Управління прибутком підприємства (на прикладі ДП «Фокстрот-Житомир» ТОВ «Фокстрот»)

«Управління прибутком підприємства

(на прикладі ДП «Фокстрот-Житомир»

ТОВ «Фокстрот») «

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи управління прибутком на підприємстві
• 1.1 Економічна сутність прибутку підприємства
• 1.2 Система управління прибутком на підприємстві
• 1.3 Правові засади управління прибутком підприємства
• Розділ 2. Оцінка системи управління прибутком на підприємстві ДП «Фокстрот-Житомир» ТОВ «Фокстрот»
• 2.1 Фінансово-господарська характеристика підприємства
• 2.2 Сучасна система управління прибутком на підприємстві
• 2.3 Аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства
• Розділ 3 Шляхи покращення політики ДП «Фокстрот-Житомир» в сфері управління прибутком
• 3.1 Основні напрямки покращення управління прибутком підприємства
• 3.2 Формування бюджету доходів і витрат та визначення беззбитковості підприємства
• Висновки та пропозиції
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає. Прибуток — це певний гарант прогресу економічної системи, а його відсутність — найяскравіший доказ регресу й соціального напруження.

Як активний та універсальний важіль державного впливу й регулювання економічними процесами і суспільно-економічними інтересами прибуток надто чутливий до безлічі внутрішніх і зовнішніх факторів впливу, зокрема бюджетно-податкової, цінової, інвестиційної та кредитної політики органів законодавчої і виконавчої влади.

Становлення та розвиток конкурентного середовища на ринку, динамізм факторів оточення підприємств та високий ступінь комерційного ризику, що традиційно присутній в суб'єктів господарювання, потребує від них ефективного управління прибутком на підприємстві. Являючись головною рушійною силою ринкової економіки, прибуток забезпечує інтереси держави, власників та персоналу підприємства. Розмір чистого прибутку залежить від багатьох умов: загальної суми балансового прибутку підприємства, рівня її оподаткування, системи та пропорцій розподілу чистого прибутку на ту частину, що споживається та накопичується підприємством, порядку формування резервного фонду. Сформована за рахунок цього джерела частина власних фінансових ресурсів може бути використана на будь-які цілі виробничого розвитку — поповнення оборотних активів, інвестування в нове будівництво, реконструкція та модернізація підприємства; купівля цілісних майнових комплексів чи їх викуп в процесі приватизації; оновлення окремих видів основних засобів; купівля різних нематеріальних активів; розширення портфелю фінансових інвестиції і т.д. Тому управління прибутком, що включає в себе управління його формуванням, розподілом та використанням є необхідною умовою для досягнення підприємством конкурентних переваг на ринку.

Практика господарювання підприємств в країнах СНД свідчить, що 70% суб'єктів господарювання виходять з ринку по причині непродуманого та нераціонального управління прибутком, тому однією з актуальних задач сучасного етапу являється оволодіння керівниками та фінансовими менеджерами сучасними методами ефективного управління прибутком в процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.

Прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих, соціальний розвиток колективів.

На сучасному етапі необхідний якісно новий підхід до теоретичного висвітлення і практичного обґрунтування рекомендацій щодо активізації ролі прибутку в економічній системі, зокрема, як основи розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. В науковій літературі ця проблема досліджена ще недостатньо. Значна кількість праць належить таким представникам науки як: Д. А. Аллахвердяна, Е. О. Вознесенського, О. Д. Василик, З.С. Варналій, З. М. Васильченко, С. Ф. Голов, Г. В. Базарової, В. К. Сенчагова, А.А. Бірмана, В.М. Родіонової, Суторміна, В. М. Федосов, Д. М. Черваньов, В. М. Шелудько, С.І. Юрій та ін.

