Туристична характеристика Харківської області

Мінестерство освітиі науки України Харьківський торгівельно-єкономічний інститут Київського національного торгівельно-єкономичного університету

Реферат

з дисципліни: «Туризмознавство»

на тему: «Туристична характеристика Харківської області»

Виконала:

Маслийова Владислава Група: МА-09

Перевірив: Яковчук А.В.

Харків 2011

Зміст

Вступ Тиристичні характеристики Музей І.Ю. Репіна Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди Краснокутський дендропарк Місця бойової слави Старинні садиби Харковщини Курорти Висновок

Вступ

Харківська область — географічний центр Слобожанщини, розташований на північному сході України в лісостеповій і степовій зонах. Рельєф в більшій частині регіону рівнинний з великою кількістю водоймищ, що створює сприятливі умови для розвитку пішохідного, велосипедного, водного туризму. Харківська область — це благодатний край багатопрофільного літнього і зимового туризму, бальнеологічного лікування і масового пізнавального відпочинку. Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською, Полтавською, Сумською областями України та з Росією. В області найбільшими є міста Балаклія, Богодухів, Ізюм, Красноград, Куп’янськ, Лозова, Харків, Чугуїв. Серед об'єктів області відзначаються санаторій «Березівські мінеральні води», Краснокутський дендропарк, Ізюм, с. Сковородинівка, Чугуїв. Рельєф області є хвилястою рівниною з легким нахилом на південно-захід (до басейну Дніпра) й на південно-схід (до басейну Дону). В північно-східну частину області заходить Середньоросійська височина, а в південну — відроги Донецького кряжу. 75% водних ресурсів області приходиться на басейн Дону. Головна водна артерія — Північний Донець — є правим притоком Дону. Загальна протяжність 867 водотоків складає 6.4 тисячі км, причому 156 річок мають довжину більш за 10 км. В області є озера, найбільше з них — Лиман. В області створено біля 50 водоймищ, найбільші з них — Краснооскольське, Печенізьке, Краснопавлівське. На теріторії області проходить траса каналу Дніпро-Донбас. Харьківська область поділена на 25 територіально-адміністративних районів, в області - 16 міст, 62 селища міського типу й 1861 село та хутір. Найбільші міста — півторамільйонний Харків, Ізюм і Лозова. Серед інших найбільш значні - Куп’янськ, Чугуїв, Балаклея, Богодухів, Зміїв.

Населення області - близько 3 млн. 170 тисяч чоловік. Міське населення складає 78.7%. Середня щільність населення — 100 чоловік на один квадратний кілометр.

Тиристичні характеристики

Перлинами області є Краснокутський дендропарк, Наталієвський і Шаровський парення. У Шаровке збереглася відома садиба з пам’яткою палацово-паркової архітектури — двоповерховим палацом, побудованим в першій половині ХІХ століття в готичному стилі. Окрім насолоди від перебування в цілющому мікрокліматі Наталієвки і Шаровки, знайомства в Краснокутськом дендропарке з рослинним світом Японії, Китаю, Західної Європи, Північної і Південної Америки, туристи мають можливість ознайомитися з неповторними експозиціями Пархомовського художнього музею, який називають нашим сільським Ермітажем, оскільки тут зберігаються твори таких відомих в світі художників як Ван Дейк, Ф. Боя, Д. Піранезі, П. Пікассо, Т. Шевченка, І. Шишкин, Ст Маяковський. Яблонськая і так далі .

Селище Гайдар і Коробови Хутора, що на правом бережу річки Сіверський Донець в Змієвськом районі, по праву називають «Харківською Швейцарією»: живописні пейзажі, чудові туристські стоянки для збору грибів і ягодами, рибалкою, багаті мисливські угіддя не поступаються справжнім швейцарським Альпам. Незабутні враження від краси куточків Слобожанщини туристи отримають від відвідин Мохначанських лісів, прохідної долини Пропасти поблизу сіла Задонецкоє, озера Біле і Лиман, Козачої гори, музеїв, які розташовані в селах Соколине і Тарановка. Саме у цьому куточку Харківщини створене Гомільшанський національний парк.

Якнайповніше і оптимальне забезпечення туристських потреб здійснюється через

систему засобів розміщення. Розташування туристичних комплексів і баз відпочинку сконцентроване в першу чергу у Волчанськом, Змієвськом, Печенізькому, Харківському і Чугуївському районах.

У Харківської області визначені основні туристичні екскурсійні маршрути, що за тематичними напрямами охоплюють видатні місця, пам’ятки історії, культури, архітектури і природи, а також пов’язані з життям і діяльністю видатних людей не лише нашої держави, але і усесвітньо відомих.

Музей І.Ю. Репіна

Художньо-меморіальний музей ім. І.Ю. Ріпина в м. Чугуєві. Експозиції музею розповідають про унікальну історію міста, де народився великий художник. Колекцію музею складають старовинні меблі, одяг, зброя, винагороди, етнографічні матеріали, археологічні знахідки, документи і фотокартки різних років.

Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди

Об'єкти:

Національний літературно-меморіальний музей — Золочівський район, с. Сковородинівка;

Писарівський етнографічний музей під відкритим небом «Українська слобода» — Золочівський район, с. Писарівка;

У цьому чарівному куточку Слобожанщини знайшов свій вічний спочинок світоч української духовності Григорій Сковорода. Хто ж він такий? Як писав І.Франко, «Григорій Сковорода — поява вельми помітна в історії розвитку українського народу, чи не найпомітніша з усіх духових діячів наших XVIII століття». І це дійсно так.

Але з висоти 200 років, які пройшли після смерті мислителя, ми можемо з великою впевненістю сказати, що масштаби цієї постаті виходять далеко за межі XVIII ст. і далеко за межі нашої Батьківщини — України. На сьогоднішній день про Сковороду написано більше 5000 фундаментальних наукових праць. Його твори перекладені більше ніж 15 мовами світу. За своєю популярністю серед науковців і культурної громадськості світу він посідає друге місце після Т. Г. Шевченка. Наша молода держава починає оцінювати заслуги цієї великої людини.

Частина I

Національний літературно-меморіальний музей Г. С.Сковороди

Будинок музею споруджений у XVIII ст. поміщиками Ковалівськими. Архітектор невідомий. У 1790−1794 рр. тут жив і помер великий український філософ Г. С. Сковорода (1722−1794).

У маєтку поміщика Ковалівського А.І. філософ написав лист-заповіт, в якому перелічив свої твори, позначивши найбільш важливі зірочками; написав молитву до Бога за місто Харків, доопрацьовував останні твори «Жена Лотова» та «Потоп зміїн» .

У будинку знаходиться меморіальна кімната — «спокійна келія», в якій філософ любив працювати і в яку прийшов закінчити своє життя. У квітні 1794 року саме з Пан — Іванівки Г. Сковорода вирушає в село Хотєтово Бєлгородської області до свого учня і друга М.І.Ковалинського. У цей же час у Пан — Іванівці було написано єдиний прижиттєвий портрет філософа. Господар маєтку А. Ковалівський замовив портрет Г. С. Сковороди харківському художнику А. Лук'янову для М.І.Ковалинського.

Восени 1794 року Г. Сковорода за велінням духу знову повертається в Іванівку, щоб тут закінчити своє земне життя.

У кімнаті будинку А. Ковалівського 29 жовтня (за ст.ст.) 1794 року перестало битися серце філософа. Сьогодні в ній відтворена обстановка, яка оточувала в останні дні його життя.

Будиночок у центрі парку, де мешкав філософ, гостюючи у Ковалівських, був зведений у стилі класицизму і в традиціях часу мав нагадувати вишуканий невеликий храм з двоколонним дорічним портиком під ступінчастим аттіковим фронтоном.

Будинок був місцем перебування визначних особистостей, що становили культурне оточення господарів маєтку — представників родин Ковалівських і Каразіних.

У 1922 році до 200-ліття з дня народження Григорія Савовича село Пан-Іванівка було перейменовано в Сковородинівку. Тут було створено меморіальний парк.

У 2005;2006 роках створена нова експозиція музею, яка розгорнута у меморіальній кімнаті та п’ятьох залах, що знайомить відвідувачів із соціально-економічною обстановкою в Росії і в Україні в XVIII столітті, життям Григорія Савовича, його філософською, поетичною і педагогічною спадщиною, великою просвітительською діяльністю на Україні.

За створення експозиції у 2006 році творчому колективу музею було присуджено Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Г. С. Сковороди.

Указом президента України № 570/2008 18 червня 2008 року музею присвоєний статус Національного.

Частина II

Парк у складі садибно-паркового ансамблю розташований на південній околиці села Сковородинівка (до 1923 р. — Пан-Іванівка, Вільшанська Іванівка) Золочівського району Харківської області, в мальовничій місцевості по схилах двох озеленених балок зі штучними водоймами.

Село вперше згадується у переписі 1732 р. як власність Івана і Якова Ковалівських. Вже за часів Г. Сковороди існував ставок «Завали», пізніше образно названий «Панськими Штаньми», стічні води з якого спадають у болотисту місцину парку.

Парк і сад почали набувати рис класичного розпланування при Іванові Григоровичу Ковалівському (претенденту на харківське полковництво в 1757 р, по скасуванні полкового устрою в 1765 р. вийшов у відставку з чином бригадира). З його сином Андрієм Ковалівським близько приятелював геніальний український філософ Григорій Сковорода, який в останній період життя (1790−1794 рр.) неодноразово мешкав у садибі Ковалівських. Гостюючи в Пан-Іванівці, мандрований філософ захоплюється місцевістю і пейзажним парком: «Нині блукаю у мого Андрія Івановича Ковалівського. Маю моєму чернецтву повне заспокоєння, краще Бурлука. Земелька його нагірна. Лісами, горбами, садками, джерелами розписана. На такому місці народився я коло Лубен». Г. Сковорода в будинку для гостей займав кімнатку з вікнами на південь і на захід, про яку писав: «Але ніщо мені не потрібне, як спокійна келія, де насолоджуюся нареченою моєю — Біблією».

