Аналіз і прогнозування можливих втрат кредитного портфеля банку

Мінвуз України Національний Технічний Університет України

" Київський політехнічний Інститут"

ННК «Інститут прикладного системного аналізу»

Кафедра математичних методів системного аналізу

ЗВІТ З ПЕРЕД ДИПЛОМНОЇ ПРАКТИКИ

ТЕМА: АНАЛІЗ І ПРОГНОЗУВАННЯ МОЖЛИВИХ ВТРАТ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ

Виконавець роботи

Кобильченко С.В.

Науковий керівник:

Терентьєв Олександр Миколайович

Київ 2008

ЗМІСТ

Перелік скорочень

Вступ

1. Сутність ризиків

2. Понятті і види ризиків у банківській діяльності

3. Види фінансових ризиків та їх значення

4. Кредитні ризики

Висновки

Література

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АР — авторегресія,

БЗ — база знань,

ПЗ — програмне забезпечення,

ПП — програмний продукт,

ПР — прийняття рішення,

РР — регресійне рівняння,

СППР — система підтримки прийняття рішень,

pdp — вірогідність дефолту позичальника (probability of default)

МД — місячні доходи позичальника

МДС — місячні доходи сім'ї позичальника

МВ — місячні витрати позичальника

КПП — коефіцієнт платоспроможності позичальника

КЗ — коефіцієнт забезпеченості

ВЗ — вартість застави

ВСТУП

Прогнозування соціально-економічного розвитку — один з найважливіших розділів економічної науки, який мусить забезпечити державні органи влади, суспільство і суб'єкти економічної діяльності інформацією про розвиток економіки, а також пов’язаних з нею соціальних процесів. Основу всієї сукупності методів соціально-економічного прогнозування традиційно складають статистичні методи, які застосовуються для прогнозування розвитку соціальних і економічних явищ і процесів побудови адекватних моделей тимчасових рядів і вибору найбільш прийнятних варіантів із всіх можливих способів прогнозування. Важливе місце в системі методів прогнозування відводиться також експертним методам.

Поглиблення економічних реформ, розвиток фінансово-кредитних відносин, успішне проведення в 1996 році грошової реформи сприяли становленню і зміцненню банківської системи України. Але у зв’язку з розвитком ринкових відносин підприємницьку діяльність у нашій країні доводиться здійснювати в умовах наростаючої невизначеності ситуації і мінливості економічного середовища. Таким чином, виникає неясність і непевність в одержанні очікуваного кінцевого результату, а отже, зростає ризик, тобто небезпека невдачі, непередбачених втрат. Саме тому тема дипломної роботи «Аналіз та прогнозування можливих втрат в кредитному портфелі Банку» в даний час є актуальною.

Мета даної роботи — дослідження існуючих та розробка власних методів аналізу та прогнозування кредитних ризиків, з якими українські банки стикаються у повсякденній роботі, прогнозування можливих втрат в кредитному портфелі. Крім теоретичних досліджень, важливою задачею було також створення програмного забезпечення та моделі для комплексної оцінки позичальника, визначення вірогідності дефолту позичальника, перевірка моделі на адекватність.

1. СУТНІСТЬ РИЗИКІВ

Проблема ризику та доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання доходів, появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратеги. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої вигоди, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, у тому числі банку, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).

Прийняття ризиків — основа банківської справи. Банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані і знаходяться в межах їх фінансових можливостей і компетенцій.

Провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання якомога більшого прибутку. Воно обмежується можливістю понести збитки. Іншими словами, ризик — це вартісне вираження ймовірної події, що веде до втрат. Чим більше ризики, тим більше шансів отримати прибуток. Ризик утворюється у результаті відхилень дійсних даних від оцінки сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними. У першому випадку мова йде про шанси одержати прибутки, у другому — про ризик мати збитки. Зв’язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком (у спрощеному варіанті) може бути виражений прямолінійною залежністю.

