Потенціал і перспективи участі України в міжнародному туризмі

• Зміст
• Вступ
• Розділ 1. Суть міжнародного туризму, його різновиди та значення
• Розділ 2. Аналіз тенденцій розвитку міжнародного туризму в Україні
• Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку туристичної галузі в зовнішньоекономічній діяльності України
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Міжнародний туризм зростає з кожним роком. За даними світової туристичної організації, в ХХІ столітті він стане найважливішою силою світового розвитку. За обсягом діяльності він посідає третє місце в світі після торгівлі нафтою, нафтопродуктами та автомобілями. Отже, туризм — це одна з найбільш комерціалізованих галузей господарства, якій і в нашій країні треба приділяти увагу. Зважаючи також на туристичний потенціал України, питання участі нашої країни в міжнародному туризмі є дуже актуальним.

За даними Всесвітньої туристської організації, щорічно в подорож вирушають понад 1,5 млрд. чол., з них у 2008 році 924 млн. — за межі своєї країни. Середньорічне зростання кількості туристів дорівнює 4−5%.

Бюджет багатьох розвитих країн на третину, а то і більше складається з надходжень від туристичної діяльності. Наприклад, у Туреччині ця цифра дорівнює 37%, Іспанії, Франції, Португалії показники приблизно такі ж. Наш найближчий сусід Росія, має 11%, а у найближчому майбутньому планує вийти на 20%. А у Великобританії тільки в рекламну діяльність, пов’язану з туризмом, держава вкладає до 80 млн. фунтів стерлінгів, з тим, що один витрачений фунт приносить 27 фунтів прибутку. У більш ніж 40 країнах світу туризм є основним джерелом національного доходу.

Завойовуючи все нові й нові регіони, туризм став потужною індустрією, величезним комплексом, де злились соціальна та економічна сфери воєдино. Закономірно, що його вплив поширився на життя не тільки певних регіонів, а й цілого ряду країн. В економіці високорозвинених країн-членів Європейського Союзу та Америки ця галузь посідає чільні місця за обсягами загальних доходів, кількістю створених нових робочих місць, надходженнями до бюджету. Про це свідчить те, що на частку туризму припадає близько 12% світового валового продукту, понад 30% обсягів послуг світової торгівлі та 11% світових споживчих витрат, 7% загального обсягу інвестицій та 5% усіх податкових надходжень. Сьогодні безпосередньо у сфері туризму зайнятий кожен десятий працівник (понад 260 млн. працюючих).

Тому на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин Україні, як державі, яка прагне інтегруватись у світову спільноту, стати рівноправним гравцем на світовій арені, надзвичайно важливо не залишитись на периферії міжнародних туристичних відносин. Формування економічно та соціально ефективної стратегії виходу держави на світовий туристичний ринок є особливо актуальним для України. Сфера туризму підтримує майже 50 суміжних галузей та створює додаткові робочі місця. Один турист дає роботу 10 особам. Створення одного робочого місця в туризмі в 20 разів дешевше, аніж у промисловості. Туризм в Україні може і мусить стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів. Італія, Іспанія, Франція, Греція, Кіпр, а також Польща, яка вже 1996 року ввійшла в десятку країн світу за рівнем розвитку туризму, завдяки розвиткові туризму зуміли за досить короткий час подолати економічну кризу.

Поглиблення ролі України в розвитку міжнародних туристичних послуг вже тривалий час привертає увагу багатьох учених. Насамперед, це наукові розробки, Александрова А. Ю, Григорківа В. С., Ореховської Т.М., Кифяка В. Ф., Кравчук Р. В., Лошенюк І.Р, Школи І.М. та інших вчених.

Метою курсової роботи є дослідження потенціалу і перспектив участі України в міжнародного туризмі.

З даної мети випливають такі завдання:

1.розглянути суть міжнародного туризму, його різновиди та значення;

2. проаналізувати тенденції розвитку міжнародного туризму в Україні;

3. дослідити шляхи та перспективи розвитку туристичної галузі в зовнішньоекономічній діяльності України.

Об'єктом дослідження є міжнародний туризм в Україні.

Предметом роботи є потенціал та перспективи участі України в розвитку міжнародного туризму.

До методів дослідження, використаних в роботі, належать: пошуковий, описовий та порівняльний аналіз.

Дана робота складається зі вступу, трьох розділів, що відповідають завданням дослідження та висновку.

міжнародний туризм галузь зовнішньоекономічний

Розділ 1. Суть міжнародного туризму, його різновиди та значення

Існує багато поглядів щодо сутності туризму та його ролі у сучасному суспільстві, охопленому глобалізаційними та інтеграційними процесами.

Згідно Закону України «Про туризм» туризм — це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. [1]

Поширеними в літературі є і наступні визначення туризму. Зокрема згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (WTO) туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, як один із видів активного відпочинку.

Актуальними є і наступні визначення.

1. Манільська декларація зі світового туризму (1981 р.): туризм — це один із видів активного відпочинку, що представляє собою подорожі, які здійснюються з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і які поєднуються у деяких країнах з елементами спорту.

2. Документи Міжнародної конференції ООН зі статистики подорожей і туризму (схвалено WTO 1992 р.): туризм — подорожі і перебування у місцях, які знаходяться за межами звичайного середовища подорожуючого, на термін не більше 12 місяців, з будь-якою метою, окрім заняття оплачуваною там діяльністю.

3. Гаазька декларація по туризму (1989 р.): туризм — це усі вільні переміщення людей від місця їх постійного проживання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, які виникають у результаті цих переміщень.

4. Американські підручники з туризму: туризм — це діяльність, яка має у житті народів велике значення; джерело валютних надходжень в країну; третя у переліку індустрія в галузі обслуговування, у якій зайнятий кожний п’ятнадцятий з працюючих людей.

