховій майстерності. Кожна фаза еко­номічної діяльності пов’язана із певною формою залучення держави. Скажімо, багато європейських країн мають суворі закони, спрямовані проти закриття заводів. Роль держави в європейських економіках не обмежується забезпеченням соціаль­них виплат. У Франції, приміром, держава виступає головним гарантом кредитів, а економічне планування використовується для концентрації ресурсів у бажаних програмах економічного роз­витку. Фірма-виробник літаків Ейрбас Індастріз, що нею спі­льно володіють уряди Франції, Німеччини, Іспанії та Великобрита­нії, створюється з метою відновити в Європі цивільне літакобуду­вання. Іншим прикладом спільних зусиль держав є допомога європейським фірмам з метою посилення конкурентоздатності у галузі телевізійної промисловості. Уряди окремих країн Європи на всілякі інші заходи допомоги своїм підприємствам також ви­тратили від 1.75% до 5.5% ВНП своїх країн. Хоча приватизація державних фірм відбулася передусім у Великобританії і лише незначною мірою в деяких інших європейських країнах, проте державні фірми Франції, Італії та Іспанії дають не більше третини їхніх ВНП.

Франція: економічне планування Французьке економічне планування привернуло значну увагу західних країн. Це було щось на зразок усередненого підходу між неплановою, вільноринковою капіталістичною системою та імпе­ративною, або директивною, плановою економічною системою11. Найбільші вади кожної системи мали бути вилучені завдяки фран;

Вартість цих соціальних виплат значна. Витрати на робочу силу в Німеччині, що наполовину складаються з цільових урядових допомог, найвищі серед провідних індустріальних країн. Виникає стурбованість щодо здатності європейських фірм протистояти іноземній конкуренції.

Працедавець у Сполучених Штатах, що наймає певну кількість працівників, зобов’язаний зробити повідомлення про закриття підприємства за 60 днів. Не існує жодної компенсації за розрив контракту. В деяких європейських країнах обов’язко­вими е повідомлення за рік до закриття і виплата компенсації впродовж року після нього.

'° КоЬегІ РогД апсі Уіт Знукег, «Іпсіизігіаі ЗиЬзісІіез іп Ще ОЕ50 Сошіїгіез», ОЕ8 В Есопотіс ЗІиїЗієн, Мо.15 (Аииіпш 1990), р.37.

ЗІерЬеп СоЬеп, Мосієт Саріїаітііс Ріаїтіпд: ТЛе РгепсЬ Мсхіеі (ВегМеу: ипіуег-яііу о{ СаМотіа Утечи, 1977), рр.7−27.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 99.

цузькому плануванню, котре давало низку планів економічного розвитку на певний відтинок часу. Економічне планування й далі застосовується у франції, але воно вже не користується такою популярністю, як у 1950;1960 рр. Якщо, як це очікується, Міттеран програє вибори, консервативний уряд може відмовитись від цього способу планування.

За французькою системою уряд у співпраці з представниками сільського господарства, промисловості й профспілок розробляє план майбутнього розвитку економіки. За розробку плану від­повідає адміністративний орган, що має назву Комісаріат плану­вання. Сам по собі він не має влади, але підготовляє план, передає його на затвердження керівництву уряду і після прийняття слідкує за його виконанням. За свої дії він відповідає перед прем'єром Франції.

Інструменти французького планування. Французьке еконо­мічне планування грунтується на розподілі кредитів, податкових заохоченнях і державних інвестиціях з метою прискорення вико­нання запланованого, а не на авторитарному керівництві чи вмовлянні. Міністерство фінансів Франції-головне джерело фон­дів для інвестування в державний і приватний сектори економіки. У своїй більшості ці фонди переказуються через спеціальний фінансовий рахунок, що називається фондом соціально-еконо-мічного розвитку. Процентні ставки за позиками нижчі від тих, що їх мали би платити позичальники на ринку. Податкові заохочення сприяють активізації такої діяльності, що узгоджується з цілями розробленого плану. Скажімо, фірми, які допомагають реалізувати заплановану програму регіонального розвитку, частково або пов­ністю звільняються від економічних податків. Державні інвестиції, фінансовані французьким урядом, становлять понад половину всіх інвестицій у промисловість Франції.