Рівень ризику збільшується якщо:

* проблеми виникають раптово;

* визначено нові завдання, які не відповідають минулому досвіду банку;

* керівництво не в змозі прийняти необхідні і термінові міри, що може призвести до фінансового збитку (погіршення можливостей одержання необхідного і/чи додаткового прибутку);

* існуючий порядок діяльності банку або недосконалість законодавства заважає прийняттю певних оптимальних для конкретної ситуації заходів.

Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.

Існують загальні причини виникнення банківських ризиків і тенденції зміни їх рівня. Разом з тим, аналізуючи ризики українських банків на сучасному етапі, важливо враховувати:

* кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, а й знищенням ряду господарських зв’язків;

* нестійкість політичного становища;

* відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

* інфляцію та інше.

В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно, ця ймовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщо вироблено критерії ризику, які дозволяють ранжирувати альтернативні події залежно від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи є попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.

Взагалі можна виділити такі види ризиків, що властиві банківським операціям.

Відсотковий ризик — можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін відсоткових ставок і значного зменшення маржі, зведення її до нуля або до негативного показника. Відсотковий ризик виникає у таких випадках.

1. Не збігаються терміни повернення наданих притягнутих коштів.

2. Ставки з активних і пасивних операцій встановлюються різними способами (фіксовані ставки проти перемінних і навпаки). У цьому випадку прикладом може бути ситуація, коли кошти по­зичаються на короткий термін за перемінний ставками, а кредити видаються на тривалий термін за фіксованими ставками у розрахунку на те, що перемінні ставки не перевищать очікуваний рівень.

3. Банк невірно спрогнозував криву дохідності. Відсотковому ризику найбільш піддані ті банки, що регулярно практикують гру на відсоткових ставках з метою добування спекулятивного при­бутку, а також ті, які не приділяють достатньої уваги прогнозуванню змін ставок відсотка.

Валютний ризик — небезпека валютних (курсових) збитків, пов’язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти. Валютний ризик особливо високий у тих банків, що прагнуть одержати спекулятивний прибуток, що утвориться через розбіжність курсів тих самих валют на різних валютних ринках або різниці курсу валюти в різні моменти часу. Валютний ризик можна розділити на курсовий та інфляційний ризики.

Ринковий ризик тісно пов’язаний із відсотковим, валютним ризиками. Ринковий ризик означає можливі збитки, непередбачені витрати від зміни ринкової вартості активів чи пасивів, зміни ступеня їх ліквідності. Особливо піддані такому ризику вклади в цінні папери. Ринкова вартість формується співвідношенням попиту та пропозиції, тобто котирується. На котирування цінних паперів можуть вплинути коливання норми позикового відсотка (зріст відсоткових ставок веде до знецінення цінних паперів), зміна прибутковості і фінансового благополуччя компаній-емітентів, інфляційне знецінення грошей.

Особливо важливо враховувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення з кредитних операцій, тому що зміни котирувань цінних паперів чи погіршення положення на ринку нерухомості може привести до втрат при стягненні.

Ризик щодо формування депозитів (ресурсної бази) тісно пов’язаний з ринковим, відсотковим і валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банк повинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів при зміні ситуації на ринку. Депозитна політика банку має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час за певною ціною. Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільність ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування. Ідеальний варіант — довгострокові вклади мають бути збалансовані довгостроковими депозитами. В ін. Випадку банк може постати перед проблемою подорожчання ресурсів і отримати збитки від довгострокового вкладення коштів. Особливу увагу на це повинні звертати невеликі банки, де платежі 10-тка клієнтів визначають стан коррахунку. Більші банки можуть дозволити собі меншу відповідальність через більшу стабільність залишків на рахунках і можливості швидкого виходу на зовнішній ринок для запозичення ресурсів.

Інша форма прояву ризику формування депозитної бази — збитки у вигляді недоотриманих прибутків через необхідність тримати певний відсоток від обсягу ресурсної бази у вигляді готівки для розрахунково-касового обслуговування. Для банку це активи, що не приносять прибутку. Їх розмір залежить від ряду обставин (довіра до банку, держави) і від структури клієнтури банку. доцільно також звернути увагу на облік сезонних, місячних коливань потоків готівки. Неабияке значення має також фактор розміщення ресурсної бази. Вважається, що при вкладенні 85% і більше суми депозитів банк проводить ризикову депозитну політику. Національний банк зменшує цей ризик шляхом введення обов’язкового резервування частини притягнутих коштів залежно від терміну, на який укладено договір.

