Методика економічного аналізу готової продукції

Економічний аналіз — як наука є система знань, пов’язана з дослідженням взаємозалежності економічних явищ, виявленням позитивних і негативних факторів та вимірюванням ступеня їхнього впливу, резервів, втрачених вигод, вивченням тенденцій і закономірностей у діяльності організацій.

Під предметом економічного аналізу розуміються господарські процеси комерційних організацій, їх соціально-економічна ефективність яких і кінцеві економічні та фінансові результати діяльності, складаються під впливом об'єктивних і піддається.

Виробнича програма є наслідком узгодження наступних цілей фірми:

• — отримання прибутку;
• — облік реальних фінансових та інших ресурсних можливостей;
• — повне задоволення потреб ринку збуту;
• — максимальне зниження виробничих витрат, оптимальне використання виробничої потужності організації.

Початкове значення слова підприємство: «Задумане, розпочате будь-ким справа» — таке визначення дано в тлумачному словнику Ожегова С. Три чинники виробництва (Праця, Земля, Капітал), принаймні, потрібні у тому, щоб підприємство працювало нормально, і отримувало у свій прибуток. І тут кажуть: «підприємство тримається на плаву». Для одержання прибутку необхідно розробити виробничу програму, де треба врахувати строки й обсяги постачань своєї продукції ринок та рівномірне завантаження виробничих потужностей. Відповідно виходячи з виробничої програми мають бути сформовані всі розділи комплексного плану підприємства.

Темпи зростання кількості обсягу виробництва товарів, підвищення його якості безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток і рентабельність. Аналіз випуску товарів включає оцінку виконання плану і динаміки виробництва та продажів, визначення впливу різних гілок чинників зміну величини цих показників, виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва та продажів, розробку заходів щодо виявлення резервів та його освоєння. Важливу роль у цьому відіграє виконання контрактів про поставки товарів, оскільки це гарантує збут продукції і на своєчасну оплату.

Підвищення якості забезпечує стійкі позиції над ринком. Високий рівень якості товарів сприяє підвищенню попиту, збільшення прибутку як з допомогою обсягу продажу, але й рахунок високі ціни. Нині підприємства самостійно планують власну діяльність і визначають перспективи розвитку з попиту вироблену продукцію, роботи й послуги. Важливими показниками підприємств є якість продукції, підвищення якості забезпечує стійкі позиції над ринком. Високий рівень якості товарів сприяє підвищенню попиту, збільшення прибутку як з допомогою обсягу продажу.

Одним із основних показників, що характеризують діяльність підприємств, є загальний обсяг реалізації товарної продукції.

Важливими завданнями обліку готової продукції та її реалізації є: вчасне і правильне відображення наявності й руху готової продукції; контроль за її зберіганням та дотриманням встановлених норм запасів на складах; вчасне оформлення документів на відвантаження продукції; контроль за платежами покупців за відправлену продукцію; контроль за дотриманням кошторису витрат і фінансовими результатами. Готовою вважається виготовлена на підприємстві та призначена для продажу продукція, що пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками й відповідає технічним вимогам та стандартам. Одиницею бухгалтерського обліку готової продукції є її найменування або однорідна група (вид).

Готова продукція — це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства, коли запаси набувають нової якості. Крім випуску речової продукції (машини, одяг тощо), підприємство може виконувати роботи для інших підприємств або надавати послуги (ремонтні роботи, перевезення вантажів замовників своїм автотранспортом тощо). На відміну від тієї, яка в обліку зазначається як «готова продукція», цей вид продукції називають «виконані роботи і послуги». Отже, продукція підприємства складається з готової продукції та виконаних робіт і послуг.

Готова продукція на підприємстві проходить такі операції:

• а)випуск продукції з виробництва і здавання на склад;
• б)зберігання продукції на складах підприємства;
• в)відпуск продукції покупцям з одного місця або відвантаження покупцям із кількох місць;
• г)відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів;
• д)реалізація продукції.

Готова продукція оформлюється здавальною накладною і передається на склад. На невеликих підприємствах готова продукція безпосередньо з виробництва, минаючи склад, відвантажується покупцям. Виконані роботи і послуги оформлюються актом здавання-приймання.

Готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку. В картці або книзі вказується назва продукції, її номенклатурний номер, одиниці виміру, розмір, ціна за одиницю, марка. Облік готової продукції на складі здійснюється у міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В книгах складського обліку або картках робляться записи про надходження та відпуск готової продукції і щоденно підраховуються її залишки.

На підставі здавальних накладних, що виписуються у двох примірниках, складається відомість випуску готової продукції. Здавальні накладні складаються рахівниками цеху-відправника, підписуються представниками цеху та відділу технічного контролю і разом з продукцією відправляються на склад. У накладних мають бути відображені такі реквізити: порядковий номер, час і місце здійснення операції, прізвище представника, який здає продукцію, прізвище представника, який одержує продукцію, прізвище контролера ВТК, одиниці виміру, шифр групи виробів, ціна, кількість зданих виробів. Один примірник накладної з підписом особи, яка прийняла продукцію, повертається ви­робникові.

