Соціологія — наука про суспільство

ЛЕКЦІЯ 1.

Тема лекції: Вступ до соціології. Соціологічна робота та її організація.

Тема 1. Вступ до соціології. Тема 2. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні і проведення соціологічних досліджень.

Мета заняття:.

Навчальна: дати студентам поняття соціології, визначити її місце в системі сучасних наук, об'єкт, предмет та структуру сучасної соціології; визначити головні функції дисципліни; визначити поняття соціологічної роботи в Україні, конкретно — соціологічних досліджень, правила їх організації, етапів проведення та основних видів; порядок розробки та структури програми конкретно-соціологічного дослідження.

Розвиваюча: розвивати у студентів уміння визначати та орієнтуватися у сучасних соціальних процесах; обирати та проводити необхідні види конкретно-соціологічних досліджень, готувати та організовувати їх проведення; формулювати проблеми дослідження.

Виховна: виховувати у студентів зацікавленість та бажання до вивчення навчальної дисципліни, почуття відповідальності під час підготовки, організації та проведення конкретно-соціологічного дослідження.

План.

1. Поняття, об'єкт, предмет, структура та функції соціології.

2. Поняття конкретно-соціологічного дослідження, його види та етапи проведення.

3. Підготовка програми та плану соціологічного дослідження.

4. Методика, форми й засоби збору соціологічної інформації.

Рекомендована література:.

1. Піча В.М. Соціологія: Підручник / В.М. Піча. — Львів: Магнолія Плюс, 2004. — 277с. [С.1−13; 244−274];

2.Піча В.М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.М. Піча. — К.: Каравела, 2000. — 248 с. [ 2, С.3−8 ].

3.Черниш Н. О. Соціологія: Курс лекцій / Н. О. Черниш. — Львів: Кальварія, 1996. — Вип. 6.

4. Юрій М.Ф. Соціологія / М.Ф. Юрій. — К.: Дакор, 2005. — 552 с., [C. 470 — 490].

Ключові поняття та терміни.

Соціологія, макросорціологія, мікросоціологія, об'єкт соціології, предмет соціології, фундаментальна соціологія, теоретична соціологія, прикладна соціологія, соціальний закон, емпірична соціологія, соціальна реальність, загально соціологічні теорії, соціологічне знання, соціальне, методи соціології, функції соціології, структура соціологічного знання, галузеві соціологічні теорії, соціологічне дослідження, конкретно-соціологічне дослідження, генеральна сукупність, етапи соціологічного дослідження, види соціологічного дослідження, програма соціологічного дослідження, об'єкт соціологічного дослідження, соціальна проблема, предмет соціологічного дослідження, гіпотеза у соціологічному дослідженні.

Зміст лекції.

1. Поняття, об'єкт, предмет, структура та функції соціології.

Науку можна розглядати як: сукупність знань про світ, основу світогляду, форму суспільної свідомості, форму відображення світу у свідомості, елемент духовної культури.

Без науки не може розвиватися жодна сфера людського життя. Всі наукові дисципліни поділяються, в залежності від змісту дослідницьких інтересів на чотири основні групи:

· Природничі (вивчають таємниці природи),.

· Технічні (пошук нових можливостей техніки),.

· Гуманітарні (від лат. humanitas — людська природа, освіченість, духовна культура, пізнають світ самої людини),.

· Соціальні (від. лат. socialis — товариський, громадський, суспільний, вивчають сумісне життя в суспільстві).

Соціологія - (від лат. societas — суспільство + грец. logos — слово, вчення) це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку, залежність особистості від соціальної організації і культури, залежність соціальної організації і культури від особистості.

У центрі соціального життя — взаємодія людей, а індивід і група — сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо.

Соціальна спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, яка характеризується відносною цілісністю. Вони виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв’язків всередині них.

Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально спільноти виникають для досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд.

Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою.

За Мертоном існує три основних риси груп:

1. Взаємодія між членами групи;

2. Почуття приналежності до групи;

3. Усвідомлення єдності з групою.

Найбільш скупченою є група з 5 чоловік.

Мікросоціологія — аналіз на рівні великих спільнот (місто, соціальна група, страта, клас, нація, релігійна конгресія) або на рівні абстрактнішого розуміння соціальних систем та соціальних структур.

Мікросоціологія — сукупність соціологічних знань, орієнтованих на вивчення за допомогою соціально-психологічних, зокрема, соціометричних, методів так званих мікрооб'єктів, міжособистісних взаємодій і стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особи, індивіда, окремих соціальних явищ, процесів.

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об'єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення:

1) Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.

2) Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.

3) Спирання на емпіричні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпіричних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.

Соціально-політичні передумови виникнення соціології:.

1) Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.

2) Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття «революція», «демократія» тощо.

Схема 1. Зв’язок соціології з іншими науками.

Схема 2.

Предмет соціології — закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб'єктів з проблем, пов’язаних з їх соціальними статусами і ролями.

Соціальні закони :.

— закони, які віддзеркалюють незмінне співіснування соціальних явищ;

— закони, які відображають тенденції розвитку;

— закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами;

— закони, які фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами.

Структура соціологічного знання — система взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів. Соціологія — наука комплексна. Соціологія дає знання теоретичні й емпіричні, знання фундаментального і прикладного характеру. Виділяють такі галузі:

— теоретична соціологія — вивчає фундаментальні наукові проблеми, пов’язані з формуванням знань про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою соціологічних концепцій, методологій та методів соціологічного дослідження.

Має трьохрівневу структуру:

1 рівень — теоретична соціологія, загальносоціологічні теорії:

— вивчення соціальних структур;

— вивчення соціального розвитку, процесів інтеграції, дезінтеграції в суспільстві;

— вивчення розвитку особистості;

— вивчення моделей, методик і технік соціологічних досліджень.

Теоретична соціологія — це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз’яснення та інтерпретації загальних аспектів соціального розвитку суспільства.

Теоретична соціологія має такі напрямки:

— феноменологічна соціологія;

— символічний інтеракціонізм;

— концепція соціального обміну;

— теорія соціальної дії;

— функціоналізм;

— етнометодологія;

— структуралізм (постструктуралізм);

— теорія соціального конфлікту;

— концепція технократизму.

2 рівень — спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня);

Спеціальні соціологічні теорії — області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім'ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) — тобто галузеві знання.

3 рівень — емпіричні соціологічні дослідження — проведення конкретно-соціологічних досліджень в соціальних групах і інститутах.

Емпіричні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації - встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

Основні категорії соціології:

— Загальнонаукові соціологічні категорії (суспільство, соціум, соціальна система тощо);

— Безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

— Категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, культури тощо).

Соціальна спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, яка характеризується відносною цілісністю. Вони виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв’язків всередині них.

Соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки яким відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму.

Схема 4 Соціальна система уявляє з себе певну піраміду.

Функції соціології:.

1. Теоретико-пізнавальна (теоретична).

2. Практично-перетворювальна функція.

3. Інформаційна функція.

4. Прогностична функція.

5. Критична функція.

6. Описова функція.

7. Світоглядна функція.

8. Виховна функція.

9. Ідеологічна функція.

2. Поняття конкретно-соціологічного дослідження, його види та етапи проведення.

Емпіричні соціологічні дослідження, які проводились у нашій країні з середини 60-х років до кінця 80-х окремими академічними колективами або соціологічними лабораторіями великих підприємств, були неспроможні нагромадити достатній практичний досвід через низку причин.

По-перше, соціологічні дослідження були, як правило, ініціативними, тобто «соціальним замовником» виступав сам автор, відповідно, і результати з погляду їх значимості і якості «гідним чином» оцінювалися переважно авторами.

По-друге, через обмежені фінансові-організаційні можливості та незацікавленість реального замовника, дослідження були надто тривалими — одне дослідження планувалося авторським колективом на три — п’ять років, що, природно, обмежувало можливість апробації усіх теоретично розроблених вимог організаційних і методичних прийомів. А скільки збиралася інформація силами самих співробітників або мобілізованої «громадськості», то й досвід організації праці власне інтерв'юерів, був нереальним.

По-третє, дослідження проводились загалом на локальних об'єктах — одне чи кілька підприємств, школи, вузи.

УКАЗ.

Президента України.

Про розвиток соціологічної науки в Україні.

З метою створення сприятливих умов для розвитку соціологічної науки в Україні, підвищення її ролі у здійсненні соціально-економічних і політичних реформ, зміцненні демократичних засад суспільства та забезпеченні прогнозованості суспільних процесів.

Президент України Л. Кучма.

м. Київ, 25 квітня 2001 року.

Конкретно-соціологічне дослідження (КСД) — це система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об'єктивні дані про соціальне явище чи процес.

Соціологічне дослідження — це складений комплекс теоретичних, методичних та організаційних процедур, що спрямовані на досягнення поставлених цілей та завдань дослідження. Воно проводиться і інших науках — в економіці, політології, правознавстві, етнографії, демографії, культурології, психології і т. д.

Методологія — це система основних принципів будь-якого наукового дослідження. Ц е збірний термін, що має різні аспекти. У широкому розумінні слова наукова методологія є інструментом пошуку найбільш загальних підходів до вивчення предмета. Соціологічна методологія визначає принципові основи розробки окремих соціологічних теорій.

