Методична підготовка з легкої атлетики майбутніх учителів фізичної культури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. А.С. МАКАРЕНКА

Інститут фізичної культури кафедра теорії та методики фізичної культури Дипломна робота МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА З ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ Суми — 2010

ЗМІСТ Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні підходи до вивчення дисципліни «Теорія і методика викладання легкої атлетики»

1.1 Зміст викладання легкої атлетики у вищих навчальних закладах з фізичного виховання і спорту

1.2 Аналіз методичних підходів навчання техніки легкоатлетичних вправ

1.3 Організація контролю за методичною підготовленістю студентів

Резюме до 1го розділу Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження Розділ 3. Стан підготовленості та оптимізація вивчення окремих видів легкої атлетики майбутніми вчителями фізичної культури

3.1 Результати методичної підготовленості студентів

3.2 Методики засвоєння шкільних легкоатлетичних видів

3.3 Порівняльна характеристика експериментального вивчення легкої атлетики Загальні висновки Практичні рекомендації

Додатки Список літератури

ВСТУП Актуальність. Спортивно-педагогічна дисципліна «Теорія і методика викладання легкої атлетики» посідає одне з провідних місць у фізичному вихованні студентів ВНЗ України, де є інститути фізичної культури.

Важливість професійної діяльності вчителя фізичної культури і підготовкою до неї, а також до навчання учнів легкоатлетичним вправам пояснюється, що якість і результати навчання у кінцевому рахунку, визначають ефективність праці вчителя. Тому, сучасній загальноосвітній школі потрібен учитель-професіонал, який володіє методичною підготовкою, яка є однією з найбільш складних та найменш розроблених галузей педагогічної науки (Безпалько В.П., 1995; Вільчковський С.Е., 2002; Данилко М. Т., 2003).

Основним завданням методичної підготовки студентів, майбутніх учителів фізичної культури, є набуття знань основним закономірностям навчання та виховання, формування вмінь та навичок практичним діям із методикою викладання легкоатлетичних вправ. Послідовність засвоєння навчального матеріалу полягає в тому, що спочатку в студента розвиваються рухові здібності, формуються теоретичні знання, рухові навички та вміння і на цій підставі, здійснюється методична підготовка (Калабин В.И., 1996; Кизима О. В., Небож В. Т., 1994; Михайлов В. В., 1995).

Професійно-методична підготовка вчителя фізичної культури досліджується багатьма вченими, які в основному, звертають увагу на необхідність виділення не тільки складу й змісту методичних умінь, а також підкреслюють необхідність нової розробки формування виділених знань у процесі навчання студентів.

Пошук ефективних шляхів поєднання навчання студентів з їхньою майбутньою професійною діяльністю націлює на потребу корекції мети й змісту навчальної програми, вивчення сучасних технологій, підвищення активності в пізнавальній діяльності студентів, в зв’язку з тим, що на практиці випускники недостатньо підготовлені до самостійної праці як фахівці (Лоза Т.О., 2002; Овчаренко Т. Г., Цюпак Т., Цюпак Ю., 2005; Шиян Б. М., 2001).

З огляду на те що ефективне навчання легкоатлетичних вправ вимагає сучасних підходів (Добровольский С.Г., 1998; Власов В. Н., 1995; Скрипко А. Д., 2001; Лобанов А. Л., Стасюк А. К., 2001), які здатні підвищити науково-методичний і кваліфікаційний рівень знань майбутніх учителів фізичної культури, дослідження цього питання є актуальним.

Об'єкт дослідження — фахова підготовка студентів інституту фізичної культури вищого педагогічного навчального закладу.

Предмет дослідження — методична підготовка з легкої атлетики майбутніх учителів фізичної культури.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності сучасних засобів і форм у процесі викладання легкої атлетики.

Завдання дослідження:

дослідити стан вивчення дисципліни «Теорія і методика викладання легкої атлетики» у процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури;

визначити рівень засвоєння студентами методичних знань з легкої атлетики;

розробити методики засвоєння шкільних легкоатлетичних видів та визначити їх ефективність.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення наукових літературних джерел, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, педагогічне тестування методичної підготовленості студентів, методи експертного оцінювання, методи математичної статистики.

Наукова новизна. Розроблено критерії й доповнено систему показників, які визначають і надають змогу оцінити рівень методичної підготовленості студентів на різних етапах професійно-педагогічної підготовки. Також доповнено дані про рівень і компоненти методичної підготовленості майбутніх учителів фізичної культури, та розширено арсенал засобів і методичних прийомів викладання легкої атлетики у вищих педагогічних навчальних закладах.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані в роботі з підвищення кваліфікації учителів фізичної культури, тренерів ДЮСШ, викладачів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, фахівців у галузі легкої атлетики.

Структура та обсяг. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків, практичних рекомендацій, додатків, списку літератури (78 найменувань). Робота містить 8 таблиць. Загальний обсяг роботи складає 73 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ»

1.1 Зміст викладання легкої атлетики у вищих педагогічних навчальних закладах Легка атлетика — складова частина фізичної культури, а не тільки як вид спорту, що має такі переваги, як загальнодоступність і різнохарактерність. Про значну роль легкої атлетики в сучасному фізичному вихованні, свідчить її широке представництво в наступних сферах: по — перше, у спорті (46 видів у програмі Олімпійських ігор, 214 країн-членів ІААФ), по — друге, в системі фізкультурної освіти (у всіх її ланках, починаючи від дошкільного віку) і контролю фізичної підготовленості різних верств населення (у системі контролю біля 40% тестів, які відносяться до легкоатлетичних вправ), по — третє, в рекреації і організації дозвілля населення; по — четверте, в реабілітації населення засобами фізичної культури.

