До дня народження М. Грушевського

Сценарій До дня народження М.Грушевського.

29 вересня відзначатиметься 140-річчя з дня народження Михайла Грушевського (1866−1934), видатного українського вченого, державного і політичного діяча.

Головний бібліотекар наук.-метод. від. Львів. ОУНБ.

І.Лешнівська підготувала методичні поради «Апостол української ідеї.

До Міжнародного року Михайла Грушевського" (Львів, 1996.-12 с.).

…Кожен подібний ювілей — це, безумовно, знаменна подія. Але, як зазначав сам М. Грушевський, «є події, що по короткім часі мають виключно історичне, сказати б, антикваричне значенняє знов такі, що служать вихідною точкою для дальших поколінь на довгий час, сотворюють для них цілком нові обставини життя, виносять на верх змагання й ідеї, що стають боєвим прапором для віків, святощами для одних і страхом для других». Саме такого звучання набувають сьогодні роковини М. Грушевського, адже з багаторічного небуття повертаються не тільки його ім'я й творчість, а й безцінний історичний досвід, зневажати який ми просто не маємо права.

Діяльність і творчість М. Грушевського творять цілу епоху в інтелектуальному, науковому, національно-культурному і державному розвитку Нової України… У переломний період в житті української нації, в період відновлення державного життя України відчувається потреба призадуматися і наново оцінити творчу спадщину і діяльність М. Грушевського як державотворця і засновника української наукової національної історіографії. Але якщо ми знаємо М. Грушевського як історика, більш-менш як етнографа і літературознавця, то менше відомо і нам, бібліотечним працівникам, і читацькому загалу про його політичну діяльність на посаді Голови Центральної Ради і майже нічого не відомо про те, що М. Грушевській є автором декількох збірників статей, актуальність і злободенність яких можна повною мірою збагнути тільки зараз, коли нинішня ситуація майже повторює ту, що склалася на початку XX століття. У цих збірниках — «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії й федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Україна і Росія», «Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти» (1917 р.), «На порозі Нової України» (1918 р.) та інших — читачі знайдуть всі найболючіші питання нашого сьогодення.

Пропонуємо бібліотечним працівникам методичні поради «Апостол української ідеї», які допоможуть широким колам читачів пізнати М. Грушевського як політика. Доповнити їх, розкривши його як історика і літературознавця, зможуть методичні поради «Правда життя і образу» («Із забуття — в безсмертя» .-Львів, 1991.-Вип.VІІ).

Нижче подаємо поради щодо організації книжкової виставки «Повернув нації наймення'' і вечора політичного портрета «Совість української державності». Крім того, пропонуємо вашій увазі кілька тем, які дадуть змогу гідно розкрити перед читацьким загалом постать М. Грушевського в рік його ювілею, а заходи урізноманітнити як тематично, так і щодо форм підходу до їх розкриття:

«Михайло Грушевський: голоси історії» .

«М.Грушевський: на шляху до правди про нього» .

«М.Грушевський: життя і діяльність очима потомків» .

«Слово про М. Грушевськсго та його працю …(за вибором)» .

«М.Грушевський: Зевс Олімпу історичного» .

Цікаві зустрічі, дебюти книг, години історичних роздумів, вечори історичного і політичного портрета, уроки історичної правди, презентації «Вікно у світ» — всі ці форми в арсеналі бібліотечних працівників області.

Значну допомогу в організації заходів надасть рекомендаційний бібліографічній покажчик «Повернуті імена» (К., 1993.-Вип. І.-С. 38−45).

Книжкова виставка «Повернув нації наймення» (До 130-річчя з дня народження М. Грушевського).

" Це був справжній вінець Грушевського. Лідер української науки, лідер українства став лідером цілої України, вождем і будівничим ЇЇ нової держави. Новою стала Україна — новим став і Грушевський". О.Оглоблин.

Розділ І. «Творімо велику Україну» .

«Та прийде час, і ти вогнистім видом.

Засяєш у народів вольнім колі,.

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,.

Покотиш Чорним морем гомін волі.

І глянеш, як хазяїн домовитий,.

По своїй хаті і по своїм полі…

І.франко.

В цьому розділі слід подати М. Грушевського як політика.

.

Розділ II. «Відроджений фенікс» .

«Грушевський сполучає в собі дві гігантські творчі постаті: найбільший дослідник тисячолітньої історії України і найбільшим творець живої історії - великого відродження України 20 століття.

