Взаємовплив особистості і соціальної ролі

Взаємовплив особистості і соціальної ролі

психологічний особистість соціальний

Вступ

Увагу психології до законів формування соціальних груп викликало життя. Як завжди буває, в разі існування соціального замовлення з боку суспільства цю проблему почали швидко досліджувати. Що саме викликало інтерес суспільства? Як майже завжди це буває - війна… Перші спроби з’ясувати, від чого залежить згуртованість колективу, були здійснені ще на початку Першої світової війни. Найбільшого імпульсу дослідження цієї проблеми надала Друга світова війна. Безпосереднім приводом стало озброєння Військово-Повітряних Сил США важкими бомбардувальниками Б-17 та Б-24. Екіпажі цих «літаючих фортець» складалися з 10−12 осіб. Та потім з’ясувалось, що однакові за рівнем військової підготовки льотчики, штурмани, повітряні стрільці дуже по-різному поводили себе під час вильотів, а саме: одні завжди виконували завдання, другі - в половині випадків, інші - ніколи. Мова не йде про боягузтво. Виявилось, що в першому випадку утворювався єдиний колектив, в другому, в складі екіпажу діяли декілька угрупувань, в третьому — кожний був сам за себе. Саме необхідність комплектування екіпажів бойових літаків із психологічно сумісних людей ініціювало розвиток досліджень в галузі психології малих груп.

Група — це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів. У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морень, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи «групової динаміки» К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його «теорія поля», яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою «хотториських експериментів» та ін.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення соціальної психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

В соціальній психології насамперед вивчаються деякі елементарні параметри груп: композиція групи (або склад групи); структура групи, групові процеси, групові норми та цінності, групові санкції. Кожний з цих параметрів може мати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути в свою чергу описаний по зовсім різним показникам, в залежності від того, чи має значення в кожному конкретному випадку, наприклад. вікові, професійні чи соціальні характеристики членів групи. Очевидно, не може бути даний один рецепт опису складу групи, особливо в зв’язку з багатоманітністю реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається в якості об'єкта дослідження: шкільний клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу «задаємо» деякий набір параметрів для характеристики складу групи в залежності від типу діяльності, з якою зв’язана дана група.

1. Вплив групи на психологію особистості

1.1 Поняття групи

Групою називається спільність людей, об'єднаних численними та різноманітними більш-менш стійкими зв’язками. Міжособистісні стосунки в групі мають певну специфіку.

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп приділяється стосункам, які в них складаються. Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці — на даний момент часу, і в динаміці, тобто в процесі розвитку. В першому випадку аналізуються особливості чинної системи взаємин, у другому — закони їх перетворення і розвитку. Ці два підходи часто поєднуються, взаємно доповнюють один одного.

Вперше термін «групова динаміка» був використаний К. Левіним у статті «Експерименти в соціальному просторі» (1939 р.). Феномен групової динаміки в соціально-психологічній літературі не має однозначного визначення. Розглядатимемо групову динаміку як сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів та явищ, що характеризують увесь цикл життєдіяльності малої групи і його етапи: утворення, функціонування, розвиток, стагнацію, регрес, розпад.

Поняття групової динаміки включає в себе п’ять основних елементів: цілі групи, норми групи, структура групи і проблеми лідерства, фази розвитку групи.

Групова динаміка становить безсумнівний інтерес для психології, оскільки, навчившись керувати її механізмами, можна розробляти та ефективно застосовувати в навчально-виховному процесі спеціальні технології формування, розвитку та зміни особистості і суспільних форм діяльності, а також вирішувати проблеми налагодження міжособистісних стосунків у групах.

Особливості перебігу процесів групової динаміки та психологічні характеристики міжособистісної взаємодії в групах дають змогу класифікувати їх за видами.

За формою існування групи бувають умовними і реальними (контактними). Умовна група утворюється за певними зовнішніми ознаками, критеріями; її члени не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання (скажімо, всі відмінники старших класів середньої школи, всі фермери району, символічна збірна світу з футболу тощо). Окремі члени таких умовних груп можуть бути знайомі один з одним, мати певні міжособистісні стосунки, навіть підтримувати дружні взаємини, але всі вони не взаємодіють як ціле, як єдине автономне, в певному розумінні, об'єднання.

Члени реальних (контактних) груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією як певне об'єднання. До контактних груп відносять малі групи. Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов’язане спільною метою об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Всі, хто належить до малої групи, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи не повинна перевищувати 30—40 осіб.

Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда тощо. Одна людина може входити до кількох груп (наприклад, школяр — член наукового гуртка, старший син у сім'ї, капітан спортивної команди, староста класу). Взаємини в малих групах, як правило, жорстко не регламентовані. В процесі внутрішньогрупової взаємодії одні члени групи можуть надавати перевагу іншим, що виявляється у більш тісному спілкуванні; їх комунікативні контакти забарвлені переважно позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій основі. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікрогрупою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2—7 осіб. Члени таких об'єднань водночас лишаються і членами малої групи та більш чи менш тісно взаємодіють з рештою її учасників.

За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження, штатного розкладу, юридичного акта. Наприклад, склад кафедри вищого навчального закладу, особовий склад військового підрозділу формуються відповідно наказами ректора і командира військової частини; склад студентської академгрупи — розпорядженням декана; шлюбні відносини чоловіка та дружини регламентуються юридичним актом тощо. У таких групах чітко регламентована кількість її членів, а в ряді випадків — і тривалість існування. Скажімо, цілком зрозуміло, що тривалість існування студентської групи обмежується часом навчання у вищому навчальному закладі.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації — симпатій, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певних захоплень у вільний від роботи час.

