Ярослав I Володимирович Мудрий

Ярослав I Володимирович Мудрий (рід. 978, розум. 1054), син св. Володимира Смалинюка й Рогнеди — одне з найбільш знаменитих давньоруських князів. Ще за свого життя провівши перший розділ земель між синами, Володимир посадив Я Ростові, і потім, по смерті батьками старшого сина Вышеслава, перевів їх у Новгород, крім старшого — Святополка Туровського, який, за свідченням Дітмара, був під гнівом батька і навіть у укладанні. Будучи князем новгородським, Я порвати будь-яку залежність від Київ та стати цілком незалежним государем великої Новгородської області. Він відмовився (1014 р.) платити батькові щорічну данина у 2000;му гривень, як доклали зусиль посадники новгородські; прагнення збігалося і з прагненням новгородців, що завжди тяготилися залежності від південної Русі і накладають ними даниною. Мені випало бути незадоволений ще тим, що батько надавав перевагу молодшому його братові, Борису. Розгнівавшись на Я., Володимир готувався особисто йти проти нього велів вже виправляти шляхи і будувати мости, але незабаром захворів і помер. Великокняжеским столом заволодів старший в роді Святополк, який, побоюючись улюбленого киянами Бориса і бажаючи зробитися единодержавным правителем всієї Русі, умертвив трьох братів (Бориса, Гліба і Святослава); така сама небезпека загрожувала і Я. Тим більше що Я. посварився з новгородцями: причиною сварки була явна перевагу, яке Я його перша дружина, шведська принцеса Інгігерда (дочка шведського короля Олава Светкокунга), надавали найманої варязької дружині. Варяги, користуючись своїм впливом, порушували проти себе населення жорстокістю і насильствами; справа сягала кривавого відплати з боку новгородців, а Я такі випадки зазвичай ставав на бік найманців і якось карав багатьох громадян, заманивши їх себе хитрістю. Вважаючи боротьбу з Святополком неминучої, Я. шукав примирення з новгородцями; останні легко погодилися йти з нею проти брата; відмовити Я допомогу й змусити свого князя втекти — означало б відновити залежні ставлення до Києву й прийняти звідти посадника; ще Я. міг повернутися через моря з варягами і помститися Новгороду. Зібравши тисяч 40 новгородців і кілька тисяч варязьких найманців, яких найняв раніше для війни ж із батьком, Я. вирушив проти Святополка, закликав собі допоможе печенігів, в злий січі здолав його передачі під р. Любечем, вступив у Київ і підприємців посів великокняжий стіл (1016 р.), після чого щедро нагородив новгородців і відпустив їх додому. Утікач Святополк повернувся з полками свого тестя, польського короля Болеслава Хороброго, який радий був випадку викликати смуту на Русі і послабити її; разом із поляками прийшли ще дружини німців, угорців і печенігів. Сам польський король йшов на чолі військ. Мені випало бути розбитий на берегах Бугу і утік у Новгород; Болеслав віддав Київ Святополка (1017), але сам невдовзі вийшов із Києва, дізнавшись то готуваннях Я втративши багато поляків, убитих киянами за насильства. Я., отримавши знову допомогу підприємству від новгородців, з новими великим військом розбив вщент Святополка та її союзників печенігів, на р. Альті (1019), тому місці, де була убитий Борис. Святополк утік у Польщу й дорогою помер. Я тому ж році став великим князем київським. Лише тепер, по смерті Святополка, Я. міцно утвердився у Києві і за виразом літописця, «утер поту зі своєю дружиною». У 1021 р. племінник Я., кн. Брячислав Изяславич полоцький, оголосив претензії на частина новгородських областей; отримавши відмова, він напав на Новгород, взяв капелюх і розграбував його. Почувши наближення Я., Брячислав вийшов із Новгорода з безліччю бранців і заручників. Я. нагнав їх у Псковської обл., на р. Судоме, розбив його й звільнив полонених новгородців. Після цієї перемоги Я. уклав із Брячиславом світ, поступившись йому Вітебську волость. Щойно закінчивши цю війну, Мушу був розпочати важче боротьбу з своїм молодшим братом Мстиславом тмутараканским, уславленого перемогами над касогами. Цей войовничий князь не вимагав від Я. розділу