Характеристика технологічних процесів на виробничому піприємстві

Зміст:

Вступ…3

Розділ 1 Технологія і виробничий процес…4

1.1 Сутність та види технології…4

1.2 Класифікація виробничих процесів…15

Розділ 2 Планування виробничого процесу…23

1.1 Основи розроблення технологічного процесу…23

1.2 Організаційні типи виробництва…27

Висновок…33

Список використаної літератури…35

Додатки…36

Вступ Галузеві технології і технологічні процеси — основа будь-якого виробництва, діяльність якого безпосередньо впливає на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанту технологічного процесу повинен здійснюватись виходячи із важливіших показників його ефективності: продуктивності, собівартості, якості продукції, що виробляється. Завдяки сучасним технологічним процесам суспільство має можливість отримувати якісну, довершену продукцію. Тому впровадження новітніх технологій покращує життя та побут людей.

Метою курсової роботи є характеристика технологічних процесів на виробничому підприємстві. Для цього розкрито такі основні поняття як, сутність технології і її роль для корисної діяльності, значення технологічного процесу і його основних елементів, структура технологічної операції, взаємозв'язок між технологічним і виробничим процесами.

Дана курсова робота написана таким чином, щоб максимально повно визначити всю сутність даної теми. Тому перший розділ присвячений технології і виробничому процесу. Тут розкриваються такі питання як:

· Сутність та види технології

· Технологічний процес та його класифікація

· Сутність виробничого процесу та його класифікація

· Виробнича операція та її види Другий розділ складається з таких питань:

· Планування виробничого процесу

· Основи розроблення технологічного процесу

· Організаційні типи виробництва Тому ця курсова робота допомагає усвідомити всю важливість технологічних процесів та їх вплив на виробництво. Адже саме виробництво і є головним фактором у розвитку економіки країни в цілому.

Технологія і виробничий процес

1.1.Сутність та види технології

Основне завдання будь-якої виробничої системи полягає в тому, щоб сприйняти «на вході» всі вкладення-затрати (чинники виробництва), перетво-рити їх і «на виході» видати результат — готову продукцію. Така трансформація визначається як виробництво, мета якого надати сукупності ресурсів нових властивостей, що здатні задовольнити виникаючі потреби. Для отримання корисного результату (про-дукції, послуг) необхідно перетворити вкладення-затрати «на вході» у виробничу систему, виконавши низку дій за певними правилами, які визначає технологія. Технологія — це наука про способи і процеси отримання та пере-роблення продуктів природи, сировини, матеріалів у предмети споживання і засоби виробництва. Сучасний рівень виробництва та кон’юнктури ринку вкладають новий зміст у поняття «техно-логія», розглядаючи її як науку про найбільш економічні способи і процеси виробництва сировини, матеріалів та виробів.

Процес — це серія операцій (видів діяльності), які здійсню-ються над початковими матеріалами (вхід процесу) збільшують його цінність і приводять до певного результату (виходу проце-су). Цінність початкового матеріалу збільшується за рахунок за-стосування кваліфікованої праці та знань.

За характером якісних змін сировини і матеріалів технології поділяються на фізичні, механічні та хімічні.

Фізична і механічна технології розглядаються як процес пере-роблення сировини і матеріалів зі зміною розмірів, форми, фізич-них і механічних властивостей, але, як правило без зміни внут-рішньої побудови та складу речовини (наприклад, виготовлення металевих чи дерев’яних деталей методом обробки різанням).

Хімічна технологія характеризується змінами не тільки фізич-них властивостей, а й агрегатного стану, хімічного складу та внутрішньої побудови речовини (наприклад, унаслідок коксування вугілля отримують бензол, нафталін, водень, метан, етилен та інші продукти; з газу метану отримують водень, етилен, мети-ловий спирт та інші продукти).

Усі технології взаємопов'язані, між ними неможливо провести чітку межу, оскільки механічні процеси часто супроводжуються змінами як фізичних, так і хімічних властивостей. Хімічні проце-си, зазвичай, супроводжуються механічними.

Практичне використання будь-якої технології відбувається через формалізовану доцільну сукупність дій, спрямованих на зміну форми, розмірів, стану, структури, місцерозташування предмета праці, яка являє собою технологічний процес.

Технологічний процес — це сукупність операцій з добування, перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виго-товлення готової продукції. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.

У технологічній схемі спосіб виробництва (виготовлення) ві-дображається шляхом послідовного опису операцій, що проті-кають у відповідних апаратах, машинах або іншому устаткуван-ні. Умовний розподіл процесів на фізичні, механічні та хімічні сприяє їх типізації та полегшує вибір найефективнішого спосо-бу перероблення сировини, обробки матеріалів, складання вуз-лів та виробів.

За джерелом необхідної енергії технологічні процеси бувають пасивні та активні. Перші здійснюються як природні процеси (наприклад, сушіння в звичайних умовах). Активні технологічні процеси є наслідком або безпосереднього впливу людини на предмет праці, або впливів засобів праці, що приводяться в дію енергією, раціонально перетвореною людиною.

