Имидж ділову людину та його формирования

Министерство вищої освіти Російської Федерации.

Інститут управління і економіки Санкт-Петербурга.

Новосибірський филиал.

КОНТРОЛЬНА РАБОТА.

ПО КУРСУ.

«ДІЛОВІ І ГРОМАДСЬКІ ОТНОШЕНИЯ».

НА ТЕМУ:

«ІМІДЖ ДІЛОВОГО ЛЮДИНИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ФОРМИРОВАНИЯ».

ВЫПОЛНИЛА:

студентка IV курса.

специальность.

«Соціально — культурный.

сервіс і туризм".

група СОЦ 43.

Воробйова Е.А.

ПРОВЕРИЛ:

Проф. гум. наук.

Сидорина Т.В.

НОВОСИБІРСЬК 2004.

Зміст. Глосарій … 3 Запровадження … 5 1. Розвиток дослідницько-експериментальної і сутність поняття «іміджу» … 7 2. Імідж ділової чоловіки й шляху її формування … 12 Укладання … 23 Список використовуваної літератури … 24.

Глоссарий.

Вербальний — усний, словесный.

Сприйняття — цілісне відбиток предметів, явищ, ситуацій і подій у їх почуттєво доступних тимчасових і просторових зв’язках, і отношениях.

Діловий етикет — сукупність правив і форм поведінки при взаємовідносинах ділових партнеров.

Імідж — сформований у масовій людській свідомості та має характер стереотипу емоційно забарвлений образ когось чи чего-либо.

Імпонувати — виробляти позитивне враження, нравиться.

Комунікабельність — здатність, схильність до спілкування, комунікації, до встановлення контактів, і зв’язків, психологічна сумісність, общительность.

Конфлікт — найвищий рівень розвитку соціальних протиріч, гостре зіткнення протилежно спрямованих думок, позицій, сил. У діловому спілкуванні конфлікти виникають, зазвичай, лише на рівні міжособистісного спілкування партнеров.

Міжособистісне спілкування — спілкування між особистостями, обумовлене обставинами природної та соціальній середовища, і навіть особистими мотивами, що з’являються у потребах, інтересах, цілі й ідеали тих чи інших людей.

Мотивація — спонукання, викликають активність організму, що визначають її направленность.

Спілкування — визначається психології як взаємодія двох чи більше людей, яке у обмін інформацією пізнавального, емоційнооцінкової чи іншого характера.

Спілкування ділове — вид спілкування, визначальним змістом якого виступає співпраця людей, їх загальну справа. Основні особливості ділового спілкування: 1) партнер постає як особистість, значуща й інших партнерів; 2) які спілкуються відрізняє достатнє розуміння у питаннях справи; 3) основне завдання — ділове сотрудничество.

Опонент — противник у спорі; обличчя, якому доручено публічна оцінка дисертації, доклада.

Паблік рілейшнз — відносини з американською громадськістю, мистецтво наука досягнення гармонії з допомогою розуміння одне одного; раціонально структурована система комунікаційного забезпечення діяльності организации.

Переговори — це процес взаємодії сторін з досягнення узгодженого і а остання влаштовує їх решения.

Перцепція — сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об'єктів: іншим людям, себе, груп, соціальних общностей.

Протокол — правила, відповідно до якими регулюється порядок різних церемоній, форми одягу, офіційного листування і т.д.

Психологія спілкування — оптимальні психологічні принципи, кошти та форми спілкування людей.

Соціальний статус — становище індивіда чи групи у соціальній системі стосовно іншим індивідам чи групам; визначається її економічним, професійним та інші признаками.

Здібності -сукупність природних і соціальних властивостей людини, внаслідок чого може здійснювати різноманітних діяльність — мислити, творити, іншими людьми, виховувати масі собі подібних тощо. Здібності виявляються, передусім, як знання, вміння говорити та навички у тому чи іншого діяльності, зокрема у сфері ділового общения.

Харизма — божественний дар; існуюче уявлення про особливу обдарованості, винятковості, непогрішності кого-либо.

Церемонія — урочистий акт; зовнішніх форм пристойності. Емпатія — здатність людини співпереживання і співчуття іншим, до розуміння своїх внутрішніх состояний.

Етика ділового спілкування — вчення про виявлення моралі в діловому спілкуванні, взаємовідносинах ділових партнеров.

