Доля дитини у творах Чарльза Діккенса

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА Гуманітарний інститут Кафедра світової літератури КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:

ДОЛЯ ДИТИНИ У ТВОРАХ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА Київ — 2014

ВСТУП

У чому секрет незмінної популярності Чарльза Діккенса? На це запитання спробувала відповісти К. Шахова у статті «Смуток і сміх Чарльза Діккенса»: «…Діккенса люблять тому, що він був митцем величезного, незвичайного таланту, освітленого великою добротою, пристрасною любов’ю до людей. Його доброта була не споглядальна, а активна, наступальна, дійова. Він не просто симпатизував людям або в гарних словах декларував свою любов до них, а все життя, повсякчасно, всіма своїми творами і всіма своїми вчинками доводив цю любов. Робив усе, що міг, навіть більше, ніж міг, допомагаючи гнаним і нещасним, слабим і голодним"[8, 3].

Він відкриває собою новий етап в історії класичного реалізму і є представником реалістичного роману, головним завданням якого було знайти в повсякденному житті конфлікти такої глибини, які змогли б показати справжнє обличчя сучасного суспільства. Серед прихильників Ч. Діккенса можна знайти багато дітей, що не є дивним, адже він є одним з тих письменників, які з чарівливою майстерністю вміють зображати долі дітей, їхні характери, внутрішній світ, глибину й різноманітність переживань, їхню зворушливу чуйність, інстинктивну неприязнь до брехні, лицемірства, фальші. Все, що потім увійшло в його романи, було вистраждано, відчуто і оцінено самим письменником. Критики називали Чарльза Діккенса великим поетом за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом, порівнюючи його майстерність лише із талантом Шексшра.

Звертаючись до світу дітей, Діккенс торкається однієї з найважливіших проблем протягом усієї своєї творчості — проблеми виховання та навчання молодого покоління, відповідальності суспільства за своїх юних громадян.

Актуальність теми — Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла в ньому. Надто мало уваги сьогодення присвячено вихованню маленьких громадян, суспільство зацікавлене лише у сформованій особистості, а не в етапах її розвитку. Тема дитинства, зокрема нещасливого, розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, утверджує добро і засуджує байдужість соціуму у ставленні до дітей. Це унікальний погляд на життя, це погляд малюка, який занадто рано дізнався, що таке світ дорослих, негаразди, злидні та самотність. Нещасне дитинство, сирітство, пошуки рідних людей змінюють характер, дають життєвий досвід. Діккенс стверджував, що лiтература має велике виховне значення, впливає на свiдомiсть, а щасливий фінал стверджує оптимізм та радощi життя. Його творчість — це своєрідний маніфест на підтримку обездолених, надія на світле майбутнє та справедливість.

Мета дослідження — проаналізувати особливості зображення долі дитини. Мета зумовлена наступними завданнями:

дослідити вплив дитячих переживань письменника на формування його літературних поглядів;

розглянути специфіку зображення долі дитини у романах Чарльза Діккенса;

простежити моменти критичного ставлення автора до байдужого соціуму на тлі скрутного життєвого становища головних персонажів;

з’ясувати роль біблійних мотивів у дидактичних творах Діккенса.

Об'єкт дослідження — тексти романів «Пригоди Олівера Твіста», «Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі» та «Девід Копперфілд».

Предмет дослідження — зображення дитячої долі у творах Чарльза Діккенса.

РОЗДІЛ 1. ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ТВОРЧОСТІ ДІККЕНСА

1.1 Особливості світогляду творчої манери письменника

Літературна спадщина Чарльза Діккенса — це невичерпна криниця для всіх, хто хоче знати, якою була Англія у період правління королеви Вікторії. Формування реалістичного напрямку в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов’язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскелл. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цієї течії взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій. Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язокз літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення Карл Маркс відносив Діккенса до числа тих письменників, які «розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж це зробили політики, публіцисти й моралісти, разом узяті» [13, 569].

Письменник увірвався в літературний всесвіт як чудовий гуморист і сатирик, як один з творців соціального реалістичного роману ХІХ ст. Реалізм Діккенса проявляється не тільки в картинах народного горя і бідності, але й в умінні автора з великим життєвим переконанням зобразити співіснування найрізноманітніших сторін життя, буденного і незвичайного, комічного і трагічного. Новел з похмуро — драматичним сюжетом, як і з повністю комічним, порівняно небагато. В більшості похмурі сторони життя співіснують в одному й тому ж нарисі чи розповіді зі світлими чи побутовокомічними. Соціальні романи Діккенса — ціла енциклопедія англійського життя. Він продовжив традиції письменників XVIII ст. — Філдінга і Смолетта, традиції романтиків, органічно включивши їх в свою художню систему. Романи письменника стали художніми символами Англії вікторіанської доби.

Реалістичний роман виник з побутової літератури. Соціальні романи Діккенса зображують правдиві і яскраві картини життя капіталістичної Англії. Завдання соціального роману полягало у важкості знайти в повсякденному житті конфлікти достатньої глибини, які могли показати справжнє обличчя сучасного суспільства. Визначальною рисою такого роману було те, що добро завжди перемагало зло і головний герой, будучи високоморальною людиною, вкінці досягав своєї мети. К. Шахова наголошує на тому, що Діккенс «був художником перехідного періоду, сполучав риси двох напрямів — романтизму і реалізму, а ще до того — певні елементи просвітницького реалізму, готики і сентименталізму», «усі ці складові… становили цілісність, яка є своєрідною індивідуальною манерою цього майстра"[22, 135]

Діккенс — один з перших зобразив життя людей в жахливих умовах тогочасної буржуазної цивілізації, викриваючи в своїх творах волаюче протиріччя між бідністю і багатством. Він писав про те, що добре відомо кожному: про сімейне життя, про сварливих дружин, про картярів і боржників, про знедолених дітей, про хитрих і спритних жінок, які зваблюють легковажних чоловіків.

16 романів письменника відбили складну еволюцію, яку він пройшов протягом творчого життя:

гуморист і доброзичливий карикатурист — початок творчого шляху романтик-мрійник, що прагнув Правди, суворий реаліст, який відобразив глибо-кі соціальні, політичні, економічні проблеми Англії.

