Аналіз динаміки матеріальних витрат та структура собівартості продукції в ПП «Вебр»

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ АНАЛІЗУ МАТЕРІАЛЬНИХ ВИТРАТ ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1.Поняття та сутність матеріальних витрат та собівартості продукції

1.2 Завдання та джерела інформації аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції

1.3 Методика аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПП «ВЕБР»

2.1 Організаційна характеристика ПП «Вебр»

2.2 Економічна характеристика ПП «Вебр»

РОЗДІЛ 3. АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ МАТЕРІАЛЬНИХ ВИТРАТ В СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ в ПП «Вебр»

3.1 Аналіз динаміки матеріальних витрат та структура собівартості продукції в ПП «Вебр»

3.2 Факторний аналіз собівартості продукції в ПП «Вебр»

3.3 Резерви скорочення матеріальних витрат з метою оптимізації собівартості продукції в ПП «Вебр»

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ ВСТУП Формування ринкової економіки обумовлює розвиток аналізу на рівні окремих підприємств і їх внутрішніх структурних підрозділів, оскільки ці ланки (при будь-якій формі власності) складають основу ринкової економіки.

Дослідження економічних процесів розпочинається з окремого господарського факту, явища, ситуації, які в сукупності, і представляють господарський процес, що виражає сутність господарської діяльності в тій або іншій ланці управінських підсистеми і системи.

Матеріальні витрати мають найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції. Раціональне використання сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, палива і енергії є важливим резервом зниження собівартості продукції.

Велику питому вагу в собівартості промислової продукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати, на паливо та електроенергію для технологічних потреб, которі відносяться до предметів праці.

Раціональне використання предметів праці - важливий резерв зростання обсягу, зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.

Ефективне господарювання вимагає, щоб кожне підприємство здійснювало свою діяльність на основі господарського розрахунку, основною вимогою якого є забезпечення високої ефективності виробництва шляхом створення належної матеріальної зацікавленості працівників у результатах своєї роботи. Впровадження господарського розрахунку передбачає відшкодування витрат доходами й одержання чистого прибутку.

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості продукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість використаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого — кількість авансованих для господарської діяльності підприємства оборотних активів.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних аспектів аналізу матеріальних витрат на підприємстві.

Об'єктом курсової роботи виступають фінансово-господарські операції й процеси, пов’язані з матеріальними витратами на матеріалах діючого ПП «Вебр».

Метою виконання роботи є вивчення аналізу матеріальних витрат в ПП «Вебр».

Завданнями курсової роботи є:

1. Вивчення теоретичних аспектів організації матеріальних витрат та собівартості продукції на підприємстві;

2. Вивчення методики й організації аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції на підприємстві;

3. Проведення аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції в ПП «Вебр»;

4. Розгляд основних джерел зниження загальної суми витрат і собівартості продукції.

Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних і закордонних вчених, нормативні документи України й інших країн з бухгалтерського обліку, матеріали науково-практичних конференцій, довідково — інформаційні видання, фінансова й статистична звітність підприємства.

У роботі використані наукові праці різних авторів, таких як Савицька Г. В. [10], Бланк І.А. [14], Русак Н. А. і ряд інших авторів.

Методами дослідження, які використовуються в цій курсовій роботі, є графічні, вибіркові, економіко-статистичні методи, а також метод порівняльного аналізу і факторного аналізу.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ АНАЛІЗУ МАТЕРІАЛЬНИХ ВИТРАТ ТА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Поняття та сутність матеріальних витрат та собівартості продукції

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству виготовлена ним продукція. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних засобів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, робіт або послуг, які були реалізовані протягом звітного періоду, нерозподілених виробничих витрат.

Однак вирахування собівартості може змінюватися під впливом наступних факторів:

· залежно від ступеня готовності продукції та її реалізації розрізняють собівартість валової, товарної, відвантаженої й реалізованої продукції;

· залежно від кількості продукції - собівартість одиниці продукції, усього обсягу випущеної продукції;

· залежно від повноти включення поточних витрат до собівартості об'єкту калькулювання — повну фактичну собівартість і скорочену (усічену) собівартість;

· залежно від оперативності формування собівартості - фактичну або нормативну, планову.

Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, а й на реалізацію продукції. Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва в галузі в цілому.

Цілі обліку собівартості продукції: а) своєчасне, повне й достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції; б) розрахунок фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції; в) контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Напрямки використання собівартості:

· оцінка й аналіз використання планових показників;

· визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому;

· оцінка фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток й удосконалення виробництва;

· планово-економічні й аналітичні розрахунки.

Як правило, всі перераховані завдання вимагають забезпечення повного зіставлення планових і звітних даних щодо складу й класифікації витрат, об'єктів й одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за плановими (звітними) періодами.

Витрати плануються й враховуються за двома напрямками:

· за економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація, ін.) — кошторис витрат;

· за калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) виникнення витрат — калькуляція.

