Соціальна сфера життя суспільства

Глава 1 Поняття соціальної царини життя общества.

1.1. Суб'єкти соціальної царини життя общества.

1.2. Етноси, наці і національні отношения.

1.3. Людство — суб'єкт соціальної царини життя общества.

Глава 2 Соціальна політика Запада.

2.1. Концепції соціального регулирования.

2.2. Великобритания.

2.3. Франция.

2.4. Германия.

Глава 3 Основні засади соціального государства.

Глава 4 Соціальна політика, у якій потребує Россия.

Заключение

.

Використовувана литература.

У філософії існують сфери виробництва речей й ідей, тобто. матеріальна та своє духовне сфери суспільства. Ці сфери наповнюють життя комфортом, задоволеннями, роблять її гармонійної за умов стабільно що розвивається громадської системи. Вони ж, навпаки: падіння рівня економіки, інфляції і безробіття роблять її малопривлекательной більшість людей. Крім цих сфер життя суспільства, ми говоримо одне й про соціальний. Соціальна сфера життя суспільства пов’язані з задоволенням потреб людини у житло, їжі, одязі, освіті, підтримці здоров’я (обслуговування, пенсійне забезпечення). Людина має задовольняти 5 видів потреб. А. Маслоу виділив 5 категорій потреб людини. До цього числу соціальних потреб також можна віднести захисту від небезпечні життя природних явищ: землетрусів, повеней, пожеж, збурень і ін. Соціальна сфера як найтісніше пов’язані з добробутом нашого суспільства та особистості.

Отже, соціальної сфери суспільства задовольняє потреби людей потребує матеріальних та духовних товарах і послугах, освіті, здійснює соціальний захист, охорону здоров’я, захисту від далеких і найнебезпечніших явищ природы.

Глава 1. Поняття соціальної царини життя общества.

1.1. Суб'єкти соціальної царини життя суспільства.

Соціальні групи, які заведено називати класами одна із суб'єктів соціальної царини життя суспільства. Коли говоримо про соціальний сфери життя суспільства, тут маємо у вигляді не об'ємну характеристику реально функціонуючих соціальних груп, класів, націй, а задоволення потреб особистості, людини. Класи та інші спільності надають цього процесу свою специфіку, тобто свідчить про колорит соціальної сфери тієї чи іншої часу. Кожна епоха має власну соціальної сфери, свої особливості, свою ауру соціальності. Вона не зводиться до найдокладнішому аналізу життя тієї чи іншої шару, соціальної групи, інший спільності.

1.2. Етноси, нації, вищі національні отношения.

Національні відносини слід розуміти, як у вузькому, і у широкому значенні. Коли говоримо національні стосунках у XV столітті лише на рівні Росії Франції, ми мають віддавати усвідомлювали у цьому, що націй в сучасному розумінні не було. Були відносини між племенами, народами, народностями, етносами. Етнос — будь-який народ, який завгодно социально-общественной щаблі розвитку. Нації ж у сучасному розумінні виникли до XVIII віці - часу Французької буржуазної революції, як результат досягнення у матеріальну годі й культурному житті суспільства. Та все ж в усіх етноси перетворилися на нації. Наприклад, у Росії до 1917 року було 196 народів (етносів), націй серед них порівняно трохи: російські, українці, народи Прибалтики, татари та інших. Переважали етноси лише на рівні буття племен, народності та інших. Ряд численних народів перебував на стадії родо-племенных відносин, другу частину етносів проходила феодальну ступінь розвитку. Були як і народи, безпосередньо втягнуті у вир бурхливих матеріально-виробничих відносин капіталістичного характеру, проходили стадію «капіталістичного казана». Казахи, татари, долгане чи нивхи у різних соціальних вимірах з погляду складності громадських відносин: включенностью в технологію тодішнього життя, у виробництві товарів хороших і духовні цінності, сферу послуг, систему мислення. Титульні народи Півночі, Сибіру, Далекого Сходу зі свого способу життя докорінно відрізнялися від народів Росії, що виготовляла матеріальні і духовні цінності лише на рівні кінця XIX — початку ХХ століття. Згодом десятиліття існування Радянського держави якось пом’якшили розрив: практично до кінця 70-х — початку 80-х ХХ століття у СРСР було загальне 10-річне освіту (середнє); це давало людям всіх національностей успішніше входитимуть у життя високорозвинених народів. Залучення до утворення, науці, техніці має як позитивне, і негативного значення. Постійне напруга нервової системи, малорухливому способі життя тісно пов’язані з порушенням обміну речовин, серцево-судинних захворювань у всіх розвинених країнах, особливо у США.

1.3. Людство — суб'єкт соціальної царини життя общества.