У стає дедалі більше роль інформації, тому така інформаційна структура, як імідж неминуче залучатиме дедалі більшої уваги і теоретиків і практиків. Ринкові відносини, розвиток конкуренції переважають у всіх сферах життя сприяли актуалізації цього поняття, як навмисного створення образу свідомості нашого народу, як ефекту особистої презентації. Робота з створенню іміджу позитивно віддзеркалюється в особистісну й ефективну професійну характеристику ділову людину, хочеш співпрацювати з нею і з фірмою, яку представляє. Отже, привабливий імідж одна із чинників, визначальних ділової успех.

У контрольної роботі я ставила мету: 1. Виявити сутність поняття «іміджу» та спорту розповісти про його розвитку. 2. Показати з яких компонентів формується імідж ділову людину й у ніж їх сущность.

У зв’язку з цим потрібно було вирішити такі: 1. Вивчити відповідну літературу. 2. Класифікувати інформацію з теоретичним і практичним аспектам. 3. Виявити і сформулювати найважливіші компоненти, складові імідж ділову людину; розкрити їх сущность.

На закінчення хочеться відзначити, що імідж людину з часом зазнає змін під впливом зовнішніх чинників. Так вплив масованого потоку новин на суспільство призвело до розриву сучасного людини з минулим, до звичаїв та традиціями. Людство пережило кілька символічних типів. Першим був людиною, орієнтований традицію, який надходив оскільки наказувалося йому співтовариством. Потім основним типом став внутрішньо орієнтований людина, поведінка якого визначалося закладеними внутрішніми принципами та аналогічних норм. Сьогодні актуальним зовні орієнтований тип, який одержує свої норми ззовні. Він лише цілком орієнтований на зовнішнє визнання, а й у принципі невпевнений в собі й центральної неспроможна існувати без цієї чіткої зовні продемонстрованою підтримки. Як доказ цьому аспекту хочеться навести кілька проблем, виникаючих на цьому грунті (схема 1).

Схема 1.

1. Розвиток дослідницько-експериментальної і сутність поняття «имиджа».

Термін «імідж» поширився в усьому світу і привился практично переважають у всіх мовних культурах. Етимологічне поняття іміджу перегукується з французькому image, що означає образ, уявлення, зображення. Імідж (анг. image) — образ, тобто. це візуальна привабливість особистості, самопрезентація, конструювання людиною свого способу й інших. Споконвічно Русское Слово, несучий таку ж значеннєву навантаження, як і імідж, — образ — існувало завжди. По В.І. Далю, «образ — це вид, зовнішність, постать, портрет, писане обличчя… і вона пов’язана зі временем».

У психології під іміджем розуміють «сформований у масовій людській свідомості та має характер стереотипу емоційно забарвлений образ когось чи чогось; формування іміджу відбувається стихійно, але частіше є результатом роботи фахівців; імідж відбиває соціальні очікування певної группы». *.

Поняття «імідж» виникло у країнах в 50-х рр. і спочатку використовувалося в рекламної практиці. Далі, в 60-х рр. цей термін знову виникає у сфері підприємництва як основний засіб психологічного на споживача. Пізніше поняття іміджу стало основний елемент теорії та практики паблік рілейшнз, міцно увійшло політичне та громадське жизнь.

Американська дослідниця відповідає іміджу країни Ліліан Браун (іміджмейкер п’яти американських президентів від Кеннеді до Картера) вважає, що «професійний навик сам не забезпечить вам роботи, чи підвищення службовими щаблями. Треба лише розташовувати себе людей якими працюєш, тобто слід створити потрібний імідж. Вважається, що судять нас по зовнішньому враженню, яку ми виробляємо протягом п’яти секунд розмови. Саме через такі якості особистості, як зовнішність, голос, умение.

__________________________________________________________________ * Психологія: Словник. — М.: Наука, 1990. — з. 134. вести діалог, можуть зіграти на вирішальній ролі й у вашої кар'єрі, в усій жизни". *.

У Росії її поняття «імідж» з’явилося порівняно недавно, у своїй відбувалося сліпе копіювання західних алгоритмів вирішення питання. Серед перших, хто впровадив поняття «імідж» в вітчизняну літературу був Про. Феофанов. У своїй роботі «США: реклама й суспільство», яка з’явилася на 1974 р., він розглядає імідж як основний засіб психологічного впливу рекламодавця на споживача. Іншими авторами, наукові праці яких присвячувалися тієї ж темі, імідж теж розглядався як маніпулювання масовим свідомістю. Пізніше, у вітчизняної науці такий традиційний напрямок формується, як нова галузь — имиджелогия.

Імідж можна трактувати як жодну з форм соціальної регуляції і саморегуляції людської поведінки: індивідуального і групового. Поведінка людини регулюється як соціальним, а й біологічними і психологічними механізмами; усі вони взаємодіють між собою і злочини проникають один одного. Оскільки до механізмам соціальної регуляції ставляться соціальні норми, цінності, інститути, організації, те й імідж можна зарахувати до одного з таких механизмов.