На основі аналізу навчальних програм «Теорія і методика викладання легкої атлетики» для вищих навчальних закладів, нами було визначено кількість годин відведених на вивчення легкої атлетики у школі (табл. 1.1).

Вивчення дисципліни «Теорія і методика викладання легкої атлетики» передбачає формування у майбутнього вчителя основ раціональної техніки виконання спеціальних легкоатлетичних вправ, набуття необхідних знань, вмінь й навичок для самостійної педагогічної роботи в школі, ДЮСШ, ШВСМ, вищих та спеціальних навчальних закладах [12, 20, 28, 40, 44, 49]. Вивчення легкої атлетики проводиться у формі лекційних, семінарських, практичних, методичних, самостійних занять і навчальної практики.

Таблиця 1.1 Кількість годин (від загальної кількості) відведених на вивчення шкільних легкоатлетичних видів у навчальних програмах вищих навчальних закладів

Легка атлетика займає також значне місце у фізичному вихованні школярів. Цінність легкоатлетичних вправ для учнів полягає у їх природоцільності, підвищенні працездатності, підготовці до засвоєння інших розділів навчальної програми з фізичної культури «Основи здоров’я і фізична культура», виконанні оздоровчих завдань фізичного виховання, а також у розвитку рухових здібностей.

Вивчаючи легкоатлетичні вправи, учні вирішують два завдання: удосконалюють не тільки техніку ходьби, бігу, стрибків, метань, але й розвивають рухові здібності — силові, швидкісні, координаційні, витривалість і гнучкість у бігу на короткі й середні дистанції, стрибках у висоту способом «переступанням», стрибках у довжину способом «зігнувши ноги», метаннях м’яча й гранати, штовхання ядра, потрійних стрибках, кросовому й естафетному бігу. У спеціальній літературі [4, 27, 41, 59] представлено багато фізичних вправ, які можна застосовувати на уроках фізичної культури у школі, але ефективність цих вправ не завжди очевидна. Необхідно враховувати специфіку навчання видам легкої атлетики в школі, в тому числі розподілу годин протягом року, коли учні займаються на початку першого і в кінці II семестру із довгою перервою між ними. Тому виникає необхідність у значному за обсягом повторенні пройденого матеріалу після такої перерви, а ефективність попередніх занять знижується, що особливо помітно на техніці виконання вправ учнями.

Вагомим стимулом підвищення ефективності й вияву активності, ініціативи й творчості на уроках є оцінювання діяльності учнів. Вона має відповідати праці школяра, вкладеній у досягнення не якогось загального нормативу, а індивідуально можливого результату в засвоєнні теоретичних знань, методичних знань та умінь, практичних навичок, розвитку рухових здібностей.

Відмітимо, що у фахівців з фізичного виховання простежуються різні погляди на підготовку програм із фізичного виховання в загальноосвітній школі, але не зважаючи на окремі зміни, в основному, вони спрямовані на виконання нормативів державних тестів.

І.А.Бакіко підкреслює, що в останні роки зміст шкільних програм змінювався у трьох основних напрямках. По перше, в напрямку спрощення завдань, пов’язаних із навчанням руховим діям, поетапного виключення з програм складних рухових умінь, навичок та диференціації специфіки навчання юнаків і дівчат. По друге, в напрямку раціоналізації процесу розвитку рухових здібностей за рахунок підвищення моторної щільності уроків і вдосконалення прийомів організації навчальної діяльності. По третє, в напрямку розробки змісту й обґрунтування необхідності й обов’язковості самостійних занять учнів фізичною культурою.

Л.В.Волков відмічає, що за останні роки кількість годин, що відводиться на засвоєння й удосконалення рухових здібностей та вивчення легкоатлетичних вправ у кожній новій програмі стає меншою.

У програмах з фізичної культури для загальноосвітніх закладів також недостатню увагу приділяється вивченню теоретичних основ фізичного виховання Про це свідчить дослідження С. Сінгаєвського [67], який виділяє, що випускники загальноосвітніх закладів мають низький рівень теоретичних знань.

На думку М. Дубовиса [26], теоретичні знання учнів можна підвищити по перше, збільшити обсяг теоретичного розділу програми, за рахунок введення третьої години, який має плануватися й реалізовуватися не формально, а в повному обсязі; по друге, різними шляхами підвищити майстерність та фаховий рівень учителів фізичної культури, де вчителям необхідно планувати свою роботу творчо, виходячи з можливостей навчального закладу й контингенту школярів; по — третє, зробити кожний урок насправді уроком культури фізичної, що збагачує пізнавальну сферу учнів, прищеплює їм культуру рухів, має інструктивну спрямованість, урізноманітнює пропоновані засоби, включаючи рухи та елементи нетрадиційних видів спорту, спонукуючи школярів до систематичної роботи над поліпшенням свого фізичного розвитку і підготовленості.

У нових програмах вимоги до учнів і їх рухової підготовленості визначають приростом розвитку рухових здібностей, які фіксуються в кінці навчального року. Протягом навчального року учні отримують оцінку за освоєння рекомендованих у навчальних програмах умінь і навичок. Підсумкова оцінка за рік виставляється на основі поточної успішності з обліком зміни рівня розвитку рухових здібностей (визначається відсоток приросту рухових здібностей в залежності від виду рухових вправ, віку й статі школярів), а також програмними матеріалами, що містять теоретичні та методичні знання, вмінням самостійно займатися фізичною культурою, вести здоровий спосіб життя [13, 27, 57, 78].

Погляд фахівців щодо програм із фізичної культури для загальноосвітніх закладів носить дискусійний характер, також не має єдиної думки про комплексний підхід до навчання видів спорту, що вивчаються у школі.