Асоціальні групи, норми поведінки і діяльність яких суперечать суспільно схвалюваним ціннісним орієнтаціям, у більшості випадків є неофіційними, неформальними.

Поділ груп на офіційні та неофіційні має умовний характер. Дружна сім'я одночасно є офіційною і неофіційною групою; прихильники політичної партії часто створюють цілком офіційні осередки; члени шкільного класу, студентської групи найчастіше підтримують між собою тісні емоційні неформальні взаємини, тобто одночасно є неформальними, неофіційними групами.

Психологічні дослідження міжособистісних стосунків у групах та особливості їх функціонування дають змогу виокремити три види груп залежно від рівня згуртованості їх членів.

Перший рівень згуртованості — дифузна група (за іншою термінологією — конгломерат). Вона майже незгуртована, існує найчастіше короткий час, склад членів — випадковий; домінують найпростіші взаємини за типом симпатій—антипатій. Мету функціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії (наприклад, черга за квитками в кіно). У членів дифузної групи практично завжди відсутня єдність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший — щоб якось згаяти вільний час, тощо.

Другий рівень згуртованості — асоціація (за іншою термінологією — кооперація). Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. В ній мають місце як стосунки типу симпатій—антипатій, так і ділові; практично завжди наявний міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. Міжособистісні стосунки в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного її члена змістом групової діяльності.

Головна особливість асоціації (кооперації) полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії (наприклад, функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему).

Мотивація основного виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Скажімо, в шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює передусім евристичний аспект навчання, інші — тому що планують вступати до вищого навчального закладу, треті — з примусу з боку батьків. Зрозуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети — отримати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості через надто великі відмінності у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності — навчанні.

Третій рівень згуртованості — найвищий. У традиційній вітчизняній термінології — колектив (за А. В. Петровським). У такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу суспільно значущої (просоціальної) мотивації членів групи з основного виду діяльності.

До третього рівня згуртованості належить і корпорація — висо-коорганізована група, яку відрізняють замкнутість на власних групових інтересах, максимальна централізація і авторитарність керівництва. Часто така група протиставляє себе іншим соціальним спільностям, виходячи з вузько корпоративних інтересів. До таких груп можна віднести об'єднання підприємств-монополістів, кримінальні об'єднання, секти з антигуманною спрямованістю тощо.

Зрозуміло, що найскладніші суспільні проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості з соціально-схвалюваними ціннісними орієнтаціями — колективи.

Серед різних видів груп окремо виділяють референтну групу. Референтна (еталонна) група — це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. За таких умов суб'єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, в яку він входить.

Інколи референтна група є умовною. Наприклад, для підлітка такою може бути уявлювана група «крутих хлопців» — кіно герої бойовиків або «зірок естради». Частіше такі групи обирають для себе замкнуті, некомунікабельні, інтровертовані люди.

Соціально-психологічну основу всіх відносин, які складаються в групі, утворюють прийняті в ній моральні цінності і норми. Цінностями є те, що в даній групі найбільш значуще, важливе. Із моральних цінностей, як правило, випливають ті норми, якими у своїх стосунках керуються члени групи. В управлінні діяльністю групи норми виконують низку важливих функцій. Найістотніші з них — регулятивна, оцінна, санкційна і стабілізаційна.

Регулятивна функція норм полягає в тому, що вони визначають поведінку людей в групі і за її межами, задають зразки їх взаємодії і взаємостосунків, формують основні вимоги, які ставляться до членів даної групи самими її учасниками.

1.2 Особливості поведінки особистості у групі

Суттєвою характеристикою особистості є її поведінка у групі, вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми, дотримуватися групових норм і правил. Оскільки процес відносин особистості й групи є надзвичайно складним, для їх розуміння й оцінювання важливі як властивості особистості, котра займає певні статус і позицію в групі, так і склад, характер діяльності, рівень організації групи та групові процеси.

Психологія послуговується поняттями, котрі визначають місце й особливості поведінки особистості в групі та в ширших соціальних об'єднаннях. Найважливішими серед них є статус, позиція і роль.

Статус. Він відображає визнання чи невизнання особи, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію до неї у групі, колективі, суспільстві.

Статус (лат. status — стан, становище) — становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки і привілеї.

У різних групах одна людина може мати різний статус. Оскільки індивід перебуває у взаємозв'язках різного рівня, виокремлюють економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний та інші статуси особистості. Більш узагальненими є психологічний і соціальний статуси. Розрізняють також заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб'єктивний і об'єктивний статуси.

Загалом статус постає як єдність об'єктивного й суб'єктивного, особистісного, як показник визнання значущості особистості групою чи суспільством. У статусі виявляють себе групові норми й цінності. Головними складовими статусу є авторитет і престиж особистості. Основою авторитету є властивості і риси людини, що за рівнем свого розвитку суттєво переважають такі самі якості інших. В управлінській діяльності вирішальною у формуванні взаємин на рівні «керівник — підлеглий» є не об'єктивна цінність властивостей людини, а суб'єктивна їх цінність для тих, хто взаємодіє. Позиція. Це поняття характеризує особистість як суб'єкт суспільних відносин, сукупність її ставлення до життя в різних його виявах.