5. Каролін Купер — професор США: туризм — це потужний економічний засіб, який може бути використаний слабо розвинутими країнами для створення припливу валюти, необхідної для успішної боротьби на конкурентному ринку.

6. Джон Уокер — професор США: туризм — це наука, мистецтво і бізнес залучення, облаштування і розваг людей, які подорожують заради задоволення або у справах. [17, с. 593 — 594]

Туризм став одним із найголовніших факторів економіки, тому Кабушкін Н.І. розглядає туризм не просто як поїздку чи відпочинок, а сукупність відносин і єдність зв’язків та явищ, котрі супроводжують людину в подорожуванні. Тобто туризм — це галузь економіки, яка охоплює діяльність туристичних організацій, агентів та посередників.

Отож, кожне з цих понять характеризує ті чи інші риси туристичної діяльності. Однак, узагальнивши їх можна сформулювати наступні більш повні визначення:

Туризм — це система взаємовідносин, пов’язана із зміною місця перебування людей на тимчасовий період без мети отримання прибутку та у власних цілях, і яка охоплює весь процес здійснення таких взаємовідносин.

Міжнародний туризм — це порівняно ширше поняття, ніж просто туризм. Оскільки воно охоплює не одну країну, а цілу низку країн, представники яких здійснюють туристичні поїздки із одних країн в інші.

Міжнародний туризм — це:

1) система взаємовідносин, які виникають між людьми з різних країн, пов’язана із зміною їх місця перебування на тимчасовий період без мети отримання прибутку та у власних цілях;

2) система взаємовідносин між організаціями, агентами та посередниками, що займаються процесом організації туристичної діяльності;

3) система взаємовідносин між країнами та міждержавними органами, що стимулюють, регламентують та врегульовують процес надання туристичних послуг в умовах безмежності людських потреб, обмеженості ресурсів і на основі міжнародного поділу праці.

Система міжнародного туризму складається із взаємопов'язаних елементів. До них слід віднести:

· турист

· туристичний продукт

· суб'єкти, що забезпечують туристичну діяльність

· допоміжні елементи туристичного продукту

· міжнародні регулюючі органи

· державні органи в галузі туризму.

На рис. 1 відображено основні складові системи міжнародного туризму, які пов’язані між собою стрілками, що характеризує динамічну характеристику туризму.

Згідно законодавства України, турист — це особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін. [1]

Манільська конференція з туризму (1981 р.) прийняла найбільш широке визначення поняття «турист», що дозволив уніфікувати всі підходи і зняти деякі протиріччя у визначеннях туриста в різних країнах: «Туристособа, що подорожує з будь-якою ціллю, крім пошуку заробітку і зміни місця постійного проживання, за терміном перебування поза межами місця проживання не менше 24 годин.»

Рис. 1. Складові системи міжнародного туризму

Туристичний продукт — це основний елемент туризму, сукупність туристичних послуг, що пропонується на ринку туристичних послуг за визначену ціну та у визначений час. Закон України «Про туризм» розглядає туристичний продукт як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Споживаючи туристичний продукт, кожний турист споживає ще й так звані допоміжні елементи туристичного продукту. Вони можуть включати побутове обслуговування, додаткове харчування, стоянка для автомобіля, розваги, зберігання речей та інше.

Окрім туристичного продукту, вагоме місце при розгляді розвитку міжнародного туризму займають суб'єкти, що забезпечують туристичну діяльність. До них відносяться як туроператори, турагенти, гіди, перекладачі, так і фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг.

Туроператор — це ключова фігура в наданні туристичних послуг, у функції якої входять розробка, створення та продаж туристичного продукту через мережу турагенств.

Турагент — це ключова фігура в наданні туристичних послуг, у функції якої входить продаж туристичного продукту кінцевому споживачу — туристу.

Оскільки міжнародний туризм характеризує соціально-економічний стан в країні та є вагомим показником участі країни у міжнародному житті, то виникла необхідність формування ефективної системи управління туристичною діяльністю як в рамках однієї держави, так і на міжнародному рівні. Наприклад, в Україні законодавчо визначено, що регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою АР Крим та Радою міністрів АР Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

Найавторитетнішим органом на міжнародному рівні, основним представником туризму в ООН є Всесвітня туристична організація (WTO), яка розпочала свою діяльність ще з 1975 року.

Аналізуючи рис. 1, можна помітити такі основні характеристики міжнародного туризму:

· динамічність — туризм передбачає зміну місця перебування;

· тимчасовість — тимчасове перебування у місці відмінному від місця постійного перебування (від 24 годин до 1 року);

· відокремленість від постійної прибуткової діяльності;

· організованість — туризм може здійснюватись за посередництва суб'єктів, що забезпечують туристичну діяльність, або без них;

· урегульованість — передбачає наявність структур, що мають вплив на розвиток та організацію туристичної діяльності.

Види туризму можна класифікувати наступним чином:

1. Діловий туризм. Діловий туризм відіграє все більшу роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, а перспективи його розвитку досить сприятливі. За оцінками експертів СТО, частка ділового туризму в світі складає 20%. Діловий туризм є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму в світі. Так, близько 50% доходів авіакомпаній, приблизно 60% доходів готелів і більш як 70% доходів автопрокатних компаній створюється за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів. Поняття «діловий туризм» охоплює досить широке коло поїздок: ділові поїздки співробітників корпорацій з метою переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутової діяльності тощо; поїздки на симпозіуми, конгреси, конференції, семінари, виставки, ярмарки, біржі тощо; заохочувальні поїздки, що організовуються компаніями й організаціями для своїх співробітників у вигляді безкоштовної туристичної поїздки; поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів; поїздки офіційних делегацій (офіційне обслуговування). Найбільш численною є перша група поїздок, в основному за рахунок все більшої інтеграції та інтернаціоналізації економічних відносин в умовах розвитку глобальних процесів.