Впливу його творчості зазнали письменники Ф.М.Достоєвський, М. В. Гоголь, І.С. Тургенєв та інші. У Діккенса немає випадкових персонажів, кожен із них відіграє свою роль, втілюючи авторську ідею. Олівер Твіст мислиться автором як алегоричний образ добра, яке не може бути заплямованим, бо тоді воно не було б уже добром; добром, що протистоїть злу. Автор пішов далі, зробивши Олівера і його переслідувача Монкса не просто антагоністами, а ще кровно спорідненими людьми — братами, надавши конфлікту особливої гостроти: добро і зло — дні сторони людської душі. «Діккенс-романтик утверджує добро, Діккенс-реаліст починає уважно вдивлятися в психологію своїх „темних“ героїв», — зауважила Є. Генієва [2, 122].

Діккенс, хоч іноді й ставить своїх симпатичних, веселих героїв у скрутні становища, але передусім він стверджує повноту і радість буття. Палітра митця променіє теплими, світлими барвами. Щедрий гумор, доброзичлива іронія передають читачеві частку життєвого оптимізму автора. Життєрадісне світовідчуття Діккенса відсуває в його ранніх творах на другий план темні сторони дійсності. Письменник не обминає їх, однак він переконаний у переможній силі добра. Ця впевненість майстерно розкривається у найрозмаїтіших відтінках гумору, в образах чистих, щиросердних людей, часто-густо дивакуватих на тлі загального духовного зубожіння. Вона знаходить художній вираз у сюжетах багатьох романів і повістей, що ведуть персонажів крізь кумедні та сумні пригоди до неодмінно щасливого фіналу. Щоправда, навіть у ранніх творах деякі благополучні кінцівки, за штучність яких дорікали прозаїку, з’являлися радше на бажання читачів, ніж за задумом, письменника. Віра в остаточне торжество гуманності над корисливістю, безсоромним егоїзмом, духовною ницістю на довгі роки стане визначальною рисою творів великого митця.

В наступні десятиліття Чарльз Діккенс розгорнув перед читачами грандіозну панораму тогочасного англійського життя. Мабуть, не було такої сфери, якої б не торкнулося перо письменника. Мірою того, як письменник здобував нові свідчення нелюдяності світу визиску й наживи, загострювалося критичне бачення дійсності Діккенсом — гуманістом і реалістом. З гнівним викривальним пафосом пише Діккенс про робітничі доми і приватні школи — справжні катівні для дітей. Письменник зображує жахливі нетрі злочинності - продукту гнобительського суспільства. Безжально оголює він зажерливість і лицемірство обивателів. З іншого боку — сентиментальна казка про те, як чесноти юних героїв врешті-решт винагороджуються багатими доброчинцями. Діккенс — поборник суворої правди ніби сперечається тут із шукачем тихої ідилії. І кінець кінцем потяг до правдивого" соціально-критичного зображення англійського життя перемагає, залишаючи мріям про химерне щастя місце десь на далекому узбіччі оповіді.

Багато особливостей письменницької манери Діккенса пояснюються обставинами його духовного росту.

1. Насамперед, це органічна єдність з англійським народом, з найбіднішими верствами населення.

2. Творчість письменника — яскравий приклад англійського реалізму і відзначається глибоким соціальним аналізом навколишньої дійсності.

3. Шляхи вирішення життєвих і соціальних проблем письменник шукає в морально-етичній площині (риси світогляду: християнське милосердя, культ затишку, уміння тішитися малим, оптимізм, стійкість і навіть жахи й упередженість — усе це пов’язане з народним духом).

5. Діккенс мав два великі таланти: вміння писати смішно та зображувати жахливе. В «Олівері Твісті» (1838), «Ніколасі Ніклбі» (1839) перед нами постають, з одного боку, глибоко правдиві і страшні у своїй майже документальній точності картини безправ’я.

Реалізм Ч. Діккенса — навіть в порівнянні з реалізмом його сучасників в Англії (наприклад, Теккерея або Гаскелл) — надзвичайно своєрідний. Своєрідністю творчої манери Діккенса-реаліста є всі можливі засоби впливу на емоції читача. Карикатура, гротеск, перебільшення, насмішка, відкрита іронія, сарказм, поетична інвектива — усім цим користується письменник при зображенні темного світу і зла. М’який гумор, співчутлива авторська характеристика, поетично припіднятий тон опису, зворушливі, сентиментальні сцени, задушевна інтонація — усе це служить письменникові для зображення світлого світу і добра.

Потрібно зазначити, що сам письменник, поставивши собі за мету зображувати звичайних людей в звичайних умовах життя, з побоюванням ставився до гіперболи, гротеску, вважаючи його відхиленням від реалізму. Тому Діккенс-теоретик виявлявся більш боязким в деклараціях про своє мистецтво, ніж в художній практиці. Саме ті англійські письменники другої половини XX ст., які вважали за необхідне притримуватися формальної «правдоподібності» своїх образів і ситуацій, засуджували схильність Ч. Діккенса до перебільшень і гротеску, вважаючи її відхиленням від «істинного» реалізму, під яким вони розуміли натуралістичне копіювання життя.

Діккенс створив у своїх романах великий уявний світ, у якому вікторіанська Англія впізнала себе. Життя всіх прошарків населення Лондона знайшло в цьому світі яскраве відображення. Але водночас Діккенс — великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим.

1.2 Автобіографічні елементи у сюжетах Діккенсових романів

Визнання прийшло до Дiккенса вже пiсля першого оповiдання i не залишало до останнiх днiв, хоча сам письменник, його погляди i творчiсть змiнювались. Секрет його популярностi в тому, що Дiккенс гостро вiдчував змiни в життi Англiї, був виразником сподiвань i прагнень тисяч людей. Пiсля смертi письменника його твори почали пiддавати гострiй критицi, i лише в ХХ столiттi стало цiлком очевидне значення творчостi Дiккенса.

Його бiографiя знайшла вiдображення i у сюжетах його романiв, i у творчiй манерi. У дитинстві прозаїк бачив знущання багатіїв над його батьками. Джон Діккенс разом з Елізабет жили легко і бездумно, через що життя їхніх численних дітей ускладнювалося бідністю та нестатками. Дiккенс змалечку самостiйно заробляв грошi, бо батько, бiдний службовець, за борги потрапив до в’язницi: «Отец сел в тюрьму за долги и оставил семью совершеппо без средств. Mне рано пришлось вступить в жизнь, с 12 лет я вынужден бьіл зарабатывать себе на хлеб"[8, 83]. Крім того, у дитинстві Чарльз змушений був наглядати за молодшими братами і сестрами, чистити всім взуття, допомагати по господарству.

