Людина в умовах автономного існування

Реферат на тему:

Людина в умовах автономного існування

Перед людиною, що опинилася в умовах автономного існування, вже з перших хвилин постає ряд невідкладних завдань:

• подолання стресового стану від аварійної ситуації;

• подання першої медичної допомоги постраждалим або самодопомоги;

• захист від несприятливого впливу факторів навколишнього середовища (низьких або підвищених температур, прямої сонячної радіації, вітру тощо);

• забезпечення водою і їжею;

• визначення свого місцеперебування;

• встановлення зв’язку і підготовка засобів сигналізації.

Не всі люди, які опиняються в надзвичайній ситуації (аварія корабля або літака, пожежа, повінь тощо), здатні до негайних, енергійних, цілеспрямованих дій. Більшість людей (приблизно 50−75% потерпілих), перебувають у стані панічної реакції, залишаючись відносно спокійними, хоча й недостатньо діяльними. У 12−25% людей спостерігається істерична реакція. В одних осіб проявляється у вигляді сильного збудження, безладних, неадекватних ситуації дій, в інших — у загальмованості, пригніченості, глибокій прострації, повній байдужості до того, що сталося, нездатності до будь-яких дій. І лише 12−25% людей, зберігши самовладання, швидко оцінюють ситуацію, що склалася, діють рішуче й розумно.

Певний період часу всі люди, за незначним винятком, заспокоюються, адаптуються до нової, незвичної обстановки і поступово підключаються до діяльності, необхідної для збереження життя і здоров’я. Успішність цієї діяльності залежить від багатьох обставин: фізичного і психічного стану людей, наявних запасів їжі, води, аварійного обладнання. Значну роль відіграватимуть природні умови району лиха: температура і вологість повітря, сонячна радіація, рослинність, джерела водопостачання тощо. Усі ці причини об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовлюють результат автономного існування, називаються факторами виживання. До них належать також так звані стресори виживання, які найнегативніше впливають на людський організм, на тривалість гранично допустимих термінів автономного існування, а саме: фізичний біль, холод, спека, спрага, голод, перевтома, самотність, страх.

Біль. Це нормальна фізіологічна реакція організму, яка виконує захисну функцію. З одного боку, людина, яка позбавлена больової чутливості, наражається на серйозну небезпеку, тому що не може своєчасно усунути загрозливого фактору. З іншого боку, біль, завдаючи страждань, подразнює, відволікає людину, а тривалий, непереборний біль впливає на її поведінку і подальшу діяльність.

Разом з тим людина може здолати навіть дуже сильні больові відчуття, перебороти їх. Зосередившись на розв’язанні якогось завдання, людина здатна на певний час «забути» про біль.

Холод. Знижуючи фізичну активність і працездатність, холодовий стресор впливає на психіку людини. Кам’яніють від холоду не лише м’язи, ціпеніють мозок, воля, без якої будь-яка боротьба приречена на поразку. Тому в зоні низьких температур, наприклад в Арктиці, діяльність людини починається із заходів захисту від холоду — будівництва сховищ, розведення вогню, приготування гарячої їжі й питва.

Спека. Висока температура навколишнього середовища в поєднанні з прямою сонячною радіацією викликає в організмі людини значні зміни, подекуди за досить короткий проміжок часу. Перегрівання організму порушує функції органів і систем, послаблює фізичну та психічну діяльність. Особливо небезпечний вплив високих температур у поєднанні з нестачею питної води, тому що в цьому разі поряд з перегріванням розвивається зневоднення організму.

Побудування сонцезахисного тенту, обмеження фізичної діяльності, економне використання запасу питної води — заходи, що значно полегшують стан людей, які багато терплять від спеки.

Спрага. Спрага є нормальним сигналом про нестачу води в організмі. Проте якщо неможливо вгамувати спрагу через недостатню кількість або відсутність води, вона стає серйозною перепоною діяльності людини в умовах автономного існування. Спрага заволодіває всіма думками і бажаннями людини, і людина зосереджується на єдиній меті - позбутися цього нестерпного відчуття.

Голод. Сукупність відчуттів, пов’язаних з потребою організму в їжі, можна розглядати як типову, хоча й уповільнену стресову реакцію. Відомо, що людина може обходитися без їжі тривалий час, зберігаючи працездатність. Проте тривале голодування, особливо при нестачі води, знижує стійкість людини до впливу холоду, болю тощо.

Оскільки аварійний запас їжі розрахований лише на кілька діб субкомпенсованого харчування, джерелом харчових запасів повинно стати навколишнє середовище за рахунок полювання, рибної ловлі, збирання дикоростучих їстівних рослин.