Варто підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цехів за економічно однорідними елементами. Це необхідно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або аналізі позаелементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріалоємності, енергоємності, трудомісткості, фондоємності випущеної продукцію тощо.

Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються за первинними економічними елементами і статтями витрат.

Групування за первинними економічними елементами дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних засобів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану із собівартості з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних активів і контролю за їх використанням. У промисловості прийняте наступне групування витрат за їх економічними елементами:

· Сировина і основні матеріали;

· Допоміжні матеріали;

· Паливо (з боку);

· Енергія (з боку);

· Амортизація основних фондів;

· Заробітна плата;

· Відрахування на соціальне страхування;

· Інші витрати, не розподілені за елементами.

Групування витрат за економічними елементами показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції та інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з групуванням витрат за економічними елементами витрати на виробництво плануються і враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).

Групування витрат за статтями витрат дає можливість бачити витрати за їх місцем і призначенням, знати, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості за статтями витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:

· сировину та матеріали;

· паливо і енергія на технологічні потреби;

· основна заробітна плата виробничих робітників;

· витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

· цехові витрати;

· загальнозаводські витрати;

· втрати від браку;

· невиробничі витрати.

У процесі виробництва й реалізації продукції виникає необхідність у витратах для забезпечення безлічі пов’язаних з цим процесом функцій. Витрати можуть бути розділені за їхньою економічною однорідністю на 5 елементів, згідно П (с)БО «16 Витрати»:

· матеріальні витрати (за винятком вартості відходів);

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні потреби;

· амортизацію основних засобів;

· інші витрати.

Класифікація єдина для всіх галузей промисловості [4, ст.277].

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат належать витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом за її окремими видами: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна плата основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат належать витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські, з утримання та експлуатації обладнання.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються за статтями витрат, прийнятими у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат за окремими статтями, а в нормативній — за діючими на даному підприємстві нормам, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв’язку зі зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану щодо собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань зі зниження собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрачання. Усі витрати в межах норм враховуються без групування, за окремими замовленнями. Фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Відпуск продукції або надання послуг припускає відповідне ресурсне забезпечення, величина якого впливає на рівень розвитку економіки підприємства, тому кожне підприємство або виробнича ланка повинні знати, у що обходиться виробництво продукції (робіт, послуг). Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, тому що рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоздатність підприємства, його економіку.

Вартість матеріальних ресурсів, яка відображується за елементом «Матеріальні витрати», формується, виходячи з цін їхнього придбання (без обліку податку на додану вартість); націнок; комісійних винагород, що сплачують постачальникам і зовнішньоекономічним організаціям; вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги; мита; плати за транспортування, зберігання й доставку, здійснювані сторонніми організаціями.

У всіх випадках витрати на матеріальні ресурси власного виробництва, електричну й теплову енергію, доставку власним транспортом і т.п. включаються до відповідних елементів витрат.

Після цього відповідні витрати відносять до однойменних елементів кошторису.

Дотримання такого порядку необхідне, інакше кошторис витрат на виробництво по підприємству в цілому не буде вирішувати одне зі своїх основних завдань — скільки і яких однорідних ресурсів необхідно на запланований обсяг виробництва.

Відходи віднімаються за тією або іншою оцінкою. Не відноситься до відходів супутня продукція, що виключається з витрат на виробництво основного продукту за ціною або за собівартістю при окремому способі її виробництва.

До елементу «Витрати на оплату праці» включається заробітна плата всіх категорій працівників, а також інші виплати, що включають до фонду оплати праці. Не враховуються виплати у вигляді матеріальної допомоги, оплати додаткових відпусток, надбавки до пенсій, оплата проїзду транспортом до місця роботи, оплата путівок на лікування й ін.

В елементі «Відрахування на соціальні потреби» відображуються відрахування до Пенсійного фонду, медичного страхування, що включається до собівартості продукції.

В елементі «Амортизація основних засобів» відображуються амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих засобів, розраховані, виходячи з балансової вартості й затверджених норм, включаючи й прискорену амортизацію їхньої активної частини.

До елементу «Інші витрати» відносяться всі інші витрати, що входять до собівартості продукції, але не стосуються раніше перерахованих елементів витрат.

Особливо слід зазначити витрати на проведення складних видів ремонту основних виробничих засобів (ремонтний фонд). Кошти, що утворюють цей фонд, рівномірно включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) у складі елементу «Інші витрати».

В інших випадках витрати на проведення всіх видів ремонтів (поточних, середніх, капітальних) включаються до собівартості продукції за відповідними елементами витрат.

Класифікація витрат за економічними елементами є основою для розробки кошторису витрат на виробництво; вона дозволяє визначити загальну потребу підприємства в однорідних ресурсах, які використовуються для розрахунку структури собівартості продукції в розрізі галузей.