Метою роботи є розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення процесів формування, планування, розподілу прибутку в умовах ринкової відносин на прикладі досліджуваного підприємства. Досягнення вказаної мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:

розглянути теоретичні основи управління прибутком підприємства, а саме суть і поняття прибутку підприємства, його нормативне забезпечення та економічний механізм управління прибутком підприємства;

дослідити методичні основи управління прибутком на прикладі ДП «Фокстрот-Житомир», зокрема провести фінансово-господарську оцінку підприємства як суб'єкта господарювання; проаналізувати основні показники фінансового стану, дослідити, як здійснюється управління прибутком на даному підприємстві, тобто з’ясувати хто є суб'єктом і об'єктом в сфері управління прибутком;

з’ясувати шляхи покращення ефективності управління прибутком та надати економічне обґрунтування при застосуванні цих напрямків покращення на підприємстві.

Об'єкт дослідження — процес формування та розподілу прибутку, на прикладі ДП «Фокстрот-Житомир» .

Предмет дослідження — фінансові відносини, які виникають при управлінні прибутком на підприємствах в умовах ринкових відносин.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані наукові результати сприятимуть удосконаленню фінансового забезпечення функціонування підприємств власними коштами, ефективній реалізації завдань їх стратегічного розвитку. Практичний інтерес викликають система сучасних методів планування прибутку, механізми управління його формуванням і розподілом, які за відповідних уточнень можна застосовувати на вітчизняних підприємствах.

Розділ 1. Теоретичні основи управління прибутком на підприємстві

1.1 Економічна сутність прибутку підприємства

Прибуток — найважливіша фінансова категорія. Він є показником, що відображає фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних коштів держави.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету та інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Розглядаючи сутність прибутку, у світлі сучасної економічної парадигми, спеціалісти в першу чергу відзначають такі його характеристики:

Прибуток являє собою форму доходу підприємця, що здійснює визначений вид діяльності. Ця зовнішня, найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для її повної характеристики, тому що в ряді випадків активна діяльність у якій-небудь сфері може і не бути зв’язаною з одержанням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і т.п.).

Прибуток є формою доходу підприємця, що вложив свій капітал з метою досягнення визначеного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно зв’язана з категорією капіталу — особливим фактором виробництва — і в усередненому виді характеризує ціну функціонуючого капіталу.

Прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вложив свій капітал у той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вмілого й успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об'єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки позбавитися очікуваного прибутку, але і цілком чи частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є у визначеній мері і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності. Як буде показано далі рівень прибутку і рівень підприємницького ризику знаходяться між собою в прямо пропорційній залежності.

Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину доходу, що «очищена» від понесених витрат на здійснення цієї діяльності. У кількісному вираженні прибуток є залишковим показником, що представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення підприємницької діяльності.

Прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку зв’язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх зв’язаних з ним основних показників — вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат і т.п., а також з діючим порядком податкового регулювання.

З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його поняття в найбільш узагальненому виді може бути сформульоване в такий спосіб: «Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий доход підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, та представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності».

В економічній термінології поняття прибутку стало універсальним і дуже активним елементом фінансових систем наприкінці ХVIII століття, і починаючи з цього часу прибуток привертає все більшу увагу як учених-теоретиків, так і практиків. Особливий інтерес викликає вивчення природи й ролі прибутку в умовах трансформаційних процесів, тобто при різкій зміні моделей економічного життя.

З розвитком економіки та формуванням прогресивних методик в Україні закономірним є те, що з’явилось багато нової літератури: як науково-практичної, так і періодичної, в якій можна знайти будь-яку інформацію викладену в тій чи іншій формі.

Основною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в звітному і в наступному періодах. Ця головна мета повинна забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави та персоналу підприємства.

Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в області формування і використання прибутку, розроблені та реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його діяльності. Висока роль прибутку в розвитку підприємства і забезпеченні інтересів його власників та персоналу визначають необхідність ефективного і безперервного управління ним.

Законодавство України визначає прибуток з точки зору механізму його формування. Тобто прибуток підприємства є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Розглядаючи сутність прибутку, необхідно в першу чергу відмітити такі його характеристики (табл.1.1).

