Державне регулювання розвитку книговидання в Україні

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Кузнякова Тетяна Валентинівна УДК 351.854:655.5

Державне регулювання розвитку книговидання в Україні

Спеціальність 25.00.02 — механізми державного управління АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління Харків — 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою інформаційною складовою в сучасному суспільстві є книга, що була і залишиться ключовим чинником у розвитку духовності нації. В умовах сьогодення, коли триває відродження української культури та мови, роль і значення книги важко переоцінити.

Книговидання як особливий елемент культурного життя суспільства завжди було об'єктом уваги з боку органів державної влади, науковців та громадських діячів. Демократизація суспільства та розвиток ринкових відносин зумовили необхідність перегляду існуючої системи розподілу функцій та повноважень у регулюванні цієї галузі. Даний процес має враховувати специфічне становище книговидання, що одночасно є елементом культури, освіти, науки та важливою складовою системи матеріального виробництва. До уваги також необхідно взяти специфіку історичного розвитку книговидання в Україні, яка багато в чому обумовлює його сучасний стан.

Економіка в Україні протягом 90-х років минулого століття характеризувалася значним звуженням і навіть занепадом багатьох галузей виробництва. Це призвело до погіршення кількісних та якісних показників у розвитку і книговидання, поставило діяльність творчих працівників і колективів у залежність від комерційних інтересів та фінансових структур, спричинило продукування і поширення в суспільстві небезпечної для його морального і психологічного стану інформації та псевдокультури.

Сучасне інформаційне суспільство вимагає високих стандартів стосовно якості інформації, своєчасності надання та забезпечення належного змістовного наповнення інформаційних джерел, де одним із найважливіших вважається книга. Проте в Україні ще й досі не вироблено ефективної державної політики з розвитку книговидання, що призводить до невпинного зменшення видання книг за назвами і тиражами, істотного зниження якості книгопродукції.

Неврегульованість нормативно-правової бази щодо розвитку книговидання, недосконалість механізмів державного регулювання галузі, відсутність мережі державно-управлінських структур, які б відповідали за координацію діяльності та створення належних умов для функціонування державних і приватних видавництв, — усе це призводить до зростання розриву між культурними, науковими, освітянськими та іншими потребами суспільства і рівнем їх реального задоволення.

Стан наукової розробки проблеми. Інформацію як необхідний складовий елемент у розвитку сучасного суспільства досліджують Ю. Абрамов, Б. Ахлібінінський, Л. Бриллюен, П. Візир, Н. Вінер, Г. Гунтер, У. Ешбі, Л. Кернер, П. Снайдера, В. Тюхтін, А. Урсул, К. Шеннон та ін.

Окремі теоретичні та практичні аспекти формування інформаційного суспільства та участі в цьому процесі держави розглядають В. Авер’янов, І. Арістова, Г. Атаманчук, Н. Глазунова, О. Грищенко, І. Огірко, Г. Почепцов, В. Трапезніков, С. Чукут, В. Хомяков та ін.

Вирішення нагальних проблем державного управління знаходимо в наукових розробках В. Бакуменка, В. Воротіна, А. Дєгтяря, В. Дзюндзюка, В. Князєва, В. Корженка, О. Крюкова, Б. Кухти, О. Куценко, М. Лесечка, В. Лугового, В. Мартиненка, Н. Нижник, І. Надольного, А. Немченко, Я. Радиша, І. Розпутенка, Є. Ромата, Т. Хомуленко та ін.

Питанням підвищення ефективності державного регулювання економічних процесів присвятили наукові праці О. Агафоненко, О. Амосов, Л. Анічин, Л. Батченко, В. Геєць, В. Горб, Л. Дідьківська, З. Залога, М. Крупко, М. Латинін, С. Майстро, А. Мельник, І. Михасюк, О. Мірошниченко, Г. Одінцова, О. Олійник, Ю. Полтавський, Г. Рябцев, С. Сапєгін, В. Тертичка, А. Яковлєв та ін.

Інформацію та комунікацію як ключові елементи інформаційного суспільства досліджують А. Абрамсон, Г. Вайштейн, П. Лазарсфельд, Р. Мертон, Г. Мілецке, Т. Ньюкомб, Ю. Хабермас, А. Чугунов, К. Ясперс та ін. Серед вітчизняних фахівців цю проблематику аналізують М. Вершинін, С. Кашавцев, В. Коляденко, В. Королько, Г. Почепцов, А. Соловйов, В. Терін.

