Дореволюційна література про проблему підготовки вчителя в університетах в українських землях

ДОРЕВОЛЮЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА ПРО ПРОБЛЕМУ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ В УНІВЕРСИТЕТАХ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Провідна роль у розвитку освіти та національному вихованні молоді належить учителю і безпосередньо залежить від рівня його професійної підготовки та особистісних якостей. У процесі свого функціонування та розвитку система професійної підготовки вчителя в навчальних закладах України про — йшла низку етапів і накопичила певний досвід. Привертає увагу її вивчення саме з початку ХІХ ст. Це пов’язано з формуванням науково-теоретичних та організаційно-практичних засад професійної підготовки вчителя, обумовлених освітньою реформою 1802−1804 рр., початком розроблення навчальних курсів педагогічного спрямування саме в університеті - першому в Наддніпрянській Україні вищому навчальному закладі Харківському Імператорському університеті, а потім і в інших українських університетах. ХІХ — початок ХХ ст. — це час становлення педагогічної освіти, період, багатий шуканнями, появою нових ідей, теорій, концепцій, підходів. Незважаючи на допущені помилки, невиправдані реорганізації, накопичений досвід містить у собі чимало оригінальних і сміливих рішень щодо змісту, форм і методів підготовки вчителяфахівця. А тому все це безперечно викликало зацікавленість дослідників тогочасної доби, сьогодення і разом з тим є важливим джерелом збагачення сучасної теорії і практики підготовки вчителя, дає змогу визначати перспективні шляхи її розвитку.

Наявні наукові розробки стосуються лише окремих аспектів досліджуваної проблеми. Історіографічні та методичні аспекти вітчизняної університетської педагогічної освіти в імперську добу досліджували А.І. Павко та Л. Ф. Курило, історіографію в обличчях, проблемах, дисциплінах на прикладі історії Новоросійського університету — Т. Н. Попова, українську історіографію історії педагогіки — Н. М. Гупан та університети Російської імперії другої половини ХІХ — початку ХХ ст. в публіцистиці та історіографії - С. І. Посохов [18; 19; 10; 11; 20]. Інші науковці розглядають історіографію педагогічної освіти в українських університетах дореволюційної доби лише частково в межах свого наукового інтересу або його частини. Це дослідження теоретико-методологічного аспекту розвитку педагогічної освіти в Україні В. І. Лугового, розвитку освіти і педагогічної думки в Україні кінця ХУЛІ - першої половини ХІХ ст. М. Б. Євтуха, становлення і розвитку педагогічної освіти в Центральній і Схід — ній Україні (1802−1866 рр.) І. П. Важинського, розвитку освіти і педагогічної думки півдня України другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Ю. А Надольської, загальнопедагогічної підготовки вчителя в історії вищої школи України ХХ — початку ХХ ст. Н. М. Дем’яненко, історії і сьогодення вищої педагогічної освіти і науки в Україні в регіональному вимірі А. М. Ананьєв, В. П. Андрущенко, В. І. Астахової, В. П. Коцур, І. Ф. Прокопенко, О. Я. Чебикін [16; 13; 5; 17; 12; 6; 7; 8]. Фрагментарно до проблеми долучалися дослідники університетської освіти в Україні різних періодів (Л. Ф. Курило, Т. А. Стоян, С. І. Посохов, Н. О. Терентьєва), історії окремих університетів: Харківського (М. Г. Швалю, С. І. Посохов, О. О. Кучер, В. С. Бакіров, Л. М. Коваленко, О. О. Шумська, А. О. Тайков, Ю. М. Безхутрий, Л. М. Коваленко, Ю. І. Журавський, С. М. Королівський, І. Є. Таранов), Київського (М. У. Білий, О. З. Жмудський, П. М. Попов, Г. Я. Сергієнко, І. Т. Швець, О. Г. Кравченко, Г. Д. Казьмирчук, Л. В. Губерський, С. Г. Черняк), Новоросійського (Н. І. Бутакевич, Т. Н. Попова), історії вищої жіночої освіти в Україні (В. В. Вірченко, О. В. Мельник, В. А. Добровольська, О. О. Драч, К. А. Кобченко) та діяльності видатних педагогів-викладачів університетів С. А. Ананьїна (Н. В. Кошечко), С. С. Гогоцького (А. М. Нестерляй), М. М. Ланге (В. І. Подшивалкіна).

Аналіз наукової літератури засвідчив, що проблема підготовки вчителя в університетах Наддніпрянської України ХІХ — початку ХХ ст. комплексно не досліджувалась. Метою статті є визначення поглядів дослідників дореволюційної доби на стан, зміст, методи підготовки вчителя в університетах та університетських педагогічних інститутах і курсах в українських землях. Покладені в основу цієї розвідки історіографічні джерела представлені монографіями, брошурами, біографічними словниками, збірниками документів, публіцистичними творами зазначеної тематики.