У кінці головної алеї був видовий майданчик, де «на возвышенном месте, близ рощи» Сковорода полюбляв зустрічати світанок грою на своєму «флейттраверсі». Саме на цьому місці на урізі мальовничого схилу балки у листопаді 1794 р. він (за легендою) власноруч викопав собі могилу. Чарівна природа цих місць, що нагадувала йому батьківщину, і люди, що були близькі йому «по Мінерві», тобто інтелектуально і духовно — змусили старого і хворого Сковороду в останні тижні життя прийти до Іванівки з далекої Орловщини.

Могилу Сковороди перенесли на протилежний бік яру, де раніше була облаштована «каплиця» з родинним склепом Ковалівських, що нині не збереглася. У 1894 р. членами Харківського історико-філологічного товариства облаштували могилу, встановивши навколо неї металеву огорожу, що не збереглася.

Селяни впорядкували територію навколо могили, створивши меморіальний парк. Загалом він зберіг розпланування алей, що склалося наприкінці ХVІІІ ст. З тих часів існує і фруктовий сад, а також ставок, біля якого улюблене місце філософа, криниця і залишки 700-річного дуба, де Сковорода працював над своїми творами.

На території парку знаходится братська могила 94 загиблих воїнів-визволителів села і пам`ятник, встановлений у 1954 р.

Криниця Г. С.Сковороди

На південь від будинку музею, внизу схилу, біля верхньої частини ставка, знаходиться криниця, з якої, за переказами, любив брати воду Г. С. Сковорода. Оформлення криниці неодноразово мінялося. У 1960;х рр. це був низький 6-кутний зруб. У 1972 р. у зв’язку з підвищенням рівня води в ставку криницю перенесли дещо вище по схилу і встановили 4-кутний високий зруб. У 2002;2003 рр. зруб оновлено, а майданчик навколо нього викладено плиткою.

Місце розташування дуба, пов’язаного з життям та творчістю Г. С.Сковороди

Найбільше Г. С. Сковорода любив місце під сінню вікового дуба, на березі ставка. В дуплі дуба (де для Г. Сковороди ставили столик і стільчик) або біля нього мислитель читав, писав, роздумував, спілкувався з людьми. За легендою, недалеко від дерева філософ викопав собі могилу.

Дyбy-велетню спеціалісти нараховують близько 700 років. Це було справді незвичайне дерево: його висота сягала 12 м, товщина стовбуру місцями 2,8 м. Дуб розкидав свої гілки над ділянкою 9×9м.

Окружність фрагмента дуба 6,2 м; розміри -1,9×2,1×7м.

У 1979 році дуб всох, а під час великої бурі у травні 1994 р. упав. Пізніше була встановлена бетонна основа, навколо якої помістили фрагменти дуба, що збереглися. При цьому скульптурне зображення філософа було переміщено в огорожу.

Дуб знаходиться у південній частині комплексу, на території парку і фруктового саду, розбитих ще у XVIII ст., над берегом ставка, що існує з тих же часів. Біля фрагмента дуба — скульптурне зображення Г. Сковороди.

Культурна цінність пам’ятного місця розташування дуба, пов’язаного з життям і творчістю Г. С. Сковороди, надзвичайна. Воно і досі вражає своєю особливою енергетикою. Крім того, скульптурне зображення мислителя є цінним як витвір мистецтва.

Місце первісного поховання Г. С.Сковороди

За свідченням М.І.Ковалинського, біографа Г. С. Сковороди, філософ був похований «на возвышенном мЂстЂ близ рощи и гумна». Це місце знаходиться дещо південніше і нижче по схилу від клумби-півмісяця. У 2006 році тут було встановлено меморіальну дошку з написом: «…Скончался октября 29 числа, поутру, на разсвЂтЂ, 1794 года. Перед кончиною завЂщал предать его погребенію на возвышенном мЂстЂ близ рощи и гумна и слЂдующую здЂланную им себЂ надпись написать: «Міръ ловилъ меня, но не поймалъ» .

У 1814 р. власники маєтку з марновірних мотивів перенесли могилу за межі парку. В перепохованні взяли участь учні філософа.

Філософська алея

Восени 2007 року в Літературно-меморіальному музеї Г. С. Сковороди відбувся Міжнародний симпозіум скульпторів «Філософія серця», присвячений 285-річниці від дня народження Г. С. Сковороди.

Учасниками симпозіуму стали молоді архітектори з Німеччини, Харкова, Києва, Полтави. За результатами симпозіуму парк музею прикрасився філософською алеєю, що з'єднує перше і останнє місця поховання Григорія Сковороди. Вздовж алеї стоять скульптури, що символізують філософські образи творів Г. С. Сковороди.

Перша скульптура «Шукач істини» (автор Шимановський Олександр, Німеччина) зображує людину з мушлею за спиною. Це символ зовнішньої (мушля) і внутрішньої природи людини. Внутрішня, справжня людина ховається у зовнішній, як перлина у мушлі.