В процесі виробництва продукції витрати виникають у різних виробничих і невиробничих сферах, вони містять різні за економічним змістом витрати, які залежать від характеру виготовлення виробів, виконання робіт, технології й організації праці.

Таким чином, виникає необхідність у класифікації витрат не тільки за їхніми однорідними елементами, але й за місцем їхнього виникнення або за статтями витрат. Класифікація витрат необхідна для розмежування витрат за цільовим призначенням й місцем їхнього виникнення. Іншими словами, витрати підприємства підрозділяються відповідно до їхнього виробничого призначення, при цьому той самий вид витрат може використовуватися для різних цілей. Так, паливо витрачається на підприємстві як на технологічні цілі, так і для опалення, тобто витрати на паливо пов’язані не тільки з виробництвом даного виду продукції, але й з потребами підприємства в цілому. Так само можна розділити витрати на енергію. Витрати підприємства на оплату праці підрозділяються на оплату основних виробничих робітників, допоміжних робітників, оплату праці цехового й управлінського персоналу.

Класифікація витрат за статтями калькуляції має істотні відмінності за галузями промисловості, відображуючи їхню специфіку. Разом з тим діє типова номенклатура статей, до якої включаються:

· сировина й матеріали;

· відходи (віднімаються);

· купівельні вироби, напівфабрикати й послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

· паливо й енергія на технологічні цілі;

· заробітна плата виробничих робітників;

· відрахування на соціальні потреби;

· загальновиробничі витрати;

· загальногосподарські витрати;

· втрати від браку;

· інші виробничі витрати.

Завдяки постатейній класифікації витрати можуть контролюватися в плані й обліку за місцем їхнього виникнення й за окремими видами продукції. Крім того, за кожною статтею витрат можна визначити ступінь зв’язку величини витрат зі встановленою калькуляційною одиницею.

У цей час на практиці більшість малих підприємств не користується розгорнутою номенклатурою статей калькуляції, при цьому звичайно виділяючи прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати з відрахуваннями на соціальні потреби, інші прямі витрати й накладні витрати.

До класифікації статей витрат за основним ознакам відносяться:

1. Стосовно виробництва витрати діляться на виробничі й комерційні. До виробничих відносять всі витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції. Вони утворюють виробничу собівартість, або витрати виробництва підприємства. Під комерційними розуміють витрати, які пов’язані з реалізацією готової продукції. Це витрати обігу, неминучі на будь-якому підприємстві.

2. За доцільністю їхнього здійснення витрати діляться на продуктивні й непродуктивні. Продуктивними називають витрати, які виправдані або доцільні в даних умовах виробництва. Непродуктивні - це такі витрати, які утворюються з причин, пов’язаних з недоліками технології й організації виробництва, з втратами від браку, простоями, нестачами, і, як правило, відображуються тільки у фактичній калькуляції.

Стосовно калькуляції собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) витрати операційної діяльності підрозділяються на такі, які:

· використовуються при калькуляції собівартості;

· не використовуються при калькуляції собівартості.

Витрати, які враховуються при калькуляції собівартості, складаються з витрат виробничого підрозділу (прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці й інших прямих витрат), а також змінних загальновиробничих і розподілених постійних загальновиробничих витрат.

Витрати, які не враховуються при калькуляції собівартості, діляться на адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати операційної діяльності.

1.2 Завдання та джерела інформації аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції

Собівартість — один з показників ефективності ресурсів. Завданнями аналізу собівартості продукції є:

· встановлення динаміки і ступеня виконання плану із собівартості;

· визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану щодо них, величини і причини відхилень фактичних витрат;

· аналіз собівартості різних видів продукції;

· виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Джерела інформації для аналізу матеріальних затрат: план матеріально-технічного постачання, заявки, договори на постачання сировини і матеріалів, форми статистичної звітності про наявність і використання матеріальних ресурсів і його витратах на виробництво і реалізацію продукції, планові і звітні калькуляції собівартості виробів, що випускаються, дані про нормативи і норми витрат матеріальних ресурсів .

Важливим показником, що характеризує роботу підприємств, є собівартість продукції, робіт і послуг. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг має дуже важливе значення. Він дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану за його рівнями, визначити вплив факторів на його приріст, встановити резерви й дати оцінку роботі підприємства щодо використання можливостей зменшення собівартості продукції.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є наступні показники:

· повна собівартість товарної продукції в цілому й за елементами витрат;

· витрати на гривню продукції;

· собівартість окремих виробів;

· окремі статті витрат;

· рентабельність виробництва;

· рентабельність продукції.

Планування й облік собівартості на підприємствах ведуть за елементами витрат і калькуляційними статтями витрат.

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина й матеріали, купівельні комплектуючі вироби й напівфабрикати, паливо, електроенергія, теплоенергія і т.д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби (ЄСВ), амортизація основних засобів, інші витрати (амортизація нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, відсотки за кредитами банку, податки, що включаються до собівартості продукції, відрахування до Пенсійного фонду тощо).