З дванадцяти років він мусив заробляти на шматок хліба, аби утримувати себе і допомагати сім'ї: «Никакими словами нельзя бьіло передать мои душевньіе муки. Ведь работали тогда даже дети! По 16 часов в день», — згадував письменник у спогадах. Працював на фабрицi, клерком, репортером у судi i парламентi. Пізніше враження від бідності він виклав у романах «Девід Копперфілд» (1840—1850), «Крихітка Дорріт» (1857), «Посмертні записки Піквікського клубу» (1836—1837). Завжди у твори Діккенс вводив сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні суспільного життя. Виступивши як сатирик, висміявши деякі сторони англійської дійсності, людський егоїзм, жадобу, Діккенс — прихильник реформ, морального перевиховання суспільства («Різдвяні повісті»), противник революційного насилля («Повість про два міста», 1859). Віра в добрих, безкорисливих людей з народу стала головною ідеєю його романів, написаних в останні десятиріччя — «Великі сподівання» (1861) та «Наш спільний друг» (1864).

Слід зазначити, що митець ніколи не згадував навіть перед друзями про своє важке дитинство. Повідомив він про це лише у спеціальному листі, адресованому своєму біографу (майбутньому). Тож лише після смерті читачі дізналися гірку правду дитинства Діккенса.

Письменник досить часто використовував у своїй творчості тему знедоленого дитинства, для того, щоб ще яскравіше показати, наскільки жахлива й бідна доля сиріт, кинутих напризволяще. Особливе зацікавлення прозаїка дитячим і юнацьким віком було викликане його власними переживаннями, його розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому, розумінням того, що становище дитини відображає стан сім'ї в цілому. Ч. Діккенс у дитинстві пройшов через важкі випробування. Бути вірним життєвій правді - основний принцип Діккенса. Творчий успіх приніс йому достаток, та письменник не забув украденого дитинства і підняв свій голос на захист тих, хто приречений на злидні з колиски. Чи не вперше про безрадісне дитинство в англійській літературі написав Дефо в романі «Молль Флендерс». Ч. Діккенс, услід за ним, підняв цю проблему в своїй творчості. І не лише підняв, але й добився певних результатів у реальному житті: спеціальні урядові розслідування у приватних школах та робітних будинках показали, що письменник відтворив у своїх книгах навіть не найжахливіші факти. Декого з винуватців жорстокого поводження з дітьми покарали, посилили контроль за дотриманням законності.

Із самого дитинства письменник відчув на собі всю гіркоту соціальної нерівності й жорстокої несправедливості сучасної йому суспільної системи, і це багато в чому визначило демократизм його переконань та симпатій. Саме ця палка віра в працьовиту людину і щире співчуття до її положення в суспільстві робили твори письменника близькими до найширших кругів читачів як в Англії так і за її межами.

Діккенс любив різдвяні свята. Він бачив у них вираження не стільки релігійних почуттів народу, скільки його природної доброти і життєлюбства: «Это радостные дпи — дни милосердия, доброты, всепрощепия. Зто единственные дпи во всем календаре, когда люди, словно no молчаливому соглашению, свободно раскрывают друг другу сердца и видят в своих ближних — даже в неимущих и обездолених — таких же людей, как они сами…».

Письменник сприймав Різдво як свято домашнього вогнища, любив він традиційний ритуал цих свят — веселі ігри і танці після вечері з обов’язковою індичкою і пудингом. Якраз тому звернення до різдвяної тематики виявилося для Діккенса настільки природним і продуктивним. Бо вже у «Посмертних записках Піквікського клубу» була «Весела різдвяна глава».

«Різдвяні повісті» були задумані як свого роду соціальна проповідь. Письменник був обурений жорстокістю і відлюдькуватістю «закону про бідних», прийнятою американським; парламентом у 1834 р., і він спершу викликав у письменника бажання прямо у публіцистичній формі виступити на захист дітей бідняків. Але через кілька днів Діккенс відмовився від первинний задуму — він вирішив звернутися до американського народу у формі художньої оповіді.

Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Його життєрадісний гумор і нещадна сатира в сполученні з любов’ю до людини, яка, як стверджував сам письменник, була «цілим океаном», допомогли йому створити вражаючу галерею живих і безсмертних літературних образів. У своїх творах Діккенс твердо вірить у моральне переродження людини, що яскраво зображено у «Великих сподіваннях»:

«…Був у моєму житті довгий і тяжкий період, коли я проганяла спогади про те, що я відкинула, не зумівши його оцінити. Але відколи ці спогади вже не суперечать моєму обов’язкові, я дала їм притулок у себе в серці.

— А ви в моєму серці жили завжди, — відказав я. І ми знову замовкли, аж поки вона й цього разу озвалась першою.

— Я й не гадала, що, прощаючись із цим місцем, прощатимусь і з вами. Але я дуже цьому рада.

— Раді, що ми знов розлучимось, Естелло? Для мене розлука дуже болісна. Для мене згадка про наше тодішнє прощання назавжди повита сумом і болем.

— Але ви сказали мені, — вкрай серйозним тоном заперечила Естелла, — Нехай вас Бог благословить і простить!" І якщо тоді ви могли сказати мені ці слова, тим паче ви не завагаєтесь сказати їх і тепер — тепер, коли страждання, цей найпереконливіший за всіх учитель, навчило мене розуміти, що було у вашому серці. Життя гнуло мене й трощило, але, маю надію, зробило трохи кращою. Будьте ж до мене так само вибачливі й добрі, як тоді, і скажіть, що ми — друзі…" [10, 218−219].

Провiдна тема творчостi письменника — тема боротьби добра i зла, що розкривається в кожному його творi. Дiккенс вважав, що ставлення суспiльства до дитини вiдбиває боротьбу добра i зла у ньому. Тому тема дитинства — одна з головних в його творчостi.

Діккенс змальовує не якесь абстрактне позасоціальне зло, під його пером воно набуває конкретних форм — робітного дому, злодійської оселі, бездушних наглядачів і чиновників, байдужих обивателів і підступних злочинців.

Нерідко очима дітей Ч. Діккенс дивиться на світ, на різні сфери соціального життя, на людей і природу, і судить про все мірою їхнього душевного стану, згорьованого і радісного, впливаючи на читача цілим комплексом почуттів, що переживає герой і співпереживає автор. Ч. Діккенс писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання — з надією і впевненістю, що правдивим, викривальним і надихаючим словом можна всьому зарадити.

Ч. Діккенс був твердо переконаний, що шляхом морального перевиховання людей можливо знищити соціальну несправедливість. Тому так глибоко і хвилювала його проблема виховання, тому неодноразово і звертається він у своїй творчості до «роману виховання».

