Соціально-демографічна ситуація в Донецькій та Луганській областях у контексті факторів та наслідків східноукраїнського конфлікту

СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В ДОНЕЦЬКІЙ ТА луганській областях у контексті факторів та НАСЛІДКІВ СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ

Соціально-демографічна ситуація в сучасній Україні лишається кризовою, що є наслідком як тих демографічних проблем, які країна одержала у спадок від радянської доби, так і складної та болісної суспільно-економічної трансформації після здобуття незалежності. Попри певні позитивні зрушення у соціально-демографічному розвитку України за декілька останніх десятиліть хХ ст, як-от скорочення бідності, підвищення народжуваності, певне зниження смертності та ін., в країні триває інтенсивна депопуляція, надто низькими, як для європейської країни, лишаються показники тривалості життя, здоров’я і життєздатності населення, значними є масштаби соціальної нерівності й відторгнення тощо.

Аналіз економічної та соціально-демографічної динаміки в Україні за поточне сторіччя демонструє загальну розбалансованість тенденцій економічного й соціального розвитку, тобто дає підстави стверджувати, що в нашій країні економічне зростання загалом не конвертувалось у сталий людський розвиток [1; 2, с. 45]. Особливо показовим у цьому відношенні виявилось становище саме у граничному східному регіоні країни — Донбасі.

Мета статті — аналіз соціально-демографічної специфіки Донбасу в контексті осмислення факторів та можливих наслідків східноукраїнського конфлікту Виклад основного матеріалу Донецька і Луганська області - це регіон, де найвищий в Україні (за винятком Києва) середній рівень пенсії та середня заробітна плата (на Донеччині), у цілому вищий за середньоукраїнський рівень добробуту поєднувались із особливою гостротою соціально-демографічних проблем. Це, з одного боку, є наслідком складної суспільно-економічної і екологічної ситуації, а з іншого — створює підґрунтя для її подальшого загострення. Дослідження територіальної специфіки демографічних процесів в Україні, їх регіональної диференціації, засвідчує, що за більшістю соціально-демографічних показників (масштаби депопуляції, рівень смертності, поширення сирітства серед дітей та ін.) ці області вже тривалий час відносяться до таких, де ситуація є найбільш складною, показники відтворення населення «гірші», ніж у середньому по Україні [3]. Демографічна ситуація в областях сходу й півдня країни багато у чому є схожою, однак Донецька і Луганська області мають помітну специфіку.

Депопуляція та особливості демографічного складу населення. Інтенсивність депопуляції (перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності) у Донецькій і Луганській областях є значно вищою, ніж в середньому по Україні: найвищі серед областей країни масштаби депопуляції міського населення поєднуються із високим рівнем урбанізації цих територій.

Протягом 2010;2013 рр. найвищі показники депопуляції у цілому спостерігались у «найстаріших» областях країни — Чернігівській, Сумській і Полтавській, а показники по Донецькій і Луганській областях були нижчими, ніж у цих трьох областях, однак за інтенсивністю депопуляції саме у міських поселеннях Донецька і Луганська області лідирували в Україні всі ці роки (табл. 1).

Таблиця 1.

Природний приріст (скорочення) населення України та Донецької і Луганської областей у 2010;2013 рр., (на 1000 населення).

Області Донбасу вирізняються й доволі високим рівнем постаріння населення: частка осіб у віці 60 років і старше станом на початок 2014 р. у Луганській області становила 23,4%, у Донецькій області - 24,0%, тоді як у сусідніх Дніпропетровській і Харківській областях показник дещо перевищив 22%, а на півдні країни був помітно нижчим (рис. 1). Постаріння населення так чи інакше тягне за собою ослаблення його адаптаційних можливостей, зниження здатностей до засвоєння нових знань та ідей, консервації старих поглядів та уявлень [4, с. 126−127].

Частка дітей (0−14 років) у структурі населення областей східного регіону України коливається у межах 12−14%. У Луганській та Донецькій областях на початок 2014 р. спостерігалися найнижчі значення цього показника — 12,6% та 12,8% відповідно.

У структурі населення Луганської та Донецької областей частка осіб у віці 15−34 роки становить близько 27% (у середньому по Україні - 28,1%). Сусідня з ними Харківська область відрізняється більш високим показником — 28,6% (на початок 2014 р.). Чітко простежується тенденція до поступового скорочення частки молоді у структурі населення досліджуваних областей (зокрема, на початок 2012 р. цей показник у східному регіоні був на 1 в.п. вищий, ніж на початок 2014 р.). Подібна тенденція має місце й стосовно осіб працездатного віку (16−59 років), частка яких у складі населення Донецької й Луганської областей наразі становить 62,4% та 63,2% відповідно (у середньому по країні - 62,7%).

Однією з сучасних демоекономічних тенденцій в регіоні є зростання демографічного навантаження на працездатний контингент. При цьому порівняння двох сусідніх областей — Донецької і Дніпропетровської - показує, що при майже однаковому загальному навантаженні у Донецькій області навантаження особами саме післяпрацездатного віку помітно більше, ніж на Дніпропетровщині (табл. 2).