За ступенем безперервності впливу на предмет праці техно-логічні процеси розподіляються на дискретні (переривчасті або періодичні), неперервні та комбіновані (рис. 1.1).

Дискретний технологічний процес характеризується чергу-ванням робочих і допоміжних ходів із чітким розмежуванням їх за часом реалізації. Наприклад, металообробка здійснюється в такій послідовності: установлення заготовки в патрон верстата (допоміжний хід), підведення різального інструмента (допоміж-ний хід), оброблення заготовки ріжучим інструментом (робочий хід), контроль (допоміжний хід), зняття деталі з верстата (допоміж-ний хід), установлення в патрон верстата нової заготовки і т. д.

Рис. 1.1. Види технологічних процесів Недоліком дискретних технологічних процесів є великі затрати праці (робочого часу) при виконанні допоміжних ходів, оскільки простоює основне технологічне устаткування і не випускається продукція. Дискретні технологічні процеси характерні для маши-нобудування, будівництва, приладобудування та ін.

Особливість неперервних процесів полягає в тому, що їм не властиве чітко виражене чергування (у часі здійснення) робочого і допоміжного ходів. У них завжди можна виділити групу допо-міжних ходів, які здійснюються одночасно з робочими, і групу допоміжних ходів, що періодично повторюються, залежно від ре-зультатів робочого ходу. Такі процеси притаманні хімічній про-мисловості, виробництвам термохімічної обробки машинобудів-них та приладобудівних підприємств.

Для металургії, енергетики та інших виробництв характерні комбіновані процеси, у яких спостерігається сполучення ознак безперервних і дискретних процесів (наприклад, доменне вироб-лення чавуну).

За способом впливу на предмет праці та видом устаткування, що застосовується, розрізняють механічні та апаратурні техно-логічні процеси. Механічні процеси здійснюються вручну або за допомогою машин (верстатів, складальних автоматів тощо), коли предмет праці зазнає механічних впливів, тобто змінюються його форма, розміри, положення. Механічні процеси переважають у машинобудуванні.

Під час апаратурних процесів змінюються фізико-хімічні вла-стивості предметів праці під впливом хімічних реакцій, теплової енергії, різноманітних випромінювань, біологічних об'єктів. Апа-ратурні процеси протікають в апаратах різних конструктивних форм — печах, камерах, ваннах, посудинах і т. ін. Унаслідок апа-ратурних технологічних процесів одержують продукт, якій від-різняється від сировини за хімічним складом або агрегатним ста-ном. Апаратурні процеси можна спостерігати в хімічній, нафто-переробній, металургійній промисловості, а також у виробництві електричної і теплової енергії.

За кратністю обробки сировини технологічні процеси підроз-діляються на процеси з відкритою (розімкнутою) схемою, де си-ровина підлягає одноразовій обробці (наприклад, конверторний спосіб виплавки сталі) і процеси з циркуляційною (замкнутою) схемою, де сировина неодноразово повертається в початкову ста-дію для повторної обробки (наприклад, обертове водопостачання, коли вода циркулює в системі після очищення).

Процеси з замкнутою схемою є найбільш досконалими, еко-номічними й екологічно чистими, нешкідливими, хоча вирізня-ються складністю і витратами на їх упровадження.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему (рис. 1.2), яка має входи (склад сировини, її кількість, температу-ра тощо) і виходи (деталі, вузли, готова продукція, їх кількість, якість та інші параметри).

Рис. 1.2. Схема технологічного процесу як системи Технологічний процес об'єднує низку стадій (ступенів), від швидкості яких залежить швидкість здійснення всього процесу. У свою чергу, стадії розчленовуються на операції. Технологічна операція — це завершена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці та характеризується постійністю предмета праці, знаряддя праці і особливостей впливу на предмет праці.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як частину складнішого процесу і сукупність менш складних процесів. Тому технологічна операція може бути елементарним процесом, якому ще притаманні характерні ознаки технологічного процесу (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Технологічний процес як сукупність операцій і елементарних процесів З технологічного погляду елементами операції є: установлення, технологічний перехід, допоміжний перехід, робочий хід, допо-міжний хід, позиція.

Установлення — частина технологічної операції, незмінним елементом якої є закріплення оброблюваної заготовки або скла-дальної одиниці.

Технологічний перехід — закінчена частина технологічної опе-рації, що характеризується постійністю інструмента, який засто-совується, та поверхонь, що створюються обробкою або з'єднан-ням під час складання.

Допоміжний перехід — закінчена частина технологічної опе-рації, яка складається з дій людини та (або) устаткування, що не супроводжуються обробкою, але необхідні для виконання техно-логічного переходу (установлення і зняття оброблюваної деталі, зміна інструмента тощо).

Робочий хід — закінчена частина технологічного переходу, яка складається з однократного переміщення інструмента віднос-но заготовки і яка супроводжується зміною форми, розмірів, чис-тоти поверхонь або властивостей заготовки.