Джерелами інформації є: «Звіт про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) підприємства (організації)», планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані бухгалтерського обліку: синтетичні і аналітичні рахунки, що відображують витрати матеріальних, трудових і грошових коштів, відповідні відомості, журнали-ордери і, в необхідних випадках, первинні документи і т.д.

Мета аналізу собівартості продукції - пошук можливостей зниження (оптимізації) витрат і способу управління, при якому керівник господарюючого суб'єкту може використати ці можливості для збільшення прибутку підприємства. Найважливішими шляхами зниження собівартості продукції (операційних витрат) є економія всіх видів ресурсів, які використовуються у виробництві.

Основними джерелами інформації для аналізу витрат підприємства є первинні документи, регістри синтетичного й аналітичного обліку, фінансова звітність. Основні завдання аналізу собівартості послуг: 1) Перевірка прийняття рішень відносно собівартості реалізованої продукції; 2) Об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, виявлення відхилень; 3) Вивчення резервів зниження собівартості реалізованої продукції.

Основними джерелами інформації для аналізу собівартості продукції (робіт, послуг) є (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Джерела інформації для аналізу собівартості продукції (робіт, послуг) Найважливішими шляхами зниження собівартості продукції (операційних витрат) є економія всіх видів ресурсів, які використовуються у виробництві.

Про ефективність використання матеріальних ресурсів в галузях матеріального виробництва судять за наступними показниками:

· динамікою матеріальних витрат (без амортизації) на 1 грн. продукції (робіт, послуг);

· відносної економії матеріальних витрат (без амортизації);

· витраті найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному вираженні на вартісну суму продукції.

Раціональне використання матеріалів — один з найважливіших факторів рота виробництва і зниження собівартості продукції, а, отже, зростання прибутку і рівня рентабельності.

Узагальнюючу характеристику використання предметів праці дозволяє дати відношення величини їх витрат на виробництво продукції до вартості продукції, виробленої з цих предметів праці у вигляді показників матеріаловіддачі і матеріаломісткості.

1.3 Методика аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг має виключно важливе значення. Він дозволяє виявити тенденції зміни даного показника, виконання плану за його рівнем, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства щодо використання можливостей та встановити резерви зниження собівартості продукції. Аналіз собівартості починають з аналізу динаміки собівартості всієї товарної продукції. При цьому порівнюють фактичні витрати з плановими або з затратами базисного періоду. В процесі аналізу виявляють, за якими статтями витрат було найбільше перевитрачання і як ця зміна вплинуло на зміну загальної суми змінних і постійних витрат.

Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат за статтею (Рис. 1.2) залежить від обсягу виробництва продукції (VВП), її структури (УД) і зміни питомих витрат на окремі вироби (УМЗi). Останні, в свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції (УРi) та їх вартості (ЦМі) [26, ст.27−28].

Рис 1.2. Блок-схема факторної системи прямих матеріальних витрат матеріальний витрата собівартість продукція Розрахунок впливу факторів здійснюється способом ланцюгових підстановок. Для цього необхідно провести перерахунок витрат на виробництво продукції:

а) за планом:

; (1.1)

б) за планом, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції:

; (1.2)

в) за плановими нормами і плановими цінами на фактичний випуск продукції:

; (1.3)

г) фактично за плановими цінами:

; (1.4)

д) фактично:

; (1.5)

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих самих факторів, крім структури виробництва продукції:

; де (1.6)

УРі - питома витрата і-го матеріалу;

ЦМі - середня ціна і-го матеріалу.

Для аналізу факторів, що впливають на величину матеріальних витрат, може бути використаний прийом різниць. При цьому попередньо визначається абсолютна або відносна різниця за кожним фактором. Потім відхилення (різниця) за одним фактором множиться на абсолютне значення інших факторов. В розрахунку впливу факторв на матеріальні витрати, фактори цілеспрямовано розміщуються від більшого до меншого. Причому вплив першого (найбільшого) кількісного фактору на економічні показники визначають множенням його відхилення на планову або базисну величину інших факторів. Вплив другого чинника визначають множенням його відхилення на фактичне значення першого і планові значення наступних факторів [11, ст.14−15].

Розрахунки здійснюються за кожним видом продукції на основі планових і звітних калькуляцій з подальшим узагальненням отриманих результатів в цілому за визначенням.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і приватних показників. Узагальнюючі показники — це прибуток на гривню матеріальних витрат, матеріаловіддача, матеріаломісткість, питомих вага матеріальних витрат в собівартості продукції, коефіцієнт матеріальних витрат.

Прибуток на гривню матеріальних витрат — найбільш узагальнюючий показник ефективності використання матеріальних ресурсів; визначається діленням суми отриманого прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат.

Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено з кожної гривні спожитих матеріалів (сировини, палива, енергії).

де (1.7)

МЗ — витрачання матеріалів за аналізований період;

П — обсяг продукції за аналізований період.

