Світова фінансово-економічна криза і її наслідки

Реферат з дисципліни «Національна економіка»

Світова фінансово-економічна криза і її наслідки Виконала Животкова Юліана Ігорівна

Вступ

Світова фінансово-економічна криза 2008;2010 рр. в науковому світі вважається чи не найбільшим потрясінням із часів економічної депресії 1930;х років. Криза висвітлила реальні проблеми економік багатьох країн світу, в тому числі і України.

Світова криза змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень щодо підтримання стійкості фінансової системи країни, забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва і економічного зростання, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення. У посткризовий період перед національними економіками держав, що постраждали від кризи, стоїть завдання забезпечити економічне зростання. Для цього урядами країн приймаються і переглядаються стабілізаційні заходи в залежності від економічної ситуації. Отже, дослідження причин кризових явищ має дати змогу виявити оптимальні напрями та дієві інструменти антикризової політики, спрямованої як на послаблення негативного впливу кризи, збереження макроекономічної стабільності, так і на уникнення післякризової депресії, якнайшвидше відновлення ділової та інвестиційної активності на підґрунті якісних структурних зрушень в економіці.

Актуальність дослідження. Світова фінансово-економічна криза охопила майже всі сфери та галузі економіки, її масштаби та руйнівні наслідки є значними як для економічного, так і для політичного, соціального життя країн. Криза порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призводячи до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Економічний спад, що спостерігається на даний момент у більшості країнах світу, як наслідок світової економічної кризи, у сукупності зі структурною диспропорціональністю світової економіки, виявленою в дисбалансі розвитку як окремих країн, так і сфер економіки, свідчить про необхідність більш активної участі держав та міжнародних організацій в оздоровленні економіки та попередженні надалі подібних кризових явищ на основі розробки й реалізації заходів антикризового регулювання економіки.

Об'єктом дослідження є вивчення економічного процесу накопичення кризових явищ у світі.

Предметом дослідження є вивчення механізму виникнення та розвитку кризових явищ в економіці України.

1. Поняття економічних криз та причини їх виникнення

економічний криза управління

Криза — (гр. krisis — поворотний пункт) — різке погіршення економічного становища в країні; фаза капіталістичного циклу, під час якої відбувається насильницьке відновлення порушених в ході розвитку капіталістичної економіки основних пропорцій відтворення. Економічні кризи виявляються в абсолютному падінні виробництва, скороченні капітальних вкладень, зростанні безробіття, збільшенні кількості банкрутств фірм, падінні курсу акцій та інших економічних потрясіннях.

Дослідження проблематики фінансових криз мало кілька етапів. Намагаючись пояснити природу виникнення фінансових потрясінь, якими особливо позначилися 1990;ті роки, вчені запропонували низку власних підходів до вивчення цього явища. Проте зауважуємо брак чіткого розуміння того, що ж саме включає поняття фінансової кризи і що є первинним у її розгортанні.

Згідно із сучасною теорією еволюції криза є невід'ємною, органічною складовою процесу розвитку економічної системи і становить перехід до нової фази певного циклу або нового циклу. Криз неможливо уникнути, адже ресурси й цілі кожної економічної системи обмежені й вичерпні, а в інформаційній економіці вони відрізняються від тих, що притаманні індустріальній.

Класична теорія базується на концепції системної рівноваги, згідно з якою випадкові зміни в ринковій економіці та її циклічні коливання не виходять за допустимі межі (асимптоти) завдяки автоматично діючим наглядовим механізмам ціноутворення і конкуренції. І. Пригожин, Е. Тофлер, Й. Шумпетер та інші зарубіжні економісти розробили нову концепцію перервної рівноваги, згідно з якою коливання й циклічність системи в міру вичерпності її ресурсів неминуче виходять за звичні, так звані нормальні межі в зони хаосу, де попередні стримуючі механізми вже не діють. Система не повертається до попередньої рівноваги — з хаосу виникає новий порядок, який може виявитися як гіршим, так і кращим від попереднього.

