Життєва основа новели «Новина» Василя Стефаника (Роль художньої деталi)

Життєва основа новели «Новина» Василя Стефаника (Роль художньої деталi).

В основу сюжету новели «Новина» В. Стефаника покладена реальна подiя, що трапилася в селi Трiйцi 1898 року.

Коли Максим Горький прочитав цю новелу, вiн сказав: «як коротко, сильно i страшно пише ця людина». Батько дружини В. Стефаника — Кирило Гаморак, — прочитавши «Новину» та iншi новели, сказав: «Не пиши так, бо вмреш». А Стефаник написав аж 72 новели.

Чому ж такi страшнi слова говорять про твори В. Стефаника? Тому що за його короткою розповiддю про трагедiю сiм'ї Гриця Летючого — глибока прiрва людського горя, страждань, переживань. Яка сила психологiчної деталi: Гриць, кинувши дiвчатам кусень хлiба, почав потрясати хату страшними прокльонами, а «дiвчата не слухали татової бесiди (яке мирне слово), бо таке було щоднини i щогодини, i вони привикли» .

Писати коротко i сильно вдається не кожному письменниковi. Треба умiти вiдшукати те точне слово, за яким криється цiла картина людського життя, стан душi, горе, мука. Це слово називається в лiтературi художня деталь. В. Стефаник був великим майстром художньої деталi. Наприклад, «їли хлiб на печi…, здавалось, що кiстки в лицi потрiскають», «очi… як олово», «глемедали хлiб». Так Стефаник пiдводить читача до того страшного слова, що обпекло батькову свiдомiсть: «Мерцi!» А ось художнi деталi, якi розкривають важкий психiчний стан батька, що замислив жахливе: «камiнь давив груди», «почорнiв», «очi запали всередину», «йшов довго луками», «рiка — велика струя живого срiбла», «Гриць скреготав зубами, аж гомiн лугом розходив ся», «чув на грудях довгий огневий пас, що пiк у серце i голову». I, нарештi, «борзенько взяв Доцьку i з усiєї сили кинув у воду». Бо боявся передумати, адже Гандзуню вiн уже вiдпустив. Потiм «вступив у воду — й задеревiв» .

Страшно читати, коли голод i холод, бiда й нестатки штовхають батька на злочин, на дiтовбивство. Страшно, що немає кому подати руку допомоги, що людська бiда байдужа iншим, благополучнiшим.

Невже нiхто не мiг допомогти? Страшно, бо описаний Стефаником випадок — це не художнє перебiльшення, не якась символiчна картина крайнього зубожiння. Це — саме життя. Страшно, бо суспiльство, осудивши батькiвський злочин, не хоче усвiдомити свого злочину перед людьми. Адже батько з вiдчаю топить дитину, рятуючи її вiд голодної смертi. Батько сам — нещадна жертва.

Уся ця страшна трагедiя викликає протест проти негiдного станови ща людини на своїй землi, бажання щось змiнити, кличе до пошуку виходу з тяжкого становища.