Внутрішній трудовий розпорядок

Внутрішній трудовий розпорядок Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на кон­кретному підприємстві, в установі, організації в процесі здійснення трудової діяльності називається внутрішнім тру­довим розпорядком.

Всі нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи: норми за­гального значення (КЗпП України, Типові правила внутріш­нього трудового розпорядку та ін.) — норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового роз­порядкустатути про дисциплінуположення про дисциплі­ну окремих категорій працівників та ін.).

Серед кола актів, що забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поді­ляються на три види: типові, галузеві й локальні.

Діючі Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій були затверджені постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 р. (Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1984. — № 11). Це нормативний акт загальної дії, в якому сформу­льовані положення, що визначають трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються міністерствами і відомствами за погоджен­ням з відповідними профспілковими органами. У цих актах враховується специфіка галузі відносно режиму праці й відпо­чинку, обов’язків працівників.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внут­рішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудо­вими колективами за поданням власника або уповноваже­ного ним органу і профспілкового комітету. У цих правилах конкретизуються обов’язки власника, адміністрації, праців­ників даного підприємства, правила прийому на роботу на даному підприємстві, враховуючи специфіку підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, поря­док застосування дисциплінарних стягнень.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дис­ципліну (див., наприклад, Дисциплінарний статут прокурату­ри України, затверджений постановою Верховної Ради Украї­ни від 6 листопада 1991 p. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 4. — Ст. 15- Статут про дисципліну працівників зв’язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 p. № 877 // ЗП Украї­ни. — 1996. — № 15. — Ст. 420- Положения про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постано­вою Кабінету Міністрів 26 січня 1993 p. № 55 // ЗП України. — 1993. — № 4−5. — Ст. 71).

Особливістю статутів і положень про дисципліну праці є те, що вони поширюються тільки на певні, вказані категорії працівників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту діє лише стосовно працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюються на працівників, які забезпечують його об­слуговування.

Разом з тим деякі статути і положення про дисципліну діють у доповнення до правил внутрішнього трудового роз­порядку. Зокрема, Положення про дисципліну працівників за­лізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зобов’язаний дотри­муватися правил внутрішнього трудового розпорядку (п. 3).

Крім того, є особливості в змісті обов’язків працівників, які підпадають під дію статутів і положень, у складі дисцип­лінарного правопорушення і дисциплінарних стягнень, вони можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступ­ки, які не випливають з неналежного виконання своїх трудо­вих обов’язків.