Основними формами прояву кризи є значний спад виробництва, масові банкрутства, поступове зменшення товарних запасів (затоварюваності), призупинення різкого падіння цін, зменшення відсоткової ставки. Після депресії починається пожвавлення.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супроводжується зменшенням рівня безробіття, підвищенням цін на товари і послуги, розширенням розмірів кредиту та ін.

Вершиною піднесення є бум. Бум — короткотермінове піднесення виробництва, торгівлі, банківської діяльності і таке інше.

До причин виникнення економічних криз на рівні господарюючих суб'єктів можна віднести:

а) зовнішні чинники — незбалансована грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика, незадовільна структура доходів і видатків населення, нестабільність функціонування базових політико-правових інститутів, відставання в науково-технічному розвитку, конкуренція;

б) внутрішні чинники — помилки у виробничій, фінансовій, маркетинговій стратегії, нераціональне використання ресурсів, непрофесійний менеджмент, низький рівень організаційної і корпоративної культури.

Криза на рівні окремого регіону або держави в цілому виникає в результаті реалізації таких чинників:

а) деформація структури регіональної або федеральної економіки у бік пріоритетного розвитку однієї або декількох зв’язаних галузей;

б) збільшення майнового розшарування населення;

в) криміналізація державного управління і господарської діяльності;

г) ослаблення системи державного управління і контролю.

Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу.

Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій. Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії. 3 настанням кризи з’ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.

Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту).

Галузева криза — це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо.

Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

— охоплюють не все народне господарство, а його частину;

— триваліші щодо будь-якої галузі;

— породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією;

— можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

— диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції (така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін);

— інвестиційний цикл у кожній галузі специфічним;

— специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.

В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон’юнктури) має за мету пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності - наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва за товарного дефіциту, знецінення грошей.

Спекулятивні кризи — це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування.

2. Світові кризи

Сучасна світова криза, що зародилась у США як криза ринку нерухомості та похідних фінансових інструментів, доволі швидко зачепила Велику Британію, невдовзі вщент зруйнувала успішну економіку Ісландії - «країни найвищого добробуту». Серйозно постраждали практично всі країни Європи, згодом криза дійшла й до найвіддаленіших куточків, захопивши навіть Австралію. Враховуючи характер зародження кризи та її специфіку, насамперед найбільше (в абсолютних масштабах) постраждали провідні країни світу з добре розвиненим фондовим ринком (США, Велика Британія, Японія, Німеччина), пізніше країна вдарила по тих країнах, де не витримала тиску національна валюта (Угорщина, Україна). Відчутних втрат зазнали також країни з начебто чудово розвиненою фінансово-банківською системою, проте без серйозної основи в реальному секторі економіки (країни Балтії), а також опинилася на межі економічного колапсу країни, що розвиваються (Пакистан).

Світова фінансова криза, як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно з логікою глобалізації, поширилася по всьому світу, вдаривши і по українському фінансовому ринку. Основними її причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику Федеральної резервної системи (ФРС) США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великий профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дефіцит у США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях. Сучасна фінансова криза вимагає від світової спільноти адекватних дій, але які з них у цьому випадку можна визнати такими? Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати, по-перше, справжні причини, що породили кризу, і, по-друге, те, наскільки глибокою і тривалою вона буде. Для розгляду факторів, що спричинили виникнення такої ситуації, слід дослідити глибинні причини подій і знайти правильні рецепти розв’язання існуючих проблем, створити механізми, що допомагатимуть згладити майбутні потрясіння в економіці.

Еволюція світових криз представлена в табл. 1. 1]

Наступна світова криза відбулася в 2008 році, розглянемо її як основну, тому що її наслідки торкаються сьогодення.

Глобальна фінансова криза 2008 року — глибока фінансова криза, найгірша криза з часів великої депресії, яка перебуває в активній фазі станом на середину листопада 2008. Криза ясно проявилась у вересні 2008 року під час банкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансових фірм. Причини, що викликали цю кризу, повідомлялись в ділових журналах за декілька місяців до вересня, разом із коментарями про фінансову стабільність провідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США та Європи постраждалих від іпотечної кризи.

Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій та товарів по всьому світу. Криза призвела до проблем ліквідності та дерегулювання фінансових установ в США та Європі, що далі посилило кризу ліквідності. Політичні лідери та міністри фінансів та директори центральних банків координували свої зусилля для пониження страху але криза все ще продовжується та продовжує змінюватись, перетворюючись в кінці жовтня у валютну кризу, викликану бажанням інвесторів перевести свої капітали в сильніші валюти, такі як єна, долар та швейцарський франк, спонукаючи багато національних економік шукати допомогу в Міжнародного валютного фонду. Криза була викликана іпотечною кризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007;2008.

Під час глобальної світової кризи 2008;2009 рр. світ вступив в глобальну рецесію, яка викликає широке скорочення бізнесу, зростання безробіття і скорочення державних доходів. Деякі з найбільших і найбільш шанованих банків, інвестиційних компаній і страхових компаній або вже оголосили про своє банкрутство або були на грані цього. Майже у всіх промислово розвинених країнах і багатьох країнах з ринком, що розвиваються, оголосили рятувальні пакети для економічного та / або фінансового сектора. Ряд країн, в крайньому випадку, звернулися до запозичення у Міжнародного валютного фонду. Криза виявила фундаментальні слабкості фінансових систем у всьому світі, показали, як взаємопов'язані і взаємозалежні економіки сьогодні.

Світова фінансова криза проявила себе в чотири взаємопов'язаних етапи. На першому етапі мали місце інтервенції, націлені на припинення «зараження» і зміцнення фінансового сектора в країнах. На макроекономічному рівні це включає заходи політики, такі як зниження процентних ставок, розширення грошової маси, кількісні (грошові) ослаблення, а також дії щодо відновлення довіри на кредитних ринках. На мікроекономічному рівні це спричинило заходи щодо вирішення нагальних проблем та наслідків кризи, у тому числі екстреної фінансової допомоги для хворих фірм, гарантування депозитів в банках, вливання капіталу, утилізації токсичних активів і реструктуризації боргу.

Прийняті заходи включають порятунок фінансових інститутів, які вважаються «занадто великими, щоб збанкрутувати», поглинання урядом деяких фінансових інститутів, урядові спрощення злиттів і поглинань, а також державні закупівлі проблемних фінансових активів. Майже всі промислово розвинені країни і багато країн, що розвиваються, проводять всі або деякі з цих дій. Незважаючи на те, що фаза «паніки», яка містить ефект зараження, пройшла, операції, як і раніше тривають, і кінцеву вартість заходів ще належить визначити.

Що було вивчено з попередніх фінансових криз, це те, що без рішення базових проблем з токсичними активами та відновлення здоров’я у балансі банків і інших фінансових установ фінансові кризи продовжують тягнутися. Особливо це було видно у випадку з Японією. Навіть Швеція, яка часто розглядається в якості успішної моделі, як впоратися з фінансовою кризою, повинна були прийняти рішучі заходи для боротьби з недіючими активами банківської системи.

Другий етап цієї фінансової кризи є менше незвичайним винятком того, що серйозність економічного спаду макроекономіки, з яким стикаються країни по всьому світу, є найгіршою з часів Великої депресії 1930;х років. Фінансова криза швидко поширилася на реальний сектор, негативно впливає на всі економіки, виробництва, фірми, інвесторів і домашні господарства. Багато країн, особливо з ринком, що формується, були пошкоджені все збільшуючимся відтоком капіталу з економіки та падінням експорту і цін на сировинні товари. У цих випадках уряди звернулися до традиційної грошово-кредитної і фіскальної політики для подолання кризових економічних умов, зниження податкових надходжень і зростанням безробіття.