Таблиця 2.

Демографічне навантаження у східних областях України у 2012 і 2014 рр. (на 1000 осіб віком 16−59 років).

Слід зазначити також, що порівняння областей східної частини країни з південними (і тим більш — західними) свідчить на користь останніх, оскільки високе демографічне навантаження дітьми у них вказує і на більший, порівняно зі сходом, потенціал для демоекономічного розвитку.

Народжуваність. Рівні народжуваності в Донецькій та Луганській областях протягом 2002;2013 рр. підвищувалися, і ця тенденція співпадала із загальноукраїнською та загальноєвропейською тенденціями. Однак, порівняно із іншими регіонами України рівень народжуваності у регіоні лишається істотно нижчим. В Україні за період 2002;2013 роки сумарний показник народжуваності збільшився з 1,13 дит. на одну жінку в 2002 р. до 1,51 дит. у 2013 р., тоді як у Донецькій області спостерігалося підвищення з 0,91 дит. у 2002 р. до 1,32 дит. у 2013 р., у Луганській з 0,93 дит. до 1,29 дит. відповідно (рис. 2).

Рис. 2 Сумарний показник народжуваності в Україні та Донецькій і Луганській областях в 2001;2013 рр., дітей на 1 жінку

Низький рівень народжуваності певною мірою зумовлюється високим рівнем урбанізації Донбаського регіону, адже традиційно більшою дітородною активністю характеризується сільське населення.

За період підвищення народжуваності змінилася її структура за черговістю народження, що виявилось у істотному зменшенні частки дітей першої черговості та зростанні питомої ваги дітей другої і наступних черговостей народження. У Донецькій області у 2001 р. дві третини новонароджених становили первістки, а у 2013 р. їх було вже 48%; у Луганській області частка первістків досягала 69%, а у 2013 р. — не більше половини усіх новонароджених (в середньому по Україні частка первістків — 47%). Відповідно частка дітей другої черговості народження зросла у Донецькій і Луганській областях майже до 38%.

Слід зазначити також, що на Донбасі має місце підвищена частка народжень поза зареєстрованим шлюбом. Так, питома вага народжених у матерів, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, в загальній кількості народжених у Донецькій області досягала 26,8%, у Луганській — 26,6%, тоді як середньоукраїнський рівень був 22,1%.

Шлюбно-сімейна ситуація. Донецька і Луганська області відносяться до територій, де найбільш інтенсивно відбуваються процеси трансформації у шлюбно-сімейній сфері, що загострює відповідні демографічні проблеми. Тут спостерігаються найвищі показники розлучуваності, найбільш поширені повторні шлюби, незареєстровані шлюби, однодітні та монобатьківські сім'ї.

У Донецькій і Луганській області загальний рівень шлюбності є нижчим за середній по Україні, разом з тим, частка повторних шлюбів — найвища в Україні і становить нині 30% (для порівняння — у західному регіоні цей показник є нижчим 18%). Вік вступу до шлюбу є одним із найвищих і при цьому близьким до показників у Харківській та Запорізькій областях.

Регіони України відрізняються за показниками «міцності шлюбу», причому Донецька й Луганська області належать до територій, де рівень розлучуваності є вищим за середній по Україні: у 2013 р. він становив у Донецькій області -3,9%о, Луганській — 3,8%о, проти 3,6% - у середньому по Україні. Водночас, висока розлучуваність характерна й для низки інших областей країни: Дніпропетровської області - 4,2%, Київської - 4,2%, Запорізької - 4,0%, Кіровоградської - 4,0%.

Сім'ї у Донецькій і Луганській області - невеликі за розміром, у регіоні більше, ніж в середньому по країні, поширені домогосподарства, в яких мешкає одна особа і де проживають тільки особи у віці вище непрацездатного (особливо у Донецькій області). Меншою є також частка сімей з дітьми, і найбільше в Україні поширена однодітність (табл. 3).

Таблиця 3.

Розподіл домогосподарств з дітьми за числом дітей у їх складі за регіонами України у 2013 р., %.

нижчою за середню по Україні на один-півтора року (для чоловіків) та півроку-рік (для жінок). При цьому відповідний розрив за тривалістю життя у даних двох областях із регіонами, в яких було досягнуто максимальних для нашої країни значень (Тернопільщина, Львівщина, Чернівецька область, м. Київ) — становив у середньому 4−4,5 роки для чоловіків та понад 3 роки для жінок.

Судячи з інтенсивності та структури смертності населення за причинами смерті, надсмертність (а надто чоловіча) на Донбасі зумовлювалась переважно нездоровим способом життя та незадовільними умовами праці в регіоні. Про це свідчить, зокрема, підвищена смертність населення (особливо чоловіків) унаслідок багатьох зовнішніх причин смерті, у т.ч. від випадкових алкогольних отруєнь, самогубств, падінь, нападів з метою вбивства або нанесення ушкоджень та із невизначеним наміром тощо. Варто зазначити, що смертність унаслідок зовнішніх причин та її внесок у загальний рівень смертності населення Донецької та Луганської областей були вищими не лише за відповідні середньоукраїнські показники, але й порівняно з такими для сусідніх східних регіонів країни — Запорізької й Харківської областей.

