Досвід використання дистанційної освіти в вищій школі Великої Британії

Досвід використання дистанційної освіти в Європі якнайкраще можна показати на прикладі Великої Британії [2].

Якщо, наприклад, в Україні більшість не сприймає серйозно можливість отримання диплому про вищу освіту таким чином, то в цій країні це «звична справа».

Стаціонарна форма навчання включає в себе постійне живе спілкування з викладачами та однокурсниками. Однак, навчання в Англії в магістратурі - це більшою мірою робота з друкованими та електронними джерелами інформації, доступ до яких забезпечується цілодобово.

Нерідко, студента британського навчального закладу можна застати сидячого над книгою або за комп’ютером вночі в бібліотеці. Іспити на стаціонарі в основному письмові. Тому при правильній організації свого часу той же результат можна отримати, навчаючись на дистанційній програмі [2].

Різниця буде в тому, що студент залишається у своїй країні (зі своєю родиною) та зберігає робоче місце, а значить можливість постійного джерела доходів, необхідного для фінансування, в тому числі і навчання.

Спілкування з викладачем та однокурсниками в даному випадку буде дистанційним. До послуг студента електронна пошта, веб-конференції, форуми, Skype…

Перша ідея організації дистанційної форми навчання була озвучена ще в 1926 році британським ученим Джоном Кларком Стобарт (JC Stobart), коли він обіймав посаду директора освітніх програм на BBC.

Він запропонував створити спеціальний навчальний заклад і навіть придумав назву — Повітряний університет («University of the Air»). Однак до 1960;го року ідея не знайшла свого продовження, і лише на початку 60-х на ВВС стали формуватися конкретні пропозиції.

У 1962 році Майкл Янг (Michael Young), британський соціолог і один і керівників лейбористської партії, запропонував заснувати «Відкритий університет» (Open University) з дистанційною системою навчання, після закінчення навчання в якому, слухачі б отримували диплом Лондонського університету. Оскільки проект «University of the Air» вже обговорювався ВВС і Міністерством освіти Великої Британії, в період з 1963 по 1969 роки, за підтримки лейбористів почався активний розвиток проекту [3].

Нарешті, в 1969 році було оголошено про створення дистанційного університету. Харизматичні професори і вчені заявляли про те, що досвід Відкритого університету тріумфально і беззастережно довів, що навчати людей на відстані можливо [2]!

Домашні наукові лабораторії, пізні трансляції лекцій по телебаченню і радіо — все це увійшло в історію Відкритого університету. Університет став першим навчальним закладом, що зруйнував зв’язок між ексклюзивністю й високою якістю, він зробив хорошу освіту доступною для широкого кола людей.

Природно, що ця революційна ідея викликала чимало критики на свою адресу. Деякі вороже налаштовані противники дистанційної системи навчання привселюдно називали цю ідею безглуздою.

Незважаючи на існуючі розбіжності, вже в 1971 році - через 2 роки після відкриття — Відкритий університет набрав 25 тис. студентів на міждисциплінарні підготовчі курси Foundation, які включали в себе такі предмети: мистецтво, природничі науки, математика.

Оскільки політика прийому студентів передбачала відкритість і доступність для всіх бажаючих, для вступу не була потрібна наявність диплома про вищу освіту. Замість цього спочатку необхідно було пройти підготовчі курси Foundation, після чого навчатися на основному курсі.

Таким чином, в строгій і послідовній системі освіти Великої Британії з’явилася нова структура, яка як свіжий вітер зламала усталені традиції та стереотипи і надала можливість широкому колу людей підвищити рівень кваліфікації, отримати другу і третю спеціальності, отримати можливості зміни сфери діяльності та розвитку кар'єри.

У період суперечок про те, чи потрібен Відкритий університет, та наскільки ефективне навчання в ньому, вийшла п'єса Уіллі Рассела (Willy Russell) «Навчаючи Риту» ('Educating Rita'). Миттєво ставши популярною, п'єса наочно демонструвала, як диплом Відкритого університету може змінити життя і майбутнє людини.