Перевтома. Це своєрідний стан організму, який виникає після тривалого (а інколи і нетривалого) фізичного або психічного напруження. Перевтома є потенційною небезпекою, бо притупляє волю людини, робить її поступливою до власних слабкостей. Вона готує людину до думки: «Ця робота неважлива, її можна відкласти і на завтра». Наслідки таких настанов можуть бути найсерйознішими.

Уникнути перевтоми і швидко відновити сили дає змогу правильний, рівномірний розподіл фізичного навантаження, своєчасний відпочинок, який усіма доступними засобами необхідно робити якомога повноціннішим.

У людей, які потрапили в умови автономного існування, часто виникає психічний стан, який називається зневірою. Викликаний самотністю, цей стан посилюється невдалими спробами зорієнтуватися, розшукати воду і їжу, встановити зв’язок тощо. Розвитку зневіри сприяють незайнятість, монотонна одноманітна робота, відсутність вираженої мети. Цього стану можна уникнути, поклавши на кожну людину певні обов’язки, вимагаючи від неї їх неухильного виконання, поставивши перед кожним конкретні завдання, які можна виконати.

Однією з форм емоційної реакції, яка виникає в результаті аварійної ситуації, є страх — почуття, яке викликається існуючою або такою, що видається, небезпекою, очікуванням болю, страждання. «Страх, — казав Оноре де Бальзак, — це явище, яке так сильно і болюче діє на організм, що всі здібності людини раптово або сягають надзвичайного напруження, або настає цілковите знесилення». Відчуття небезпеки призводить організм у стан, подібний до стиснутої пружини. Мозок починає мислити швидше, зір і слух гострішають, м’язи напружуються. Якщо людина вміє приборкувати і контролювати страх, він стає своєрідним каталізатором енергії та рішучості. Разом з тим якщо поступитися страху, він перетвориться на небезпечного ворога, який підкорить усі почуття людини, її думки і вчинки. Страх посилює відчуття болю і страждання від голоду і спраги, спеки або холоду. Людина втрачає здатність контролювати свої дії, приймати правильні рішення. Будь-яка проста проблема стає надзвичайно складною, а складна стає непереборною.

Багато людей, які потрапляли в екстремальні умови, гинули від голоду, не використавши аварійного запасу їжі, замерзали на смерть, маючи під руками сірники і запаси палива для вогнища, втрачали свідомість від спраги лише в кількох кроках від джерела питної води. Усе це можна віднести на рахунок того, що людина не подолала страху.

Орієнтування

Хоч би в які умови потрапила людина внаслідок надзвичайної ситуації, вирішила вона залишатися на місці чи рушати по допомогу, насамперед необхідно зорієнтуватися на місцевості. Це легко зробити за допомогою компаса, а що ж робити, коли його немає? Це можна зробити за сонцем, ставши в полудень спиною до нього. У Північній півкулі тінь від тіла людини буде вказувати строго на північ, захід буде зліва, а схід — справа. У Південній півкулі все буде навпаки — тінь — на південь, схід — зліва, захід — справа. Майже кожна людина має годинника і визначити полудень зовсім не важко, щоправда, потрібно враховувати «зимовий» і «літній» час.

Іншим методом є орієнтування за допомогою годинника. Якщо покласти годинника горизонтально і повертати доти, поки годинна стрілка не буде спрямована в бік сонця, а потім подумки провести лінію через центр годинника і цифру 1(13 годин), то, розділивши кут між годинною стрілкою і цією лінією навпіл, отримаємо напрям точно на південь. Слід пам’ятати, що до полудня південь буде справа від сонця, а після полудня — зліва (у Північній півкулі).

В ясну зоряну ніч можна, хоча б приблизно, зорієнтуватися за Полярною зорею, яка розміщується на кінці руків'я Малого ковша (Малої Ведмедиці). Найпростіше вночі знайти Великий ківш (Велику Ведмедицю). Провівши уявну лінію вздовж двох крайніх зірок його ковша на відстань, що приблизно дорівнює п’яти відстаням між цими зірками, можна побачити Полярну зорю. За допомогою цих найпростіших способів можна бодай приблизно визначити напрям руху.

Аварійний запас

У будь-якій експедиції, подорожі, навіть просто у діловій поїздці може виникнути аварійна ситуація. Добре, якщо ця ситуація сталась у густонаселеній місцевості. А якщо щось трапиться під час круїзу або подорожі літаком? Саме на такий випадок усі засоби сполучення, а також всі експедиції, що спрямовуються в безлюдну місцевість, споряджаються аварійним запасом, або так званим носимим аварійним запасом (ПАЗ).