1.3 Внесок творчості Чарльза Діккенса у світову літературу

письменник діккенс сирітство роман Творчість Чарльза Діккенса — найвище художнє втілення англійської традиції вікторіанської доби. За все ХІХ століття важко знайти таку глибинну природну близькість між письменником та його народом. Діккенс — чи не єдиний із західноєвропейських класиків, чиї суб'єктивні задуми цілком збігалися з духовними потребами епохи, а твори користувалися шаленою популярністю серед сучасників. Чарльз Діккенс відноситься до числа тих письменників, слава яких ніколи не меркнула ні при їх житті, ні після смерті.

Діккенс був володарем розуму свого часу, іменами його героїв називали фірмові страви і модні костюми, а крамничка старовини, де жила маленька Нелл, дотепер привертає увагу численних лондонських туристів, що зацікавилися написом на скромному будиночку в центрі британської столиці: «Крамничка старовини, прославлена знаменитим Діккенсом» [17, 216].

Хранитель великої традиції англійського роману, Діккенс був не менш блискучим виконавцем і інтерпретатором власних творів, ніж їх творцем. Заслуга великого англійського романіста не лише в тому, що він соціальний реаліст, письменник-демократ, як це наголошувала вульгарно-соціологічна критика початку століття, а й у тому, що його творчість, одночасно, втілює риси романтизму та утопізму. Він великий як художник, і як особистість, як громадянин, що ратує за справедливість, милосердя, гуманність і співчуття до ближніх. Він був великим реформатором і новатором в жанрі роману, йому вдалося втілити в своїх творіннях величезну кількість задумів і спостережень. Окрім того, Діккенс — перший великомасштабний письменник-урбаніст, за словами Федора Достоєвського, має «інстинкт вселюдськості»

Творцем самих сонячних усмішок був Діккенс для своїх сучасників. Людиною для всіх часів став він для подальших поколінь. Цікава точка зору В. Д. Набокова на творчість Ч. Діккенса. Набоков вважав Діккенса не лише самим національним зі всіх англійських письменників, але й зрозумілим і дорогим всьому світу. Діккенс-романіст і людина нерозривно пов’язані[14, 156]. Більше того, можна сказати, що художня творчість не була для Діккенса чимось самодостатнім. Вона була лише одним із проявів — кінцевим, найбільш яскравим і повним — його могутньої особистості, його колосальній життєвій енергії. Діккенс завжди був і залишається для багатьох поколінь читачів дивним гуманістом. Набоков відзначив, що джерелами гуманізму служили письменнику багатий життєвий досвід, збагачений особливостями вразливої натури письменника, а виразилося це у відтворенні страждань принижених і ображених, зображенні психології нещасної дитячої душі, рясно вигодуваної сльозами і пафосом. «Етична чистота самого письменника народилася з тієї гігантської непохитної енергії волі, яка така характерна для всього подальшого життя його». Набоков надає особливе значення багатству фантазії Діккенса, примхливій різноманітності його вигадок. Творчий геній Діккенса створював образи людей, відмінних від реальних людей тільки тим, що вони безсмертні. Порівнюючи Діккенса з Гоголем, Набоков писав: «Тільки деякі обдаровані тією вищою здатністю художнього синтезу, яка з тисячі найдрібніших рис, розсіяних в навколишній дійсності, збирає щось цільне, єдине і, вдихнувши в це ціле живу душу, збагачує світ типовою безсмертною людською особою"[14, 159]. Персонажі Діккенса, як і Гоголя, живуть своїм самостійним життям, незалежним ні від фабули, ні від наміру автора[13, 157]. На відміну від російських «маленьких людей», герої Діккенса не лише викривають вади суспільства, а й утверджують християнське доброчинне ставлення до людини. Вони й історично конкретні - в них відобразилися і національні, і специфічні риси епохи. Але разом з тим вони вічно юні, вічно нові, загальнолюдяні, загальнозрозумілі саме цими своїми загальнолюдськими рисами.

Все своє довге життя, Діккенс вірив у можливість морального виправлення соціальних пороків. У торжество добра над злом. Контрасти буржуазного життя письменник персоніфікує в конкретних характерах, які описує із властивою йому пильністю та чуйністю. Переоцінити важливість внеску творчості Діккенса у світову, у тому числі й дитячу, літературу неможливо, оскільки, саме він зміг так глибоко і точно проаналізувати не тільки внутрішній світ дитини, а й глибину та багатогранність її переживань, зворушливу чуйність та інстинктивну ворожість до неправди.

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ ДИТИНИ І ЗНЕДОЛЕНОГО ДИТИНСТВА У ТВОРАХ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА

2.1 Тема сирітства як лейтмотив творчості Діккенса

У пізніх романах Діккенс зосереджує увагу на таємниці. Власне, вона була присутня майже в усіх романах письменника починаючи з «Олівера Твіста». Зазвичай таємниця стосувалася обставин народження й сімейних зв’язків того чи іншого персонажа, та вже у ранніх романах вона виконувала не лише розважальні функції, не лише інтригувала й хвилювала читача. Вікторіанська Англія відзначалася упорядкованістю соціальної структури, жорсткими нормами поведінки й моралі, які передбачали неухильне дотримання правил «благопристойності» — навіть надмірна емоційність вважалася неприпустимою. Однак за таким порядком, звісно, приховувалися й складні переплетіння доль, що поєднували вихідців з різних суспільних верств, й непоборні пристрасті. І все це оприявлювалося через розкриття таємниці [24, 67].

Під вікторіанською епохою ми розуміємо, період правління королеви Вікторії з від 1837 до 1901. У дев’ятнадцятому столітті умови життя людей залежали від їхнього соціального статусу. Перспективи духовного і соціального зросту дітей із гарно забезпечених сімей дещо відрізнялися від тих, чиї батьки знаходилися на самому дні соціальної драбини.

Манера автора зображувати своїх героїв в дитинстві може розповісти нам досить багато про їхній майбутній розвиток. У наступних сторінках буде показано, що історія головного героя в кожному романі формується про його сімейний стан, який він т ключовим фактором, який визначає підхід до дитини в романі. Тим не менш, не тільки опис сімейства героя відіграє важливу роль в творах Діккенса. Контраст між сім'ями з різних соціальних прошарків може надати нам інформації. У всіх трьох персонажів, яких ми розглянемо існує одна важлива спільна риса, вони є сиротами, і цей факт зумовлює їхню долю[26, 5].