російських земель порівну, і підійшов з військом до Києва (1024). Я той час було в Новгороді і півночі, в Суздальській землі, де була голод сильна заколот, викликаний волхвами. У Новгороді Я. зібрав проти Мстислава велике військо і закликав найманих варягів, під начальством знатного витязя Якуна Сліпого. Військо Я. трапилося з раттю Мстислава у містечка Листвена (біля Чернігова) й у жорстокої січі розбили. Я. знову пішов у свій вірний Новгород. Мстислав послав йому сказати, що його старшинство і домагається Києва. Не довіряв братові і повернувся лише зібравши північ від сильну рать; тоді й уклав із братом світ у Городца (мабуть, під Києвом), яким земля російська розділена на частини по Дніпро: області з східний бік Дніпра відійшли Мстиславу, а, по західну — до Я. (1025). У 1035 р. Мстислав помер і Я. стад єдиновладно правити російської землею («був самовластцем», за словами літописця). У тому ж року Я. посадив в «поруб» (темницю) брата свого, кн. Судислава псковського, обмовленого, за словами літописів, перед старший брат. Причина гніву Я. на брата невідома; мабуть, останній виявляв претензії на розділ выморочных волостей, переходивших повністю до Я. У руках Я. з'єднали що тепер російські області, крім полоцького князівства. Крім зазначених війн, що з князівськими усобицями, Я. довелося ще здійснювати багато походів проти зовнішніх ворогів; майже всі князювання наповнений війнами. У 1017 р. Я. успішно відбив напад печенігів Київ і далі боровся із нею, і з союзниками Святополка Окаянного. У 1036 р. літописі відзначають облогу Києва печенігами, за відсутності Я., отлучившегося в Новгород. Отримавши звідси звістка, Я. поспішив допоможе і вщент розбив печенігів під найбільш стінами Києва. Після цього поразки нападу печенігів на Русь припиняються. Відомі походи Я. північ, проти фінів. У 1030 р. Я. ходив на Чудь і затвердив своєю владою на берегах Чудського озера; він побудував тут місто та назвав би Юр'єв, на вшанування свого ангела (християнське ім'я Я. — Георгій чи Юрій). У 1042 р. Я. відправив сина Володимира похід на Ям; похід вдалий, але дружина Володимира повернулася майже без коней, внаслідок падежу. Є звістку про поході російських при Я. до Уральському хребту, під керівництвом якогось Улеба (1032). На західних межах Я. вів війни з Литвою і ятвягами, очевидно — припинення їх набігів, і із Польщею. У 1022 р. Я. ходив осаджувати Брест, успішно чи ні — невідомо; в 1030 р. він узяв Бельз (в сев.-вост. Галичині); наступного року з братом Мстиславом взяв червенские міста Київ і навів багато польських бранців, яких розселив по р. Росі містечках за захистом земель від степових кочівників. Кілька разів Я. відправлявся у Польщу допоможе королю Казиміру для приборкання повсталою Мазовії; останній похід був у 1047 р. Князювання Я. ознаменувалося останнім ворожим зіткненням Русі з греками. Одне з російських купців був убитий сварці з грецькими. Не одержуючи задоволення за образу, Я. послав до Візантії великий флот (1043), під начальством батьками старшого сина — Володимира Новгородського і воєводи Вышаты. Буря розсіяла російські кораблі; Володимир винищив посланий щодо його переслідування грецький флот, але Вышата був оточений узято в полон при р. Варні. У 1046 р. уклали світ; полонені по обидва боки повернуті, дружні відносини скріплені шлюбом улюбленого сина Я., Всеволода, з грецької царівною. Як очевидно з літописів, Не залишив собою такої завидної пам’яті, як він батько. По відкликанню літописі, «він був хромоног, але думку біля нього був хороший і раті був хоробрий»; у своїй додано ще, що вона сама книжки читав — зауваження, що свідчить про його дивовижною на той час вченості. Князювання Я. важливо, як епоха вищого процвітання Київської Русі, після яку вона швидко став хилитися до занепаду. Значення Я російської історії грунтується переважно не так на вдалих війнах і зовнішніх династичних зв’язках із Заходом, але в його працях за внутрішньою будовою землі російської. Він багато сприяв поширенню християнства на Русі, розвитку який