Перший рівень банківської системи

На сучасному етапі банківська система Італії є дворівневою. Перший рівень займають два органи. Перший — центральний банк, у ролі якого виступає Банк Італії. Він створений у 1893 р. і з 1926 р. став єдиним емісійним центром країни. Уже з 1893 р. Банк Італії має тісні відносини з державою, хоча і є юридичною особою — приватним акціонерним товариством. З 1895 р. йому було передано ведення операцій Казначейства. У 1926 р. Банк одержав право контролю над кредитною системою і курсом ліри. З 1936 р. він став «банком банків». Сьогодні в організаційному плані Банк Італії — центральний емісійний банк, публічно-правова установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно-правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він же є державним інститутом.

Банк Італії є виконавчим інструментом у грошово-кредитній сфері і є впливовою економічною установою в сфері державного регулювання економіки. Адміністративно він підлеглий казначейству, в сфері ж кредитної політики слідує рекомендаціям Міжвідомчого комітету з кредитів і заощаджень (МККЗ).

Поряд з Банком Італії Міжвідомчий комітет займає перший щабель банківської системи Італії. Міжвідомчий комітет з кредитів і заощаджень є державним інститутом, створеним у 1947 p., який є так званим міні-урядом, що наділений великими повноваженнями. До його функцій входить:

забезпечення ефективного функціонування кредитної системи Італії;

розробка основних напрямів кредитної політики і контроль за ЇЇ здійсненням;

контроль за всіма важливими структурними змінами в банківській системі: відкриттям нових кредитних установ, наданням ліцензій; ухваленням статутів банків; призначенням на керівні посади комерційних банків;

санкціонування всіх розпоряджень, що визначають норми і правила діяльності кредитних установ, емісію цінних паперів;

здійснення контролю за діяльністю Банку Італії та розробка основних рекомендацій для його діяльності.

Комітет не має права здійснювати безпосередній контроль за кредитною системою. Ця функція делегована центральному банку. Міжвідомчим комітетом з кредитів і заощаджень управляє голова, який є міністром казначейства. Членами комітету виступають міністр громадських робіт, міністр промисловості, міністр сільського господарства, міністр зовнішньої торгівлі, міністр бюджету й економічного програмування, міністр фінансів. У роботі комітету бере участь управляючий Банку Італії.

Під час використання інструментів монетарної політики застосовується диференційований підхід. Рішення про використання найбільш важливих інструментів — резервні вимоги й облікову ставку, заздалегідь затверджуються МККЗ і приймається указ міністра фінансів за ініціативою керівника Банку Італії. Валютні інтервенції на грошовому ринку фактично знаходяться в повній компетенції центрального банку, оскільки формально існує самостійне Італійське валютне управління, але його очолює Банк Італії.

Проводячи грошово-кредитну політику, Банк Італії активно здійснював у 70-х — початку 80-х років прямий кредитний контроль. Пізніше Банк почав більше спиратися на непрямі інтервенції на вторинному грошовому ринку. Із середини 70-х років Банк Італії встановлює щорічні орієнтири кредитних і грошових агрегатів у їх взаємодії. Ці дані публікуються в Економічному бюлетені Банку Італії. Щорічні орієнтири є частиною державного фінансового планування. У травні уряд публікує трирічний бюджетний прогноз, восени міністр бюджету представляє парламенту макроекономічний прогноз на майбутній рік. У підготовці обох документів центральний банк бере активну участь. Прогнози складають основу бюджету, який затверджується парламентом до кінця року.

Банк Італії є акціонерним банком, він належить ощадним банкам, іншим великим комерційним банкам, страховим компаніям, установам соціального забезпечення. Контроль з боку держави за центральним банком здійснюється опосередковано — через володіння контрольним пакетом акцій серед названих структур.

Уся влада з поточних і внутрішніх питань у Банку Італії зосереджена в руках його керівника, що призначається, як правило, на тривалий термін Президентом країни за представленням прем'єр-міністра. Проте стратегічні рішення ухвалюються після обговорення в директораті Банку, що складається з керівника, генерального директора і двох його заступників. Наради цього органу носять регулярний характер — не менше двох разів на місяць і проводяться за участю старших посадових осіб Банку Італії.

Очолює Банк Італії Вища рада, яка втілює в життя рішення Міжвідомчого комітету. Очолює Раду управляючий, який призначається нею. У Вищу раду входять ще 12 директорів, проте не входять політичні діячі, які обираються акціонерами на термін 3 роки з правом повторного обрання. Управляючий вибирає Комітет Вищої ради, який складається з управляючого, генерального директора, його заступника і 4 директорів. Управляючий, генеральний директор і його заступник повинні бути схвалені Радою міністрів, затверджені Президентом країни і можуть бути відкликані у будь-який час.

Теоретично рішення Ради директорів можуть бути скасовані міністром фінансів, який це право ніколи ще не використовував. Присутні на засіданнях Ради представник уряду або представник Мінфіну мають право затримати на 5 днів виконання ухвалених рішень, якщо вони вважаються такими, що суперечать законодавству або статуту банку. Підлегле становище Банку Італії відносно Мінфіну пов’язане з тим, що Міністерство фінансів і центральний банк були відокремлені лише в 1981 році. До цього Банк Італії був вимушений купувати всі казначейські векселі, не продані з аукціону, забезпечуючи уряду необмежене фінансування.