2. Оздоровчий туризм. Ринок оздоровчого туризму досить широкий і тісно пов’язаний з використанням рекреаційних ресурсів. Потреби і погляди клієнтів на оздоровчий туризм значно відрізняються один від одного. Для одних це відпочинок з обов’язковим профілактичним лікуванням (водоі грязелікування, мінеральні води тощо), для інших — просто відпочинок на природі або активний спосіб життя. Програми таких турів дуже різноманітні, але існують загальні специфічні вимоги до їх організації. Реалізація ж, як правило, відбувається не в цілому по групах, а індивідуально. Програми цих турів будуються з урахуванням того, що приблизно половину часу необхідно витрачати на лікувально-оздоровчі процедури або заняття. Всі інші заходи мають додатковий або супутній характер. Одним зі специфічних сегментів оздоровчого туризму є сімейний відпочинок. При розробці таких програм необхідно врахувати також вікові психологічні і фізіологічні особливості.

3. Хобі-туризм. Цей вид міжнародного туризму дає можливість зайнятися улюбленою справою у колі однодумців під час відпочинку або подорожі (автолюбителі, філателісти, вболівальники спортивних змагань, гурмани тощо). Як правило, такі тури організовуються у вигляді групових поїздок. При формуванні таких програм необхідно дотримуватись головного правила — формування групи за однорідністю інтересів і тематичної спрямованості.

4. Пригодницький туризм. Цей вид туризму забезпечує перебування туристів у привабливій для них місцевості і зайняття незвичайною справою (полювання на верблюдах в Африці, ловля форелі в Карпатах, сходження на кратер вулкану, політ у космос тощо). Пригодницькі тури поділяються натри види: похідні експедиції; сафарі-тури (мисливство, рибальство, фотомисливство тощо); навколосвітнє плавання (яхтинг). Тематика і географія пригодницьких турів дуже різноманітна. Як правило, це групові тури. Але завжди колорит подорожі підкреслюється наданим спорядженням, інколи фольклорного характеру. Крім цього, специфікою такого виду туризму є наявність спеціального роду ліцензій, дозволів (на мисливство, рибальство, вивіз трофеїв), забезпечення гарантій безпеки, що включають в себе, окрім страхування, контрольно-порятункові служби, проходження трас маршрутів та перевалів, супровід кваліфікаційних інструкторів. Пригодницький туризм належить до елітних видів туризму і коштує досить дорого.

5. Спортивний туризм. Основними споживачами спортивних турів є різні спортивні товариства, а основними крупними сегментами ринку спортивного туризму — любителі спорту, спортсмени, туристи-похідники. На таких турах необхідно задовольняти спортивні потреби залежно від обраного в кожному конкретному випадку виду спорту. Головне завдання спортивного туру — забезпечення можливостей (протягом всього туру) займатися обраним видом спорту. Спеціальні траси, підйомники, спортивні майданчики, споруди, інвентар — обов’язкове оснащення спортивних турів. Забезпечення безпеки туристів — одна з найважливіших вимог до спортивних турів. Безпека забезпечується наступним: найманням досвідчених перевірених і кваліфікованих інструкторів; прокладкою і постійним контролем за станом траси, маршруту, спортивними спорудами, підйомниками тощо; укладенням угоди з місцевою, регіональною контрольно-порятунковою службою; страхуванням подорожей.

6. Навчальні тури. Цей вид туризму орієнтується на вік клієнтів і мотивацію вибору. В основному, це «мовні» тури, але можуть бути також тури з навчанням спорту, спортивним іграм, менеджменту або тури з підвищення кваліфікації. Всі програми навчальних турів включають у себе по 2−4 години занять в день, у першій половині дня. Інший час — відпочинок, спорт, дозвілля, розваги тощо. Трапляються тури і з інтенсивною програмою навчання (20−30 годин на тиждень). Тут серйозні вимоги пред’являються до кваліфікації викладачів. Загальні вимоги: заняття повинні бути «живими», в основному проводитись у формі розмовної практики (мовні тури).

7. Релігійний туризм. Історично це найдавніший вид міжнародного туризму. На сьогоднішній час відзначається прагнення туризму і релігії до більш тісного співробітництва. У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок: паломництво, тобто відвідування святих місць з метою поклоніння церковним реліквіям, святиням і з ціллю відправлення релігійних обрядів; пізнавальні поїздки з ціллю знайомства з релігійними пам’ятниками, історією релігії і релігійною культурою; наукові поїздки — поїздки науковців, які займаються питаннями релігії. Дуже важливим у релігійному туризмі є питання підготовки кадрів, які могли б не тільки показати архітектурні та історичні пам’ятники, а й розкрити туристам духовність релігійних цінностей. При організації релігійних турів враховуються передусім потоки відвідувачів та їхня мотивація, а також кількість відвідувачів у день, період, сезон.

Розважальні тури. Це найрізноманітніші та найпопулярніші тури в усьому світі. Як правило, вони не довготривалі (2−4 дні) і можуть бути періодичними та регулярними. В Європі дуже популярними є різдвяні тури. Програми таких турів — це, в основному, розваги (відвідування святкових заходів, концертів, виставок тощо).

Пізнавальні тури. Пізнавальні міжнародні тури є найбільш розповсюдженими і не залежать від вікової та соціальної приналежності туристів. Пізнавальні тури мають велику кількість різновидів: історичні, літературні, знайомство з живописом, балетом, оперою, з місцями діяльності відомих літературних персонажів і творів тощо. Програма будується залежно від тематики туру, але завжди з перевагою тематично-пізнавальних і культурних заходів. Такі тури, як правило, короткотермінові. Важливим моментом таких турів є бажаність проведення екскурсій на рідній мові туристів, оскільки переклад викривляє сприймання теми і погіршує якість екскурсії.