Із врахуванням розглянутих основних визначень та характеристик прибутку його поняття в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульовано наступним чином: «прибуток» представляє собою виражений в грошовій формі чистий доход підприємця на вкладений капітал та характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, який являє собою різницю між сукупним доходом та сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Таблиця 1.1

Основні ознаки прибутку та їх характеристика.

В умовах ринкової економіки на підприємствах прибуток відіграє значну роль, яка проявляється в наступному (рис. 1.1):

Прибуток підприємства являється головною метою підприємницької діяльності. Основним стимулюючим мотивом здійснення будь-якого виду бізнесу, його головною кінцевою метою є ріст добробуту власників підприємства. Характеристикою цього росту виступає розмір доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток.

Якщо для власників підприємства одержання високого рівня прибутку є цілком очевидним мотивом підприємницької діяльності, то може виникнути питання — чи є одержання високого прибутку настільки ж спонукальним мотивом діяльності найманих менеджерів підприємства й іншого його персоналу.

Рис. 1.1 Роль прибутку підприємства в умовах ринкової економіки Для менеджерів, що не є власниками підприємства, керованого ними, прибуток є основним мірилом успіху їхньої діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства підвищує «ринкову ціну» цих менеджерів, що позначається на рівні їх особистої заробітної плати. Навпаки — систематичне зниження рівня прибутку керованого підприємства приводить до зворотних результатів у особистій кар'єрі менеджера, рівні одержуваних доходів, можливостях наступного працевлаштування.

Для іншого персоналу рівень прибутку підприємства також є досить високим спонукальним мотивом діяльності, особливо при наявності на підприємстві програми участі найманих робітників у прибутку. Прибутковість підприємства є не тільки гарантом зайнятості (за інших рівних умов), але у визначеній мірі забезпечує додаткову матеріальну винагороду і задоволення ряду соціальних потреб робітників.

2. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє «наповняти» дохідну частину державних бюджетів усіх рівнів (загальнодержавного і місцевих), що дає можливість державі успішно виконувати покладені на її функції і здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу — «багатство держави характеризується рівнем багатства його громадян» — також зв’язана зі зростанням прибутку підприємства, що забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.

3. Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої (операційної) діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства в порівнянні з галузевим характеризує ступінь уміння (підготовленості, досвіду, ініціативності) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємств характеризує ринкові й інші зовнішні фактори, такі як: середньо галузевий рівень рентабельності, темп інфляції, кон’юнктура товарного ринку, рівень оподаткування, що визначають ефективність виробничої діяльності і є основним регулятором «переливу капіталу» у галузі з більш ефективним його використанням. При цьому капітал надходить, як правило, у ті сегменти ринку, що характеризуються значним обсягом незадоволеного попиту, що сприяє більш повному задоволенню суспільних і особистих потреб.

4. Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить чільна роль. Чим вище рівень генерування прибутку підприємства в процесі господарської діяльності, тим менше потреба в залученні фінансових ресурсів із зовнішніх джерел і тим вище рівень самофінансування, забезпечення реалізації стратегічних цілей розвитку підприємства, підвищення конкурентної позиції на ринку. При цьому, на відміну від деяких інших внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів підприємства, прибуток є постійно відтворюваним джерелом і його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

5. Прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини отриманого підприємством прибутку, тобто спрямування на приріст його активів. Чим вище сума і рівень капіталізації отриманого прибутку, тим у більшому ступені зростає вартість чистих активів (активів, сформованих за рахунок власного капіталу), а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому.

6. Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку виявляється насамперед у тім, що кошти, які перераховуються в бюджети різних рівнів у процесі його оподатковування, служать джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм. Це забезпечує «виживання» окремих соціально незахищених (чи недостатньо захищених) членів суспільства. Крім того, ця роль виявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу (соціальні програми є невід'ємною складовою частиною колективних чи індивідуальних трудових угод). Нарешті, соціальна роль прибутку виявляється в тім, що він служить джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, спрямованої на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

7. Прибуток є основним захисним механізмом, що охороняє підприємство від погрози банкрутства. Хоча така погроза може виникнути й в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства (при використанні невиправдано високої частки позикового капіталу, особливо короткострокового; при недостатньо ефективному керуванні ліквідністю активів і т.п.), але за інших рівних умов, підприємство набагато вдаліше виходить з кризового стану при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів (відновлена платоспроможність), підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використаних позикових засобів (підвищена фінансова стійкість), сформовані відповідні резервні фінансові фонди.

Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, слід зазначити, що ця роль не завжди позитивна, тому що окремі види прибутку служать джерелом лише особистого збагачення окремих категорій громадян та не приносять користь суспільству в цілому. Це відноситься до таких його видів, як прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій, від невиправдано високих цін у зв’язку з монопольним положенням на ринку, від «тіньової» діяльності підприємств і т.п.

До основних джерел економічного прибутку відносять: прийняття ризику в умовах невизначеності ситуацій у процесі господарювання. Одним з елементів прибутку є нормальний прибуток. Це винагорода підприємця за використання своїх знань, навичок, таланту у виконанні покладених на нього функцій управління, яка є мінімальним стимулом працювати у вибраному напрямку діяльності, не змінюючи його на іншу сферу.

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому і саме визначення прибутку зазнає певних змін.

В сучасних умовах прибуток є власністю підприємницьких структур, джерелом добробуту власників, найманих працівників підприємств, а через фінансову систему — усіх членів суспільства. Це зумовлює існування різноманітних точок зору щодо цієї категорії серед вітчизняних та закордонних вчених Отже, прибуток — одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджету держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо. У зв’язку з цим в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, але й держава в цілому. Отже, розглянувши економічний зміст прибутку підприємства, можна зробити висновок, що в сучасних умовах прибуток є власністю підприємницьких структур, джерелом добробуту власників, найманих працівників підприємств, а через фінансову систему — усіх членів суспільства. Це зумовлює існування різноманітних точок зору щодо цієї категорії серед вітчизняних та закордонних вчених. Однак більшість з них надають перевагу трактуванню, прибутку як одного з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджету держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо. У зв’язку з цим в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, але й держава в цілому.

1.2 Система управління прибутком на підприємстві

Висока роль прибутку в розвитку підприємства і забезпеченні інтересів його власників і персоналу визначають необхідність безупинного й ефективного керування ним.

Керування прибутком являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу і використання на підприємстві.

Ефективне керування прибутком підприємства забезпечується реалізацією ряду принципів, основними з яких є (рис. 1.3):

Рис. 1.3 Основні принципи управління прибутком підприємства

1. Інтегрованість з загальною системою управління підприємством. У якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення, воно прямо чи побічно впливає на прибуток. Керування прибутком безпосередньо зв’язано з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управління підприємством.

2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення в області формування і використання прибутку найтіснішим чином взаємозалежні і здійснюють прямий чи непрямий вплив на кінцеві результати управління прибутком. У ряді випадків цей вплив може носити суперечливий характер. Так, наприклад, здійснення високоприбуткових фінансових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують виробничу діяльність, і як наслідок — істотно зменшити розмір операційного прибутку. Тому керування прибутком повинно розглядатися як комплексна система дій, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з який вносить свій внесок у результативність формування і використання прибутку на підприємстві в цілому.

3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в області формування і використання прибутку, розроблені і реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його діяльності. Насамперед, це зв’язано з високою динамікою факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу — зі зміною кон’юнктури товарного і фінансового ринків. Крім того, міняються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому системі керування прибутком повинний бути присутній високий динамізм, що враховує зміну факторів зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації і керування виробництвом, фінансового стану й інших параметрів функціонування підприємства.

