Формування сучасного наукового світогляду студентів

В Україні та й на всьому пострадянському просторі науковці у своїй переважній більшості продовжують спиратись на систему світоглядних принципів, що базуються на марксистсько-ленінській філософії, в основі якої лежить метод діалектичного матеріалізму. У своїх наукових працях окремі українські дослідники прямо зазначають, що їх «методологічною основою є система світоглядних принципів, що базуються на діалектико-матеріалістичному методі наукового пізнання.» [8].

Формування основ наукового світогляду людини починається ще в дитинстві, а своєї довершеності вона набуває у студентські роки. Самі по собі знання, набуті студентом під час навчання, не є благом, якщо вони не ґрунтуються га досягненнях сучасних природничих, а також гуманітарних наук, і якщо вони не нанизані на відповідний стержень моральних і етичних цінностей, вироблених людством протягом всієї історії свого існування. У протилежному випадку такі знання стають небезпечною зброєю, спрямованою проти людства та оточуючого його середовища. Сьогодні, коли в Україні вироблено ідеали плюралістичної демократії, що сприяє єдності і взаєморозумінню українського народу та добросусідським відносинам з іншими народами світу, необхідне розуміння позитивного взаємного впливу ідей, політичних систем, релігій, філософій і світоглядних принципів. Тому-то формування сучасного наукового світогляду людини має базуватись на досягненні насамперед природних наук, які в кінці ХХ — на поч. ХХІ ст. досягли неочікуваних результатів. Головним сьогоднішнім завданням має стати деполітизація науки, приведення її у відповідність з логікою речей та системою координат.

Надзвичайно небезпечним сьогодні є навчання студентів та проведення наукових досліджень з суто марксистських (класових) чи шовіністичних (расових) позицій.

Минуле домінує над сьогоденням у багатьох країнах світу. Чимало націй віддають перевагу тому, щоб забути минулі приниження і відзначають лише перемоги. Багато хто використовує минуле для виправдання теперішніх невдач чи своєї агресивної поведінки. В історичній науці Росії, наприклад, звертаються до тих епох, які дали можливість росіянам повірити у свою виключність. Саме тому в цій країні значну увагу в історичноправовій літературі надають епосі, коли Росія проголосила себе третім Римом, коли відбулася централізація «залізом і кров’ю» цієї країни. У ХІХ столітті так звані слов’янофіли і революційні демократи обґрунтували тезу про те, що Росія вкаже шлях спасіння всьому світові. Саме тому після 1917 р. в Росії з’явилась теорія про Ради, як вищу форму демократії, яка прийшла на зміну «гнилому парламентаризмові». Жорстка, більш як 70-літня диктатура, що підім'яла під себе усі народи і нації, що були у складі СРСР — це гіркий і жахливий плід на дереві руського національного менталітету. У Росії викреслено з підручників будь-які спогади про це, крім перемоги у Великій Вітчизняній війні, забуваючи навіть нагадати, що перемога далася ціною в 46 млн. життів радянських людей [4]. І сьогодні в Росії домінують ідеї месіанської ролі російського народу, специфіки російської «керованої» демократії тощо. Все, що є поганого в Росії, приписується іноземцям або їх негативному впливу на російську дійсність.

У той самий час у цій країні відсутній вільний доступ дослідників до архівних матеріалів. Зокрема, від дослідників сховані фонди міжнародного відділу ЦК КПРС, де містяться матеріали стосовно вторгнення в 1868 р. військ Радянської Армії у Чехословаччину, в 1956 р. — в Угорщину, в 1979 р. — в Афганістан, придушення національних рухів в кінці 80-х — на початку 90-х рр. ХХ ст. у Прибалтиці, Закавказзі тощо.

Перебільшення почуття історичного значення будь-якої нації призводить до загострення відносин між державами в усьому світі. Таке загострення особливо посилюється, коли воно переплітається з ідеологією або релігією. Та або інша нація, наприклад, може вважати себе великою, а своє історичне минуле блискучим і вагомим в історії всього людства. Але історія — це не лише питання історичних свідчень, але й їхнього тлумачення, не лише знання фактів, а й думка про них.