Позиція (лат. positio — становище) — погляди, уявлення, установки особистості відносно умов її життєдіяльності.

У тлумаченні цього поняття склалися такі підходи: — соціологічний. Тлумачить позицію як щось зовнішнє до особистості, її місце в системі відносин, умови, за яких людина діє як особистість;

— психологічний. Розглядає позицію як внутрішній компонент структури особистості.

Позиція особистості показує реальне діяльне ставлення людини до подій. У ній виявляються цінності особистості.

Роль. Функціонування цього поняття пов’язане з поглядами на особистість не лише як на об'єкт, а й як на суб'єкт відносин у суспільстві.

Роль (франц. role — перелік) — певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

Кількість ролей, їх діапазон визначається різноманітністю соціальних груп, видів діяльності й відносин, до яких залучена особистість. Але жодна роль не вичерпує особистості повністю, людина протягом свого життя виконує безліч ролей. Постійне виконання однієї чи кількох ролей сприяє їх закріпленню.

У соціології, психології виокремлюють такі види ролей: соціальні (професійні, соціально-демографічні тощо), міжособистісні, активні (виконуються в конкретний момент), латентні (в конкретній ситуації не виявляються), організовані й стихійні. Роль розглядають у соціальній, соціально-психологічній та психологічній системах. У соціальному плані вона є об'єктивним результатом і суспільною значущістю діяльності суб'єкта, у психологічному — відповідністю якостей індивіда виконуваній ролі, у соціально-психологічному — глибиною розуміння, прийняття та відповідальності у виконанні ролі, співвідношенням ролі з груповими нормами та цінностями. Розуміння ролі як поведінки характеризує її передусім із соціально-психологічного погляду.

Розвиток ролі відбувається за такими стадіями:

— зразок ролі (у процесі соціалізації людина засвоює певні зразки поведінки, які виступають як щось зовнішнє стосовно індивіда, як певний стандарт для людини; зразок ролі виконує функцію орієнтира і регулятора поведінки, поступово перетворюючись на норму поведінки);

— моделі ролі (зіставляючи зразки поведінки один з одним та з власними здібностями, індивід виробляє свою модель соціальної поведінки, яка є результатом поєднання індивідуального і соціального в структурі особистості);

— рольова поведінка (це реальні вчинки людей, опосередковані вимогами та очікуваннями оточення, індивідуальними властивостями людини; вона формується у процесі міжособистісного спілкування).

Тривале виконання ролі можна співвіднести з маскою, яка з часом стає самим обличчям. Оточення у ставленні до особистості має рольові сподівання — систему уявлень про те, як людина повинна поводитися в певній ситуації, чого від неї можна очікувати. Серед багатьох ролей розрізняють передусім соціальні ролі — нормативно схвалений спосіб поведінки, очікуваний від кожного, хто займає певну позицію, та психологічні ролі, які досягаються особистісними зусиллями індивіда. Для них характерна стереотипність поведінки, однак вони можуть бути різноманітними. Особливості поведінки особистості у групі визначаються також характером діяльності групи, рівнем організації спільності та груповими процесами. Суттєвою характеристикою життя групи є функціонування в ній процесів нормативної поведінки, пов’язаної з реалізацією групових норм. Групові норми. Ефективна управлінська діяльність передбачає знання керівником впливу групових норм на діяльність підлеглих.

Групова норма — сукупність правил і вимог, вироблених реально функціонуючою спільністю і є важливим засобом регуляції поведінки осіб групи, характеру їх взаємин, взаємодії, взаємовпливу і спілкування.

Норми здебільшого є продуктом соціальної взаємодії й виникають у процесі життєдіяльності групи. Вони можуть формуватися відносно конкретних дій і ситуацій, регламентувати поведінку окремих осіб, регулювати діяльність групи як організованої спільноти. Існування групових норм зумовлене об'єктивною необхідністю організації діяльності працівників установи, їхнього виживання, розвитку, прогресу і відтворення. Наявність санкцій в організації забезпечує дотримання групових норм. Завдяки таким особливостям і механізмам, як вплив норм групової більшості, нормативний вплив групової меншості, наслідки відхилення індивіда від групових норм, референтні групи особистості, норма конкретизує вплив групи на поведінку людини.

Групова згуртованість. В управлінській діяльності значущими є знання особливостей групової згуртованості.

Групова згуртованість — процес групової динаміки, який характеризує міру (ступінь) прихильності до групи належних до неї осіб.

Вона передбачає утворення і розвиток у групі (організації, установі тощо) зв’язків, які забезпечують перетворення зовнішньо заданої структури на психологічну спільність людей, складний психологічний організм, якому властиві безконфліктність спілкування і узгодженість внутрігрупових дій. Конкретними показниками згуртованості є: рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках; ступінь привабливості групи для її учасників. Міжособистісна сумісність. Головні її ознаки — взаємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній діяльності, висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії її процесом і результатом, коли кожний із них виявився на висоті вимог іншого. Базується вона на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик особистості. Критерієм міжособистісної сумісності є суб'єктивна задоволеність партнерів результатами взаємодії. Знання і врахування чинників психологічної сумісності важливі на всіх етапах створення і функціонування колективу, є одним із стрижневих елементів управлінської діяльності, оскільки психологічна несумісність породжує конфлікти, антипатію, які спричинюють зниження ефективності функціонування колективу, а інколи і його розвал. Часто до пагубних наслідків призводять, наприклад, несумісність керівника і його заступника, формального і неформального лідерів.