У відповідь на спад або уповільнення темпів економічного зростання в багатьох країнах були прийняті пакети фіскальних стимулів, спрямовані на відновлення економіки або, принаймні, не допускання погіршення умов. Загальносвітовий обсягу грошей на пакети стимулів в даний час перевищує 2 трлн. дол., але деякі пакети включають в себе заходи, які простягаються в наступні роки, так що загалом це не означає, що вся сума буде негайно переведена на державні витрати. У складі стимулюючих пакетів, за визначенням, мають бути фіскальні заходи (державні витрати і зниження податків), але деякі пакети включають в себе заходи, спрямовані на стабілізацію банків та інших фінансових установ, які зазвичай класифікуються як порятунок банку або фінансовий пакет допомоги. 2 трильйони доларів в загальний пакет стимулів становить близько 3% світового валового внутрішнього продукту, що перевищує заклик Міжнародного валютного фонду протистояти погіршенню економічних умов у світі та виділити для фінансового стимулу суму грошей на загальну суму 2% від світового ВВП. Аналіз стимулюючих заходів з боку Європейського співтовариства в 2009 році виявив, що така кількість заходів, за оцінками, становить 1,32% ВВП європейського співтовариства. МВФ стверджує, що станом на січень 2009 року в США пакети фіскальних стимулів у вигляді відсотка від ВВП в 2009 році становлять 1,9%, в єврозоні 0,9%, в Японії 1,4%, в Азії за винятком Японії 1,5%, а для іншої частини G-20 1,1%.

На Лондонському саміті G-20 розкол виник між Сполученими Штатами і Великобританією, які виступають за великі і скоординовані пакети стимулів, та Німеччиною і Францією, які вважають свої автоматичні стабілізатори (збільшення державних витрат на предмети, такі як страхування від безробіття, які запускаються в будь-який час, коли економічне зростання сповільнюється), а також існуючі програми стимулювання як достатні. У своєму комюніке, лідери зазначили, що 5 трлн.дол. присвячені бюджетній експансії до кінця 2010 року і взяли на себе зобов’язання «забезпечити масштаби стійкого фінансового зусилля, необхідного для відновлення зростання». У комюніке G-20 лідери вирішили додати 1,1 трлн. дол. до ресурсів міжнародних фінансових інститутів, у тому числі 750 млрд. доларів для Міжнародного валютного фонду, 250 мільярдів доларів для підвищення глобальної торгівлі, і 100 мільярдів доларів для багатосторонніх банків розвитку.

Додаткового кредитування з боку міжнародних фінансових інститутів буде доповненням до національних фінансових стимулів і можуть бути спрямовані на найбільш нужденні країни. Кілька країн мають великі запозичення на міжнародних ринках і виплачують борг, виражений в євро або доларах. Через знецінення своєї валюти вартість цього боргу різко зросла. В інших країнах банки мають борг майже такий же великий, як ВВП. Деякі спостерігачі порушили питання про можливість боргової кризи (дефолт країни за гарантованим державою боргом) або як у випадку Ісландії через необхідність націоналізувати банки і приймати на себе зобов’язання більші, ніж розмір національної економіки. З 1 листопада 2008 року, МВФ, за його угодою стенд-бай, забезпечила або знаходиться в процесі надання фінансового пакету підтримки для Ісландії (2,1 млрд дол.), України (16,4 млрд дол.), Угорщині (25,1 млрд дол.), Пакистану (7,6 млрд дол), Білорусі (2,46 млрд дол.), Сербії (530 300 000 дол.), Вірменії (540 млн дол.), Сальвадору (800 мільйонів доларів), Латвії (2,4 млрд дол.), Сейшельськім островам (26,6 млн дол.), Монголії (229 200 000 дол.), Коста-Ріці (735 млн дол.), Гватемалі (935 млн дол.) і Румунії (17,1 млрд дол.). МВФ також створили гнучку кредитну лінію для країн з сильною основою. Після затвердження ці кредити можуть бути виділені у разі виникнення необхідності, а не будуть обумовлені дотриманням політичних цілей, як у традиційних програмах, підтримуваних МВФ. За цією можливістю, МВФ рада схвалила надання позики Мексиці (47 млрд дол), Польщі (20,5 млрд дол.) і Колумбії (10,5 млрд дол.).