Історію, розвиток, сучасний стан та окремі аспекти українського книговидання досліджують такі українські науковці, як О. Афанасенко, Я. Володарчик, О. Дей, Р. Дименко, Я. Запаско, Р. Іванченко, А. Капелюшний, Ж. Ковба, І. Корнілов, Р. Машталір, І. Мельник, Е. Огар, З. Патирко, Т. Приступенко, І. Продан, В. Різун, М. Романюк, М. Тимошик, Н. Черниш, Л. Швайка та ін.

Роль книги у процесі державотворення з’ясовується в роботах О. Афоніна, С. Білоконя, В. Бурана, Л. Білкової, Н. Зелінської, Н. Зінченко, К. Індутної, Я. Ісаєвич, Т. Ківшар, Г. Ковальчук, М. Омелянчик, В. Семиноженка, М. Сенченка, М. Смирнова, Н. Солонської, Н. Стрішенець, Г. Швецової-Водки та ін.

Віддаючи належне науковій значущості окремих праць вітчизняних і зарубіжних фахівців, можна зазначити, що сучасні механізми державного регулювання розвитку українського книговидання в їх окремості і цілісності знаходяться поза їх увагою, отже, це й обумовлює вибір теми даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Інституту. Тема дисертації пов’язана з НДР «Формування та механізми реалізації регіональної кадрової політики у сфері державного управління і місцевого самоврядування» (державний реєстраційний номер 0106U001260), що виконується кафедрою державної кадрової політики Харківського регіонального інституту державного управління у межах Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування». Доробок автора полягає в узагальненні досвіду розвинутих країн світу щодо інформаційного забезпечення органів державного управління та місцевого самоврядування.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка практичних заходів щодо забезпечення сталого розвитку книговидання в Україні.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

— з'ясувати місце книговидання в системі інформаційних потоків на рівні держави;

— узагальнити закордонний досвід щодо моделей реалізації державної політики у сфері книговидання;

— виокремити історичні етапи та особливості розвитку книговидання в Україні;

— проаналізувати сучасний стан вітчизняного книговидання;

— сформулювати поняття і класифікувати основні методи державного регулювання книговидання;

— визначити цілі державної політики у сфері книговидання;

— розробити та обґрунтувати механізм державного регулювання розвитку книговидання;

— обґрунтувати перспективні напрями розвитку наукового книговидання в Україні;

— з'ясувати роль і перспективи розвитку електронного книговидання в умовах становлення інформаційного суспільства.

Об'єкт дослідження — процес державного регулювання книговидання в Україні.

Предмет дослідження — засоби вдосконалення механізмів державного регулювання книговидання в Україні.

Методи дослідження, їхній різновид і вибір залежать від складності конкретного об'єкта пізнання. Зокрема, теоретичне осмислення окремих аспектів проблеми вимагає використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (застосовування сучасних теорій державного управління до аналізу процесів, що відбуваються в Україні, дослідження історичного розвитку книговидання в Україні), моделювання, абстрагування та узагальнення (з'ясування чинників та визначення особливостей розвитку книговидання), аналогії (дослідження закордонного досвіду державного регулювання книговидання), статистичного аналізу (оцінка динаміки розвитку книговидання в Україні та за кордоном) тощо. Цілісність дослідження забезпечують системний і структурно-функціональний підходи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні історичного розвитку та сучасного стану вітчизняного книговидання, що дозволило розробити, обґрунтувати та зінтегрувати дієві механізми державного регулювання книговидання в ринкових умовах.

Наукова новизна результатів конкретизується в таких положеннях:

Уперше:

розроблено комплексний механізм державного регулювання розвитку електронного книговидання, який включає: формування цілей розвитку; унормування чинної нормативної бази; державний контроль за виробниками е-книг; утворення загальнонаціональної електронної видавничої мережі; створення структурного підрозділу Держкомтелерадіо України з розвитку електронного книговидання; удосконалення системи розповсюдження е-книг;

— узагальнено сучасні моделі реалізації державної політики у сфері книговидання (американська, французька, пострадянська) з урахуванням таких чинників: законодавче забезпечення, дієві методи державного регулювання, інститут регулювання та система книгорозповсюдження.