Ризик структури капіталу. Власний капітал банку розраховується в такий спосіб: сумуються фонди; прибуток; фонд переоцінки основних засобів; нереалізовані курсові різниці, за винятком валюти, внесеної в статутний фонд. Отримане зменшується на суму іммобілізації, зносу основних засобів, довгострокових вкладень капіталу, суму не донарахованого резерву на можливі втрати із сумнівних боргів і акцій, викуплених у своїх акціонерів. Ризик структури капіталу полягає в тому, що при структурі з великою питомою вагою статей переоцінки основних коштів, банк може понести як додаткові витрати, так і виявитися банкрутом через визнання неплатоспроможним.

Ризик ліквідності. — небезпека втрат при нездатності банку виконати зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами. Мінімізація цього ризику досягається через уміння прогнозувати можливість «відтоку» внесків «до запитання» а також «ненадійних» строкових вкладів; збільшення попиту на кредит з боку клієнтури; зміну економічної кон’юнктури.

Зовнішня ліквідність може бути забезпечена шляхом придбання банком на ринку таких зобов’язань, що збільшать його ліквідних коштів. При цьому банк, проводячи політику керування зобов’язаннями, не тільки підвищує свою ліквідність, а й може забезпечити собі додатковий прибуток. Такий спосіб забезпечення ліквідності почав застосовуватись останнім часом. Він може функціонувати при розвиненому та відкритому фінансовому ринку і характерний для великих банків. Великі установи у фінансових центрах проводять агресивну політику керування пасивами і не прагнуть «складати» ліквідність в активі балансу. У силу своєї високої репутації і солідного положення останні використовують механізм фінансових ринків для купівлі ліквідності в потрібний момент за допомогою різних угод і операцій. Приклад:

* продаж цінних паперів зі зворотним викупом;

* випуск на ринки комерційних паперів (сертифікати, облігації, векселі);

* одержання позик та ін.

Ризик неплатоспроможності банку. Використання банком акціонерного капіталу для погашення своїх зобов’язань за відсутності яких-небудь інших джерел (платежі за кредитами, залучення нових позик, реалізація активів). Щоб запобігти подібній ситуації, важливо підтримувати співвідношення між акціонерним капіталом і активами — коефіцієнт достатності капіталу (capital-to-assets ratio). Це означає, що банк з акціонерним капіталом, рівним 10% активів, зможе витримати більше навантаження (у разі неможливості мати доступ до інших джерел коштів), ніж банк, в якого акціонерний капітал складає тільки 6% від загальної суми активів.

Ризик банківських зловживань — це ризик, викликаний недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, корисливими цілями співробітників банку.

Кредитний ризик — ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик — поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики (стратегічний ризик, ризик інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик, валютний ризик, ринковий ризик). Вираженням ступеня ризику кредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що має кредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій) у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником зобов’язань. Ризик невиконання позичальником зобов’язань визначається великою кількістю факторів, об'єднаних у поняття кредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми, ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості вибору методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.

Ризиком можна керувати, тобто використовувати засоби, що дозволяють певним чином прогнозувати настання ризикової події і вживати заходів щодо його зниження. Ефективність організації керування ризиками багато в чому залежить від їх класифікації.

Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікації банківських ризиків є:

* тип (вид) комерційного банку;

* сфера виникнення і впливу банківського ризику;

* склад клієнтів банку;

* метод розрахунку ризику;

* ступінь банківського ризику;

* розподіл ризику в часі;

* характер обліку ризику;

* можливість керування банківськими ризиками;

* кошти керування ризиками.

Тип (вид) банку і ризики. На даний момент з урахуванням напряму діяльності банків можна говорити про три типи (види) комерційних банків: спеціалізовані, галузеві, універсальні.