Аналіз спеціальної літератури та програм не дозволив отримати також повної ясності технології навчання у питаннях змісту й співвідношення окремих сторін підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Головне завдання легкої атлетики у вищих закладах освіти, як і кожної спеціальної дисципліни професійно-педагогічна підготовка (теоретична, методична, технічна, фізична) фахівців фізичної культури для загальноосвітньої школи, а також формування особистості майбутнього учителя, зміцнення його здоров’я, набуття життєво необхідних знань і навичок [11, 19, 29, 39, 46, 56].

Тому значення й роль легкої атлетики, як базової, спортивної дисципліни у навчанні студентів інститутів фізичної культури на цей час зростає. У зв’язку з цим саме на заняттях з легкої атлетики повинні формуватися основні знання і уміння, які в подальшому можуть бути використані при організації і проведенні занять з інших спортивних дисциплін.

1.2 Аналіз методичних підходів навчання техніки легкоатлетичних вправ Технічна підготовленість — це інтегральний показник властивостей індивідуальної рухової програми людини та здібностей до її реалізації. Технічна підготовка в легкоатлетичних вправах відіграє значну роль і безпосередньо впливає на результат. Раціональною технікою прийнято називати спосіб виконання рухів, спрямованих на досягнення спортивних результатів з урахуванням біомеханічних закономірностей, усвідомленому використанні своїх рухових здібностей для оптимального вирішення рухового завдання.

М.Шестаков виділяє основні завдання технічної підготовки: розробка зорового усвідомленого бачення математичних моделей опорно-рухового апарату і центральної нервової системи; розробка методів керування вихідними програмами рухових дій; розробка методів перетворення програм вихідного управління моделями опорно-рухового апарату; розробка методів контролю рівня технічної підготовленості, а також змісту технічної підготовки; планування технічної підготовки.

За дослідженнями В. Н. Платонова рівень технічної підготовленості визначається обсягом прийомів і дій, якими володіє учень, ступені засвоєння цих прийомів і дій, результативністю техніки.

Технічна підготовка тісно взаємопов'язана з формуванням рухових умінь і навичок, а також відповідних спеціальних знань. Процес становлення рухових навичок і навчання окремій руховій дії проходить за фазами (етапами). Розрізняють три етапи: перший початкове розучування, метою якого є вивчення основи техніки рухової дії й формування вмінь; другий поглиблене розучування (потрібно завершити початкове оволодіння технікою, дії до її удосконалення); третій закріплення і подальше удосконалення рухової дії (забезпечити досконале володіння технікою дій у змагальних умовах).

С.Бубка відокремлює у процесі навчання техніки рухів 5 головних фаз із фізіологічної, психологічної, педагогічної та методичної точки зору:

1) створення уявлення про рухові дії та формування настанов на їх виконання;

2) формування початкового вміння виконання спортивних вправ;

3) формування вміння досконалого виконання рухової дії;

4) повне формування навички відповідає етапу закріплення;

5) підвищення варіативності виконання.

Безпосереднє володіння руховою дією починається з формування знання про сутність рухової задачі й шляху її вирішення. Знання формуються на основі спостереження зразка й супровідного показу, коментарю, мета якого — виділити предмет засвоєння в обсязі вивчення. Об'єкти, що потребують концентрації, уваги при виконанні дії називають «основними опорними точками», а їхня сукупність, що складає програму дії, називається «орієнтованою основою дії». Орієнтована основа дії (ООД) повноцінна тільки в тому випадку, коли вона містить необхідну й достатню інформацію.

Прогресивне підвищення навчальних вимог найбільш ефективно реалізовується за допомогою нових дидактичних технологій. При цьому поряд із застосуванням у навчанні методів показу й пояснення, доцільно використовувати невербальне навчання за допомогою відеокомп'ютерних технологій, пристроїв управління взаємодії і пристроїв термінової інформації. Застосування програмованого навчання за допомогою технічних засобів розширює кругозір студентів, при цьому підвищується якість навчання і чітко визначається індивідуальний підхід [2, 17, 45, 52, 55, 65].

Для удосконалення рухової діяльності в умовах штучного середовища С. Добровольский рекомендує комплекс, який складається з автоматизованого тренажерного стенда, з'єднаного з комп’ютерною приставкою через джойстиковий порт. Інформація за ходом виконання рухової дії із застосуванням віртуальних просторів допомагає вдосконаленню техніки рухів у легкоатлетичних вправах, шляхом порівняння власних рухових відчуттів із діями моделі спортсмена на екрані монітора.

У дослідженнях В. А. Запорожанова [30], М. П. Шестакова наведено методику використання інформаційних та комунікаційних технологій, матеріали біомеханічного аналізу техніки за допомогою сучасних діагностичних стендів, а також розкрито основні принципи удосконалення технічної майстерності спортсменів у рамках нового наукового спрямування — кіберогогіки, в основі якої лежить моделювання управління людиною, системами штучного інтелекту.

Використання відеокомп'ютерного аналізу рухових дій, телеподометрії для дослідження кінематичної характеристики техніки у навчальному процесі ВНЗ дозволяє вирішувати завдання, пов’язані не тільки з визначенням критеріїв біомеханічного контролю, засобів оцінки кількісної і якісної сторін виконання рухових дій, а також дає можливість чітко виділити складові частини, головні та другорядні дії, на більш високому рівні проводити навчання, удосконалення рухових дій і контролювати технічну підготовленість.

Найбільш вивченим є «біомеханічний підхід», що ставить на перше місце досягнення сукупностей біомеханічних характеристик, а на друге знаходження й використання психологобіомеханічних прийомів становлення всієї системи рухових дій, з орієнтацією на індивідуальну рекордну результативність.

Розділяють техніку спортивної вправи в цілому й техніку окремих підсистем. Для оволодіння складним цілісним рухом необхідно встановити, які вимоги ставить кожна з його підсистем до рухової сфери учня, кожної частини його тіла, кожної рухової вправи, також знайти засоби й методи їх розвитку.