Удосконалено:

класифікацію соціальної інформації з виділенням та обґрунтуванням її сутнісних рис (конкретність, повнота, переконливість, корисність, доступність);

організаційний механізм державного регулювання національного книговидання, що передбачає координацію зусиль центральних та місцевих органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування стосовно упровадження засобів державного замовлення, надання податкових пільг, субсидій та митного контролю;

економічний механізм державного впливу на книговидання в науковій сфері, що включає питання дотування, компенсування та субсидіювання, патентування, стандартизації.

Дістало подальший розвиток:

— наукове обґрунтування етапів історичного становлення книговидання в Україні (початковий (теологічний), могилянський, поліцейський, університетський, радянський);

— змістовні характеристики книги як одного із дієвих засобів комунікації в сучасному суспільстві;

— аналітична оцінка основних проблем у розвитку вітчизняного книговидання (засилля імпортованої друкованої продукції на українському книжковому ринку; економічна та фінансова немічність суб'єктів видавничої діяльності; нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження, відсутність якісного змістовного наповнення вітчизняних книг, недостатність попиту на українську книгу і тривалі строки її реалізації тощо).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у визначенні перспективних напрямів з покращання діяльності органів державного управління, які відповідають за розвиток книговидання в Україні. Основні положення та висновки використані при розробці Концепції державної політики у сфері книговидання та Концепції інформаційної політики України. Результати дослідження покладено в основу підготовки підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, читання лекцій та проведення практичних занять з інформаційної політики, державного регулювання в економічній сфері тощо. Практичні результати роботи використані Управлінням у справах інформації Харківської обласної державної адміністрації (довідка № 1242 від 19.10.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі сформульовані в ній висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації обговорювались на VІ та VІІ міжнародних конгресах «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, лютий 2006 р., березень 2007 р.), науково-практичних конференціях Львівського та Харківського регіональних інститутів державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2005 — 2007 рр.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у 9 наукових працях, з них 6 за темою дослідження опубліковано в наукових фахових виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій становить 3,1 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації - 204 сторінки. Кількість рисунків — 25 на 11 сторінках, таблиць — 6 на 3 сторінках. Список використаних джерел складається з 245 найменувань (на 21 сторінці).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито зв’язок з науковими проектами і темами, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дисертаційної роботи, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій за темою дослідження.

У першому розділі — «Книговидання в контексті розвитку інформаційного суспільства в Україні» — узагальнено основні риси інформаційного суспільства, проаналізовано поняття «інформація» та «комунікація», визначено місце книги в процесі суспільної комунікації, з’ясовано особливості процесу книговидання, виокремлено існуючі підходи та методи щодо державного регулювання цієї сфери, опрацьовано закордонний досвід впливу держави на розвиток книговидання.

Однією зі складових процесу соціальної комунікації є книга, що виступає, з одного боку, соціально значущим носієм даних про осіб, предмети, факти, події та процеси, що відбуваються у суспільстві, а з іншого — засобом передачі цієї інформації до певних соціальних груп, зацікавлених в її отриманні. Книга відіграє роль посередника, за допомогою якого комунікант передає інформацію реципієнту. Книга, передаючи певну інформацію соціальним групам та окремим індивідам, виконує важливу регулятивну функцію, оскільки члени суспільства під впливом отриманої інформації регулюють власні практики, а інколи і практики інших (у разі наявності влади або інших соціально значущих ресурсів). Після опрацювання необхідної інформації у соціальних акторів виникає потреба в новій інформації на сторінках нових книг, яка задовольняється через випуск нових видань. Таким чином, відбувається процес безперервної комунікації (рис. 1). При чому в якості замовників можуть у даному разі виступати як індивідуальні, так і колективні суб'єкти соціальної дії, як окремі особи, так і установи і організації.

Отже, книги можна визначити елементом інформаційної сфери життя суспільства, що виконують при цьому низку важливих значущих соціальних функцій (однією з головних серед яких є інформаційна). Їх належне виконання потребує, з одного боку, інституціоналізації процесу книговидання через створення відповідних організаційних структур (видавництв та розповсюджувальних мереж), а з іншого — створення державою відповідних умов для розвитку даної галузі.