Нині Банк Італії лише зобов’язаний надавати Мінфіну пряму кредитну лінію (овердрафт) у межах до 14% усіх витрат, запланованих у бюджеті. Для видачі кредитів понад цей обсяг потрібне рішення парламенту. Навіть свій внутрішній щорічний бюджет Банк Італії представляє на перевірку представнику Міністерства фінансів і лише потім затверджує його на Раді директорів і загальних зборах акціонерів. Проте до сьогодні представники уряду ще жодного разу не вносили протесту по бюджету Банку Італії.

В Італії законодавчо завдання Банку Італії сформульовані лише у загальних рисах. Так, основними його функціями є:

• 1. Емісія кредитних грошей.
• 2. Акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резервів: резерви становлять 5% активів центрального банку.
• 3. Банк є касиром уряду, у ньому є рахунок держави, на якому ведеться рух надходжень і витрат. У цьому плані Існує певне розмежування обов’язків між Банком Італії і Казначейством. Надходження і витрати забезпечуються Казначейством, а Банк лише реєструє їх.
• 4. Банк надає кредити кредитним установам і уряду. Уряд має нагоду необмежено отримувати пільгові кредити, умови яких встановлюються законом одноразово або щорічно. У той же час рефінансування кредитних установ обмежено.
• 5. Банк здійснює контроль за діяльністю кредитних установ. Ці повноваження йому делеговані Міжвідомчим комітетом і здійснюються вони безпосередньо Банком Італії при підтримці Асоціації італійських банків. Міжвідомчий комітет відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів. Центральний банк готує проекти рішень і пропозицій з питань нагляду відповідно до резолюцій Комітету, встановлює йому правила діяльності і сам безпосередньо здійснює нагляд як у документальній, так і в дистанційних формах. До його повноважень також входять контроль та інспекція діяльності банків, здійснення реєстрації кредитних установ, забезпечення нормального функціонування кредитної системи в цілому.
• 6. Банк здійснює контроль за валютним обігом, курсом євро, а також регулює процес переходу до єдиної європейської валюти. Так, наприклад, уже у 1997 р. в Італії введено було в безготівковий обіг 0,5 млрд євро.
• 7. Банк здійснює грошово-кредитну політику, основні напрями якої визначаються спільно з казначейством і Комітетом, проте втілюються в життя самостійно Банком Італії. Банк веде постійний нагляд за динамікою грошової маси і вживає необхідні заходи стосовно її регулювання на основі цільових орієнтирів. Основними інструментами грошово-кредитної політики виступають облікова політика, операції на відкритому ринку (особливо операції РЕПО), політика мінімальних обов’язкових резервів. Для Італії характерна висока норма мінімальних резервів (до 25%), причому ці зобов’язання для Банку Італії платні. Особливістю є і те, що резерви розповсюджуються на значну частину пасивів балансу банку.
• 8. Банк займається організацією безготівкових розрахунків. Операції Банку Італії є операціями щодо залучення грошових коштів (пасивні) та їх розміщення (активні). До пасивних відносять емісію банкнот, внески кредитних установ, іноземних банків, капітал і резерви. Основною активною операцією виступає переоблік векселів з терміном погашення не більше 4 місяців. Прямий облік векселів фізичних осіб в Італії центральним банком заборонений. Банк здійснює видачу кредитів під заставу державних цінних паперів, облігацій іпотечних кредитних установ, заставних свідоцтв з терміном не більше 4 місяців.

Банк Італії піддається внутрішньому і зовнішньому аудиту. Загальні збори акціонерів призначає 5 аудиторів, які проводять перевірку Банку. Результати аудиту доводять до відома керівникові. Формально нагляд за Банком здійснюється міністром фінансів. З цією метою міністр може залучити Постійний комітет, що складається з 6 членів парламенту і 5 урядовців та суддів. Постійний комітет може висловлювати свою думку з усіх питань — від грошової емісії до зміни статуту центрального банку.

Як регулюючий орган, Банк Італії має майже необмежений доступ до звітності банків і бази даних за всіма банківськими кредитами, навіть невеликого розміру. У той же час, він тісно пов’язаний з групою компаній, домінуючих в італійському бізнесі, і є одним з найбільших інвесторів на фондовому ринку країни.

За даними наглядового органу фондового ринку (Consob), Банк Італії володіє частками більше ніж два відсотки в 12 компаніях, акції яких котируються на біржі, і, як наслідок, може значно впливати на фінансові установи, які сам і регулює. Інтереси Банку Італії різносторонні. Він володіє 5% найбільшої страхової компанії «Женералі», близько 3% конгломерату TFI, контрольованого сім'єю Аньелі, що володіє «Фіатом», 6% компанії «Італ-газ», 3% - інженерної компанії «Сасіб» та ін. Інвестиції Банку Італії дозволяють йому опосередковано володіти власністю і в банківському секторі. Банк мотивує свої інвестиції в акції двома причинами. Більше половини вкладень йде на потреби Пенсійного фонду службовців. Він також тримає в акціях частину встановлених законом резервів.