У спеціалізованому, наприклад інноваційному банку переважають підвищені ризики, пов’язані з кредитуванням ризикових підприємств, технологій, реалізація яких на початку ускладнена. Це вимагає й особливих методів регулювання банківського ризику, зокрема одержання гарантій від держави, впровадження заставного права на нерухомість і т.ін. Холдингова установа, що спеціалізується на купівлі контрольних пакетів цінних паперів, робить оцінку ризику з операціями з цінними паперами тощо. Таким чином, спеціалізовані банки несуть ризики з тих специфічних банківських операцій, що складають напрям їх діяльності.

Галузеві банки тісно пов’язані з певною галуззю, тому спектр їх ризиків, крім основних ризиків з банківських операцій, залежить переважно від економічних (тобто зовнішніх для банку) ризиків клієнтів банку. У галузевому банку необхідно розраховувати розмір средньогалузевого ризику для визначення невикористаних резервів на підприємствах і установах галузі основних напрямів діяльності банків.

Універсальні банки змушені враховувати у своїй діяльності всі види банківських ризиків. З цього приводу варто виробити оптимальний набір видів ризику для кожного типу (виду) банку.

Підвищеним ступенем ризику в розглянутих варіантах володіють галузеві банки як невеликі, немобільні, із жорсткою прив’язкою до галузі та клієнта, а найменшим — універсальні банки, що мають можливість покрити збитки від одного виду діяльності прибутками від іншого.

Сфера виникнення і впливу банківських ризиків. Залежно від сфери виникнення банківські ризики класифікуються на:

* ризик країни;

* ризик фінансової надійності окремого банку (ризики недостатності капіталу банку, незбалансованої ліквідності, недостатності обов’язкових резервів);

* ризик окремого виду банківської операції (ризик неплатежу, невідшкодування, інкасування: банківські гарантії, юридичний ризик, ризик нерентабельності кредиту тощо).

З іншого боку, ризики залежно від сфери виникнення або впливу поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, не пов’язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта. Мова йде про політичні, соціальні, економічні, географічні та інші ситуації і викликані ними збитки банку і його клієнтів. До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов’язаних безпосередньо з його діяльністю, можна віднести: нестійкість валютних курсів; інфляцію; неплатоспроможність чи банкрутство клієнтів банку, відмову його від платежів і несплату боргу в установлений термін; зміну ціни товару після укладання контракту; помилки в документах чи оплаті товарів; зловживання клієнтами або розкрадання ними валютних коштів, виплату за підробленими банкнотами, чеками.

Внутрішні ризики поділяються на ризики в основній і допоміжній діяльності банку.

Ризики в основній діяльності являють собою розповсюджену групу видів: кредитний, відсотковий, валютний, ризик з факторингових та лізингових операцій, ризик з розрахункових операцій банку й операцій з цінними паперами.

Ризики в допоміжній діяльності банку включають збитки з формування депозитів, ризики банківських зловживань, ризики поза балансовими операціями, ризики втрати позицій банку на ринку, втрати репутації банку, складу його клієнтів, ризик зниження банківського рейтингу і т.ін. Вони відрізняються від ризиків з основної діяльності банку тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються у втраченій вигоді.

Але й усередині кожного з перелічених видів ризиків можна виділити додаткові групи. Наприклад, поява нових видів кредитів (авального, ломбардного, диспозиціонованого, консорціонального, облікового і акцептного) створила нові види ризиків за кредитними операціями і різні окремі методи їх розрахунку.

Склад клієнтів банку і методи розрахунку ризиків. Складом клієнтів банку визначається метод розрахунку ризику і його ступінь. Водночас великі кредити, видані одному або групі пов’язаних між собою позичальників, галузі, регіону чи країні, нерідко служать причиною банкрутств. Істотне значення має і правильний вибір кращого клієнта для банку. Звичайно до таких парт­нерів належать підприємства, що володіють високим ступенем фінансової стійкості і мають гарні показники ліквідності.