Зв’язок між членами тій чи іншій спільності, що вони становлять, є форма історичної життя людей. Однією з цих форм є людство. Людство не лише сукупність рас, етносів і національностей, індивідів, а й соціальна спільність. Різні періоди історії людства ставили проти нього різні завдання. Страшна небезпека нависла над людством у серпні 1945 року, коли американці скинули атомні бомби на Хіросиму і Нагасакі. Тоді з’явилася можливість винищення людей людьми, тобто загибель людства. У 1986 року у Білорусі внаслідок катастрофи на Чорнобильською АЕС відбулося зараження землі і атмосфери, який дорівнюється силі 90 бомбардуванням Хіросіми і Нагасакі. Перше завдання людства — виживання і збереження життя Землі, друга — загальним інтересом людства є співпраця в розвитку світової культури, третя завдання — виховання кожного жителя Землі на кшталт загальнопланетарного патріотизму: турбота про екологію, виховання на кшталт поваги менталітету інших народів, їх культурам. Отже, людство — це соціальна, і расово-этническая спільність людей, яка об'єднана прагненням продовження життя Землі, пов’язана спільної деяте5льностью в розвитку цивілізації. Разом зі спільними інтересами людства існують і регіональні, національні і особистісні інтереси.

Кожна соціальна спільність носить конкретно-історичний характер, у кожному регіоні, країні, нації, етносі, класі, соціальної групи вона не має своє специфічне зміст. Кожна спільність є суб'єктом соціальної царини життя суспільства, що створює певну «ауру соціальності», у якій реалізується загальне ціле.

Глава 2 Соціальна політика Заходу.

2.1. Концепції соціального регулирования.

У середовищі сучасних економіках західноєвропейських країн спостерігається орієнтація на дві полярні концепції соціального регулювання: модель суспільства достатку і модель держави добробуту у вужчому сенсі. Відповідно до першої моделі діяльність держави у сфері соціальної допомоги концентрується на понятті життєвих стандартів, і сприянні динамічному зростанню без безпосереднього втручання у основні механізми виробництва та розподілу. Відповідно до другий моделі уряд зобов’язане втручатися у функціонування економіки із єдиною метою більш рівномірного розподілу благ. Проте за всіх різному моделях слід пам’ятати, у результаті реалізації програм досягнуть високий рівень життя широкої населення.

Соціальні програми включають розширення системи освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, житлового будівництва, тобто створення розвиненою соціальної инфраструктуры.

2.2. Великобританія.

На соціальних програм Великобританії сильно впливають демографічні зміни, зокрема і старіння британського населення. Старіння населення вимагає збільшення витрат як на пенсії, а й у охорону здоров’я. У основі соціального забезпечення лежать три виду выплат:

1) пенсії та допомоги відносно національної системи страхування, які передбачають фіксовані відрахування з зарплати усіх громадян, які мають дохід 39 фунтів стерлінгів на тиждень і выше;

2) універсальні пособия;

3) вибіркові посібники, зумовлені перевіркою нуждаемости.

Також є податкові пільги і знижки, які впливають щодо розподілу ресурсів між різноманітними групами населення і ще може бути альтернативою прямим державним виплатах.

Існує й соціального забезпечення на роботі. Багато підприємців забезпечують посібники з хвороби, вагітності і пологам, звільнення у розмірі, перевищують встановлений державний мінімум. Важливу роль грає пенсійне забезпечення на роботі, заменяющее частина державної пенсії. Фірми, здійснюють приватне страхування, податкові субсидії. Державна служба добробуту і податкова політика Великобританії поширюється кожного її громадянина. Збільшення пенсій і допомоги випереджає зростання інфляції. На підтримку охорони здоров’я, освіти та пенсійного забезпечення йде більш 2/3 соціального бюджету. Британські економісти вважають, що переваги й попит, а чи не потреби варто використовувати як критерій розміщувати послуг у умовах обмеженості ресурсів.

2.3. Франция.

У структурі витрат на соціального забезпечення у Франції місці стоять пенсії, другою — охорону здоров’я, третьому — сімейні посібники, потім Витрати допомоги за безробіттям і професійне навчання, забезпечення житлом, посібники на нещасні випадки та професійні захворювання, пенсії учасникам і жертвам війни. Соціальні витрати фінансуються з допомогою наступних источников:

1) внески предпринимателей;

2) індивідуальні взносы;

4) відрахування з госбюджета;

5) налоги;

6) відрахування місцевих органів власти;

7) інші надходження, включаючи прибутки від капиталовложений.

Більшість програм соціального забезпечення існує у двох варіантів — соціального страхування та соціальній допомоги.

Правом користуватися програмами соціального страхування мають все платники внесків у протягом 12 місяців після роботи та сплати внесків зі страхування, в тому числі їхні родичі у разі, якщо не працюють і чи мешкають з головою сім'ї. Посібники у межах соціальної допомоги отримують особи французької національності, котрі живуть у Франції та які мають достатніх засобів в існуванні. Пенсії від старості встановлюються після досягнення 65 років і визначаються розміром заробітку і тривалістю сплати внесків, досягаючи максимуму за її сплату у протягом 37,5 років. Є також додаткові посібники з старості. Відчутних сум сягає сімейне посібник.