Матеріаломісткість продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції. Вона показує, скільки матеріальних витрат необхідно зробити або фактично доводиться на виробництво одиниці продукції.

(1.8)

Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюється відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріалоємності продукції.

де (1.9)

С — собівартість виробленої продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, на скільки економно використовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх перевитрачання в порівнянні з встановленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрачання матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовувалися більш економно.

Приватні показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (металоємність та ін.), а також для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів (відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни).

За допомогою приватних показників матеріаломісткості аналізується зміна загальної матеріаломісткості товарної продукції під впливом структорного сдвігу в споживанні матеріальних ресурсів (сировини, матеріалу тощо). Матеріаломісткість продукції (ЧМЕі), в свою чергу, залежить від питомої матеріаломісткості продукції (УМЕі) (вартості витрачених матеріалів на одиницю продукції) та рівня відпускних цін на продукцію (ЦПі):

(1.10)

В процесі аналізу фактичний рівень показника ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їх динаміку і причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

Результати аналізу матеріальних витрат використовуються при нормуванні витрат сировини і матеріалів на виготовлення продукції, а також при визначенні загальної потреби в матеріальних ресурсах на виконання виробничої програму.

Рішення аналітичних завдань з оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів і забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами є завданням логістики, зокрема щодо складання заявок, вибору постачальників, управлінню запасами, певної оптимальної партії ресурсів.

На основі проведеного аналізу в укладанні здійснюють підрахунок резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів, невикористовуваних в звітному році. Ними можуть бути підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нових виробничих технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів, зміна конструкцій і технологічних характеристик виробів, поліпшення організації та обслуговування виробництва, поліпшення МТС і використання матеріальних ресурсів та ін. Економія (Е) від даних заходів може бути визначена за формулою:

де (1.11)

Н1, Н0 — норма витрачання матеріалу до і після впровадження заходу;

ЦМ — ціна матеріалу

VВП — випуск продукції в натуральному вираженні з моменту впровадження заходу і до кінця року;

Змр — витрати пов’язані з впровадженням заходу [27,ст.75] .

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг має виключно важливе значення. Він дозволяє виявити тенденції зміни даного показника, виконання плану за його рівнем, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства щодо використання можливостей та встановити резерви зниження собівартості продукції. Аналіз собівартості починають з аналізу динаміки собівартості всієї товарної продукції.

Таким чином, правильна оцінка та аналіз матеріальних витрат в собівартості продукції є важливим фактором підвищення ефективності виробництва, а відповідно збільшення прибутковості, що є основною метою діяльності підприємства.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПП «ВЕБР»

2.1 Організаційна характеристика ПП «Вебр»

Приватне підприємство «Вебр», (далі «Підприємство») створене як підприємство відповідно до Законів України «Про підприємництво» правом наймання робочої сили. Підприємство займається виробництвом запчастин та агрегатів для автомобілів, виробництво будматеріалів.

Підприємство здійснює свою діяльність на основі чинного законодавства й свого Статуту, зареєстровано 31 жовтня 2007 року.

Свою діяльність підприємство здійснює відповідно до чинного законодавства України. Ліцензія на діяльність підприємства представлена у Додатку А. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість представлена у Додатку Б.

Юридична адреса: м. Сімферополь, вул. Ак-Кая, б.21.

Для виконання робіт (надання послуг) ПП «Вебр» має право наймати на роботу осіб за трудовими договорами, угодами, контрактами, а також укладати договір підряду з громадянами й тимчасовими трудовими колективами. Виплата заробітної плати працівникам підприємства здійснюється не рідше двох разів на місяць.

Для відображення структурних взаємозв'язків основних рівнів і підрозділів підприємства, їхньої підпорядкованості на практиці використовуються схеми організаційної структури управління.

Види діяльності ПП «Вебр» представлені на рис. 2.1.

Керівник підприємства є його засновником. Майно ПП «Вебр» — необоротні й оборотні активи, а також інші належні йому на правах власності цінності, розмір яких відображується в самостійному балансі ПП «Вебр».

Рис. 2.1. Види діяльності підприємства ПП «Вебр»

Зміни первісної вартості статутного капіталу відбуваються за рішенням Засновника.

Оцінка внесених до статутного капіталу матеріальних цінностей (будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, інвентарю й іншого майна) визначається й затверджується Засновником.

Підприємство може бути тимчасово профінансоване Засновником на безоплатній або зворотній основі за договором між сторонами.

За рішенням засновника на ПП «Вебр» може бути створений резервний капітал за наявності відповідного прибутку.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку й забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських актів, первинних документів, зберігання оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менш трьох років несе власник. Він створює необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечує неухильне виконання всіма працівниками правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення й надання до обліку первинних документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку на підприємстві є посада головного бухгалтера й касира. Бухгалтерський, фінансовий і управлінський облік ведеться бухгалтерією підприємства.