Проти розділення вправ, складних рухових дій виступав Н. А. Бернштейн, (1981). Згідно своєї теорії локалізації різних за складністю рухових актів на різних рівнях ЦНС, він стверджував, що розчленування окремих підсистем складних рухових актів для навчальних цілей — даремна трата часу й праці.

Торндайк, (1932) і його послідовники, погоджуються з розчленуванням рухових дій у процесі навчання, стверджуючи, що ціле в усіх випадках дещо більше, ніж проста сума складових його частин.

Традиційна методика навчання техніці легкоатлетичних метань передбачає розчленування дії на фази попереднього й фінального розгону. Попередній розгін, засвоєний як елемент дії, формує стійку навичку зупинки в поставі, вихідної для метання снаряда з місця. Цю грубу помилку, не вдається усунути при монтажі обох засвоєних частин у єдине ціле. Викликано це тим, що в кожній з фаз зникло розуміння цілісної дії, в першій — утрачена ідея попереднього розгону (попередній розгін закінчується повною зупинкою), у другій — не використовується енергія попереднього розгону снаряда (фінальна частина починається зі статичного положення).

Фахівці у галузі спортивної педагогіки під впливом авторитетів фізіології й психології висловлювалися за цілісний метод навчання техніці спортивних вправ, інші беручи за основу свій спортивно-педагогічний досвід і проведені дослідження, надавали перевагу розчленуванню рухів із послідовним з'єднанням у цілісну дію.

Раціональну узагальнену схему засвоєння рухових дій пропонує В. Н. Шаулин [74], за якою вчитель повинен спеціально й поетапно готувати учнів:

створити у себе відображення того, що потрібно зробити на рівні мети, без такої установки учень налаштовується лише на репродуктивний показ вправи, що вивчається;

описати (словесно, графічно, іншими способами) рухову дію: 1) а саме її завдання, виявити головне, суттєве у руховій дії, що вивчається; 2) відтворити рухову дію, створити її; 3) за допомогою зорової пам’яті; 4) логічно; 5) в руховому образі, створеному на поясненні вчителя, показу вправи, аналізу, на набутому власному досвіді або досвіді, придбаному у процесі пробних виконань;

виділити й описати дії, які складають рухову програму (для цього необхідно представити її як ряд послідовних дій);

спланувати навчальні дії, виділити те, що потрібно засвоїти, визначити спосіб засвоєння (розділити рухову дію на частини, підібрати підвідні вправи, засвоїти в полегшених умовах цілісним методом, використати інші методи), виділити орієнтовну основу дії, основні опорні точки даної рухової дії;

відтворити рухову дію у відповідності з планом її засвоєння, корегуючи при цьому свої дії;

оцінити засвоєння рухової дії і порівняти з моделлю.

Розчленування техніки стрибків, метань та інших видів легкої атлетики необхідно, як на перших етапах навчання, так і в процесі всієї навчальної діяльності, тому що, це дає можливість, знизити координаційну складність, а сконцентрувати увагу на формі виконання.

У працях П. С. Канарченка [32], Н. С. Романова обґрунтовано навчання техніки легкоатлетичних вправ за допомогою методу «постав», який включає в себе систему вправ і команд (психологічна структура рухів), спрямованих на швидке й надійне засвоєння раціональної техніки легкоатлетичних вправ.

На відміну вищеназваних авторів, А. Л. Лобанов рекомендує апробований варіант техніки способом без статичної постави.

Також в організації, процесу навчання фізичним вправам використовують психологічну настанову. Навчання будується на паралельному оволодінні технікою рухів, формуванні уяви та м’язово-рухових відчуттів.

В.Н.Власов виділяє системно-структурний підхід до аналізу техніки легкоатлетичних вправ, суть якого заключається у ефективному використанні рухового потенціалу людини для досягнення максимального результату.

Вивчаючи техніку легкоатлетичних вправ, М. П. Сигловий підкреслює, що паралельно з вивченням різних елементів техніки необхідно вивчати їх швидкість, динамічні зусилля, ритм та ін. Враховуючи вищеназване, перед тим як приступити до навчання, викладач має ознайомитись з контингентом учнів та з умовами, в яких проходитиме навчання; визначити навчальний матеріал (що треба вивчати); розробити завдання (які конкретні частини техніки потрібно вивчити); розробити критерії оцінки; розробити графік проходження програми; розробити організацію навчання як складову програмованого навчання.

У програмованому навчанні поєднується індивідуальне й групове навчання. Постійний контроль викладача за процесом засвоєння технічною підготовкою студентів здійснюється за допомогою контрольного обладнання, контрольних карт і схем, які значно збагачують навчальний і навчально-тренувальний процес. У програмованому навчанні змінюються зміст і характер практичних занять. Заняття будуються таким чином: першу частину відводять для вивчення теоретичного курсу, другу — практичного засвоєння в «польових» умовах. Самопідготовка й контроль проводиться в першій частині занять.

Багаторічна робота зі студентами, а також спостереження за роботою відомих тренерів України під час навчально-тренувальних занять, тренувальних зборів та змагань свідчать про те, що поряд із використанням загальноприйнятих методичних вказівок при вивчені техніки легкоатлетичних вправ, використовуються багато допоміжних методичних прийомів: вивчення техніки легкоатлетичних вправ і виправлення помилок у парах (гра у викладачів і учнів); народні прийоми безпосередньої дії; додаткові орієнтири як метод термінової інформації (без апаратури); народна термінологія та образні вказівки, ділові ігри [38, 50, 58, 71].

За даними Л.Г.Євсеєва доцільно використовувати при вивченні техніки виконання вправ наступні види навчальних текстів: у одних — для опису техніки легкоатлетичних вправ використовувати 32 слова, в інших — 58 слів. Студенти можуть виконувати такі завдання: перше читати навчальний текст; друге переказувати навчальний текст; третє пояснювати техніку рухової дії у поєднанні з показом. Викладач фіксує витрати часу на ці завдання за допомогою секундоміра з точністю до 1 с.