Друга скульптура «Ноїв ковчег» (автор Смирнов Олександр, Київ) символізує життя, повне небезпек, спокус і несправедливості, яке Сковорода порівнює з бурхливим морем.

Наступна скульптура «Самопізнання» (автор Сорудєйкін Олександр, Харків) зображує людину, охоплену внутрішніми муками, важкими роздумами. Вона має крила свободи, але розгорнути їх не дає печаль, туга, «скука». Цей стан депресії відбитий в багатьох творах Сковороди.

Скульптура «До Копернікових світів» або «Спостерігач за зірками» (автор: Богинський Олександр, Київ) — це зображення людини, яка сидить на земній кулі, ніби зростаючись з нею і спостерігаючи за зірками, відбиває сковородинську теорію: множинність «копернікових світів» складає єдиний макрокосм (Всесвіт); до нього подібна людина (мікрокосм).

" Колеса часовії" (автор: Момот Олександр, Полтава), п’ята скульптура. Це назва байки 6, у «силі» якої Г. Сковорода зазначає: «По разным природным склонностям и путь житія разный. Однак вс? м один конец — честность, мир и любовь» [1.111]. У першій фразі розкривається ідея «сродності», а в другій весь Сковорода, його ідея людинолюбства.

Завершує філософську алею скульптура «Путь спасительний» (автор Сбітнєв Сергій, Харків) — фігура мандрівника. У цього подорожнього чи мандрівника, як у кожного сущого на землі, у житті є право вибору. Під ногами у подорожнього три дороги, про які писав Г. Сковорода: шлях лівий — шлях гонитви за багатством і владою, мислитель відкидав його все життя. Не менш згубним є шлях прямий — шлях лицемірства. Лише шлях правий — «спасительний». Це шлях служіння добру та істині, шлях зречення від світських спокус. Саме ним іде Сковорода.

Могила Г. С.Сковороди

За легендою, він був похований у власноруч викопаній могилі неподалік вікового дуба. М.І.Ковалинський зазначає, що Г. Сковорода заповів поховати себе на високому місці, біля гаю і току (де нині клумба-півмісяць).

У 1814 році власники маєтку перенесли могилу за яр, на її теперішнє місце.

1874 року поміщик Жилінський на прохання В. Каразіна — засновника Харківського університету — поклав на могилі білу мармурову плиту з написом: «Григорій Савичъ Сковорода. Украинскій философъ. Родился 1722. Скончался 29 окт. 1794 г. Миръ ловилъ меня, но не поймалъ. Мая 1874 г.» .

1894 року за ініціативи Д.І.Багалія Харківське історико-філологічне товариство встановило на могилі надгробок і металічну огорожу.

У 1972 р. у зв’язку з відзначенням 250-річчя з дня народженя філософа плита була перенесена до літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди, а надгробок та огорожа замінені новим надгробком — кам’яною брилою (лабрадорит із Головинського кар'єру на Дніпрових порогах) — на гранітній вимостці (скульптори Л.І.Жуковська та Д.Г.Сова).

Могила знаходиться на території меморіального комплексу Сковороди Г. С., серед парку, між вулицею Садовою і балкою, на майданчику, вимощеному плиткою і оточеному декоративними та фруктовими деревами.

Пам’ятник Г. С.Сковороді

1972 р. був виготовлений бронзовий бюст роботи видатного українського скульптора І.П.Кавалерідзе, яким замінено гіпсовий.

Пам’ятник знаходиться в північній частині комплексу по вулиці Садовій, на території меморіального парку. З південної сторони пам’ятника кругла клумба, засаджена барвінком. Біля постаменту квітник, навколо них доріжка, від якої з південного боку східці ведуть до круглої клумби.

Бронзовий бюст, пофарбований у чорний колір, стоїть на триступінчастому постаменті з сірого граніту.

Культурна цінність пам’ятника визначається насамперед історичною значимістю постаті Г. С. Сковороди — найвидатнішого діяча української культури XVIII ст.

Пам’ятник становить також цінність як витвір мистецтва — робота одного з найвизначніших українських скульпторів ХХ ст. І.П.Кавалерідзе. Митець працював над образом Г. С. Сковороди протягом тривалого часу, його роботи встановлені у Лохвиці, Чорнухах, Києві та Харкові. І.П.Кавалерідзе створив єдиний художній фільм про Г. С. Сковороду «Григорій Сковорода» .

Контора управляючого

У XVIII — на початку ХХ ст. тут знаходився поміщицький господарчий двір.

Цей будинок зведений 1865 р. на фундаменті дому Ковалівських. Під ним збереглися великі склепінчасті підвали XVIII ст. В будинку розташовувалися контора панського управляючого, приміщення для наймитів, кузня, пекарня. Тепер тут знаходяться сільський клуб, бібліотека та фонди музею.

Навпроти нього — панська комора. Вона була збудована в ХІХ ст. з дерев’яних колод без жодного гвіздка. В ній зберігалося збіжжя та інші продукти. Капітальні поміщицькі споруди пізніше використовувалися колгоспом ім. Сковороди.