Бухгалтерський облік на досліджуваному ПП «Вебр» ведеться з використанням програмного продукту «1С 8.1 Бухгалтерія» автоматизованої форми обліку. При такій формі обліку збір, передача, систематизація й обробка бухгалтерської інформації здійснюється, автоматизовано й з використанням спеціально розробленого програмного забезпечення.

Сутність форми полягає в тому, що дані про здійснені на підприємстві господарських операціях з паперових носіїв первинної облікової інформації записують на машинні носії.

Одним з важливих документів, що визначають основні напрямки в організації бухгалтерського обліку є Наказ про облікову політику, що формується на тривалу перспективу й може змінюватися тільки у випадках, передбачених П (С)БО. Саме в П (С)БО викладені принципи, методи й процедури фінансової звітності, які повинні бути використані в обов’язковому порядку. Поряд з Наказом про облікову політику видається інший — з організації бухгалтерського обліку. Організаційна структура ПП «Вебр» представлена на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Структура управління ПП «Вебр»

Безпосередньо директору підпорядковуються також юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ та відділ технічного контролю.

У підпорядкуванні заступників знаходяться відповідні відділи і підрозділи.

Заступник директора з економіки відповідає за роботу планово-економічного відділу та відділу праці і заробітної плати.

У підпорядкуванні заступника з виробництва знаходяться всі начальники цехів — основних і допоміжних, а також відділ матеріально-технічного постачання.

У підпорядкуванні головного бухгалтера знаходиться бухгалтерія. Головний бухгалтер організовує і несе відповідальність за стан і достовірність обліку і звітності, здійснює контроль за станом і збереженням, а також правилами витрачання коштів і матеріальних цінностей.

Рух первинних документів здійснюється відповідно до графіку документообігу, затвердженого на підприємстві.

До функцій бухгалтерії відносяться:

· ведення бухгалтерського і податкового обліку відповідно до чинних національних стандартів і нормативних актів України;

· забезпечення дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

· організація контролю за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

· участь в оформленні матеріалів, пов’язаних нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

· забезпечення перевірки стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

· надання щорічного звіту в органи правління товариства.

Вся робота пов’язана з веденням бухгалтерського обліку, здійснюється бухгалтерським апаратом. Структура бухгалтерії представлена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Організаційна структура бухгалтерії ПП «Вебр»

Розглядаючи цю схему, можна сказати, що очолює бухгалтерський апарат головний бухгалтер, який несе безпосередню відповідальність за правильну організацію обліку, достовірність звітних показників.

2.2 Економічна характеристика ПП «Вебр»

Оптимальний розмір виробництва залежить від виробничого напряму підприємства та особливості його виробництва, а також природних та економічних умов району, в якому воно розташоване. Для визначення розмірів підприємства використовується ряд показників.

Перш ніж проводити аналіз фінансового стану підприємства, потрібно оцінити основні показники фінансово-господарської діяльності ПП «Вебр» за 2009;2011 (табл. 2.1).

Для повної характеристики діяльності підприємства аналізуються основні показники роботи підприємства, тобто на даних фінансового звіту, що включає в себе Баланс і Звіт про фінансові результати за 2009;2011 рр. (Додаток).

Таблиця 2.1 Основні економічні показники діяльності підприємства за 2009;2011 рр.

З наведеної таблиці можна зробити висновок, що:

Обсяг реалізації в 2011 році збільшився на 35,3% і склав 684 тис. грн, в 2010 році показник склав 505,4 тис. грн. У 2009 році обсяг виробництва склав 318,7 тис. грн. Таке значне зростання було пов’язане з розширенням діяльності підприємства.

Загальна сума чистого доходу в 2010 році знизилася порівняно з 2009 роком на 58,5%, що в сумі склало 421,2 тис. грн, в 2011 році після порівняння з 2010 роком чистий дохід збільшився на 35,3%.

Матеріальні витрати на підприємстві у 2010 році в порівнянні з 2009 роком збільшився на 23,9%, і в сумі склали 131,6 тис. грн. У 2009 році матеріальні витрати склали 106,2 тис. грн.

Собівартість реалізованої продукції в 2010 році 259,2 тис. грн,. У 2011 році собівартість склала 294,5 тис. грн.

Чисельність працівників в 2009 році склала 7 чоловік, в 2010 році 16 осіб, в 2011 році 17 осіб.

Середньомісячна продуктивність праці одного працівника на підприємстві збільшилася до 2011 року й склала 40,2 тис. грн.

Витрати на оплату праці збільшилися в 2011 році в порівнянні з 2010 роком на 61,9 тис. грн. і склали 250,4 тис. грн. У 2010 році витрати на оплату праці склали 188,5 тис. грн. Середньомісячна зарплата працівників в 2009 році склала 1200 грн., в 2010 році 990 грн., в 2011 році 1230 грн.

Середньорічна заробітна плата 1-го працівника протягом 2009;2011 рр. зросла з 1222,6 грн. до 1254,6 грн. Темп приросту за аналізованій період склав 8,75%. Факторами росту є збільшення продуктивності праці.