Оздоровлення нації починається з усвідомлення своєї обмеженості. Але чим провінційнішим є духовний світ нації, тим могутнішою є її впевненість у своїй виключній месіанській ролі. Стосовно Росії, то до неї можна застосувати, за словами видатного російського вченого Л.М. Гумільова, поняття «етнічної химери», тобто неорганічного і хворобливого суміщення декількох етносів, які існують на одній і тій же території в один і той же історичний період, що веде до взаємного ослаблення і взаємного знищення. Там, де з’являється ідея переваги, месіанської ролі, там виникає ідея насильства, агресивності, «виникає синдром поведінки, за якого виникає потреба знищити природу і культуру.» [3], усе людство.

Російський месіанізм, поєднуючись з марксистським, «є суттю найновішого покрою апокаліптики, що віщує месіанське царство» [1]. Як явище у світовій історії він за своєю сутністю є реалізацією у соціально-історичних формах волі до смерті, знищення і руйнування. Ідеологія марксизму та російського месіанізму базується на матеріалістичному розумінні історії. Це дозволило марксистам побачити боротьбу класів, боротьбу, що завершується революцією, яка позбавляє панування одного класу, і ставить на його місце інший. У свою чергу ідеологія російського месіанізму ґрунтується на теорії боротьби народів, яка ведеться за виживання. Отже, ідеології марксизму і російського месіанізму є ідеологіями-близнюками. Своєю основою вони мають Дарвінову теорію боротьби всіх проти всіх, боротьбою за фізичне виживання.

Сучасні російські академіки Є.Б.Александров, В.Л. Гінзбург, А.П.Дерев'янко, професор П.М. Бородін та інші вчені виступають на захист Дарвінової теорії еволюції видів. Вони вважають, що еволюцію треба розуміти як ніким не керований і ніким наперед не передбачений процес випадкових мутацій і природного відбору. Властивості організмів, на їх думку, змінювались і не залишались незмінними. Існують, нібито, перехідні форми між мавпоподібними пращурами і людиною [6].

За таким твердженням криється примітивізація життя і мислення людини. Вчені просто скочуються до марксистського догматизму.

У минулому багато вчених ембріологів, біологів, генетиків (Р.Вірхов, К. Бер, Л. Берг, Н. Мендель, Л. Пастер) та інші глибоко вдумливі люди (Л.М. Толстой, О. Шпенглер) заперечували дарвінізм. Вони вважали, що дарвінізм, як різновидність матеріалізму, має надзвичайно тяжкі наслідки для моралі та етики. Його основною тезою є боротьба на знищення супротивника, а його основною заповіддю є: «добий (з'їж) слабкого». Дарвінізм, застосований у соціальній сфері, перероджується у соціал-дарвінізм, який проголошує замість боротьби видів боротьбу класів, народів, рас.

На фоні досягнень сучасної біології дарвінізм виглядає просто некоректним. Логічна схема дарвінізму проста: у живій природі спостерігається змінність — ознаки дітей дещо відрізняються від ознак батьків, і особи, які внаслідок цього стають найбільш конкурентноздатними, перемагають у боротьбі за життя і передають корисні ознаки нащадкам. Пристосовуваність поступово нагромаджується і за мільйони років досягає високого ступеня. Цю думку Ч. Дарвіну підказало спостереження за діяльністю селекціонерів, що виводили породи домашніх тварин. Така якість суджень підкупляє, а аналогія робить їх правдоподібними. Проте, коли вдуматись, то таке судження є неграмотними, а аналогія протизаконною. Та й досягнення сучасної науки свідчить про інше.

