Світова торгівля

МIНIСТЕРСТВО ОСВЙТИ I НАУКИ УКРАПНИ ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ ТАВРIЙСЬКИЙ РЕГIОНАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра Економічної теорії.

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: «ПОЛЙТЕКОНОМIЯ».

на тему: «СВЙТОВА ТОРГІВЛЯ».

Виконала студентка гр. 1еЕП Буштрук К.В.

Перевірив ст. викладач Чернявський В.В.

Каховка 2010/11.

ЗМЙСТ Вступ Й. Суть та значення міжнародної торгівлі.

1. Економічна основа міжнародної торгівлі.

2. Специфічні риси міжнародної торгівлі.

3. Значення міжнародної торгівлі.

II. Структура та динаміка міжнародної торгівлі.

1. Територіальний аспект структури та динаміки міжнародної торгівлі.

2. Структура міжнародної торгівлі за групами та видами продукції.

3. Структура міжнародної торгівлі за товарними формами.

4.Структура міжнародної торгівлі за рівнем торгівельних потоків ЙЙЙ. Торгівельна політика.

1. Дві тенденції в міжнародній торгівельній політиці.

2. Проблеми орієнтації торгівельної політики країн, що розвиваються.

3. Торгівельна політика країн з перехідною економікою.

4. Державний вплив на міжнародну торгівлю.

5. Протекціоністські інструменти торгівельної політики.

6. Економічні інститути, що регулюють міжнародну торгівельну політику.

7. Альтернативні методи підвищення конкурентоспроможності світового ринку Висновки Список використаної літератури.

ВСТУП Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами, та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля.

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково — технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука — техніка — виробництво». Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється між фірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер) особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Курсова робота розкриває питання міжнародної торгівлі та торгівельної політики. Робота складається з трьох головних розділів. Перший розділ розповідає про економічну основу, специфічні риси і значення міжнародної торгівлі. Другий розділ присвячений вивченню структури та динаміки міжнародної торгівлі. Третій розділ характеризує міжнародну торгівельну політику, її проблеми та тенденції розвитку.

Мета курсової роботи — вивчити обсяг, напрями та структуру світової торгівлі.

Й. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МIЖНАРОДНОП ТОРГIВЛI.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивіз товарів, а зарубіжне інвестування, все ж міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному комплексі міжнародних економічних відносин зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб'єктів, міжнародний трансфер технологій і т. п.

I історично, і логічно інтернаціоналізація господарського життя почалася зі сфери товарного обороту. Від епізодичної мінової (без посередництва грошей) торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні відкриття стимулювали закордонну торгівлю (це стало однією з найважливіших передумов становлення капіталізму в Англії та на Європейському континенті). В XVЙXVIЙ ст., за доби так званого первісного нагромадження капіталу, відбулося об'єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий (капіталістичний) ринок.

Таким чином, становлення світового ринку як системи, як результату потужного і невпинного процесу інтернаціоналізації виробництва й обміну пов’язане з промисловим переворотом, з розвитком розширеного відтворення на індустріальній основі. Поглиблення міжнародного поділу праці в умовах сучасної техногенної цивілізації веде до подальшого бурхливого розвитку світового товарообороту.

Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить 1/5 всієї виробленої у світі продукції, і ця частка постійно зростає, особливо в умовах міжнародної інтеграції.

Міжнародна торгівля — сфера міжнародних товарно — грошових відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн. Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміють торгівлю будь — якої країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) й оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

1. Економічна основа міжнародної торгівлі.

В теорії міжнародної торгівлі центральними є проблеми:

· Чому існує торгівля, якими є її економічні основи?

· Наскільки вигідна торгівля для кожної країн — учасниць?

· Що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, ґрунтується на законі порівняльних (вартісних) переваг. Суть його полягає в тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого — небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, котрі вона сама неспроможна ефективно виготовляти. А. Сміт писав: «Якщо яка — небудь чужа країна може постачати нас яким — небудь товаром за більш дешевою ціною, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще закуповувати його у неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що докладається в тій галузі, в котрій ми володіємо деякою перевагою».

А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією країни, що володіють природними перевагами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ресурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх більш ефективно, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, стверджував А. Сміт, то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, в якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції є вигідним для кожної країни, оскільки дозволяє:

· реалізувати надлишки конкурентоспроможного виробництва;

· придбати на отриманий доход більшу кількість імпортного товару, ніж вона сама могла б виготовити.

Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги.

Теорія відносної переваги у витратах стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь — якої країни і для тієї, котра ні в чому не має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів. В кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефективне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ресурси на більш ефективних виробництвах. Країні не вигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця в витратах менша, ніж на виробництво продукції найбільш продуктивної галузі в даній країні. Товар, для якого відносна вигода є найбільшою, і повинен експортуватись.

Міжнародна торгівля збільшує доход і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня населення і уповільненням темпів економічного зростання.

У першій половині XX століття шведські економісти Елі Хєкшер і.

