Небезпечні тварини для здоров"я людини

Управління освіти і науки облдержадміністрації

Обласний Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді

Обласний заочний конкурс наукових рефератів

«Природа і здоров’я людини»

«Небезпечні тварини і здоров’я людини»

Виконала:

Михайличенко Тетяна Керівник:

Мусіхіна Г. П.

Зміст Вступ Розділ 1. Групи отруйних тварин

1.1 Отруйні тварини Веселівського району

1.2 Особливості біології гадюк Розділ 2. Дія зоотоксинів на організм людини Розділ 3. Перша допомога постраждалому

3.1 Охорона та раціональне використання отруйних тварин

Висновки

Список використаних джерел

Вступ На земній кулі є багато отруйних тварин які людина використовує з лікувальною метою. Використовується отрута в малих дозах. Медична промисловість потребує велику кількість сировини для випуску ліків, які отримує з тварин. Тому, з метою збереження і відновлення цих живих ресурсів, необхідно детально вивчити отруйні властивості тварин і ввести їх в практику розведення і охорону. Таким чином, виникла необхідність вивчити тварини рідного краю небезпечні для нашого здоров’я і заходи попередження отруєнь Отже, актуальність проблеми і науковий пошук шляхів її вирішення зумовили вибір теми:

Об'єкт дослідження:гадюка степова тварина небезпечна для здоров’я людини.

Предмет дослідження:данні отримані моніторинговим спостереженням.

Мета 1. Вивчити морфолого-біологічні особливості гадюки степової.

2. Вплив отрути на організм людини.

3. Надання першої допомоги.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань дослідження:

1. Вивчення теоретичних основ отруєння

2. Біологічні особливості гадюки степової, звичайної.

3. Взаємодію зоотоксинів на організм.

Для досягнення мети та виконання завдань наукового реферату були застосовані наступні наукові методи роботи:

1. Теоретичні: теоретичний аналіз біологічної і медичної літератури, що дало можливість систематизувати отримані дані.

2. Емпіричні: біологічні спостереження, узагальнення даних дали змогу дослідити реальний стан сучасної проблеми.

Наукова новизна: вперше були досліджені і вивчені отруйні тварини Веселівського району, ареал їх розповсюдження.

Розділ 1. Групи отруйних тварин

Зоотоксинологія своїм корінням йде в глибоку старовину. Не випадково емблема медицини — чаша, оповита змією Ескулапа. У Древній Греції в античних скульптурах зображували бога лікування Ескулапа, богиню здоров’я Гігіею і богиню мудрості Афіну разом зі зміями. Великий внесок у вчення про отруйних тварин внесли Авіцена (980−1037), Є.М. Павловський (1884−1965), Н. А. Холодковский (1858−1921), Ф.Ф. Тализін (1903;1976), С. В. Пигулевский (1899−1974).

Всіх отруйних тварин можна розділити на дві великі групи: первинно-отруйних і вторинно-отруйних. До первинно-отруйним відносять тварин, які виробляють отруйний секрет у спеціальних залозах або мають отруйні продукти метаболізму. Як правило, отруйність первинно-отруйних тварин є видовою ознакою і зустрічається у всіх особин даного виду. До вторинно-отруйним відносять тварин, акумулюючих екзогенні отрути і виявляють токсичність тільки при прийомі в їжу. Прикладом можуть служити молюски і риби, які накопичують у своєму тілі отруту синьозелених водоростей, комахи, що харчуються на отруйних рослинах, та ін.

Первинно-отруйні тварини розрізняються за способами вироблення отрути і його застосування і діляться на активно-і пасивно-отруйних. Активно-отруйні тварини, мають спеціалізований отруйний апарат, забезпечений пристроєм для нанесення ран, називаються озброєними. У типовому випадку апарат таких тварин має отруйну залозу з вивідною протокою і пристосування: зуби у змій, жало у комах, колючки і шипи у риб. У деталях будова отруйного апарату може варіювати, однак для всіх озброїних комах характерна наявність апарату, що дозволяє вводити отруйний секрет в тіло жертви парентерально, тобто минаючи травневий тракт. Такий спосіб введення отрути слід визнати найбільш ефективним для отрутостворюючого організму.