Олівер Твіст живе без родичів з початку свого життєвого шляху, він живе в робітничому домі, знає, що він сам і, що батьків у нього немає, а його єдина родина це ті, хто його оточують. Він зображений як покинутий хлопчик без живих братів, сестер чи будь-яких інших родичів. Сімейний стан Девіда Копперфілда на початку його розповіді відрізняється. Хоча він народився в повноцінній сім'ї, вже в ранньому дитинстві залишився без батька, а потім і без матері, ув’язнивши себе під опікою вітчима, для якого вважається тягарем. Так само, як і Девід Копперфілд, Ніколас Нікльбі знає що таке повноцінна сім'я, але за вироком долі, втрачає батька і все розвалються.

Наступна схожість також пов’язана з темою родини. Автор закцентовує увагу читачів на описі сімей, і ми споглядаємо відносини між членами сім'ї в основному з «внутрішньої» точки зору. Як правило, реальні сім'ї, в романах розбиті, і люди, які, не пов’язані кровними звязками заміняють дітям втрачені родини. І справляються з цим не гоже, адже, чужа дитина так і залишиться чужою, якою б рідною і потрібною вона не здавалася в перші місяці спільного життя. В дитинстві Девід був оточений піклуванням і любов’ю матері і няні Пеготі. Мати Девіда — Клара Коперфілд, добра, чуйна жінка. Вона була турботливою мамою і завжди старалась заміняти Девіду й батька. Щаслива пора дитинства Девіда порушується вторгненням в будинок «нового тата» — містера Мардсона і цілковитою зміною мами після одруження. Тепер вона боїться обійняти його і у всьому підкоряється чоловіку. Після її смерті, Девід Копперфілд став зовсім нікому не потрібий, і подалі від очей вітчима, якого ненавидів, приблизно настільки ж сильно, як і той його, був відправлений працювати на фабрику.

Олівер — нікому не потрібний вже із самого народження, і існує лише за рахунок якогось непоборного бажання до життя. Відразу ж після народження Олівера відправляють на «заміську ферму» місіс Менн, де за всі дев’ять років він не чув жодного ласкавого слова і де на прощання йому погрожують кулаком. Йому — «блідому, хирляві, низькорослому і безсумнівно худому», — зауважує Діккенс з гіркою іронією, — дитині, живому свідченню того, що холод, голод і побої були у місіс Менн головним засобом «виховання». Але такими «Бастиліями» були не тільки робітні будинки.

Стосовно ж Ніколаса Нікльбі, то після сиерті батька, матір більше зацікавлена в тому, як витягнути родину із боргової ями, а не благополуччі дітей, і за допомогою звертається до дядька Ральфа. Вже з першої зустрічі черствий та грубий Ральф і добрий, але запальний Ніколас не злюбили один одного. Ральф Нікльбі направляє Ніколаса до лукавому і негідникові Сквірс, власнику «Академії Дотбойс-Холл». Ніколас вже бачить себе гуманним, старанним наставником «юних джентльменів» і їде зі Сквирсом у Йоркшир, де його чекає жорстоке розчарування.

Чарльз Діккенс, хоча і реаліст, і прагнув показати у всіх тонах жахливість долі безбатченків, але залишити крихітні, тендітні душі дітей без янголів охоронців, не може. Герой бореться, він усвідомлює необхідність цієї боротьби за світле майбутнє і автор, люб’язно подає руку допомоги на, оповитій темрявою дорозі, до цього майбутнього.

Девід Коперфілд проходить важкі життєві випробування, але не розчаровується в житті, зберігає чуйність серця і віру в людей. Розповідаючи про дитинство Девіда, його роботі на винному складі, про розчарування і нездійсненні надії, Діккенс зображує історію свого безрадісного дитинства.

Маленький Олівер Твіст, юний Ніколас Нікльбі та зрілий не по роках Девід Копперфілд пізнають голод, самотність, біль зневаження. Але вони — не спостерігачі життя, а його учасники, не тільки свідки існуючої несправедливості, а її жертви, котрі змогли, проте, вистояти, зберігши свою людську гідність. Щоправда, як це й буває в Ч. Діккенса, долю його героїв змінює щасливий випадок, зустріч з добрими людьми, котрі обдаровують їх турботою й увагою. Проте, перш ніж це трапилося, вони багато пережили. Ч. Діккенс провів своїх героїв через кубла злиднів, познайомив із життям злодіїв і злочинців, розповів про глухі закутні міста, про жорстокі та дикі звичаї, що процвітають у приватних школах, про страждання сиріт у робітних домах та ставлення родичів, таке, наче вони непотріб.

2.2 Байдужий соціум — фактор формування особистості

Питання про стан простих людей хвилює Діккенса. Він не може пройти повз волаючі соціальні контрасти; виснажлива праця і бідність незаможних трудяг не залишаються схованими від пильного погляду письменника. Його глибоко обурює антинародний характер буржуазних законів. Добро і зло — два композиційні центри в романах Чарльза Діккенса. Художній світ письменника являє собою споконвічну боротьбу цих двох початків. Протистояння сил добра і зла визначає не тільки тематику його романів (наприклад, тему «великих сподівань»), але і своєрідність художнього рішення цієї проблеми в естетичному і етичному плані. Ч. Діккенс, проповідник і мораліст у своїх романах затверджує добро — етичний ідеал письменника.

В 1834 році в Англії був виданий «закон про бідняків», і з’явилися робітні будинки, які рекламувалися буржуазією, як цілком врегульовані благодійні установи для престарілих робітників і дітей-сиріт. Ч. Діккенс безпощадно викрив цю легенду, розповівши в романі про те, що являли собою робітні будинки в дійсності. Туди запроторювали бідняків, які зверталися за підтримкою; суворий режим, установлений в робітних будинках, мало в чому відрізнявся від тюремного; не випадково в народі влучно прозвали «бастиліями для бідних» і боялися їх: попасти туди означало загинути.

В центрі уваги твору «Пригоди Олівера Твіста» передусім трагедія дітей, що животіють у робітному будинку, керівництво якого вважає їх — особливо хворих — порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями чи невдячними тварюками. В другому розділі роману постає колективний образ таких «малих порушників», які «вовтузилися цілий день на підлозі, не потерпаючи від надміру харчів та одежі». З гірким гумором, за яким відчувається глибоке обурення, автор розповідає про страшні методи їхнього «виховання».

Глибину й сміливість діккенського документально обґрунтованого викриття буржуазної легенди про ці нібито добре впорядковані філантропічні установи для старих і дітей важко переоцінити. У робітному будинку діти дичавіли від голоду, були, як з гіркотою пише Ч. Діккенс, жертвами «системи віроломства й облуди».