Бертін Олін одними з перших запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості чинниками виробництва Хекшера — Оліна. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капітал, праця, земля) у різній степені. В одній країні відносно багато робочої сили, в другій — мінеральних ресурсів, в третій — велика кількість орних земель. Йнакше кажучи, одні чинники можуть бути в надлишку, інші - в дефіциті. Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) чинника, якщо в неї співвідношення між його якістю і рештою чинників є вищим (або нижчим), ніж у решті світу. Це з одного боку. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів різне співвідношення витрат різних чинників. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, земле містким, коли частка витрат на відповідний чинник в його вартості є вищою, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами у порівняльних перевагах саме пояснюються тим, що:

· у виробництві різних товарів чинники використовуються в різних співвідношеннях;

· неоднакова відносна забезпеченість країн чинниками виробництва.

Теорія Хекшера — Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї продукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак більш дешеві чинники виробництва, а отже і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через відносну рідкісність їх, в цій країні є дорогими.

Наприклад, в Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже вигідно спеціалізуватись на виробництві товарів і послуг, що більш інтенсивно використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, котре розміщується в багатоповерхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво котрих потребує великої площі на одного виробника. Туреччина ж, де земля є в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера — Оліна, експортуватиме сільськогосподарську продукцію.

Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіталу зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, визначають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.

Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі висновок теорії Хекшера — Оліна, що країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових чинників і імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних чинників?

Можливо зробити загальний висновок: в основі міжнародної торгівлі лежить різна здатність країн ефективно виробляти різні товари, що ґрунтуються на природних, та набутих порівняльних переваг, таких як відмінності у співвідношенні чинників виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і призводять до різниці у витратах виробництва. Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів залежить не лише від розмірів праці і капіталу, але й від здатності «вирощувати і захищати ідеї».

Й ще одне зауваження: концепцію порівняльної переваги не можна розуміти спрощено, застосовувати без урахування специфіки тієї чи іншої країни, того чи іншого періоду розвитку світового співтовариства. Так, наприклад, якщо в країні існує негнучка заробітна плата, якщо проводиться недалекоглядна фіскальна і грошова політика, тоді благо від дешевих імпортних товарів (внаслідок міжнародної спеціалізації) може обернутися злом безробіття.

Вигідність спеціалізації і торгівлі, напрями торгових потоків (експорт — імпорт) визначаються не лише законом порівняльних переваг (тобто пропозицією), але й відмінностями в перевазі споживачів (тобто попитом). Якщо країна не має у виробництві якого — небудь товару порівняльних переваг, а на цей товар є підвищених попит на світовому ринку, то цей товар експортуватиметься. Відмінності у перевагах споживачів самі по собі навіть за відсутності у партнерів відмінностей в умовах пропозиції, можуть слугувати основою для взаємовигідної торгівлі, оскільки вона дозволяє досягти більш високого рівня задоволення потреб.

На світовому ринку, як і на внутрішньому, попит і пропозиція спільно визначають як обмін і структуру експортованих та імпортованих товарів, так і ціни на них. Рівень світових цін є важливим чинником, що визначає, які саме товари і куди експортуватимуться тією чи іншою країною і які і звідки — імпортуватимуться, бо від співвідношення світових цін прямо залежить розподіл між партнерами виграшу від світової торгівлі. Відтак економісти приділяють велику увагу умовам торгівлі, або відношенню експортних цін даної країни до її імпортних цін.

Коефіцієнт обміну (або умови торгівлі) дуже важливий тим, що від його фактичного значення залежить розподіл вигоди міжнародної торгівлі між країнами. Фактичне значення коефіцієнта міжнародного бізнесу встановлюється між верхнім і нижнім рубежем, в залежності від світового попиту і пропозиції на товари.

Для розрахунку умов торгівлі на реальній статистиці спочатку будується індекс експортних та імпортних цін (в одиницях національної або іншої валюти) виду:

Для експортних цін Pч = Уй чй сй.

де чй — частка кожного (і-го) товару в сумарній вартості експорту в базисному році, а сй — відношення поточної ціни на цей товар до його ціни в базисному році;

Для імпортних цін Pм = Уй мй сй.

де мй — частка кожного (і-го) товару в сумарній вартості імпорту в базисному році, а сй — відношення поточної ціни на цей товар до його ціни в базисному році.

Умови торгівлі дорівнюють відношенню двох індексів:

Т = Pч / Pм.

Зростання цього показника звичайно називають «поліпшенням» умов торгівлі. Однак самий по собі показник умов торгівлі ще не свідчить ні про вигідність торгівлі, ні про зміну добробуту. Цей показник потрібно використовувати поряд з іншими даними — про обсяги торгівлі та причини зміни цін. Наприклад, країна знайшла більш ефективний спосіб вирощування пшениці і значно збільшила її пропозицію на світовому ринку. Це призвело до зниження цін і «погіршання» умов торгівлі. Але це не означає, що торгівля стала менш вигідною. Країна одночасно може отримати виграш як від зростання ефективності виробництва, так і від збільшення обсягу експорту пшениці за більш низькою ціною.

Більшість теорій оцінюють вигідність (виграш) міжнародної торгівлі з точки зору країни. Але торгівлі не буде до тих пір, поки фірми не бачитимуть вигоди експорту — імпорту для себе. Фірми можуть бути зацікавлені у світовій торгівлі, щоб використати надлишкові потужності, знизити витрати виробництва або розподілити ризик. Але вони не завжди можуть взяти участь в міжнародній торгівлі або через незнання світових ринків, недостатність інформації про механізм торгівлі та торговельних обмежень, або через те, що вважають зарубіжні операції надто ризикованими.