4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цієї вимоги припускає, що підготовка кожного управлінського рішення в сфері формування, розподілу і використання прибутку повинна враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень їхній вибір для реалізації повинний бути заснований на системі критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв установлюється самим підприємством.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими би прибутковими не здавалися ті чи інші проекти управлінських рішень у поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають у протиріччя з місією (головною метою діяльності) підприємства, стратегічними напрямками його розвитку, підривають економічну базу формування високих прибутків в майбутньому періоді.

Таким чином, головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця головна мета покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства.

Виходячи з цієї головної мети, система керування прибутком, на думку фахівців, покликана вирішувати наступні основні задачі (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Система основних задач, спрямованих на реалізацію головної мети керування прибутком

1. Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства і ринковій кон’юнктурі. Ця задача реалізується шляхом оптимізації складу та ефективного використання ресурсів підприємства. Основними природними обмеженнями розміру прибутку виступають максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і сформована кон’юнктура товарного і фінансового ринків.

2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем формованого прибутку і припустимим рівнем ризику. Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв’язок. З урахуванням відносин менеджерів до господарських ризиків формується припустимий рівень, що визначає агресивну, помірну (компромісну) чи консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих господарських операцій. Виходячи з заданого рівня ризику в процесі керування повинний бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.

3. Забезпечення високої якості формованого прибутку. У процесі формування прибутку підприємства повинні, в першу чергу, бути реалізовані резерви його росту за рахунок операційної діяльності і реального інвестування, що забезпечують основу перспективного розвитку підприємства, У рамках операційної діяльності основна увага приділяється забезпеченню зростання прибутку за рахунок розширення обсягу випуску продукції й освоєння нових перспективних її видів.

4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства. Цей рівень при успішній діяльності підприємства повинний бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу, при необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризик, зв’язаний зі специфікою діяльності підприємства, а також інфляційні втрати.

5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді. Тому що прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, його розмір визначає потенційну можливість створення фондів виробничого розвитку, резервного та інших спеціальних фондів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. При цьому в самофінансуванні розвитку підприємства прибутку повинна приділятися чільна роль.

6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства. Ця задача покликана забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості в значній мірі визначається рівнем капіталізації прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді. Кожне підприємство виходячи з умов і задач господарської діяльності саме визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на капіталізуєму і споживану частини.

7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку. Програми участі персоналу в прибутку, покликані гармонізувати інтереси власників підприємства і його найманих робітників, повинні з однієї сторони ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, а з іншого боку — забезпечувати досить прийнятний рівень їхнього соціального захисту, тому що держава в сучасних умовах цілком це забезпечити не в змозі.

Усі розглянуті задачі керування прибутком найтіснішим образом взаємозалежні, хоча окремі з них і носять різноспрямований характер. Тому в процесі керування прибутком окремі задачі повинні бути оптимізовані між собою.

Система керування прибутком реалізує свою головну мету й основні задачі шляхом здійснення визначених функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом розглянутої системи керування прибутком (рис. 1.4).

1. Функції керування прибутком як керуючої системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу керування (будь-якої керуючої системи) поза залежністю від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т.п.

2. Функції керування прибутком як спеціальної області керування підприємством. Склад цих функцій визначається конкретним об'єктом відповідної керуючої системи.

Розглянемо зміст функцій керування прибутком у розрізі окремих груп.

У групі функцій керування прибутком як керуючої системи основними з них є:

1. Розробка цілеспрямованої комплексної стратегії керування прибутком підприємства. У процесі реалізації цієї функції виходячи з загальної стратегії економічного розвитку підприємства і прогнозу кон’юнктури товарного і фінансового ринків формується система цілей і цільових показників формування і використання прибутку на довгостроковий період; визначаються пріоритетні задачі, розв’язувані в найближчій перспективі і розробляється система дій підприємства по основних напрямках розвитку його прибутку. Стратегія керування прибутком підприємства розглядається як невід'ємна складова частина загальної стратегії його економічного розвитку.