Зараз наукою доведено, що життя — не хімічна лабораторія, а видавництво. Аналіз ізотопного складу давньої гірки підтвердив, що загальна маса усіх живих істот на Землі мільярди років тому була такою ж, як і сьогодні. Це означає, що жива природа виникла відразу в усьому своєму обсязі і чисельності, в протилежному випадку вона не могла б вижити.

Дослідження мікроструктури м’язів сучасної акули, і тієї, що жила 300 млн. років тому, структура сучасних синьо-зелених водоростей і тих, що існували 3,5 млрд. років тому, указують, що вони між собою не відрізняються. Це є доказом того, що ніякої еволюції у природі не існує.

Вчені-генетики також встановили, що теорія еволюції людини Дарвіна є неправдивою. Після ретельних генетичних аналізів вчені дійшли висновку, що між сучасною людиною і неандертальцем, який тривалий час вважався нашим прямим пращуром, спадкового зв’язку не існує, тобто, генетичні шляхи сучасної людини і неандертальця не перетиналися. Археологічні дані також підтверджують відсутність будь-якого культурно-матеріального зв’язку між сучасною людиною (кроманьйонцем) і неандертальцем.

Звертає на себе увагу факт відсутності будь-яких перехідних форм між живою матерією. Складається враження, що один вид істот, проживши певний час, раптом зникає не залишивши слідів, а через певний час на його місці з’являється новий вид, якісно абсолютно інший. Еволюція «лінується» що-небудь удосконалювати і створювати перехідні форми.

Дослідники вважають, що на кожному новому витку планетарного існування людини у неї відбувається «розконсервування» певної частини генетичного коду або програми, що визначає якісно новий рівень її можливостей і підносить людину на більш високу ступінь її буття. Єдине, що об'єднує практично усіх людей на нашій планеті незалежно від території, історичного і культурного середовища — це міфи про походження людини від єдиної Праматері, Божества. Спільні також для усіх основи моралі і орієнтації на Вищий Розум, які персоніфікуються у залежності від соціального, культурного, релігійного і науково-технічного рівня народу та епохи.

Людина з’явилася бл. 10−15 тисяч років тому, як зазначено і в Біблії. Ніякої її еволюції не було. Ми всі є генетично запрограмовані: наші здібності, морально-етичні і творчі нахили, здоров’я тощо.

Цікавим, наприклад, є той факт, що і нахил до вбивства або його відсутність, до зґвалтування, до алкоголізму та інших негативних способів поведінки, є вродженим, тобто, генетично запрограмованим. У середовищі українців це було давно широко відомо, і батьки завжди радили дочці або синові не одружуватися з тими, у сім'ях яких проявлялися негативні сторони у поведінці або у здоров'ї.

У Сполучених Штатах тривалий час приховували факти, зібрані військовим істориком, колишнім бригадним генералом С. Л. Маршаллом. У кінці другої світової війни він опитував солдатів і виявив вражаючу закономірність: під час бойових дій лише 15% піхотинців застосовували зброю, а 85% просто не хотіли стріляти у ворога. Така ж картина спостерігалася і під час повітряних боїв: 40% ворожих літаків були збиті всього лише одним відсотком американських пілотів [7].

Подібну поведінку воїнів помічали і в Давній Греції та в Давньому Римі. Римський історик Веге цій з подивом відзначав відсутність у легіонерів бажання проштрикнути ворога мечем: вони били його плазом, щоб тільки оглушити.

У ХVІІІ ст. прусські солдати на навчаннях, стріляючи на відстань 75 метрів, вражали 60% навчальних цілей, але під час бою в ціль стріляли лише одиниці. У битві під Вейсенбургом під час франко-прусської війни 1870 р. німці вбили 404 французьких солдатів: на кожного вбитого випало 119 пострілів. Під час громадянської війни в США після бою під Гетізбергом було знайдено 27 тис. гвинтівок, 90% яких були заряджені, але з жодної з них не було зроблено пострілу. Папуаси Нової Гвінеї перед битвою наїдалися солонини з тим, щоб спрага змушувала їх побігти напитися води, а фактично психологічно відпочити від кривавої різанини.