Десятий французький чотирирічний план, 1989;1992. Цей план мав чотири головні цілі, що ілюструють стратегію французького планування12:

1. Скорочення рівня безробіття від 9.5% у червні 1989 р. до приблизно 5% у 1992 р. завдяки професійному навчанню в нау­ковій і технічній сферах13. Для стимулювання збільшення кіль­кості робочих місць мали бути застосовані монетарна і фінансова політика Франції.

12 А-ізетЬІее Наїіопаїе, рго]єі сіє Ц>і, Мо.706, Арргосеуапі 1е 10Ш Ріал (1989;1992), йссопсі Зечяіоп Огсіпаіге сіє 1988;1989, Зипе 20, 1989.

Рівень безробіття у франції в листопаді 1992 р. становив 9.7%. із*.

100 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ.

2. Регіональне планування для стимулювання економічного роз­витку низки менш розвинених регіонів Франції, особливо району Вердю на північному сході та районів на південному заході. Це мало бути здійснено за рахунок державного бюджету франції.

3. Зростання державних витрат на дослідження й розробки в галузях науки та високих технологій.

4. Зростання державних витрат на збільшення продуктивності сільського господарства.

Швеція: держава достатку Хоча Швеція — невелика країна з однорідним населенням 8.2 млн. чоловік, її вплив на світ значно переважає її розміри. Це розвинена індустріальна країна, де рівень життя-один із най­вищих у світі. За величиною номінального доходу на душу насе­лення вона стоїть вище від Сполучених Штатів, Японії та Німеч­чини. Швеція добре знана передусім завдяки своїм програмам соціального забезпечення, яким притаманна всебічність і спрямо­ваність па добробут усіх соціальних груп суспільства незалежно від доходів. Було зроблено спроби вирівняти доходи за допомогою заходів соціального страхування тощо, що фінансуються з подат­ків, а також через власне структуру податків на доходи. Однак зворотним боком медалі є те, що податки у Швеції складають 52.5% ВНП, тобто шведи відносяться до найбільш оподатковуваних людей у світі. Більшість програм соціального забезпечення фі­нансуються поза державним бюджетом Швеції безпосередньо із загальних податкових надходжень. Перерозподіл доходів у Швеції має низку форм:

1. Допомоги родинам у вигляді регулярних виплат готівкою родинам з дітьми-такі виплати існують у більшості індустріаль­них країн. Це засіб перерозподілу доходів з метою допомоги тій частині населення країни, що виховує дітей. Виплачуватись може однакова сума на дитину або сума, що прогресивно зростає з кожною дитиною. Зазвичай допомогу одержує мати незалежно від того, одиначка вона чи заміжня. Цей різновид допомоги у Швеції виплачується родинам з дітьми віком до 16 років у розмірах, що подані в табл. 4.1 (дані за 1991 р.).

У Швеції існують два рівні управління: національний уряд і місцеві органи самоврядування у двадцяти чотирьох округах і місті Стокгольм.

Допомога родинам вперше була запроваджена у франції 1931 р. для заохочення росту народжуваності з метою компенсації великих втрат франції у першій світовій війні.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 101.

2. Пенсії за віком є двох таблиця 4.1. Допомоги родинам РІЗНОВИДІВ: ОСНОВІїа ПеНСІЯ, У Швеції-сума за, рік (дол. СІЛА).

що призначається усім шве-дам, і додаткова, що випла-^- ^ьмГ1010 26^.

ЧуЄТЬСЯ КОЖНОМУ Шведові, 3-а дітьми 4700 КОТриЙ Має ТруДОВИЙ ДОХІД 4-а дітьми 7 390.

