Анотація. 
Окремі аспекти духовно-морального виховання студентів педагогічних ВНЗ

У статті розглядаються окремі аспекти здійснення духовно-морального виховання студентів в педагогічних вищих навчальних закладах; надано сутнісну характеристику поняття «духовність», а також визначено, як саме здійснюється духовне зростання майбутнього педагога у процесі навчання. Автором розглянуто категорію «духовність майбутнього фахівця», її складові. Розкрито значення дисциплін педагогічного циклу у системі духовно-морального виховання студентів. Наголошено на важливості дотримання принципів особистісно орієнованого підходу у цьому процесі. А також запропоновано нові підходи до здійснення духовно-морального виховання майбутніх педагогів. Окремо розглянуто перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Ключові слова: духовне зростання, духовність, моральний розвиток, духовні цінності, аксіологічний потенціал, самоактуалізація.

духовність виховання студент педагогічний.

Постановка проблеми

Кінець ХХ — початок ХХІ століття характеризується суперечливими тенденціями, нестабільністю, змінами світоглядних позицій, переорієнтацією цінностей та пріоритетів. Саме тому пріоритетними стають не стільки проблеми технізації життя, скільки його окультурення, створення людяного суспільства, виховання у кожного з його членів позитивного мислення, душевної рівноваги, формування навичок конструктивної поведінки, свідомості й відповідальності за свої вчинки.

Сьогодні, коли Законом України «Про освіту» заявлено ідею модернізації освітньої системи, осучаснення навчально-виховних технологій, приведення їх у відповідність з вимогами життя нової епохи, дедалі актуальнішим стає свідоме існування людини, що ґрунтується на врахуванні нею власної природи і підпорядковується завданню самовдосконалення, духовного зростання, морального розвитку. Так, забезпечити майбутньому педагогу належний освітній та фаховий рівень у наш час означає залучити його до діяння (цінностей Творчості), переживання (цінностей Любові), осягнення (цінностей Істини, розуміння). Життєво компетентною та життєво придатною можна вважати лише таку особистість, яка не лише має певну сукупність знань, але й усвідомлює їх сенс, прагне реально їх використати, відчуває значимість досягнутого результату, діє доцільно, розуміючи користь своїх вчинків для себе та інших. О. Л. Кононко вважає, що педагоги в усі часи були носіями високих ідеалів, провісниками нового світогляду, уособленням моральних якостей. Саме тому поняттям «освіта» позначають процес і результат формування духовного обличчя вихованця, удосконалення його здібностей, душевного життя і поведінки, становлення його індивідуальності, зростання соціальної компетенції.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що проблема оновлення змісту та гуманізації цілей освіти не нова. Над її розробкою працювали Л. С. Виготський, Л. А. Венгер, Д.Б. Ельконін, О. В. Запорожець, Г. С. Костюк, В. К. Котирло, Г. О. Люблінська, М. Монтессорі, С. Ф. Русова, К. Д. Ушинський, С.Л. Рубінштейн, В. О. Сухомлинський. Так, педагоги-гуманісти вважали, що перебудова суспільних відносин, як правило, пов’язана з кризою традиційних моральних і духовних цінностей. К. Д. Ушинський стверджував, що найважливішими моральними рисами є любов до своєї вітчизни, до свого народу, чуйне та тепле ставлення до оточуючих, скромність, працьовитість, прагнення до корисної діяльності.

На сучасному етапі над проблемою формування духовності працює ряд вчених, серед яких: О. Майкіна, Г. Сагач, С. Соловейчик, О. Зеліченко, Л. Романюк, Г. Шевченко, О. Целякова та інші. Так, на думку сучасних учених В. П. Андрущенка, І. І. Загарницької, І. А. Зязюна, М. Б. Євтуха, М. І. Боришевського, В. М. Жуковського, В. І. Лугового, Е. О. Помиткіна ситуація, що склалась у сучасному освітньому просторі України надає змогу окреслити низку суперечностей, що потребують негайного розв’язання:

• — між нагальною потребою суспільства в активних творчих особистостях із розвиненою системою духовних і моральних орієнтирів, здатних до духовно-практичної діяльності та передачі моральних цінностей, ідеалів, і недостатньою розробленістю конкретних шляхів формування духовності майбутнього педагога у процесі його професійної підготовки;
• — між аксіологічним потенціалом кожної з фахових дисциплін у формуванні духовності учнівської молоді і «переважанням» знаннєвого компонента змісту вищої освіти;
• — між загостренням потреби в науково-методичному забезпеченні процесів формування духовної культури студентів педагогічних вишів та відсутністю ґрунтовних розробок із цього питання.

Отже, метою статті є вивчення проблеми формування духовності у студентів педагогічних вишів, педагогічних умов, що цьому сприяють, та запропонувати рекомендації щодо удосконалення такої діяльності.