Загартовування організму

Р Е Ф Е Р, А Т

на тему:

Загартовування організму

Загартовування організму Загартовування — це система тренування, спрямована на пристосування організму до добових, сезонних, періо­дичних або раптових змін температури, освітлення, магнітного і електричного полів Землі. Заняття фізичними вправами, як правило, супроводжуються супутніми діями природних факторів — повітря, води і сонця, які є головними засобами загартовування організму. Однак це не єдиний механізм підвищення стійкості організму до перепадів температури. Переважний розвиток тих чи інших фізичних якостей веде до зміни реактивності системи терморегуляції. Якщо розвиток швидкісно-силових якостей практично не проявляється ефектом загартовування, то удосконалення загальної витривалості, в основі якої лежать аеробні механізми енергоутворення, є прямим шляхом до підвищення опірності організму.

Розрізняють пасивне і активне загартовування. Пасивне загартовування відбувається незалежно від волі людини. Влітку люди ходять у легкому одязі, багато часу проводять на відкритому повітрі, купаються, ходять босі тощо.

Активне загартовування — це систематичне застосування штучно створених і строго дозованих холодових впливів, які спрямовані на підвищення стійкості організму до холоду. Сюди належать спеціальні процедури і комплекс процедур у цілому.

Поняття «гартуючий комплекс» включає в себе оптимальний мікроклімат приміщень, одяг, що відповідає сезону та погоді, і спеціальні гартуючі процедури.

Заходи щодо загартовування організму повинні бути багатоплановими і підвищувати стійкість організму до різних метеорологічних і геліофізичних впливів. Загартовування організму найкраще проводити в ранкові і вечірні години.

Основні принципи загартовування такі: 1) поступове збільшення дози загартовуючих впливів- 2) регулярність загартовування- 3) урахування індивідуальних особливостей організму- 4) використання декількох фізичних агентів: холоду, тепла, опромінювання ультрафіолетовими та інфрачервоними променями, механічної дії руху повітря, води та ін.- 5) тренування організму слід проводити із застосуванням сильних і слабких, коротких і сповільнених чинників- 6) проведення загартовування на різному рівні теплопродукції організму, як у спокої, так і при руховій діяльності різної активності- 7) місцева адаптація різних частин тіла не означає загального пристосування організму до дії холоду чи спеки — оптимальна стійкість досягається при загартовуванні всього організму- 8) виконання кожної наступної процедури лише за умови повного відновлення температури тіла- 9) зменшення дози загартовуючого агента, враховуючи сумарну дію несприятливих реакцій організму на незвичайні наван­таження.

Режими загартовування. Початковий режим пов’язаний з тренуванням фізичної терморегуляції. Його застосовують у загартовуванні дітей, а також осіб, які ослаблені внаслідок хвороби, і людей старшого віку.

Оптимальний режим крім фізичної терморегуляції вклю­чає також хімічну, хоч і незначною мірою. Його рекомен­дують особам, які пройшли підготовку за початковим режи­мом і є практично здоровими.

Спеціальний режим поряд з фізичною терморегуляцією значною мірою включає хімічну. Цей режим призначають водолазам, верхолазам, а також особам, які працюють в екстремальних умовах.

Фізична форма теплорегуляції забезпечується звуженням капілярів шкіри під дією холоду, а тим самим зменшенням кількості циркулюючої крові, зниженням температури шкіри і зменшенням тепловіддачі. При нагріванні капіляри поверхневих шарів шкіри розширюються, кількість циркулюючої крові збільшується, внаслідок чого підвищується температура шкіри. При цьому збільшується тепловіддача шкіри при її контакті з зовнішнім середовищем.

Хімічна терморегуляція забезпечується посиленням теплопродукції печінки та інших внутрішніх органів при дії холоду. При високій температурі зовнішнього середовища обмінні процеси сповільнюються, що запобігає перегріванню організму. Фізична і хімічна терморегуляція тісно взаємопов'язані.

Абсолютних протипоказань до загартовування немає. Його можна проводити в будь-якому віці, при різному стані здоров’я, важливо лише правильно підібрати дозу загартовуючого чинника і методику загартовування. Тимчасовими протипоказаннями для загартовування є гострі респіраторні та інфекційні захворювання, психічні розлади, гіпері гіпотонічні кризи, приступи бронхіальної астми, а також обширні ураження шкіри інфекційного, термічного і травматичного характеру.