Готова продукція відображається в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Первісною вартістю готової продукції є собівартість виробництва, що визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Собівартість виготовленої продукції складається з таких фактичних витрат:

• — на придбання запасів для виготовлення продукції;
• — сума, що сплачується за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв’язку з пошуком і придбанням запасів;
• — сума ввізного мита;
• — непрямі податки у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
• — на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їхнього використання, включаючи витрати зі страхування та відсотки за комерційний кредит постачальників;
• — прямі матеріальні витрати;
• — на оплату праці;
• — на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик готової продукції;
• — інші витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням та доведенням продукції до стану, придатного для використання за призначенням.

Готова продукція в бухгалтерському обліку відображується за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу її ціна знизилась, або продукція зіпсована, застаріла, або вона якось інакше втратила первісну очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації готової продукції визначається за кожною одиницею продукції шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість продукції перевищує чисту вартість її реалізації, є втраченою і списується на витрати звітного періоду з відображенням указаної вартості в позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати витрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або до інших активів) і доходу звітного періоду.

Під час продажу готової продукції оцінка її здійснюється за методом нормативних витрат, який полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і поточних цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм і оцінок нормативну базу слід регулярно перевіряти і переглядати.

Для синтетичного обліку готової продукції використовується активний балансовий рахунок 26 «Готова продукція», за дебетом якого відображуються надходження готової продукції з виробництва на склад за собівартістю виробництва, а за кредитом — відпуск готової продукції за собівартістю виробництва. Залишок може бути тільки дебетовим.

Продукція, що не відповідає умовам договору і технічним вимогам та стандартам (крім браку), а також не прийняті замовником роботи, відображаються на синтетичному рахунку 23 «Виробництво»; брак готової продукції — на синтетичному рахунку 24 «Брак у виробництві».

Для правильного обрахування фактичної собівартості готової продукції, виконаних робіт і послуг доцільно на кінець звітного періоду визначати залишки незавершеного виробництва, тобто продукції в незавершеній стадії виробництва. Залишки незавершеного виробництва відображаються за дебетом рахунку 23 «Виробництво».

Якщо готова продукція підприємства повністю передається для використання на цьому ж підприємстві, то вона на рахунку 26 «Готова продукція» може не обліковуватися, а вказується на рахунку 20 «Виробничі запаси» або на інших рахунках залежно від її призначення. Готова продукція відвантажується покупцям відповідно до договорів постачання. Відпускання готової продукції зі складу покупцеві здійснюється згідно з наказом відділу збуту. На призначену для реалізації продукцію виписується накладна, яку підписують працівники складу і представник покупця (або транспортно-експедиційного відділу). В кінці дня всі оформлені на відвантажену продукцію документи передаються до бухгалтерії. Облік доходу від реалізації готової продукції здійснюється за субрахунком 701 «Доход від реалізації готової продукції» рахунку 70 «Доходи від реалізації». У бухгалтерському балансі реалізація готової продукції вказується в статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» і в статті «Векселі одержані», якщо заборго­ваність забезпечена векселями. До підсумку балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

Собівартість продукції є головним ціноутворювальним чинником. Виживання суб'єкта господарювання в умовах конкуренції залежить від можливості підтримувати оптимальний рівень собівартості продукції. Вирішення цього завдання залежить від багатьох чинників, головним з яких є стратегія поведінки у конкурентному середовищі й ефективність використання ресурсів. Відповідно до обраної стратегії виробник може належати до категорії з низькою собівартістю продукції на масовому ринку або бути гравцем із добре зарекомендованими виробами.

Якщо виробник належить до категорії працюючих на масовому ринку, то необхідно досягнути концентрації у собівартості. Не меншу увагу собівартості мають приділяти виробники, які працюють у середовищі ринку, а також інші суб'єкти господарювання, оскільки всім необхідно мати достатньо високий рівень рентабельності, що забезпечує діяльність виробництва і розширення.

Важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості належить аналізу, основна мета якого — виявлення можливості раціональнішого використання виробничих ресурсів, зменшення витрат на виробництво, реалізацію і забезпечення зростання прибутку. Аналіз собівартості є важливим інструментом управління витратами.

Для досягнення мети аналізу собівартості необхідна його організація на всіх етапах життєвого циклу виробів (робіт, послуг), чого досягають шляхом проведення попереднього, подальшого (ретроспективного, історичного) і перспективного (прогнозного) аналізу. У ринковій економіці центр ваги зміщується на попередній і прогнозний аналіз.