Іншу групу активно-отруйних тварин становлять організми, отруйні апарати яких позбавлені пристосування — неозброєні отруйні тварини. Прикладами можуть служити шкірні залози амфібій, анальні залози комах, Кювьерови органи голотурій. Отруйні секрети таких залоз викликають токсичний ефект при контакті з покривами тіла жертви. Чим енергійніше йде всмоктування отрути з таких покривів (особливо слизових), тим ефективніше його дія.

На картину отруєння людини тваринними отрутами впливає багато факторів. По-перше, склад отрути, переважання в ньому того чи іншого компоненту буде визначати клінічну картину отруєння: у неї можуть превалювати ознаки чи ураження нервової системи, некрозу м’яких тканин, паралічу кровоносних судин, гемолізу еритроцитів, або їх поєднання. По-друге, місця нанесення поразки. Чим ближче воно до центральної нервової системи, тим важче картина отруєння. По-третє, сезон року. Після сплячки, линьки тварин їхня отрута більш токсичний. По-четверте, психологічний стан хворого. У неврівноважених хворих з лабільною нервовою системою картина отруєння важче.

1.1 Отруйні тварини Веселівського району На території нашої області, Веселівського району зустрічаються представники різних типів тварин: Безхребетні і Хребетні.

Це — тип: Членистоногі;

Клас: Павукоподібні;

Ряд: Павуки Родина: Павуки — тенетники Рід: Чорні вдови Вид: Каракурт Тип: Членистоногі

Клас: павукоподібні

Ряд: Павуки

Підряд: вищі павуки

Рід: Тарантули Вид: Тарантул звичайний Тип: Членистоногі;

Клас: Комахи Ряд: Перетинчастокрилі

Над родина: Складчастокрилі оси Родина: Справжні оси Рід: Шершні

Вид: Шершень звичайний Тип: Хребетні (Vertebrata)

Клас: Рептилії (Reptilia)

Ряд: Лускаті (Squamata)

Родина: Га дюкові (Viperidae)

Підродина: Га дюкові (Viperidae)

Рід: Справжні гадюки (Vipera)

1.2 Особливості біології гадюк Вид: Гадюка степова (Vipera renardi).

Степова гадюка (рис. 1) типовий мешканець рівнинних і гірських полинових степів, зустрічається також на остепнених альпійських луках, сухих схилах з чагарником, у глинистих ярах та напівпустельних місцях проживання. Але у зв’язку з розорюванням земель цей вид опинився під загрозою зникнення, й у всіх європейських країнах перебуває під охороною Бернської конвенції. В Україні населяє південну частину Лісостепу та Степ, зокрема, й на території Запорізької області, Веселівського району, а також зустрічається у Кримських горах (Карта 1.). Живе у полиновому степу, балках з чагарником, лісосмугах [11, С. 28; 13; 19, С. 397; 31].

Рисунок 1. Гадюка степова Ареал поширення виду Гадюки степової менший, ніж у Гадюки звичайної, і, відповідно, меншою є різноманітність місць існування, які представлені, зазвичай, відкритими просторами.

Слід взяти до уваги чималу кількість природних ворогів степової гадюки. Це сови, чорний шуліка, степові орли, луні, ворони, лелеки, борсук, лисиця, степовий тхір, їжаки.

Поведінка степової гадюки в разі виникнення для неї небезпеки, зокрема, й при зустрічі з людиною, пов’язана з її проживанням, як правило, на відкритих степових просторах. Низькоросла трав’яна рослинність не дозволяє їй швидко сховатися не тільки від людини, але й від природних небезпек: хижих птахів та звірів. За таких умов існування найефективніший спосіб порятунку від небезпеки — притиснутись до землі, завмерти й стати непомітною. Протягом часу еволюції у степової гадюки виробилось маскувальне забарвлення, яке ідеально відповідає середовищу існування.