Лише з’ясувавши питання про те, які вигоди здобувають фірми, можливо отримати повне уявлення про економічні умови світової торгівлі, кістяк яких створюють порівняльні переваги у виробництві товарів в різних країнах та відмінності у перевагах споживачів.

2. Специфічні риси міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля — це особлива сфера міжнародних економічних відносин. Вона має ряд специфічних рис, котрі відрізняють міжнародну торгівлю від внутрінаціональної:

· наявність різних валют;

· державне втручання і контроль;

· відмінності в здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни;

· багаторівнева структура сучасної світової торгівлі;

· глобальний характер конкурентної боротьби і множинність цін;

· наявність двох взаємопов'язаних видів торгівельних операцій: експорт та імпорт.

Що уявляють собою окремі специфічні риси міжнародної торгівлі?

Наявність різних валют.

Кожна країна використовує різні валюти. У зв’язку з цим французька фірма, яка займається збутом автомашин «Мерседес» і «Фіат» у Франції, повинна купувати німецькі марки та італійські ліри для того, щоб розрахуватись з німецькими та італійськими виробниками. Але мова йде не лише про існування окремих національних валют, але й про можливу зміну їх цінового співвідношення. Це зміни ускладнюють валютний обмін.

Державне втручання і контроль.

В кожній країні є не лише своя власна валюта, але й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорстокому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов’язані з торгівельними операціями валюто — фінансові відносини. Уряд кожної суверенної країни своєю торгівельною та фінансово — бюджетною політикою породжує свою власну систему мита та обмежень на імпорт, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо.

Відмінності у переміщенні чинників виробництва.

Мобільність чинників виробництва породжує тенденцію до вирівнювання доходів на різні чинники виробництва всередині країни, але не між країнами. Звідси, висновок: якщо чинники виробництва не можуть вільно переміщуватись між країнами, то рух товарів і послуг ефективно заповнює цю прогалину.

Мовні та культурні бар'єри, і міграційні закони ставлять жорсткі перешкоди на шляху трудової міграції. Капітал також переміщується всередині країни більш вільно, ніж між країнами, що зумовлено наявністю інституційних бар'єрів, відмінностями у податкових законодавствах, в інших заходах державного регулювання економіки та бізнесу.

Міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжену відмінностями в ступені мобільності ресурсів всередині країни і між країнами, виступає в якості замінника міжнародної мобільності ресурсів.

Багаторівнева структура світової торгівлі.

За визначенням, міжнародна торгівля є обмін товарів та послуг між країнами (фірмами різних країн), пов’язаний з проходженням товарів через національні митні кордони окремих держав.

У зв’язку з регіональною економічною інтеграцією поряд з історично розвинутими торгівельними зв’язками між країнами, виникли такі види торгівлі як внутрірегіональна та міжрегіональна, коли внутрішні митні кордони між країнами, що входять до регіональних торгівельних союзів, перетворились в загальний кордон регіону.

Виникнення і швидке зростання числа транснаціональних корпорацій (ТНК) ознаменували появу ще одного рівня міжнародної торгівлі, тобто торгівлі між підрозділами, дочірніми підприємствами (однієї і тієї ж ТНК). На сьогодні транснаціональні корпорації контролюють 40% промислового виробництва і половину зовнішньої світової торгівлі.

Для забезпечення всього спектра торгівельних відносин дедалі частіше застосовується термін «світова торгівля», а терміном «міжнародна торгівля» відзначають не лише торгівлю між країнами, але й усі існуючі типи торгівельних потоків.

В економічній літературі виділяють чотири типи ринку, кожний з яких ставить свої проблеми в галузі конкуренції і ціноутворення:

1. ринок чистої конкуренції;

2. ринок монополістичної конкуренції;

3. олігополістичний ринок;

4. чиста монополія.

На світовому ринку переважає олігополістична конкуренція, тобто конкуренція декількох великих фірм, що контролюють значну часину виробництва і збуту того чи іншого товару. Олігополістична конкуренція передбачає наявність стимулів до погодження дій або таємної змови (тобто встановлення монополії) при визначенні обсягів виробництва та цін або їх зміні. Олігополісти, як правило, мають значні фінансові ресурси, щоб використати новизну, прогресивність, надійність конструкції, оперативність технічного обслуговування і т. ін. як ключові чинники конкурентоспроможності.

Особливістю міжнародної конкуренції є її глобальний характер. Стратегія конкурентної боротьби на світовому ринку безпосередньо залежить і від загального стану світового господарства, і від соціально — економічного становища різних країн, їх торгівельної, валюто — кредитної політики, від дій міжнародних економічних угруповань та міжнародних економічних організацій. У зв’язку з цим міжнародному бізнесу доводиться вирішувати ділеми:

· диференціація продукції по країнах або стандартизація;

· адаптація стратегії та методів конкуренції до місцевих умов або орієнтація на глобальні підходи (наприклад, використання так званого «ефекту переливу» — розробка програми маркетингу на ряд країн);

· підвищення ефективності за рахунок філій в окремих країнах, або підвищення ефективності в глобальному масштабі тощо.