У вузькому розумінні слова в соціології терміном «методологія» позначається сукупність дослідницьких процедур, техніки і методів, включаючи прийоми збору й обробки соціологічної інформації.

Метод — основний спосіб збору, обробки й аналізу даних.

Техніка — сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу.

Методика — сукупність технічних прийомів, пов’язаних з даним методо, включаючи певні операції, їх послідовність і взаємозв'язок.

Процедура — послідовність всіх операцій, загальна система дій і способів організації конкретного дослідження, збору й обробки соціологічної інформації.

Соціологи використовують у своїй роботі багато прийомів, запозичених з інших соціальних наук і особливо економіки, історії, психології, етнографії тощо. Вони повинні володіти прийомами статистичного аналізу, інформаційними технологіями, мати уявлення про відповідні розділи математики.

Типологія соціологічних досліджень.

1) За характером та дослідницькою задачею:.

· фундаментальні;

· прикладні;

· комплексні.

2) За типом логічного завдання: пошукове, пілотажне, описове, експериментальне, проектно-конструкторські пошуки.

3) За відношенням до об'єкту дослідження:.

· Монографічне (спрямоване на вивчення певного соціального явища або процесу, сконцентроване на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів),.

· порівняльне,.

· трендове,.

· генетичне.

4) За типом замовника та видом оплати:.

· держбюджетне,.

· госпдоговірне,.

· на загальних засадах.

5) За термінами проведення:.

· довготермінове (3−5 років і більше),.

· середньотермінове (0 — 5−3 роки),.

· короткотермінове (2−6 місяців),.

· експрес-дослідження (1 тиждень-2 місяці).

Зміст і структура соціологічного дослідження залежать від його загальної спрямованості. З цього погляду можна виділити два типи досліджень:.

· Теоретико-прикладні дослідження, мета яких — сприяння вирішенню великих соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення, інтерпретації.

· Прикладні соціологічні дослідження, спрямовані на практичне рішення конкретних соціальних проблем, що визначилися. Їх нерідко називають соціально-інженерними. Теоретичні підходи, уже розроблені в соціології, тут реалізуються в конкретному додатку до даної області соціального життя. Їх безпосереднім результатом може бути розробка практичних рекомендацій, соціального проекту. Тому соціологію іноді називають соціальною інженерією.

Функції соціологічного дослідження.

1. За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна;

2. За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна;

3. За характером впливу на об'єкт: керувальна, прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча;

4. За термінами впливу на об'єкт: довготермінові (на 10−100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).

Етапи соціологічного дослідження.

· перший — підготовка дослідження;

· другий — збір первинної інформації;

· третій — обробка інформації;

· четвертий — аналіз отриманої інформації, підведення підсумків дослідження, підготовка висновків і рекомендацій.

Етапи проведення соціологічних досліджень:.

1) Підготовчий: розробка програми і робочого плану; підготовка до збору інформації.

2) Етап польових робіт: збір інформації; обробка інформації.

3) Етап інтерпретації та узагальнення зібраних даних: оцінка результатів.

4) Запроваджування результатів соціологічного дослідження..

3. Підготовка програми та плану соціологічного дослідження.

Програма КСД — документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

Вимоги до програми КСД.

· ясність і точність програми (усі її положення повинні бути чіткі, а елементи — продумані відповідно до логіки дослідження і ясно сформульовані);

· логічна послідовність усіх ланок програми (розробка робочого плану проводиться тільні після формулювання мети і завдань дослідження тощо);

· гнучкість програми (при появі нових або непередбачених обставин доводиться вносити у сформульовані положення деякі корективи).

У програмі КСД реалізується зв’язок між:.

· соціологічними методами;

· загально соціологічною теорією та соціальними факторами, що вивчаються;

· суб'єктом та об'єктом соціологічного пізнання;

· структурними елементами, що складають програму;

· дослідницькими групами та окремими виконавцями. Що взаємодіють у процесі вивчення об'єкту;

· дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьовують рекомендації соціологів.

· Для проведення соціологічного дослідження потрібно чітко сформулювати тему, мету та його основні завдання.

· Завдання конкретно-соціологічного дослідження — це сукупність цільових установок, спрямованих на аналіз і розв’язання проблеми.

· Далі потрібно визначити об'єкт КСД. На емпіричному рівні об'єктами можуть виступати реально діючі трудові колективи, соціальні групи, спільноти, соціальні інститути, тобто носії певної соціальної проблеми — Люди, об'єднані у спільноти різного типу, а також їх діяльність.

Структура програми конкретно-соціологічного дослідження.

Предметом КСД є найбільш суттєві властивості і відносини об'єкта, пізнання яких є важливим для вирішення завдань.