Подорожі для людей старшого віку. До 80% подорожей туристи старшого віку здійснюють з метою відпочинку; при цьому значну частку займають короткотермінові тури. Близько 70% цих туристів подорожують влітку. Надають перевагу готелям першого і середнього класу. При формуванні турів для цих клієнтів експерти радять враховувати особливості їхньої психології. За спостереженнями психоаналітиків, сьогоднішнє старіюче покоління розвинутих країн — це активна, вимоглива і платоспроможна категорія населення, орієнтована на якісне обслуговування. У поїздках такі туристи не бажають відділятися від туристів іншого віку, слово «пенсіонер» сприймається ними негативно. В той же час вони найбільш прискіпливо відносяться до харчування і обслуговування, передбаченими в програмі перебування. Не менш важливими для них є і фінансові умови реалізації поїздки: ціна туру та можливість отримання знижки з вартості обслуговування і проїзду. Програму обслуговування для цієї категорії туристів рекомендується складати таким чином, щоб клієнти мали достатньо часу для повноцінного відпочинку. Переїзди з місця на місце повинні бути по можливості короткочасними. Бажано проводити не більше однієї екскурсії на день і організовувати її таким чином, щоб туристи якомога менше часу проводили на ногах. При розміщенні варто надавати перевагу невеликим, не дуже модним готелям з хорошим сервісом.

Крім наведених вище видів міжнародного туризму, значне місце в світі зараз займає молодіжний туризм зі своєю специфікою організації та обслуговування. Можна ще назвати туризм автостопом, сільський туризм, зелений туризм і багато інших видів обслуговування, які пропонуються сьогодні туристам на міжнародному ринку туризму.

Отже, туризм — система взаємовідносин, які виникають між людьми з різних країн, пов’язана із зміною їх місця перебування на тимчасовий період без мети отримання прибутку. До системи міжнародного туризму входять такы елементи: туристичний продукт; суб'єкти, що забезпечують туристичну діяльність; допоміжні елементи туристичного продукту; міжнародні регулюючі органи; державні органи в галузі туризму. До основних видів туризму належать: оздоровчий, діловий, хобі-туризм, спортивний, навчальні, релігійний, розважальні тури, пізнавальні тури та подорожі для людей старшого віку.

Розділ 2. Аналіз тенденцій розвитку міжнародного туризму в Україні

Із розвитком глобалізаційними, інтеграційними процесами, вдосконаленням комунікацій зростає роль туризму. Якщо у 1950 році у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то у 1970 році їх кількість зросла до 165 млн., у 1990;му — до 450 млн., у 2000 — 700 млн.

На тлі поліпшення економічної ситуації у світі міжнародний туризм відновлюється швидше, ніж очікувалося після глобальної фінансової кризи та економічного спаду кінця 2008 і протягом 2009 років.

Міжнародні туристські прибуття зросли на 6,7% в порівнянні з 2009 роком, при цьому позитивні темпи зростання були зареєстровані у всіх регіонах світу. Кількість міжнародних туристських прибуттів в світі досягло позначки 935 млн., що на 58 млн. перевищує показник 2009 року і на 22 млн. — показник передкризового пікового рівня 2008 року (913 млн.).

Разом з тим, темпи відновлення були неоднаковими і лідируючі позиції в цьому процесі належать, в першу чергу, зростаючим економікам.

Азія (+13%) стала першим регіоном, в якому відбулося відновлення і який розвивався найшвидшими темпами в минулому році. Кількість міжнародних туристських прибуттів в Азію досягло нового рекордного рівня 204 млн. у порівнянні з 181 млн. в 2009 році. Африка (+6%, 49 млн.) — єдиний регіон, який мав позитивні темпи зростання в 2009 році і зберіг їх у минулому році завдяки посиленню динамізму економіки та проведення таких заходів, як організований ФІФА в Південній Африці чемпіонат світу з футболу. Результати, що виражаються двозначними цифрами, були зареєстровані на Близькому Сході (+14%, 60 млн.), де темпи зростання майже всіх дестинаций становили 10% або більше.

У Європі (+3%, 471 млн.) темпи відновлення були більш повільними, ніж в інших регіонах внаслідок порушення повітряного руху, викликаного виверженням вулкана Ейяфьятлайокудль, і економічної невизначеності в єврозоні. Однак з другої половини року сектор став набирати обертів і деякі країни домоглися результатів, що значно перевершують среднерегиональной показники, але цього було недостатньо, щоб перекрити втрати 2009 року.

Американський регіон (+8%, 151 млн.) відновився після спаду 2009 року, викликаного економічними труднощами в Північній Америці і спалахом грипу A (H1N1). Поліпшенню результатів регіону в цілому сприяло відновлення позитивних темпів зростання в економіці США, а також посилення процесів регіональної інтеграції в Центральній і Південній Америці і пожвавлення латиноамериканських економік. Найбільш високі темпи зростання спостерігалися в Південній Америці (+10%).

Темпи зростання надходжень від міжнародного туризму в минулому році продовжували трохи відставати від темпу зростання прибуттів, що характерно для періодів відновлення. Серед провідних виїзних туристських ринків за обсягом витрачених туристами засобів за кордоном лідируючі позиції продовжують займати зростаючі економіки: Китай (+17%), Російська Федерація (+26%), Саудівська Аравія (+28%) і Бразилія (+52%). Ситуація в традиційних напрямних ринках, таких як Австралія (+9%), Канада (+8%), Японія (+7%) і Франція (+4%), виправилася, хоча США, Німеччина та Італія мають більш скромний показник 2%. На протилежному полюсі знаходиться Британія, туристи якої в 2010 році витрачали за кордоном на 4% менше коштів.