Для ефективного функціонування виробництва важлива сумісність різних рівнів: «керівник — підлеглі», «керівник — інші керівники», «співробітники — працівники».

Основною особливістю психологічної сумісності на рівні «група — інші члени групи» є змога безконфліктного спілкування і узгодженості дій людей в умовах спільної діяльності, зумовленої виробництвом чи соціальним управлінням. Психологами помічено, що навіть мовчазна присутність сторонніх у групі змінює психологічний стан її учасників: в одних показники роботи поліпшуються, в інших — погіршуються. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема й темпераментом. Встановлено, наприклад, що за необхідності оперативного прийняття рішень і відповідної організації діяльності неминуче виникатимуть напружені ситуації в колективі, у складі якого половина холериків, чверть флегматиків і чверть меланхоліків. Найкраща сумісність між людьми на виробництві (у відділах, бюро, бригадах тощо) досягається за оптимального поєднання людей із протилежними типами темпераменту. Комплектування управлінських і виробничих колективів з урахуванням особливостей темпераменту їх працівників повинно зважати на специфіку завдань, які доведеться їм розв’язувати. Так, до інтенсивних процесів виробництва більш схильні сангвініки і флегматики, до монотонніших — меланхоліки. Найефективніше діяльність, пов’язану зі спілкуванням, можуть виконувати орієнтовані на співробітництво сангвініки і слабко виражені холерики, які виявляють ініціативу в складних ситуаціях. Холериків доцільно призначати на роботи, що вимагають швидких дій і рухливості. Формування груп в управлінських підрозділах необхідно здійснювати на основі добору представників різних темпераментів і різних здібностей, але з перевагою тих, чиї типологічні характеристики більше відповідають поставленим завданням.

1.3 Вплив групи на поведінку людини

Відповідність поведінки людини прийнятим у групі нормам істотно впливає на її положення в системі відносин даної групи. Вплив цей багатогранний: з одного боку, якщо людина дотримується усталених і прийнятих у групі норм, то підвищується її авторитет в очах оточуючих; з іншої — визнання значущості людини, підвищення її статусу впливає на інших членів групи. Від цього, частково, починає залежати і сама сукупність норм і стосунків, які складаються в групі.

Уявлення про правильність чи неправильність групових ціннісних орієнтацій і норм до певної міри відносне. Воно буває різним і в людей, які цю правильність визначають. Те, що здається безумовно правильним учителю, може не здаватися таким учням і навпаки. У молодших школярів свої поняття про цінності, як правило, відмінні від того, що цінують старші учні чи дорослі люди. Тому в кожному конкретному випадку при визначенні групових норм, їх прийнятності чи неприйнятності доцільно попередньо уточнити, з позицій якого суб'єкта вони оцінюються.

Управління групою, її самоуправління, вплив на психологію і поведінку окремих членів групи, як правило, здійснюється і через офіційно призначених керівників, і через неофіційних лідерів, які мають авторитет та високий статус у групі. Авторитет лідера в групі буває не менш значним, ніж авторитет керівника.

В житті будь-якої групи немало таких моментів, коли потрібно переконувати, а не наказувати, просити, а не розпоряджатися, і тут лідер незамінний. У ролі лідерів можуть виступати і офіційні керівники груп, хоча на практиці таке трапляється рідко, бо якості лідера і керівника, їх внутрішньогрупові функції можуть не збігатися, навіть бути протилежними. Далеко не всі керівники, які успішно справляються з «діловими» функціями, так само успішно можуть впоратися з проблемами міжособистісних стосунків у групі. Ця обставина і вимагає наявності в групі лідера поряд з офіційним керівником.

У процесі розвитку групи взаємини в ній закономірно змінюються. На початковому етапі вони бувають відносно безликі, за несприятливих умов можуть ставати конфліктними, а за сприятливих — перетворюватися в колективістські. Все це, як правило, відбувається за порівняно короткий час, протягом якого самі члени групи не можуть змінитися як особистості.

У кожної людини є свої позитивні і негативні риси, особливі переваги і недоліки. Те, якою стороною, негативною чи позитивною, вона виступає у взаєминах з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, в яку вона включена. Інакше кажучи, поведінка людини в групі визначається не лише її особистісними рисами, а й особливостями групи.

Помічена така закономірність. Чим ближча за рівнем свого розвитку група до колективу, тим сприятливіші умови вона створює для вияву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є негативного. А група, яка ближча до корпорації, має більше можливостей для прояву в системі взаємостосунків гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних спрямувань.

Досліджуючи малі групи, психологи часто переконувалися в тому, що пізнання психологічних закономірностей взаємодії і взаємостосунків людей дозволяє підвищити ефективність групової роботи. Соціально-психологічні характеристики групи можна поділити на два класи:

— формальні — ті що описують структуру, способи організації спільної діяльності і спілкування людей;

— змістові, які безпосередньо відображають взаємостосунки в даній групі — норми, ціннісні орієнтації, ролі, статуси, внутрішні настанови, лідерство.

Питання про ефективність групової роботи психологи пропонують вирішувати наступним чином. Якщо взяти за приклад проблему успішної діяльності учнівського і педагогічного колективів, то до уваги беруться три основні критерії ефективності групової діяльності: освітній, професійний і виховний. Перші два критерії відображають спеціальні задачі, що стоять перед групами людей, які працюють у сфері освіти, третій є загальносоціальним. Усі три критерії відповідають основним цілям, які суспільство ставить перед системою освіти.