Інтерпретація основних понять дає змогу уточнити співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини його виникнення та результати.

Формулювання гіпотез дослідження. Гіпотеза в КСД — це наукове припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, яке треба підтвердити або спростувати. Гіпотеза є своєрідним прогнозом очікуваного розв’язання завдання дослідження, яке може і не виправдатися.

Відповідно до гіпотез, ціле і завдань дослідження будують стратегічний план соціологічного дослідження. Існує три варіанти стратегічного плану:

· пошуковий;

· аналітичний;

· експертний (експериментальний).

Робочий план дослідження складається на базі стратегічного плану і відображає основні процедурні заходи.

Структура робочого плану.

Перший розділ — підготовчий (етап підготовки до польового дослідження):

· розробка програми дослідження;

· підготовка інструментарію дослідження;

· формування групи збору первинної інформації;

· проведення пілотажного дослідження і т.д.

Другий розділ — організаційно-методичний (передбачає з’ясування таких питань що треба зробити? де? коли? терміни?).

Третій розділ — обробка отриманої соціологічної інформації:.

· вибракування анкет, в яких немає відповідей на ключові питання;

· кодування запитань;

· введення інформації в ЕОМ;

· обробка інформації, що дозволяє отримати зведені таблиці;

· графіки, діаграми тощо.

Четвертий розділ — аналітичний:.

· підготовка звітів за результатами дослідження, що містять висновки, практичні рекомендації щодо розв’язання проблеми.

4. Методика, форми й засоби збору соціологічної інформації.

Використання того чи іншого методу, їх сукупності, залежить від умов, місця і часу, мети і завдань, виду дослідження.

Методи соціологічних досліджень.

1. Метод вивчення документів.

За формою фіксації інформації розрізняють:

· Письмові документи (у вигляді тексту);

· Статистичні дані (цифрова форма виклад);

· Іконографічна документація (кіно-фото-відеодокументація, картини);

· Фонетичні документи (аудіозаписи).

Класифікація документів.

1.За статусом джерела документи поділяють на офіційні і неофіційні..

2. З точки зору спонтанності появи — мимовільні (створені незалежно від дослідника); задані (створені спеціально на прохання дослідника);

3. За ступенем опосередкованості - первинні та вторинні;.

4. За критерієм авторства — індивідуальні — створені одним автором, колективні — створені декількома авторами, групою.

2. Опитування:.

1) Анкетування — вид опитування, основним інструментом якого є питальник або анкета.

Вимоги до анкети та до анкетного опитування: тривалість — не більше 30−40 хвилин, за цей час опрацьовується 25−30 запитань; запитання повинні підтримувати у респондентів інтерес, вони повинні бути нейтральними, ясними, логічними.

За способом розповсюдження анкет розрізняють такі опитування:.

· роздавальне (очна і заочне);

· поштове;

· пресове;

· телетайпні (через електронний зв’язок);

За типом дослідницьких завдань виділяють опитування:.

· стандартизоване — спрямоване на отримання статистичної інформації;

· фокусоване — збір інформації за умов конкретної ситуації;

· глибинне — спрямоване на одержання пошукової інформації;

За рівнем компетенції респондентів:.

· масове опитування (думка неспеціалістів з даної теми);

· масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера);

· симптоматичне опитування (без глибокого осмислення респондентом теми);

· експертне опитування (опитування спеціалістів).

2) Соціометричний метод — це метод опитування, спрямований на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

Найчастіше цей метод застосовують до вивчення малих груп (до 10−25 чол.), де він дає найбільший ефект. Соціометрічне опитування можна проводити лише в колективах з достатнім досвідом сумісної діяльності (3 и більше місяців).

Соціометрічне опитування може проводитися у формі анкетування так і у формі своєрідної анкети — інтерв'ю.

3) Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Види інтерв'ю.

1. Вільне інтерв'ю;

2. Глибинне інтерв'ю;

3. Фокусоване спрямоване;

4. Стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю.

3. Спостереження - планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або в іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряється .

Види спостережень:.

· Відкрите;

· Інкогніто;

· Нестандартизоване (не має чіткого плану);

· Стандартизоване (проводиться за чітким приписом).

Соціологічне спостереження — це планомірне цілеспрямоване простежування за розвитком явищ, результати якого в тій чи іншій формі фіксується дослідником і потім перевіряється.

Класифікація соціологічних спостережень.

1. за умовами організації: польове (у реальній життєвій ситуації), лабораторне (у спеціально створених умовах);

2. за місцезнаходженням дослідника: невключене (дослідник знаходиться поза процесом чи явищем), включене (дослідник включений у процес дослідження);

3. за тривалістю здійснення: систематичні (проводяться за розробленим планом протягом певного часу), несистематичні (короткочасові) — проводяться за допомогою опитувань, документів тощо.