Особливості біології. Сезон активності триває з кінця березня — квітня по жовтень. Після зимової сплячки з’являється за температури не нижче 4 — 8 С. Навесні гадюка трапляється на поверхні вдень, а в літні місяці - вранці й увечері. Період спарювання у квітні - травні; у серпні самка приносить 3−10 дитинчат завдовжки 130 — 160 мм. Статево зрілість досягається на 3 році життя за довжини тулуба 270 — 300 мм. У пошуках їжі гадюка відвідує колонії мишоподібних гризунів і гнізда птахів. Степова гадюка полює на дрібних хребетних тварин (мишоподібних гризунів, пташенят птахів, які гніздяться наземно, і ящірки) прямокрилих комах (сарана, коники, цвіркуни) і павукоподібних. Молоді гадюки харчуються комахами й дрібними ящірками. Люди помиляються, вважаючи, що змія, яка не уповзає, налаштована на агресію. Так само, як й інші гадюки, степова гадюка економить власну отруту Вид: Гадюка звичайна (Vipera berus).

Це найбільш поширений вид гадюк у Євразії. В Європі її ареал

(карта 2) охоплює практично всю лісову зону, а по долинах річок досягає лісотундри на півночі, та лісостепу на півдні [4; 30].

Карта 2. Ареал розповсюдження Рисунок 2. Гадюка звичайна Має значне поширення й в Україні. Найхарактернішими місцями проживання є ділянки лісу з дрібним чагарником, лісові болота, лісосіки [5; 1].

Вважається, що у таких місцях проживання, тварина, зазвичай, має де поблизу сховатися, тому для гадюки звичайної найліпшим способом захисту від небезпеки є - відповзти й сховатися (у високій траві, під коренями дерев, під купою хмизу тощо).

А ось маскування гадюки звичайної(Рис. 2), ймовірно, не завжди може бути ефективним.

Забарвлення гадюки мінливе: зустрічаються особини забарвлені в сірий, бурий, червоно-бурий кольори з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта; трапляються меланісти (особини забарвлені в чорний колір) [5; 13; 30]. Фахівці, які мали справу з цими зміями, описують їх забарвлення наступним чином: сіра спина змії може бути будь-якої яскравості й відтінків, а також голубого, фіолетового або синього, жовтого, зеленого, оранжевого, рожевого й червоного, а також будь-яких відтінків коричневого і бурого кольорів. Образно кажучи, стосовно гадюки звичайної природа немов досі не вирішила, як буде виглядати це її творіння.

Така різноманітність забарвлення, може бути пов’язана з різноманітністю умов середовища існування у широких межах поширення цього виду гадюк.

Існує також пояснення, чому поведінка гадюки не агресивна навіть за наявності такого сильного засобу для нападу чи захисту, як отрута. Кількість отрути, яку змія виробляє і впорскує у жертву, є мізерною, тому завжди її економить. Лише у випадку безпосередньої навмисної провокації зі сторони людини, або якщо людина випадково наступила на цю тварину, вона застосовує останній засіб оборони — отруту. Обережна поведінка гадюки звичайної пояснюється тим, що їй треба багато енергії для відтворення отрути в умовах мінливих температур [10; 13]. Слід враховувати, що гадюка звичайна живе в умовах не жаркого клімату, тому для неї, як для холоднокровної тварини, збереження енергії є особливо важливим.

Живе звичайна гадюка в середньому 11 — 12 років Швидко адаптується до будь — якого рельєфу й може жити на висоті аж до 3000 метрів.

Харчується в основному гризунами, земноводними і ящірками, хоча іноді вживає в їжу птахів і їх яйця.

Сезон спарювання припадає на травень, а потомство з’являється в серпні або вересні, залежно від клімату. Гадюка живороднаяйця розвиваються й дитинчата вилуплюються в утробі матері. Молоді особини зазвичай завдовжки 15 — 20 см і вже отруйні.

Розділ 2. Дія зоотоксинів на організм людини При оцінці токсичності зоотоксинів важливе значення набуває їх шлях введення в організм. У природних умовах шляху введення визначаються особливостями біології отрутостворюючого організму і хімічною природою токсинів. Як правило, білкові токсини (змій, комах, павукоподібних) вводяться за допомогою збройного отруйного апарату парентерально, оскільки багато з них руйнуються ферментами травного тракту. Навпаки, токсини небілкової природи ефективні і при надходженні всередину (токсичні алкалоїди амфібій, токсини деяких риб, молюсків). Деякі тварини, захищаючись, розбризкують свої отрути у вигляді аерозолю, наприклад жук-бомбардир. Ефективність такого впливу залежить багато в чому від стану покривів жертви та локальної концентрації токсичної речовини.