Загальна сума запасів збільшилася у 2010 році на 34,6% в порівнянні з 2009 роком. У 2011 році запаси зросли на 9,7%. Показник дебіторської заборгованості має тенденцію до зростання впродовж аналізованого періоду.

Кредиторська заборгованість на протягом 2009;2011 рр. зросла з 13,4 тис. грн. до 24,43 тис. грн. в 2010 році.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують від реалізації продукції та інших видів діяльності. Прибуток — це частина чистого доходу, створеного в процесі виробництва і реалізованого в сфері обігу, який отримує підприємство. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку.

Чистий прибуток в результаті діяльності склав у 2009 році 1,6 тис. грн., в 2010 році 5,6 тис. грн, в 2011 році прибуток склав 64,1 тис. грн.

На рис. 2.3 Представлена динаміка змін виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за 2009;2011 рр.

Рис. 2.3. Динаміка змін виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за 2009;2011 рр.

Виходячи з рис. 2.3, можна відзначити, що прибуток значно збільшився. Це відбулося за рахунок збільшення обсягу виробництва. Даний фактор також може бути пов’язаний зі збільшенням продуктивності праці.

У 2009 році продуктивність праці була підвищена за рахунок збільшення числа працівників на 9 осіб. Протягом двох наступних років спостерігається також підвищення рівня середньомісячної заробітної плати працівника на 24,2%.

Рентабельність — це найважливіша економічна категорія, що означає прибутковість підприємства. Показники рентабельності необхідні для оцінки економічної ефективності господарювання і використання ресурсів підприємства: чим вища рентабельність виробництва, тим більше можливостей розширити обсяг і асортимент продукції, підвищити розміри матеріального стимулювання працівників підприємства. Рентабельність продукції показує, скільки прибутку отримано на одиницю реалізованих виробів. Так в 2009 р. показник рентабельності склав 3,96 тис.грн. Згідно збільшення отриманого валового прибутку в 2010 р. рентабельність зросла на 1,52 тис.грн.

Слід зазначити, що рівень коефіцієнта зносу на підприємстві за три роки склав відповідно 1,79%, 1,59%, 1,47%. Це свідчить про те, що ПП «Вебр» володіє новою технікою, основними засобами, які можуть використовуватися у виробничій діяльності. Це є одним з позитивних чинників забезпечення продуктивної роботи підприємства, досягнення максимальної ефективності та продуктивності його активів.

Провівши аналіз основних фінансово-економічних показників діяльності підприємства, можна зробити висновок, що підприємство за 2009;2011 рр. має тенденцію до зростання доходів. Стан активів ПП «Вебр» сприятливе, що створює перспективу для подальшого розвитку виробничої діяльності, розширення її обсягу та асортименту.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ МАТЕРІАЛЬНИХ ВИТРАТ В СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ в ПП «ВЕБР»

3.1 Аналіз динаміки матеріальних витрат та структура собівартості продукції в ПП «Вебр»

Собівартість продукції, робіт і послуг є виражені у грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних засобів, природної та промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції та виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва та його вдосконалення. Необхідно провести аналіз витрат товарів, вироблених на підприємстві ПП «Вебр» протягом останніх трьох років. На основі даних рис. 3.1 можна розглянути, як змінювалася величина цього показника в кожному з трьох періодів.

Рис. 3.1. Динаміка матеріальних витрат та собівартості продукції

У табл. 3.1 представлена динаміка витрат на підприємстві «Вебр» [Додаток ].

Таблиця 3.1

Аналіз динаміки витрат на ПП «Вебр» за 2009;2011 рр.

Згідно з даними табл. 3.1 можна відзначити, що собівартість виробленої продукції в 2009 році зросла відносно 2010 р. на 123,55%. Але спостерігається зменшення цього показника в 2011 році на 9,95%. Це може бути обумовлене динамікою обсягу виробленої продукції. Так в 2011 році підприємство значно розширило виробництво повітряних фільтрів і акумуляторів.

Величина матеріальних витрат в 2009 р. склала 106,2 тис. грн., що на 123,91% менше, ніж в 2010р. У 2011 році цей показник складає 156 тис. грн.

На основі даних Табл. 3.2 можна простежити динаміку матеріальних витрат у розрізі використаних матеріалів в процесі виробництва колеса [Додаток ].

Таблиця 3.2

Динаміка матеріальних витрат у розрізі використаних матеріалів в процесі виробництва колеса за період з 2009;2011 рр.

Аналіз показників 2009 року такий: найбільшу питому вагу в складі матеріальних витрат займає гума; на її придбання витрачено 28 769 грн. Згідно рис. 3.1 частка витрат на гуму в складі матеріальних витрат за 2009 рік склала 27%. Витрати на залізо склали 7020 грн. і займають частку у 6,6%.

Рис 3.1. Структура матеріальних витрат за 2009 рік.