Становлення основ педагогічної освіти в Україні пов’язане з відкриттям університетів, зокрема першого в Лівобережній Україні Харківського, який почав функціонувати з січня 1805 р. і був центральною освітньою установою в регіоні. Вперше офіційно питання про спеціальну педагогічну освіту поставлене освітньою реформою 1803−1804 рр. Загальний Статут Імператорських російських університетів 1804 р. передбачав створення педінституту при кожному університеті [22, 51], а в Статуті Харківського університету 1805 р. діяльність педінституту висвітлювалась в окремому розділі [24, 263]. Але відкрили педінститут лише в 1811 р. Розвиток університетської педагогічної освіти в дореволюційні часи був складним і суперечливим, залежним від суспільно-політичних та економічних подій. Він пройшов кілька етапів. На зміну педагогічним інститутам у 1860-ті рр. при університетах відкрили педагогічні курси. В 70-ті рр. і до кінця ХІХ ст. посилюються негативні тенденції педагогічної підготовки в університетах, що насамперед виявлялося в скороченні дисциплін педагогічного циклу. На початку ХХ ст. спостерігається оптимізація університетської педагогічної освіти, інтеграція загальнонаукової та педагогічно ї підготовки, розробляються поглиблені навчальні програми з історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, окремих методик. Зібраний дослідниками тогочасної доби фактичний матеріал, їхні погляди щодо трансформації університетської педагогічної освіти безперечно має теоретичне і практичне значення.

Перші праці, де висвітлюються проблеми університетської педагогічної освіти, належать викладачам і професорам університетів. Так, у 1860 р. виходить одна з перших університетських історій — «Історія університету св. Володимира» ординарного професора В. Я. Шульгіна, який був одним з найбільш знаних викладачів [27]. Його дослідження цікаве тим, що він не тільки описував те, що відбувалось в університеті, а й пропонував нові методи і форми навчання студентів. У цьому йому допоміг досвід викладача історії Другої Київської гімназії та інституту шляхетних панянок. Після звільнення з університету В. Я. Шульгін обіймав посаду головного редактора газети «Киевлянин». У досліджуваний ним період (з 1834 до середини 1860-х рр.) університет св. Володимира перебував у стані формування. Відбувалося становлення наукових напрямів, у тому числі педагогічного. Завдяки В. Я. Шульгіну, в університеті було запроваджено практику проведення не тільки лекційних, а й семінарських, практичних занять, звичних для німецьких університетів. Після попереднього викладу професором проблеми чи розділу, пояснення методів роботи студенти мали опрацьовувати матеріал на практичному занятті з подальшим обговоренням на семінарському [27, 76]. До заслуг В. Я. Шульгіна належить впровадження додаткових консультацій з актуальних питань. Привертають увагу його викладацькі здібності, всебічна освіченість, вміння зацікавити предметом викладання. Це і є, на його думку, основні риси, що притаманні педагогу. Значну увагу В. Я. Шульгін приділяв підготовці необхідних навчальних посібників з тих курсів, які читав викладач, давав рекомендації щодо їхнього написання. Перевага його як університетських, так і шкільних підручників полягала у доборі і викладі матеріалу [27, 152].

Учень В. Я. Шульгіна, критик і публіцист В. Г. Авсєєнко у статті «Спогади про Київськийуніверситет», що вийшла у 1881 р., зазначав високий рівень підготовки на історико-філологічому факультеті, зокрема і до викладацької діяльності [1, 718].

Безперечно важливою є робота ординарного професора історії М. Ф. Владимирського-Буданова «Історія Імператорського університету св. Володимира», що вийшла в 1884 р. і містила майже 700 сторінок [9]. Автор розробляє і обґрунтовує періодизацію історії університету, дає характеристику усім його структурним підрозділам, у тому числі кафедрі педагогіки (заснована в 1852 р.), науковій і викладацькій діяльності професорів кафедри, змісту педагогічної освіти студентів.

У цьому ж 1884 р. у видавництві університету св. Володимира надруковано ґрунтовне видання (понад 800 сторінок) за редакцією ординарного професора В. С. Іконнікова «Біографічний словник професорів і викладачів Імператорського університету св. Володимира» [4]. Як зазначав автор, головним джерелом при складанні словника були офіційні видання, а саме: послужні списки професорів і викладачів, справи Ради і Правління університету, звіти про викладання в університеті тощо [4, 5]. Біографії викладачів являли собою повний перелік відомостей про службову, викладацьку і наукову діяльність, перелік наукових праць. Цікавими для нас є біографії професорів С. С. Гогоцького, В. Я. Шульгіна та інших.