Глобальність міжнародної конкуренції породжує множинність цін міжнародної торгівлі. Множинність цін означає, що на один і той же товар може бути ряд цін в залежності від умов ринка тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод: ціни за програмами допомоги тощо. При виділенні з багатьох цін світової ціни використовують, як правило, два основних критерії:

· за цією ціною відбуваються великі комерційні угоди, що передбачають непов’язані експортні та імпортні операції;

· світовими визначаються ціни угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі.

Для орієнтації в рівні світових цін необхідно знайти основні види цін, що публікуються:

а) довідкові ціни, які публікуються у спеціальних бюлетенях, експортних прейскурантах;

б) ціни статистики зовнішньої торгівлі, які відображають ціни реальних угод в міжнародній торгівлі;

в) біржові котировки, які показують реальні ціни на біржі;

г) ціни аукціонів, що фіксують реальні ціни угод на аукціонах;

д) публіковані ціни фактичних угод і контрактів.

Зростання в міжнародній торгівлі питомої ваги внутрішньокорпораційних товарних потоків істотно підвищує в системі світових цін значення трансфертних (внутрішньо фірмових) цін.

Трансфертні ціни — умовно — розрахункові ціни, використовувані в межах ТНК для встановлення господарських зв’язків між їх підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються в залежності від стратегії ТНК і становлять предмет комерційної таємниці.

Специфікою міжнародного обміну є наявність двох різних видів торгівельних операцій: експорту та імпорту.

Експортна операція являє собою продаж іноземному покупцеві товару з вивозом його з країни продавця за кордон. Особливим різновидом експорту є реекспортна операція. Остання являє собою купівлю товару у іноземного продавця, ввезення його в країну покупця, а потім перепродаж даного товару (без його перероблення) за кордон іноземного покупцеві.

Імпортна операція являє собою купівлю товару у іноземного продавця і ввезення його в країну покупця. Різновидом імпорту слід вважати реімпортну операцію, тобто зворотне ввезення із-за кордону вітчизняного товару, який не піддавався там переробленню.

Конституюючим елементом зовнішньоторговельних операцій є контракт. В якості його предмета може виступати: купівля — продаж товару; виконання підрядних робіт; оренда; міна.

У відповідності з предметом договору виділяють такі види зовнішньоторговельних контрактів:

· контракт купівлі - продажу;

· контракт оренди;

· підрядні контракти;

· контракт при зустрічній торгівлі.

3. Значення міжнародної торгівлі.

Для бізнесу значення світової торгівлі визначаються тим, що вона є.

актом реалізації додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах, і чинником, що діє проти тенденції норми прибутку до зниження (зниження витрат виробництва).

Всі країни так чи інакше залежать від міжнародної торгівлі. Але міра залежності є різною. Вона визначається як відношення вартості міжнародної торгівлі (експорт та імпорт) до внутрішнього національного продукту:

Д _зал. = ((Е+I) / ВНП) · 100.

Для малих розвинутих країн (Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Данія, Швеція та ін.) цей показник варіюється значеннями від 40 до 90%.

Для великих розвинутих країн (Німеччина, Англія, Франція тощо) — від 25 до 35%. Для США та Японії - близько 11%.

Для країн, що розвиваються, залежність від міжнародної торгівлі велика. Включення цих країн в міжнародний та світо господарський поділ праці повинно орієнтуватись на взаємозалежність у міжнародній торгівлі.

Швидкі темпи розширення світової торгівлі сприятливо впливають на економіку країн. Таке прискорення світової торгівлі пов’язано перед усім з посиленням процесу лібералізації міжнародних відносин, підвищенням цін на сировину, посиленням попиту на промислові товари, частка котрих у сукупному обсягу світового експорту досягає 70%. Середньорічне зростання експорту країн, що розвиваються, у 90-і роки, за даними Всесвітнього банку, складає 10%, що більш ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник 80-х років.

Світова організація торгівлі (СОТ) прогнозує зростання обсягів міжнародної торгівлі у XXI столітті. Реалізму прогнозам СОТ надає те, що ця організація виходить з багатофакторного аналізу в прогнозуванні основних тенденцій розвитку міжнародної торгівлі: поліпшення господарської кон’юнктури в розвинутих індустріальних країнах, а також в країнах Південно — Східної Азії та Латинської Америки; активне включення до міжнародної торгівлі країн Центральної та Східної Європи тощо.

Важливо відзначити, що зростання обсягів міжнародної торгівлі помітно випереджає зростання обсягів виробництва. У 2000 р. зростання обсягу виробництва становило лише 5%. Це відбувається за рахунок поглиблення міжнародного поділу праці, становлення та розвитку нових видів поділу праці, котрі лежать в основі міжнародної економічної інтеграції та внутрішньо фірмового обміну. Достатньо в зв’язку з цим зазначити, що в ЄС — найбільш інтегрованому міжнародному економічному угрупованні - торгівля випереджала виробництво у 3 рази.

II. СТРУКТУРА ТА ДИНАМIКА МIЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ.

Світова торгівля розподіляється і змінюється нерівномірно як територіально, так і за видами продукції, товарними формами та видами торгівельних відносин. Сучасні тенденції в структурі та динаміці світової торгівлі зумовлені динамікою розвитку суспільного поділу праці у світовогосподарській сфері. Знання структури світової торгівлі та її динаміки необхідні для успішного ведення міжнародного бізнесу.