Очікується, що через рік після початку глобальної відновлення в 2010 році в секторі туризму в 2011 році триватиме ріст, але більш повільними темпами. Група експертів ЮНВТО прогнозує в 2011 році зростання міжнародних туристських прибуттів на 4% - 5%, — дещо вищі темпи в порівнянні з середніми показниками, розрахованими на тривалий період.

За прогнозами WTO, в ХХІ столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих в світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. Чоловік в рік, що означає збільшення туристичних прибутків у 2,4 рази порівняно з 2000 роком.

При цьому доходи від туризму, за прогнозами WTO, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 рази перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.

Отож, значення туризму в економічному житті країн має тенденцію до постійного зростання.

Роль туризму у світовій системі господарства є вагомою — більш як 8% зайнятих та понад 10% валового продукту. Але для України міжнародний туризм є досить нерозвиненою галуззю, що знаходиться на етапі становлення, але має цілком реальні можливості та умови для нарощення свого потенціалу, зокрема, завдяки наявності в країні унікальних природно-рекреаційних ресурсів, історико-культурних пам’яток, багатої флори та фауни, зон різноманітних форм відпочинку. Але незважаючи на значний потенціал, частка туризму в Україні складає всього 2,2% від світового, що свідчить про нерозвиненість галузі .

За даними Держкомстату України, у 2010 р. у туристичній та курортній галузях було зайнято 0,93% працівників і вироблено 1,56% ВВП. Таким чином, показники розвитку туризму в Україні значно нижчі за середньосвітові і цілком порівнянні з показниками більшості пострадянських європейських країн: у Білорусі і Латвії — по 1% зайнятих та 1,4% ВВП, у Росії — 1 і 1,7%, Естонії — 5 і 5,4%, Литві — по 1,9% відповідно.

Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів і внутрішнього, і іноземного туризму. Країна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією, Північчю і Півднем, а важливі залізничні й автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, річки Дунаю, авіамережа спроможні забезпечити інтенсивні зв’язки з іншими країнами. Територією України проходять міжнародні транспортні коридори (МТК): критські №№ 3, 5, 7 і 9, Балтійське море — Чорне море, Європа — Азія, Північ — Південь, ЧЕС, ЄАТК. Із 13 тис. км автомобільних доріг державного значення понад 9 тис. км є магістралями, пов’язаними з МТК. За оцінками експертів, Україна має найвищий у Європі коефіцієнт транзитності. Розглянемо докладніше складові туристичного потенціалу та рівень його використання у державі.

На території країни діють 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, що належать до природоохоронних територій. Серед останніх такі відомі, як Асканія-Нова, Шацький національний природний парк, «Софіївка», «Олександрія», Тростянецький дендропарк, парк у Качанівці, острів Хортиця. Водні ресурси (Чорного та Азовського морів, понад 70 тис. річок, найбільші з яких Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець та Дунай, а також понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові (передусім ліси гірських районів та ті, що знаходяться поблизу водоймищ і річок), каньйони Дністра (на Тернопільщині), пам’ятки природи — Скелі Довбуша, Кам’яні Могили, Великий каньйон у Криму, урочище Монастирище, біосферні заповідники (Карпатський площею 53,6 тис. кв. км, або 2,5% території Карпатського регіону, де сконцентровано найбільші у Європі ділянки букових та ялиново-букових пралісів і 2,2 тис. видів живих організмів; Дунайський тощо), острів Зміїний у Чорному морі тощо. За деякими оцінками, Україна має досить різноманітну біоту — понад 70 тис. видів, вартість якої оцінено в 7,6 трлн дол. США. За видовим багатством, зокрема рідкісних видів, Україна посідає сьоме місце у Європі, а за кількістю збережених, глобально уразливих європейських видів — п’яте[6,с.77].

До специфічних ресурсів для розвитку іноземного туризму в Україні варто віднести і спеціальну зону Чорнобильської АЕС, місто Славутич та відпрацьований шахтний фонд Донбасу, де можна запроваджувати так званий промислово-екстремальний туризм. У Славутичі вже працює агентство «Туристичний кластер-Славутич». У туристичній інфраструктурі міста тризірковий готель «Європейський» (споруджений будівельниками із Скандинавії), номерний фонд якого заповнюється щорічно на 35—40%; кілька ресторанів, більярдний і кінноспортивний клуб, яхт-клуб, що має свій готель. Усі ці природні та інші ресурси дають можливість для розвитку широкого спектра і внутрішнього, і особливо іноземного туризму.

Скажімо, мисливські угіддя Цуманських лісів Ківерцівського району Волинської області вже стали місцем активного відпочинку любителів полювання з Італії, Франції, Німеччини та Бельгії; гірські та гірськолижні курорти Карпат, освоювані донедавна вітчизняними туристами та туристами з країн СНД, поступово стають привабливими для відвідувачів із сусідніх східноєвропейських країн. Підвищенню зацікавленості останніх має сприяти реалізація із залученням румунських та угорських партнерів спільного в рамках Карпатського єврорегіону проекту «Карпатський трамвай» з використання збудованих у першій половині минулого сторіччя ділянок гірських вузькоколійних залізниць. Створення тут мережі історичних залізниць сприятиме формуванню єдиної культурної сфери за участю п’яти сусідніх країн, що зробить його привабливим для іноземних туристів. Саме в Карпатах знаходиться (за твердженням українських географів) центр Європи (неподалік Рахова), де можна проводити міжнародні фестивалі культури та мистецтв. Доцільним є створення разом з Румунією біосферного резервату у Мараморських горах, встановити рух пасажирських потягів Транскарпатською магістраллю між Києвом та Бухарестом через Рахів.