Допоміжний хід — закінчена частина технологічного переходу, яка складається з однократного переміщення інструмента щодо заготовки, але не супроводжується зміною форми, розмірів, шор-сткості поверхні або властивостей заготовки, проте необхідна для виконання робочого ходу (підведення інструмента до заготовки; відведення інструмента).

Позиція — фіксоване положення, яке надається незмінно за-кріпленій заготовці, що обробляється, або складальній одиниці разом з пристосуванням відносно інструмента або нерухомої час-тини устаткування для виконання певної частини операції.

Робочий хід — це головна частина технологічного процесу. Решта його частин стосовно робочого ходу є допоміжними.

Розчленовування технологічного процесу дає змогу виявити елементи операцій, що протікають найповільніше, оцінити шляхи і вартість їх прискорення, проаналізувати особливості затрат праці і можливі варіанти економії.

Вибір найбільш економічних і раціональних операцій — один із шляхів підвищення ефективності виробництва. Такий вибір здійснюється на підставі вивчення основних параметрів, що ха-рактеризують технологічний процес, їх можна об'єднати в три групи.

Перша група параметрів характеризує особливості конкретних технологічних процесів (тиск, температура, склад сировини тощо), технічні характеристики устаткування, схеми компонування устат-кування та ін. Ці параметри вможливлюють виділення конкретного технологічного процесу з низки однотипних, але не дають змоги простежити його розвиток під дією різноманітних чинників.

Друга група параметрів характеризує низку однотипних тех-нологічних процесів. Серед них — енергоємність, фондоміст-кість, затрати різноманітних видів матеріальних ресурсів на оди-ницю продукції і металомісткість, параметри продуктивності та ін. Використовуючи параметри даної групи, можна порівнювати різноманітні набори однотипних технологічних процесів між со-бою, але неможливо виявити закономірності розвитку всієї низки однотипних технологічних процесів.

Для виявлення закономірностей розвитку технологічних про-цесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного — це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу.

Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і знижен-ня затрат живої праці. Для характеристики технологічного про-цесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов’язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.

Технологічний процес стано-вить основу будь-якого виробничого процесу, є найважливішою його частиною, яка пов’язана з переробленням сировини, оброб-кою матеріалів і перетворенням їх у готову продукцію.

Виробничий процес — це сполучення предметів, знарядь праці та живої праці в просторі і часі, що функціонують для задово-лення потреб виробництва.

Виробничий процес пов’язаний з відтворенням матеріальних благ і виробничих відносин. Матеріальні блага відтворюються через сукупність взаємопов'язаних процесів праці і природних процесів, унаслідок яких вхідні сировина, матеріали і напівфаб-рикати перетворюються за певною технологією в готову продук-ції необхідного виду.

Визначальним у виробничому процесі є процес праці — ціле-спрямована діяльність людини, яка за допомогою засобів праці (устаткування, інструменту, оснащення) видозмінює предмети праці (вхідну сировину, матеріали, напівфабрикати), перетворю-ючи їх у готову продукцію.

Природні процеси здійснюються без посередньої участі лю-дини під впливом сил природи (охолодження, сушіння тощо), але можуть бути інтенсифіковані за допомогою штучних умов, створених спеціальними пристроями (наприклад, камери су-шіння).

Основними елементами, що визначають процес праці і, відпо-відно, виробничий процес, є доцільна діяльність (або сама праця), предмети праці і засоби праці. Доцільна діяльність (або сама пра-ця) здійснюється людиною, яка витрачає нервово-м'язову енер-гію для виконання різних механічних рухів, спостереження і кон-тролю за впливом знарядь праці на предмети праці. Предмети праці визначаються конструкцією продукції, що випускається виробничою системою.

Основною продукцією на виробничому підприємстві є виріб — будь-який предмет праці або набір предметів праці, які підляга-ють виготовленню. Залежно від призначення розрізняють вироби основного і допоміжного виробництва. До виробів основного ви-робництва належать ті, що призначені до реалізації. Вироби, які виготовляються для власних потреб підприємства (спеціальний інструмент, оснащення), відносять до виробів допоміжного вироб-ництва.

Усі вироби класифікуються за певними ознаками за такими видами: деталі, складальні одиниці, комплекси, комплекти, спе-цифіковані та неспецифіковані.

Деталь — предмет, який не може бути розділений на частини без його руйнації. Деталь може складатися з кількох частин (предметів), приведених у постійний неподільний стан яким-небудь способом (наприклад, зварюванням).

Складальна одиниця (вузол) — рознімне або нерознімне спо-лучення кількох деталей.

Комплекси і комплекти можуть складатися зі сполучених між собою складальних одиниць і деталей.

До неспецифікованих належать вироби, які не мають складо-вих частин (деталей).

Якщо виріб має дві і більше складових, то вважається специ-фікованим (складальні одиниці, комплекси, комплекти).

Вироби характеризуються якісними і кількісними параметра-ми, які наведені нижче.

Конструктивна складність. Залежить від кількості деталей

і складальних одиниць у виробі, їх кількість може коливатися від

кількох штук (прості вироби) до десятків тисяч (складні вироби).