Щоб краще уявити особливості іміджу як соціального регулятора, необхідно побудувати теоретичну модель іміджу, яка «є певну структуру, яка відображатиме внутрішні, суттєві відносини реальности». **.

Створити таку модель, — отже уявити імідж у вигляді ідеального об'єкта, не тотожний образу об'єкту емпіричного дослідження, який володіє складної структурою і що складається з сукупності взаємозалежних елементів — приватних об'єктів. ___________________________________________________________________ *Браун Л. Імідж — шлях до успіху. — СПб.: Пітер Пресс, 1996. — З. 9. **Швырев В. С. Теоретичне і емпіричне у науковому пізнанні. — М.: Наука, 1978. — З. 327.

Дослідники іміджу визначають його як набір певних якостей, які асоціюють з певною індивідуальністю, і розрізняють такі його составляющие:

Схема 2.

= +.

До персональним характеристикам ставляться фізичні, психологічні особливості, характер людини, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття прийняття рішень та т. буд. Чимало дослідників зазначають існування деякого якості, що робить особистість невідпорної у власних очах інших і дозволяє здійснювати загадкове вплив. Лебон назвав цю рису чарівністю, Вебер — харизмой.

Соціальні характеристики пов’язані із поточною ситуацією, якої, наприклад, бiзнесмен має відповідати. Це досить рухлива частина іміджу, тісно що з вимогами реальності. Щоразу ці характеристики конструюються наново з урахуванням докладного аналізу цій ситуації. До них належать статус, моделі рольового поведінки й т.д.

Символічні характеристики, навпаки, є стійким і незмінним компонентом. Вони з ідеологією і культурою. Інакше висловлюючись, існує певний набір якостей, що характеризує ідеальний тип.

Поруч із даної думками у вітчизняній літературі виділяють ще три можливих підходи до вивченню іміджу: функціональний, контекстний, сопоставительный.*.

Функціональний підхід входять такі варіанти іміджу з різного типу функціонування: — дзеркальний — це імідж, властивий нашому уявленню себе. Ми, як б виглядаємо до дзеркала і розмірковуємо, які ж ми. Зазвичай цей вариант.

*Почепцов РР. Іміджмейкер. Паблік рілейшнз політикам і хоча. — Київ: Рекламне агентство Губерникова, 1995. З. 135 — 150. іміджу більш позитивний, бо психологічно ми завжди висуваємо не місце позитив. Його мінус — мінімальний урахування думки зі стороны;

— поточний — уражає погляду із боку. Необхідно пам’ятати, недостатня інформованість, нерозуміння і упередження формують імідж над меншою мірою, ніж реальні поступки;

— бажаний — відбиває чи до чому ми стремимся;

— корпоративний — це імідж організації у цілому, а чи не якихось окремих підрозділів чи результатів роботи. Тут і репутація організації, і його успіхи, і рівень стабильности;

— негативний — це імідж, створюваний опонентом, суперником, ворогом, тобто. варіант свідомо конструируемый, а чи не що виникає спонтанно. Після запуску негативного іміджу виникають проблеми адекватного його опровержения.

У контекстуальному підході імідж класифікується зі способів застосування, коли він функціонує (імідж бізнесмена, державного службовця, політика, педагога і т.п.).

Порівняльний підхід залежить від порівнянні іміджевих характеристик. Їх можна зіставити за низкою параметрів: компетентність, інтелігентність, схильність силового рішенню тощо. Побачивши відмінність, можна відповідним чином перебудовувати имидж.

При формуванні будь-якого іміджу (бізнесмена, політика тощо.) враховують різні компоненти. Так, В. М. Шепель виділяє три наступних комплекса:*.

1) природні качества:

— коммуникабельность;

— эмпатичность (спроможність до сопереживанию);

— рефлексивність (здатність зрозуміти другого);

— красномовність (здатність впливати словом);

2) якості, щеплені освітою і формуватимуться воспитанием:

— моральні ценности;

— психологічне здоровье;

— набір технологій общения;

3) якості, знайдені з життєвим і професійним опытом.

На закінчення, про міркуваннях імідж, хочеться сказати, що він ніколи й в усі часи грав та грає у життя людей величезну роль. Попри те що, що сама термін «імідж» виник на початку ХХ в., турбота про вражаючому образі (іміджі) була властива і такою відомим історичним постатям, як: Ярослава Мудрого, Іван Грозний, Річард Левине Серце і т.д.