Система соціального забезпечення сприяє зайнятості більш як 400 тис. людина, допомагаючи розв’язання проблеми безробіття. Соціальне забезпечення надає також вирішальне вплив на стан і медицини, захист економіки від іноземних можливого кризи і є важливим засобом що поліпшення добробуту нації. Підвищення якості життя здатне відстрочити і скоротити необхідні Витрати охорону здоров’я з допомогою вкладення засобів у очищення повітря, води, продуктів, створення зручних режимів труда.

2.4. Германия.

Соціальне держава робить у Німеччини минуло суперечливий шлях розвитку, подолавши ряд етапів. Головне завдання полягало у цьому, аби домогтися синтезу економічної свободи, соціальної захищеності та справедливості.

Виплати у межах системи соціальної допомоги стали інтегральним елементом колективної, контрольованій державою та гарантованої основи існування. Соціальні послуги виявляються переважно у вигляді грошових виплат системою соціального страхування. Рівень життя кожної громадянина країни відповідно до системи соціальної допомоги у Німеччини ні опускатися нижче офіційно яка встановлюється межі бідності, визначене грошової вартістю набору товарів та послуг, вважається необхідним підтримки людської гідності.

Права громадян, зібрані в Прохаськовому соціальному кодексі гарантують:

1) допомогу у одержанні освіти, професійну підготовку й оренду працювати;

2) соціальне страхування, державну компенсацію за виробничу травму;

3) фінансові дотації семьям;

4) виплати на жилье;

5) допомогу молодежи;

6) інтегрування і реабілітацію инвалидов.

Важливе його місце займає принцип соціального партнерства, відмови від конфліктів між роботодавцями й найманими працівниками. Антиінфляційна індексація соціальних виплат забезпечує високий рівень життя, який в одержувачів соціальної допомоги не відставав рівень життя економічно активного населения.

Глава 3. Основні засади соціального государства.

Вирізняють такі основні засади соціального государства:

1) свобода прийняття рішень про інвестиції, для індивідуально го предпринимательства;

2) свободу вибору для найманих работников;

3) механізм цін, і конкуренція як головні важелі функціонування економіки до втручання державних государства;

4) розумне співвідношення між ринковими економічними принципами і перерозподілом благ через державну систему соціальної помощи.

Соціальне держава має грунтуватися єдності економічної та соціальній сфер, синтезі динамічного ринку нафтопродуктів та високого рівня системи соціальної допомоги. Розвивається держава повинна втрутитися на нову фазу «якісного зростання». Якісний зростання передбачає розвивати громадських структур з приведення у відповідність із соціальними і економічними реальностями. Це можна досягнути інтенсивним використанням досягнень науково — технічного прогресу, розвитком ініціативи й зміцненням дисципліни. Критеріями якісного зростання є зростання продуктивність праці, розширення послуг, поліпшення якості жизни.

Глава 4. Соціальна політика, у якій потребує Росія.

Росія проходить перехідні до ринків процеси. У умовах треба зуміти зберегти активне і об'ємне участь держави у економічної стабілізації, структурну перебудову господарства, збереженні національного шляхів розвитку. Однією з головних функцій держави є соціальні державні програми, оскільки держава має потенційно визначати й соціально захищати передачу засобів у суспільстві задля забезпечення якості життя. Особливості Росії вимагають державного програмування динаміки попиту й пропозиції та розвитку на макрорівні. Соціальний захист населення має визначатися урядової і профспілкової політикою, економічної ситуацією, щодо оцінки який дуже важливі макроекономічні умови (інфляція, безробіття, економічний рост).

Державна політика у сфері має передбачати следующее:

1) підтримку високого рівня зайнятості і загальну стабільність ціни ринку; стимулювання економічного роста;

2) ефективність оподаткування, яка регулювала б інтереси на грошових рынках;

3) закону про гарантованих доходах.

Позаяк у нашій країні триває гіперінфляція, то першу першу чергу треба висунути завдання регулювання цін. Також одним із головних завдань економічної політики держави є забезпечення ефективною і стабільної зайнятості. У Росії її викривлена система співвідношень цін, і заробітків. Через це не збігається розподіл факторів виробництва між галузями і розподіл попиту продукцію цих галузей. Головним для Росії недопущення масового безробіття, позаяк у інших умовах низької економічного рівня це дуже великим соціальним лихом. Держава повинна заохочувати і розширювати підприємництво. У разі що і наростаючого спаду виробництва загострюється проблема економічного зростання. Економічне зростання є функцією потреб, тому індивідуальне споживання стимулює і регулює виробництво. Важливим для ефективності системи соціального захисту є розвиток системи освіти. У освіти необхідно залучати державні інвестиції - вклади, безподаткові і безвідсоткові кредити. Найважливішим напрямом соціальної полі-тики є створення ринку житла. Житло є товаром, який поглинає значну частину споживчого попиту.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

:

ВИКОРИСТОВУВАНА ЛИТЕРАТУРА:

1. Філософія. Курс лекцій. Під редакцією В. Л. Калашникова.

Москва. Владос. 1999 г.