1. Територіальний аспект структури та динаміки міжнародної торгівлі.

Географічна структура світової торгівлі відображає як загальний стан світової економіки, так і її структуру, що ґрунтується на класифікації країн, котра використовується в дослідженнях та розрахунках установ та організацій ООН. За цією класифікацією країни поділяються на три основні групи (з підгрупами):

· промислово розвинуті країни (ПРК) з ринковою економікою та високим рівнем доходів населення;

· країни с перехідною економікою (колишні країни з централізовано плановою економікою);

· країни, що розвиваються, включаючи нові індустріальні країни (НІК).

Після другої світової війни домінуюче становище в торгівлі займали США. У 1953 р. їх експорт перевищував сумарний експорт Англії, Франції та Німеччини. З тих пір частка цих країн в міжнародній торгівлі знизилась майже наполовину. В 1989 р. їх випереджає ФРН, котра посідає перше місце серед світових експортерів. Знизилась частка Англії, а Японія, котра у 1963 р. посідала лише 14-е місце, перемістилась на 3-е місце, істотно наблизившись до США. Поліпшили свої позиції Франція і Італія. В групі країн, що розвиваються, зростання експорту відбулось в країнах Перської затоки — виробників нафти. У Південно — Східній Азії значно збільшили експорт Тайвань, Гонконг, Південна Корея та Сінгапур. Вчотирьох вони реалізують 7,3% світового експорту проти 9,3% Японії. Ці країни забезпечують 16% загального імпорту промислової продукції в США та 29% для Японії (головним чином високотехнологічні товари).

Такі країни, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія, а тепер і Китай, мають досить ємкий національний ринок. Одні з них (Бразилія, Мексика) більше орієнтовані на експорт, інші (Індія, Аргентина, Китай) — більше на внутрішній ринок.

Конкуренція нових індустріальних країн (НІК) проявляється на трьох рівнях: на внутрішньому ринку деяких з них, на внутрішніх ринках всієї сукупності країн, що розвиваються, і на ринку промислово розвинутих країн. На ринку промислово розвинутих країн (ПРК), країни що розвиваються завойовують такі сектори як текстиль, одежа, шкіри, транзистори, телевізори та інше.

Закон порівняльних переваг невблаганно розширяє в ПРК ринки збуту для трудомісткої продукції країн, що розвиваються.

До першої десятки лідерів світової торгівлі за станом на 1990 р. належать такі країни.

Основні країни — експортери та імпортери (в млрд. дол. США, 1990 р.).

Дев’яності роки минулого сторіччя внесли помітні зміни щодо частки провідних країн в світовій торгівлі. Про свідчать таблиці, що характеризують питому вагу найбільших експортерів та імпортерів в 1999 році.

Світова торгівля Найбільші країни — експортери в 1999 році.

Найбільші країни — імпортери в 1999 році.

Дані таблиць свідчать про те, що США повернули собі лідируюче місце серед світових експортерів, яке вони посідали після другої світової війни. Після розпаду СРСР жодна з країн — спадкоємниць колишнього Союзу, включно Росію, не увійшла до десятки лідерів світової торгівлі. Місце СРСР в першій десятці міцно зайняли Китай (дев'яте місце серед провідних експортерів) та Гонконг (дев'яте місце серед провідних імпортерів).

За останнє десятиліття експорт ПРК зріс майже у 2 рази, а країн, що розвиваються, — менше ніж у 1,5 рази. Імпорт — відповідно у 1,5 раза і більш ніж у 2 рази.

Дуже важливу частину світової торгівлі становить регіональна торгівля. Лідирує в цьому напрямку ЄС, частка котрого у світовій торгівлі досягає 38,7%. При цьому внутрішньо регіональні потоки ЄС становлять близько 25% міжнародної торгівлі.

Інтеграція тихоокеанських країн охоплює понад 27% світової торгівлі і має тенденцію до зростання. Істотна частина світової торгівлі припадає на товарообмін між країнами, які пов’язані між собою історично та географічно. Наприклад, США — Канада, Мексика — Латинська Америка, або Японія — країни Азії, що розвиваються та інші.

2. Структура міжнародної торгівлі за групами та видами продукції.

Товарна структура світової торгівлі у значній мірі визначається законом порівняльних переваг. «Недостатні елементи», необхідні для відтворюваного процесу, країни імпортують із-за кордону. Для покриття імпорту товари, по яких країна має порівняльні переваги, ідуть на експорт.

Протягом останніх десятиліть у світовій торгівлі відбувся значний розвиток спеціалізації у виробництві товарів, яка супроводжувалась структурними змінами як основних груп товарів (продовольчі товари та сировина; руди, мінерали та кольорові метали; паливо; промислові товари), так і окремих видів всередині груп товарів.