Відповідність загальноосвітньому критерію шкільного класу на практиці може бути перевірена за рівнем оволодіння змістом загальних навчальних дисциплін, за наявними в учнів знаннями, що виходять за рамки шкільної програми, за культурою їх поведінки в цілому. Професійному критерію відповідає готовність учнів до вибору та успішної реалізації майбутньої професії. Рівень морального виховання визначається за переконаннями, ідеалами, моральними цінностями, нормами, що реалізуються в конкретній поведінці. В кожному окремому випадку, для конкретної групи, можуть бути введені додаткові критерії визначення ефективності її роботи.

Істотне значення для успішної роботи групи мають і особистісні взаємини, що в ній склалися. Взаємні симпатії та антипатії, інтенсивність та емоційний фон міжособистісних контактів, інші форми взаємодії і взаємостосунків по-різному позначаються на ефективності групової роботи. Позитивні емоційні взаємини членів групи здебільшого сприяють успішній спільній роботі.

Однак у групах різного рівня соціально-психологічної зрілості ці взаємостосунки виявляють себе по-різному. У разі виконання порівняно простих завдань, які є звичними для членів групи і не вимагають від них великих спільних зусиль, не викликають емоційного напруження, особисті взаємини істотно не впливають на результати групової роботи. Якщо ж необхідно виконати незвичні завдання, що вимагають складних, узгоджених дій, координованих зусиль, які породжують підвищене емоційне напруження, то краще в роботі виявляють себе більш розвинуті в соціально-психологічному плані групи.

Успіх роботи групи залежить і від організації її діяльності. Існує кілька форм організації спільної праці:

* колективно-кооперативна, базована на тісній взаємодії і взаємозалежності учасників групи в роботі;

* індивідуальна, що передбачає самостійну роботу кожного;

* скоординована, коли кожен працює самостійно, але співвідносить процес і результати своєї роботи з діяльністю інших учасників групи.

Вибір тієї чи іншої форми організації спільної праці визначається в основному двома факторами: завданнями, які стоять перед групою і рівнем її соціально-психологічної зрілості.

У більшості випадків, за винятком деяких індивідуально складних, творчих видів праці, перевага віддається колективно-кооперативній формі організації спільної діяльності. Вона найкращим чином мобілізує інтелектуальні, емоційні та фізичні ресурси членів групи, покращує можливості сприйняття, переробки ними інформації і прийняття оптимальних рішень.

Ця форма організації роботи також запобігає можливості появи помилкових рішень. У разі складної творчої роботи перевагу мають індивідуальна і скоординована форми організації спільної діяльності, епізодично поєднувані з колективно-кооперативною.

1.4 Вплив групи на індивіда

У загальній психології, де осмислюються глибинна суть людини, властивості її як особистості, констатується, що «Я» живе не окремо, а у взаємодії, у спільному чи протилежному спрямуванні з іншими індивідами, які в міжособистісних стосунках демонструють особливості «власного Я» .

Не можна зрозуміти окрему особистість, не збагнувши системи її стосунків та зв’язків з іншими людьми. Адже, з одного боку, особистість є продуктом таких зв’язків, а з іншого — їх творцем. Не можна зрозуміти як окрему людину, так і суспільство в цілому, не маючи чітких уявлень про соціальне оточення, умови та особливості міжособистісної взаємодії і взаємовпливу людей у даному суспільстві. Стосунки між людьми, їх своєрідність на певних етапах як вікового, так і суспільного розвитку, виступають суттєвим чинником розвитку особистості.

Кожна людина у конкретний момент свого буття взаємопов'язана з різними людьми та соціальними групами, вступає з ними у взаємодію в процесі виконання певних видів діяльності, тобто, виходячи з конкретних обставин, включена не лише в міжособистісні стосунки, а й у соціальні відносини. Ця включеність фіксується поняттям «соціальна роль «(Д. Мід).

До характеристики ролі входять бажання, цілі, переконання та почуття, соціальні настанови, цінності та дії, що очікуються або приписуються людині, яка обіймає в суспільстві певне становище. Одні вимагають від особи виявлення відповідних форм поведінки в усіх ситуаціях (наприклад, роль батька, матері, дитини). Інші обмежені специфічними соціальними умовами (роль вчителя, учня тощо).

Є ролі соціально-психологічні, які безпосередньо не стосуються інтересів суспільства, визначені ним менш формально, а є закріплені правовими актами, з чітко визначеними правилами поведінки.

Крім того, є міжособистісні ролі, які характеризують статус та поведінку людини в системі групових взаємин згідно з її місцем у групі, наприклад роль лідера. Лідер — людина, яка завдяки своїм особистим якостям (професійні, організаційні, комунікативні тощо) має переважний вплив на членів соціальної групи. Для успішної міжособистісної взаємодії в процесі виконання спільної діяльності оптимальною для справи і психологічного клімату в групі є ситуація, за якої офіційний керівник і неофіційні лідери становлять ядро групи і мають спільні погляди на принципові питання її життєдіяльності (мета, засоби, способи, результат) та спільно ведуть групу до поставленої мети.