Ч. Діккенс, художник-реаліст, не може не «милуватися» створеними ним героями, які уособлюють як добро, так і зло. Наприклад, досить типовим є образ Спритного Шахрая, він смішний і навіть карикатурний. Цей нахабний хлопчисько, розбещений світом, у якому він живе, вдається до помсти йому за все, що йому довелося витерпіти. На суді Шахрай нахабно заявляє: «Ця лавка не годить для правосуддя» [15, 252]. Вихований світом лондонських нетрів, Шахрай смішний і грубий, але саме він змушує читача усвідомити, наскільки жахливий цей світ, який спочатку породив його, щоб потім розтоптати.

Діккенс все своє життя вірив в можливість етичного виправлення соціальних вад, в торжество добра над злом. Улюблені герої письменника — люди з добрим серцем, з невгасаючим оптимізмом, із здоровим почуттям гумору. Такими є стійкий і ніжний Олівер, добросердечна Роза Мейлі, чесний і поривчастий Ніколас. Їм протистоять типові виродки — егоїсти, скупі, лицеміри, безсердечні і гордовиті люди: Ральф Нікльбі, подружжя Сквірс, містер Бамбл і місіс Мен. Так контрасти буржуазного життя письменник втілює в конкретних характерах, які він описує з властивою йому зіркістю і чуйністю.

Ранній етап творчості Ч. Діккенса у зв’язку з впливом романтичних тенденцій характеризується мотивом маніакального Зла. В «Пригодах Олівера Твіста», наприклад, Монкс намагається не вбити Олівера, а розбестити його душу. Таке Зло не піддається поясненню навіть раціоналістичними мотивами. Тяжіння письменника до реалістичного зображення життя примушує його розглядати проблему Зла під іншим кутом зору — як явище суспільне. В «Пригодах Олівера Твіста» це, наприклад, «закон про бідних», завдяки якому і стало можливим існування робітних будинків. Саме в такому закладі малому Оліверу доводиться переживати голод та приниження. Наглядачі (Бамбл і міссіс Мен) — уособлення тваринної жорстокості. У робітному будинку прохання про додаткову порцію каші сприймається як бунт. Внаслідок цього діти або помирають від побоїв чи з голоду, або перетворюються на забитих істот.

Твори «Пригоди Олівера Твіста» та «Ніколас Нікльбі» написані у формі життєписів героїв, письменник звертається в них до проблеми взаємовідносин особистості і суспільства. В історіях Олівера Твіста і Ніколаса Нікльбі відображена доля багатьох знедолених. І тому, й іншому доводиться багато пережити, зіткнутися зі злом і несправедливістю, але добро перемагає, і всі конфлікти розв’язуються щасливо. Письменник апелює до совісті та добрих почуттів читачів, комічна стихія його романів зливається з вирішенням проблем, які глибоко хвилювали його сучасників; серед цих проблем на першому плані — становище бідноти, стан шкільної освіти, доля дити­ни в сучасному суспільстві.

Ч. Діккенс виступив захисником знедолених, не обмежуючись тільки жалістю. У звичайних людях він бачить не тільки об'єкт співчуття, їхні моральні принципи та якості, він протиставляє лицемірству багатих вельмож. Щире співчуття письменника-гуманіста до жертв буржуазної філантропії невіддільне від дошкульної сатири на їхніх тюремників. Це місіс Менн, яка, «виховуючи» дітей не лише голодом, а й різками та власним кулаком, при сторонніх лицемірно маскується мало не під рідну матір своїх підопічних. Зате її колега місіс Корні, не лицемірячи, одверто кляне «старих відьом, які навіть померти не можуть, не дошкуливши чесним людям», і взагалі осуджує «засліплення» бідняків, незадоволених своєю долею. Вона гідна свого начальника й майбутнього чоловіка — парафіяльного урядовця Бамбла. Бідняки, які насмілюються вимагати реальної допомоги і, не одержавши її, помирають, є, на його думку, бунтівниками та впертими злиднями. І те, що формально призначається на допомогу цим «злидням», має йти до рук корисливих чиновників — таких, як Бамбл, — в тому числі й портвейн, яким він частує місіс Корні, а тим більше м’ясо, оскільки воно, як твердо впевнений цей «філантроп"-практик, збуджує в бідняках «протиприродний» бунтівничий дух.

Недаремно ґудзики до шинелі, на котрих, як і на парафіяльній печатці, вибито постать доброго самаритянина (біблійний символ милосердя), Бамбл заслужив, за його ж визнанням, тим, що не надав допомоги біднякові і той сконав під дверима робітного дому. Цей епізод яскраво викриває як лицемірство буржуазної філантропії, так і сутність буржуазної моралі та філософії[13, 560].

Світло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять романтичні контрасти. Добро обов’язково мусить перемогти — ось надія, яка живить уяву письменника.

2.3 Виховні мотиви творчих доробків Чарльза Діккенса

Проблемі виховання Ч. Діккенс придавав дуже великого значення, справедливо вважаючи, що від стану шкільної освіти багато в чому залежить доля громадян. Разом з тим він бачив, «наскільки жахливо нехтують в Англії вихованням і як недбало відноситься до виховання держава». Це викликало у письменника тривогу і бажання допомогти своїми творами змінити дане положення. Слід помітити, що в своїх романах Ч. Діккенс дуже часто «зображує дітей жертвами виховання», вчителів — неуками, а шкільні порядки — нелюдськими. Особливу увагу письменника привернуло повсюдне відкриття приватних шкіл, на чолі яких стояли люди, які не мали на те ніяких підстав.

Про все це Ч. Діккенс і хотів розповісти. Сам Діккенс зізнавався, що матеріал був зібраний під час короткої поїздки в Йоркшир. Відвідав ряд приватних шкіл, де, як він вважав, положення було особливо сумним, і про те, що побачив, розповів у романі «Ніколас Нікльбі» в розділах, присвячених «педагогічній діяльності» подружжя Сквірс. А написи на надгробках учнів послугували поштовхом для виникнення образу Смайка. При цьому він спеціально підкреслив в передмові, «що містер Сквірс і його школа являють собою лише слабке відображення існуючого порядку, навмисно пом’якшеного в книзі і затушованого, щоб він не здався неправдоподібним».

А між тим зловісні фігури містера Сквірса і його дружини жахливі. Саме таких «вчителів» і мав на увазі Ч. Діккенс, коли в передмові писав про людей, яким притаманні «скупість, байдужість або тупість батьків і безпорадність дітей», про людей неосвічених, корисливих, жорстоких, «яким навряд чи хоча б одна розсудлива людина доручила б нагляд за конем чи собакою».