Ці аварійні запаси різноманітні за складом, але всі вони відповідають певним вимогам і повинні містити:

• засоби зв’язку (радіостанції, радіомаяки);

• засоби візуальної сигналізації (денні та нічні піропатрони, сигнальні дзеркала, фарбуючий порошок);

• аварійний запас їжі (консервовані або висушені продукти);

• аварійний запас води, а також засоби її добування — сонячні конденсатори і дистилятори, засоби знезараження води;

• спеціальне спорядження — ніж-мачете, мисливський ніж, засоби добування вогню, зокрема вітрота вологостійкі сірники, сухе паливо, дротяна пилка, комплект рибальського знаряддя, фольга тощо;

• медична аптечка, яка повинна містити крім засобів першої допомоги протишокові препарати, репеленти.

Такий аварійний запас комплектується централізовано і повинен бути в недоторканному стані на випадок аварії чи надзвичайної ситуації.

Проте навіть збираючись на пікнік, доцільно взяти із собою міні-укладку, яку можна приготувати заздалегідь. До будь-якого футляра (можна використати корпус від авторучки, фломастера тощо) необхідно покласти 2−3 швацькі голки та нитку завдовжки 1,5−2 м- 2;

3 англійські булавки- 6−8 невеликих (№ 1−3) риболовних гачків- 8−10 метрів тонкої жилкилезо для гоління, розламане на половинки- 8−10 зламаних навпіл сірників з головками, покритими тонким шаром стеаринускручені та обпалені шматочки вати (трути) — кілька шматочків свинцю. Така мініукладка обов’язково стане у пригоді.

Сучасні засоби комунікації дають змогу за допомогою супутни-кової радіолокації розрахувати координати, зокрема радіомаяка, радіостанції, врешті-решт стільникового телефону, і передати їх до рятувальної служби в будь-якій точці планети.

Пошуки людей, які зазнали аварії або просто заблукали, починаються, як правило, з повітря. Це дуже складна справа, особливо якщо пошук ведеться в лісових масивах або в горах. Тут потерпшим у пригоді стануть засоби сигналізації з аварійного запасу або підручні засоби сигналізації. Потерпші, почувши звук літака або гелікоптера, повинні негайно подати сигнал, який вказує їхнє місцезнаходження. Саме в цьому разі стають у пригоді засоби сигналізації. Якщо є денний або нічний піропатрон, необхідно подати ним сигнал. Денний піропатрон дає димовий сигнал яскраво-оранжевого кольору протягом ЗО хвилин, а нічний — горить яскраво-малиновим полум’ям. Якщо є сигнальні ракети, то використовують їх.

Що ж робити, якщо таких засобів немає? Найпростіше — вдень розвести багаття, яке дає багато диму, вночі - велике багаття. Якщо є можливість розвести кілька багать, що утворюватимуть певну (будь-яку) геометричну фігуру, сигнал буде сприйнятий пошуковцями значно швидше.

Кожна людина в дитинстві бавилася хоч раз «сонячним зайчиком», але не кожному відомо, що механік дирижабля «Італія» Чеч-чоні, виготовивши з дерев’яної дощечки і станіолевої обгортки від шоколаду дзеркало, врятував цим екіпаж дирижабля, що потрапив в аварію в Арктиці у 1928 р. Саме «сонячний зайчик» виявився єдиним сигналом, який льотчик своєчасно помітив з повітря. Справді, при куті сонцестояння 130° яскравість світлового «зайчика» становить.

4 млн свічок, а при куті 90° - зростає до 7 млн свічок. З літака, що летить на висоті 1000−1500 м, такий спалах видно з відстані 24 км, тобто значно раніше, ніж всі інші сигнали.

Якщо дозволяє місцевість, можна звернути увагу рятівників спеціальними сигналами, які, наприклад, можна витоптати на снігу або зробити на піску чи на оголеному схилі гори. Існує навіть спеціальна міжнародна кодова таблиця сигналів.

Можна використовувати будь-які підручні засоби — палатку яскравого кольору, шматки парашута тощо.

Список використаної літератури.

1. 1.Безпека життєдіяльності / За ред. Я. І. Бедрія. — Львів, 2000.

2. 2.Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К. Либідь, 1995.

3. 3.Волович В. Г. Человек в экстремальных условиях природной среды. — М. Мысль, 1983.

4. 4.Єлісєєв А. Т. Охорона праці. — К., 1995.

5. 5.Кириллов В. Ф., Книжников В. А., Коренков И. П. Радиационная гигиена. — М. Медицина, 1988.

6. 6.Корсак К. В., Плахоттк О. В. Основи екології. — 2-ге вид. — К. МАУП, 2000.

7. 7.Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К. Знання, Л. Вид-во ЛБК НБУ, 1999.

8. 8.Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

9. 9.Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв’язку з розвитком небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.

10. 10.Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М. Д. Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.

11. 11.Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К. МАУП, 1997.

12. 12.Ткачук В. Г., Хапко В. Е. Медико-социальные основы здоровья. — К. МАУП, 1999.

13. 13.Хижняк М.І., Нагарна А. М. Здоров’я людини та екологія. — К. Здоров’я, 1995.