Дискусія, як метод активізації студентів у навчальних закладах

Дискусія — це метод навчання, який базується на обміні думками з певної проблеми. Точка зору, яку виражає студент у процесі дискусії, може як відображати його власну думку, так і спиратися на думки інших осіб. Вдало проведена дискусія має велику виховну та навчальну цінність, адже вона вчить більш глибокому розумінню проблеми, вмінню захищати свою позицію та рахуватися з думками і точкою зору інших людей [11, с. 101].

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

• — сформулювати тему дискусії;
• — визначити основні питання, які обговорюватимуться;
• — підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;
• — визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі - основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії [26, с. 192].

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15−20 хв, виступ — 3−5 хв.

Основні правила ведення дискусії:

• 1. Відверто висловлювати думки.
• 2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
• 3. Слухати інших, не перебиваючи.
• 4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
• 5. Водночас має говорити лише одна особа.
• 6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
• 7. Не критикувати себе та інших.
• 8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу[26, с.102].

Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша — це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю (Табл.1).

Таблиця 1. Переваги та недоліки питання дискусії.

Головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація, історичні факти, дати, події тощо. Вони мають для себе відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні цієї проблеми і самостійно прийняти рішення, про яке повідомлять в обговоренні[14, с. 400].

Інша форма проведення дискусії - ток-шоу, під час якого є можливість висловити різні точки зору на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. По закінченні дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз, інколи — поради на майбутнє.

Відома ще одна форма проведення дискусії - «мозковий штурм». Вона полягає в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу розв’язання певної задачі. Ніхто при цьому не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідеї інших. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення [1, с. 297].

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої - перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.

Як свідчить практика педагогів, головні принципи цього методу дискусії, такі:

• 1. Обговорення — це форма партнерських стосунків. Викладач істуденти порівну розподіляють владу і відповідальність за процеснавчання, а також вчаться один в одного.
• 2. Група, вякій відбувається обговорення, поступовоперетворюється у співтовариство, що навчається, поділяючизагальні цінності й прагнучи до спільних цілей.
• 3. Співпрацюючи зі студентами, викладач може допомогти їмґрунтовніше опанувати матеріал курсу.
• 4. Подвійна компетентність [23, с. 20].

Постановка проблеми — це завдання викладача. Він може назвати конкретну проблему, наприклад, входження України в Європейську спільноту. Спочатку студенти записують власні ідеї. Потім аудиторія ділиться на підгрупи і викладач дає їм завдання проглянути всі записані ідеї та вибрати одну — дві найбільш продуктивні й розвинути їх. Кожна група виділяє представника, який і викладе її думку. Студенти протягом 10 — 15 хвилин обговорюють їх в групах, вирішуючи проблеми втілення цих ідей у життя. Викладач спостерігає за групами, і коли обговорення закінчується, пропонує аудиторії перейти до загального обговорення, в якому позицію групи представлятиме один учасник. Час виступу досить обмежений, тому виступаючі повинні дуже стисло та ємко викладати свою точку зору.

Після виступу всіх представників груп викладач просить аудиторію обдумати, які ідеї варто було б реалізувати на практиці. Продумування може бути колективним і проходити у формі загальноаудиторного обговорення протягом попередньо зумовленого часу, приблизно п’ять — десять хвилин. На цьому робота над даною проблемою закінчується. Але можна її продовжити, використовуючи ті ідеї, розробка та втілення яких може мати продовження у вигляді групових проектів. Виконання таких завдань доцільне на наступних заняттях або позааудиторно, за межами університету [28, с. 68−73].

За всіх можливих варіантів цей спосіб організації заняття зорієнтований перш за все на висунення творчих ідей та їх подальшу розробку. І найважливішим є те, що задіяними виявляються всі студенти групи. Широкі можливості дає використання дискусії з елементами ігрового імітаційного моделювання. Воно дозволяє наблизити обговорення до реальної ситуації.

Використовують також імітаційно — ігрові ситуації на підсумкових заняттях з аналітичного читання. У процесі гри формуються вміння й навички аналізу ситуації, вміння визначати мету, зміст і засоби діяльності, її очікувані результати, планування діяльності, самостійного вироблення раціональних рішень, їх прийняття та реалізації, оцінки ефективності виконаних дій та їх коригування, що дуже важливо. У колективній ігровій діяльності студенти розвивають уміння працювати в команді (моделювання роботи в колективі), освоюють навички комплексного творчого розв’язання проблем. Під час гри студент також засвоює моральні та етичні норми поведінки, вчиться вислуховувати і сприймати точку зору інших та стисло виражати власні ідеї. Принципи співпраці й співтворчості зумовлюють високий рівень інтелектуальної активності студентів, оскільки кожен з них є активним виконавцем ігрових ролей.

Систематична підготовка, зокрема і змісту, і процесу обговорення (групова динаміка, потреби й очікування студентів, власні інтереси й упередження, взаємозв'язок з іншим матеріалом), допомагає викладачеві передбачити хоча б загальні тенденції, за якими може розвиватися дискусія. Підготовка може запобігти деяким помилкам (і позбавить від деяких страхів) і забезпечити впевненість та ясність мислення, що сприятиме своєчасному виявленню й використанню можливостей, які виникають під час дискусії.