В умовах ринкової економіки посилюється нестійкість банківської системи. Це впливає на стан різних галузей економіки і підприємств. Суб'єкти, що хазяйнують, починають скорочувати власні кошти і резерви, що призводить до порушення нормального кругообігу кредитних ресурсів і підвищення ризику всіх банківських операцій. Тому в даний час найпоширенішим методом є мінімізація ризиків — виділення і дотримання економічних нормативів банківської ліквідності. Багато комерційних банків, особливо спеціалізованих, розраховують лише окремі види ризиків за різними напрямами банківської діяльності. Перспективним стає визначення розміру припустимого сукупного ризику банку, окремого клієнта, республіки (економічного регіону).

Залежно від методів розрахунку ризики бувають комплексними і позиційними. Комплексний ризик включає оцінку і прогнозування величини ризику банку і дотримання економічних нор­мативів банківської ліквідності. Позиційний ризик — це ризик окремої банківської позиції.

Ступінь банківського ризику (зважування ризику). Ступінь банківського ризику враховує повний, помірний і низький ризик залежно від розташування за шкалою ризиків. Ступінь банків­ського ризику характеризується ймовірністю події, що веде до втрати банком коштів з даної операції. Вона виражається у відсотках чи у визначених коефіцієнтах.

Той самий ризик може мати різний ступінь залежно від можливостей його гарантування, страхування та інших методів регулювання. Наприклад, довгострокові позики банку, видані на будівництво нового підприємства, мають 100% ризику; при страхуванні цієї суми в державних органах ступінь ризику зменшується до 10−50% (за умови страхування в обсязі 50−90% позики), а при одержанні урядової гарантії — до нуля.

Особливістю перебування ступеня банківського ризику є його індивідуальна величина, пов’язана з прийняттям на себе конкретного ризику з конкретної банківської операції. Вона визначається суб'єктивною позицією кожного банку.

Спроби регламентації ступеня банківського ризику з окремих операцій повинні носити гнучкий характер. Так, якщо комерційний банк придбав акції компанії (які мають товарне покриття, досить високий ступінь прибутковості, високу якість технології й котирування на біржі), то розмір ризику (з операції і з банку в цілому) буде істотно завищений (ця купівля буде мати високий ступінь ризику — 70%) і далекий від реальності. Отже, у кожному окремому випадку необхідне самостійне визначення банками ймовірності втрати коштів у результаті тієї чи іншої операції.

Розподіл ризику за часом. Це важливий фактор в умовах нинішньої економіки. Основні операції банку піддаються минулому і поточному ризику (в окремих випадках — і майбутньому). Поточному ризику підлягають операції з видачі гарантій, акцепту перекладних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активів із правом регресу та ін. Але сама можливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції й майбутньому ризику. При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував ймовірність цих втрат, він несе і минулий ризик, тобто той, який банк прийняв на себе безпосередньо при видачі гарантій. Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбутніх втрат банку. Враховуючи цей фактор можна уникнути накладення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.

Характер обліку операцій та ризики. За характером обліку банківські ризики поділяються на ризики з балансових операцій і із забалансових операцій. Найчастіше кредитний ризик, що виникає щодо балансових операцій, поширюється і на позабалансові операції, наприклад при банкрутстві підприємства. Тут важливо правильно врахувати ступінь можливих збитків від однієї і тієї ж діяльності, що проходить одночасно як за балансовим, так і за позабалансовим рахунками. Так, оцінку ступеня ризику операції за валютними опціонами (нових видах цінних паперів) варто робити виходячи не тільки з валютного ризику, а й ринкового ризику за операціями з цінними паперами, а також ризиків з окремих забалансових операцій: з казначейськими зобов’язаннями, євродепозитами, біржовими індексами тощо.

Можливості управління банківськими ризиками. За можливостями управління ризики бувають відкритими і закритими. Відкриті ризики не підлягають регулюванню, закриті навпаки регулюються. З деяких операцій вводяться спеціальні обмеження з ризиків. Наприклад, одним з перетворень до інвалютних рахунків є обов’язково закрита позиція у валюті на кінець кожного робочого дня. Мається на увазі перерахування валюти, яка знецінюється, у валюту, курс якої підвищується.