Істотний вплив на розподіл токсичних сполук надають біологічні бар'єри, до яких відносять стінки капілярів, клітинні (плазматичні) мембрани, гемато-енцефалічний та плацентарний бар'єри. При укусах і ужаленнях в місці інокуляції отрути утворюється первинне депо отрути, з якого відбувається надходження токсинів в лімфатичну й кровоносну системи. Швидкість дренування отрути багато в чому визначає швидкість розвитку токсичного ефекту. Більшість зоотоксінов піддається в організмі біотрансформації, багато аспектів якої вивчені недостатньо. Біотрансформація в певній мірі обумовлює біологічну стійкість ряду тварин до зоотоксинів. Останнім часом в крові деяких гризунів виявлені білкові фактори, инактивирующие геморагічне дію зміїних отрут. При детоксикації і виведенні зоотоксінов з організму основне навантаження припадає на печінку і нирки — звідси широка поширеність ураження цих органів при отруєнні. Частково зоотоксіни можуть виводитися і іншими шляхами, наприклад через шкіру або з молоком матері-годувальниці, що також необхідно враховувати. Ефективний засіб — застосування протиотрутних сивороток.

Розділ 3. Перша допомога постраждалому

Прийоми першої допомоги; які широко застосовувалися в разі укусів Змій, — перетяжка укушеного пальця, руки, або ноги, надріз ранки, припікання, прийом алкоголю — після ретельного вивчення виявилися шкідливими. Сучасна наука рекомендує інші прийоми першої допомоги в разі укусів змій:повну нерухомість укушеної кінцівки, накладання шин на неї, лежаче положення потерпілого, рясне питво.

Іммобілізація й швидке транспортування до медичної установи (якщо потерпілий знаходиться не більш ніж у трьох — чотирьох годинах їзди від лікарні). Іммобілізація сприяє значному вповільненню поширення отрути. Потрібно відзначити, що отрута змій поширюється по організму, в основному, по лімфатичних шляхах, а не по кровоносних. Відомо, що з нерухомої кінцівки відтік лімфи незначний, тому в разі іммобілізації укушеної кінцівки загальні симптоми отруєння розвивається дуже повільно й не досягає великого ступеня виразності, але у випадку посилання рухів ознаки отруєння різко наростають.

Транспортувати хворих, укушених зміями, потрібно тільки в положенні лежачі, кінцівки мають бути іммобілізовані з допомогою шини або різних підручних засобів. Ураженим не можна ходити або сидіти, тому що нерідко виникають запаморочення, головний біль, нудота, блювота, непритомний стан.

Відсмоктування й шкірні розрізи. Цей метод ефективний тільки протягом перших 10 хвилин від моменту укусу. Відсмоктування здійснюється як з допомогою рота, так і спеціальними вакуумними екстракторами типу «Sawyer», які створюють негативний тиск до 1 атм. Відсмоктування ротом і проковтування отрути змій не становить небезпеки, але люди, які мають у роті ранки або садна, мають утриматися від відсмоктування отрути. Порожнину рота після відсмоктування отрути обов’язково необхідно ретельно прополоскати!!!

У перші секунди після укусу припустиме видавлювання першої краплі отрути для видавлювання необхідно широко захопити місце укусу в складку й швидким натиском видавити з ранки краплю рідини, після чого ранка стає зяючою й з неї можна висмоктувати ротом серозну або кров’яну рідину.

Уживання спиртних напоїв протипоказане, тому що це прискорить процес всмоктування й посилить токсичну дію отрути !

Застосування «традиційних» способів надання першої допомоги укушеним зміями з метою знешкодженя отрути — припікання місця укусу розпеченим залізом, киплячою олією, порохом, уведення в зону укусу різних кислот і лугів — неприпустиме!

Усі ці засоби не руйнують отрути й не послаблюють її дію на організм, а, навпаки, підсилюють невротизацію тканин і важкість стану потерпілого.