Роль можна розглядати також як уявлення про форми поведінки, яких очікують і вимагають від людини в наперед визначеній ситуації. Кожна особистість, виконуючи певну роль, «інтерпретує» її, виходячи з індивідуального розуміння, власного досвіду (знань, умінь, навичок), значущості цієї ролі для неї самої. Наприклад, шкільні проблеми «педагогічно занедбаних» дітей можуть бути відображенням невисоких очікувань батьків та учителів щодо них, і це може негативно впливати на самореалізацію учнів. Якщо ж дітям говорити, що вони здібні і можуть краще працювати (надаючи при цьому необхідну допомогу), то це може стимулювати їх успішність у навчанні.

Давно помічено, що група здійснює істотний вплив на психіку і поведінку індивіда. Частина особистих змін, зумовлених психологічним впливом групи, зникає, як тільки людина виходить із сфери впливу групи, інші продовжують існувати і за певних умов закріплюються, перетворючись в особистісні риси.

Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати її з власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах однокласників, неминуче намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з оточуючими. У зв’язку з цим важливе значення в міжособистісних стосунках має соціально-психологічна ідентифікація — уміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію. Це допомагає краще зрозуміти партнера зі взаємодії. З ідентифікацією тісно пов’язані емпатія та рефлексія, про які вже згадувалось раніше.

Зміст міжособистісного сприймання обов’язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. В буденному житті суб'єкту, як правило, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків оточуючих і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їх поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, що відповідають конкретній ситуації. В такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання педагогом змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує налагодження комунікативних контактів зі своїми вихованцями і допомагає ефективніше коригувати в бажаному напрямі навчально-виховний процес.

Отже, можна, з деякими застереженнями, прийняти положення, що людина як особистість є продукт, результат численних групових впливів. Майже все в її психіці і поведінці, за винятком генетичних особливостей, складається і закріплюється під впливом участі в діяльності різних малих (сім'я, клас) і великих (суспільство) груп. Кожна із значущих (референтних) соціальних груп робить свій внесок у психіку і поведінку особистості, який не є однозначно позитивним чи негативним, про що і свідчить наявність у різних людей численних індивідуальних переваг і недоліків.

Майже кожній людині є чому навчитися у інших людей, однак лише постійне спілкування індивіда з більш розвиненими, ніж він сам, особистостями, які володіють широким спектром знань, умінь і навичок, забезпечить йому можливість долучитися до відповідних духовних цінностей.

Тільки через пряме спілкування і особисті контакти в групах одні люди передають іншим свій життєвий досвід. Усе, чим володіє сучасна людина — від елементарних гігієнічних навичок до моральних цінностей та здатності до різних видів діяльності, вона бере від інших людей. Участь індивіда упродовж свого життя у різних за рівнем розвитку і психологічними характеристиками групах у разі активного їх учасника, забезпечує йому можливість для набуття і вияву різноманітних особистісних якостей та властивостей. Особливо це стосується вищої духовної культури, яка передається від людини до людини тільки в результаті навчання і виховання через безпосереднє міжособистісно-групове спілкування.

На психологію індивіда група впливає через систему відносин, яка в ній склалася, зокрема — через стосунки (взаємини) індивіда з рештою учасників групи. Групові взаємини можуть стосуватися предметної діяльності членів групи, організаційної структури групової діяльності, міжособистісного спілкування. Об'єднують групові взаємини мета предметної діяльності групи, суспільно-ціннісні та особистісно-значущі питання спільної життєдіяльності.

Важливим фактором індивідуального психічного розвитку людини є її знання про саму себе, які вона може отримати тільки від інших людей в процесі безпосереднього спілкування з ними. Група і люди, що її утворюють, є для індивіда своєрідним дзеркалом, яке по-своєму відображає його «Я». Точність, глибина відображення якостей особистості в групі прямо залежить від інтенсивності, відкритості, різносторонності спілкування даної особистості з іншими членами групи.

Таким чином, для розвитку і формування індивіда як особистості група є незамінною. Ще більшою мірою це саме стосується високорозвиненої групи — колективу, який в діяльності і розвитку кожної конкретної людини відіграє позитивну роль (А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський). Однак свою позитивну роль у розвитку особистості колектив реалізує лише тоді, коли психологічна і педагогічна теорія та практика колективу не є предметом політичних маніпуляцій та ідеологічних вивертів (Р. С. Нємов).

2. Взаємовплив особистості і соціальної ролі

Хоча загалом поведінка кожної особистості складається з окремих дій у межах тих чи інших соціальних ролей, усе ж таки можна стверджувати, що будь-яка роль як така існує окремо від особистості, яка її виконує. Звісно, будь-яка особистість зазвичай надає індивідуальної своєрідності в процес виконання соціальної ролі. її інтереси, установки, переконання можуть виявлятися при цьому очевидно чи приховано. Деколи індивід навіть прагне підкреслити свою незалежність від ролі, демонструючи так звану рольову дистанцію. Наприклад, офіціант може своєю поведінкою показувати відвідувачам ресторану, що він не лише офіціант, а особа, яка вимушено займається цією роботою.

Проблема співвідношення психічних властивостей особистості та її рольової поведінки складна й недостатньо вивчена. Ми можемо деколи спостерігати несхожі зразки поведінки різних людей, які постають в однаковій ролі. При цьому всі вони можуть досить успішно виконувати цю роль. Іноді в людини домінують однакові властивості під час виконання різних соціальних ролей. В інших ситуаціях людина, виконуючи одну роль, буде ззовні повною протилежністю собі самій в іншій ролі. Наприклад, людина серйозна й стримана на роботі, може виявитися балагуром у компанії близьких друзів.