Наведена класифікація й елементи, покладені в основу економічної класифікації, мають на меті не стільки перерахування усіх видів банківських ризиків, скільки демонстрацію наявності певної системи, що дозволяє банкам звертати увагу на окремі різновиди при визначенні сукупного розміру ризиків у комерційній і виробничій сфері (табл. 23).

Систематизація ризиків і загроз та заходи щодо їх запобігання

Кредитний ризик

* створення кредитного меморандуму

* розробка положення про кредитний комітет

* установлення лімітів кредитування контрагентів на одного позичальника лімітів за галузями і регіонами

* проведення суворого і ретельного аналізу заявок на кредит

* супровід кредитних угод (візит до позичальника, контроль його фінансового стану тощо)

* застосування штрафів і стягнень пені при невчасному погашенні позики та порушенні інших умов договору

* списання безнадійних кредитів із суми резервів, а якщо недостатньо — із прибутку

* проведення маркетингу ринку кредитних ресурсів — прогнозування стану ринку кредитів

Відсотковий ризик (ризик зміни відсот­кових ставок)

* прогноз поведінки ринків (превентивна аналітика)

* відповідність природи відсоткових ставок залучення і розміщення (плаваючі ставки залучення відповідають плаваючим ставкам розміщення, фіксовані ставки залучення відповідають фіксованим ставкам розміщення)

* розподіл ризику між позичальником і банком

* диверсифікація позичальників

Курсовий ризик на ринку цінних паперів

* моніторинг ринку цінних паперів

* безпосередня участь в управлінні підприємством-емітентом ц/п, акції чи облігації якого містяться в портфелі ц/п АКВ «Надра»

* консультування підприємств-емітентів ц/п із питань грошового обігу й оподаткування, встановлення мінімальної суми падіння вартості цінного паперу, при перевищенні якої цінний папір продається автоматично.

Валютний ризик

* прогнозування динаміки валютного курсу «робота з різними валютами (диверсифікація ризику)

* розподіл валютного ризику шляхом укладання угод типу форвард, своп, опціон

* аналіз і прогнозування міжнародних валютних ризиків.

Ризик при формуванні депозитів

* гнучкість депозитних угод (можливість перегляду відсоткової ставки) * диверсифікація ринку депозитів

Операційний ризик

* організація простого й ефективного документообігу

* розробка і впровадження технічних карт

* програмне забезпечення — нетинг

Ризик зменшення розміру прибутку від неефективного управління банком

* поєднання інтересів інвесторів, акціонерів, менедж­менту і співробітників банку

Незбалансованість інтересів учасників процесу

* гнучка система оплати праці і матеріального заохочення працівників

Невідповідність оргструктури сформульованим цілям

* моніторинг оргструктури — заслуховування на правлінні питань щодо відповідності оргструктури не менше двох разів на рік

Розрив між рівнем кваліфікації працівників і поставленими завданнями

* програма підвищення кваліфікації і розвитку персоналу

* формалізація та автоматизація операцій

* делегування прав і відповідальності працівників банку

* добір і розстановка кадрів за кваліфікаційною ознакою. Наявність базової економічної освіти

Низький рівень мотивації праці

* положення про моральне і матеріальне заохочення. Програма просування по службі — оволодіння керівниками технікою мотивації і делегування повноважень

Недостатність інформаційного забезпечення працівників

* систематичні зустрічі вищого керівництва з начальниками управлінь та відділів — випуск інформаційного бюлетеня

Зовнішні загрози:

— збільшення продуктів-замінників

— зміна курсів урядів, зміна торговельної політики

— диверсифікація клієнтської бази та послуг

— криза в діловому циклі

— зміна потреб і смаків клієнтів

— систематичний аналіз тарифних ставок банків-конкурентів

2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ РИЗИКІВ У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття «банк» органічно пов’язане з поняттям «ризик». Банки виступають у ролі посередників при переміщенні грошових коштів або проводять грошові операції. Депозити, отримані від одних, трансформуються в кредити для інших.