При вивченні методики навчання техніки видів легкої атлетики, на думку Е. Н. Петренка [53], необхідно самим студентам визначити послідовність завдань, підібрати засоби й методи, а потім обґрунтовувати та використовувати набуті знання про загальні закономірності навчання руховим діям.

Таке проведення занять можливе лише при умові застосування ситуаційних завдань, моделювання науково-методичних дискусій, що дозволяє збагнути діалектику розвитку понять, розкрити сутність змісту навчального матеріалу.

Технічна підготовка спринтера вважають Д. Миронов, Е. Аракелян [45], пов’язана з навчанням і удосконаленням техніки старту, стартового розгону, бігу на дистанції й фінішуванням. Практика показала, що найбільші труднощі у навчанні складає стартовий розгін. Запропонований тренажер «Заряджений стрілою» дозволяє полегшити й прискорити процес технічної підготовки бігуна.

Для підвищення якості процесу навчання техніки метання застосовуються м’ячі і ядра, виготовлені з вулканізованої пористої гуми, вагою від 150 г до 3 кг. Гумові м’ячі мають ряд істотних переваг перед набивними м’ячами промислового виробництва. Вони мають пружні властивості, що дозволяє значно розширити арсенал метальних вправ, використовуючи відскоки від стіни й підлоги. У процесі експлуатації гумові м’ячі та ядра більш тривалі, практичні і безпечні.

Однією з педагогічних умов успішного вирішення майбутніми учителями фізичної культури навчання руховим діям є уява про техніку легкоатлетичних вправ як цілісної системи рухів. Відсутність цілісності й системності значно знижує хід навчання, остільки кожна рухова дія освоюється студентами у більшому випадку як нове, вперше зустрінуте на практиці.

У зв’язку з цим актуальним є пошук такої послідовності навчання легкоатлетичних вправ, котра дозволила б найбільш раціонально використовувати ефект впливу загальних елементів техніки на засвоєння цілого ряду конкретних деталей рухових дій.

1.3 Організація контролю за методичною підготовленістю студентів Контроль — визначення, вимір і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності тих, які навчаються.

Проблеми контролю як обов’язкового елементу навчання широко розглянуті та проаналізовані сучасною педагогічною наукою. Це підтверджують численні дослідження вчених С. И. Архангельского [3], А. Г. Молибога та ін.

Педагогічний контроль у вищому закладі освіти є складовою частиною навчального процесу, засобом налагодження прямого й зворотного зв’язку викладача й студента. Систему контролю складають екзамени, заліки, семінари, опитування, контрольні роботи, лабораторні роботи, колоквіуми, реферати, дипломні роботи, звіти тощо. Вибір форм контролю залежить від мети, змісту, методів, часу й місця занять.

Успішність студентів інститутів фізичної культури визначають за їх теоретичною й практичною підготовленістю. Основними формами перевірки знань є семестрові заліки та екзамен. Оцінка складається: з усних відповідей з теорії й методики предмета в обсязі пройденого матеріалу; демонстрації вірної техніки й виконання нормативів практичної підготовленості; виконання завдань із навчальної практики; виконання завдань самостійної роботи студента; виконання державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості [12, 20, 28, 40, 44, 49].

На сучасному етапі для контролю знань широко застосовують педагогічні тести [1, 7, 36, 37]. Під педагогічними тестами розуміється система завдань специфічної форми, зростаючої складності, певного змісту — систему, що створюється з метою об'єктивної оцінки структури і якості підготовленості студентів. Тестовим завдання можна вважати, якщо поряд із запитаннями, є еталон відповіді.

Ю.В.Санду розрізняє чотири види навчальної діяльності студентів і чотири рівня засвоєння навчального матеріалу. На всіх рівнях перевірка й оцінювання знань здійснюється за допомогою серії тестів. Перший рівень засвоєння — вимагає від студентів відтворення інформації з опорою на вибіркові варіанти відповідей. Другий — вимагає від студентів відтворення інформації без опори на вибіркові варіанти відповідей. Третій — спонукає студентів до продуктивної діяльності, пов’язаної з використанням раніше засвоєної навчальної інформації для виконання конкретних завдань, що моделюють професійно-педагогічну діяльність. Четвертий — спонукає студентів до творчої діяльності, зв’язаної з умінням застосовувати знання в різних проблемних ситуаціях, що моделюють практичну діяльність тренера-викладача.

Контролюючі програми вибіркового типу В. Г. Савченка містять різну кількість запитань (частіше 5−10). До кожного контрольного запитання розроблюються декілька варіантів відповідей (4−5), серед яких, як правило, тільки один правильний. Запитання складаються таким чином, щоб охопити основну інформацію за пройденою темою або розділом навчальної дисципліни, також виявити рівень сформованих та збережених знань і умінь.

На думку Ж. К. Холодова [72], для розширення дидактичних можливостей тестів, необхідно включати ілюстративний матеріал і конкретні ситуації, які характерні для професійно-педагогічної діяльності або, які можуть виникати при певних обставинах.

Розширення змісту тестів проблемних ситуацій вимагає формування відповідей, теоретичних знань із використанням різнобічних усвідомлених операцій і максимально наблизити навчальну діяльність до практики тренера-викладача.

За результатами досліджень В. Коробейника доцільно використовувати тести для виявлення й виправлення технічних помилок та загального оцінювання дій студентів при виконанні вправи.

На відміну від інших дослідників, С. Р. Бикановим розроблена система педагогічного контролю, яка включає крім традиційних форм (виконання залікових нормативів з окремих видів легкої атлетики, домашніх завдань із навчальної практики, складання заліків та екзамену) і комплексне тестування.