Науково — технічний прогрес дедалі більше впливає на динаміку структури світової торгівлі. Нині переважна частина інноваційної продукції створюється і реалізується всередині ПРК. Водночас в торгівлі промисловими виробами з’явились товарні потоки, які перейшли з експорту ПРК в експорт країн, що розвиваються. Формування таких потоків пов’язане з «життєвим циклом» нових товарів. Новий товар, як правило, з’являється у ПРК з високим рівнем доходів, оскільки економічно новітні товари відносяться до предметів розкоші. З часу, коли продукт стає більш стандартизованим, його виробництво в країні з високим рівнем технології втрачає сенс. Виробництво цього товару переміщується в інші країни, котрі можуть використати стандартну технологію і дешеву робочу силу. Нарощуючи випуск, ці країни (наприклад, КР) набувають порівняльної переваги і у певний час можуть стати експортерами цього товару. А батьківщина інноваційного товару може втратити свою порівняльну перевагу, (якщо не з’являться нові інновації), і перетвориться на імпортера цього товару.

Відзначимо і ще один напрям структурних змін у світовій торгівлі. Він характерний для ПРК з високим рівнем доходів, в торгівлі між якими збільшується частка предметів розкоші - товарів тривалого користування — та зменшується частка предметів першої необхідності. Зокрема, знижується частка продовольства.

3. Структура міжнародної торгівлі за товарними формами Традиційно об'єкти міжнародної торгівлі розподіляються на товар — продукт (паливно — сировинні, сільськогосподарські, промислові товари) та товар — послугу, котрий на відміну від товару — продукту не набуває уречевленої форми, а виготовляється і споживається в основному одномоментно і не підлягає зберіганню. Відтак більшість видів послуг ґрунтується на прямих контактах між виробниками і споживачами. Ця обставина відокремлює міжнародну торгівлю послугами від торгівлі товаром — продуктом. Проте ряд послуг продається в комплекті з товаром — продуктом. Особливо це стосується торгівлі наукомісткими товарами.

З самого початку найбільшу питому вагу міжнародному товарообігу займали товари — продукти. В міру розвитку міжнародного поділу праці і розгортання науково — технічної революції зросла роль експорту і імпорту послуг (так званого невидимого експорту). Світовий ринок послуг став важливим сегментом світової торгівлі. Серед власне послуг виключно швидкими темпами зростають інжінірінгові, комунікаційні, банківські послуги, страхування, реклама. Значно повільніше відбувається розвиток транспорту та туризму.

Особливе місце в торгівлі послугами займають послуги, що обслуговують інновації (ліцензії і «ноу — хау»).

Протягом останніх десятиліть світова торгівля ліцензіями розвивається більш швидкими темпами, ніж торгівля товарами — продуктами, особливо у ПРК та НIК. На долю цих країн припадає 99% світового експорту ліцензій і патентів та 85% їх імпорту. Розвинуті країни на купівлю ліцензій витрачають в середньому 10% загальних витрат на науково — дослідницьку діяльність. Лідером є США, на долю яких припадає 2/3 продажів. Виробництво за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 рази перевищує товарний експорт США.

В розвитку світового товарного обігу чітко простежується тенденція до зниження традиційних одиничних товарів і поява нових товарних форм: товар — група, товар — об'єкт, товар — програма.

Розповсюдження товару — групи на світових товарних ринках відбувається у двох формах:

1. перетворення товарної маси в товари групового асортименту;

2. об'єднання товарів в комплекті поставки.

Дана форма панувала на світовому ринку до початку 80-х років. Найбільшими експортерами комплектного устаткування в цей період були Японія, ФРН та США.

Товар — об'єкт (підприємство) — пов’язаний із створенням великих підприємств різного призначення, що реалізуються на світовому ринку. Провідним постачальником товару — об'єкту на світовий ринок є США.

Товар — програма — пов’язаний з різко вираженим зростанням наукомісткості, з проривом в галузі нових ідей і технологій. Цей товар починається з ідеї, котра у подальшому стикується з необхідною матеріально — речовою базою, трудовими ресурсами, кредитно — фінансовими можливостями (наприклад, програма створення літака — аеробуса А-ЗXX).

Розвиток нових товарних форм здійснюється на верхньому, стратегічному поверсі світових товарних потоків і ґрунтується на поглибленні міжнародного поділу праці, розвитку міжфірмового та внутрішньофірмового поділу праці. Міжнародна торгівля одиничними товарами створює кон’юнктурний товаропотік з традиційною формою угод (контракти). Нові товарні форми, пов’язані з товаром — групою, товаром — об'єктом і особливо з товаром — програмою, створюють стратегічний товаропотік. Останній ґрунтується на довготривалих виробничих зв’язках зі спеціалізації і кооперування, на великомасштабних угодах, пов’язаних із спільним фінансуванням або спорудженням об'єктів, метою яких є вирішення великих народногосподарських інвестиційно — виробничих зв’язків. Формою угоди тут виступають: договір, концесія, генпідряд.

Поява нових товарних форм породжує виникнення нових послуг.

Йдеться, насамперед, про процес софтизації, тобто зростання питомої ваги інформаційних послуг. Значення останніх в епоху переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства домінує. Необхідно вказати і на зростання значення кредитно — фінансових послуг. Це значення, як правило, пов’язують с просуванням на світовий ринок товару — об'єкту і товару — програми. Особливого значення при просуванні такої товарної форми як товар — програма набувають науково — технічні, інжінірінгові та консультаційні послуги.