Впродовж третьої фази невідкладним питанням, яке розглядається, є «закріплення системи» та запобігання виникнення криз в майбутньому. Багато чого з цього пов’язане з технічними особливостями регулювання та нагляду на фінансових ринках, ринках деривативів та хеджування діяльності, а також стандартами достатності капіталу та схемами фінансування майбутніх фінансових заходів, якщо це буде необхідно. У листопаді 2008 року на саміту G-20, лідери схвалили План дій, який встановлює всеосяжний план роботи. Лідери доручили міністрам фінансів для підготовити конкретні рекомендацій за наступними напрямами:

· уникати регуляторної політики, яка посилює злети і падіння бізнес-циклу;

· розгляд і узгодження глобальних стандартів бухгалтерського обліку, особливо для складних цінних паперів в періоди стресу;

· посилення прозорості ринку кредитних деривативів і скорочення їх системних ризиків;

· огляд стимулів для прийняття ризиків і інновацій, що відображають практику надання компенсацій;

· огляд мандатів, управління і ресурсних вимог міжнародних фінансових інститутів.

Четверта фаза фінансової кризи має відношення з політичними, соціальними наслідками та наслідками безпеки фінансової кризи.

Табличний вигляд фінансової кризи в 2008 року (табл. 2)[1]

3. Антикризове регулювання в Україні

Прояв кризових явищ в Україні восени 2008 р. спонукав до реалізації відповідних антикризових заходів і на українських теренах. В цілому уряд розробив та направив до Верховної ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Крім того, у Верховній Раді зареєстрована значна кількість законопроектів, розроблених представниками різних політичних блоків, представлених у ній.

Одним з найперших стратегічних нормативних актів, спрямованих на подолання кризи, було рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 20.10.2008 р., введене в дію Указом Президента від 24.10.2008 р. Враховуючи загрозливі тенденції у банківському секторі та реальному секторі економіки, зумовлені світовою фінансовою кризою, РНБОУ окреслила основні напрямки антикризової політики та визначила низку комплексних заходів, реалізація яких була покладена на уряд, НБУ, СБУ та Генеральну прокуратуру.

Зокрема, РНБОУ запропонувала уряду створити Стабілізаційний фонд та визначити основні напрями його наповнення та використання; передбачити бездефіцитність бюджету на 2009 рік, скорочення видатків на утримання державних органів управління щонайменше на 20%; тимчасово запровадити додаткові обмеження на імпорт; забезпечити протягом місяця повернення з Державного бюджету України платникам податку на додану вартість заявлених до відшкодування сум податку, що підтверджені перевірками та наявністю повернутої у 60-денний строк валютної виручки за експорт товарів і послуг, запровадження спрощеного механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам за умови надходження валютної виручки; вжити заходів щодо невідкладного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення тощо.

НБУ було запропоновано реалізувати низку заходів антикризового характеру в сфері банківського нагляду та грошово-кредитної політики, зокрема: збільшити з 1 квітня 2009 року нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій; розробити механізми обмеження верхньої межі ставки залучення банківськими установами на внутрішньому ринку депозитів фізичних осіб; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; не допускати дострокового погашення позик, отриманих резидентами України за кордоном; запровадити норматив резервування для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків у розмірі 100% від обсягу наданих кредитів на споживчі потреби тощо. Загалом заходи антикризового спрямування, які здійснювалися в Україні з вересня 2008 р., можна поділити на:

· заходи з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);

· заходи макроекономічного регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);

· заходи соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

У сфері заходів з фінансової стабілізації антикризові заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках. Зокрема, з метою припинення лавиноподібного закриття депозитів фізичними особами НБУ Постановою від № 319 14 жовтня 2008 року заборонив дострокове закриття депозитів як фізичними так і юридичними особами. Це дозволило припинити швидке вилучення коштів фізичними особами з вітчизняної банківської системи, що ставило останню у вкрай загрозливу ситуацію.