Родовища зі значними ресурсами лікувальних грязей, які розташовані на прибережних територіях півдня України, та мінеральних і радонових вод Карпатського та лісостепового регіонів становлять основну частину рекреаційного потенціалу України, що має міжнародне значення для розвитку лікувально-оздоровчого туризму. У передгір'ї Карпат на висоті 350 м над рівнем моря розкинувся один із найвідоміших бальнеологічних курортів України Трускавець, у ньому зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод (найвідоміші — «Нафтуся», «Софія», «Марія») та лікувального озокериту. Щорічно курорт відвідує близько 200 тис. відпочивальників. Останнім часом він набуває популярності серед туристів з Німеччини, Польщі, Ізраїлю, Канади і США, де відкрито представництва ЗАТ «Трускавецькурорт».

Історико-культурні пам’ятки є також вагомою складовою туристичного потенціалу України. Найбільше приваблюють туристів розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі IX — XII сторіч у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури — фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському (третє місце в Україні після Києва і Львова за кількістю пам’яток старовини. Кам’янець-Подільський одним із перших з українських міст у 1374 р. отримав магдебурзьке право), Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині, Тернопільщині (зокрема в Збаражі) та Чернігівщині (загалом в Україні збереглося понад 100 палаців, замків і замкових споруд); пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір'ї, Мукачевому, Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах. У цьому списку слід виокремити Генуезьку фортецю у Судаку — кримському місті, з якого за давніх часів розходилися за різними географічними напрямками гілки Шовкового шляху.

Розвиток цивілізаційних комунікацій в епоху становлення християнства на нинішній території України історики пов’язують з Інкерманською долиною, де свого часу перебував Андрій Первозваний — перший Апостол Тавриди. Останнім часом в Україні розпочато роботи з відновлення історичної столиці — гетьманського Чигирина, на Рівненщині відроджуються історичні та культурні пам’ятки Острога, який ще у ХVІ—ХVІІ сторіччях мав назву «волинські Афіни», його всесвітньо відомої академії. Є всі підстави для того, щоб ці об'єкти стали активними центрами міжнародного історико-культурного та етнографічного туризму.

Варто згадати і релігійний туризм, зокрема щодо відвідань єврейськими хасидами Умані (Черкаська область), Меджибожа (Хмельницька область), куди десятки тисяч прочан приїздять на могилу свого вчителя Баал-Шев-Това та інші.

Загалом в Україні на державному обліку перебуває 57 206 пам’яток археології (в тому числі 418 пам’яток національного значення), 5,9 тис. — пам'ятки монументального мистецтва, 16,3 тис. — пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (з них 3,5 тис. національного значення). У країні впорядковано 61 історико-культурний заповідник (13 із них надано статусу національних), до складу яких належать комплекси (ансамблі) пам’яток, що мають особливу культурну цінність. 400 населених пунктів постановою Кабінету Міністрів № 878 від 26 липня 2001 року внесено до Списку історичних населених місць України. Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО поповнили Софійський собор з архітектурним ансамблем у Києві, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова та Резиденція Буковинського митрополита у Чернівцях. [19]

Нині Україна розвиває міжнародне туристичне співробітництво у рамках ВТО, СНД, організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Центрально-Європейської ініціативи (ЦЄІ), співпрацює з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря, ГУАМ тощо. Його стратегічною метою є: створення єдиного туристичного простору як зони вільної торгівлі туристичними послугами та свободи туристичного руху; ефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристичних потоків; розробка спільного конкурентоспроможного туристичного продукту країн-учасниць (зокрема, міжнародних туристичних маршрутів «Туризм по Шовковому шляху», по рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя, річок Дунай та Дніпро), спільне просування турпродукту на міжнародному ринку; підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн та активізації цивілізаційно-комунікаційних зв’язків.

Україна має розгалужену мережу туристично-рекреаційної інфраструктури. За даними Держкомстату України, на початок 2006 року в туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств усіх форм власності, у тому числі працювало 3,9 тис. туроператорів та турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання та 3,2 тис. санаторно-курортних закладів із загальною середньообліковою чисельністю працівників близько 200 тис. осіб.

Найбільший попит на послуги санаторно-курортних закладів спостерігається у мешканців нашої країни і громадян колишніх республік СРСР (значна частина санаторно-курортних закладів, розміщених на території України, все ще перебуває у власності пострадянських країн, зокрема, зі 623 таких закладів у Криму 63 належать Росії, Білорусі та Узбекистану). Послугами закладів готельного господарства користуються переважно іноземні відвідувачі. Серед санаторно-курортних закладів загальною місткістю 145 тис. цілорічних місць, значна частина яких зосереджена на узбережжях Чорного і Азовського морів та в рекреаційних зонах Карпатського регіону, переважають бази відпочинку (понад 2 тис. закладів). Досить значна кількість санаторіїв (469 од., із них дитячих — 180) і санаторіїв-профілакторіїв (325 од.), будинків і пансіонатів відпочинку (292 од.). Підвищений попит мають послуги 9 бальнеологічних та грязелікарень, а також 2 курортних поліклінік.

На початку 2010 року в Україні функціонувало 1731 готелів, що на 3,6% більше ніж у 2009 році. (рис. 2.1.) Готелі розраховані 133,4 тис. місць. Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів становить в межах 40 відсотків.

Рис. 2.1.Динаміка місткості готелів

З них станом на 01.01.2011 р. пройшли сертифікацію 1576 підприємств готельного господарства. З них, зокрема 8 готелів — 5*. [19]

На ринку готельних послуг згідно даних Асоціації малих готелів та апартаментів України функціонує близько 2,5−3 тис готельних підприємств малих форм (малих та міні-готелів, апартаментів), проте значна частка цього сегменту готельного господарства є «сірою», тобто офіційно не обліковується як засоби розміщення.