Сутність досліджень Д. Ш. Садетдинова [62], Г. Чорненької полягали у візуальному безперервному оцінюванні всіх вправ, які мали відношення до руху, який вивчався шляхом спостереження та порівняння з попередніми розробленими критеріями оцінювання. Пропонується також здійснювати тематичне оцінювання за 12 бальною системою. В основі його — контрольні навчальні нормативи й вимоги до стану фізичної підготовленості, домашні завдання, вимоги до техніки виконання навчальних вправ.

На сьогодні для оцінювання професійних знань студентів інститутів фізичної культури викладачі використовують систему тестового контролю із врахуванням рівнів засвоєння знань. Перший рівень — знання-знайомство, полягає у створенні таких умов, щоб міг відбутися акт наочно-образного або наочно-дійового мислення. Другий — знання-копії. Засвоєння на цьому рівні передбачає оволодіння основними поняттями настільки, що воно дозволяє студентові словесно описувати дію з об'єктом вивчення, робити аналіз різноманітних видів тестування та їх можливих наслідків. Третій — знання вміння. Даний рівень характеризується вмінням модифікувати засвоєні методики, та пристосовувати їх до ситуації завдання .

Вивчення провідного досвіду вказує на те, що виникла потреба у запровадженні диференційованих оцінок, але змін у системі оцінювання в навчальному процесі ВНЗ не спостерігається, в основному ще й досі функціонує п’ятибальна шкала.

Для введення багатобальної шкали в практику необхідно її обґрунтувати, розробити еталон відповіді на так звану базу порівняння. В якості оцінки знань при усній відповіді студента на будь-яке конкретне запитання пропонуються такі якісні й змістовні характеристики: граматична правильність мови, стилістична виразність мови, чіткість, логічність, критичність та ілюстративність відповіді, аналітичність відповіді, аргументованість та повноту відповіді, евристичність відповіді.

На сучасному етапі навчання, активно запроваджується в навчальний процес модульно-рейтингова та кредитно-модульна системи контролю за оцінюванням знань студентів [8, 35, 47, 70, 77].

На основі зробленого аналізу Ю. Шкребтій запропонував уніфіковану «Європейську модель» навчальних планів для професійної освіти у сфері фізичної культури, де відображено характеристика кредитних одиниць з окремих блоків і дисциплін у вищих навчальних закладах світу. У рамках даної моделі планується введення єдиної системи бальної оцінки (ЄСТS). Бали ЄСТS — це оцінка кількості праці студента (самостійної й аудиторної роботи) з обліком значимості окремої навчальної дисципліни. Умови переводу студента з курсу на курс передбачає отримання ним певної кількості балів і виконання програмних умов.

О.Тимошенко стверджує, що технологія модульно-рейтингового навчання студентів зі спеціальності «фізичне виховання» здійснюється шляхом вивчення блоків трьох рівнів:

— перший рівень — навчальний модуль — логічно завершений малий блок навчальної дисципліни (навчальна тема, курсова робота, блок занять із спортивно-педагогічного вдосконалення, виробнича практика);

— другий рівень — семестровий курс — середній навчальний блок, що складається з одного, або частіше всього, із кількох навчальних модулів;

— третій рівень — курс дисципліни в цілому — великий навчальний блок, що складається з одного або декількох семестрових курсів.

Рейтинг, вважає Т. Г. Коваленко [35], дозволяє більш детально оцінювати студентів у процесі навчання, активно залучати їх в учбовий процес і дотримувати вимоги об'єктивності. Для оцінювання різних видів навчальної діяльності студентів, пропонується 100 — бальна шкала, де можна виділити чотири характерних діапазони оцінок: 1) «незадовільно»; 2) «задовільно»; 3) «добре»; 4) «відмінно» .

Запровадження можливих різнопланових технологій змагального механізму в поєднанні із системою рейтингу в педагогічному процесі дозволяє диференційовано оцінювати діяльність кожного учасника освітнього процесу, підвищувати його працездатність і орієнтувати на здатність активно користуватися одержаними знаннями в практичній роботі.

Рівень методичної готовності слід розглядати з позиції диференційованого підходу до навчання легкоатлетичним вправам студентів за допомогою різних засобів фізичного виховання і технічних засобів навчання, тому методична підготовка студентів являє собою єдину систему, яка складається із проведеного лекційного курсу, семінарських, практичних, оглядово-методичних занять, самостійної й індивідуальної роботи з викладачем та навчальної практики.

РЕЗЮМЕ ДО 1 РОЗДІЛУ атлетика спорт вправа шкільний

1. Результати аналізу літературних джерел і практичний досвід вивчення дисципліни «Теорія і методика викладання легкої атлетики» у вищих навчальних закладах, показує, що на сучасному етапі для підготовки майбутніх учителів фізичної культури настала необхідність впровадження у навчальний процес вищих закладів освіти сучасних технологій навчання. До сучасних технологій, належать технології контекстного підходу, кредитно-модульного навчання, проблемного навчання, дистанційного навчання, інформаційні й комунікаційні технології, а також нові форми, методи й засоби навчальної роботи.

2. Для навчання техніки виконання легкоатлетичних вправ важливо використовувати інформаційні й комунікаційні технології, тренажерні пристрої, програмоване навчання, також робити відеокомп'ютерний, біомеханічний та кінематичний аналіз рухових дій.

3. Якість знань з дисципліни «Теорія і методика викладання легкої атлетики» необхідно здійснювати за допомогою модульно-рейтингової системи оцінювання, що є складовою кредитно-модульного навчання:

— яка базується на самостійній навчально-пізнавальній роботі, індивідуальному навчанні та ділових взаємовідносин викладачів і студентів;

— на розширенні можливостей для всебічного розкриття здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження У роботі для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи досліджень:

1. Теоретичний аналіз літературних джерел.