від праці за наймом у сумі, 5-а лдтьми ю 750. ". —. лі Кожна наступна дитина 3 283 ВИЩІЙ ВІД базової суми, ЩО Додаткова допомога на підлягає податкові на соцідітей 16−20 років, які альне страхування. Середній вге ше навчаються у школі і 920.

ДОХІД обчИСЛІОЄТЬСЯ, ВИХОДЯОбмінний курс станом на 23 листопада ЧИ 3 П’ятнадцяти НаЙВИЩе 1992 р.: $ 0.149 = 1 крона, $ 1 == 6.7 8К оплачуваних років праці. У ——————————-;

1990 р. середня ВеЛИЧИНа ОСДжерело: Майопаї 5осіа1 Іпзчкшсе: 1 … «,-» Воагсі, Зосіаі Іішчгешсе 81аІізЬся, Расіз 1991 ПОВНОЇ ПЄНС11 Становила 3856 (аоскЬоЬп: ЙІаЦ^кепЬеІеп йкягогаакгіпд.,;

доларів, а додаткової-1189 у.е.гкеї, Лиіу 1991), р.66. доларів. Вдовам виплачуєть­ся повністю основна пенсія і 40% додаткової. Пенсія по інва­лідності може досягати повної величини основної й додаткової пенсій по старості.

3. Державним СтрахуванТАБЛИЦЯ 4.2. Видатки на соціальне ПЯМ ЗДОрОВ’Я забезпечені ВСІ забезпечення у Швеції за 1990 р.

шведи. Воно включає опла- (««» раА0^ сша). чувану сімейну відпустку ——————————-;

СТрОКОМ ДО ЗО ДНІВ З ВІДШКОЗахворювання 25.4 ДуванНЯМ у рОЗМІрІ ВІД 25% Нещасні випадки на роботі 1.6. <-, г>п/ «• Допомога по безробіттю 3.3 ДО 100% ОСНОВНОЇ платніПенсії по старості 28.7.

1990 р. середня сума за день родини та діти 10.9 становила 62 долари. ДопоЗагальні 0.4 мога на випадок хвороби Виконавчі виграти 1.9.

призначається тим, хто хвоРазом 72.2 ріє і не може працювати, внп Швеції 204.5.

Допомога ВагІТНИМ ВИПЛаЧуВитрати на соціальне.

ється за 50 днів упродовж забезпечення, у % ВНП 35.3%.

осганпього періоду вагітнос- ^ шведська крона =$ 0.49, $ і =6.7 5К ті. Допомоги по догляду за ______________________.

дітьми призначаються на 450.

Джерело: ТІїе Созі апсі Ртаїшіїїсг о/ ДНІВ ПІСЛЯ народження ДИ- ^ ^ Зепасе. ш В^епіп 1990.

ТИНИ. Система державного (ЗІоскЬоїтп: 51. аІізЦс8 5 у.е. (іеп, 1992), р.З.

страхування здоров’я охоп­лює також медичне і стоматологічне обслуговування. Деяку части­ну вартості мусить вносити й сам пацієнт.

16 Пенсійний вік для повної пенсії становить 65 років. Шведи можуть виходити на пенсію раніше, але з меншим розміром пенсії.

102 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ.

4. Допомога по безробіттю виплачується упродовж 300 днів для працівників, молодших 55 років, і 450 днів для осіб віком 55 років і старших. Допомога становить 90% щоденної платні працівника, але не вище 73.80 доларів на день. Насамкінець, урядом виплачується гарантований заробіток працівникам фірм-банкрутів.

У таблиці 4.2 наведено вартість шведської системи соціального забезпечення 1990 р., що фінансувалася із загальних надходжень шведського уряду і місцевих округів та із надходжень від найма­чів і найманих у формі внесків на соціальне страхування. У 1990 р. з усіх витрат на соціальне обслуговування у Швеції 20% надійшло від шведського уряду, 33% - від округів та муніципалітетів, 44% - від внесків наймачів і найманих і 3%-від інвестиційних прибутків пенсійних фондів.