Частина ІІІ

Писарівський етнографічний музей під відкритим небом «Українська слобода«

Етнографічний музей під відкритим небом «Українська слобода» знаходиться в с. Писарівка, включає такі експонати: старовинний вітряк, комора, корчма, селянська хата.

Частина ІV

Золочівський історико-краєзнавчий музей

Діяльність музею спрямована на вивчення, збереження та популяризацію пам’яток матеріальної і духовної культури.

Музей відкрився у 1977 році під час святкування 300-ї річниці з дня заснування стм. Золочів. Спочатку це був музей на громадських засадах. З 1996 року музей отримав статус комунального закладу.

Сьогодні в постійно діючій експозиції музею послідовно висвітлені: археологія та природа рідного краю, побут Слобожанщини, Золочів у роки Великої Вітчизняної війни, наш край у довоєнні та повоєнні роки, «Не підлягає забуттю» (присвячена воїнам-інтернаціоналістам та ліквідаторам Чорнобильської АЕС), «Видатні люди Золочівщини». Розробляється зал «Золочів у роки незалежності».

Колекція музею нараховує більше 7 тисяч музейних предметів, що висвітлюють історію Слобідського краю з найдавніших часів до сучасності. В музеї відвідувачі мають змогу ознайомитися з корисними копалинами, флорою та фауною Золочівщини, зі зразками побутових речей кінця XIX — початку XX століття. Особливу роль у скарбниці Золочівського історико-краєзнавчого музею займає колекція документів 1886 — 1917 років. Експозиція залу «Золочів у роки Великої Вітчизняної війни» розповідає про страшний період німецької окупації. Тут представлені газети тих років, фотографії учасників Великої Вітчизняної війни, медалі, документи. Особливе місце займають експонати, що розповідають про звільнення селища. Тут представлена схема звільнення Золочівського району від німецько-фашистських загарбників.

Частина V

Свято-Вознесенський храм.

Свято-Вознесенський храм розташований в наймальовничішому місці Золочева. Збудований у 1884 році храм нещодавно відсвяткував своє 125-річчя.

Краснокутський дендропарк

Об'єкти:

«Співочі тераси» — Краснокутський район, с. Городнє,

«Краснокутський дендропарк» — Краснокутський район, смт. Краснокутськ;

Архангело — Михайлівський храм — Краснокутський район, смт. Краснокутськ;

«Пархомівський художній музей ім. П.Ф. Луньова» — Краснокутський район, с. Пархомівка;

Покровська церква — Краснокутський район, с. Пархомівка.

«Співочі тераси», с. Городнє

Село Городнє цікаве збереженим тут мурованим комплексом-амфітеатром з романтичною назвою «Співочі тераси». Над рікою Мерло побудовані п’ятирівневі мури, що у вигляді амфітеатру спускаються до арени.

Назва «Співочі тераси», скоріше за все, пов’язана з незбагненним чином прорахованою і конструктивно витвореною акустикою амфітеатру. Тиха розмова в одному краю тераси добре чутна на її протилежній стороні на відстані 40−60 метрів. У вітряну погоду, коли єдиним виконавцем, присутнім на «сцені», була природа, тераси починали самі собою «співати» — вітер проходив крізь труби, вмуровані в стіни. На жаль, сходи з пагорба на арену не збереглися.

Мовчазними слухачами вітрових співів є яблуневі дерева, що посаджені прямо на терасах. Кажуть, дерева вирощені саме таким способом, окутані теплом та сонцем, приносили дуже смачні плоди.

Побудував «Співочі тераси» відомий цукрозаводчик Павло Іванович Харитоненко — володар земель села Городнє.

«Краснокутський дендропарк», смт. Краснокутськ

Ландшафтний дендропарк, колекційний фонд якого складають близько 500 видів і форм цінних хвойних і листяних порід. Парк заснований І. Н. Каразіним у 1809 р. Цей парк — один із перших осередків акліматизації екзотів на Харківщині

На початку ХІХ сторіччя Іван Назарович Каразін привіз із Європи насіння, живці, саджанці дерев та чагарників різних екзотичних видів рослин, і розпочав їх розмноження та акліматизацію на власних землях. Так було закладено у 1809 р. основу Краснокутського дендропарку, що став першим осередком акліматизації екзотів не лише на Харківщині, а й в Україні.

Парк розташований на площі 13,6 га в яружно-балковій системі правого берега р. Мерло. Зараз це прекрасний ландшафтний дендропарк з мережею алей, стежок, ставків, містками, дерев’яними скульптурами, альтанками, які створюють мальовничі краєвиди.

За основну композиційну вісь Краснокутського дендропарку прийнято вододіл яру, який поступово переходить у широку балку. На днищі яру розташовані ставки, греблі, струмки.

Схили сформовані терасами. Доріжки облаштовані з урахуванням можливості огляду пейзажів і місцевих композицій із різноманітних рослин. Єдина широка алея дендропарку, обсаджена ялинами, проходить по його південній окраїні і починається відразу біля головного входу.