Ціни на товар — групу, товар — об'єкт і товар — програму формуються під впливом ряду специфічних чинників:

· тривала взаємодія з економічним середовищем товарного ринку (в першу чергу валютно — кредитним), який вимагає прогнозування тенденції кредитних та валютних умов на ціну;

· диференційованість якісних показників товару — групи, яка вимагає урахування в ціні кінцевого ефекту його використання, тобто пов’язання її з показниками функціонування товару — групи, що закуповується або продається, та обчислення ціни шляхом побудови «цінової етажерки»;

· об'єднання в товарі - об'єкті, товарі - програмі багатьох різнорідних компонентів (конструкції, різноманітні машини, устаткування, робоча сила, кредитні гроші тощо) надає акумулюю чого впливу на ціну. В цьому випадку застосовується кумулятивний питомий показник: валютні капіталовкладення, віднесені до одиниці потужності, кінцева продуктивність об'єкта або валютні витрати на перетворення одиничного осередку виробничої інфраструктури (товар — програма).

4. Структура міжнародної торгівлі за рівнем торгівельних потоків Поряд із рівнем товарообміну між країнами, у зв’язку з зростанням ролі ТНК у світовій економіці, швидко розвивається наднаціональний рівень товарообігу. Це — внутрішньокорпораційних обмін, тобто торгівля між підприємствами однієї і тієї ж транснаціональної корпорації, котрі знаходяться в різних частинах світу.

Наднаціональна торгівля охоплює значну частину стратегічного поверху світової торгівлі і має справу у великій мірі з новими товарними формами. За внутрішньо-корпоративним обміном — майбутнє світових торгівельних відносин. Вже зараз його частка становить понад 1/3 світових товарних потоків.

Зростання питомої ваги внутрішньо-корпораційного і між-корпораційного обміну висунуло в якості основного методу світової торгівлі, торгівлю напрямки (без посередників). Поява у світовому товаропотоці нових товарних форм, особливо таких, як товар — об'єкт і товар — програма, сприяє трансформації торгівельних посередників в безпосередніх учасників довготривалих угод.

Торгівля напрямки ведеться в основному на верхньому, стратегічному поверсі світового товарообігу. На торгівельних посередників, котрі діють в основному на кон’юнктурному поверсі світового обміну, припадає понад 50% світової торгівлі.

Торгівельні посередники — це юридичні особи (фірми, організації, установи тощо), що сприяють обміну товарів і незалежні від виробників і споживачів. Їх безпосередня функція — поєднання продавців і покупців, пов’язання попиту і пропозиції.

Торгівельні посередники дуже різноманітні: ділери, дистриб’ютори, комісіонери, консигнатори, торгівельні будинки, урядові установи (наприклад, Департамент торгівлі) тощо.

· Ділери — це посередники, які займаються торгівельними операціями від свого імені та за свій рахунок (за суттю ділерице ланка, котра є найближчою до покупця).

· Дистриб’ютори — це оптові посередники. Вони звичайно існують як самостійні фірми, що обслуговують різні галузі матеріального виробництва. Дистриб’ютори закуповують товари у свою власність, мають їх складські запаси. Вони продають товари зі своїх складів, від свого імені і за свій рахунок (дистриб'ютори — ланка, що є близькою до продавця).

· Комісіонери — посередники, котрі укладають контракти від свого імені, але за рахунок постачальників.

· Консигнатори — посередники, котрі укладають договори про продаж товару зі складу. Договори укладаються від свого імені, але за рахунок виробника.

· Торгівельний будинок — це багатопрофільна зовнішньо-торгівельна фірма, котра здійснює від свого імені та за свій рахунок експортно-імпортні операції за широкою товарною номенклатурою. Торгівельний будинок займається не лише безпосередньо посередницькою діяльністю. Він може бути представлений асоціацією торгівельних виробничих підприємств, а також банків, що входять в асоціацію на добровільній основі і здійснюють свою діяльність не тільки за кордоном, але й там, де асоціація створена.

· Урядові установи — можуть виступати в якості головних посередників. Наприклад, Департамент торгівлі США має по своїй країні представництва, які займаються проблемами розширення міжнародної діяльності американських фірм. Співробітники цих агентств збирають і аналізують інформацію про реальні можливості просування американських товарів на світовий ринок.

Особливе місце в міжнародній торгівлі займають біржі, аукціони, торги. Біржі і аукціони — це організаційні форми торгівлі, пов’язані передусім з одиничним товаром. Міжнародні торги — форма торгівлі, котра адекватна скоріш за все товару — групі, товару — об'єкту і товару — програмі, тобто руху нових товарних форм.

Біржа — це така організаційна форма торгівлі, в якій здійснюється просування на ринок великих має однорідних одиничних товарів. Роль бірж в міжнародній торгівлі визначається тим, що за позабіржовою торгівлею ціни встановлюються з орієнтацією на біржові. Крім того, біржі активно використовуються в сучасних умовах і для проведення операцій по страхуванню торгівельних угод та сировинних запасів від зміни ринкових цін. На сучасній біржі не продають товар, а укладають плани — контракти на поставку продукції у перспективі, виходячи з прогнозованого попиту і пропозиції.