3.1 Охорона та раціональне використання отруйних тварин

Незважаючи на те, що багато отруйні тварини є небезпечними для людини, вони самі потребують захисту і охорони. У результаті господарської діяльності людини відбувається катастрофічне зменшення кількості видів тварин, що живуть на нашій планеті. І цей процес стосується, може бути, навіть більшою мірою, ніж інших, саме отруйних тварин. Охорона отруйних тварин включає щонайменше два аспекти: охорону видів, корисних для людини, що є джерелами цінних отруйних речовин (змії, бджоли), обпилювачами рослин (джмелі, бджоли), хижаками або паразитами, що знищують шкідливих комах (жаби, мурахи, павуки, оси, наїзники), і охорону видів, корисність яких не встановлена, але входять до складу тих чи інших біоценозів і забезпечують поряд з іншими тваринами стійкість біоценозів і їх здатність протистояти різним зовнішнім впливам.

Причини скорочення чисельності отруйних тварин неоднакові, як неоднакові повинні бути заходи щодо їх охорони. Так, чисельність змій скорочується не тільки через вкоріненого звичаю знищувати їх, але і в результаті інтенсивного вилову змій для серпентарії, де вони використовуються для багаторазового одержання отрути. Зниження чисельності отруйних комах перш за все пов’язано з інтенсивним застосуванням пестицидів, що знищують як шкідливу, так і корисну фауну. До цього переліку можна включити і забруднення морів і внутрішніх водойм, знищення непромислових (у тому числі і отруйних) риб, які потрапили в трали, і т.д. Зменшення чисельності будь-якого виду і тим більше його зникнення приводять до дуже істотним і часом незворотних змін у структурі біоценозу, а в кінцевому результаті - до небажаних для людини наслідків. Кожен вид, як відомо, займає тільки йому притаманну екологічну нішу і своїм існуванням створює передумови для появи нових екологічних ніш, що і гарантує нескінченність еволюції у просторі та часі. Отже, навмисне або несвідоме знищення того чи іншого виду, нехай навіть безумовно небезпечного для людини (наприклад, каракурта, скорпіона і ін.), може призвести до непередбачуваних наслідків. Одним із шляхів раціонального та ефективного використання отруйних тварин, як джерел цінних біологічно активних речовин, є утримання їх у серпентарії, інсектаріях, скорпіонаріях. Багаторічний досвід, накопичений в нашій країні і за кордоном, показує, що при правильній постановці Справи такі організації не тільки ліквідують необхідність частих і масових відловів отруйних тварин, але і є економічно вигідними.

Висновки

1. Вивчила теоретичні основи отруєння небезпечними тваринами, удосконалила навички роботи з літературними джерелами, Інтернет ресурсами.

2. Ознайомилася з біологічними особливостями 2 видів плазунів розповсюджених на території Веселівського району: гадюки степової і гадюки звичайної.

3. Дослідила дію зоотоксинів на організм людини.

4. Здобула знання, навчилася їх практичному застосовуванню при наданні першої долікарняної допомоги потерпілому від укусів отруйних тварин.

отруєння біологічний гадюка тварина

Список використаних джерел

1. Гадюка звичайна / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reptile.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=42&Itemid=60

2. Гадюка степова / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://tvarunu.com.ua/g/94/

3. Гадючник шестипелюстковий / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Гадючник_шестипелюстковий

4. Необыкновенная обыкновенная гадюка / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://myreptile.ru/articles/page2

5. Обыкновенная гадюка / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Обыкновенная_гадюка

6. Петроченко В.І. Раритетні тварини Запорізької області: Довідник. — Запоріжжя: КЗ «ЗОЦТКУМ» ЗОР, 2010. — Ч. ІІ. — 50 с.

7. Петроченко В.І., Шелегеда В.І., Корж О. П. та ін. Екологія рідного краю: Підручник для 8 кл. загальноосвіт. Навч. закл.- Запоріжжя: Прем'єр, 2006. — 144 с.

8. П’ять отруйних змій України / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.naturalist.if.ua/?p=1774

9. Е. М. Лукянова «Энциклопедия матери и ребенка». Изд. «Украинская энциклопедия». — К.1994.

10.Ф. Ф. Талызин. «Ядовитые животные суши и моря». Изд. «Знание» — М 1970.