ХХ століття, у зв’язку з розвитком засобів (зокрема телебачення), називають століттям створення, свідомого конструювання того (іміджу), що потрібно публіці. За багатьма гучними іменами стоять конкретні «творці» (имижджмейкеры). Вони створювали образ кумира, відбирали його тип автомобіля, підбирали тон костюмів, шліфували його лексикон і т.п.

ХХI століття — це інформаційний століття, де маса інформації обрушується на нас (особливо що з екранів телебачення) щодня у вигляді символів. Символами успіху і успіху стають як кінозірки, а й політики, бізнесмени й навіть гангстери — правил гри однакові всіх. Тому, імідж як не втратило своєї значимості у світі, а й привернув увагу теоретиків і практиків у сфері соціології і психології, відчуття історії і теорії культури, естетики, економіки, семіотики і др.

2. Імідж ділової чоловіки й шляху його формирования.

Під іміджем ділову людину зазвичай розуміють що сформувався образ, у якому виділяють ціннісні характеристики і негативні риси, які надають певним чином впливати на оточуючих. Імідж складається у ході особистих контактів людини, з урахуванням думок, висловлюваних про неї оточуючими. У цьому сенсі, можна сформулювати такі основні компоненти іміджу ділового человека:

1. Зовнішній вигляд (манера одеваться);

2. Тактика спілкування (вміла орієнтування у конкретної історичної ситуації, володіння механізмами психологічного впливу і т.д.);

3. Діловий етикет і протокол.

4. Етика ділового общения.

1. Зовнішній облик.

Необхідно пам’ятати, що одяг відбиває стан і підкреслює індивідуальність, характеризує ділову людину особистість. Зовнішній образ ділову людину — це перший крок успіху, бо потенційного партнер костюм служить кодом, які свідчать про ступеня надійності, респектабельності та успіху на ділі. Разом про те непотрібно намагатися придушувати партнерів багатством свого образу: імітація багатства вважається дуже неетичним явищем у Західному бизнесе.

Службовий обстановка накладає певних вимог зовнішнього виглядом ділову людину. У моди давно склалося певне поняття — «ділової костюм». Він, звісно, враховує останні віяння й в моді, та заодно залишається певною мірою суворим та консервативною. Здійснюючи добір костюма у сенсі (т. е. беручи до уваги супутні компоненти), бiзнесмен повинен керуватися такими загальними правилами:

. єдність стиля;

. відповідність стилю конкретної ситуации;

. розумна мінімізація колірної гами («правило трьох цветов»);

. порівнянність квітів у колірної гамме;

. сумісність фактури материала;

. порівнянність характеру малюнка у різних компонентах одягу; відповідність якісного рівня аксесуарів (взуття, папки для паперів, портфеля тощо. п.) якості основного костюма.

Слід зазначити, що головне правило, яку треба виконувати, підбираючи ділової костюм у всіх його компонентах — загальне враження охайності, акуратності і навіть деякою педантичності у одязі. Це змушує його партнера думати, що він такий ж акуратний буде зацікавлений у делах.

Останнім часом такі аксесуари, як годинник, окуляри, ручки, стали не стільки «засобами виробництва» ділову людину, скільки символами його добробуту; але вони нічого не винні відволікати партнера від загального сприйняття вашого образу як кваліфікованого фахівця і приємного собеседника.

Якщо талановитий чоловік може зробити кар'єру, навіть маючи невдалий імідж, то тут для жінки це практично неможливо. Ключовими чинниками, що виробляють позитивне вразити оточуючих, являются:

. елегантна одежда;

. приваблива прическа;

. тонкий макияж;

. вражаючі аксессуары.

Жінка може користуватися значно більшою свободою на виборі фасону одягу, матеріалу і кольору тканини, ніж мужчина.

Отже, зовнішній вигляд ділову людину є наочної багатовимірної інформацією: про економічні можливостях, естетичному смак, приналежність до професійному прошарку, відношення до оточуючим людей і т.д. Одяг є своєрідним візиткою. Вона надає психологічне вплив на партнерів у спілкуванню, нерідко визначаючи їхнє ставлення друг до другу.

2. Тактика общения.

Для іміджу ділову людину дуже важливий тактика спілкування, до котрої я пред’являються такі требования:

1. Необхідно мати кількома варіантами поведінки у однотипної ситуації та вміти оперативно користуватися ими.

2. У діловому спілкуванні годі було допускати будь-якої конфронтації, а тим паче конфлікту. Проте з принциповим позиціям, можливі суперечки та розбіжності. Головне, щоб протистояння не переріс у особисту неприязнь.

3. Уміло використовувати механізми психологічного впливу: прихильність, симпатія, довіру, повагу та манеры.

