Госпітальєри

Госпитальеры

Официальное назва — «Орден вершників госпіталю святого Іоанна Єрусалимського ». У 1070 р. в Палестині купцем Мауро з Амальфи грунтувався госпіталь для прочан до святих місць.

Постепенно там утворилося братство для догляду хворих і пораненими. Воно міцнішала, збільшувалася, початок надавати досить сильний вплив та в 1113 р. було офіційно визнано Папою як духовно — лицарського ордена. Лицарі приймали три обітниці: бідності, цнотливості і слухняності. Символом ордена став восьмикутний білий хрест. Спочатку воно було лівому плечі чорної мантії. У мантії були дуже вузькі рукави, що символізувало відсутність свободи в інока. Пізніше лицарі стали носити червоні вбрання з нашитим на грудях хрестом. У ордені були три категорії: лицарі, капелани є братія.

С 1155 р. у гдаве ордена стає Великий магістр, яким було проголошений Раймонд де Пюї. Для прийняття найважливіших рішень збирався генеральний капітул. Члени капітулу віддавали Великому магістрові кошель з вісьома динариями, що мало символізувати відмова лицаря від багатства. Спочатку главно головне завдання ордена був те що хворих і пораненими. У головному госпіталі в Палестині розміщувалось близько 2 тис. ліжок. Лицарі роздавали безоплатну допомогу біднякам, влаштовували їм тричі на тиждень безкоштовні обіди.

Госпитальеры мали притулком для підкидьків і немовлят. Всім з онкозахворюваннями та поранених були однакові умови: одяг пожива одного якості незалежно з походження. Із середини XII в. головною обов’язком лицарів стає війну з невірними і охорона прочан. Орден має володіннями в у Палестині та Південної Франції. Іоаніти починають як і тамплієри набувати великий вплив у Європі.

В кінці XII в., коли християн вибили їх із Палестини, іоаніти облаштувалися на Кіпрі. У 1309 р. госпітальєри стали форпостом християн сході. У 1453 р. упав Константинополь — Мала Азія й Греція повністю потрапила до рук турків. У иоанитов майже було в Європі. І тепер захисники християнства прибутку до берегів Європи. Імператор Священний Римська імперія Карл V запропонував госпитальерам проживання Мальтійський архіпелаг. Відтепер лицарі госпітальєри стали називатися Орденом мальтійських лицарів.

Уже з 1262 р. аби взяти орден госпітальєрів, необхідно мати благородне походження. Згодом побутували два категорії втупающих в орден — лицарі з права його й за покликанням. У останню категорію потрапляють люди, котрі мають представляти доказів шляхетного походження. Їм вистачило б довести, що й батько і дід були рабами і ремісниками. Також в орден приймалися монархи, довели свою вірність християнству. У Мальтійському ордені могли перебувати і вони.

Рыцари мали певні обов’язки перед орденом — де вони могли залишити казарми без дозволу Великого магістра, проводили загалом п’ять років у конвенті (казармі лицарів) на острові Мальта. Лицарі мали проплавать на кораблях ордена щонайменше 2, 5 років — цей обов’язок називалася «караван ». На середину в XIX ст. Мальтійський орден перетворюється з військової в духовно — благодійну корпорацію, якою залишається й досі. Резиденція мальтійський лицарів нині у Римі.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.