Попередній аналіз здійснюють на стадіях життєвого циклу продукту (виробу) до початку масового випуску. Це стадія науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На етапі науково-дослідних робіт (НДР) вирішують принципово нові технічні завдання, що задовольняють вимоги споживачів, визначають і систематизують вимоги до нової продукції, розробляють шляхи вирішення поставлених завдань, приймають кінцеві рішення про створення нової продукції, визначають рівні якості та витрат на виробництво продукції, зіставляють їх.

На етапі дослідно-конструкторських робіт (ДКР) проектують, створюють дослідні зразки та випробовують їх, конкретизують технічні й економічні параметри, зіставляють їх.

Частину життєвого циклу після НДР і ДКР, із моменту запуску виробу у виробництво до зняття з нього, називають економічним циклом, який, у свою чергу, складається з чотирьох етапів: запровадження, підйому, стабілізації, спаду.

Для етапу запровадження характерне повільне і тривале наростання обсягів випуску продукції. На цій стадії великі витрати здійснюють на підготовку виробництва, засвоєння технології, вдосконалення організації виробничого процесу.

Етап підйому доволі короткий. Для нього властиві інтенсивне збільшення масштабів виробництва, швидке зменшення витрат (порівняно з періодом заснування). Зменшенню витрат сприяють зростання обсягу випуску продукції, запровадження серійної технології.

Для етапу стабілізації характерні стабільні темпи випуску продукції та невеликі темпи зменшення витрат.

Етапу спаду властиві зменшення випуску, стабілізація, або невелике підвищення собівартості виробу. Економічним завданням цього етапу є мінімізація витрат на випуск виробів, що підлягають заміні.

Основним для життєвого циклу багатьох виробів, наприклад засобів праці, є період експлуатації споживачем. До витрат споживача належать: оплата праці, затраченої на виготовлення товару, витрати на ремонт, енерговитрати та ін.

Оскільки на стадіях НДР та ДКР виробник може впливати на рівень цих витрат, то необхідно їх аналізувати і мінімізувати з метою збереження і розширення ринку збуту продукції.

На стадіях НДР і ДКР проводять розрахунки економічної ефективності виконаних досліджень, у процесі апробації та впровадження одержаних результатів у виробництво значна увага звертається на оптимізацію витрат виробника. Щоб оптимізувати витрати, на цих стадіях життєвого циклу виробів необхідно широко застосовувати порівняльний і функціонально-вартісний аналіз.

Порівняльний аналіз на ранніх стадіях життєвого циклу продукції можна здійснювати з метою вивчення загальних тенденцій і напрямів розвитку техніки, можливостей продажу нової продукції, оцінювання техніко-економічного рівня продукції та його оптимізації, рентабельності виробництва і реалізації продукції. Об'єктами порівняння можуть бути технічні системи, вироби, окремі вузли, деталі, функції, параметри та ін. Порівнюють із кращими зразками галузі закордонних країн (зі світовим рівнем).

Найважливіше методологічне питання порівняльного аналізу — порівнянність. За повної подібності вироби є ідентичними, за приблизної і часткової - аналогічними. Найважливішими умовами порівнянності є однорідність елементів і показників нового виробу порівняно з наявними аналогами, тотожність розрахунків і одиниць вимірювання параметрів. За новими виробами встановлюють ступінь порівнянності з уже відомими зразками, при цьому чим оригінальніший виріб, тим менше прототипів є для порівняння. У цьому разі враховують насамперед функціональне призначення виробу. Вивчають реальні та можливі результати — параметри споживчих властивостей, їх переваги над аналогами, собівартість одиниці виробу і способи її зниження, проектований рівень витрат на функціонування виробу в споживача. Такий порівняльний аналіз дає можливість вибирати оптимальне інженерне рішення та гарантує недопущення техніко-економічних прорахунків. Таким чином, основними завданнями, які вирішують у процесі порівняльного аналізу, є:

• * оцінювання техніко-економічного рівня виробу;
• * вивчення чинників, що впливають на техніко-економічні параметри нового виробу та їх оптимізація;
• * оцінювання економічності виробництва та експлуатації.

Об'єктами порівняння можуть бути реальні та абстрактні моделі виробу. Порівняння реальних моделей виробу здійснюють поетапно — від окремих елементів до технічної системи загалом. Порівняння абстрактних об'єктів дає змогу оцінити їх суспільну корисність, екологічність та ін. Основним економічним результатом порівнянь є вибір оптимального рівня витрат на одиницю виробу за високоякісних його характеристик.

Важлива проблема використання методу порівнянь, яку на цьому етапі вирішено не повною мірою, — доступ до необхідної інформації.