В парку є два ставка, три муловідстійника, чотири джерела-криниці з водою, що має лікувальні властивості. На верхньому ставку є невеликий острів, насипаний ще Каразінами — так званий «Острів кохання», який з'єднаний з основною доріжкою містком. Серед місцевих мешканців є традиція обов’язково відвідувати цей острів і фотографуватися на ньому після реєстрації шлюбу.

Тут збереглися залишки підземних переходів, побудованих близько 300 років тому монахами Петропавлівського монастиря. Вони зараз відновлені, входи до підземель художньо оформлені. Дендрологічна колекція налічує понад 500 видів і форм цінних хвойних і листяних порід, серед яких багато екзотів і рідкісних видів.

Дерева в дендропарку в основному розміщені групами і ретельно підібрані. Блакитні та сріблясті хвойні посаджені на фоні, який підкреслює їхній колір. Поляни і окремі доріжки обсаджені яскраво квітучими кущами. Рослини, які в’ються, прикрашають альтанки, перголи, окремі дерева і спеціально побудовану для цього вишку.

В дендропарку багато дерев’яних фігури: вчений кіт, білка, Баба Яга з хатиною, Змій Горинич, лісовик та інші.

Архангело — Михайлівський храм, смт. Краснокутськ

Архангело — Михайлівський храм, відкритий та освячений на початку ХІХ століття, зруйнований в ХХ столітті та відновлений в кінці ХХ на початку ХХІ століття. Нині проводиться роботи по внутрішньому оформленні храму. Автор побудови храму невідомий.

«Пархомівський художній музей ім. П.Ф. Луньова», с. Пархомівка

Пархомівський художній музей ім. Луньова заснований 1955 року на засадах народного при Пархомівській середній школі. Засновник — вчитель історії Панас Федорович Луньов (1919;2004). Завдяки співпраці Луньова з Державним Ермітажем, Російським музеєм Ленінграда, Третьяковською галереєю, Об'єднанням музеїв Московського Кремля, музеями Харкова, творчими спілками, видатними художниками музей має унікальну колекцію (основний фонд — 2801 експонат, науково-допоміжній — 3609). У зібранні музею — твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, цінні матеріали з археології та етнографії. В експозиціях музею представлено твори західноєвропейського, російського, українського мистецтва у т.ч. таких відомих в світі митців як Ван Дейк, Ф. Бол, Д. Піранезі, П. Пікассо, В. Верещагін, Т. Шевченко, І.Шишкін, К. Крижицький, А. Архіпов, В. Маяковський, М. Сар'ян, Т. Яблонська та багатьох інших.

Музеєтворча, виховна діяльність П. Ф. Луньова і робота заснованого ним музею знаходила численні відгуки у засобах масової інформації. Він був удостоєний звання «Заслужений працівник культури України» (1990), нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (1997), визначений лауреатом премії ім. Д. Яворницького (2004).

1987 року народний музей став автономним відділом Харківського художнього музею.

Сьогодні музей, створений П. Ф. Луньовим — подвижником естетичного виховання у селі, став одним з найпопулярніших культурних і туристичних центрів Харківщини.

Покровська церква, с. Прахомівка

Покровська церква — розташована в селі Пархомівка, відноситься до початку ХІХ століття (відкрита та освячена 14 жовтня 1808 року), яку побудував архітектор П. А. Ярославський.

Місця бойової слави

Об'єкти:

Національний меморіальний комплекс «Висота маршала І. С. Конєва» — Дергачівський район, смт. Солоницівка;

Покровський храм — Харківський район, смт. Безлюдівка;

— Храм Бориса та Гліба — Зміївський район, с. Водяне;

Зміївський краєзнавчий музей — Зміївський район, м. Зміїв;

Таранівський музей гвардійців — широнівців — Зміївський район, с. Таранівка;

Каплиця храму Христа Спасителя (Спасів Скіт) — Зміївський район, с. Першотравневе;

Музей бойового братерства — Зміївський район, с. Соколово.

Національний меморіальний комплекс «Висота маршала І.С. Конєва

Солоницівка — мальовничий куточок Харківщини. Серед багатьох тисяч подій, які пережила Солоницівка за свою 350 — річну історію, вікопомне значення мають ті, які відбулися у роки Великої Вітчизняної війни. Харківська визвольна операція мала особливе значення на завершальному етапі війни. Її розглядають як складову частину Курської битви, але в історії новітньої України її значення ще вагоміше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок безперервному звільненню України від фашистських загарбників.

В пам’ять про ті часи, на висоті 197,3 метрів — одній з найвищих в області, розміщений Меморіальний комплекс «Висота Маршала І.С. Конєва». Саме тут знаходився командний пункт командарма І.М. Манагарова та передовий командний пункт маршала Радянського Союзу І.С. Конєва, командуючого Степовим фронтом. З легендарної висоти 22 серпня 1943 року Іван Степанович Конєв віддав наказ військам Степового фронту про наступ з метою визволення міста Харкова.