4. експеримент - це загальнонауковий метод одержання нового знання. Соціологічний експеримент — це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об'єкта внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників.

Види експерименту.

· За умовами проведення: польові і лабораторні;.

· За специфікою завдання: науково-дослідні (перевірка гіпотези); практичні (мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах);.

· За специфікою доведення гіпотези: паралельні (існує контрольна і експериментальна групи); послідовні (контрольна група відсутня).

Питання для самоконтролю.

1. Дати визначення соціології як науки.

2. Чим відрізняється соціологія від інших наук про суспільство?

3. Визначте головні функції соціології та її взаємозв'язок з іншими науками.

4. Що є предметом та об'єктом соціології, в чому їх взаємозв'язок?

5. Що таке соціальна спільнота і які види соціальних спільнот існують?

6. Дати визначення соціального інституту.

7. Назвати види та функції соціальних інститутів. Яку роль відіграють соціальні інститути в суспільстві?

8. Пояснити поняття мікросоціологія і макросоціологія.

9. В чому особливість соціологічної роботи в Україні? Її стан на сучасному етапі.

10. Визначити поняття конкретно-соціологічного дослідження.

11. Назвати основні типи та етапи проведення соціологічного дослідження.

12. Що впливає на вибір типів проведення досліджень?

13. В яких випадках проводиться повторне дослідження?

14. Що включається до програми досліджень?

15. Що включає в себе робочий план соціологічного дослідження?

16. Назвати основні методи збору соціологічної інформації.

17. Які переваги і недоліки має такий метод збору інформації, як аналіз документів?

18. Чим інтерв'ю відрізняється від анкетування?

19. Навіщо проводиться інтерпретація соціологічної інформації?

20. Які засоби використовуються в соціологічному спостереженні?

ЛЕКЦІЯ 2.

Тема. Історія становлення і розвитку соціології.

Мета заняття:.

Навчальна: надати студентам знання щодо історії розвитку соціологічної думки, її напрямків та основних шкіл. Визначити головних представників соціологічної думки та дати характеристику соціологічних концепцій визначеного періоду розвитку науки у світі та в Україні.

Розвиваюча: розвивати уміння аналізувати науково-соціологічну інформацію, узагальнювати її та робити висновки.

Виховна: виховувати почуття гордості за національну науку та представників соціологічної думки України та почуття патріотизму.

План.

1. Вчення про суспільство в окремих філософських і соціально-політичних концепціях стародавнього світу, середньовіччя та Нового часу.

2. О. Конт як засновник науки «Соціологія».

3. Класичний період у розвитку соціології (друга половина ХІХ — поч. ХХ ст.).

4. Історія розвитку соціології в Україні.

Питання для самостійної роботи.

1. Соціальна думка ХVІІІ-ХІХ ст. (Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ш. Монтеск'є, де Местр, Берк, Гегель, А. Сен-Сімон).

2. Значення соціології як позитивної науки про суспільство.

3. Соціологія ХХ століття: екзистенціалізм, феноменологія, технологічна концепція суспільства.

4. Розвиток соціологічної думки в Україні. І.Вишенський, А. Прокопович, Кирило-Мефодіївське братство, «Громада» та інші.

Рекомендована література:.

1. Піча В.М. Соціологія: Підручник / В.М. Піча. — Львів: Магнолія Плюс, 2004. — с. 20−28, 45−49;

2. Піча В.М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.М. Піча. — К.: Каравела, 2000. — с. 29−38, 96−100.

3. Черниш Н. О. Соціологія: Курс лекцій / Н. О. Черниш. — Львів: Кальварія, 1996. — Вип. 1,2.

4. Юрій М.Ф. Соціологія / М.Ф. Юрій. — К.: Дакор, 2005. — с. 22−64.

Ключові поняття та терміни.

Соціальне знання, соціологічна думка, контівська ієрархія наук, соціальна динаміка, соціальна статика, протосоціологія, напрямки і школи соціології ХІХ — ХХ ст.

1. Вчення про суспільство в окремих філософських і соціально-політичних концепціях стародавнього світу, середньовіччя та нового часу.

Людей з глибокої давнини цікавили соціальні проблеми, вони намагалися знайти відповіді на питання: в чому сенс життя? як прожити своє життя гідно? як раціонально організувати сумісне життя і працю? В умовах панування релігійного світогляду в усіх сферах життя суспільства соціальна думка здебільшого представляла проповідництво, опис бажаних принципів людського буття. Уявлення про соціальне життя суспільства і людини були викладені в різного роду релігійних установленнях, у суспільній думці, соціальній філософії, в усній народній творчості, сказаннях і переказах.