Книги як кінцевий продукт виробництва є результатом процесу книговидання, що включає такі етапи: організаційний (підготовчий), творчо-технічний (або виробничий) та розповсюджувальний. Неабияку роль у створенні умов для діяльності суб'єктів книговидання відіграє держава.

У дослідженні доведено, що державне регулювання книговидання представляє процес впливу держави на розвиток цієї сфери за допомогою комплексу методів (адміністративних, правових та економічних), що забезпечують повноцінне функціонування даної сфери та сприяють створенню умов для її гармонійного розвитку.

Книговидання як технологічний комплекс об'єднує значну кількість суб'єктів ринкових відносин, що займаються виконанням робіт та наданням послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення, розповсюдження та продажу книжкової продукції. Це видавництва та видавничі підрозділи, поліграфічні підприємства, організації гуртової та роздрібної торгівлі. Саме ці інститути виступають об'єктом державного регулювання.

Державне регулювання книговидання реалізується в основному за допомогою таких засобів: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; нормативи та ліміти; ціни і тарифи; інвестиційні, податкові та інші пільги; дотації, компенсації, цільові інновації та субсидії.

Проте наведені засоби (які спираються на адміністративні та економічні методи регулювання) не є вичерпними. Для регулювання тієї або іншої сфери економіки, в тому числі і книговидання, держава може використовувати і інші способи впливу, які спричинять зміни у структурно-функціональному, кадровому, технологічному, комунікативному аспектах діяльності об'єктів регулювання. Неабияке значення має і нормативно-правове регулювання, затвердження та реалізація певних програм, стратегій тощо.

Елементами системи державного регулювання книговидання у статиці є:

1) суб'єкт, представлений відповідними державними інституціями, що мають інструменти впливу організуючого і контролюючого характеру,

2) об'єкт, представлений видавництвами та розповсюджувальними інституціями різних форм власності, які мають відповідну структурно-функціональне, кадрове, матеріально-технічне, правове та інформаційне забезпечення своєї діяльності;

3) суспільство, яке виступає замовником на книгу.

У динаміці ця система працює через механізми прийняття суб'єктом регулювання відповідних рішень, які реалізується через певні методи та засоби. Ці рішення в свою чергу мають вплив на різні етапи процесу книговидання.

Аналіз тенденцій розвитку книговидання в розвинених країнах засвідчив невпинне зростання показників цієї галузі протягом останніх років. Лідерами світового книговидання на сьогодні є США, Великобританія, Китай. Швидкими темпами до них наближається і Російська Федерація.

Дослідивши світові тенденції розвитку книговидання, виділено французьку, американську та пострадянську моделі розвитку зазначеної галузі. Основними їх відмінностями виступають розповсюджені форми власності видавництв, домінуючі методи та інститути регулювання розвитку книговидання, а також існуюча система розповсюдження видавничої продукції. При цьому, якщо в пострадянських країнах за традицією зберігаються відповідні державні інститути, відповідальні за розвиток книговидання, то за французької і американської моделі неабияке значення мають недержавні інститути та мережеве розповсюдження, що виступають важливими ознаками активної ролі суспільства та громадських об'єднань у процесі розвитку даної сфери.

У другому розділі — Особливості розвитку книговидання в Україні: проблеми і тенденції" — виокремлено етапи розвитку українського книговидання, проаналізовано нормативно-правову базу та організаційні засади регулювання цієї сфери, визначено основні проблеми, які стримують розвиток книговидання в Україні.

У своєму розвиткові українське книговидання пройшло декілька етапів (теологічний, могилянський, університетський, поліцейський і радянський). Їх спільною характерною ознакою був пильний контроль з боку державних органів, які визначали характер і зміст друкованих праць, відслідковували дотримання цензурних норм. Найвищого досягнення українське книговидання відчуло за радянської доби, що характеризувалася чіткою правовою регламентацією діяльності видавців книжкової продукції та зростаючим державним замовленням на книгу. Неабияку роль у розвиткові книговидання відіграли і наукові установи та спеціалізовані видавництва, що виступали головним «локомотивом» просування книжкової продукції до читачів. Між тим, незважаючи на істотну державну підтримку, українське книговидання за характером друкованої продукції знаходилося в чітко визначених межах, що визначалися «центром». Недостатньою була кількість «україномовних книжок», потреби споживачів у певних виданнях були незадоволеними через відсутність механізмів вивчення попиту. Усі видання, які виходили друком, підлягали суворій цензурі. Лише після отримання незалежності України з’явилася реальна можливість розв’язати всі зазначені проблеми.