Невдовзі, для забезпечення невідкладної капіталізації банків Правління Національного банку України прийняло постанову № 389 від 21.11.2008 р. «Про здійснення діагностичного обстеження банків». Крім того, постановою Правління Національного банку України № 405 від 01.12.2008 р. було затверджено Спеціальний порядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, спрямований на спрощення процедури та скорочення термінів внесення змін до статутів банків щодо збільшення рівня статутного капіталу. 4 листопада було прийнятно Постанову КМУ № 960 «Про затвердження Порядку участі держави в капіталізації банків», якою визначався порядок ре-капіталізації банків державою. Документом, зокрема, передбачалась можливість отримання коштів банками за умови передачі Мінфіну контрольного пакету акцій. Проте 18 лютого 2009 року Кабмін спростив процедуру ре-капіталізації, новий варіант постанови передбачав більш гнучкі умови отримання додаткового фінансування банками за рахунок держави.

З метою захисту прав клієнтів банківських установ та припинення практики односторонньої зміни умов укладених кредитних договорів та договорів банківського вкладу, 12 грудня 2008 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Законом внесено зміни до Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими банкам заборонено змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, щодо збільшення розміру процентної ставки за кредитними договорами або зменшення її розміру за договорами банківського вкладу.

31.10.2008 року Верховна Рада прийняла Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Законом передбачено створення Стабілізаційного фонду за рахунок понадпланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 році та надходжень цих коштів у 2009 році, цільового розміщення державних цінних паперів, а також перелік заходів, спрямованих на підтримання державою капіталізації вітчизняних банків. При цьому Закон містив перелік витрат, на які можуть спрямовуватись кошти Стабілізаційного фонду, зокрема надання кредитів для погашення, рефінансування та обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб'єктами господарювання в іноземних кредиторів до 15 вересня 2008 року; надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів і обов’язковою умовою якого є співфінансування з боку банків та забудовників; надання фінансової допомоги банкам (у тому числі з метою збільшення статутних капіталів), поповнення статутних капіталів державних банків та Державної іпотечної установи.

Також урядом було суттєво збільшено статутні фонди державних банків — Державного ощадного банку (Постанова КМУ від 27 грудня 2008 р. № 1119 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України“») та Укрексімбанку (Постанова КМУ від 17 грудня 2008 р. № 1116 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України“ та внесення змін до його статуту»).

Комплекс нормативних актів був спрямований на врегулювання відносин у валютній сфері та зміни порядку здійснення операцій на валютному ринку (Постанова Правління НБУ від 18 грудня 2008 року № 436 «Про валютні інтервенції Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України до кінця грудня 2008 року», Постанова Правління НБУ від 29 грудня 2008 № 469 «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів», Постанова Правління НБУ від 14 січня 2009 року № 12 «Про валютні інтервенції Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України в січні 2009 року», Постанова Правління НБУ від 4 листопада 2008 року № 351 «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів»). Зокрема, НБУ запровадив систему здійснення своїх інтервенцій на валютному ринку шляхом проведення валютних аукціонів. При цьому передбачено, що заявки на участь в аукціоні формуються на основі не задоволеного на прямому міжбанківському ринку обсягу заявок клієнтів і потреб банку.

З метою поліпшення структури платіжного балансу Верховна Рада прийняла за основу проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою», яким передбачено, у випадку досягнення платіжним балансом України критичного стану, застосування процедури запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари.

Реформування державного кредиту та оптимізація політики управління державним боргом в останні роки є одними з найактуальніших пріоритетів реформ системи державних фінансів. Особливо це стало важливим з огляду на розгортання боргової кризи в Європі, яка стала наслідком неефективного управління державним боргом.

Отже, до характерних ознак кризи 2008;2009 рр., що притаманні українській економіці, належать: найбільші в регіоні Центральної та Східної Європи масштаби кризи, що було зумовлено недостатньою реформованістю національної економіки та неефективними докризовими діями уряду; різка зміна настроїв та очікувань суспільства та ділових кіл країни; наявність у суспільстві глибокого політичного конфлікту.