Прихильність, що є результатом звикання людей друг до другу. Упродовж років співпраці складаються добрі взаємовідносини, розрив яких часто буває болезненным.

Симпатія — це емоційна прихильність, спрямоване потяг до комусь. У колективі, у якому яскраво виявляються симпатії, створюється надзвичайно теплий психологічний фон, отже й комфортність відносин, де немає конфликтам.

Довіра. Якщо прихильність і симпатія є неусвідомленої (емоційної) орієнтацією на когось, то довіру постає як віра у конкретної людини (партнера) чи якісь його якості. Довіра — це згусток почуттів та оцінкової відносини (підсвідомого і свідомого). Надійність відносин вирішальним чином від балансу довіри, яке склалося між партнерами.

Повага -це добровільну визнання особистості займаного нею статусу. Претензія повагу мусить бути підкріплена наявністю неабияких даних у тог, хто добивается.

Манери роблять людину до таких, що він працює визнаним людьми (партнерами). У манерах відтворюється образ (імідж) людини, зорово виявляються його якості, що оцінюються людьми (позитивно чи негативно). Манера спілкування не що інше, як візуально доступна інформація до сприйняття. Позитивні манери сприяють досягнення цілей, поставлених собі. М.С. Щепкін сказав: «успіх манер спілкування пояснюється лише тим, що завдяки їм людина стає тим, кого визнають люди. Звісно, залежить від природного обдарування. Проте вирішальним чином ефект манер визначає спеціальна тренированность».

У манерах спілкування велика роль люб’язностей і компліментів. Проте їх використання вимагає відомого такту і чуття міри; у своїй не припустимі лестощі і більше підлабузництво. Комплімент задовольняє найважливішу психологічної потреби людини у позитивних емоціях. Необхідно відчувати свого партнера зі спілкування й уміло зроблений йому комплімент, допоможе вам привернути до себе.

Отже, можна сказати, що вимоги, які пред’являються тактиці спілкування, цілком осмислені і за вмілому використанні їх бiзнесмен завжди досягне поставлених собі цілей. Але потрібно пам’ятати у тому, що ці вимоги не можна розглядати ізольовано одна від друга, віддаючи перевагу одному, ігноруючи остальные.

3. Діловий етикет і протокол.

Взаємодія людей тому однині і ділове, у різних ситуаціях здавна регулювалось і упорядочивалось нормами і правилами этикета.

Етикет — це сукупність правил поведінки, регулюючих зовнішнє прояви людських стосунків (поводження з оточуючими, форми спілкування, і вітання, поведінка батьків у громадських місцях, манеру і одяг). Етикет, як і спілкування, можна умовно розділити на ділової гри і неофіційний. Говорячи про імідж ділову людину, хочу акцентувати саме у ділової етикет, який регламентує поведінка людей, що з виконанням ними службовими обов’язками. Але хотів би зазначити, сучасний бiзнесмен повинен знати і волі іти принципам, як ділового, і неофіційного (світського) етикету, дивлячись як і обстановці він находится.

Важливу роль сучасному діловому етикеті грають візитівки — це невеличке лист тонкого картону (чи щільною папери високої якості), у якому надруковані основні інформацію про її владельце.

У процесі розвитку візитних карток як елементів ділового спілкування визначилися дві найважливіші їх функции:

1. Представницька функція. За виконання цієї функції найбільш відомі такі види візитних карточек:

— Картка для спеціальних і представницьких цілей, де вказують: Ф.И.О., повна його назва фірми, посаду, але з проставляють координати — адресу. Таку візитну картку вручають при знайомстві. Відсутність адреси — й телефону зазначає, що власник картки має наміру продовжувати контакти з собеседником;

— Стандартна ділова картка, де вказують: Ф.И.О., повне назва фірми, посаду, службовий телефон (телефакс). Вона вручається для встановлення тісних взаємозв'язків. Номер хатнього телефону вказують лише представники творчих професій. Цей вид картки використовується лише в службових целях.

— Картка організації (фірми), де вказують адресу, телефон, телефакс (телекс). З цієї карткою відправляють поздоровлення, подарунки, квіти, сувеніри із нагоди знаменних дат.

— Візитні картки для неофіційного спілкування, у яких вказують Ф.И.О., іноді - професію, почесні і науковці звання, але з проставляють реквізити, що підкреслюють офіційного статусу. Їх різновидом є «сімейні» картки, у яких вказують імена і по батькові подружжя (першим зазвичай пишеться ім'я дружини), домашня адреса і телефон. Такі картки докладають до подарунків, які підносять від імені його й дружини, залишають при спільних неофіційних визитах.