Ю.Лавріненко.

Цей розділ містить матеріали про творчу, зокрема історіографічну спадщину М.Грушевського. Розміщення матеріалу повинно сприяти одній меті - показу М. Грушевського як історика.

Розділ ІІІ. «Я промовляю від української демократії» .

«Без Грушевського нам не побудувати незалежної України, першим президентом і великим літописцем якої він був. Відродження духовної культури народу запорука його воскресіння.

Наш перший президент //Культура і життя.-1991.-23 груд.).

У цьому розділі рекомендуємо подати матеріали, які б засвідчували діяльність М. Грушевського як першого Президента, діяльність Центральної Ради, її Універсали.

Вечір політичного портрета: «Совість української державності» (М.Грушевський: до 130-річчя з дня народження).

І. «Найбільший творець живої історії» .

Вступне слово бібліотечного працівника: У кожного народу є свої історичні постаті першої вели-чини, яких не в змозі зламати царі, можновладці чи оббрехати найманці псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть, безперечно, належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості і національної гідності народу. Саме вони били на сполох з приводу майже цілковитої русифікації на Сході, полонізації або германізації на Заході. Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція революційних демократів будили свідомість народу, закликали його до боротьби за свою державність. На такому грунті великої історичної свідомості і виріс геній М. Грушевського — невтомного дослідника історії і культурі українського народу, поборника його соборності, злуки розшматованих українських земель. Але якщо погляди Тараса Шевченка і Івана Франка, хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська і політична діяльність неодмінно подавалась у викривленому віддзеркаленні. Наукові праці М. Грушевського було вилучено з усіх бібліотек і поховано у спецсховищах. Лише в останні роки частина з них побачила світ.

Хто ж він такий, Михайло Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо сприймати його ми, його нащадки?

II. «М. С. Грушевський: між історією і політикою» .

Вчитель історії. У розповіді необхідно сконцентрувати увагу на дитячих і юнацьких роках М. Грушевського (коротко), його становленні як історика і політика до створення Центральної Ради.

ІІІ. «На порозі нової України: думки і мрії першого Президента УНР» .

Ведучий: Після лютневої революції 1917 р. Товариство українських поступовців трансформується в Центральну Раду, яка об'єднала людей найрізноманітніших класових, ідеологічних і політичних переконань (помірковані ліберально-демократичні діячі: Є.Чикаленко, С.Єфремов, Д. Дорошенкосоціал-демократи: В. Винниченко, С. Петлюрачлени соціалістично-революційної партії: .Коваловський, П. Христенко, М. Шаповал та ін. Після невдалої спроби М. Грушевського порозумітися з Тимчасовим урядом щодо питання надання Україні повної автономії, він повертається до Києва і наполягає на негайному скликанні Всеукраїнського національного конгресу, який відбувся 5−7 квітня 1917 р. Навколо ідеї повної автономії України було згуртовано 700 делегатів. 7(20) листопада 1917 р. Третій Універсал проголосив утворення Української Народної Республіка. Але проголошення 25 грудня 1917р. в Харкові України Республікою Рад і визнання над собою влади Раднаркому, фактичний відхід фракції більшовиків від принципів федералізму і продовження імперської політики збереження «єдиної і неділимої», поставили М. Грушевського і його прихильників перед неминучістю історичного вибору. Так народився Четвертий Універсал — декларація незалежності України, затверджений Малою радою і проголошений 24 січня 1918 р., але датований 9 (22) січня.

Читець 1: «Поки що ж перед нами велике і тяжке завдання соціального і політичного будівництва на Україні», стаття «Україна окремішна» — це звернення до своїх сучасників і до нас. сьогоднішніх). І перший її Президент твердо заповідав своїм нащадкал: «…всі, хто щиро приймає до серця інтереси українського народу, повинні дбати про збереження української окремішності від сторонніх впливів і втручань». «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського народу» .

Ведучий: Покінчивши з московською орієнтацією, визволившись «від песього обов’язку» перед Москвою, М. Грушовський вважав винятково важливим і цінним:

Читець 2: «Роздумуючи над цим моментом, я думаю, що недаремно пролилась кров тисяч розстріляних українських інтелігентів і молоді, коли вона принесла і закріпила духовно визволення нашого народу від найтяжчого ярма, яке може бути: добровільно прийнятого духовного чи морального закріпощення. Я скажу різко, але справжніми словами: це духовне холопство, холуйство раба, якого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім всяку людську гідність, але зробили прихильником неволі й холопства…» («На порозі Нової України»).