Але 16 років незалежності не принесли бурхливого розвитку вітчизняного книговидання. Загалом ситуація в українському книговиданні характеризується такими особливостями: скороченням кількості освітніх та наукових видань; різким зубожінням фондів бібліотек; відсутністю цільових видавничих проектів; економічною та фінансовою неспроможністю суб'єктів видавничої справи; зменшенням кваліфікованих фахівців книговидавничої сфери; занепадом поліграфічних підприємств; стрімким зростанням собівартості української книги; недостатнім застосуванням сучасних інформаційних технологій.

Було визначено основні проблеми книговидання в Україні:

1. Засилля імпортованої друкованої продукції на вітчизняному книжковому ринку.

2. Економічна та фінансова неспроможність суб'єктів видавничої діяльності.

3. Нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження, недостатність попиту на вітчизняну книгу і тривалі строки її реалізації.

4. Дефіцит вітчизняної книги загалом і підручників зокрема.

5. Недостатня якість поліграфічного виконання.

6. Занепад бібліотечної справи.

7. Відсутність якісного змістовного наповнення вітчизняних книг.

8. Нерозвиненість електронного книговидання.

9. Низький рівень розвитку наукового книговидання.

Така ситуація здебільшого зумовлена недосконалою законодавчою базою та відсутністю концепції державної політики розвитку вітчизняного книговидання. В Україні на книгу накладено найвищі податки в Європі, тоді як в одинадцяти країнах Європи податок на додану вартість не стягується взагалі, а в державах Європейського Союзу він не перевищує 5%. Надмірні податки не дають змоги видавництвам формувати мінімальні обігові кошти і розвивати виробництво.

• У третьому розділі — «Удосконалення методів державного регулювання книговидання в Україні» — розроблено та обґрунтовано основні шляхи вирішення проблем сучасного стану книговидання в Україні із зазначенням методів та засобів державного регулювання на кожному етапі процесу книговидання, сформовано засоби державного впливу на розвиток наукового та електронного книговидання. Виходячи з аналізу закордонного досвіду, а також враховуючи необхідність удосконалення інструментів державного регулювання цієї галузі, необхідним є застосування нового механізму державного регулювання книговидання в Україні.
• На основі проведеного дослідження, визначених проблем об'єкта державного регулювання, а також аналізу іноземного досвіду, для подолання кризових явищ в українському книговиданні запропоновано комплексну Програму розвитку книговидання в Україні, яка б містила такі першочергові заходи:
• створення спеціалізованого відомства (органу центральної влади) з широкими повноваженнями щодо вирішення питань, пов’язаних з організацією життєдіяльності видавничого сектора національної економіки, а також представництв цього органу в усіх областях України;
• повернення підприємствам книжкової торгівлі пільги з податку на прибуток;
• удосконалення механізму ввезення імпортних книжок на територію України шляхом запровадження економічних та адміністративних методів впливу через удосконалення системи ліцензування, квотування та лімітування;
• удосконалення системи книгорозповсюдження, сприяння розвиткові книжкових асоціацій, клубів;
• — запровадження системи отримання грантів у всіх видах вітчизняного книговидання;
• — модернізація видавничо-поліграфічного комплексу через удосконалення цінової, тарифної, ліцензійної, дотаційної та інноваційної політики та ін.
• Беззаперечним є той факт, що важливою складовою вітчизняного книговидання є наукове книговидання, яке дзеркально відображає становище національної науки. З урахуванням проблем розвитку цієї сфери в Україні, а також механізму її державного регулювання, видається за необхідне виконати низку таких заходів:
• — збільшити частку державного замовлення на наукову книгу;
• — удосконалити систему ліцензування, субсидіювання, патентування, сертифікації та стандартизації наукової книги;
• — збільшити державне дотування, розмір компенсацій та субсидій для розвитку наукової книги та ін.
• Разом з науково-технічним прогресом у книговидання за останнє десятиліття прийшли Інтернет, електронні бібліотеки (е-бібліотеки), електронні книги (е-книги) та інші найновіші поняття та явища. Цей вид книговидання активно розвивається сьогодні у всьому світі. Між тим, в Україні воно залишається на початковій стадії. У межах запропонованого механізму для розвитку електронного книговидання та за результатами проведеного дослідження пропонується вжити низку таких заходів:
• — прийняти закон «Про розвиток електронного книговидання», який би регулював розвиток електронного книговидання; а також внести зміни до таких законів України: «Про видавничу справу», «Про обов’язковий примірник документів», «Про Державний бюджет України», «Про авторське право та суміжні права», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» «Про інформацію»;
• — утворити структурний підрозділ при органі державного управління видавничою справою, який би опікувався розвитком та функціонуванням електронної книги;
• — створити систему ліцензування, патентування, сертифікації та стандартизації електронної книги;
• — розробити методологію прогнозування продажу е-книг за допомогою виявлення загальних цілей; вироблення форм роботи (не лише за якістю, а й за кількістю) між видавництвами та всіма суб'єктами розповсюдження;
• — затвердити стандарти електронного обміну даними.
• — забезпечити комп’ютеризацію вітчизняних бібліотек.