Розміри і маса. Розміри можуть коливатися в межах від

кількох міліметрів (або навіть менше) до десятків (навіть сотень)

метрів (наприклад, морські судна). Маса виробу залежить від

розмірів і відповідно може змінюватися від грамів (міліграмів) до

десятків (і тисяч) тонн. Виходячи з цих параметрів, усі вироби

поділяють на дрібні, середні і великі залежно від галузі машино;

будування (виду продукції).

Види, марки і типорозміри матеріалів, що застосовуються.

їх кількість досягає десятків (навіть сотень) тисяч.

Трудомісткість обробки деталей і складання виробу в ці;

лому може коливатися в межах від часток нормохвилини до кіль-кох тисяч нормогодин. За цією ознакою розрізняють нетрудомісткі (малотрудомісткі) і трудомісткі вироби.

Ступінь точності обробки деталей і складання вузлів та

виробів. У зв’язку з цим вироби підрозділяють на високоточні,

точні і низькоточні.

Питома вага стандартних, нормалізованих і уніфікованих

деталей та складальних одиниць.

Кількість виробів, що виготовляються. Може коливатися

від одиниць до мільйонів на рік.

Характеристики виробів багато в чому визначають організа-цію виробничого процесу в просторі і в часі. Наприклад, конс-труктивна складність виробів істотно впливає на кількість оброб-них і складальних цехів або дільниць і співвідношення між ними.

Чим складніший виріб, тим більша частка в трудомісткості припадає на складальні роботи, а на виробничих площах та в структурі підприємства — на складальні дільниці і цехи. Розмір, маса і кількість виробів впливають на організацію їх складання, на створення того або іншого виду потокового виробництва, ор-ганізацію транспортування деталей, складальних одиниць і виро-бів на робочі місця, дільниці і цехи, багато в чому визначають вид руху по робочих місцях (операціях) і тривалість виробничого циклу.

Для великих і важких виробів застосовують нерухомі потокові лінії з періодичним рухом конвеєрів, які оснащені піднімальними кранами і спеціальними транспортними засобами. Переміщення виробів по операціях організується в основному за паралельним принципом. Тривалість виробничого циклу виготовлення таких виробів велика, вона вимірюється іноді роками. У деяких випад-ках у механічних цехах організуються дільниці великих, дрібних і середніх деталей.

На сполучення заготівельних і обробних дільниць або цехів впливають види і марки матеріалів, що обробляються. У разі ве-ликої кількості заготовок з литва і поковок стає необхідним ство-рення ливарних цехів (чавуноливарних, сталеливарних, кольоро-вого литва тощо), ковальських і пресових (гарячого і холодного пресування) цехів. При виготовленні багатьох заготовок з прокат-ного матеріалу створюються заготівельні дільниці або цехи. Для механічного оброблення деталей з кольорових металів організу-ються окремі дільниці.

Ступінь точності і чистоти обробки та складання впливає на склад устаткування, дільниць та їх розташування. З метою оброб-лення особливо точних деталей і складання вузлів та виробів, що потребують створення особливих санітарно-гігієнічних умов, ор-ганізуються окремі дільниці.

Склад устаткування дільниць і цехів також залежить від пи-томої ваги стандартних, нормалізованих і уніфікованих деталей та складальних одиниць. Виготовлення стандартних і нормалізо-ваних деталей, як правило, ведеться на спеціальних дільницях або в спеціальних цехах. З цією метою організується потоково-масове виробництво.

Кількість виробів і трудомісткість їх виготовлення впливають на склад і кількість устаткування цехів і дільниць, їх розташуван-ня, можливість організації потокового виробництва, тривалість виробничого циклу, розмір незавершеного виробництва, собівар-тість та інші економічні показники роботи підприємства.

До покупних комплектуючих виробів належать вироби, що їх не виготовляють на даному підприємстві, а одержують готовими ззовні.

На кожному машинобудівному заводі зазвичай одночасно ви-готовляється кілька виробів, різноманітних за конструкцією та розмірами. Перелік усіх видів виробів, що випускаються заводом, називається номенклатурою.

До засобів праці зараховують знаряддя виробництва, землю, будинки і споруди, транспортні засоби. Серед засобів праці ви-значальну роль відіграє устаткування, особливо робочі машини.

На кожну одиницю устаткування підприємством-виготовлювачем складається паспорт, у якому вказуються дата виготовлен-ня устаткування і повний перелік його технічних характеристик (швидкість обробки, потужність двигунів, правила обслугову-вання й експлуатації тощо).

Елементи процесу праці (праця визначеної кваліфікації, зна-ряддя і предмети праці) і часткові виробничі процеси (виготов-лення окремих вузлів готового продукту або виконання певної стадії процесу виготовлення продукції) поєднуються за якісними і кількісними ознаками в кількох напрямах. Розрізняють поелементний (функціональний), просторовий і тимчасовий види ор-ганізації виробництва.