СХІДНОАЗІАТСЬКИЙ ДЕРЖАВНО-КЕРОВАНИЙ КАПІТАЛІЗМ До країн Східної Азії, або Тихоокеанської смуги, належать Японія, Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сингапур17. Ці країни мають декілька спільних рис. Всі вони бідні на природні ресурси, і всі, за винятком Японії, є країнами, створеними після другої сві­тової війни (Південна Корея і Тайвань перед другою світовою війною належали Японії, а Гонконг і Сингапур входили до складу Британської імперії). Усіх їх об'єднує впевненість у тому, що держава повинна сприяти промисловому розвиткові й націо­нальному процвітаннюводночас усі вони віддані розвиткові сильного приватного сектора і використовують широкий набір засобів політичного інструментарію, включаючи протекцію й фінансові заохочення, для досягнення цієї мети. Їх також об'єднує відданість вільному ринкові й державному сприянню промисло­вості.

Оскільки розділ б присвячено розглядові прикладу Японії, Пів­денна Корея і Тайвань використовуються в даній частині як приклади економік, керованих державою. Обидві застосовують економічне планування, пов’язане з розвитком експорту, і обидві входять до п’ятнадцяти найбільших держав-експортерів світу. Во­ни переходять від експорту головним чином трудомістких товарів легкої промисловості до конкурентоздатносгі в галузях високих технологій. Південна Корея нині є третьою з найбільших у світі виробників чипів з великим об'ємом пам’яті. Обсяг торгівлі США з Південною Кореєю і Тайванем становив 1991 р. майже 68.7 млрд. доларів, що набагато більше, ніж із будь-якою європейською У 1997 р. Гонконг стане частиною Китаю.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем ЮЗ країною. Крім того, немислима раніше ідея об'єднання поділеяої Кореї стала нині можливою внаслідок падіння комунізму. Еко­номіка Північної Кореї знаходиться па грані краху внаслідок припинення фінансової підтримки, що надходила раніше з Китаю т-^ •" 1.0.

та Роси .

Південна Корея і Тайвань:

промислова політика Одним із прикладів взаємодії урядової політики і промислового розвитку є історія автомобільної промисловості Південної Кореї. Вона почалася 1962 р., коли одне державне підприємство створило спільно з японською фірмою Ніссан завод для складання автомо­білів19. Уряд Кореї встановив імпортні обмеження на готову про­дукцію, але звільнив від мита комплектуючі частини для скла­дання. В 1965 р. уряд передав складальний завод приватній корей­ській фірмі та уклав з Японією договір про передачу технології. Уряд поставив за мету досягти 50% покриття потреб внутрішнього ринку, встановивши заразом обмеження на імпорт іноземних автомобілів. План розвитку важкої та хімічної промисловостей 1973 р. визнав автомобілебудування пріоритетною галуззю, а 1974 р. було опубліковано десятирічний план окремо для цієї галузі, де поставлено мету: на початку 1980;х рр. зробити автомобілебуду­вання найбільшим експортером.

Для виробництва машин на експорт було обрано три промисло­вих об'єднання, що називаються «чаебол» (конгломерат), і для кожного з них було встановлено експортні завдання. Експортні ціни було призначено низькими, часом нижчими собівартості, а різницю компенсував уряд. Скажімо, одна модель Хюндай собі­вартістю 3700 доларів продавалась у Кореї за 5000 доларів, а за океаном-за 2200 доларів2. Було обрано три цільові ринки як чергові сходинки: Південне-Східна Азія, потім Латинська Америка і Близький Схід, а далі Канада і Сполучені Штати. На початку 1980;х фірмі Хюндай, обраній урядом як єдиний виробник машин, було надано пільгові позики для збільшення інвестицій у заводи й обладнання. В 1988 р. Хюндай виготовив 65 000 автомобілів, з яких.