2.1 Вплив професії на особистість людини

Проте не лише особа зі своїми особливостями впливає на перебіг виконання тієї чи іншої соціальної ролі, є й зворотний вплив ролі на особистість загалом і, зокрема, на її Я-концепцію. Наприклад, людина, яка обіймає великий державний пост, оточена помічниками, секретарями, охороною й увагою, постійно перебуває в центрі, де б вона не опинилася. Поступово людина настільки звикає до свого становища, знаків пошани з боку інших людей, що це відображається й на її самосприйнятті, неадекватно завищує самооцінку.

Є підстави вважати, що тривале виконання індивідом якої-небудь ролі сприяє яскравішому вияву одних властивостей особистості й маскуванню інших. Це особливо добре помітно на прикладі професійних ролей. Є низка вітчизняних досліджень, у яких проаналізовано, як властивості особистості, що сформувалися в процесі виконання нею професійної ролі, стають рисами вдачі й починають виявлятися у всіх інших сферах життєдіяльності особистості.

Важливим показником освоєння професійно-функціональної ролі є стан адаптованості особистості до соціально-виробничих умов праці. Адаптація ґрунтується не лише на пасивно-пристосованих, а й на активно-перетворювальних зв’язках особистості з навколишнім середовищем, як нерозривна єдність одних та інших форм зв’язку. Як засвідчили дослідження Є. О. Клімова, у процесі адаптації формується відповідний індивідуальний стиль діяльності особистості, який дає їй змогу успішно виконувати свою професійно-функціональну роль.

Деколи високий ступінь інтерналізації професійної ролі та її тривале виконання можуть зумовлювати так звану «професійну деформацію» особистості. Йдеться про такі випадки, коли професійні стереотипи дій, відносин стають настільки характерними для людини, що вона не може і в інших соціальних ролях вийти за рамки стереотипів, які склалися, перебудувати свою поведінку відповідно до умов, які змінилися. Наприклад, бухгалтер, який систематично складає, враховуючи буквально кожну копійку, бюджет своєї сім'ї. Деколи у слідчого настільки розвиваються недовіра до людей і підозрілість, що багато хто з оточення починає здаватися йому потенційними злочинцями.

Можна сказати, що в таких ситуаціях мінімізується рольова дистанція між особистістю і її професійною роллю. Остання у певному сенсі «оволодіває» особистістю, визначаючи її поведінку також в інших соціальних ролях.

Професійної деформацією називають що виникають в результаті багаторічної професійної діяльності зміни нашого характеру.

По-перше, передумовами для деформації особистості на роботі є занадто тісний ідентифікація людини зі своєю професійною роллю або зі своєю професійною спільнотою.

У першому випадку робоча «маска», образно кажучи, «приростає до обличчя»: людина починає грати завжди і скрізь свою «робочу» роль — і в особистих відносинах, і просто в побутовому випадковому спілкуванні - від універсаму до заправки. Усім нам відомі такі горе-персонажі: працівники правоохоронних органів, які і в сім'ї ведуть себе так, ніби вони — слідчі на допиті; вчителі, які розмовляють менторським тоном навіть з власними чоловіками та подругами, а також постійно «вчать життя» всіх оточуючих; актори, які грають не тільки на сцені, але й поза її межами — і так заграють, що навіть самі забувають, які ж вони — справжні …

У другому випадку людина починає надто серйозно сприймати «правила гри» своєї професійної корпорації, що теж не йде йому на користь: людина настільки зживатися з вимогами «професійного середовища», що стає надто вже «типовим її представником» — аж до карикатурності образу (і деякі ідеально примудряються в нього «вжитися» навіть якщо це йде врозріз з їх особистісними особливостями).

Так, існує типаж «успішного бізнесмена», якому «по статусу положено» мати коханку-модель (і багато «для престижу» йдуть на цей крок, хоча внутрішньої необхідності в цьому, і навіть простого захоплення у них немає); існує і тип «жінки-на-чоловічі-посади» — без посмішки, нежіночої, сильної, в смутному костюмі і з чоловічими манерами, з повною відсутністю особистого життя і будь-яких інтересів, крім професійних (пам'ятаєте персонаж Аліси Фрейндліх з «Службового роману «?).

Наступна група передумов виникнення професійної деформації складається в особливостях самої діяльності:

— по — перше, імовірність особистісних змін тим вище, чим більш монотонний, закритий характер має робота, чим більше вона одноманітна в сенсі набору функцій і умов праці: люди, у тому чи іншому сенсі «що працюють на конвеєрі», перебувають у групі ризику;

— по-друге, несприятливим фактором є також виконання діяльності в екстремальному режимі: погодьтеся, охоронці, міліціонери-оперативники і каскадери зі стажем — люди надзвичайно специфічні.