Кількість студентів Відкритого університету тим часом зросла до 70 тис. Щорічно 6 тис. випускників отримували дипломи про освіту. З’являлися нові програми і спеціальності, вдячні студенти писали листи членам Парламенту.

У 1983 році при Відкритому університеті була заснована бізнес-школа, що стала згодом найбільшою в Європі. Відділення університету стали відкриватися в європейських країнах, вдосконалювалися методи навчання, впроваджувалися нові способи передачі інформації [3].

Комп’ютери прийшли на зміну друкованим машинкам, замість лекцій по телевізору з’явилися відеокасети та DVD диски. Широке поширення Інтернету стало чудовою нагодою для запуску он-лайнових програм.

Університет і до цього часу є лідером у використанні інноваційних технологій, постійно вдосконалюючи методи і способи навчання. Повністю виправдовуючи свою назву, Відкритий університет знаходить можливості надавати безліч безкоштовних навчальних ресурсів для тих, хто любить і хоче вчитися.

Сьогодні Відкритий університет представлений в 30 країнах світу. У Великій Британії він має 13 навчальних центрів. За якістю навчання входить до п’ятірки кращих. В університеті дистанційно навчаються 225 тис. студентів, з яких 50 тисячам витрати на навчання покривають роботодавці. 75 з 100 компаній, що входять до індексу лондонської біржі FTSE 100, фінансують додаткові дистанційні програми для своїх співробітників [3].

Саму ідею дистанційного навчання, звичайно ж, підхопили багато інших університетів в усьому світі. На сьогоднішній день особливо популярними стали дистанційні бізнес-програми.

У ситуації, коли немає можливості залишити бізнес і поїхати навчатися на стаціонар, а є бажання і необхідність отримати нові знання та новий досвід у своїй сфері - дистанційний курс є оптимальним рішенням.

У Великій Британії величезна кількість бізнес-шкіл пропонує дистанційні програми MBA. За версією The Financial Times з 40 бізнес-шкіл, що пропонують кращі дистанційні програми МВА, 14 знаходяться у Великій Британії.

Серед них такі відомі, як Edinburgh Business School Heriot — Watt University, Warwick Business School, Durham Business School, London School of Business & Finance і Open University Business School.

При Лондонському університеті створено спеціальний проект — London University «External Programme». Це окремий підрозділ, що займається дистанційними програмами. Після закінчення такої програми студент отримує диплом коледжу або університету, що входить до складу Лондонського університету [3].

Така форма навчання дуже приваблива як для власників бізнесу, які не можуть на 1−2 роки повністю передати управління своєю справою комусь іншому, так і для найманих менеджерів, які можуть продовжувати роботу під час навчання. Тим самим вони не лише зберігають за собою робоче місце, але і постійний дохід, що важливо для фінансування навчання.

Вартість дистанційної освіти порівняна зі стаціонарним навчанням (вартість курсів і навчальних матеріалів, а також іспитів), однак студенту не потрібно нести додаткові витрати на проживання, які часто перевищують плату за навчання [7].

Структура кожного курсу може відрізнятися. Наприклад, магістерська програма може бути розрахована на рік, але за погодженням з університетом її можна «розтягнути» на 1,5−2 роки. Варіанти складання іспитів також різноманітні і часто є можливість підібрати найбільш зручний в кожній конкретній ситуації.

Наприклад, студент, який не має можливості приїхати до Британії на іспит, може домовитися з університетом про здачу іспиту в Україні в Британській Раді (British Council). Британська Рада в даному випадку виступає в ролі незалежного екзаменатора, якому університет довіряє проведення іспиту відповідно до встановленої процедури (порядок відкриття конверта із завданням, встановлення певного часу на виконання кожного завдання, використання тільки дозволених матеріалів залежно від типу іспиту, наприклад, калькулятора або словника). Далі екзаменаційна робота відправляється на перевірку до університету [3].