18 За оцінками, возз'єднання Кореї могло б коштувати принаймні 250 млрд. дола­рів упродовж десятилітнього періоду.

Сопдтевз о{ Ше Мпііесі Зіаіев, Оіїісе оГ ТесЬпоІоду Азяеззтепі, Сотреііпд Есопо-тіез: Атєпса, Ечгоре, апсі ІЬе Расі/іс Літ (УУазпіпдІоп, О.С.: М.8. Соуеттепі. Ргіпйпд Оіїісе, ОсІоЬеі 1991), рр.313−317.

20 Чаеболи розглядаються в наступному параграфі.

21 Сотреііпд Есопотіез, рр.314−317.

104 Частшга 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ.

63% було експортовано. Успіх Хюндай спонукав уряд дозволити двом іншим компаніям повернутись на автомобільний ринок.

Тайвань у своїй промисловій політиці застосовував кілька стра­тегій. Від 1945 р. до кінця 1980;х рр. він дотримувався політики заміщення імпорту з метою розвитку галузей легкої промисло­вості. Від 1960 до приблизно 1975 р. контроль за заміщенням імпорту було знято, а головні зусилля було зосереджено па екс­порті продукції легкої промисловості. Починаючи з 1970;х і впро­довж 1980;х рр. уряд сконцентрував увагу на розвиткові важкої промисловості. Держава має змогу впливати на промислову по­літику через державні банки, що розміщують кредити з ураху­ванням пріоритетів, установлених урядом для галузей промис­ловості. Уряд узяв на себе також пряму відповідальність за при­скорення технологічного розвитку і впровадження його досягнень у промисловість. Він утримує чотири наукових інститути, що ви­конують дослідження в галузях електроніки, технології програм­ного забезпечення та переробки сільськогосподарської продукції. (Ці інститути перебувають під юрисдикцією державної Наукової ради, що відповідає за координацію зусиль науково-дослідницьких організацій).

Електроніка-найважливіша галузь промисловості Тайваню, і держава відіграла вирішальну роль у її становленні. Воно почалось із заохочення іноземних фірм до проведення складальних робіт на офшорній основі у зонах обробки експортної продукції. Далі уряд опрацював заходи, спрямовані на досягнення спроможності самостійно проектувати і виробляти напівпровідники. Одним із шляхів виконання цього завдання було запрошення іноземних партнерів встановлювати демонстраційне обладнання з метою подальшої передачі технологій тайванським діловим фірмам. Було укладено серію угод про утворення спільних підприємств із фірмами США для виготовлення на замовлення комп’ютерних чипів на найсучаснішому виробничому устаткуванні, встановле­ному за рахунок тайванського уряду. Спільні підприємства зазви­чай створювалися тайванським урядом, тайванськими приватними підприємствами й іноземними фірмами. Сьогодні в напівпровід­никовій промисловості Тайваню домінують іноземні фірми, зде­більшого американські, і їхня частка досягає 2/3 загального обсягу продукції.

Сотрєііпд Есопотіез, рр.329−331.

Заміщення імпорту стосується урядової політики розвитку місцевої промисло­вості за умов утримування високих тарифів та регулювання імпорту конкуренто­здатної закордонної продукції.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 105.

Південна Корея: чаебол Південна Корея є досконалим зразком капіталізму, керованого державою. Внаслідок корейської війни економіка Південної Кореї залишилась без ресурсів, технологій та менеджерських ноу-хау. Щоб вижити і відродитися, країна розробила політику швидкого економічного зростання через індустріалізацію в експортних галу­зях. Це було зроблено завдяки поєднанню зусиль уряду Кореї, корейських банків, що ними володів уряд, та чаеболів — конгломе­ратів, що були в родинній власності, на зразок зайбацу, які домі­нували в Японії до другої світової війни. Чаеболи виникли в перші післявоєнні роки як маленькі підприємства з переробки рису та ремонту автомобілів, а пізніше розширилися в конгломерати завдяки використанню методу взаємного інвестування. Компанії-члени чаеболу-могли вкласти кошти в акції іншої компанії з метою її придбання. Далі вони могли скористатися зі збільшення групового капіталу для одержання банківських позик під низькі процентні ставки.