ВИСНОВКИ

На основі комплексного аналізу процесу книговидання в Україні в дисертаційній роботі вирішено конкретне наукове завдання щодо застосування дієвих механізмів державного регулювання у сфері книговидання, що має істотне значення для забезпечення економічного розвитку держави, розвитку її інформаційного простору, культурного та інтелектуального потенціалу. Теоретичне та прикладне значення мають такі основні висновки та результати дослідження:

1. Якщо вся інформація, що циркулює в суспільстві, є соціальною, то книга виступає носієм, засобом передачі та циркуляції спеціалізованої соціальної інформації, що задовольняє інформаційні потреби окремих адресних груп населення. Виконуючи низку соціально значущих функцій, книга сприяє формуванню людської особистості та виступає важливим елементом опосередкованої невипадкової невербальної суспільної комунікації.

2. Дослідження розвитку українського книговидання вказує на послідовність етапів його становлення:

— початковий (теологічний) (до поч. XVII ст.) — друкувалися книги виключно релігійної тематики;

— могилянський (XVII-XVIIІ ст.) — українське книговидання починає розвиватися за сприяння держави,

— університетський (кін. XVIIІ-сер. XIХ ст.) — засновано Харківський та Київський університети, а також спеціальний державний орган — Головне управління цензури при Міністерстві Народної Просвіти, що відслідковував всю друковану продукцію;

— поліцейський (сер. XIХ ст.-1918 р.) — посилюється державний цензурний гніт і з’являються нові організаційні форми видання книг;

— радянський (1918;1991 рр.) — становлення системи державного регулювання книговидання через застосування правового, економічного та адміністративного методів;

— сучасний (1991 р. — до сьогодні) — починає розвиватися книговидання незалежної України, в умовах становлення і розвитку ринкових відносин.

Після проголошення незалежності України держава відмовилася від цільової державної підтримки книговидання, залишивши видавців наодинці з проблемою виживання.

3. Сучасний стан книговидання в Україні характеризується такими негативними елементами: недосконалість нормативно-правової бази щодо державного регулювання розвитку книговидання; істотне зменшення обсягів та тиражів вітчизняної книги; різке зменшення бібліотечних фондів; несприятливі економічні умови функціонування вітчизняних видавництв, у тому числі й через недосконалу податкову політику; нерозвиненість спеціалізованих інститутів з підготовки фахівців для книговидавничої справи; обмежене державне замовлення на книжкову продукцію; відсутність концепції державної політики розвитку книговидання.

Відтак, воно вимагає упровадження сучасних технологій і механізмів державного регулювання розвитку книговидання, зокрема адміністративних, правових та економічних.

4. Дослідження світових тенденцій розвитку книговидання дозволяє виокремити французьку, американську і пострадянську моделі та з’ясувати їх позитивні потенції. Пострадянську модель можна вважати перехідним етапом, де за державою закріплюються істотні важелі впливу на галузь та зберігається державний орган регулювання. Якщо за пострадянської моделі основними інструментами регулювання залишаються адміністративні методи, то за французької і американської - правові та економічні, відповідно.