Поелементна організація виробництва пов’язана з упорядку-ванням техніки, технології, предметів праці, знарядь і самої праці в єдиний процес виробництва. Вона передбачає впровадження най-продуктивніших машин і устаткування, що забезпечують високий рівень механізації й автоматизації виробничого процесу; викорис-тання високоякісних і ефективних матеріалів; удосконалювання конструкцій і моделей виробів, що випускаються; інтенсифікацію і впровадження прогресивніших технологічних режимів.

Основні завдання поелементної організації виробництва поля-гають у правильному і раціональному доборі устаткування, ін-струментів, матеріалів, заготовок і кваліфікованого складу кадрів, щоб забезпечити повне їх використання в процесі виробництва. Проблема взаємної відповідності елементів процесу виробництва особливо актуальна в складних високомеханізованих і автомати-зованих процесах при динамічній номенклатурі виробництва. Сполучення часткових виробничих процесів забезпечує просто-рова і часова організація виробництва.

1.2.Класифікація виробничих процесів

Виробничий процес об'єд-нує множину часткових процесів, що спрямовані на виготовлення готового продукту, які можна класифікувати за певними ознаками:

1. Залежно від ролі в загальному процесі виготовлення гото-вої продукції розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси (рис. 1.4).

Основні процеси спрямовані на зміну основних предметів пра-ці і надання їм властивостей готових продуктів. У цьому випадку частковий виробничий процес пов’язаний або з реалізацією яко-їсь стадії обробки предмета праці, або з виготовленням деталі го-тового виробу. Залежно від стадії (фази) виготовлення готового виробу основні виробничі процеси поділяють на:

* заготівельні, які здійснюються на стадії створення поковок, відливок, заготовок (наприклад, на машинобудівному заводі вони охоплюють розкрій та порізку матеріалу, ливарні, ковальські і пресові операції; на швейній фабриці — декатирування і розкрій тканини; на хімічному комбінаті — очищення сировини, доведен-ня її до потрібної концентрації). Продукція заготівельних проце-сів використовується в різних обробних підрозділах;

* обробні, що відбуваються на стадії перетворення заготовки або матеріалу в готові деталі шляхом механічної, термічної оброб-ки, а також обробки з застосуванням електричних, фізико-хімічних та інших методів (наприклад, у машинобудуванні обробка здійснюється металообробними дільницями і цехами; у швейній промисловості — пошивними; у металургії — доменними, прокатними цехами; у хімічному виробництві — за допомогою кре-кінгу, електролізу та ін.);

* складальні, які характеризують стадію отримання складаль-них одиниць або готових виробів та процесів регулювання, дове-дення, обкатки (наприклад, у машинобудуванні — це складання і фарбування; у текстильній промисловості — фарбувально-оздоб-лювальні роботи; у швейній — оздоблення і т. д.).

Допоміжні процеси створюють умови для нормального пере-бігу основного процесу виробництва. Допоміжні процеси спря-мовані на виготовлення або відтворення виробів, що використо-вуються в основному процесі, але не входять до складу готового продукту (наприклад, виробництво і передавання енергії, пари, стиснутого повітря для свого виробництва; виготовлення і ре-монт інструменту, оснащення для власних потреб; виробництво запасних частин для власного устаткування і його ремонт тощо).

Рис. 1.4. Структура виробничих процесів Структура і складність допоміжних процесів залежать від особливостей основних процесів та складу матеріально-технічної бази підприємства. Збільшення номенклатури, різноманітність і ускладнення готового продукту, підвищення технічної оснаще-ності виробництва викликають необхідність розширення складу допоміжних процесів: виготовлення моделей і спеціальних при-стосувань, розвитку енергетичного господарства, збільшення об-сягу робіт ремонтного цеху. Деякі допоміжні процеси (напри-клад, виготовлення технологічного оснащення) також можуть складатися з заготівельної, обробної та складальної стадій.

Обслуговуючі процеси спрямовані тільки на забезпечення на-лежного здійснення основних і допоміжних процесів на своєму підприємстві. Вони призначені для переміщення (транспортні процеси), збереження в чеканні наступної обробки (складування), контролю (контрольні операції), забезпечення матеріально-тех-нічними та енергетичними ресурсами і т. ін.

Основними тенденціями організації обслуговуючих процесів є максимальне суміщення з основними процесами і підвищення рів-ня їх механізації та автоматизації. Такий підхід уможливлює авто-матичний контроль процесу основної обробки, безперервне пере-міщення предметів праці за технологічним процесом, автомати-зоване подавання предметів праці до робочих місць і т. д.

Управлінські процеси переплітаються з виробничими, вони пов’язані з розробленням і ухваленням рішення, регулюванням і координацією виробництва, контролем за точністю реалізації про-грами, аналізом та обліком проведеної роботи. Тому деякі фахівці зараховують управлінські процеси до специфічних виробничих процесів. Така думка зумовлена тим, що сучасні знаряддя праці оснащені керуючо-контрольними механізмами, які органічно ін-тегруються з робочими, рухомими і передатними механізмами (наприклад, автоматизовані потокові лінії, верстати з числовим програмним управлінням, автоматизовані системи управління технологічним процесом, мікропроцесорна техніка тощо). Одним із напрямів підвищення гнучкості та надійності основних вироб-ничих процесів є широке використання робототехніки, автомати-зації виробництва поряд з високою універсалізацією операторів автоматизованих комплексів.