Загартовування повітрям проводять у вигляді загальних або місцевих повітряних ванн. Залежно від температури повітря їх поділяють на теплі, індиферентні, прохолодні, помірно холодні та дуже холодні. Залежно від методу загартовування розрізняють повітряні ванни зі сповільненими, тривалими і слабкими холодовими діями — вони впливають заспокійливо і рекомендуються перед сном, а також повітряні ванни зі швидким перепадом температур, які є загально-тонізуючими і рекомендуються зранку.

При початковому режимі загартовування проводять при температурі повітря не нижчій ніж 17 °C. Тривалість повітряної ванни першого дня — 5 хв., другого — 10 хв., третього — 15 хв. і так далі. В кінцевому результаті цей метод загартовування можна застосовувати годинами. Пацієнт має бути легко одягнений (труси, майка, купальник).

Загартовування швидкими перепадами температур, як правило, розпочинають улітку. Рекомендується ранками виходити на веранду, балкон або вулицю і охолоджуватися до появи перших ознак «гусячої шкіри». Потім слід виконати фізичні вправи протягом 10−15 хв. і провести обтирання тіла вологим рушником (початковий режим загартовування). Однією з форм загартовування є сон на свіжому повітрі або у приміщенні, що постійно провітрюється. Початкова тем­пература повітря — 16−18 °С. Загартовування в оптимальному режимі припиняють при зниженні температури до +5°С.

Ходіння босими ногами належить до місцевих загартовуючих процедур, воно теж має початковий, оптимальний і спеціальний режими. В початковому режимі ходіння босим проводять у шкарпетках по підлозі або по килиму протягом 7−10 днів, пізніше — тільки по підлозі, температура якої не нижча ніж 18 °C. З часом тривалість ходіння поступово збільшують до 30−45 хв. Переходячи на оптимальний ре­жим, тривалість ходіння збільшують до 1 год. і більше. В літній період можна ходити по сухій і вологій траві, піску, камінні. Тривалість ходіння по підлозі при температурі 17- 18 °C не обмежується. При загартовуванні за спеціальним режимом рекомендується ходіння босим по холодній землі або снігу з поступовим збільшенням часу процедури від 30−60 с до 10 .хв. Після ходіння босим у всіх випадках рекомендуються контрастні ніжні ванни при температурі води 37 °C і 28−30 °С. Через 1−2 дні температуру гарячої води доводять до 42 °C, а холодної - до 18−20 °С. Тривалість охолодження ніг 10−20 с, а нагрівання — 10−30 с.

Загартовування до високих температур розпочинають у стані спокою, а згодом його проводять при фізичних навантаженнях малої і середньої інтенсивності. При температурі повітря вищій за З0 °С в тепловому загартовуванні необхідні охолоджуючі перерви — вологі обтирання, обмивання холодною водою, купання. Якщо охолодження не проводити, можливе перегрівання організму аж до теплового удару.

Загартовування до високих температур можна проводити в природних умовах, а також в парних лазнях і сухожарових фінських саунах. Сауну можна використовувати як з профілактичною, так і з лікувальною метою. За рекомендацією ІУ Міжнародної конференції з проблем сауни (1978), її можна використовувати з лікувальною метою при неспецифічних запальних процесах верхніх дихальних шляхів, неактивній фазі ревматизму, порушеннях периферичного кровообігу, регуляторних порушеннях гіпері гіпотонічного характеру, ожирінні, хронічних гастритах, захворюваннях опорно-рухового апарату та ін. Використовують сауну і для профілактики простудних захворювань, зняття втоми після фізичного та психоемоційного навантаження.

Протипоказана сауна при злоякісних пухлинах, епілепсії, гострих фазах запального процесу будь-якої локалізації, при серцево-судинній та легеневій недостатності ІІА і вищої стадії, ішемічній хворобі серця з частими приступами стенокардії, гіпертонічній хворобі ІІБ-III стадії та ін.