Використовуючи дані Табл. 3.2 можна проаналізувати, як змінилися показники матеріальних витрат в 2010 році.

Рис. 3.2. Структура матеріальних витрат за 2010 рік.

На Рис. 3.1 показано, що в 2010 році витрати на гуму збільшились на 9%. Таке збільшення матеріальних витрат може бути обумовлено зростанням ціни на гуму, а також значним зростанням обсягу виробництва в 2010 році.

Для більш повного аналізу зміни в структурі матеріальних витрат необхідно розглянути показники витрат за матеріалами в 2011 році на основі даних Табл. 3.2.

Рис. 3.3. Структура матеріальних витрат за 2011 рік.

Отже, згідно даних табл. 3.2, витрати на гуму в 2010 році збільшилися на 9076 грн. щодо 2009 р. Також витрати збільшилися на 4411 грн. у 2011 році. Витрати щодо заліза: у 2010 році цей показник складав 15 031 тис. грн., що на 8011 грн. більше ніж у 2009 р. і на 12 520 тис. грн. менше ніж у 2011 році.

Отже, провівши детальний аналіз динаміки матеріальних витрат в 2009;2011 рр., можна зробити висновок про те, що у зв’язку із зростанням обсягу виробництва в 2011 році значно зросли матеріальні витрати щодо 2010 р. При цьому найбільше відхилення доводиться на витрати по гумі, тому що даний матеріал займає високу питому вагу у виробництві одиниці продукції.

3.2 Факторний аналіз собівартості продукції в ПП «Вебр»

Кожен результативний показник залежить від численних і різноманітних факторів. Чим детальніше досліджується вплив факторів на величину результативного показника, тим точніше результати аналізу й оцінка якості роботи підприємств. Звідси важливим методологічним питанням в аналізі господарської діяльності є вивчення й вимір впливу факторів на величину досліджуваних економічних показників. Без глибокого й всебічного вивчення факторів не можна зробити обґрунтовані висновки про результати діяльності, виявити резерви виробництва, обґрунтувати плани й управлінські рішення.

Раціональне використання матеріалів — один з найважливіших чинників зростання виробництва і зниження собівартості продукції, а, отже, зростання прибутку і рівня рентабельності.

Узагальнюючу характеристику використання предметів праці дозволяє дати відношення величини з витрат на виробництво продукції до вартості продукції, виробленої з цих предметів праці, у вигляді показників матеріаловіддачі і матеріаломісткості.

Відповідно до формули (1.7) розраховується показник матеріаловіддачі на основі даних Фінансової звітності (Додаток) за відповідні роки — 2009р., 2010р., 2011р.:

= 106 200 грн./35 789 грн. = 2,96 грн.

= 106 200 грн./52 876 грн. = 2,0 грн.

=106 200 грн./69 807 грн. = 1,52 грн.

Також необхідно провести розрахунок рівня матеріаломісткості за формулою (1.8) за відповідні роки:

= 35 789 грн./ 106 200 грн. = 0,34 грн.

= 52 876 грн./ 106 200 грн. = 0,49 грн.

= 69 807 грн./ 106 200 грн. = 0,65 грн.

Для більш повної характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів, необхідно провести розрахунок таких показників, як питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції, коефіцієнт матеріальних затрат, питомої матеріаломісткості, а також прибуток на 1 грн. продукції. Прибуток на 1 грн. продукції розраховується шляхом ділення суми отриманого прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат. Розрахунок даного показника відповідно за 3 роки:

= 46 210 грн./ 35 789 грн. = 1,29

= 69 443 грн./52 876 грн. = 1,31

= 91 915 грн./69 807 грн. = 1,31

Розрахунок показника питомої ваги матеріальних витрат собівартості продукції здійснюється за формулою (1.9), відповідно за 2009 р., 2010 р., 2011 р.

= 35 789 грн./ 209,700 грн. 100% = 0,17%

= 52 876 грн./ 259 100 грн. 100% = 0,2%

= 69 807 грн./ 294 500 грн. 100% = 0,23%

Згідно з проведеними розрахунками, можна зробити наступний висновок. Зниження рівня материаловіддачі сталося за рахунок зростання ціни на матеріали, які використовуються в процесі виробництва запчастин, при незначній зміні ціни, з якої реалізується продукція. Матеріаломісткість — показник, зворотний матеріаловіддачі, характеризує рівень матеріальних витрат на одиницю виробленої продукції. Одним з джерел економії матеріальних ресурсів є зниження матеріаломісткості продукції. У 2009 році даний показник складав 0,34, проте 2011 році він збільшився до рівня 0,65. Це свідчить про нераціональне використання ресурсів.

Для аналізу динаміки загального рівня матеріальних витрат, необхідно зробити розрахунок показників, використовуючи метод ланцюгових підстановок, на основі даних калькуляції. На табл. 3.3 представлен факторний аналіз матеріальних витрат.

Таблица 3.3

Факторний аналіз матеріальних витрат на виробництво продукції