У Південній Кореї існує приблизно 50 чаеболів. Чотири най­більших із них-це Хюндай, Самсунг, Деу і Лаки-Голдстар. Вони дають 50% південнокорейського ВНП. На відміну від японських ксйрецу, що їх буде детально розглянуто в розділі 6, ядром чаеболу є не банк, а торговельна компанія загального призна­чення. Приміром, Хюндай Трейдинг Компані є ядром чаеболу Хюндай. Торговельні компанії відповідають за експортування виробничої продукції й субсидуються під низькі процентні ставки корейським урядом. Управління чаеболом зосереджено в руках голови, котрий може бути першим засновником, і він призначає директорів кожної з компаній у чаеболі. Чаеболи субсидуються підтримуваними урядом банківськими позиками, що мають низькі процентні ставки, значний строк виплати і позбавлені ризику неповернення завдяки урядовим гарантіям. Найнижчі процентні сгавки призначаються на позики для експортної продукції .

24 Інформацію про чаеболи надав Сукйонг Лі, працівник банку Міцуї, Сеул, кот­рий свого часу був студентом автора.

25 Директорами інших компаній можуть бути брати, сини або зяті голови.

26 Банки були державними до початку 1970;х. Тепер вони перебувають у приват­ній власності, але корейський уряд далі контролює позичкову політику.

27 Чаеболи критикуються на тій підставі, що вони великі й неефективні, погли­нають величезні суми капіталів, а натомість виробляють товари відносно високої вартості. Див.: Вгіап Кеіїу апй Магіс Ьопсіоп, Тію Роит ІлШе Вгадопа (г^езд Уогк: 5ітоп апсі йсітвіег, 1989), рр.53−55.

106 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІКИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ, ЯПОНІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ Сполучені Штати Америки, Японія та Німеччина-три економіч­ні наддержави світу. Вони дають приблизно половину світового ВНП, хоча мають усього лише 8% населення світу. Це також три держави світу, що найбільше торгують-разом вони охоплюють 31% світових обсягів експорту й імпорту. Сполучені Штати і Япо­нія посідають два перших місця серед пайбагатших країн світу, а Німеччина-четверте, і разом вони володіють понад половиною багатства світу. Більшість провідних банків і багатонаціональних корпорацій світу-американські, японські або німецькі, і трьома найважливішими валютними одиницями є долар, єна і німецька марка. Навіть коли Німеччина, як очікується, стане частиною об'єднаної Європи, вона залишиться найважливішою складовою Європейського Співтовариства.

У таблиці 4.3 наведено порівняння економік Сполучених Штатів, Японії та Німеччини (дані за 1990;1991 рр.). Японія домінує у сфері банківської діяльності, натомість Сполучені Штати мають основну частину найбільших багатонаціональних корпорацій світу, що з них деякі за обсягом торгівлі переважають ВНП більшості країн світу. Попри втрати внаслідок включення колишньої Східної Німеччини ТАБЛИЦЯ 4.3. Порівняння економік Сполучених Штатів Америки, Японії та Німеччини.