Візитні картки друкуються на щільною крейдяному папері. Класичним варіантом вважається візитівка білого кольору із суворим чорним шрифтом, можна скористатися й іншими цвета.

Під час проведення заходів типу симпозіумів, конференцій тощо. використовують великі візитівки — бейджи із зазначенням імені, прізвища, вченого звання, посади, організації, навчального закладу чи наукового центру. Бейджи приколюють на лівому боці грудях та носять лише у будинку, де відбуваються мероприятие.

2. Функція письмового послання. Нині у лівій верхньому чи нижньому розі візитної картки проставляються що встановилися в міжнародному протоколі позначення (початкові літери відповідних французьких слів), що вказують на привід, яким посилають картки, а саме: p.f. — поздоровлення зі святом (p.f.N.A. — поздоровлення з нагоди року); p.r. — вираз подяки за поздоровлення; p.f.c. — вираз задоволення знайомством; p.c. — вираз співчуття; p.p.p. — вираз співчуття охоче допомогти; p.p. — для заочного уявлення; p.p.c. — заочне прощання (при остаточному від'їзді із країни пребывания).

На візитівки з літерами p.r., p.p.c. прийнято не відповідати. У у відповідь візитівки з літерами p.c., p.f., p.p.p. посилають свою візитку з літерами p.r., тобто. дякують. На візитку зі скороченнями p.p. відповідь дається на адресу подається особи візиткою без підписи. Це означає, що вистава прийняв остаточно і можна налагоджувати безпосередні особисті контакти. На візитних картках можуть і інші написи, стислі повідомлення на рідну мову. У разі текст пишеться у третій особі, підпис не ставится.

Обмін візитними картками — обов’язковий атрибут першої особистої зустрічі діловими партнерами. При знайомстві першим візитну картку вручає молодший за посадою старшому, за однакової кількості соціальних статусів і у неофіційній спілкуванні молодший віком першим вручає старшему.

При вручення візитної картки вимовляють вголос своє прізвище, при отриманні - прізвище вручающего. Це потрібно щоб уникнути неправильного произношения.

Діловій людині рекомендується завжди мати при собі не є менш як десять своїх візитних карток. Наявність візитної картки співробітники фірми допомагає спілкуватися з партнерами відповідно до загальноприйнятими міжнародними нормами ділового этикета.

Отже, візитівка є «портрет» конкретної особи, отже поводження з нею слід дуже аккуратно.

Етикет вітань і уявлень — сукупність правив і початкового міжособистісного взаємодії, що стосуються зовнішнього прояви ставлення до людей. У сучасному діловому етикеті вироблені деякі правила щодо знайомства і вітань залежно від статі, віку і її посади контактуючих людей, і навіть від цього, перебувають вони у групі чи одиночній тюремній камері. Звід цих правил диктує дещо основних якостей етики взаємовідносин: ввічливість, природність, гідність і тактичность.

Ввічливість включає у собі такі важливі елементи, як: вітання (в тому числі рукостискання) і помилкове уявлення, які представляють особливу форму взаємного поваги, і вимагає виконання таких правил:. У ситуації вітання має показувати вашу прихильність і доброзичливість, тобто. на характері вітання на повинен позначатися ваше настрій чи негативне ставлення до іншої людини.. У процесі взаємовідносин можуть складатися різні ситуації, мають специфіку вітання, уявлення одне одному або рукопожатия.

Ця специфіка виражається головним чином тому, хто має право чи має бути котра першою зазначених діях. Для наочності відображення права чи обов’язки «перший крок» когось із співробітників у деяких найхарактерніших ситуаціях приведено таблиця 1.

Таблиця 1.

ПРАВИЛА ВІТАННЯ У РІЗНИХ СИТУАЦИЯХ.

|Ситуация |Має бути першим при: | |чи варіант зустрічі | | |співробітників | | | |приветствии|рукопожатии|представлен| | | | |ії | |Чоловік |+ | |+ | |Жінка | |+ | | |Старший віком | |+ |+ | |Молодший віком |+ | | | |Старший за посадою | |+ |+ | |Молодший за посадою |+ | | | |Проходить повз групи |+ | | | |Стоїть групи | |+ |+ | |Вхідний у кімнату |+ |+ | | |Прем'єр, перебуваючи у кімнаті | |+ |+ | |Обгоняющий йде |+ | | | |Керівник делегації, |+ | | | |входить у кімнату | | | | | | |+ |+ | |Керівник делегації, які перебувають | | | | |у кімнаті | | | | | Знаком «+» вказано перший із співробітників, продукує дію, у | |аналізованої ситуації |.