Подібно сучасній цивілізованій людині, у стародавні часи люди добре вміли аналізувати емпіричні сторони свого життя і пристосовувати деякі зі своїх ідеалів до реальних людських відносин. Але раціональні досягнення виявилися тільки тоді, коли під впливом контактів з культурами інших народів, що володіють різним досвідом та іншими ідеалами, зникла відносна ізоляція суспільств. Хоча соціальна філософія продовжувала домінувати в суспільній думці, спостереження і порівняння, конфлікт того, що було непорушною істиною, зі зростаючим сумнівом і скептицизмом призвели до появи зачатків соціальної теорії.

Уже представники найдавнішого періоду розвитку античної думки — Солоній, Пармені, Геракліт та інші - запропонували багато соціологічних узагальнень. Роботи Стратона, Цицерона, Лукреція настільки ж плідні в соціологічному, як і в філософському відношенні. На порозі Нового часу видатні мислителі, що належали до різних культурних ареалів, робили спроби викласти свої соціальні погляди в систематичному вигляді. Велику цінність являє написаний у ХІV ст. арабським мислителем і державним діячем Ібн Халдуном «Історичний пролегомен», в якому відображене соціальне життя арабського світу.

Соціальні уявлення Стародавньої Індії.

Виділити власне соціальні ідеї у стародавні часи дуже складно, тому що релігійне і світське життя людей практично не розділялися із-за страху перед божим покаранням, а також через існуючі соціальні відносини, при яких влада духовна була вершителем доль, у тому числі і представників вищого суспільства.

Мислителі стародавньої Індії дали чудові зразки глибоких і різноманітних соціальних поглядів на суспільство і буття людини. Історія соціальної думки цієї країни починається з кінця ІІ початку І тисячоліття до н.е., коли в долині Гангу існували невеликі рабовласницькі держави, господарство яких базувалося на іригаційному землеробстві, що відбиває високий для того часу рівень наукового і технологічного розвитку.

Індійська община була дуже міцною, і ця міцність ґрунтувалася на сполученні ремесла і землеробства. Відносний підйом економічного життя, з одного боку, і соціальні конфлікти, що загострилися, з іншого, призвели до зрушень у сфері пануючої ідеології і суспільної свідомості, до боротьби ідеалізму, що зароджувався, і матеріалізму.

Соціальною концепцією життя в рабовласницькій Індії був брахманізм. Верховні боги — Брахма, Вишну і Шива — розглядалися жерцями (брахманами) як вершителі доль. Вищою кастою (станом) в Індії були брахмани. Вони здійснювали складні ритуали. Існувала сувора обрядова регламентація способу життя людей, аскетичні подвиги відмови від усього земного розглядалися як засоби, що забезпечували за законом карми краще просвітлення душі і кінцеве звільнення від ланцюга переживань.

Відповідно до Вед, брахманізм вимагав визначеного способу життя, а не просто спадкоємної приналежності до брахманів. Брахманом може бути той, хто осяг «світовий дух», вільний від прихильності, пристрасті й інших недоліків, наділений спокоєм і іншими достоїнствами: вільний від заздрості, спраги, надії, осліплення й інших станів; перебуває в думках, не порушених обманом, самосвідомістю й ін. Тобто поряд з релігійними мотивами тут простежується чітке моральне, мирське начало у житті конкретної людини.

Відповідно до Вед, гуманізм і любов до людини повинні бути реальним життєвим началом будь-якої Варни, тобто пронизувати суспільні відносини людей, їх повсякденне життя. Ідеологія брахманізму, що проповідує аскетизм, закликала людину відмовитися від повсякденних турбот, щоб душа втратила зв’язок з матеріальним світом. Але не всі могли уявити собі ці духовні цінності сенсом життя. Цьому сприяли нерівність соціальних відносин, оточуючий людину різноманітний світ з принадами мирського життя, від якого знатні і багаті люди зовсім не збиралися відмовлятися заради досягнення духовно-релігійної досконалості.

Прагненням людини до пізнання цих протиріч, бажанням пояснити їх відповідала матеріалістична філософія — чарвака. Вона критично оцінювала Веди, особливо як джерело життєвої істини, заперечувала існуванню бога і визнавала матеріальний світ незалежним від божественного провидіння.

Історія соціальної думки Стародавньої Індії свідчить про існування різноманітних ідейних течій і їхніх представників, що намагалися не просто пояснити світ людських відносин, але й «узгодити» його з релігійним буттям людини, показати цінність релігії для реальних людських відносин. Бажання зберегти релігійне панування над духовним світом особистості призвело до багатовікової боротьби двох напрямків: ідеалізму і матеріалізму.