Нині тут на спеціально облаштованому майданчику розташована експозиція бойової техніки періоду Великої Вітчизняної війни. У серпні 2005 року, до дня визволення Харкова від фашистських загарбників, відбулося відкриття музею «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років». Музей має 9 залів, у кожному з яких можна побачити різні етапи війни. У Залі Слави демонструються документальні фільми, присвячені визволенню Харківської області. На меморіалі є можливість відвідати каплицю Іоанна Воїна (православного святого, захисника воїнів). Каплиця збудована у 2003 році за проектом заслуженого архітектора України П. Г. Чечельницького і А. В. Ткаченка. Музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941;1945 років» є першим та єдиним в Харківській області музейним закладом, будівля якого споруджена за спеціальним проектом, що відповідає умовам експонування та охорони предметів Державного музейного фонду України. Втілення сучасних принципів без бар'єрної архітектури дає змогу вільного відвідування музею людьми з обмеженими фізичними можливостями.

У 2008 році Указом Президента Меморіальному комплексу «Висота Маршала І.С. Конєва» надано статус національного. Відтепер меморіал називається Національний меморіальний комплекс «Висота Маршала І.С. Конєва». Сьогодні він є центром не лише районних, а і обласних заходів, присвячених річницям основних подій у Великій Вітчизняній війні. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій, проходить обласний фестиваль ветеранської пісні, уроки патріотичного виховання молоді.

Храм Бориса та Гліба, с. Водяне

Перший дерев’яний храм Бориса і Гліба в селищі Водяне збудований 1700 року. У 1905 році зведений кам’яний храм на честь святих Бориса і Гліба. У 1997 році Священним Синодом Української Православної Церкви було затверджено Свято — Борисо — Глібську жіночу обитель (монастир). Храм славиться іконою Нерукотворного Спасителя, яка виконана у візантійському стилі іконопису.

За свідченнями очевидців, 20 липня 1997 року на літургії ікона спалахнула яскравим золотистим світлом. Після цього на іконі почали проступати невидимі раніше написи, набагато чіткішими стали образи. Монастир продовжує процес становлення, будівництва та розширення своїх площ.

Зміївський краєзнавчий музей

Зміївський краєзнавчий музей було створено у 1991 році. За роки свого існування він став культурним центром Зміївщини. Музей є широкопрофільним закладом, який проводить роботу зі збереження, вивчення та популяризації історико-культурної спадщини краю.

Музей систематично бере участь у роботі археологічних, етнографічних, пошукових експедицій, що проходять на території Зміївщини, Проводяться підводні археологічні дослідження в акваторії рік Сіверський Донець і Мож.

Тут постійно організовуються персональні виставки художників, майстрів народно-ужиткового мистецтва. Експонати неодноразово експонувалися в обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках у Харкові та Києві.

Працівниками Зміївського краєзнавчого музею розроблено 4 екскурсійних маршрути по пам’ятних та історичних місцям Змїївщини.

Таранівський музей гвардійців-широнівців, с. Таранівка

Таранівський музей гвардійців-широнінців діє з 1973 року. Його експозиція присвячена подвигу взводу радянських солдат під командуванням лейтенанта П.М. Широніна, який утримував залізничний переїзд Безпалівка від фашистів, що наступали на Харків. У 1995 році на місці подвигу 25-ти гвардійців взводу, нагороджених званням Героя Радянського Союзу (з них — 19 посмертно) побудовано меморіал.

Каплиця храму Христа Спасителя (Спасів Скіт), с. Першотравневе

Селище Першотравневе увійшло в історію тим, що на його території 17 жовтня 1888 року відбулась катастрофа царського поїзду, в якому цар Олександр Ш повертався з Криму. На місті катастрофи споруджено Храм Христа Спасителя. Архітектура Храму була однією з найкращих в Європі в XIX ст.

Музей бойового братерства, с. Соколово

Соколівський музей бойового братерства створений у 1958 році, і діє, як музей радянсько-чехословацької дружби. Його експозиція присвячена подіям березня 1943 року, коли чехословацький батальйон під командуванням підполковника Л. Свободи, разом з радянськими солдатами, тримав оборону по р. Мож, щоб уповільнити наступ німецько-фашистських військ на Харків.

У першій залі музею розміщені археологічні, нумізматичні експонати, твори живопису, декоративно-прикладного мистецтва, що розповідають про с. Соколове періоду заселення Слобожанщини.

Експозиція другої зали відображає бойовий шлях чехословацьких військових формувань від с. Соколово до Праги — фото і документи, особисті речі, обмундирування чехословацьких воїнів, зразки бойової техніки часів війни.

Основу третьої зали складають сувеніри, подарунки офіційних делегацій та гостей із Чехії та Словаччини.

Неподалік від музею знаходяться обеліск «Слави» на братських могилах радянських та чехословацьких воїнів. В одній із могил похований командир роти надпоручик Отакар Ярош — перший із іноземних громадян, удостоєний звання Героя Радянського Союзу, пам’ятник уродженцю цих місць Герою Радянського Союзу лейтенанту О. Р. Шемигону, що повторив подвиг О. Матросова в 1944 р., меморіальний парк.