Банкіри, як і всі бізнесмени, більш за все зацікавлені в досягненні високої прибутковості банку, але при цьому вони не можуть ігнорувати проблему ризикованості банківських операцій. Класичне вчення про банківську систему виходить з існування трьох основних критеріїв діяльності банку — це ліквідність, рентабельність і безпека.

Специфіка ризику банківських операцій полягає в тому, що за грошовими операціями стоїть не менш важливий, а, можливо, у довгостроковій перспективі і більш важливий процес: посередництво при прийнятті ризику. Для банків значна частина всіх ризиків складається з «похідних» ризиків. Той ступінь ризику, який банк бере на себе, у значній мірі визначається тим ступенем ризику, що він об'єктивно чи суб'єктивно переймає від своїх клієнтів. Чим вищий ступінь ризику, властивий типу бізнесу клієнтів банку, тим вище ризик, що може очікувати банк, працюючи з цими клієнтами. Посередництво між вкладниками і позичальниками не може виникнути без посередництва при прийнятті ризику. Банк несе ці ризики усвідомлено, за рахунок чого як плату за прийняття на себе цих ризиків має прибуток. Така «усвідомленість» ризику дає широкі можливості для аналізу і управління ризиками, які бере на себе банк, отже необхідні спеціальні методи аналізу банківських ризиків. Тому тема даної роботи є актуальною.

3. ВИДИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ

кредитний ризик банківський фінансовий

Отже, комерційні банки зустрічаються з безліччю різних категорій ризику, усі вони керуються по-різному в залежності від цілей і стратегій банків. Для ефективного керування банківськими ризиками можна класифікувати їх за різними критеріями: за причинами виникнення, за функціональними видами, за масштабами і т.д. Наприклад, ризики в залежності від сфери виникнення підрозділяються на зовнішні і внутрішні:

До зовнішніх ризиків відносяться ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта. Мова йде про політичні, соціальні, економічні, геофізичні й інші ситуації і відповідно про втрати банку і його клієнтів, що виникають у результаті війни, що почалася, революції, нестійкості політичного режиму, націоналізації, приватизації, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні, стихійних лих (землетрусів, повеней, пожеж). До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов’язаних безпосередньо з його діяльністю, можна віднести також нестійкість валютних курсів, інфляцію і т.д.

Внутрішні ризики, у свою чергу, поділяються на ризики основної і допоміжної діяльності банку. Перші являють собою найбільш розповсюджену групу ризиків:кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають втрати по формуванню депозитів, ризики нових, нетрадиційних видів діяльності для даного банку, ризики банківських зловживань, ризик втрати позицій банку на ринку, ризик втрати репутації банку, складу його клієнтів і ризик зниження банківського рейтингу і т.д. Вони відрізняються від ризиків основної діяльності банку тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються у втраченій вигоді. Але й серед кожного перерахованого виду ризиків можна виділити додаткові групи. Наприклад, поява нових видів кредитів (авального, ломбардного, консорціумного, облікового й акцептного) викликали нові види ризиків по кредитній операції та різні методи їх оцінки.

У залежності від етапу вирішення проблем ризики поділяються на: ризики, що виникають на етапі прийняття рішень — помилки в застосуванні методів визначення рівня ризику через брак інформації чи її низьку якість; ризики, що виникають на етапі реалізації рішень — помилки в реалізації правильного рішення, несподівані зміни суб'єктивних умов.

По можливості диверсифікації ризик поділяється на: систематичний — ризик властивий тій чи іншій сфері діяльності; специфічний — ризик пов’язаний з одержанням доходу від конкретної операції в даній сфері діяльності.

Та чи інша класифікація ризиків може бути використана банком у залежності від поставленої мети і дозволяє підвищити ефективність керування ризиком, у т.ч. шляхом застосування способів зниження ризику, розроблених для одного ризику або для всієї кваліфікаційної групи.