Крім етикету процедури знайомства і вітання, ще й правила вербального етикету, пов’язаний із стилем промови, що у спілкуванні ділових людей. Наприклад:. Замість звернення з статевою ознакою прийнято звертатися «дамы»,.

«добродії» чи «пани», «пані».. При привітанні і прощанні, крім слів «Здрастуйте», «Добридень» и.

«Бувайте», бажано приєднання імені Ілліча та по батькові співрозмовника, особливо, коли вона обіймає стосовно вам підлегле становище.. Якщо дозволяють умови та палестинці час розмови, може бути обмін нейтральними фразами: «Як?» — «Спасибі, нормально. Сподіваюся, як і в Вас все добре» — «Спасибі, так». Допускається застосування психологічних прийомів, як-от, наприклад, форм напуття і короткої оцінки спілкування. Це словесні обертів типу: «Удачі Вам», «Бажаю успіху», «Приємно встретиться».

Досвід свідчить, що з забезпечення нормальних стосунків діловими партнерами замало одних правових норм. Конче важливо що й дотримання певних протокольних правив і звичаїв, представлені в діловому протоколе.

Діловий протокол — правила, згідно, із якими регулюється порядок різних церемоній, форми одягу, офіційної листування тощо. буд. Будь-яке порушення цих правил створить труднощі, щоб боку, допустившей порушення, т.к. вона має вибачитися і знайти метод виправити помилку. Необхідність дотримання діловими людьми протоколу ось у чому:. Протокол, дотримуваний під час переговорів, підготовці різних договорів і угод, надає своєї урочистістю великої ваги й більше на повагу до содержавшимся у яких особливо важливим положенням.. Протокол допомагає створити дружню і невимушену обстановку на зустрічах, переговорах, прийомах, що сприяє порозуміння і досягненню бажаних результатів.. Добре поставлений і дотримуваний церемоніал і протокол — це, умовно кажучи, та «мастило», що дозволяє нормально, безперешкодно, працювати отлаженному механізму ділових отношений.

4. Етика ділового общения.

Формування у ділових людей відповідних моральних чеснот і правил професійної етики є необхідною передумовою їх повсякденної діяльності. Як сказав наше велике російський письменник А. П. Чехов: «У людині має бути всі чудово — і трагічне обличчя, і одяг, і душа, і мысли».

Етику ділового спілкування можна визначити, як сукупність моральних норм, правив і уявлень, регулюючих поведінку і відносини людей процесі їхнього виробничого деятельности.

Особливу увагу варто привернути до себе золоте правило етики спілкування: «Ставтеся решти оскільки ви ж хотіли б, щоб ставилися до вам».

Це застосовно і до діловій спілкуванню, але з відношення до окремим його видам («згори — вниз» (керівник — підлеглий), «знизу — вгору» (підлеглий — керівник), «за горизонталлю» (співробітник — співробітник)) вимагає конкретизації:. У діловому спілкуванні «згори — вниз», цього правила можна сформулювати так: «Ставтеся до свого підлеглому оскільки ви ж хотіли б, щоб до вас ставився руководитель».

Ставлення керівника до підлеглому впливає весь характер ділового спілкування, багато чому визначає його морально-психологічний клімат. На цьому рівні формується насамперед моральні еталони і зразки поведінки, зокрема і вибір форм розпорядження як-от: наказ, прохання, питання так званий «доброволец».

Наказ — найчастіше доцільно використати у надзвичайної ситуації, а також із приводу несумлінних сотрудников.

Прохання — використовують у тому випадку, якщо звичайна, а ставлення між керівником та його підлеглим грунтується на довірі і доброжелательности.

Вопрос-«Если сенс зайнятися цим?» чи «Як повинні зробити?» — Краще запровадити у тому випадку, як ви хочете викликати обговорення, як краще праця чи підштовхнути співробітника до того що, щоб вона взяла ініціативу він. У цьому співробітники мали бути зацікавленими ініціативними і досить кваліфікованими. Інакше дехто може сприйняти ваше запитання як вияв слабости.

«Доброволець» («Хто хоче це?») — адресований такий ситуації, коли роботу гребує робити ніхто, але, тим щонайменше, вона повинна переважно бути зроблено. І тут доброволець сподівається, що його ентузіазм буде відповідному чином оцінено у подальшу роботу.. У діловому спілкуванні «знизу вгору» загальне етичне правило можна сформулювати так: «Коли Б до свого керівнику оскільки ви ж хотіли б, щоб до вас ставилися ваші подчиненные».