На базі досягнень генетики американські криміналісти дійшли висновку, що у певних осіб, які ще не вчинили злочину, дрімає потенційний вбивця, і лише цивілізація та закони стримують в них природній інстинкт. Агресивна поведінка людини визначається генетично. Люди із зайвою Ухромосомою мають агресивні аномалії поведінки: вони схильні до насильства. Знаючи про таку схильність, можна було б скеровувати особу у нормальне русло поведінки. Дані генетики підтверджуються дослідженнями в інших галузях науки.

Новітні відкриття генетиків, зроблених на основі розшифрованих генотипів, свідчать, що еволюція від простого до складного не могла відбуватися, адже кожен вид має до 40% притаманних лише йому протеїнів (білків). У людини їх ще більше. Види розділені непроникливою стіною через несумісність протеїнів, а отже можливість еволюції одного виду в інший, наприклад, бактерії в медузу, або мавпи в людину, повністю виключена. Сучасні генетичні дослідження дають підстави стверджувати, що еволюція в походженні життя ніякої ролі не відігравала.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок про те, що сучасний розвиток природознавства заперечує еволюційну теорію походження видів і самої людини. Теорія еволюції є концепцією теоретичною, адже ніхто ніколи не спостерігав перетворення одних видів в інші. Окрім того, генетичний аналіз залишків викопних тварин та їх гаданих наступників показує, що ці види ніколи не могли вийти один з одного з погляду генетики. Для більшості абстрактних еволюційних ланцюжків не знайдено проміжків. Проте знайдено багато викопних видів, які, хоча і стоять на різних східцях еволюції, але існували на Землі в один і той же час. І, нарешті, математичні розрахунки показують, що для еволюції на базі випадкових мутацій генів потрібно було б часу на кілька порядків більше, ніж час існування життя на Землі.

Виходячи із зазначеного, у Сполучених Штатах припинили фінансувати дослідження з проблем еволюційної біології. В Італії створено комісію на чолі з нобелівським лауреатом Ритою Леві-Монтальчіні, яка працює над складанням нового курсу шкільної програми з біології. У решті країн Західної Європи схиляються до того, щоб одночасно з еволюційною теорією викладати креаційну теорію, згідно якої світ створено за розумним планом.

Природничими науками встановлено, що духовність, віра, вроджені нахили є більш важливими у формуванні світогляду людини, ніж оточуюче середовище. Це положення було навіть підтверджене експериментально.

У 2004 р. між п’ятьма американськими нейрофізіологами та групою тибетських монахів точився диспут стосовно сутності розуму. Дослідники вважали, що фізичні процеси в голові людини спроможні пояснити всі прояви розуму. У свою чергу монахи заперечували таке твердження. Вирішено було експериментально перевірити, чи може мозок змінюватись під впливом внутрішніх ментальних сигналів, чи спроможна думка як така змінювати фізичну речовину мозку.

Участь у експерименті взяли дві групи монахів: в одну групу ввійшли ті, що тільки починали вчитися медитувати, а в іншу ті, хто вже займався медитацією не менше десяти тисяч годин. І початківці, і ветерани отримали завдання: медитувати співчуття, доброту, які викликають почуття любові до всього сущого.

Прилади зафіксували, що у початківців активність гамма-хвиль, які вважаються найважливішими у вищій нервовій системі, мала незначне посилення, тоді як у ветеранів вона досягла меж, які наука ще не фіксувала. Отже, це є свідченням того, що ментальний тренінг здатний викликати в мозкові більш високий рівень діяльності.

Найактивнішою була ділянка мозку в лобній частині лівої половини голови, де формуються позитивні емоції, вона подавляла діяльність лобної частини правої половини голови, яка є місткістю негативних емоцій, страху. Тобто, людські дії є результатом певних розумових процесів. Думаючи правильно, ми діємо морально, і навпаки.