Аукціони продають реальні одиничні товари. Цим вони, по суті, відрізняються від сучасних бірж і являють собою торги, що спеціалізуються на збуті товарів з суто індивідуальними властивостями. В міжнародній торгівлі аукціонними товарами можуть бути вовна, хутра, тютюн, чай, предмети антикваріату, алмази тощо. Аукціони проводяться один або декілька разів на рік, найчастіше у традиційний для кожного регіону час.

Як комерційні посередники у просуванні товарів на світовий ринок аукціони організовані у дві основні форми:

1. Відкрита форма. Вона організована, як правило, акціонерним товариством, яке монополізує торгівлю певним видом товару і диктує на нього закупівельні ціни. Різниця між ціною перепродажу (оптовим покупцям або безпосередньо споживачам) і закупівельною ціною утворює прибутки цих товариств.

2. Закрита форма. Вона організована спеціальними брокерськими фірмами. Ці останні займаються перепродажем товарів на умовах комісії і отримують винагороду як від продавців, так і від покупців. На аукціоні угоди здійснюються шляхом торгів, котрі проводяться в ході підвищення цін внаслідок суперництва покупців, або в ході зниження цін, що проводиться аукціоністом. Формою страхування від відмови в участі в угодах є так званий вадиум, тобто оплата, внесена покупцями, котрі тим самим перед початком торгів отримують право ретельного огляду аукціонного товару.

Міжнародні торги — це організаційна система просування на ринок переважно нових товарних форм. В цьому розумінні торги — це, насамперед, метод укладання договорів купівлі - продажу або підряду, згідно з яким покупець (замовник) оголошує конкурс для продавців (постачальників) на товар — об'єкт (із заздалегідь визначеними характеристиками) і після порівняння отриманих пропозицій, підписує контракт з продавцем (постачальником) котрий запропонував товар — об'єкт за найбільш вигідними для покупця (замовника) умовами. Нині міжнародні торги — це найбільш поширений спосіб розміщення замовлень на поставку машин, устаткування, виконання наукових, проектних та дослідницьких робіт, спорудження промислових і культурних об'єктів, тобто, того, що входить в поняття «нові товарні форми»: товарів — груп, товарів — об'єктів та, у певній мірі, товарів — програм.

Всю організаційну роботу по проведенню торгів проводять так звані тендери (тендерні комітети), до складу яких входять технічні і комерційні експерти, представники адміністрації тощо. Звичайно виділяють публічні (відкриті) та закриті тендери. В багатьох країнах застосовуються напівзакриті тендери, котрі проводяться в два етапи: на першому (відкритий тендер) відбувається відбір фірм для участі у другому етапі (закритий тендер). Як правило, в закритому тендері беруть участь найбільш відомі на світовому ринку постачальники і підрядчики.

ІІІ. ТОРГIВЕЛЬНА ПОЛІТИКА Центральним питанням торгівельної політики є питання — що вибрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свободу торгівлі. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам.

Багато економістів — теоретиків при розгляді проблеми вибору торгівельної політики остерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватись з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.

Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція є за своєю структурою близькою до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі:

· за рівнем економічного розвитку;

· за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі;

· за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема, на ціни.

Деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, котрі мають лише віддалене відношення до ринкового механізму. Незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і в тій чи іншій мірі вдається до заходів регулювання торгівлі.

1. Дві тенденції в міжнародній торгівельній політиці.

Зберігаються дві тенденції у розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція — до розширення зони вільної торгівлі, друга — до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики «селективного протекціонізму», коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі, як переважаюча тенденція, відноситься тільки до ПРК і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. В цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоздатність може слугувати єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона повинна бути головною метою економічної політики будь — якої країни.

Всі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, Канадська — американська угода про вільну торгівлю та Австралійська — новозеландська угода про встановлення більш тісних економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам.

З середини 90-х років відбувся черговий сплеск неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень і компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються: енергетика, текстильна та швейна промисловість, сільське господарство), завоював і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки.

Чим можна пояснити таку живучість протекціоністських тенденцій?

Пояснюється це тим, що не лише не для всіх країн вільна торгівля приносить вигоду, але й тим, що вона не однаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально — економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по — різному можуть позначитись на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн — експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лоббі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Оцінка і вибір торгівельної політики є не лише питанням економічним, але й соціальним.

2. Проблеми орієнтації торгівельної політики країн, що розвиваються Для країн, що розвиваються, за всіх відмінностей між ними, вибір торгівельної політики має особливі труднощі, пов’язані з рядом обставин:

· залежністю їх становища від промислово розвинутих країн (ПРК);

· перехідний стан економіки, незважаючи на загальну орієнтацію на формування розвинутих ринкових відносин;

· в цілому більш низький рівень розвитку продуктивних сил;

· такої структури економіки, котра вимагає експортно — імпортної орієнтації.

З одного боку, країни, що розвиваються, (КР) зацікавлені в лібералізації торгівельних відносин, оскільки:

· по — перше, їх інвестиційна політика залежить від імпорту з ПРК. Частка імпорту інвестиційного товару (засоби виробництва) у внутрішніх інвестиціях КР приблизно вдвічі перевищує аналогічну частку в розвинутих країнах. А головне, цей імпорт є наслідком достатньо ефективної спеціалізації (як у ПРК), а, найчастіше, — наслідком структурних диспропорцій;