Сауну краще відвідувати у другій половині дня після великих фізичних і емоційних навантажень і через 2−3 год. після прийому їжі. Перед тим як зайти в парильню, протягом 2−4 хв. приймають теплий душ (35−38 °С). У парильні спочатку рекомендується посидіти внизу, а потім лягти на верхню полицю. Під час лежання забезпечується рівномірне прогрівання всіх ділянок тіла, а в положенні стоячи різниця температур на рівні підлоги і голови може досягти 20−30 °С, що несприятливо впливає на терморегуляцію організму. Навантаження в сауні може бути малої, середньої і великої інтенсивності. Щоб досягти малого навантаження, пацієнт перебуває у парильні 2−3 хв., потім піднімається на верхню полицю ще на 2−3 хв., після чого приймає теплий душ і відпочиває. Середнього навантаження можна досягти за подібною методикою, але час перебування у парильні на верхній полиці досягає 3−5 хв. Щоб одержати велике навантаження, перебування у парильні продовжують до 8−10 хв., потім проводять холодні процедури (обливання, купання 8−10 с) і, піднявшись на верхню полицю, перебувають там до потовиділення. Тривалість першого заходу в парильню для незагартованих людей не повинна перевищувати 5−7 хв. при температурі повітря 80−90 °С і відносній вологості 10−15%. Людям, загартованим до дії високої температури, сауну можна приймати один раз на тиждень.

Дія російської парової лазні є більш м’якою порівняно з фінською сауною. Температура повітря і вологість у парильні при подачі пари досягає відповідно 42 °C і 100%.

Для осіб, які не користувалися лазнею або мали тривалу перерву в її відвідуванні, тривалість першого заходу в па­рильню не повинна перевищувати 3−5 хв. Після цього слід прийняти теплий душ або зробити обливання протягом 5- 7 хв. і відпочити до 10 хв. Другий захід повторюють у тому самому циклі: парильня — 3−5 хв., охолодження 5−7 хв. і відпочинок 10 хв., після чого миються і знову відпочивають. У холодну пору року кінцевий відпочинок має тривати не менш як 15−20 хв. у передлазні, а потім у вестибюлі. Наступне відвідання лазні рекомендується через тиждень у тому самому циклі, що й при першому. За 3−4 відвідування лазні час нагрівання продовжують до 5−6 хв. і додають ще один цикл. За 10−12 відвідувань лазні залежно від стійкості організму до процедур час перебування у парильні, нагрівання і потіння збільшують до 5−10 хв. при 2−3 циклах нагрівання і охолодження. При успішному підвищенні стійкості організму до нагрівання час перебування у парильні можна продовжити до 10−15 хв. з відповідним продовженням часу відпочинку.

Загартовування організму сонцем можна проводити протягом року, зимою використовуючи штучне ультрафіолетове опромінення, а влітку — природні сонячні ванни. Приймання сонячних ванн можна розпочинати з квітня. При цьому застосовують два методи — переривчастий та безперервний. Переривчастий метод застосовують на початку загартовування, особливо для осіб зі слабким здоров’ям і високою індивідуальною чутливістю до дії ультрафіолетового проміння. Перша сонячна ванна не повинна перевищувати ¼ біодози на 1 см² поверхні шкіри, що при ясному небі відповідає 5 хв. перебування під дією сонячних променів. Потім протягом 10−20 хв. пацієнт повинен перебувати під тентом. При добрій переносності організмом сонячних ванн час опромінення продовжують на 5−10 хв. і поступово доводять його до 90−120 хв. (4 біодози на 1 см² поверхні тіла). Необхідно рівномірно розподіляти дію сонячного проміння на шкіру, поперемінно по 5 хв. опромінюючи передню, задню і бокові поверхні тіла. Краще приймати сонячні ванни не лежачи, а під час помірної рухової активності - ходьби, ігор та ін.

Для профілактики сонячного удару необхідно захищати голову від дії прямого сонячного проміння, а головне — правильно його дозувати. Максимальний загартовуючий ефект досягається при поєднанні сонячних, повітряних ванн раціональної фізичної активності.

Загартовування водою можна проводити у вигляді обтирання, обливання, купання, душів, ванн, користування лазнями (табл. 1). Обтирання проводять вологим рушником або губкою по ходу лімфатичних і кровоносних судин від периферії до центру. Спочатку обтирають кисті, передпліччя, шию, груди, спину, а потім — нижню частину тулуба. Дози охолодження організму наведені у табл. 1. Обливання холодною водою є сильнішою процедурою, ніж обтирання. Починати обливання краще влітку, обливають тіло з глечика або відра при температурі води 34−36 оС. При появі «гусячої шкіри» після обливання тіло розтирають, роблять самомасаж і фізичні вправи.

Таблиця 1

Загартовування організму контрастними водними процедурами (обливання, душ).