Різноманітні соціально-філософські ідеї знайшли своє відображення в цивілізації, створеній індійським народом, і вплинули на хід світового розвитку.

Чинники, що сприяли виникненню соціології.

Етапи становлення та розвитку західної соціології.

2. О. Конт як засновник науки «соціологія».

" Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюста Конта (1798−1857 pp.). Його доля склалася так, що за життя він не був визнаний як учений, а тим паче як фундатор нової науки. Визнання прийшло вже після його смерті: через 20 років про О. Конта з’явилося в американській і європейській пресі близько 900 статей. Його основні твори: «Курс позитивної філософії», «Позитивістський катехізис», «Система позитивної політики», «Заповіт Конта» (останній вийшов уже після його смерті). Огюст Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засноване на спостереженні й експерименті та пов’язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, достовірністю, конструктивністю, об'єктивністю. Учений дав назву соціології як науці, окресливши в основних рисах її предмет і методи. Цікаво, що спочатку О. Конт назвав нову науку «соціальною фізикою» .

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою:

математика > астрономія > фізика > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).

Це, так звана, контівська ієрархія наук.

Нова наука, за О. Контом, має два розділи — соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо, і соціальну динаміку, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Філософ сформулював " закон трьох фазисів-стадій" розумового розвитку, котрий разом із законом розподілу праці зумовлює соціальний прогрес.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, що супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою непримиренних суперечностей між власниками та найманими працівниками. Конфлікт між власниками й робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці.

О. Конт не був прихильником революційних форм боротьби, він надавав важливого значення діяльності інженерів-організаторів виробництва, а також моралі та вихованню людей.

Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта.

· > при вивченні соціального життя слід не покладатися на здогадки, а обпиратися на спостереження, порівняльні методи, єдиним джерелом знань є емпіричні дані.

· > вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, в залежності від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері.

· > наука «соціологія» повинна давати відповідь не лише на питання, що існує, але й на питання як відбувається явище, вміти передбачити і розв’язати проблеми, що виникають.

· > все існуюче існує лише в тій мірі, в якій це буде доведено наукою; це можливо лише у тому випадку, якщо будуть вивчатися реальні факти суспільного життя.

· > існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів суспільства (людей, груп, спільнот та ін.).

3. Класичний період у розвитку соціології (друга половина ХІХ — поч. ХХ ст.).

Послідовником О. Конта був Джон Стюарт Мілль (1806−1873рр.) — відомий англійський філософ, історик і економіст, прихильник буржуазної демократії і ліберальних реформ. У своїй роботі «Система логіки силогічної та індуктивної» він виклав 4 методи дослідження:

· Метод схожості;

· Метод відмінності;

· Метод залишків;

· Метод супроводжуючих змін..

Дж. Мілль розглядає суспільство як агрегат індивідів, мислення яких поступово змінюється і розвивається. Він вважав, що держава не повинна втручатися в економічну діяльність підприємств приватних власників. На відміну від Конта, який закликав до зміцнення держави та її функцій, Мілль переносив акцент на активність підприємців. У підприємництві, на його думку, могли б мати успіх всі народи.

Герберт Спенсер (1820−1903 рр.) заснував органічний напрям у соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між біологічним організмом, його еволюцією і соціальним, над органічним організмом і його еволюцією. Цей метод ґрунтувався на тому, що і в біологічному, і в соціальному організмі відбувається перехід від простого до складного. На думку Спенсера, соціальний організм складається з трьох основних систем:

— регулятивної;.

— системи, яка виробляє засоби для життя;

— розподільчої.

Джерелом класових відмінностей вважав завоювання: переможці утворюють панівний клас, а переможені стають рабами. Головним для Спенсера було не вивчення суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій і взаємозв'язку.

Г. Спенсер заклав основи структурно-функціонального напряму в соціології, сприяв виникненню функціоналізму, однак, лише частина його наукової спадщини актуальна для сучасної соціології. Головна його праця «Основи соціології» (1896 р.), в якій він зробив висновок: перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси.

4. Історія розвитку соціології в Україні.

Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Нині у зв’язку з процесами державотворення та національно-культурного відродження потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізації як академічної науки, набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем, пов’язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.

Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:

— протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період кінець XV ст.);

— протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Січі — кінець XV — третя чверть XVIII ст.);

— протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII — середина XIX ст.).

Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX — XIII ст.), і тісно пов’язані з буттям українського народу, формуванням української державності - Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного й культурно-економічного центру — Києва й Середнього Подніпров'я. Елементи соціологічної думки містять праці найдавніших українських мислителів.

Київський князь Володимир Мономах (правив у 1113—1125 pp.) у «Повчанні дітям» дає настанови на праведне життя, справедливий соціальний устрій, закликає долати міжусобиці заради єдності землі Руської, громадянського миру.