Містер Сквірс — цей «гідний педагог», як з насмішкою називає його Ч. Діккенс, — останній негідник і лицемір. Він жорстокий і безчесний. Свій «навчальний заклад» Сквірс голосно йменує «академією Дотбойс-Холл» і повідомляє про те, що віддані йому на виховання хлопці отримають «все корисне, що тільки може дати Йоркшир», будуть знаходитися під «материнською» опікою місіс Сквірс, отримають «широку» освіту і засвоять «необхідні моральні правила». Однак все те, з чим зіткнувся Ніколас Нікльбі, який отримав місце в школі Сквірса, знаходиться в повній протилежності з лицемірними словами про зручності життя і досконалих методах навчання в Дотбойс-Холлі. На цьому протиріччі і заснований комічний ефект шкільних сцен роману: говориться про одне, а відбувається зовсім інше.

Погляди Діккенса в романах залишаються ідеалістичними: він вірить, що людина від природи є доброю, вірить у перемогу добра над злом, нарешті, у можливість братерських взаємин між людьми. За Діккенсом, в утвердженні дієвого принципу моралі у житті соціуму не останню роль мають відігравати не лише християнські цінності, але й церква. У вагу того, що у вікторіанській Британії релігія відігравала не останню роль, ця ідеалістичність, щасливі кінці і справедливість обумовлюються, окрім внутрішніх переконань самого Діккенса, ще вагомим впливом біблійних повчань. Лише, пройшовши через муки випробувань, що посилає їм Господь, Олівер Твіст, Ніколас Нікльбі та Девід Копперфілд отримують винагоду — світле майбутнє. За логікою письменника, життєві поневіряння та страждання мають бути винагороджені. Дидактизм, моралізаторство реалізуються автором послідовно у вирішенні долі кожного з персонажів, яким він дає шанс на виправлення і початок нового життя. Але, враховуючи те, що Чарльз Діккенс не Бог і загальнолюдське всередині нього всеодно майорить, він не може залишити без покарання тих, хто його дійсно заслуговує, то зло, яке вже остаточно заполонило їхні душі позбавляє їх можливості переродження.

Якщо Чарлі Бейтс, «страшенно вражений Сайксовим злочином» знаходить в собі бажання стати чесною і добропорядною людиною, то Монкс, який отримує «можливість спокутувати своє минуле і вийти на чесний шлях» завдяки половині батьківської спадщини, не використовує свій шанс і у Новому Світі: він «проциндрив» гроші, «взявся за старе», потрапив у в’язницю, де й помер.

Твори Діккенса носять відверто дидактичний характер, головне для нього — повчати якомога ширше коло читачів. Письменник доводить, що «урок найчистішого добра» має бути вилучений «із найвідразливішого зла». Автор наголошує, що «принцип добра завжди врешті решт торжествує, незважаючи на несприятливі обставини і важкі перепони».

Таким чином, на загальному реалістичному тлі романів, виписаному надзвичайно рельєфно, ретельно і правдиво, автор висновує за допомогою ряду романтичних прийомів (гіперболи, сатири, шаржу, гротеску, контрастів тощо) дидактичний сюжет про протистояння добра та зла з обов’язковою перемогою останнього у душі людини і в суспільстві. Але, цікава річ, що в романі «Пригоди Олівера Твіста», маскою несправедливого суспільства, прототипом зла, автор увінчує, як потім з’ясовується, рідного брата Олівера, що в свою чергу, виступає породженням добра. Знову ж таки, випливає біблійське порівняння із Каїном та Авелем, вбиваючи рідного брата Каїн покладає на свої плечі неспокутий гріх — позбавити життя ближнього. Монкс знищив докази про походження Олівера, намагався знищити й самого хлопчика, але, маленький Олівер гідно проніс свою життєву ношу і Бог винагородив його.

Мораль залишається основною, стрижневою темою творчості митця. Основі конфлікти, що зав’язуються на сторінках романів, носять саме морально-етичний характер і їхнє розв’язання можливе завдяки втручанню позитивних моральних сил. Його ж мета — «змалювати гурт таких злочинців у всій неприкрашеній реальності, показати потворність їхнього морального обличчя, ницість і нікчемність їхнього способу життя, зобразити їх такими, якими вони є насправді», що, зрештою, є спробою «зробити користь суспільству"[5, 16]. Таким чином, він робить спробу спростувати образи принадних, «прикрашених і спокусливих» злодіїв, що викликають «у простодушних читачів… захоплення і бажання їх наслідувати», викликати відразу до подібного способу життя. З цією метою він відмовляється від використання «розкішних убрань… блиску… яким з давніх часів прикрашали «велику дорогу». «Холодні мокрі нічні лондонські вулиці.; брудні, смердючі кишла, вщерть наповнені всіма можливими пороками; вертепи голоду і хвороб, жалюгідні лахміття» тощо [5, 17] покликані відтворити «сувору правду» життя без ілюзій і прикрас.

На думку Діккенса, саме в дитячому та підлітковому віці людиною робиться ще несвідомий, проте визначальний вибір усього її життя, коли вона під впливом інших людей та суспільства, або всупереч їм, створює подальшу програму власного майбуття.

ВИСНОВОК

Тема дитинства — одна із головних у творчості Чарльза Діккенса. Світ дітей особливий і разом із тим невід'ємний від світу дорослих, він дуже тендітний і потребує посиленої турботи. Такий світ уперше в світовій літературі і було відкрито та створено англійським митцем. Автор дитячими образами впливав на читача. Особливе зацікавлення Діккенса дитячим та юнацьким віком було викликане його власними ранніми переживаннями, розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому.

Саме цей період у його житті був таким важким, що, ставши дорослим, Діккенс боявся і не хотів про нього згадувати. Але, незважаючи на приниження, знущання та матеріальні нестатки, майбутній письменник зростав вразливою дитиною і відзначався спостережливістю: бачив радісний навколишній світ, з любов’ю згадував свої іграшки, дитячі розваги, пригоди та стосунки із близькими людьми.

Зневірений у суспільних порядках, Діккенс вбачав краще майбутнє у вихованні та розвитку моральної та чесної особистості. Тому і писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання. Майстер слова оспівав красу дитячої душі, чисті та високі поривання своїх маленьких героїв. Діккенс співчуває своїм персонажам. Ніби чуйний батько, опікає своїх маленьких героїв, відправляючи їм на допомогу персонажів, які дарують дітям шанс на забезпечене майбутнє, подалі від шкіл «тоталітарного режиму» та робітніх будинків. В коло турботи та домашнього затишку. Нерідко очима дітей письменник дивився на світ, оцінював різні сфери суспільного життя, людей та природу, і судив про все мірою їхнього душевного стану.