5. Основними пріоритетними напрямами реалізації державної політики, які визначають об'єктивну необхідність державного регулювання книговидання, є сприяння розвитку інформаційного суспільства в Україні; задоволення духовних, освітніх, наукових і культурних потреб суспільства; забезпечення державних інтересів щодо захисту національного інформаційного простору; забезпечення конкурентоспроможності української книги; оновлення і переоснащення матеріально-технічної бази суб'єктів видавничого підприємництва, створення сприятливих умов для їх розвитку; використання суб'єктами видавничої справи нових технологій книговидання; забезпечення високої якості української книжкової продукції.

6. З метою вдосконалення роботи галузі та урахуванням проблем об'єкта книговидання в його статиці і динаміці (видавництв і розповсюджувальних мереж, процесу книговидання), а також аналізу потреб різних суспільних груп у книжковій продукції та сучасних тенденцій розвитку книговидання у світі запропоновано механізм державного регулювання книговидання, де суб'єкт формує цілі розвитку даної сфери, обирає на їх основі найбільш ефективні методи та засоби для досягнення цілей. Після прийняття і реалізації певного рішення суб'єкт аналізує зміни, які відбулися і здійснює нові регулятивні впливи.

7 Вирішення основних проблем вітчизняного книговидання і досягнення зазначених цілей державної політики у цій сфері потребує реалізації низки заходів, серед яких особливе значення мають такі, як удосконалення чинного законодавства, зокрема щодо адміністративного, митного, податкового регулювання діяльності книговидавців, збільшення державного замовлення на соціально значущі книги, удосконалення системи розповсюдження книг, сприяння розвиткові книжкових асоціацій, клубів та інших недержавних інституцій тощо.

8. До поточного планування розвитку наукового книговидання необхідно включити утворення управлінської структури при Держкомтелерадіо України, яка б опікувалася виключно науковим книговиданням, а також розробку і наукове обґрунтування комплексної Програми розвитку книговидання в Україні, з урахуванням додаткових коштів на розвиток науки як живильного середовища для наукового книговидання.

9. Комплексний механізм державного регулювання електронного книговидання передбачає зокрема унормування правової бази, удосконалення системи надання ліцензій, сертифікатів, патентів, застосування стандарту електронного обміну даними; комп’ютеризацію вітчизняних бібліотек, розробки системи продажу е-книг тощо.

Виконання всіх вищевикладених заходів сприятиме сталому розвитку книговидання в Україні, забезпечить належний розвиток книги як необхідного елемента духовної, культурної та наукової комунікації в суспільстві.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кузнякова Т. В. Використання досвіду Росії у вітчизняному книговиданні // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць. — Вип. 2 (11). — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. — С. 67 — 73.

2. Кузнякова Т. В. Розвиток наукового книговидання в Україні: державно-історичний аспект // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. — Вип. 3 (27). — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. — С. 304 — 309.

3. Кузнякова Т. В. Державне управління книговиданням в Україні: сучасний стан // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. — № 1 (27). — С. 193 — 199.

4. Кузнякова Т. В. Правові засади державного регулювання книговидання в Україні // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць. — Вип. 1 (16). — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. — С. 80 — 86.

5. Котуков О. А., Кузнякова Т. В. Пріоритети державної політики у сфері книговидання в Україні // Державне будівництво: Електронне наукове видання ХарРІ НАДУ при Президентові України. — 2007. — № 1. — Режим доступу: http//www.nbuv.gov.ua (Особистий внесок здобувача — запропоновано шляхи і методи вирішення проблем розвитку сучасного книговидання).

6. Кузнякова Т. В. Механізми державного регулювання електронного книговидання в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. — № 2 (32). — С. 280 — 286.

7. Кузнякова Т. В. Інформаційне забезпечення роботи державних органів // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: Матеріали щорічної науково-практичної конференції, 18 жовтня 2005 р. — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. — С. 259 — 261.

8. Кузнякова Т. В. Наукове супроводження прийняття державно-управлінських рішень // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези VІ Міжнар. наук. конгресу, 23 лютого 2006 р. — Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. — С. 47−48.

9. Кузнякова Т. В. Шляхи реалізації розвитку системи державного замовлення як засобу державного регулювання вітчизняного книговидання // Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 22 березня 2007 р.: У 2 ч. / За наук. ред. канд. фіз.-мат. наук. І.П. Шевчука. — Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2007. — Ч. 1. — С. 65 — 68.