Третя група причин деформації людини на робочому місці укладена в його власних особистісних особливостях. Так, в першу чергу страждають ті, хто:

— звик шукати причини своїх професійних невдач в особливості свого темпераменту («Звичайно, хіба може така вибухова людина, як я, нормально працювати в такій обстановці?») ;

— не має інтересу до власної праці і потрапив на неї випадково — або за принципом «терміново потрібні гроші», або за принципом «вже куди взяли — туди і пішов», або «мене сюди влаштував тато «- словом, коли вибір професії обумовлений не власними схильностями, а просто «нинішні обставини»: тобто справу свою людина зовсім не любить і насправді не вважає «своєю» ;

— людина не бачить сенсу в даній роботі, навіть якщо професію вибрала свідомо і у відповідності зі своїми схильностями. Так, бойовий офіцер, переведений у зв’язку з отриманим в «гарячій точці» пораненням на роботу до військкомату (навіть з підвищенням у званні), вважає роботу в цій установі безглуздою, вона його дратує відсутністю реальної (у його розумінні) значущості.

Крім особистісних деформацій, робота може завдати нам травму іншого роду: ми можемо зіткнутися з професійним вигорянням, тобто — з конфліктом між особливостями особистості і вимог професійного середовища.

Людина не деформується середовищем, а ламається нею: вона розуміє, що не може бути такою, як вважається «правильним» в її професійному колі, вона — біла ворона якщо не зовні, а внутрішньо, вона відчуває безпорадність у боротьбі «з системою», впадає в депресію, знижується ефективність праці аж до повного небажання працювати.

Вигорання — стійкий і необоротний феномен, що полягає в накопиченні негативу, втоми, виникнення низької професійної самооцінки. Така людина націлена у своїй роботі виключно на результат, а не на процес (оскільки цей процес не приносить ніякого задоволення); вона виключає з своєї роботи людські мотиви (зробити щось «заради кого-то» — на це вона ніколи не піде) так і взагалі уникає емоційної близькості з товаришами по службі; оцінює людей всередині своєї професійної сфери негативно і цинічно («та хіба ви не знаєте: всі ми, хірурги — садисти і алкоголіки!» або «ми, журналісти — політичні повії, так що не чекайте від мене подвигів чесності! «).

Ця ломка може статися практично відразу ж після вступу на роботу — у випадку, якщо професія була обрана зовсім невдало; або ж проявитися через роки (піки припадають на 6−7 та 25−26 років трудового стажу) — коли у людини раптово «відкриваються очі» на те, чим вона усе життя займалася.

Отже, ми бачимо, що робота може неабияк «підім'яти нас під себе». Проте цьому, звичайно ж, можна протистояти або хоча б «підстелити соломки» .

По-перше, потрібно надзвичайно серйозно підходити до вибору майбутньої спеціальності на етапі професійного самовизначення. В даний час консультації з цього питання можуть надати психологи, однак можна як мінімум перевірити себе самому, скориставшись тестами на профорієнтацію.

2.3 Вплив соціальних норм на регуляцію поведінки особистості

Особистість, як член тих чи інших соціальних груп, зазвичай будує свою діяльність передусім з урахуванням поглядів, які існують у цих групах і в суспільстві загалом. Ці погляди зумовлені цінностями й цілями груп і виявляються в правилах і стандартах поведінки, інакше кажучи, у соціальних нормах. Ті чи інші норми можуть впливати не лише на дії осіб, а й на такі психічні явища, як, наприклад, установки. Зокрема, належність до групи сприяє формуванню й фіксації відповідних установок у її членів. Причому часто людина навіть не усвідомлює, що, чинячи так чи інакше, вона робить це саме під впливом загальногрупових поглядів. Групові норми є одним з регуляторів поведінки особистості не лише в межах групи, а й під час взаємодії члена групи з представниками інших соціальних груп.

Соціальні норми будь-яких груп виражено у відповідних правилах і, як зазначає Е. М. Пеньків, вони постають: а) як засіб орієнтації, поведінки кожної особистості в тій чи іншій ситуації; б) як засіб соціального контролю за поведінкою особистості з боку цієї спільноти людей.

Ті чи інші соціальні норми властиві певним групам — великим (соціальні прошарки, етнічні спільноти) і малим, формальним і неформальним. Англійський психолог М. Аргайл виокремлює такі види норм у малих групах:

а) норми щодо завдання (наприклад, метод, швидкість і стандарт роботи у виробничій бригаді);

б) норми, які регулюють взаємодію в групі, які прогнозують поведінку інших, запобігають конфліктам і гарантують справедливий розподіл винагород;

в) норми щодо установок і переконань (наприклад, погляди експертів групи її члени приймають, думки інших членів узгоджують з ними, а не з реальністю, що може бути важчим для групи).

Соціальні норми малих груп можуть відповідати або, навпаки, суперечити нормам суспільства. Коли людина опиняється в малій групі, то, спілкуючись з її членами, вона одержує інформацію про цінності цієї групи, її звичаї, традиції, ритуали й інші правила поведінки. Такі знання необхідні їй для розуміння дій інших членів групи й корекції власної поведінки. При цьому щодо індивіда застосовують різні групові санкції у відповідь на його поведінку.

Групові норми передбачають позитивні санкції (похвала, моральні й матеріальні винагороди) щодо тих, хто наслідує їх, і негативні санкції для тих, хто не дотримується цих норм. Можуть використовувати різні невербальні знаки несхвалення, усні зауваження, погрози, бойкот, а деколи й виключення з групи. Таким чином, індивід потрапляє під процес соціалізації, звикаючи наслідувати норми і малих, і великих груп, а також усього суспільства. Якщо говорити про норму, то саме в малих групах (у сім'ї, виховних і навчальних закладах, товариських компаніях) індивід засвоює культурні цінності свого суспільства і все, що з ними пов’язане, і на вербальному, і на поведінковому рівнях.