За висловами С. Цвейга, одного із дослідників творчості Ч. Діккенса, найкраще, що створив англійський романіст — це його юні персонажі, які з’являються майже у кожному романі[20, 6]. Автор розповів про них з моменту народження чи раннього дитинства і до моменту становлення дорослої людини.

Ряд дослідників цілком слушно зауважує, що «залишаючись переконаним реалістом, Діккенс у той же час, за способом утвердження естетичного та етичного ідеалів, завжди був романтиком». Художньому світові Діккенса властиві «яскравість та гіперболічність"[18, 54], «його творчість водночас втілює риси романтизму та утопізму"[21, 55]. Своїм курсовим дослідженням, ми хотіли, вкотре, наголосити на естетичних пріоритетах великого «романтика епохи класицизму» та реаліях, на які він відкривав очі сліпого суспільства. Важко уявити, що актуальність його творчих набутків, з роками, буде втрачено. Змінюються покоління, а з ними й пріоритети. Але, допоки дитинство вважатиметься найкращим періодом життя людини, протекторні роздуми й гуманістичні ідеї письменника, втілені в знакових роботах, таких як: «Пригоди Олівера Твіста», «Ніколас Нікльбі» та «Девід Копперфілд», будуть надихати та виховувати достойних представників соціуму.

Ми намагалися проаналізувати внутрішній світ маленької людини, зображеної в його творах, умови її проживання, виховання та формування світогляду. Чим керувався письменник зображуючи її в тонах такої знівеченої буденності? За допомогою спогадів сучасників та клопіткої роботи дослідників творчих набутків Чарльза Діккенса ми з’ясували значення його творчого доробку у світовій літературі; на автобіографічному підґрунті, дослідили вплив дитячих переживань письменника на формування його літературних поглядів; розглянули специфіку зображення долі дитини на матеріалах романів Чарльза Діккенса, цим самим, досягли мети курсового дослідження; власне за авторським зображенням буржуазної дійсності, на тлі скрутного життєвого становища головних персонажів, простежили його критичне ставлення до неї.

Мріючи про щастя простих людей, він часом злітав на небеса, проте ніколи не забував про землю, бачив страждання бідняків і трагедії тих, хто відгородив себе він людяності кригою байдужості, породженою ненаситною жадобою. Це й було причиною того, що Чарльз Діккенс затверджував своїми творами, той ідеал прекрасного, який у народній свідомості завжди був рівнозначний ідеалу соціальної справедливості.

Отже, тема дитинства є невичерпною, бо вона — не просто фізіологічний критерій періоду людського життя, а й універсальний літературний метод впливу на будь-які соціально-культурні прошарки та морально-етичні цінності суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Боровикова Л. Диккенс и детство // Істина життя. — 2005. — № 7−8. — С. 17−21.

2. Гениева Е. Ю. Диккенс // История всемирной литературы: В 9 т. — Т. 6 — М.: Наука, 1989. — С. 120−130.

3. Гричаник Н. І. Доля дитини-сироти у творчості Чарльза Діккенса. Автореф. дис. кандид. філ. наук. — Л., — 1996. — С. 24.

4. Діккенс Ч. Зібрання творів у 2-х томах. М.: «Художня література», 1978.

5. Діккенс Ч. Передмова до роману «Пригоди Олівера Твіста» / Чарльз Діккенс. Пригоди Олівера Твіста. — К.: «Дніпро», 1987. — С.16−19.

6. Энциклопедия мировой литературы. // Под ред. С. В. Стахорского. — Невская книга, 2000. — С. 656.

7. Затонський Д. В. Минуле, сучасне, майбутнє. — К.: Наука, 1982. — С. 216.

8. Зигус Уилсон. Мир Чарльза Диккенса. — М., 1975. — C. 78−83

9. Івашева В. В. Творчість Діккенса. — М., 1954. — С. 256.

10. Історії західної літератури // Під ред. Батюшкова Ф. Ф. // Розділ Набокова про внески Діккенса в літературу. — 1917. — С. 156−161.

11. Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Л. Т. Левчук. — К.: Либідь, 1994. — С. 320.

12. Капіца О. Обзор некоторых трудов по детскому фольклору на английском языке. Кн.: «Детский быт и фольклор», — Л., 1930. — С. 128.

13. Карл Маркс и Ф. Энгельс об искусстве, Т.1. — М., 1957. — С. 569−560 (Про Диккенса).

14. Катарський І.М. Діккенс / критико-бібліографічний нарис. М., 1980. — C. 91.

15. Лібман З. Я. Класики зарубіжної літератури. Чарльз Діккенс. — К., 1982. — С. 527.

16. Михальская Н. Чарльз Диккенс: Кн. для учащихся. — М., 1987. — C. 13−16.

17. Мосейчук М. Я. «Пригоди Олівера Твіста» — сумна книга про дитину-сироту: урок прес-конференція за романом Ч. Діккенса // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2007. — № 12. — С. 3−4.

18. Султанов Ю. Принципы Добра. Художественный мир Ч. Диккенса // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2001. — № 9. — С. 51−56.

19. Урнов Д. Чарльз Диккенс и его роман «Приключения Оливера Твиста» // Предисловие к роману Ч. Диккенса «Приключения Оливера Твиста». — М.: Просвещение, 1985. — С. 5−10.

20. Цвейг С. Діккенс — між Англією і дитинством // Зарубіжна література. — 1998. — № 1. — С. 6.

21. Черненко М. Специфіка англійського реалізму у творчості Ч. Діккенса // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 1999. — № 4. — С. 55.

22. Шахова К. Смуток і сміх Чарльза Діккенса // Шахова К. Нариси творчості зарубіжних письменників-реалістів XIXXX ст. — К., 1975. — C. 134−137.

23. Шахова К. Усупереч антивихованню // Зарубіжна література. — 2004. — № 6−7. — С. 24−26.

24. Шахова К. О., Наливайко Д. С. та ін. З великими сподіваннями в серці // Світова література 10-клас. — 2010. — С. 67.

25. Шабловская И. В. История зарубежной литературы (первая половина). — Мн.: Экономпресс, 1998. — C. 382.

26. Dickens, Charles. Oliver Twist — Classics, 1994.

27. Dickens, Charles. The Life and Adventures of Nicholas Nickleby, 1997.