В Україні підприємства готельного господарства здебільшого розташовані в м. Києві (9,2% від загальної кількості), Львівській (8,7%), Дніпропетровській (8,4%) областях та Автономній Республіці Крим (6,3%). Це пов’язано з високим рівнем їх індустріального розвитку, наявністю центрів туристичних потоків і курортних зон. 13, с, 14]

Протягом кількості років поспіль спостерігалось стабільне зростання кількості іноземних громадян, які відвідують Україну. Так, у 2008 році Україну відвідало 25,4 мільйона іноземців, що на 9,1% більше, ніж роком раніше. В 2009 році, у зв’язку з кризою, відбулося падіння відвідувань іноземними туристами України, воно склало 22,7% по відношенню до попереднього року.

Протягом 2010 року Україну відвідали 21,1 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 2% або майже на 381,2 тис. осіб більше, ніж у 2009 році.(рис. 2.2.)

Рис. 2.2. Динаміка іноземних туристів

Зростання обсягів в'їзного потоку протягом 2010 р. відбулося за рахунок зростання числа поїздок з приватною метою, які зросли на 4%. Найбільше збільшення спостерігається по туристах з країн: Росія (на 20% або на 1,2 млн. осіб), Словаччина (на 14% або на 70,1 тис. осіб), Угорщина (на 16% або на 124,5 тис. осіб), Білорусь (на 3% або на 95,3 тис. осіб), Німеччина (на 7% або на 8 тис осіб).

Світова фінансова криза скорочує число охочих подорожувати, тому поїздки з організованого туризму зменшилися в 2010 році на 17%. Найбільше падіння турпотоку спостерігається з таких країн: Білорусь (на 23% або на 39,6 тис. осіб), Канада (на 18% або на 2 тис. осіб), Польща (на 11% або на 19 тис осіб), Росія (на 34% або на 193,3 тис. осіб), США (на 5% або на 2,6 тис. осіб).

Економічна криза відзначилася і на зменшенні ділового туризму, при чому пов’язаного як з внутрішніми потоками, так і з іноземцями, які приїздять до країни на фоні інтересу до України, як до місця ведення бізнесу. Так, кількість людей, які відвідали в 2010 році з службовою метою зменшилися ще на 10%.(таблиця 2.1) Найбільше падіння спостерігається по турпотокам з таких країн: Латвія (на 10% або на 0,7 тис. осіб), Польща (на 2% або на 3 тис. осіб), Росія (на 38% або на 110,6 тис осіб).

Частка організованого туризму зменшилась з 7% за 2009 р. до 6% за 2010 р. частка приватного туризму збільшилась з 89% за 2009 р. до 90% за 2010 р., частка службових поїздок, як і за 2009 р залишилась 4%. (таблиця 2.1., рис. 2.3.)

Таблиця 2.1.

Динаміка в'їздного туризму за метою подорожі

Рис. 2.3.Структура в'їзного турпотоку за метою подорожі

Що стосується структури в'їзного турпотоку за країнами походження, то зменшення туристів відбулося тільки з країн ЄС на 7% або на 393,4 тис. осіб (рис. 2.4) Хоча це досить вагома частка, так як туристи з країн ЄС складають 25% турпотоку України. (рис. 2.5) З країн СНГ відбулося збільшення на 5% або на 747,9 тис. осіб, (рис. 2.4)

Рис. 2.4.Динаміка в'їзного турпотоку за країнами походження:

Інші країни складають незначну частку в загальному тур потоці - всього 2%, що говорить про значний пневикористаний потенціалу.

Рис. 2.5.Структура в'їзного турпотоку за країнами походження Спадання в'їзного турпотоку з країн ЄС відбулося в основному за рахунок зменшення кількості подорожуючих з країн: Польща (на v18% або на 457 тис. осіб), Великобританія (на v4% або на 2,5 тис. осіб), Данія (на v6% або на 0,7 тис. осіб), Румунія (на v15% або на 166,8 тис. осіб). Зростання в'їзного турпотоку з країн СНД відбулося в основному за рахунок Збільшення кількості подорожуючих з країн: Азербайджан (на 14% або на 9,4 тис. осіб), Білорусь (на 2% або на 72,6 тис. осіб), Киргизстан (на 72% або на 7,5 тис. осіб), Узбекистан (на 9% або на 9,1 тис. осіб), Росія (на 13% або на 927,4 тис. осіб). [19]

Таблиця 2.2.

Рейтинг 10 головних країн в'їзного туризму

Таким чином, незважаючи на значний потенціал, частка туризму в Україні складає всього 2,2% від світового, що свідчить про нерозвиненість галузі. Зважаючи, що туризм сьогодні - це новий шлях економічного зростання та стабільності, соціального благополуччя, залучення іноземних інвестицій, створення нових робочих місць, підвищення національної конкурентоспроможності, вихід на світові ринки. Тому саме туризм відкриває Україні нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій нашої держави у світовій системі міжнародних відносин.

Тож, Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів і внутрішнього, і іноземного туризму. Протягом кількості років поспіль спостерігалось стабільне зростання кількості іноземних громадян, які відвідують Україну. Частка організованого туризму зменшилась з 7% за 2009 р. до 6% за 2010 р. частка приватного туризму збільшилась з 89% за 2009 р. до 90% за 2010 р., частка службових поїздок, як і за 2009 р залишилась 4%. Стосовно структури в'їзного тур потоку, то зменшення туристів відбулося з країн ЄС на 7%, а з країн СНГ відбулося збільшення на 5% або на 747,9 тис. осіб.

Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку туристичної галузі в зовнішньоекономічній діяльності України

Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих. Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність на внутрішньому та міжнародному туристичному ринку.