Рис. 1.4 Основні функції управління прибутком підприємства в розрізі окремих груп

2. Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію управлінських рішень по формуванню і використанню прибутку на різних рівнях. Такі структури будуються по ієрархічній чи функціональній ознаці з виділенням конкретних «центрів відповідальності». У процесі реалізації цієї функції керування прибутком необхідно забезпечити постійну адаптацію цих організаційних структур до мінливих умов функціонування підприємства і напрямкам господарської діяльності. Організаційні структури керування прибутком повинні бути інтегровані в загальну організаційну структуру керування підприємством.

3. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень. У процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги і зміст інформаційних потреб керування прибутком; сформовані зовнішні і внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організований постійний моніторинг конкурентної позиції підприємства і кон’юнктури товарного і фінансового ринків.

4. Здійснення аналізу різних аспектів формування і використання прибутку. У процесі реалізації цієї функції проводиться експрес-аналіз окремих господарських операцій; досліджується рівень і динаміка основних показників розвитку прибутку в розрізі видів діяльності і «центрів відповідальності» підприємства; здійснюється фундаментальний аналіз факторів, що впливають на формування і використання прибутку в розглянутому періоді.

5. Здійснення планування формування, розподілу і використання прибутку. Реалізація цієї функції зв’язана з розробкою системи поточних планів і оперативних бюджетів по основних напрямках господарської діяльності, що генерує прибуток. Основою такого планування є розроблена стратегія керування прибутком, що вимагає конкретизації на кожному етапі поступального руху підприємства до поставлених стратегічних цілей.

6. Розробка діючої системи стимулювання формування прибутку і її ефективного використання. У процесі реалізації цієї функції формується система заохочень і санкцій у розрізі керівників і менеджерів окремих структурних підрозділів підприємства за виконання чи невиконання встановлених цільових показників, нормативів і планових завдань. Індивідуалізація системи стимулювання забезпечується шляхом впровадження на підприємстві контрактної форми оплати праці керівників підприємства і функціональних менеджерів.

7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень в області формування і використання прибутку. Реалізація цієї функції керування прибутком пов’язана зі створенням систем внутрішнього контролю на підприємстві; розподілом конкретних обов’язків окремих служб і функціональних менеджерів; визначенням системи контрольованих показників і періодів; оперативним реагуванням на результати суспільного контролю.

У групі функцій керування прибутком як спеціальної області керування підприємством основними є:

1. Керування формуванням прибутку. Функціями цього керування є обґрунтування цільової потреби в загальній сумі прибутку, необхідної для ефективного розвитку підприємства; прогнозування можливостей одержання прибутку в розрізі окремих видів його діяльності; формування цільових критеріїв норми прибутку по підприємству і забезпечення їх досягнення.

2. Керування розподілом і використанням прибутку. У процесі реалізації цієї функції забезпечується своєчасна сплата податків за рахунок прибутку; формується система пропорцій розподілу прибутку на капіталізуєму і споживану його частини; забезпечується формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку для розвитку окремих видів діяльності, а усередині них — по окремих напрямках використання.

При здійсненні такої конкретизації на кожнім підприємстві може бути побудована багаторівнева функціональна система керування прибутком (рис. 1.5). Процес керування прибутком підприємства базується на визначеному механізмі. Механізм керування прибутком являє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації управлінських рішень в області його формування, розподілу і використання. Механізм керування прибутком включає наступні елементи (рис. 1.6).

Рис. 1.5 Принципова схема багаторівневої системи управління прибутком підприємства Ринковий механізм регулювання формування і використання прибутку підприємства базується на співвідношенні попиту і пропозиції. Попит та пропозиція на товарному і фінансовому ринках формують рівень цін на продукцію, вартість залучення кредитів, прибутковість окремих цінних паперів, середню норму прибутковості капіталу т.п. У міру поглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму регулювання формування і використання прибутку підприємства буде зростати.

Державне нормативно-правове регулювання питань формування і розподілу прибутку підприємства. Являє собою один з напрямків економічної політики держави. Законодавчі і нормативні основи цієї політики регулюють одержання і розподіл прибутку підприємств у різних формах. До числа основних з цих форм відносяться: податкове регулювання; регулювання механізму амортизації основних засобів і нематеріальних активів; регулювання розмірів відрахувань прибутку в резервний фонд; регулювання мінімальних розмірів заробітної плати й інші.