2. Педагогічні методи:

педагогічні спостереження;

тестування методичної підготовленості студентів;

педагогічний експеримент.

Методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз літературних джерел.

Аналіз науково-методичної літератури з професійної підготовки учителів фізичної культури показав протиріччя між рівнем сформованості професійних умінь випускників фізкультурно-педагогічних навчальних закладів і вимогами до готовності вирішення практичних завдань у сфері фізичного виховання школярів.

Важлива роль у вирішенні проблеми удосконалення професійно-педагогічної підготовки належить активному впровадженню нових педагогічних технологій, спрямованих на формування готовності до вирішення педагогічних завдань, у тому числі й завдань навчання руховим діям.

З метою вирішення наукового завдання трансформації наукових фактів стосовно до специфіки дослідження, уточнення понятійного апарату нами проаналізовано 78 вітчизняних джерел. Визначено предмет, завдання, концептуальні положення й основні напрямки викладання легкої атлетики майбутнім учителям фізичної культури.

Педагогічні спостереження.

У процесі проведення експерименту, здійснювали педагогічні спостереження. Вони велися під час проведення практичних і семінарських занять, проходженням студентами організаційних і педагогічних практик. Окрім цього, спостереження проводилося при проведенні тестувань і контролю за підготовленістю студентів ВПНЗ.

Аналіз та оцінка діяльності студентів здійснювалися за розробленими критеріями і єдиною схемою. Це дало можливість порівняти отримані результати студентів.

У процесі дослідження використовували багатобальну систему оцінювання прирівняну до п’ятибальної.

Педагогічні методи.

До педагогічних методів входив комплекс методик, які спрямовані на визначення рівня якості засвоєння методичних знань, умінь і навичок студентів.

Методична підготовленість (див. табл. 2.1) кожного студента оцінювалася за результатами виконання й проведення фрагментів частин уроку з легкої атлетики, уроку в цілому, навчально-методичну роботу в школі.

Значної уваги приділялося рівню підготовки і якості конспектів уроків. Оцінювалася також методика навчання техніки шкільним легкоатлетичним видам:

— біг на короткі дистанції;

— стрибок у висоту способом «переступанням»

— стрибок у довжину способом «зігнувши ноги» ;

— естафетний біг;

— метання малого м’яча;

— кросовий біг;

— штовхання ядра;

— біг на середні дистанції;

— метання гранати;

— потрійний стрибок.

Таблиця 2.1 Оцінювання методичної підготовленості студентів за даними різних авторів

Педагогічний експеримент.

Педагогічний експеримент проводився протягом 20 092 010 років і складався з двох частин: констатуючого й формувального. У процесі констатуючого експерименту було визначено рівень методичних умінь і навичок при традиційній системі навчання.

Сучасна технологія викладання легкої атлетики рекомендувала використання активних методів і форм навчання, проведення ділових та рольових ігор, тестових методик, розв’язання проблемних і ситуаційних завдань, виконання самостійних творчих завдань, колективних, групових, парних форм навчання, взаємонавчання та ін.

Педагогічний формувальний експеримент передбачав апробацію розроблених методик викладання легкої атлетики майбутнім учителям фізичного виховання.

Апробація проходила у процесі занять із дисципліни «Легка атлетика з методикою викладання» для студентів ІІІV курсів.

Методи математичної статистики.

Методи математичної статистики дозволили зробити об'єктивний аналіз результатів досліджень. Визначались наступні числові характеристики:

середнє арифметичне значення (), за формулою:

2.1

де — значення варіант ряду;

— обсяг сукупності;

— кількість варіантів;

дисперсію варіаційного ряду ():

2.2

середнє квадратичне відхилення (), за формулою:

2.3

коефіцієнт варіації (), за формулою:

2.4

помилки репрезентативності (), за формулою:

2.5

— критерій Стьюдента (t):

2.6

Вірогідність відмінностей результатів формуючого експерименту між контрольною та експериментальною групами визначалася за таблицею ймовірності Стьюдента, (Б.А. Ашмарин, 1978).

2.2 Організація дослідження Дослідно-експериментальна робота проводилась із студентами ІІІV курсів у 20 092 010 роках. У дослідженні узяли участь 132 студенти.

Процедура дослідження передбачала такі стадії:

— розробку програми дослідження (постановка проблеми, завдань, визначення об'єкта й предмета дослідження);

— визначення емпіричних об'єктів дослідження, формування (вибірки);

— збір необхідної інформації за станом проблеми дослідження (констатуючий експеримент);

— розробка методики дослідження;

— проведення формувального експерименту;

— кількісна і якісна обробка результатів;

— написання роботи.

За часом проведення усе дослідження умовно можна розділити на три етапи, кожен, із яких був спрямований на вирішення визначених завдань.

На першому етапі (вересень-жовтень 2009 р.) проводилося вивчення науково-педагогічної та спеціальної літератури з проблеми дослідження. Проаналізовано навчальні програми вищих педагогічних навчальних закладів з дисципліни «Теорія і методика викладання легкої атлетики». Проведено бесіди, узагальнено передовий педагогічний досвід роботи вчителів фізичного виховання, визначено проблеми які виникають у студентів під час вивчення легкої атлетики та проходження педагогічної практики. Також вивчалися сучасні технології у процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури.

На другому етапі дослідження (жовтень-листопад 2009 р.) проведено констатуючий педагогічний експеримент із метою визначення рівня методичних знань із легкої атлетики, яка вивчається в загальноосвітніх закладах, за традиційною системою. В експерименті взяли участь 132 студенти IIIV курсів Інституту фізичної культури СумДПУ імені А. С. Макаренка у віці 1720 років (табл.2.2).

