Твiр-вiдгук. 
Драма Володимира Винниченка «Пророк» — це вершина свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної драматургiї

Твiр-вiдгук. Драма Володимира Винниченка «Пророк» — це вершина свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної драматургiї.

Можна жить, а можна iснувати,.

Можна думать — можна повторять.

Та не можуть душу зiгрiвати.

Тi, що не палають, не горять!

Люди всi по-своєму упертi:

Народившись, помирає кожна.

А живуть столiття пiсля смертi.

Тi, що роблять те, чого «не можна» .

/ В. Симоненко /.

Письменника, творчiсть якого спричинила розвиток нового напрямку в українськiй лiтературi, слава якого гримiла на рiднiй землi майже три десятилiття, було грубо, безжально викинуто зi скарбницi нацiональної культури, його твори вилучено з бiблiотек, а на його iм’я було накладено табу. Та, нарештi, настав час, коли можна i говорити про В. Винниченка, i читати його твори, i глибоко вивчати його життя i творчiсть. Вимушена емiграцiя жалем, тугою озвалася у серцi письменника, але була надзвичайно плiдною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повiстi, оповiдання, драматичнi твори, щоденники, листи. В українську лiтературу ввiрвався яскравий метеорит, бунтiвливий дух революцiонера в життi та в лiтературi. Вiн бачив i сприймав життя в усiй повнотi його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацiй, якi вiдобразив у своїх творах емоцiйно, гостро, з усiєю повнотою самовираження своїх героїв.

Винниченко-драматург — це понад двадцять п'єс. Його п'єси iнтригували, захоплювали i дратували. Вiд першої п'єси «Дисгармонiя» i до останньої «Пророк», яка зовсiм недавно повернулася в Україну, бо зберiгалася в особистому архiвi письменника в США, драматург намагався прискорити вихiд українського театру на європейську арену.

Драму «Пророк» написано 1930 року. Уже сама назва твору свiдчить про його належнiсть до «пророчої» драми, представленої в українськiй та свiтовiй лiтературi творами Лесi Українки «Кассандра», «Руфiн i Прiсцiлла», М. Кулiша «Народний Малахiй», «Маклена Граса». У своїй драмi В. Винниченко звернувся до теми людської особистостi, що взяла на себе нездiйсненне завдання змiнити свiт.

У часи моральних та соцiальних катаклiзмiв у суспiльствi неодмiнно виникає iнтерес до виняткових особистостей, якi володiють надприрод ними здiбностями. Згадаймо «распутiнщину», а у наш час, «iвановцiв», «кривоноговцiв», «мунiвцiв». Так i головний герой драми Амар — неординарна людина, що навiяла на маси суспiльний психоз, вирiшив узяти на себе складну роль новоявленого Месiї - духовного, морального та й фiзичного лiкаря потомленого людства. Амар справдi володiє незвичайними, недоступними людству можливостями: мiг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному крiслi, залишаючись при цьому живим i неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповiдує серед людей любов i братство, обiцяє з'єднати розбиту чварами й негараздами людську родину, повернути їй «загублений рай». Виступи пророка, що нагадують проповiдi Христа, його помисли i слова цiлком щирi: «…радiйте, кажу вам, брати мої! Витрiть сльози i хай радiсть заграє в очах i на вустах ваших. Не для слiз i зойкiв я прийшов, а для радостi i щастя. Хай же радiсть буде з вами!» Але Амар не врахував, у яке суспiльство вiн потрапив — воно поглинуте користолюбством i брехнею, де найбiльшими заповiдями життя, за висловом нудьгуючої красунi — багачки Кет, є «безсердечнiсть» i «грошолюбство». Та й правда ж у кожного своя. Незвичайнi здiбностi, проповiдi любовi й миру не дали самi по собi нi можливостей, нi права Амару дорiвнюватися до Бога. Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояви сатанинських сил, говорить: «…з другого боку, нi хреста, нi Бiблiї не визнає. Так хто ж це такий, скажiть менi, будь ласка?!» А генерал Райт прекрасно усвiдомлює наївнiсть iлюзiй про рiвнiсть, про обiцяний мир, що його може дати амар’янська вiра: «Я вважаю iндуса Амара за авантюриста, а вчення його шкiдливе i навiть злочинне». Райт нi на iскорку не сумнiвається в людському, а не божественному призначеннi Амара: «Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одних, ти цiєю самою любов’ю неминуче, доконче виявляєш ворожнечу до других. Ти не знаєш, що в нас, що для одних добро, то воно для других є зло. Ти зiйди з свого трону й подивися, що дiється в країнi, де ти вчиш любовi. Все в гарячцi, все в замiшаннi…» .

Драматург показав трагiзм людини, яка насмiлилася взяти на себе роль намiсника Бога на землi, мiсiю перекроювання усталених суспiльних норм спiвжиття. Амар, хоча i неординарна людина, але часом вiн i гнiвається, i виражає свої амбiцiї, врештi, плотськi пристрастi йому теж не байдужi. Саме взаємини з Кет розвiюють мiф про божественне призначення Амара: тiлесне взяло верх, втратив свої незвичайнi здiбностi, усвiдомлення того, що народ обманутий ним, заслiплений вiрою в нього як месiю. Немає чого йому тут, на землi, робити, вiн розчинився в людях, а щоб все ж не мали сумнiвi у тому, що вiн пророк, Амаровi необхiдно зникнути, сотворити видимiсть вознесiння пророка, тiло якого рознесеться на шматки, на небо.

Отож, пророк, що «розчинившись у людях, — перестає бути пророком», лишає людську правду — ту правду, що одним утримує владу, блага, розкошi, iнших утiшить: «не iснує раз назавше заданої однiєї для всiх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, — є одвiчна боротьба Бога з Дияволом» .

П'єса «Пророк», написана в перiод назрiваючих суспiльно-моральних катаклiзмiв, — це своєрiдна драма-притча про блукання людини у лабiринтах земного буття, про її трагiчнi помилки в духовно-моральному виборi, у пошуках соцiально-етичних гармонiй, суспiльних i моральних iдеалiв. Це й сповiдь самого автора про власне болiсне пiзнання Iстини. Драма «Пророк» — це свiдчення про досягнення великим майстром вершини свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної, полiтичної драматургiї.