Антикризова політика в Україні визначалась фінансовими можливостями держави. Уряд України приймав рішення та вдавався до заходів, використовуючи тактику точкового реагування на кризові явища, які в цілому відповідали логіці та напрямам антикризових дій в інших країнах. Реалізовані заходи допомогли пом’якшити кризові прояви для окремих секторів економіки та верств населення.

Криза вкотре засвідчила, що Україна потребує глибокої модернізації, яка передбачає: розширення внутрішніх ринків шляхом ініціювання великих інфраструктурних проектів; захист вітчизняного виробника; удосконалення фінансової політики в напрямі стабілізації національної валюти; підвищення ліквідності банківської системи, легалізації тіньового капіталу, стимулювання інвестицій.

Висновок

Криза? це одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей.

Фінансово-економічна криза — складне суспільно-економічне явище, в якому поєднуються матеріально-технічна і соціально-економічна сторони. Вихід з кризи пов’язаний не лише з оновленням основного капіталу і переходом до нового технологічного укладу, але й розвитком та вдосконаленням виробничих відносин.

Світова фінансово-економічна криза, яка швидко розповсюдилася восени 2008 р., перервала цикл зростання України та багатьох інших країн. Зменшення схильності до ризику та падіння вартості активів і цін на товари позбавили світові ринки ліквідності, заморозивши багато життєво важливих сегментів міжнародного фінансового посередництва. Зокрема, чимало ринків, що розвиваються, зіштовхнулися з суттєвим скороченням експорту і раптовою зміною напрямку потоків іноземного капіталу. В результаті, ставало все важче обслуговувати та рефінансувати зовнішні борги, передусім тим країнам, які на момент виникнення кризи мали слабкі макроекономічні показники та великий зовнішній борг.

Основними сферами впливу антикризової політики урядів є грошово-кредитна політика, бюджетно-податкова політика, підтримка населення, банківської системи, реального сектора економіки. Механізм застосування та набір антикризових інструментів у кожній з країн світу відрізняється масштабами, спрямованістю, ранжируванням за пріоритетами тощо. Реальна загроза макроекономічної нестабільності пов’язаної із фінансово-економічною кризою спонукає до прийняття й реалізації радикальних заходів для підвищення збалансованості державних фінансів із одночасним забезпеченням підтримки зростання внутрішнього попиту.

Список використаних джерел

1. Гладун Т. М. Причини та футурологія сучасної св ітової валютно-фінансової кризи / Т. М. Гладун, Г. С. Домарадзька, Н. С. Русина // Вісник Національного університету «Львівська політехника «. — 2009. — № 460. — С. 468−474, С. 470.

2. Блейзер, С. Мировой финансовый кризис и возможные последствия для Украины [Електронний ресурс].? Режим доступу: http://glavred.info/archive/2008/10/03/144 454−0.html

3. Відякіна, М. Сучасна світова фінансова криза в деструктивних вимірах інвестиційного прагматизму [Текст] / М. Відякіна, Н. Резнікова // Вісник Національного банку України. -2010. — № 5. — С. 22−27

4. Гладун Т. М. Причини та футурологія сучасної св ітової валютно-фінансової кризи / Т. М. Гладун, Г. С. Домарадзька, Н. С. Русина // Вісник Національного університету «Львівська політехника «. — 2009. — № 460. — С. 468−474, 469.

5. Електронний ресурс, посилання: http://uk.wikipedia.org/wiki/Глобальна_фінансова_криза_2008_року

6. Мамалуй, О. Економічні кризи: сутність, види та шляхи подолання [Електронний ресурс].? Режим доступу: http://pidruchniki.ws/ 14 350 120/politekonomiya/ekonomichna_nestabilnist_bezrobittya

7. Чекалюк, С.А. Теорії циклічності економічних криз [Електронний ресурс] / С. А. Черкалюк, А. Ф. Головчук // Збірник студентських наукових праць. — 2009. — Ч.3.? Режим доступу: http://udau.edu.ua/library.php?pid=296