Таблиця 2.2 Кількість студентів у контрольних і експериментальних групах

Для визначення однорідності контрольної й експериментальної групи здійснено контроль методичної підготовленості студентів серед курсів. За результатами відбору скомплектовано одну контрольну і експериментальну групу на кожному курсі, які не мали статистично вірогідних різниць. Види спорту, в яких спеціалізувалися студенти, нами не визначалися, тому що вивчення програми для усіх студентів було однаковим. Засвоєння видів легкої атлетики (за шкільною програмою), здійснювалося відповідно до робочої програми й часу, відведеного на вивчення кожного виду.

Для аналізу матеріалів другого етапу широко використовувалися опитування, бесіди, спостереження, методи математичної статистики.

На третьому етапі дослідження (грудень 2009, січень-травень 2010 р.) проведено педагогічний експеримент для оцінки ефективності запропонованої технології навчання. Цей етап також передбачав обробку й аналіз отриманих результатів, порівняння результатів експериментальних і контрольних груп. Методом математико-статистичного аналізу здійснено оцінювання методичних знань кожного студента, групи й курсу. Визначено рівень оволодіння знаннями й навичками з навчально-методичної роботи в школі. Здійснено поглиблене вивчення літературних джерел для порівняння наших результатів та інших науковців. Сформульовані висновки проведеного дослідження.

РОЗДІЛ 3. СТАН ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ МАЙБУТНІМИ ВЧИТЕЛЯМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1 Результати методичної підготовленості студентів Основним завданням методичної підготовки студента, є набуття знань і вміння навчати правильно виконувати фізичні вправи учнів. Послідовність засвоєння навчального матеріалу полягає в тому, що спочатку в студента розвиваються рухові здібності, формуються теоретичні знання, рухові навички та вміння і, на цій підставі, здійснюється методична підготовка.

У нашому дослідженні для визначення рівня методичної підготовленості студентів, нами здійснювалося оцінювання вміння студентів проводити підготовчу частину уроку, та в цілому уроку для учнів середніх і старших класів, підготовка і якість конспекту уроку, застосовувати методику навчання техніки видів легкої атлетики.

Під час проведення підготовчої частини оцінювалися вміння кожного студента подавати команди, виявляти вимогливість до їх виконання, утримання дисципліни протягом уроку, уміння організовувати групу, вибирати правильно місце, вірно показувати й пояснювати вправи, що виконуються, підбір вправ із урахуванням завдань, що ставляться на урок, недопущення грубих помилок, досягати позитивного результату у процесі проведення розминки.

Оцінювання уроків, у цілому, для учнів середніх і старших класів проводилося за схемою: підготовка до уроку (наявність конспекту, підготовка місць і обладнання до занять), раціональність розподілу уроку по частинах, відповідність змісту частин уроку до завдань уроку, оволодіння методами навчання, уміння виявляти помилки та виправляти їх, засоби й методи активізації діяльності учнів, відповідність навантаження за віковими та статевими особливостями учнів.

Правильне визначення завдання, правильна термінологія запису вправ, дозування, повнота та зміст методичних указівок були основними вимогами до підготовки і якості конспекту уроку.

Навчально-методична робота студентів під час проходження практики в школі, де реалізовувалися отримані в процесі навчання теоретичні знання, практичні уміння та навички, а також набувався індивідуальний досвід, оцінювала експертна комісія, до якої входили методист вищого навчального закладу, методист школи і методист міської ради управління освіти.

Методика навчання техніки видів, що вивчаються у школі, оцінювалася за допомогою тестових завдань. Тести для кожного легкоатлетичного виду складаються з 10 запитань, на кожне запитання три відповіді, одна з них правильна. Система оцінювання: «5» — 90−100% від максимальної кількості балів, «4» — 80−89% від максимальної кількості балів, «3» — 70−79% від максимальної кількості балів, «2» — 60−69% від максимальної кількості балів, «1» — нижче 60% від максимальної кількості балів (див. додаток А).

Дані результати (табл. 3.1) показують, що студенти II курсу ІФК найкращі показники мають із навчально-методичної роботи в школі, методики навчання техніки бігу на короткі дистанції і методики навчання техніки естафетного бігу. Знання методики навчання стрибка у довжину «зігнувши ноги» із розбігу, методики навчання техніки стрибка у висоту способом «переступанням» із розбігу і проведення підготовчої частини уроку оцінено дещо нижче.

Найнижчі знання були виявлені у студентів з підготовки і якості конспекту уроку та з методики навчання техніки метання малого м’яча.

Навчально-методична робота під час практики в школі, проведення уроку для учнів середніх класів, підготовка конспекту уроку в студентів III курсу ІФК оцінено найкраще. Дещо нижчий рівень отримали студенти за методику навчання техніки бігу на середні дистанції і методику навчання техніки кросового бігу.

Таблиця 3.1 Показники методичної підготовленості студентів ІФК із легкої атлетики

Рівень знань у студентів третього курсу з методики навчання техніки метання гранати й штовхання ядра — низький. Результати навчально-методичної роботи в школі, підготовка і якість конспекту уроку в студентів IV курсу ІФК мають найкращий рівень. Проведення уроку в цілому для учнів старших класів оцінено дещо нижче. Найнижче оцінено у студентів методику навчання техніки потрійного стрибка. За всіма показниками методичної підготовленості студенти ІФК отримали: п’ять балів 4,5% студентів четвертого курсу, чотири бали 4,7% другокурсників, 6,8% третьокурсників, 21,2% четвертокурсників. Оцінку три: 74,4% другокурсників, 72,6% третьокурсників, 54,5% четвертокурсників. Два бали мають: 20,9% другокурсників, 20,6% третьокурсників, 19,8% четвертокурсників. У підсумку середній рівень знань складає на II курсі 3,33 бали, III курсі 3,36 бали, IV курсі 3,74 бали.