Художня роль жіночих образів у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть волі, як ясла повні?»

Художня роль жiночих образiв у романi Панаса Мирного «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» .

У багатьох творах українських письменникiв змальовується трагiчна, скалiчена доля жiнок в умовах крiпосницького суспiльства. Пiсля його скасування їхнє життя в умовах гнобительського ладу не покращилося. Панас Мирний доводить це у своєму романi «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?», доповнюючи галерею жiночих образiв своїх попередникiв постатями Мотрi, Галi i Христi.

Вони посiдають особливе мiсце в романi, допомагають глибше розкрити його iдейний змiст, висвiтлити образ головного героя — Чiпки. Менi здається, що без цих образiв знедолених жiнок твiр був би не таким насиченим, злободенним i довершеним.

Гiркою була доля матерi Чiпки Мотрi, щастя рiдко всмiхалося їй. Та ось ця доля подарувала дiвчинi кохання — i вона «немов знову на свiт народилася»: злиденне життя разом зi старою матiр’ю змiнилося радiстю в хатi. Але не довго спiвала ця радiсть, бо чоловiк її виявився двоєжонцем, кинув сiм’ю: «Бiда вкралася в хату. I довго-довго там жила. I молодiсть Мотрi пройшла в горi, i Чiпка народився в безрадостi». Це безрадiсне iснування, таке далеке вiд звичайного людського життя в родинi, озлобило серце Чiпки-дитини, i з тавром «виродок», «не чесного роду» пiшов вiн у свiт. Саме в цьому я вбачаю надзвичайно важливу психологiчну роль образу Мотрi в романi: доля матерi вiдбилась на долi дитини, її сина, який вирiс на материнськiй гiркотi, горi i це горе понiс далi.

Та щастя ненадовго посмiхнулося Чiпцi коханням Галi — «польової царiвни», що зачарувала юнака з першої зустрiчi. Вона виросла в злодiйськiй сiм'ї, але зло не спотворило душу дiвчини. Думаю, Панас Мирний неспроста створює таку паралель мiж двома закоханими, а пiзнiше — подружжям. Образ Галi допомагає авторовi переконати читача, що над злом можна пiднятися, якщо керуєшся законами моралi. Вона, щиро люблячи Чiпку, намагається боротися за нього, закликає жити правдою. Їй навiть вдається на деякий час повернути чоловiка до чесного хлiборобського життя. Та ворожi соцiальнi умови виявилися сильнiшими за її сили, зламали її м’яку i добру душу. Письменник неначе пiдкреслює: не «тихий ангел-спаситель» зможе перемогти злочиннiсть — тут потрiбнi бiльш дiйовi сили. Якi? Письменник примушує нас над цим глибоко замислитись. У цьому полягає велика роль образу Галi, цiєї чесної та чистої жiнки.

Її образ доповнює образ Христi — жiнки Грицька, друга Чiпки. Щоденнi турботи, важке будення надривають її сили, та тiльки не добре серце. На вiдмiну вiд Грицька, вона чуйна до людського горя, переймається стражданнями iнших людей. Христю хвилюють слова Чiпки про бiдняцьку долю, пiсля яких вона рiзко змiнилася, бо не знайшла пiдтримки у чоловiка: Грицько одразу ж знайшов виправдання кривдi. Менi здається, сила образу Христi ще й у тому, що вона пiдтримує читача в його симпатiях (прихованих чи явних) до Чiпки. Ця жiнка побачила у своїй уявi Чiпку не безпросвiтним волоцюгою, що завдає всiм лиха. Нi, саме це лихо зламало в Чiпцi добру людину: «У Чiпки й серце добрiше, й душа чистiша… А що вiн п'є?.. То його лихо п'є…» .

Отак, змальовуючи нелегкi долi жiнок, письменник дає змогу заглянути в саму душу пiдневольного народу України на межi двох епох — часiв крiпосництва i перiоду реформ. У цих образах проявилися найкращi риси українського народу — доброта i любов до ближнього, працелюбство, почуття гiдностi i честi, якi у всi часи мають бути життєвою настановою кожного поколiння.