домогосподарства, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків за регіонами, %.

¦домогосподарства, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків в Україні, %.

Рис. 3 Домогосподарства з дітьми, яких виховує один з батьків або опікуни, в Україні у 2013 р. (% до всіх домогосподарств з дітьми)

Структура смертності населення Донеччини та Луганщини вирізняється підвищеним внеском не лише зовнішніх причин, але й хвороб органів травлення у загальне число смертей. При цьому, наприклад, смертність від алкогольної хвороби печінки у Луганській області у 2013 р. була у 3,5 раза вищою, ніж в середньому по Україні.

У регіоні наявні й деякі інші особливості смертності за соціально значущими причинами. Так, наприклад, смертність від СНІДу на Донеччині останніми роками була вдвічі вищою, ніж середній показник в Україні.

У цілому ж медико-демографічне неблагополуччя Донбасу визначається саме підвищеною передчасною смертністю (зокрема, частка померлих у віці до 65 років у регіоні у середньому на 3 відсоткових пункти перевищує середньоукраїнську) та значною часткою смертей від причин, яким можна запобігти.

Показово, що серед індикаторів, які слугують для порівняльної оцінки людського розвитку у регіонах України, найгіршими позиції Донбасу є, поряд з показниками демографічного блоку (останнє, 25 місце у рейтингу — Донецької області та 20-е — Луганської), також за блоками соціальних показників, що характеризують «Комфортність життя» (25 позиція Донеччини) та «Соціальне середовище» (23 місце Луганської області станом на 2013 р.). Так, украй несприятливе соціальне середовище на Луганщині сформувалось насамперед за рахунок найвищої злочинності, його також репрезентують висока захворюваність на туберкульоз та алкоголізм. Донеччина ж, попри доволі високі показники доходів і споживання, відставала за комфортністю проживання в аспекті рівня обладнання житла базовими зручностями, а також унаслідок несприятливого стану навколишнього середовища.

У цілому ж найпомітніше відставання Донецької й Луганської областей за багатьма показниками людського розвитку від низки областей із відчутно нижчим рівнем розвитку економічного вже давно не лише демонструвало соціально-економічну специфіку Донбасу але й «сигналізувало» про накопичення у регіоні гострих соціальних проблем [7]. Тож є певні підстави вважати, що соціально-демографічне неблагополуччя в Донбасі, на тлі дії комплексу несприятливих соціально-політичних, економічних, соціально-психологічних та інших чинників (насамперед зовнішнього характеру) стало однією із складових того підґрунтя, на якому спалахнув гострий суспільно-політичний конфлікт у регіоні. При цьому наслідки конфлікту, який ще не завершився, для економічного й соціально-демографічного розвитку, імовірно, будуть складними й довготривалими, зокрема щодо деструктивних змін у складі населення та істотного поглиблення демографічної кризи, розширення поля соціальної ексклюзії, зубожіння населення тощо. На жаль, можна очікувати на посилення депопуляційних тенденцій (аж до знелюднення окремих територій регіону) та загального скорочення чисельності населення Донбасу внаслідок: збільшення числа насильницьких смертей як серед безпосередніх учасників конфлікту, так і серед мирного населення, підвищення смертності від хвороб системи кровообігу, нервової системи та деяких інших захворювань (у тч. й інфекційних) через тривале перебування людей у важкій стресовій ситуації, незадовільних санітарно-гігієнічних умовах та за обмеженості можливостей надання невідкладної медичної допомоги у регіоні внаслідок бойових дій; падіння народжуваності через дестабілізацію соціально-економічної й суспільно-політичної ситуації, формування несприятливого середовища для народження дитини (загроза фізичному виживанню, зменшення можливостей сімей щодо самозабезпечення, роз'єднання сімей та підвищення смертності чоловіків, руйнування соціальної інфраструктури); масової вимушеної міграції населення за межі регіону.

Література

• 1. Курило І. О. Людський вимір інноваційного розвитку / І. О. Курило // Україна: аспекти праці. 2005. № 6. С. 46−51.
• 2. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір: [кол. монографія / за ред. Е. М. Лібанової]. К.: ІДСД НАНУ, 2008. 316 с.
• 3. Населення України-2004. Регіональні аспекти демографічного розвитку. К.: ІДСД НАН України, Держкомстат України, 2005. 342 с.
• 4. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків: [кол. монографія / за ред. Е. М. Лібанової]. К.: ІДСД НАНУ, Держстат України, 2010. 498 с.
• 5. Шевчук П. Є. Сучасні зрушення у регіональній диференціації смертності та тривалості життя в Україні / П. Є. Шевчук // Демографія та соціальна економіка. К.: НАН України, Ін-т.