Різноманітним історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі XI-XIII ст., найпомітніший серед яких «Повість минулих літ», авторство якого належить ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Подієвий спектр увиразнює головну його ідею, яка полягає в обстоюванні єдності Руської землі та політичної незалежності.Вихід на історичну арену Галицько-Волинської держави засвідчив «Галицько-Волинський літопис» — важливе джерело інформації про соціальне життя на західноукраїнських теренах.

Соціально-економічне, політичне і духовне життя різко змінилося у XIII ст. у зв’язку з пануванням на українських землях монголо-татарського іга. У XIV ст. центрально-українські землі були захоплені Великим князівством Литовським. Більшість галицько-волинських земель опинилася під польською владою. З півдня дошкуляли татарські напади.

Історична доля українського народу витворила своєрідний соціальний феномен — козацтво — проміжну верству між шляхтою і селянством, на яку не поширювалися ні кріпацтво, ні панщина. Особливість його в тому, що Україна, не будучи державою, фактично існувала як унікальна державно-правова система, суб'єктом якої було козацтво. З ним пов’язані і перші переписи населення в Україні, формування козацьких реєстрів, створення війська реєстрових козаків.

У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566), якого сучасники називали українським (рутенським) Демосфеном. Він обґрунтував положення, згідно з яким королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які підкоряються королю добровільно. Перед законом як гарантією розвитку та існування держави рівні всі, навіть королі. На думку С. Оріховського, природне право (закон) важливіше від законів, які регулюють відносини у суспільстві і які за необхідності можна змінити.

Суспільні погляди С. Оріховського відіграли етапну роль у розвитку вчення про державу від середньовічних концепцій до теорій держави і права XVIIXVIII ст. Щодо багатьох положень він випередив таких мислителів, як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Боден та ін. В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема Феофан Прокопович (1681 — 1736).

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545(50) — після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості.

У цей час центр освітнього, інтелектуального життя переміщується з Острозької академії до Києво-Могилянської, найпомітніші діячі якої Петро Могила, Стефан Яворський, Павло Величковський, Юліан Кониський, Феофан Прокопович, крім власне духовних літературних праць, приділяли увагу відносинам церкви і держави, церковній та світській владі. Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, письменник Григорій Сковорода (1722−1794), який науку про людину вважав найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи ролі й значення технічних досягнень, найголовнішою він вважав науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.

Особливу цінність має його концепція спорідненої праці. Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя — у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула рис загального принципу вирішення проблеми людського щастя і смислу людського буття.

Безпосереднім суб'єктивним виявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, добрий сердечний настрій, душевну міць. Досягти цього можна, втілюючи веління своєї «внутрішньої натури», пізнаного в собі Бога. Цією «внутрішньою натурою» є спорідненість із певними видами праці. Люди мають пізнати самі себе, свої здібності й виробити адекватний своїй природі спосіб життя. Спорідненість, покликання і є справжнім Богом у людині.

У такому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну — нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність природного походження. Звідси його принцип «нерівної рівності».

Отже, суспільні концепції, які постали в Україні в період від античності до XIX ст., охоплювали широке коло соціальних проблем і підходів до їх вирішення. З позицій свого часу, тодішнього рівня знань автори намагалися осмислити окремі і загальні соціальні явища, що створювало інтелектуальне підґрунтя для подальшого вивчення суспільства як системи, механізмів його функціонування. У тогочасній українській протосоціологічній думці домінують загальні закономірності становлення й еволюції соціологічного знання та специфічні особливості, зумовлені розвитком української історії. Ця специфіка відображена у соціальній проблематиці, пов’язаній з боротьбою етносу за свою політичну й національну незалежність, громадянські права та свободи, за національні соціальні інститути.

Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Багато праць цього періоду, передусім «Опис весільних обрядів» Григорія Калиновського, «Землеописания о Малия России» М. Туранського, «Записки о Малороссии» Ярослава Маркевича, «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського, «Історія русів» невідомого автора засвідчують появу системних українознавчих студій, в контексті яких досліджувалося і соціальне життя народу.

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціософські міркування автора насичені ідеями всеслов’янського братства і відродження України.

Початок української соціології.

Другий період розвитку соціологічної думки в Україні безпосередньо пов’язаний з виникненням соціології як окремої науки. У наукових колах його називають періодом академічної соціології. Розпочинається він за існування та інституціалізації соціології на Заході. Це породжує певні способи бачення й моделі пізнання соціальної реальності, нові підходи, способи вирішення й засоби реалізації соціальних цілей, інтересів і потреб, оскільки соціологічні принципи, методи та концепції були вже досить відомими серед українських науковців.

Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі «Громада».