2. За характером впливу на предмет праці виробничі процеси

поділяються на:

технологічні, під час яких відбувається зміна форми, струк-тури, складу, якості предмета праці під впливом живої праці і

знарядь праці;

природні, коли змінюється фізичний стан предмета праці під

впливом сил природи (сушіння після пофарбування, охолоджен-ня литва та ін.). З метою інтенсифікації виробництва природні

процеси послідовно переводяться в технологічні процеси зі штуч-ними умовами здійснення в спеціальних апаратних системах.

Технологічні виробничі процеси, у свою чергу, класифікуються за методами перетворення предметів праці в готовий продукт на: механічні, хімічні, монтажно-демонтажні (складально-розбиральні) і консерваційні (змащування, фарбування, упакування тощо). Таке групування є основою для визначення складу устатку-вання, його просторового планування та методів обслуговування.

3. За формами взаємозв'язку із суміжними процесами розріз-няють:

аналітичні виробничі процеси, коли внаслідок первинного

оброблення (розчленовування) комплексної сировини (нафта, руда,

молоко і под.) одержують різноманітні продукти для наступної

обробки;

синтетичні, під час яких напівфабрикати, що надійшли з різ;

них процесів, перетворюють у єдиний виріб;

* прямі, що створюють з одного виду матеріалу один вид на;

півфабрикатів або готового продукту.

Вид виробничого процесу залежить від параметрів початкової сировини та конструктивно-технологічних особливостей готово-го продукту. Аналітичні процеси характерні для нафтопереробної та хімічної галузей промисловості, синтетичні — для машинобу-дування, прямі — для простих процесів виробництва (наприклад, цеглове виробництво).

4. За ступенем безперервності виробничі процеси поділяють на:

* безперервні;

* дискретні (перервні) процеси.

5. За характером устаткування, що використовується, роз-різняють:

* апаратурні (замкнені) виробничі процеси, де технологічний

процес здійснюється в спеціальних агрегатах (апаратах, ваннах, пе-чах), які обслуговує оператор, спостерігаючи за приладами управління;

* відкриті (локальні) процеси, коли робітник обробляє пред-мети праці за допомогою набору інструментів і механізмів.

6. За рівнем механізації виробничі процеси групуються на:

* ручні процеси, що виконуються робітником за допомогою ручного інструменту, без застосування машин, механізмів і меха-нізованих інструментів;

* машинно-ручні, які виконуються робітником за допомогою

машин і механізмів (наприклад, обробка деталі на універсально;

му токарному верстаті);

* машинні, що здійснюються на машинах, верстатах і механіз-мах за обмеженої участі робітника;

* автоматизовані, які здійснюються на машинах-автоматах,

при цьому робітник управляє виробничим процесом та контро-лює його перебіг;

* комплексно-автоматизовані, під час яких поряд з автоматич-ним виробництвом здійснюється автоматичне оперативне управління.

7. За масштабами виробництва однорідної продукції розріз-няють виробничі процеси:

* масові — у разі великих обсягів випуску однорідної продук-ції протягом тривалого часу;

* серійні— за відносно широкої номенклатури продукції, що пе-ріодично повторюється, коли за робочими місцями закріплюються

кілька операцій, які виконуються у певній послідовності; частина

робіт може виконуватися безупинно, частина — протягом кількох

місяців на рік; склад процесів має повторювальний характер;

* індивідуальні (одиничні) — характерні для номенклатури ви-робів, що постійно змінюється, коли робочі місця завантажують;

ся різними операціями, які виконуються без певного чергування,

при цьому процеси, що здійснюються, здебільшого унікальні

(одиничні) і не повторюються.

8. За характером об'єкта виробництва виробничі процеси поділяються на:

* прості, які складаються з операцій, послідовно виконуваних під час виготовлення деталей, що мають технологічну схожість;

* складні, що включають операції, які виконуються послідовно та паралельно (наприклад, при виготовленні та збиранні вузлів, складальних одиниць або виробів у цілому). На рис. 1.5 схематично зображена структура простих і складних виробничих процесів.

Основні виробничі процеси розбива-ються на часткові процесі, основною структурною одиницею яких є операція.

Виробничою операцією називається частина основного вироб-ничого процесу, що виконується безперервно на одному робочому місці без переналагодження устаткування над одним або кіль-кома виробами одним робітником або групою робітників.

Простий виробничий процес

Складний виробничий процес

Рис. 1.5. Загальна схема простого та складного виробничих процесів В умовах автоматичного виробництва виробнича операція вико-нується під спостереженням і контролем робітника-оператора.

Робоче місце являє собою частину виробничої площі, яка оснащена всім необхідним устаткуванням, інструментами, пристроями, приладами, де робітники виконують окремі операції виробничого процесу.

Налагодження — це підготовка технологічного устаткування | та оснащення до виконання певної виробничої операції.