Знати, як слід звернутися та уважно ставитися до свого керівнику, не менш важлива, ніж те, які моральні вимоги варто пред’являти до своїх підлеглих. Без цього важко знайти «спільну мову» і з начальником, і з підлеглими. Використовуючи ті чи інші етичних норм, можна керівника зважується на власну бік, зробити його союзником, але можна налаштувати його проти себе, зробити його недоброзичливцем.. Загальний етичний принцип спілкування «за горизонталлю» можна сформулювати так: «У діловому спілкуванні належите свого колеги оскільки ви ж хотіли б, що він ставився після того». Якщо вже ви утрудняєтеся, як поводитись тій чи іншій ситуації, поставте себе місце вашого коллеги.

Є різноманітні кошти й способи підвищити рівень етичності ділового спілкування. До них относятся:

— розробка етичних нормативів на предприятии;

— створення комітетів і комісій по этике;

— проведення социально-этических ревизий;

— навчання етичного поведению.

Отже, гарне знання і виконання і правил ділового етикету, протоколу, й етики є як з найважливіших складових привабливий імідж ділову людину, які допоможуть йому домогтися великих б у сфері підприємництва й у ділової карьере.

Заключение

.

На закінчення контрольної роботи з тему: «Імідж ділової чоловіки й шляху її формування», хочеться підбити підсумки про проделанном:

Вивчена наступна литература:

Л.К.Аверченко, що дозволило мені теоретичної частини роботи сформулювати і обіцяв показати розвиток поняття «іміджу»; де також наочно було представлено схема складових іміджу, і розкрито їх сущность.

У підручнику, авторами якого є А. Я. Кибанов, Д. К. Захаров і В. Г. Коновалов, мною була вивчена і викладена у практичної частини роботи наступна информация:

— поняття про іміджі ділову людину, що дозволило мені виділити основні його компоненти і розкрити їх сущность;

— поняття про діловому етикеті, що дозволило мені виділити основні складові, де було представлено таблиця 1 «Правила вітань на різних ситуациях».

Підручник Г. В. Бороздиной дозволив мені пояснити сутність однієї з важливих компонента іміджу ділову людину — тактику общения.

Книжка Э. Я. Соловйова допомогла мені розкрити і побачити значення важливого елементу ділового спілкування — поняття «Діловий протокол».

У підручнику під редакцією професора В. М. Лавриненко було викладено інформацію про ділової етики, які допомогли мені зрозуміти й розкрити сутність і значення етики в діловому общении.

Отже, завдання контрольної роботи вирішені; а мети (що перебувають у тому, щоб: виявити сутність поняття «іміджу» і обіцяв показати його розвитку; а також, показати, з яких основних компонентів формується імідж ділового чоловіки й розкрити їх сутність) — достигнуты.

Список використовуваної літератури. 1. Аверченка Л. К. Практична имиджелогия: Навчальний посібник. — Новосибирск:

СибАГС, 2001. — 200 з. 2. Бороздіна Г. В. Психологія ділового спілкування: Підручник. — 2-ге вид. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 295 з. 3. Кибанов А. Я., Захаров Д. К., Коновалова В. Г. Етика ділових відносин: Підручник / Під ред. А. Я. Кибанова. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 368 з. 4. Психологія та етика ділового спілкування: Підручник для вузів / Під ред. Проф. В. М. Лавриненко. — 4-те вид., перераб. і доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.-415 з. 5. Соловйов Э. Я. Сучасний етикет. Діловий і кораблям міжнародний протокол. — 6- е вид., перераб. і доп. — М.: Вид-во «Ось-89», 2003. — 320 с.

———————————;

Имидж.

Персональные.

характеристики.

Социальные.

характеристики.

Символические характеристики.

Існуюче стан справ за темі: 1. Відсутність имиджа.

2. Погане просування службовими щаблями. 3. Комунікаційний кризу зі діловими партнерами. 4. Виникнення труднощів у діловому спілкуванні. 5. Втрата авторитету у колективі. 6. Відсутність моралі в діловому спілкуванні, взаємовідносинах ділових партнеров.

Бажане стан справ за темі: 1. Привабливий імідж. 2. Швидкий зробити кар'єру. 3. Ділове співробітництво з партнерами. 4. Импонирование співробітників. 5. Авторитет в коллективе.

6. Дотримання етичних принципів в діловому спілкуванні, взаємовідносинах діловими партнерами. 6.

П Р.

О Б.

Л Е.

М Ы.

Усі існуючі негативні факти спровоковані недостатнє розуміння сутності іміджу, і його роль ділової сфері, а звідси не знання основних його компонентов:

— манера одеваться;

— тактика общения;

— ділової етикет і протокол;

— етика ділового общения.