Ведучий: Вслід за відкиненням московської орієнтації народжуються нові концепції «орієнтації чорноморської» і «західної». Водночас міцнішає державний апарат України, розбудовуються військові кадри, а голова Центральної Ради пише історико-соціологічний трактат про «Підстави Великої України», в якому наголошує роль села, армії, міста і цілої нації в державному будівництві демократичної України. Багато з вищенаведених думок М. Грушевського не втратили своєї цінності і по сьогоднішній день.

Читець 1: М. Грушевський як ідеолог і лідер Центральної Ради відігравав відповідальну роль «того вартового, що сидить на задку останньої чумацької мажі і має пильнувати, щоб щось не впало або чогось не вкрали». Вчений розробив концепцію формування Центральної Ради і, очевидно, мав усі підстави заявити: «Проект організації Ц. (Центральної) Ради був моїм ділом» .

Ведучий: Діяльність Центральної Ради під керівництвом М. Грушевського була яскраво демократична, обрана законним шляхом у тих формах, що відповідали певному стану суспільного розвитку. Вона влади не узурпувала, бо ні в кого не перехопила проводу. В дечому ж Центральна Рада навіть випереджала своє суспільство.

Читець 2: Як констатував Дмитро Дорошенко, «життя пішло не зовсім по тій схемі, яку укладав Грушевський: Україна дійсно вкрилась сіткою — але не загальнонаціональних комітетів, — а партійних організацій „Селянської спілки“, яка національну справу ставила лиш як формальне гасло… Виявився великий брак інтелігентних сил на провінції… До того ж виявилося, що по всіх майже більших містах України провід захопила російська та зросійщена демократія, яка дуже противилася переведенню в життя українських домагань, особливо ж вороже ставилась вона до автономії України». Словом — усе йшло так, як і до тепер, на наших очах. Ведучий: Відродження і розбудова української державності Центральною Радою проходило серед надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх політичних обставин. І все ж, незважаючи на величезні перешкоди, Центральна Рада і М. Грушевський не лише спричинилися до національного самоусвідомлення українського народу, але й падали відповідну легально-державну структуру українській державі. Було прийнято ряд законодавчих актів: чотири Універсали Центральної Ради, закон про національно-персональну автономію національних меншин в Україні, закон про громадянство, закон про генеральний суд, закон про утворення війська, міжнародні договори та інші державні акти. Окремої уваги заслуговує закон української держави — Конституція Української Народної Республіки (29 квітня 1919 р.). Конституція УНР стала фундаментом, на якому формувалися і розбудовувалися пізніші державотворчі концепції української нації, включно із теперішньою українською державою, яка пов’язує себе з демократичними основами УНР. Цей основний документ про державний устрій, права і вільності громадян може в усучасненій формі значно придатися при укладанні і прийнятті Конституції сучасної Української держави.

Бібліотечний працівник: Нашу розмову хочеться закінчити цитатою зі статті «В перші роковини Української Центральної Ради», в якій сучасники М. Грушевського так оцінювали його діяльність: «Провід У. Ц. Ради був у щасливих руках третього найвизначнішого діяча нової відродженої України, по Шевченкові і Драгоманову, проф. Мнхайла Грушевського. Його дотеперішній досвід у громадській праці, познайомлення з соборною Україною, знамените знання історії України й загальної, енергічність, ідейність і безприкладна працьовитість робили його провід незаступимим і певним успіху. Сі великі й рідкі прикмети голови У. Ц. Радн заважили дуже при плановім егаловім розвитку українського національного руху, від записки, представленої свого часу міністрам бувшої Росії в Петрограді через перший, третій і четвертий Універсали — до повної державної незалежности України». Теперішні державні будівничі української держави поділяють думки з вищенаведеної редакційної статті 1918 р. Через сімдесят три роки після її появи в редакційній статті «Наш перший президент», що з’явилася в київській часописі «Культура і життя» 23 грудня 1991 р., значиться: «Без Грушевського нам не побудувати незалежної України, першим президентом і великим літописцем якої він був. Відродження духовної культури народу — запорука його воскресіння» .