Усі виробничі операції розподіляються на основні та допоміжні. Операція, внаслідок якої змінюються форма, розміри або взаємне сполучення виробів, називається основною виробничою операцією або технологічною.

Операції, що пов’язані зі зміною просторового розташування (транспортування-складування) або контролем якості продукції, називаються допоміжними виробничими операціями.

Взаємозв'язок технології з виробничим процесом, їх структурні складові свідчать про необхідність забезпечення системної єдності основних елементів: робочої сили, предметів і засобів праці для Досягнення результатів, що впливають на конкурентоспромож-ність підприємства* його фінансовий стан.

Виробничий процес має будуватися на певних принципах, які сприяють поліпшенню економічних показників роботи виробни-чої системи підприємства.

Планування виробничого процесу

2.1.Основи розроблення технологічного процесу Результативність на виході будь-якої системи залежить від рівня організації виробничих, трудових, творчих та управлінських процесів. Тому менеджерам усіх рівнів і спеціалістам, що розробля-ють їх, варто дотримуватися принципу пропорційності за якістю, кіль-кістю, ресурсами і термінами. Відповідно до закону найменших па-раметрів (потужність, продуктивність тощо) якість процесу в цілому визначається його компонентом (підсистемою, ланкою, цехом, діль-ницею, бригадою, виконавцем і т. д.), де даний показник найгірший.

В основі кожного виробничого процесу лежить оптимальний варіант технологічного процесу. Розроблення технологічного про-цесу полягає в плануванні економічного методу або кількох ме-тодів виготовлення деталі або виробу. Метою розроблення тех-нологічного процесу є забезпечення якості продукції (деталі), яка відповідає кресленням або специфікаціям.

Для встановлення послідовності операцій під час технологіч-ного процесу необхідні такі дані:

* обсяг виробництва (впливає на вибір виду обробки, верста-тів, оснащення, спосіб транспортування, типу виробництва);

* матеріал (від виду і структури матеріалу залежить вибір операцій);

допуски, що вказані в кресленнях (залежить вибір устатку-вання належної точності обробки та додаткових операцій);

вимоги до устаткування (технічний рівень, технологічна функціональність, кількість);

завантаження устаткування (продуктивність, потужність, поточна завантаженість, пропускна спроможність, додаткове придбання устаткування);

креслення (ступінь деталізації, допуски на точність обробки впливають на кількість додаткових операцій);

уніфікація термінології (впливає на правильність розуміння і точність виконання всіх операцій процесу).

У разі підбору необхідних операцій кожен етап виробничого процесу підлягає ретельному осмисленню та аналізу з різних по-глядів і з урахуванням усіх чинників. Для технолога-проектувальника виробничого процесу довідковими матеріалами є: карти виробничих операцій; маршрутні карти виробничого процесу; по-операційні карти виробничого процесу; карти завантаження устат-кування; відомості про наявність устаткування; технічні паспорта устаткування; ескізи планів розташування устаткування, дільниць, цеху; нормативи часу; установлені накладні витрати по цеху; кар-ти параметрів подач і швидкостей механічної обробки заготовок; відомості про наявність робочої сили певної кваліфікації.

У картах виробничих операцій зазвичай указуються: основні операції і послідовність їх виконання; потрібне устаткування і його розташування, пристосування, що необхідні для виконання операцій; базові поверхні, що визначаються точністю обробки; необхідні контрольно-вимірювальні інструменти. У деяких кар-тах можуть даватися ескізи деталей у зібраному вузлі або виробі для кращого розуміння креслень та призначення деталі.

Попередньо ретельно вивчаються креслення, специфікації та кожна деталь, щоб з’ясувати: що робити, яким чином, чому і де? Продумується логічна послідовність операцій, перелік яких заноситься на карту виробничих операцій. Загальний порядок розроблення та форма-лізації технологічного процесу такий:

Занести до карти всі необхідні дані: найменування деталі, номер креслення, моделі та специфікації, найменування матеріа-лу, розміри деталі, дату.

Записати в карті всі операції в наміченій послідовності, звертаючи увагу на контрольні, транспортні операції та переміщення, під час аналізу яких може виникнути можливість деякі з них усунути, змінити послідовність виконання, скоротити маршрут і обсяг перевезень.

Визначити устаткування, на якому будуть виконуватися операції, а також цехи або дільниці, де виконуватиметься робота.

Визначити перелік необхідного для виробництва деталей технологічного оснащення (включаючи нестандартне), робочих та контрольно-вимірювальних інструментів.

Указати дані про необхідні подачі та режими різання в процесі оброблення заготовки, деталі. Також зазначається підготов-чо-завершальний час як частина часу використання устаткування.

Таблиця 1.1

Класифікація символів дій у виробничому процесі

Усі дії у виробничому процесу підрозділяють на 5 елементів, які відображаються графічно символами (табл. 1.1).