Рис. 1.6 Основні елементи механізму управління прибутком Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу і використання прибутку підприємства. Механізм такого регулювання формується в рамках самого підприємства та залежить від його специфіки.

Система конкретних методів та прийомів здійснення керування формуванням і використанням прибутку підприємства.

Розподіл прибутку являє собою процес формування напрямків його майбутнього використання відповідно з цілями і задачами розвитку підприємства.

Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, впливаючи на її результативність. Цей вплив виявляється в різних формах зворотного зв’язку розподілу прибутку з його формуванням у майбутньому періоді. Характер розподілу прибутку відіграє велику роль в його діяльності.

Розподіл прибутку безпосередньо реалізує головну мету політики керування ним — підвищення рівня добробуту власників підприємства. Він формує пропорції між поточними виплатами їм доходу на капітал (у формі дивідендів, відсотків і т.п.) і ростом цих доходів у майбутньому періоді (за рахунок забезпечення зростання вкладеного капіталу). При цьому власники підприємства самостійно формують ці напрямки задоволення своїх потреб у часі.

Розподіл прибутку є основним інструментом впливу на ріст ринкової вартості підприємства. У прямій формі цей вплив виявляється в забезпеченні приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а побічно він забезпечується основними пропорціями цього розподілу.

Розподіл прибутку є однією з діючих форм впливу на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги і форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації працівників, сприяють стабілізації персоналу і росту продуктивності праці.

Пропорції розподілу прибутку визначають темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі інвестиційної діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, у першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел. А реінвестуємий в процесі розподілу прибуток є основним з цих внутрішніх джерел.

Також пропорції розподілу прибутку формують рівень забезпечення додаткової соціальної захищеності працівників. В умовах низької дієвості державних форм соціального захисту зайнятих працівників, ця роль розподільного механізму прибутку на підприємстві дозволяє доповнити їх мінімальну соціальну захищеність.

Характер розподілу прибутку є найважливішим індикатором інвестиційної привабливості підприємства. У процесі залучення власного капіталу з зовнішніх джерел рівень виплачуваних підприємством дивідендів (чи інших форм інвестиційного доходу) є одним з основних оцінних критеріїв, що визначають результат майбутньої емісії акцій. Крім того, як було показано раніше, зростання рівня дивідендних виплат визначає відповідний ріст вартості акцій на фондовому ринку, формуючи додатковий доход інвесторів.

Характер розподілу прибутку також впливає на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбаченого до споживання власниками і персоналом підприємства, здійснюються, як правило, у грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність по невідкладних фінансових зобов’язаннях. При великому обсязі виплат прибутку на цілі споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може істотно знизитися.

Таким чином, розподіл прибутку здійснюється у відповідності зі спеціально розробленою політикою (її основу складає дивідендна політика), формування якої являє собою одну з найбільш складних задач загальної політики керування прибутком підприємства. Ця політика покликана відбивати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової вартості, формувати необхідний обсяг інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників і персоналу. При цьому в процесі формування політики розподілу прибутку підприємства забезпечується її використання по наступним напрямкам (рис. 1.7). Основною метою політики розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, є оптимізація пропорцій між капіталізуємою і споживаної його частинами з урахуванням забезпечення реалізації стратегії розвитку підприємства і росту його ринкової вартості.

Виходячи з цієї основної мети в процесі формування політики розподілу прибутку вирішуються наступні задачі:

забезпечення одержання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізуємої частини прибутку;

забезпечення стимулювання трудової активності і додаткового соціального захисту персоналу;

забезпечення формування в необхідних розмірах резервного й іншого фондів підприємства.

З урахуванням реалізації цих основних задач здійснюється безпосередній розподіл прибутку підприємства. Процес цього розподілу базується на наступних принципах.