Показники США Японія Німеччина Світ Населення (млн.чол.) 252.0 123.9 79.6 5372.0 ВНП ($ трлн.) 5686.0 3337.0 1516.8 21 671.0 Частка у світовому ВНП (%) 26.1% 15.1% 6.7% 100.0% Зростання реального ВНП, 1981;1991 3.1% 4.3% 2.3% 1.4% ВНП на душу населення ($) 22 560.0 26 920.0 23 650.0 3940.0 Бкспорт ($ млрд.) 422.0 315.0 406.0 3530.0 Частка світового експорту (%) 12.0% 8.9% 11.4% 100.0% Імпорт ($ млрд.) 509.0 236.0 390.0 3660.0 Частка у світовому імпорті (%) 13.9% 6.4% 10.6% 100.0 Споживання на душу населення ($) 11 200.0 9068.0 8120.0 300.0 50 найбільших багато­національних компаній 20.0 9.0 6.0 50.0 25 найбільших банків 1.0 17.0 3.0 25.0.

Джерела: Тпе УУогМ Ваг*., УогІсі ВаїЛ АИаз 1992 (УУаяшпдІоп,^.С., 1992), рр.8, 9,18−19- Тпе Іпіетаиопаї' Мопеїагу Ршкі, «ІМР Зигуеув», Аргії 13, 1992, р.11- ОЕСО, Ваяіс Шаіізііся: Іпіегпаїіопаї Сотраііаош (Рагіз: ОЕСО, 1991), рр. 7−8.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 107.

в економіку нової Німеччини, в довготерміновому плані виграш від цього буде значним. ВНП об'єднаної Німеччини повинен зрости до приблизно 300 млрд. доларів. Вона стане центром економічної мережі, що пошириться по всій Європі та за її межами.

Чому нації святкують перемогу Чимало праць написано про те, чому нації занепадають, а от Майкл Портер написав книгу про те, чому нації перемагають. Портер у своїй праці «Порівняльна перевага націй» запропонував парадигму для пояснення динамічного співвідношення поміж галузями, інституціями й людьми окремої країни, що має життєве значення для досягнення економічної переваги над іншими країнами28. Він стверджує, що класичні теорії порівняльної пере­ваги, де наголошувалось тільки на природних ресурсах та інших чинниках вартості, вже застаріли. Його парадигма має форму динамічного ромба, що його сторони посувають одна одну вперед або назад. Це і є власне конкуренція-хто сильніший, той кра­щий, — що здатна забезпечити успіх країни. Як показано на рис. 4.1, динамічний ромб Портера ділиться на чотири частини, кожна біля однієї з вершин ромба: '.

1. Стратегія, культура і суперництво. Ці умови визначають, як в окремо взятій державі створюються, організуються і управляю­ться фірми, а також характеризують природу внутрішньої конку­ренції. Життєво важливі також цілі: країни і галузі, віддані ідеї досягнення довготермінової переваги, часто одержують її.

2. Умови попиту. Вони охоплюють обсяг ринку, витонченість споживачів, показ продукції в засобах масової інформації. Вимо­ги споживачів стосовно зручності, вигідності та доступності зро­били Сполучені Штати головним суспільством масового ринку і масового виробництва і забезпечили промисловості США міцну позицію з точки зору досягнення вигоди з додаткового попиту на товари з усього світу, що мають саме такі якості.

3. Споріднені та суміжні галузі. Якщо фірма намагається задо­вольняти найвищі вимоги постачальників світового рівня, вона досягає успіху в конкуренції з компаніями, що працюють у спо­рідненій галузі й рухаються з нею слід у слід. Ці виробники й постачальники утворюють так звану промислову групу, що сприяє прискоренню нововведень.

26 МісЬаеІ Рогіег, ТІїе Сотреііііуе А (1уапіаде оі Наїіот, (Nе•^V Уогк: Ргеє Ргезз, 1990). КергіїеД тоііп решцзвіоп оі ІЬе Ргее Ргезя, а Оіуіяіоп оі Мастіїїап, Іпс. Гют ТІїе Сотреііііуе Асіуапіадє оі Наїіопз Ьу МісЬаеІ Е. Рогіег. СоругідЬІ с 1990 Ьу МісЬаеІ Е. Рогіег.