Послідовність дій на поопераційних картах показується відпові-дним розміщенням символів на вертикальних лініях, що відобра-жають перебіг виробничого процесу. Матеріал, як покупний, так і оброблений на даному підприємстві, відображається горизонталь-ними лініями, які «живлять» вертикальні лінії процесу. На вертикаль-них лініях показують послідовність тільки технологічних та контроль-них операцій. Приклад поопераційної карти наведений у додатку 2.

На основі поопераційної карти виробничого процесу розроб-ляється маршрутна карта, яка дає уявлення про послідовність усіх основних і допоміжних операцій даного виробничого проце-су. Маршрутна карта виробничого процесу характеризує просторово-часові умови реалізації поопераційної карти і містить відомості про операції транспортування, зберігання, затримки в русі матеріалу, а також додаткові дані, що необхідні для аналізу, наприклад, необхідний час та відстань.

Існують два різновиди маршрутних карт виробничого проце-су: 1) карта, що характеризує виробничий процес як ряд дій, які здійснюються над матеріалом; 2) карта роботи оператора, що ха-рактеризує виробничий процес як дії, які ним виконуються.

Таблиця 1.2

Перелік питань, що сприяють поліпшенню процесу

Маршрутна карта дає змогу зіставляти спроектовані та існую-чі методи роботи. Під час аналізу виробничого процесу задають-ся послідовно поставлені питання і розглядаються можливі захо-ди щодо поліпшення процесу (табл. 1.2).

У всіх випадках, коли транспортування має велике значення, на додаток до маршрутної карти виробничого процесу складається маршрутна схема виробничого процесу. Вона являє собою ескізний план площ та будівель, що показує, де відбуваються всі дії, які зазначені на маршрутній карті виробничого процесу. При цьому всі дії позначаються однаково в обох картах, напрям руху вказується стрілками. Зворотні або повторні рухи в одному напрямі показуються окремими лініями. Використання схеми дає змогу по-ліпшити планування устаткування і виробничих площ.

2.2.Організаційні типи виробництва Можливості розвитку виробничої системи, удоскона-лення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випуска-ється, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чин-ників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спе-ціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомо-гою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій (К₃₀) являє собою відношен-ня кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що ви-конуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:

К₃₀ = ,

де n — кількість найменувань деталей, що обробляються на ро-бочому місці, дільниці, у цеху;

m_i — кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху;

РМm_j — кількість робочих місць на даній j-й операції, дільни-ці, у цеху.

Організаційний тип виробництва може визначатися показни-ком рівня серійності (К_с):

K_c =.

Показник рівня серійності (К_с) обернений коефіцієнту закріп-лення операцій (К₃₀). Для масового виробництва його розмір ста-новить 0,8… 1, для серійного — 0,2…0,8 і для одиничного — < 0,2.

Організаційний тип виробництва може визначатися через:

* коефіцієнт серійності

K_c = _шт ср

де ф — такт випуску виробів, хв/шт.; ф = Ф_еф: N_j;

Ф_eф— ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.;

N_j — обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за від-повідний період;

T_шт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв.

T_{шт ср} = ,

де Т_шті — штучний час на і-й операції технологічного процесу;

m — кількість операцій;

* коефіцієнт масовості

К_м = .

Тип виробництва — це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях.

Тип виробництва визначає структуру підприємства І цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особ-ливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний ор-ганізаційний тип виробництва визначає особливості формуван-ня системи планування, обліку та оперативного управління процесами.

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенкла-турою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.

Серійному виробництву властива обмежена номенклатура ви-робів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена у додатку 1.

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазна-чаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устат-кування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінема-тичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотип-ними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентуєть-ся і може бути більше 40.

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригіналь-ною конструкцією і замовленими властивостями.

За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установле-ною періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економіч-но доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізо-ваного устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості ви-робничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, ма-ніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються.

У серійному виробництві досить детально розробляється тех-нологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величи-ни партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьоі великосерійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випус-ком продукції в невеликій кількості та різноманітної номенкла-тури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20 < К₃₀ < 40.

Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устат-кування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазо-ном 10<�К₃₀<20.

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порів-няно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорів-нює 1 < Кзо < 10. Таке виробництво характерне для багатьох про-цесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклату-ра продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодиль-ники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Вико-ристовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпу-лятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники ви-конують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію,, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює К₃₀ = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, змен-шення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організа-ції виробництва і праці, систему планування, контролю та опера-тивного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замов-лені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різ-них груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенден-цію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використо-вувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.

Висновок Отже, технологічні процеси є головною складовою виробництва і тому, щоб покращити його економічні показники потрібно удосконалювати їх.

Тому виділяють два шляхи удосконалення технологічних процесів: еволюційний і революційний.

Еволюційним називається шлях розвитку технічних процесів, в якому приріст продуктивності сукупної праці проходить при збільшенні затрат минулої праці за рахунок механізації і автоматизації допоміжних ходів і переходів технологічних процесів і який принципово обмежений.

Група технічних рішень еволюційного типу характеризується такими властивостями:

1. Впровадження механізації і автоматизації обов’язково пов’язане із збільшенням озброєності працівника, і відповідно, з ростом минулої праці в одиниці продукту.