В 2011 організація «Всесвітній економічний форум» склала рейтинг конкурентоспроможності туристичного ринку. Оцінювалися 139 країн. Україна на вісім позицій спустилась у міжнародному туристичному рейтингу порівняно з 2009 роком: із 77-го на 85-те (між Гватемалою та Намібією). У європейському регіоні Україна випередила тільки Вірменію, Боснію і Герцеговину та Молдову. Причинами такої ситуації вітчизняні туроператори вважають брак інформації про Україну закордоном, зависоку вартість харчів та житла, малорозвинену інфраструктуру та відсутність належної кількості фахових екскурсоводів. Законодавство, що регулює туристичну галузь, не дає Україні піднятися вище 64-го місця по цій позиції. Ще гірше йдуть справи з безпекою (82-е місце). Міжнародні експерти розвіяли ілюзії і з приводу багатого людського, культурного і природного потенціалу нашої країни. За цим показником Україна сто вісімнадцята. Проте автори рейтингу виставили Україні високий бал за таким показником як «здоров'я і гігієна» (17-е місце) і «доступність ринків» (20-е). Україна потрапила в другу сотню як за ефективністю роботи митниці, так і за прозорістю діяльності прикордонників. В рейтингу наголошується, що хоча європейський регіон в цілому відкритий для торгівлі і переміщення людей, деякі країни відстають. Серед таких відстаючих згадані Боснія і Герцеговина та Україна. Для порівняння, Росія займає в рейтингу 59-е місце, Грузія — 73-є, а трійку лідерів склали Швейцарія, Німеччина і Франція.

Голова підкомітету з питань розвитку туризму Комітету Верховної Ради з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і туризму, Євген Суслов, пов’язує падіння України в світовому туристичному рейтингу також з відсутністю державної програми і стратегії розвитку туризму. Потрібно створити та затвердити Державну програму розвитку туризму в Україні на 2012 рік, яка повинна стати стратегічним орієнтиром країни у зазначеній сфері мінімум на 10 років. Вона повинна передбачати як мінімум систему преференцій та заохочень для інвесторів. Україна має унікальні можливості, а уряд має робити все, щоб туризм став одним із пріоритетів розвитку держави, оскільки сфера туризму може приносити країні як мінімум 7% ВВП. Проблема залишається ще в тому, що в бюджеті на цей рік закладено всього 1 млн. 600 тис. грн. на рекламу туризму.

Головними зовнішніми чинниками, що стримували розвиток туризму в Україні, зокрема й іноземного, стали зумовлена млявістю економічних реформ несприятливість умов для підприємництва взагалі і туристичного зокрема, недосконалість нормативно-правового поля, зокрема, правил і умов перетину кордонів іноземцями, і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму і внутрішніх — через тривалу економічну кризу, і іноземних — через несприятливий інвестиційний клімат. Зазначені чинники спричинили істотне відставання України від провідних туристичних країн, вона поступово змістилася на периферію туристичних потоків.

Завдяки вжитим заходам з їх реалізації було припинено негативні тенденції у розвитку туризму в Україні і надано потужного імпульсу, що відбилося на показниках діяльності галузі впродовж 2006;2008 років. І тільки у зв’язку з кризою потік туристів знову став менше.

Серед інших проблем — повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження.

Одним із шляхів розвитку готельного господарства України має стати широке залучення міжнародного досвіду у створенні як власної національної готельної мережі, так і у відкритті внутрішнього ринку для транснаціональних готельних корпорацій. Такий крок привабить іноземного туриста, який зрозуміє, що зможе отримати на території країни відповідні послуги на належному рівні.

На сьогодні в Україні функціонують всесвітньо відомі готельні мережі «Хаятт Рідженсі Київ» та «Редісон САС», а ще низка готелів перебувають на стадії будівництва, зокрема «Holliday Inn», «Ніlton», «Intercontinental Hotel Group», «Геленджик Інк». 14, с, 14]

Але незважаючи на це, в Україні бракує близько 70 чотирьох та п’ятизіркових готелів (7 тис номерів) та 400 тис номерів в готелях нижчої категорії. Показник забезпеченості готелями (кількість готельних місць на 1000 осіб) в Україні низький (при нормі 10 місць на 1000 осіб в Україні є лише 2,9 готельних місця (для порівняння: у Москві — 9,3; у Санкт-Петербурзі — 6,4; у Парижі — 38,4; у Відні - 25,6)). 13] Водночас будівництво нових готелів в Україні ускладнюється:

— тривалою процедурою отримання земельних ділянок під будівництво (що призводить до більш активного розвитку торговельно-комерційних установ та комплексів, оскільки термін окупності інвестицій в такі об'єкти є коротшим, в той час коли термін окупності готелів та туристичних об'єктів часто перевищує 10−15 років);

— необхідністю отримання надмірної кількості дозволів та значними бюрократичними процедурами (що збільшує термін лише відкриття готелю до 2−5 років і більше, високим податковим тиском на підприємства готельної сфери);

— наявністю трансакційних видатків (які інколи складають до 50% капіталовкладень);

— надмірним рівнем ризику інвестицій внаслідок політичної та економічної нестабільності в країні.

Все це перешкоджає розвитку готельного господарства, входженню на вітчизняний ринок відомих готельних операторів та створенню національних готельних мереж, які можуть забезпечити належний рівень послуг вимогливим туристам з усього світу.

Наступна проблема — невідповідність цін рівню якості готельних послуг. Вартість проживання в українських готелях в 2−3 рази перевищує вартість проживання в готелях аналогічного рівня країн Європи. Зараз середня вартість номерів у двоі тризіркових готелях коливається на рівні $ 50−150 за добу, а у чотириі п’ятизіркових на рівні $ 200−800. Такі ціни можна пояснити дефіцитом готельних місць, відсутністю справжньої конкуренції, існуванням монополії українських готельєрів, які уникли ретельної сертифікації, і ігнорують покращення рівня обслуговування, мріючи лише про надприбутки. Це зумовлено і неналежним державним регулюванням цієї сфери (відсутній державний орган з обліку готелів та інших закладів розміщення, регулювання та контролю за їх діяльністю) та низьким рівнем диференціації готельних послуг (слаборозвинена мережа хостелів, мотелів, кемпінгів, пансіонатів та ін.)