Щоб забезпечити оптимізацію рівня собівартості, потрібно організувати управління витратами на всіх стадіях життєвого циклу виробу. Найважливішою функцією такого управління є аналіз, для проведення якого необхідне відповідне забезпечення його економічною інформацією. Не можна стверджувати, що це питання вирішене. На більшості підприємств важко отримати узагальнену інформацію про витрати на виробництво виробів за стадіями їх життєвого циклу.

Важливе значення у попередньому аналізі має використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Основною метою ФВА на стадіях НДР і ДКР є попередження виникнення зайвих витрат, а на наступних стадіях — зменшення або повне уникнення невиправданих витрат і втрат. Подальший (ретроспективний) аналіз собівартості продукції здійснюють після випуску виробів за визначений період (місяць, квартал, рік). Такий аналіз називають ще періодичним. Якщо аналіз проводять за короткі проміжки часу (щодня, кожні 3, 5, 10 днів), то його називають оперативним.

Головне завдання періодичного аналізу собівартості - виявлення основних напрямів раціональнішого використання виробничих ресурсів, внутрішньовиробничих резервів зменшення витрат. Головне завдання оперативного аналізу собівартості продукції - своєчасне виявлення непродуктивних витрат і втрат, оперативне реагування з метою їх попередження й усунення. Оперативний і періодичний аналіз собівартості тісно взаємопов'язані, оскільки підпорядковані одній кінцевій меті - зниженню собівартості.

Основними напрямами періодичного аналізу собівартості є:

• * аналіз структури витрат, її динаміки та оптимальності для одержання прибутку;
• * аналіз динаміки собівартості за узагальнювальними показниками і чинниками їхньої зміни, пошук можливостей усунення чинників зростання собівартості;
• * аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями;
• * аналіз загальних чинників зміни собівартості за калькуляційними статтями;
• * аналіз специфічних чинників зміни собівартості за калькуляційними статтями;
• * аналіз собівартості одиниці окремих виробів із метою їх здешевлення (не знижуючи якісні параметри) і підвищення конкурентоспроможності;
• * виявлення резервів зниження собівартості.

Залежно від стану рівня собівартості, конкретних завдань, поставлених адміністрацією, аналіз можна проводити одночасно за всіма напрямами або їх частиною, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії та процеси. Однак для досягнення мети — зменшення витрат — аналіз необхідно здійснювати періодично, у результаті чого буде постійно накопичуватися інформація про динаміку витрат, чинники їх змін, що забезпечить якість аналізу і підвищить обґрунтованість рекомендацій для керівництва суб'єкта господарювання. Результати ретроспективного аналізу собівартості використовують для планування, розробки й обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на поліпшення основної діяльності, підвищення її результатів і конкурентоспроможності продукції. Аналітична робота з вивчення собівартості продукції є завершеною, коли розроблено конкретні заходи, спрямовані на зменшення втрат, усунення зайвих витрат і підвищення рентабельності виробництва. Ці заходи потрібно відображати у комплексних програмах розвитку й удосконалення основної діяльності суб'єкта господарювання.

Перспективний аналіз здійснюють насамперед за собівартістю окремих виробів, що дає змогу визначити перспективи ринку в конкурентному середовищі.

Для визначення перспективи загальних витрат на виробництво і реалізацію продукції можна використовувати метод зіставлення: «витрати — обсяг — прибуток» .

Висновки до розділу 3.

Таким чином ми провели дослідження інформаційного та методичного дослідження, можна зробити висновки:

• 1) Економічний аналіз як підсистему упpавління та менеджменту pозглядають у двох аспектах: методологічному і оpганізаційному. У методологічному аспекті він пов’язаний із ствоpенням найpаціональнішого інфоpмаційного забезпечення пpийняття упpавлінських pішень, що пеpедбачає систему спеціальних досліджень за цілями, вимогами та пpинципами системного аналізу. Визнана за цими кpитеpіями методика аналізу повинна бути pеалізована в оpганізаційній системі, яка ствоpює можливості повноцінних системних досліджень.
• 2) Для розв’язання задач з обліку готової продукції використовується інформація про: відпуск на сторону покупних напівфабрикатів, товарів і матеріальних цінностей (облік виробничих запасів); фактичну собівартість товарної продукції (облік витрат на виробництво); оплачені банком розрахункові документи та про витрати на збут (облік фінансово-розрахункових операцій); нормативну, планову інформацію, дані про постачання за договорами (управлінська інформаційна система підприємства); реалізацію основних засобів (облік основних засобів та нематеріальних активів).
• 3) Одним із основних показників, що характеризують діяльність підприємств, є загальний обсяг реалізації товарної продукції.

Важливими завданнями обліку готової продукції та її реалізації є: вчасне і правильне відображення наявності й руху готової продукції; контроль за її зберіганням та дотриманням встановлених норм запасів на складах; вчасне оформлення документів на відвантаження продукції; контроль за платежами покупців за відправлену продукцію; контроль за дотриманням кошторису витрат і фінансовими результатами.