Зазначений емпіричний факт підтверджує положення, обґрунтоване видатним українським вченим В. Вернадським про те, що «людський розум не є формулою енергії, а діє у відповідності до неї» [2].

Матеріальна картина світу, яку малювали марксисти, сьогодні заперечується досягненнями науки. Вже досить давно встановлено, що ньютонівська концепція матерії, яку марксисти взяли на озброєння, невірна. Справжнім є те, що поняття «матеріальна частинка» є лише художнім образом, який не відповідає реальності. Ідеальне виявилось реальнішим за матеріальне. Ще у першій половині.

ХХ століття всесвітньо відомий французький вчений П'єр Теяр де Шарден (1881−1955) обґрунтував, що між духом і матерією не існує протиріччя, що як матерія, так і дух є «божеськими». На його думку дух і матерія — це не дві речі, а два стани, два обличчя однієї і тієї ж космічної субстанції, яка залежить від напрямку, з якого її спостерігаємо [5].

У фізиці сьогодні центральним поняттям є не матеріальна частинка, а псі-функція, яка принципово не може бути зафіксована ніяким приладом, тобто, є не речовинною субстанцією. Життя Всесвіту є життям не споглядаючих частинок, а життям псі-функцій. Нитки, на яких тримається видиме, зав’язуються і розв’язуються в невидимому. Ідеалісти завжди були у цьому переконані, а тепер це підтверджено і досягненнями фізики.

Отже, марксистське світорозуміння сьогодні зазнало нищівної поразки.

Найважливішим постулатом марксистської ідеології було твердження, що «марксизм — це наука». Сила цього положення крилася в тому, що воно виривало будь-яку проблему із сфери дії простих людських аргументів. Висновки, які пропонував марксизм, були начебто наслідком «іманентних» законів або логіки виробництва, незалежних від людської волі, і з ними так само марно боротися, як і з настанням сонячного затемнення. І до них так само наївно застосовувати категорії справедливості, гуманності, як і до закону всесвітнього тяжіння.

Спираючись на так званий діалектичний матеріалізм, марксисти, наприклад, вважали, що основу будь-якого суспільства становлять виробництво та обмін його продуктів. Розподіл продуктів, а разом з ним поділ суспільства на класи або стани, визначається тим, що і як виробляється та як ці продукти виробництва обмінюються. За твердженням марксистів дія економічних факторів є вирішальною і визначальною в історичному розвиткові.

Економічне становище, стверджували марксисти, — це базис, на його основі підіймається те, що називається «надбудовою» — держава, право, релігія, філософія, партії тощо. З погляду марксистів базис визначає надбудови. Проте досвід ХХ ст. спростував цей марксистський постулат. Прихід до влади комуністів у Росії і фашистів у Німеччині не був визначений базисом. Навпаки, в обох країнах партії (комуністична і фашистська) визначали розвиток виробництва (базис) і здійснювали розподіл його продуктів. Окрім того, вони знищили і всю надбудову.

Марксизм не є наукою, він є світоглядом, створеним не вченими-дослідниками, а ідеологами, які взяли з науки те, що дозволяло обґрунтувати їх концепцію, а решту відкинули або проголосили несуттєвим. Те, що було взято, вони витлумачили на свій розсуд досить довільно. Проте досягнення сучасної науки повністю знищують підґрунтя марксистського матеріалістичного світогляду.

Література

• 1. Див. Булгаков С. Н. Християнство и социализм. — М., 1917. — С.16−17. 2. Вернадський В. И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. — М., 1965.
• 2. С. 272. 3. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли. — Санк-Петербург: Кристалл, 2002. — С.564. 4. Див.: Дружба народов. — 1998. — № 9. — С. 242. 5. Журн. Всесвіт,
• 3. № 7. 6. Известия, 2006, 20 марта. 7. Известия, 1997, 3 окт. 8. Котюк І.І. Судова гносеологія: проблеми методології та практики. Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д. ю. н. — К., 2008. — С.4.