Старинні садиби Харковщини

На захід від Харкова розкинулися дворянські садиби минулих століть — справжні шедеври архітектура, потопаюча в прекрасних парках. Час неабияк пошарпав їх, але не змінив ні історичної цінності, ні краси. Багато з цих старовинних садиб можна побачити своїми очима.

Старий Мерчик

Якщо покинути Харків по Київській трасі і скрутити направо відразу за Люботіном, то всього через півгодини дорога приведе в древнє село Старий Мерчик. Тут, ще при Катерині II, нащадок знатного роду Шедловських, Григорій спробував відновити занепалу садибу батька. 120 000 срібних рублів — безумні у той час гроші! — пішли на будівництво палацу. Маєток в стилі Людовика XVI до цих пір приголомшує уяву. Ставки довкола, залізні містки, що сполучають штучні острови, два палаци — для самого господаря і для гостей. Бальний зал Старого Мерчика колись збирав під зведеннями всю аристократію округи. Сяяння і блиск урочистих вечорів були його гордістю — але прийшла революція. Садибу у господарів відібрали, влаштувавши в маєтку землеробську школу. Шістдесят років тут учили студентів-ветеринарів, але в 1997 році садиба була кинута напризволяще. араз, нарешті, відреставрована унікальна церква, що стоїть на території маєтку, а ось на останнє, як завжди, не вистачило засобів. Садиба перебуває в сумному стані, але все одно залишається рідким пам’ятником архітектури XIX століття.

Шаровка

Ще далі, в шістдесяти кілометрах від Харкова, можна попасти в абсолютно чарівне місце — Шаровку. Палац, зведений в ті ж часи поміщиком Ольховським, обернений фасадом до двох ставків і воістину готичний — немов середньовічний замок. Один з власників, барон Кенінг, витратив на маєток величезні гроші і сили, щоб догодити коханій. Величезний парк з павутиною доріжок і екзотичною флорою давно став заповідником республіки. Віддання свідчить, що «камінь любові» на алеї парку поставлений Кенінгом, що сходив з розуму після зради дружини. Але, на жаль, вся ця пишність була віддана в 1923 році під туберкульозний санаторій.

Натальевка

Наступна за Шаровкой садиба (сіло Владіміровка Харківської області) побудована в кінці XIX століття Іваном Харітоненко. Син селянина, що збив перебування на виробництві цукру, він назвав маєток на ім'я внучок — Натальевка. Майже неможливо повірити, що величезний сосновий ліс довкола садиби — справа рук садівників. Але дивовижні оранжереї і зимовий сад, поза сумнівом, створені прекрасними майстрами.

В центрі парку церква — Свято-Преображенський храм, точна копія якого стоїть у Франції, на Блакитному побережжі. Архітектор Щусев, творець церкви, спроектував і парадний в'їзд до садиби в стилі модерну. Після війни тут теж влаштували туберкульозний санаторій, зробили в храмі клуб. Але зараз Свято-Преображенський храм сяє колишньою красою — на відміну від розвалин кінного манежу і цегельних стаєнь.

Курорти

Березовські Мінеральні Води

Бальнеологічний курорт в 25 км. від Харкова. Розташований у великому парку із ставками. Основним лікувальним чинником є слабомінералізованниє крем’янисті гідрокарбонатні кальцієво-натрієво-магнієві води, використовувані для пиття і ванн. У лікувальному процесі застосовують також привізний боріславський озокерит і слов’янські грязі. На цьому курорті лікують захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчних і сечових доріг, опорно-рухового апарату, цукровий діабет, а також порушення обміну речовин.

Рай-Еленовка

Бальнеологічний курорт в 12 км. від Харкова. Основним лікувальним чинником є слабомінералізованная крем’яниста гідрокарбонатна кальцієво-натрієво-магнієва вода, що містить органічні речовини. Тут лікують захворювання органів травлення. На території курорту знаходяться ліс, фруктовий сад і ставки.

Висновок

На розвиток туризму в світі здійснювали вплив науково-технічний прогрес, підвищення якості життя населення, збільшення тривалості вільного часу, відпусток, економічна и політична стабільність і ряд інших чинноків, тому кріїни з розвиненою туристичною індустрією можуть бути прикладом для розбудови українського туризму. Для розвитку цієї галузі, необхідний насамперед регіональний розвиток туризму.

Харківська область, володіючи великим туристичним потенціалом, може запропонувати в контексті євро інтеграційних перспектив та розвитку туристичного потенціалу крую об`єкти природно-заповідного фонду, історико-культурні об`єкти, пам`ятки архітектури та інше.

Але в даний час область має порівнянно нерозвинену туристичну інфраструктуру, що не дозволяє істотно збільшити розвиток іноземного туризму і залучити туристів з інших регіонів Укріїни. Матеріальна базу туризму потребує реконструкції, потрібне істотне розширення мережі туристичних об`єктів та послуг.

Адже, так хочеться щоб як най мого більше людей побачили Харківщину в усій красі.

потенціал туризм харків музей