З 1866 р. Імператорська Академія наук починає видання «Збірника розпоряджень по Міністерству народної освіти», який не обійшов своєю увагою і постанови стосовно педагогічної освіти [23]. До першого тому увійшли документи за 1802−1834 рр., до другого — за 1835−1849 рр. Як зазначалося в перед — мові, основна мета видання — полегшити роботу посадовців навчальних установ, оскільки до цього постанови Міністерства народної освіти розсилалися до Повного Зібрання законів, в окремі видання Міністерства, в справи архіву Департаменту народної освіти [23, 8−9].

До ювілею Міністерства народної освіти у 1902 р. С. В. Рождественському, який на той час перебував на службі у цьому Міністерстві, було запропоновано скласти короткий історичний нарис, що містив біографічні відомості про осіб, які стояли на чолі Міністерства, огляд законодавства і перелік найважливіших розпоряджень [21]. «Історичний огляд діяльності Міністерства народної освіти» охопив 1802—1902 рр. і став основним джерелом для дослідників історії освіти.

У 1869 р. опублікована стаття відомого історика Н. А. Лавровського «Із початкової історії Харківського університету», в якій підкреслюється значення педагогічної освіти в професійній підготовці студентів історико-філологічного факультету [15, 240]. Однією з перших спроб, за словами автора, підготувати підгрунтя для майбутньої історії Харківського університету, систематизувати її, була праця ректора університету К. К. Фойгта «Історико-статистичні записки про Харківський Імператорський університет і його установи від заснування університету до 1859 р.» [26].

Але, безперечно, найціннішим джерелом для дослідників історії Харківського університету є видання Д. І. Багалієм у 1898 і 1904 рр. відповідно 1 і 2-го томів «Досвіду історії Харківського університету (за невиданими матеріалами)», де представлено процес створення і розвитку зазначеного навчального закладу протягом перших тридцяти років його існування, а у 1906 р. в співпраці з М. Ф. Сумцовим і В. П. Бузескулом «Короткого нарису з історії Харківського університету за перші сто років його існування (1805−1905)» [3; 2]. Це фундаментальні праці, що присвячені ювілею університету. Автори — відомі українські історики, професори Харківського університету — спираються на зачну кількість друкованих джерел і архівних матеріалів. Д. І. Багалій був громадським діячем, ректором Харківського університету (1905;1910). Дослідники розглядали розвиток навчального закладу як центру культурного та суспільного життя Харківщини, в тому числі освітянського та просвітницького. Показано процес створення факультетів, кафедр, лабораторій і навчально-допоміжних установ, викладацьку і наукову діяльність професорів, формування наукових шкіл і напрямів. Не залишилось поза увагою і педагогічне спрямування. Автори відзначають роль університету в розвитку освіти, інтелектуальної активності, культури на Харківщині. Використання не тільки офіційних документів, але і джерел особистого походження, листів, спогадів, щоденників дало можливість побачити живих людей з їхніми інтересами, поглядами, складними особистими обставинами.

Доповнюють ці дослідження і сумісні роботи з відомими харківськими істориками М. Г. Халанським та І. П. Осіповим: «Історико-філологічний факультет Харківського університету за перші сто років його існування» 1908;го р. видання і «Вчені товариства і навчально-допоміжні установи Харківського університету (1805−1905)» 1911 р. видання [14; 25].

Таким чином, аналіз дореволюційної історіографії дає можливість зроби — ти висновок, що авторами було зібрано значний фактичний матеріал з історії педагогічної освіти в українських університетах, але самостійного дослідження з цієї проблеми не було. Пояснюється це тим, що педагогічна освіта переживала період становлення і постійних шукань, змін змісту і методів педагогічної підготовки, позитивних і негативних тенденцій у своєму розвитку. Але разом з тим у дослідженнях простежується думка про необхідність посилення уваги до педагогічної освіти, підкреслюється її зростаюче суспільне значення. Більшість опрацьованих нами робіт великі за обсягом, а тому проблема університетської підготовки вчителя в історіографії дореволюційної доби виходить за межі окремої статті, необхідні подальші розширені розвідки. Перспективи її дослідження полягають також у розширенні кола авторів, вивченні матеріалів періодичної преси.