Отже, у банківській діяльності під ризиком прийнято розуміти імовірність «загрози втрати банком частини ресурсів, недоодержання доходів чи наявності додаткових витрат у результаті здійснення фінансових операцій» Розглянемо більш докладно основні види ризиків, які мають місце у діяльності кожного банку.

4. КРЕДИТНІ РИЗИКИ

Кредитна діяльність банку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанківських установ. Операції по кредитуванню — це, як правило, стаття банківського бізнесу, яка приносить найбільший прибуток. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та що йде на виплату дивідендів акціонерам банку. Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а через його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств пов’язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому кредитні ризики — основна проблема банку, а управління ними є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого комерційного банку.

Кредитний ризик може бути визначений як непевність кредитора в тому, що боржник зможе і захоче виконати свої зобов’язання у відповідності з термінами та умовами кредитної угоди. Цей стан може бути викликано:

по-перше, нездатністю боржника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв’язку з непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному та/або політичному оточенні, у якому оперує позичальник; по-друге, непевністю в майбутній вартості і якості (ліквідності і можливості продажу на ринку) застави по кредиту;

по-третє, погіршенням ділової репутації позичальника.

У банківській діяльності варто відрізняти наступні рівні кредитного ризику:

Кредитний ризик за окремою угодою — ймовірність збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди,

Кредитний ризик усього портфеля — величина ризиків по всіх угодах кредитного портфеля.

Відповідно для кожного рівня використовуються різні методи оцінки ризику і методи керування ним.

Величина кредитного ризику — сума, що може бути втрачена при несплаті чи простроченні виплати заборгованості. Максимальний потенційний збиток — це повна сума заборгованості у випадку її невиплати клієнтом. Прострочені платежі не приводять до прямих збитків. Але при цьому виникають непрямі збитки, що являють собою витрати по відсотках (через необхідність фінансувати дебіторів протягом більш тривалого часу, ніж необхідно) чи втрату відсотків, які можна було б одержати, якби гроші були повернуті раніше і поміщені на депозит.

ВИСНОВКИ

Кредитна діяльність банку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанківських установ. Операції по кредитуванню — це, як правило, стаття банківського бізнесу, яка приносить найбільший прибуток. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та що йде на виплату дивідендів акціонерам банку. Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а через його положення в економіці, до цілого ряду банкрутств пов’язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому кредитні ризики — основна проблема банку, а управління ними є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого комерційного банку.

Кредитний ризик — ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик — поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики (стратегічний ризик, ризик інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик, валютний ризик, ринковий ризик). Вираженням ступеня ризику кредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що має кредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій) у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником зобов’язань. Ризик невиконання позичальником зобов’язань визначається великою кількістю факторів, об'єднаних у поняття кредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми, ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості вибору методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.

ЛІТЕРАТУРА

1. Рэдхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками. Пер. с англ. -М.: НФРА-М, 1996. — 288 с.

2. Амосов Н. М. Искусственный разум. — К.: Наук. думка, 2003. — С. 69−54.

3. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000р. — 14 с.

4. Положення Національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, регістр. № 299 від 28.09.95 г. зі змінами та доповненнями. — 12 с.

5. Львов В. С., Иванов В. Н. Финансовый анализ банков и кредитных организаций // Аудит и финансовый анализ. — 1997. — № 1. — С.22−87

6. Волошин И. В. Оценка риска и рейтинга ликвидности банков // Корпоративные системы. — 1999. — № 2. — С. 87−92.

7. Соколинская Н. Э. Учет кредитных рисков и анализ кредитного портфеля / Семинар «Бухгалтерский учет в коммерческих банках», международная Московская финансово-банковская школа, 21 февраля — 3 марта 2000 г. — 2000. — С. 20−23.

8. Костенко Л. И. Анализ кредитоспособности предприятия. — 2006. — С. 5. — http://www.intop.com.ua/?p=77

9. Щибощ К. А. Анализ кредитоспособности заемщика. — 1999. — С. 15. — http://masters.donntu.edu.ua/2002/fem/andropova/diss/art3.htm