Душ — досить сильне щодо інтенсивності холодове навантаження. При його використанні на людину діє не лише температурний, але й механічний фактор. Для загартову­вання особливо ефективним є застосування контрастних душів, коли поперемінно використовують теплу та холодну воду з поступовим збільшенням перепаду температур від 5−7 °С до 20 °C і більше. Взимку для інтенсифікації процесу загартовування і запобігання охолодженню кінцевим є холодний душ, а в літній час — теплий, що підвищує стійкість організму до тепла.

Ванни є сильним загартувальним агентом, тому користуватися ними треба з великою обережністю. Залежно, від температури води розрізняють холодні (температура води нижче ніж 20 °С), прохолодні (температура води 21−32°С), індиферентні (температура води 33 — 35 °С), теплі (температура води 36−38 °С), гарячі (температура води 39 °C і вище) ванни. Для загартовування організму за початковим режимом використовують індиферентні та прохолодні ванни. До і після прийому ванни рекомендуються самомасаж, розтирання, фізичні вправи. При оптимальному режимі загар­товування нижньою межею температури води є 16 °C.

Купання у відкритих водоймах є одним із важливих чинників загартовування. Незагартованим людям перше купання бажано проводити при температурі води не менше ніж 20 °C і температурі повітря 24−25 °С. Є спеціально розроблені методики купання. Зокрема, методика Г. Д. Латишева ґрунтується на тепловтратах організму з 1 см поверхні тіла. Згідно з цією методикою, треба виділяти 1−2 дні на підготовчий період. Першого дня купання має продовжуватися 40 с, що відповідає холодовому навантаженню 15 ккал/см2. Починаючи з другого дня, тривалість купання поступово збільшують з 60 с до 6 хв. При температурі води вище ніж 20 °C час купання становить 8−10 хв. Купання проводять не більше 2 разів на день. Після купання рекомендують обтирання та фізичні вправи.

Методика І.М. Саркісова-Серазіні ґрунтується на принципі повторення загартовуючих процедур. Загартовування буде ефективним лише тоді, коли наступне охолодження здійснюється при повному відновленні температури тіла. Згідно з цією методикою, купанню передують індиферентні або теплі повітряні ванни чи фізичне навантаження. Першого дня пацієнт купається протягом 30−40 с, потім робить перерву на 15−20 хв. для відновлення температури тіла, після чого купається ще 5−6 разів і більше.

Другого дня тривалість купання при температурі води 20 °C збільшується до 1−1,5 хв., але скорочується кількість купань. Третього дня тривалість купання продовжують ще на 1 хв., тобто доводять її до 2−2,5 хв. Максимальна тривалість перебування у воді для людей, що загартовуються за початковим режимом, може становити 12−15 хв., а за оптимальним режимом — 18−20 хв. Слід пам’ятати, що при купанні навіть із м’язовими навантаженнями охолодження тіла відбувається повільно, тому не треба купатися до появи повторного ознобу. Якщо з’явився озноб, посиніння губ, треба зробити самомасаж та інтенсивні фізичні вправи.

Особливе місце у загартовуванні посідають зимові купання. Зимою можуть купатись лише добре загартовані люди. Зимові купання проводять не частіше як 2−4 рази на тиждень, час купання — від 15 с до 3 хв. Перед процедурою купання треба протягом 5 хв. зігріти тіло спеціальними гімнастичними вправами, відразу після виходу з ополонки слід добре розтерти тіло рушником, зробити масаж і надягнути теплий одяг. Зимове купання збільшує ЧСС на 20- ЗО скорочень за 1 хв. і підвищує артеріальний тиск на 2,67- 3,97 кПа (20−30 мм рт. ст.). У загартованих крижаною водою людей посилюється здатність до теплопродукції, завдяки кращому кровопостачанню температура їх шкіри вища від звичайної і майже однакова на відкритих і закритих ділянках тіла.

Список використаної літератури.

1. 1.Громадське здоров’я і громадське медсестринство / Є.Я. Скляров, В.І. Пирогова, І.О. Мартинюк та ін. — К., 2000. — 256 с.

2. 2.Медсестринство в сімейній медицині: Навч. видання / За ред. проф. Є.М. Заремби. — К., 2001. — 312 с.

3. 3.Пасєчко Н.В., Лемке М. О., Мазур П.Є. Основи сестринської справи: Підручник. — Тернопіль, 2002. — 544 с.

4. 4.Сестринська справа / Апанасенко Г. Л., Богуш С. А., Тросцінська Н.М. — К., 1994. — 496 с.