Джерела та література

• 1. Авсеенко В. Г. Воспоминания о Киевском университете / В. Г. Авсеенко // Исторический Вестник. — 1881. — Т. IV. — С. 716−719.
• 2. Багалей Д. И. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805−1905) / Д. И. Багалей, Н. Ф. Сумцов, В. П. Бузескул. — Харьков: Изд. ун-та, 1906. — 329 с.
• 3. Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университта (по неизданным материалам): в 2-х Т. / Д. И. Багалей. — Харьков: Паровая типография и литография Зильберберг, 1893−1904. — Т. 1: 1802−1815. — 1893−1898. — 1 204 с.; Т. 2: 1815−1835. — 1904. — 1 136 с.
• 4. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834−1884) / под. ред. В. С. Иконникова. — К.: Тип. ун-та св. Владимира, 1884. — 816 с.
• 5. Важинський І. П. Становлення і розвиток педагогічної освіти в Центральній і Східній Україні (1802−1896 рр.): дис. … канд. пед. наук / І. П. Важинський. — К., 2002. — 170 с.
• 6. Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Київська область / В. П. Андрущенко та ін.; редкол.: В. П. Коцур та ін. — К.: Знання України, 2013. — 419 с.
• 7. Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Одеська область / А. М. Ананьєв та ін.; за заг. ред. О. Я. Чебикіна. — К.: Знання України, 2012. — 319 с.
• 8. Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перс — пективи розвитку. Харківська область / І. Ф. Прокопенко, В. П. Андрущенко, В. І. Астахова та ін.; редкол.: І. Ф. Прокопенко та ін. — К.: Знання України, 2009. — 431 с.
• 9. Владимирский-Буданов М. Ф. История Императорского университета св. Владимира / М. Ф. Владимирский-Буданов. — К.: Тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1884. — Т. 1. — 674 с.
• 10. Гупан Н. М. Розвиток історії педагогіки в Україні (історіографічний аспект): дис. … д-ра пед. наук. / Н. М. Гупан. — К., 2001. — 496 с.
• 11. Гупан Н. М. Українська історіографія історії педагогіки / Н. М. Гупан. — К.: «А. П. Н.», 2002. — 224 с.
• 12. Дем’яненко Н. М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні (ХІХ — перша третина ХХ ст.) / Н. М. Дем’яненко. — К.: ІЗМН. — 1998. — 328 с.
• 13. Євтух М. Б. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (кінець ХУІІІ - перша половина ХІХ ст.): дис. … д-ра пед. наук у формі наук. доповіді / М. Б. Євтух. — К., 1996. — 70 с.
• 14. Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805−1905) / под ред. М. Г. Халанского, Д. И. Багалея. — Харьков: Изд. ун-та, 1908. — 580 с.
• 15. Лавровский Н. А. Из первоначальной истории Харьковского университета / Н. А. Лавровский // Журнал Министерства народного просвещения. — 1869. — Октябрь. — Ч. 145. — С. 235−245.
• 16. Луговий В. І. Тенденції розвитку педагогічної освіти в Україні (теоретико-методологічний аспект): автореф. дис. … д-ра пед. наук: спец. 13.00.01 / В. І. Луговий. — К., 1995. — 48 с.
• 17. Надольська Ю. А. Тенденції розвитку освіти і педагогічної думки Пів — дня України (друга половина ХІХ — початок ХХ століття): дис. … канд. пед. наук. / Ю. А. Надольська. — К., 2012. — 262 с.
• 18. Павко А. І. Вітчизняна університетська педагогічна освіта в імперську добу: історіографічні та методичні аспекти / А. І. Павко, Л. Ф. Курило. — К.: Знання України, 2005. — 120 с.
• 19. Попова Т. Н. Историография в лицах, проблемах, дисциплинах. Из истории Новороссийского университета / Т. Н. Попова. — О.: Астропринт, 2007. — 533 с.
• 20. Посохов С. І. Університети Російської імперії другої половини ХІХ — початку ХХ ст. в публіцистиці та історіографії: дис. … д-ра іст. наук. / С. І. По — сохов. — Х., 2006. — 477 с.
• 21. Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения (1802−1902) / С. В. Рождественский. — СПб.: Изд-во Министерства народного просвещения, 1902. — 785 с.
• 22. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. — СПб.: Изд-во Министерства народного просвещения, 1864. — Т. 1: 1802−1825. — 1 644 с.
• 23. Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения. — СПб.: Типография Императорской АН, 1866. — Т. 1: 1802−1834. — 988 с.
• 24. Устав Харьковского университета 1804 г. // Периодическое сочинение об успехах народного просвещения. — 1805. — N° 10. — С. 235−290.
• 25. Ученые общества и учебновспомагательные учреждения Харьковского университета (1805−1905) / под ред. Д. И. Багалея, И. П. Осипова. -Харьков: Изд. ун-та, 1911. — 280 с.
• 26. Фойгт К. К. Историко-статистические записки об Императорском Харьковском университете и его заведениях от основания университета до 1859 г. / К. К. Фойгт. — Харьков: Университетская типография, 1859. — 172 с.
• 27. Шульгин В. Я. История университета св. Владимира / соч. В. Шульгина, ординар. проф. ун-та св. Владимира; сост. В. Короткий. — Репр. изд. 1860 г. — К.: Лыбидь, 2010. — 230 с.