Зв’язок політики розподілу з загальною політикою керування прибутком підприємства. Мета і задачі політики розподілу прибутку повинні цілком відповідати цілям і задачам загальної політики керування ним, тому що розподіл прибутку звітного періоду являє собою одночасно процес забезпечення умов формування прибутку майбутнього періоду

Рис. 1.7 Напрямки розподілу прибутку підприємства Пріоритетність врахування інтересів і менталітету власників підприємства. Прибуток, формований підприємством, який залишається в його розпорядженні після сплати податків, належить його власникам, тому в процесі його розподілу пріоритетність напрямків його використання визначається ними. Менталітет власників може бути спрямований на одержання високого поточного доходу або на забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу, визначаючи головну пропорцію розподілу прибутку — між споживаною і капіталізуємою його частинами. Ці пропорції можуть мінятися в часі в зв’язку зі зміною зовнішніх і внутрішніх умов діяльності підприємства.

Стабільність політики розподілу прибутку. Базові принципи розподілу прибутку, покладені в основу розробки його політики, повинні носити довгостроковий характер. Дотримання цього принципу особливо важливо в умовах «розпилення власності», тобто в процесі діяльності великих акціонерних компаній з великою кількістю акціонерів (це дозволяє таким акціонерам приймати обґрунтовані інвестиційні рішення).

Передбачуваність політики розподілу прибутку. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу прибутку в зв’язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з інших причин всі інвестори повинні бути заздалегідь сповіщені про це. Інформованість інвесторів (у першу чергу акціонерів) є однією з важливих умов забезпечення «прозорості» фондового ринку, що дозволяє формувати реальну вартість акцій.

Оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку. Така оцінка проводиться з використанням наступних основних показників: коефіцієнта капіталізації прибутку; коефіцієнта дивідендних виплат (чи виплат прибутку власникам); коефіцієнта участі персоналу в прибутку й інших, розглянутих раніше.

Однак специфіка задач, що постають перед кожним конкретним підприємством у процесі його розвитку, розходження зовнішніх і внутрішніх умов їхньої господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, яка носила б універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного підприємства складає аналіз і облік у процесі цього розподілу окремих факторів, що погоджують цей процес з поточною і майбутньою господарською діяльністю даного підприємства.

На розподіл прибутку впливають багато факторів, які генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства та особливостями господарської діяльності (рис. 1.8). Зовнішні фактори виступають як обмежуючі умови, що визначають границі формування пропорцій розподілу прибутку. Внутрішні фактори мають вирішальний вплив на пропорції розподілу прибутку, так як дозволяють формувати їх стосовно конкретних умов і результатам господарювання даного підприємства.

Рис. 1.8 Система основних факторів, які впливають на розподіл прибутку Всі фактори, що входять до цих двох великих груп, дозволяють, при їх детальному аналізі, знизити діапазон параметрів можливих пропорцій розподілу прибутку по окремим напрямкам. Крім того, ряд факторів можуть бути використані і при формуванні внутрішніх пропорцій розподілу прибутку в рамках основних її елементів.

Основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням і нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій (підприємства) у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку.

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку, по-перше, повинна гарантувати виконання фінансових зобов’язань перед державою шляхом перерахування частини прибутку підприємства до державного та місцевих бюджетів й, по-друге, максимально забезпечити виробничі, матеріальні та соціальні потреби підприємства.

1.3 Правові засади управління прибутком підприємства

Організаційно-правовою основою формування доходів підприємства та визначення прибутку є: Господарський кодекс України, Закони України «Про власність», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Згідно Господарського кодексу України [11], прибуток утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З чистого прибутку підприємства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

Правові засади формування прибутку підприємства формуються на основі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР. Але як і в кожному законі, в цьому також багато посилань на інші нормативні акти. Тому огляд нормативних документів ми проведемо, досліджуючи з якими іншими нормативними документами пов’язаний цей Закон.

Згідно закону доходи з джерелом їх походження з України — будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.