буде необхідний цього освіти і підготовці священнослужителів від росіян. Я. запровадив у Києві, дома своєї перемоги над печенігами, храм св. Софії, чудово прикрасивши його фресками і мозаїкою; побудував там-таки монастир св. Георгія та м-рь св. Ірини (на вшанування ангела своєї дружини). Київський храм св. Софії побудований у наслідування цареградскому. Не щадив коштів у церковна благоліпність, запрошуючи при цьому грецьких майстрів. Взагалі він прикрасив Київ багатьма будівлями, обвів його новими кам’яними стінами, влаштувавши у яких знамениті Золоті Ворота (імітуючи настільки ж цареградским), а з них — црк. на вшанування Благовіщення. Я. докладав чимало зусиль й у внутрішнього благоустрою православній церкві й дальшого поступу християнської віри. Коли наприкінці його князювання треба було поставити нового митрополита, Я. велів собору російських єпископів поставити митрополитом священика з. Берестова Іларіона, вийшли з російських, бажаючи усунути залежність російської духовної Ієрархії від Візантії. Щоб прищепити межи простих людей початку християнської віри, Я. велів переводити книжки рукописні із грецької на слов’янський і багато сам їх купував. Всі ці рукописи Я. поклав до бібліотеки побудованого їм Софійського собору у загальне користування. Для поширення грамоти Ярослав велів духовенству навчати дітей, а Новгороді, по пізнішим літописним даним, влаштував училище їм. При Я. приїхали до Русь з Візантії церковні співаки, научившие російських осьмогласному (демественному) співу. Найбільш знаним залишився Я. нащадку як законодавець: йому приписується найдавніший російський пам’ятник права — «Статут» чи «Суд Ярославль» чи «Російська Щоправда». Більшість сучасних учених (Калачев, Бєстужев-Рюмін, Сергійович, Ключевський) з дуже вагомим міркувань вважають, що «Щоправда» є збірник які діяли тоді законів і звичаїв, складений приватними особами. Як очевидно з самого пам’ятника, «Щоправда» склалася не за одного Я., а й після нього, протягом ХII в. Крім «Правди» при Я. з’явився церковний статут, або Кормчая книга — переклад візантійського Номоканона. Своєю законодавчої діяльністю, турботами про поширення християнства, про церковному райське життя й освіті Так піднявся у власних очах давньоруських людей, що отримав прозвання Мудрого. Чималу роль діяльності Я. грали й турботи про внутрішній благоустрої землі, її спокої та безпеки: він був князем «нарядником» землі. Подібно батькові, він заселяла степові простору, будував міста (Юр'єв — Дерпт, Ярославль), продовжував політику попередників з охорони кордонів Шотландії й торгових шляхів від кочівників і з захисту інтересів російської торгівлі в Візантії. Я. обгородив острожками південну кордон Русі зі степом й у 1032 р. почав ставити тут міста, поселяючи у яких полонених поляків. Час Я. було епохою діяльних зносин із державами Заходу. Мені випало бути в спорідненість з норманнами: він був одружений зі шведської принцесою Інгігердою (в православ'ї Ірина), а норвезький принц Гаральд Сміливий отримав руку його дочки Єлизавети. Деякі сини Я. також були одружені на іноземних принцес (Всеволод, Святослав). Принци і знатні нормани знаходили притулок та гарантувати захист у Я. (Олав Святий, Магнус Добрий, Гаральд Сміливий); варязькі торговці користуються його особливим заступництвом. Сестра Я. Марія була одружена з Казиміром Польським, друга дочка його Ганна — за Генріхом 1 Французьким, третя, Анастасія — за Андрієм I Угорським. Є звістки іноземних літописців про спорідненість з англійськими королями і перебування при дворі Я. двох англійських принців, що шукали притулку. Столиця Я., Київ, західним іноземцям здавалася суперником Константинополя; її жвавість, викликана досить інтенсивної на той час торгової діяльністю, дивувала письменників іноземців ХІ ст. Я. помер Вишгороді (під Києвом), 76 років від народження (1054), розділивши землю російську між синами. Він залишив заповіт, у якому застерігав синів від міжусобиць і переконував жити у тісній любові. Спеціальних досліджень про нього имеется.